Ухвала

від 20.03.2024 по справі 160/18242/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

20 березня 2024 року

м. Київ

справа №160/18242/22

адміністративне провадження № К/990/7469/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргет Групп"

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року

у справі №160/18242/22

за позовом Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСА",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю "Аргет Групп"

про анулювання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації, звернувся до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСА", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аргет-Групп", в якому просив:

- анулювати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 13 лютого 2020 року №1210137200-1419, виданий Департаментом екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації Товариству з обмеженою відповідальністю "КОРСА".

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аргет Групп" (далі - скаржник) 23 лютого 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Тобто, зважаючи на приписи пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України, з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета позову та суб`єктного складу учасників справи, її складності, ухвалені у цій справі судові рішення постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №160/18242/22, які передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19, постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №809/437/17, від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18, від 17 березня 2021 року у справі №826/9746/17, від 04 травня 2022 року у справі №160/12287/20, від 06 жовтня 2022 року у справі №160/1712/21, від 05 липня 2023 року у справі №380/15396/22 та рішенні Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі №990/131/22; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06 вересня 2005 року №2806-IV (далі - Закон №2806-IV) та Закону України "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 року №2707-XII (далі - Закон №2707-XII) у подібних правовідносинах.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19, постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №809/437/17, від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18, від 17 березня 2021 року у справі №826/9746/17, від 04 травня 2022 року у справі №160/12287/20, від 06 жовтня 2022 року у справі №160/1712/21 та рішенні Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі №990/131/22, оскільки спірні правовідносини у справі, рішення у якій оскаржується та у справах, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України), виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Разом з тим, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови/постанов Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній/них викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

На думку колегії суддів, мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову у справі №160/18242/22, у повній мірі відповідають, зокрема, правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 05 липня 2023 року у справі №380/15396/22, у якій зазначено, що підстави для представництва інтересів держави (охоплюють у цій справі і суспільні інтереси) у суді виникли у прокурора з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про невжиття протягом розумного строку уповноваженими органами заходів щодо усунення виявленого у відповідних сферах порушення.

Крім того, у вищенаведеному висновку Верховним Судом зазначено, що встановлення строків звернення до адміністративного суду та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не може слугувати меті легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У свою чергу у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №240/401/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформулював висновки про те, що положення статті 53 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 23 Закону №1697-VII щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади необхідно розуміти так:

- прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави; оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття інтереси держави, яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність/відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту у судовому порядку;

- прокурор має право самостійно звертатися до адміністративного суду із позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом; передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі, не свідчить про право такого органу на звернення з адміністративним позовом в конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду;

- у разі, якщо адміністративні суди доходять висновку про відсутність у прокурора права на звернення з позовом до суду в інтересах держави з підстави наявності органу, що має повноваження на звернення з таким позовом до суду, суди повинні чітко вказати, до компетенції якого саме органу належить повноваження на звернення до суду та яким Законом це право передбачено.

Водночас у висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 01 грудня 2022 року у справі №340/5914/21, зазначено, що інтереси держави, у тому числі, охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Крім того під час перевірки касаційної скарги на обґрунтованість підстави касаційного оскарження, що передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Судом встановлено, що остання не містить посилання на конкретну норму права щодо якої, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, та скаржником не зазначено, в чому полягає неправильне застосування судами зазначеної норми права і який саме висновок необхідно сформулювати, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, вирішення якої, шляхом формулювання правової позиції Верховним Судом, може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становити значний суспільний інтерес.

Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є, зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій щодо якої відсутній висновок Верховного Суту, а також обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна застосовуватися.

Так у касаційній скарзі скаржник просить Верховний Суду сформулювати висновок щодо регулювання питання анулювання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря у розрізі положень Закону №2806-IV та Закону №2707-XII.

При цьому колегія суддів враховує, що спір у справі, рішення у якій оскаржується, стосується анулювання документу дозвільного характеру у зв`язку із зазначенням суб`єктом господарювання в заяві про його видачу недостовірної інформації.

Однак, колегія суддів вказує, що Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2018 року у справі №820/10817/15 вже викладав висновок щодо анулювання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря на підставі пункту сьомого статті 4-1 Закону №2806-IV.

Згідно вказаного висновку частиною сьомою статті 4-1 Закону №2806-IV встановлено, дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документів дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації;

2) здійснення суб`єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення.

При цьому, звернення з підстав зазначення в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації, можливе у разі встановлення дозвільним органом такого факту.

Згідно з пунктом 10 Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачою дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №302, дозвіл анулюється органом, який його видав, у разі встановлення факту подання у заяві та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації.

Суб`єктом звернення до суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру може виступати відповідний дозвільний орган, при цьому даному зверненню має передувати встановлення фактів, які законом визначені як підстава для анулювання такого документу, зокрема подання недостовірної інформації, що є можливим лише за наслідками проведення відповідної перевірки.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі №809/437/17.

Суд апеляційної інстанції переглянув рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року, встановив факт, який частиною сьомої статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", визначений як підстава для анулювання документу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а саме, надання Товариством з обмеженою відповідальністю "КОРСА" для отримання дозволу недостовірної інформації у вигляді звітів Товариства з обмеженою відповідальністю "Довкілля" по інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без здійснення виїзду спеціалістів для здійснення прямих інструментальних вимірів, що стало відомо під час розслідування кримінального провадження №42021040000000571 та допиту судом свідків у цій справі.

Також Верховний Суд у постанові від 30 липня 2020 року у справі №120/2136/19-а виснував, що після отримання дозволу положення Закону №2806-IV, Закону №2707-XII та Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачою дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №302, в разі наявності визначених підстав, передбачають виключно анулювання такого дозволу.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря" від 09 липня 2022 року №2393-IX, яким доповнено Закон №2707-XII статтею 11-1 такого змісту: "Призупинення господарської діяльності суб`єкта господарювання повністю або частково за рішенням суду, яке набрало законної сили, за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснюється з таких підстав призупинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, зокрема, у разі встановлення факту надання в заяві про видачу дозволу на викиди та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації". Також цим Законом доповнено частину третю статті 2 Закону №2806-IV абзацом такого змісту: "Видача (відмова у видачі, анулювання) дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених Законом №2707-XII.

Верховний Суд відхиляє доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргет Групп" про те, що призупинення господарської діяльності суб`єкта господарювання повністю або частково відповідного до частини п`ятої статті 11 Закону №2707-XII є тотожним анулюванню виданого суб`єкту господарювання дозволу на викиди згідно з частиною сьомої статті 4-1 Закону №2806-IV.

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 та пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстав касаційного оскарження.

В цілому доводи касаційної скарги, головним чином, зводяться до незгоди з ухваленим рішенням суду апеляційної інстанції та необхідністю Верховним Судом здійснити переоцінку встановлених судом обставин та досліджених доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Також, аналізом змісту касаційної скарги Судом з`ясовано, що скаржник взагалі не наводить виключних підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України для справ незначної складності.

Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №160/18242/22.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 23 червня 2021 року у справі №480/3587/20, від 22 листопада 2021 року у справі №460/3281/20.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргет Групп" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі №160/18242/22 за позовом Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСА", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аргет Групп" про анулювання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа