ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" березня 2024 р. м.Київ Справа№ 925/1155/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тарасенко К.В.
за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 14.03.2024:
від позивача: Лісецька Н.В.;
від відповідача: Орленко В.В.;
від третьої особи: не з?явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду Черкаської області
від 21.12.2023 (повний текст складено 11.01.2024)
та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області
від 22.01.2024 (повний текст складено 26.01.2024)
у справі № 925/1155/23 (суддя Н.М. Спаських)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК РЕСТАЛ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Черкаська обласна державна адміністрація
про зобов`язання повернути майно
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського сууд Черкаської області з позовом про зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю "СК РЕСТАЛ" (далі - відповідач) повернути акціонерному товариству "Українська залізниця" 42,06 тонн брухту сталевого вид 510 вартістю 2770596,00 грн. без ПДВ (з ПДВ 333 115,20 грн.), який був переданий відповідно до Актів про примусове відчуження або вилучення майна, складених 02.03.2022 № 4 та від 17.03.2022 №7.
Нормативно в обгрунтування позову позивач послався на ст. 1212 Цивільного кодексу України, як повернення майна, набутого без належної правової підстави.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без достатньої правової підстави набув майно позивача, при цьому, позивач підкреслює, що жодних правочинів між сторонами не вчинялось, адміністративних актів щодо примусового відчуження або вилучення майна військовим командуванням не приймалося, а також відсутні інші підстави набуття відповідачем майна, визначені ст. 11 ЦК України, а відтак відповідач зобов`язаний повернути безпідставно набуте майно.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач проти позову заперечував посилаючись на відсутність правових підстав для повернення акціонерному товариству "Українська залізниця" 42,06 тонн брухту сталевого вид 510 вартістю 2770596,00 грн. без ПДВ (з ПДВ 333 115,20 грн.), оскільки його було передано позивачем добровільно.
Короткий зміст пояснень третьої особи
Черкаська обласна державна адміністрація у письмових поясненнях по суті спору зазначала, що рішення військового командування щодо примусового вилучення майна у Виробничого підрозділу служби колій «Черкаська дистанція колії» не приймалося, Черкаською обласною військовою адміністрацією не погоджувалось, як наслідок, акт про примусове відчуження або вилучення майна - не складався. Отже, Черкаська обласна військова адміністрація не була учасником правовідносин щодо примусового вилучення спірного майна, зазначеного в документі, що має назву «акт про примусове відчуження або вилучення майна»…«на якій підставі між позивачем і відповідачем були складені акти №4 та №7 про примусове відчуження та який статус при цьому мав відповідач, Черкаській обласній військовій адміністрації не відомо…». Також, в наявних в матеріалах справи поясненнях Черкаської обласної військової адміністрації від 27.11.2023 зазначено, що «за наявною інформацією, сукупний обсяг металобрухту, задіяний в процесі технологічної обробки був використаний для виготовлення оборонних конструкцій, надавався всіма волонтерським організаціями та суб`єктами господарювання, в тому числі, і Черкаською дистанцією колії в добровільному порядку
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.12.2023 у справі № 925/1155/23 у позові Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК РЕСТАЛ" відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правові підставі позову не доведені, не доказано набуття та володіння ТОВ "СК-Рестал" спірним майном, відповідач є неналежним для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України, тому в позові слід відмовити повністю.
Короткий зміст додаткового рішення
Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.01.2024 у справі № 925/1155/23 клопотання відповідача від 20.12.2023 про стягнення судових витрат задоволено частково, а саме: стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (код 40081200, індекс 65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СК РЕСТАЛ" (код 35435940, індекс 18000, м. Черкаси, вул. Кірова, 71 кв. 4) - 18 000,00 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу; в решті вимог відмовлено.
Додаткове рішення мотивовано тим, що з урахуванням всіх обставин та балансу інтересів сторін, суд вважає обґрунтованою та необхідною для вирішення спору сумою витрат відповідача на послуги професійної правничої допомоги лише в розмірі 18000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги на рішення та додаткове рішення, узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленими рішенням та додатковим рішенням, позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" (31.01.2024 через підсистему "Електронний суд") звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив:
- скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 21.12.2023 по справі №925/1155/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "СК РЕСТАЛ" повернути Акціонерному товариству "Українська залізниця" 42,06 тонн брухту сталевого вид 510 вартістю 277 596,00 грн. (двісті сімдесят сім тисяч п`ятсот дев`яносто шість гривень) без ПДВ (з ПДВ - 333 115,20 грн.);
- скасувати додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 22.01.2024 по справі № 925/1155/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат відмовити повністю;
- судові витрати, пов`язані із розглядом справи покласти на відповідача.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення та оскаржуваного додаткового рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано наступних доводів:
- 02.03.2022 та 17.03.2022 майно позивача, було набуте відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки: жодних правочинів, направлених на набуття відповідачем майна позивача сторонами не вчинялось;
- відповідні адміністративні акти щодо примусового відчуження або вилучення майна військовим командуванням не приймалися; інші підстави набуття відповідачем майна - відсутні;
- в матеріалах справи наявні докази надані позивачем, які підтверджують передачу
майна від позивача відповідачу (акти №4 та № 7 та накладні №4 та №7), які підписані ОСОБА_1 та скріплено печаткою відповідача, відповідність відтиску печатки на актах тій печатці, що перебуває у розпорядженні відповідача, останнім під час розгляду справи - не заперечувалась;
- судом у рішенні також не спростовано факт відповідності відтиску печатки на актах печатці відповідача, а тому позивач вважає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин;
- наявність печатки на підпису ОСОБА_1 , на думку позивача, свідчить про те, що відповідач погоджував дії ОСОБА_1 в інтересах відповідача, а отже, дії ОСОБА_1 щодо отримання майна відповідачем від позивача вважаються схваленими самим відповідачем шляхом проставлення печатки на такий підпис (оскільки відповідач добровільно надав печатку у розпорядження ОСОБА_1 саме для отримання ним майна);
- докази того факту, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника управління капітального будівництва Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації на момент передачі металобрухту та не є співробітником відповідача (на які посилається суд у рішенні), на думку позивача не мають правового значення;
- майно позивача фактично було вивезено з території позивача на транспорті відповідача;
- доказів того, що відповідач передав майно позивача третій особі - Черкаській обласній адміністрації або іншим особам матеріали справи не містять, а отже, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача щодо одержання майна саме відповідачем та без наявних для цього законних підстав;
- відповідачем в порушення ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України у процесі розгляду справи не
було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували факт того, що перевезений ним брухт металевий був переданий будь-якій третій особі (на місці виробництва протитанкових їжаків), а не залишений у своєму фактичному володінні;
- у поясненнях Черкаської обласної військової адміністрації не конкретизовано який саме металобрухт, кому, у якій кількості надавався позивачем для виготовлення протитанкових їжаків, наявна лише загальна інформація щодо надання позивачем в добровільному порядку певної кількості металобрухту, а отже, поясненнях третьої особи відсутня інформація що підтверджує факт передачі майна отриманого відповідачем від позивача 02.03.2022 та 17.03.2022 третій (третім) особі(ам) для виготовлення протитанкових їжаків;
- набуте відповідачем майно - 42,06 тон брухту сталевого, вид 510 не є індивідуально визначеним, а є таким, що визначено родовими ознаками (ч. 2 ст. 184 ЦК України), а отже не може бути предметом віндикаційного позову, а тому позивач по даній справі (що виходить з кондиційних зобов`язань) може звернутись з позовними вимогами тільки до особи, яка безпосередньо отримала від нього майно без належних правових підстав, у зв?язку з чим позивачем було вірно визначено відповідача по справі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в зв`язку з тим, що основне рішення суду першої інстанції від 21.12.2023 є, на думку скаржника, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, а тому позивачем заявлено про скасування додаткового рішення від 22.01.2024 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
13.03.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Доводи позивача у відзиві зводяться до того, що:
- ТОВ «СК Рестал» не являється належним відповідачем по справі; а належним відповідачем по справі має бути Черкаська обласна військова адміністрація;
- з долучених до позовної заяви документів вбачається, що позивач все листування з приводу оформлення документів чи повернення брухту металу до звернення до господарського суду проводив виключно з Черкаською обласною військовою адміністрацією; жодних претензій чи питань до ТОВ « СК РЕСТАЛ » у позивача не виникало;
- до спірних правовідносин застосовуються норми Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», як на спеціальні норми Закону виходячи виключно з того, що саме на Акти про примусове відчуження або вилучення майна № 4 від 02.03.2022 року та № 7 від 17.03.2022 року посилається позивач як на підставу вибуття майна ( брухту ) з його володіння;
- чинне законодавство не передбачає такої правової підстави для передачі майна іншій юридичній особі як Акти чи листи обласної військової адміністрації, на які посилається позивач, Акт примусового відчуження майна не є доказом фактичної передачі майно від однієї особи до іншої в розумінні цивільного законодавства та не може заміняти акт приймання - передачі майна;
- відповідач погоджується з доводами позивача, що між сторонами не існувало і не існує жодних правочинів, направлених на набуття брухту сталевого, з вимогою про повернення яких звернувся до суду позивач;
- в штатному розписі ТОВ «СК РЕСТАЛ» ОСОБА_1 серед офіційно працевлаштованих осіб товариства - відсутній ( копія штатного розпису за березень 2022 року знаходиться в матеріалах справи ), а до заяви не долучено довіреності чи іншого документа, який би уповноважував ОСОБА_1 діяти від імені ТОВ « СК РЕСТАЛ » чи отримувати товарно - матеріальні цінності, і в березні 2022 року ОСОБА_1 займав посаду начальника управління капітального будівництва Департаменту будівництва Черкаської обласної державної адміністрації;
- розрахована в позовній заяві вартість товарно- матеріальних цінностей - 277 956, 00 грн. без ПДВ ( 333 115, 20 грн. з ПДВ ), не відповідає вартості, зазначеній в обох Актах - 196 420, 2 грн. ( 75 560, 60 грн. + 120 859, 60 грн. ); в Актах вищевказана вартість брухту зазначена без ПДВ; з протоколу засідання комісії від 31.07.2019 року, який долучено до позовної заяви, також зазначено, що вартість брухту в залежності від його виду обраховується без ПДВ; при цьому посилання на протокол засідання комісії від 28.03.2023 року як підставу для визначення нової вартості майна - не ґрунтується на вимогах чинного законодавства;
- необґрунтованим посилання позивача на ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Крім того, відповідач просив залишити без змін і додаткове рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст відповіді на відзив
15.12.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач наголошував на наступному.
Враховуючи відсутність рішення органу військового командування, яке передбачає примусове відчуження майна, 02.03.2022 та 17.03.2022 майно позивача, а саме 42,06 тон брухту сталевого вид 510 було набуте відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки жодних правочинів, направлених на набуття відповідачем за рахунок позивача 42,06 тон брухту сталевого, вид 510 сторонами не вчинялось, а також відсутні інші підстави набуття відповідачем 42,06 тон брухту сталевого, вид 510 визначені ст. 11 ЦК України. Таким чином, висновок відповідача про те, що згідно актів №4 від 02.03.2022 та №7 та від 17.03.2022 на зазначені в них товарно-матеріальні цінності виникає право державної власності не відповідає дійсності та чинному законодавству.
Факт передачі брухту металевого підтверджується наданими до позовної заяви актами №4 від 02.03.2022 та №7 та від 17.03.2022, а також накладними №4 від 02.03.2022 та №7 від 17.03.2022. Враховуючи відсутність рішення органу військового командування, яке передбачає примусове відчуження майна, незважаючи на форму відповідно до якої складені акти №4 від 02.03.2022 та №7 та від 17.03.2022, зазначені акти фактично є актами
приймання-передачі, які підтверджують факт передачі майна від позивача до відповідача.
Дії ОСОБА_1 щодо отримання майна відповідачем від позивача, на думку позивача, є схваленими самим відповідачем шляхом проставлення печатки на такий підпис (оскільки відповідач добровільно надав печатку у розпорядження ОСОБА_1 саме для отримання ним майна).
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 925/1155/23 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/1155/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.12.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 22.01.2024 у справі № 925/1155/23.
14.02.2024 на виконання ухвали з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 925/1155/23.
В свою чергу, головуючий суддя Станік С.Р. з 15.02.2024 по 18.02.2024 включно перебував на лікарняному, з 19.02.2024 по 01.03.2024 перебував у відпустці і вирішення питання стосовно призначення даної справи здійснюється після виходу судді з відпустки.
Ухвалою Північного апеляційного господарcького суду від 04.03.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 925/1155/23 за апеляційними скаргами Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.12.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 22.01.2024 у справі № 925/1155/23, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань, розгляд справи призначено на 14.03.2024.
У зв`язку з перебуванням з 14.03.2024 по 27.03.2024 включно у відпустці судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 11.03.2024, справу № 925/1155/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарcького суду від 11.03.2024 справу № 925/1155/23 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.12.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 22.01.2024, прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю., розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.12.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 22.01.2024 у справі № 925/1155/23, здійснити в раніше призначеному в судовому засіданні 14.03.2024.
Ухвалами Північного апеляційного господарcького суду від 11.03.2024 задоволено клопотання учасників справи про про участь у всіх судових засіданнях по справі № 925/1155/23 в режимі відеконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 14.03.2024 з`явились представники Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (позивача, скаржника) та Товариства з обмеженою відповідальністю "СК РЕСТАЛ" (відповідача), які приймали участь в судовому засідання в режимі відеоконференції.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Черкаська обласна державна адміністрація, в судове засідання 14.03.2024 представників не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Крім того, Черкаська обласна державна адміністрація через канцелярію Північного апеляційного господарського суду подала заяву про розгляд справи без участі її представника, з урахуванням поданих у справу пояснень.
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги у зв?язку з неявкою третьої особи - відсутні.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгроресурс» (позивача) в судовому засіданні 08.02.2024 просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 17.10.2023 по справі № 910/9451/23 у повному обсязі і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгроресурс» задовольнити в повному обсязі.
Представник Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (позивача, скаржника) в судовому засіданні 14.03.2024 просив скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 21.12.2023 по справі №925/1155/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "СК РЕСТАЛ" повернути Акціонерному товариству "Українська залізниця" 42,06 тонн брухту сталевого вид 510 вартістю 277 596,00 грн. (двісті сімдесят сім тисяч п`ятсот дев`яносто шість гривень) без ПДВ (з ПДВ - 333 115,20 грн.), скасувати додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 22.01.2024 по справі № 925/1155/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат відмовити повністю.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "СК РЕСТАЛ" (відповідача) в судовому засіданні 14.03.2024 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення і додаткове рішення - без змін як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, в зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану, до виробничого підрозділу "Черкаська дистанція колії" Служби колії регіональної філії "Одеська залізниця" AT "Укрзалізниця" звернулась Черкаська обласна військова адміністрація з листами від 02.03.2022 № 4481/01/01-57 ( а.с. 7) та від 16.03.2022 №4647/01/01-57 ( а.с. 9) щодо виділення ТОВ "СК РЕСТАЛ" рейок для виготовлення протитанкових їжаків.
02.03.2022 та 17.03.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "СК РЕСТАЛ" (відповідач) в особі ОСОБА_1 було отримано від Акціонерного товариства "Українська залізниця" (позивача), а саме від виробничого підрозділу служби колії "Черкаська дистанція колії" регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 42,06 тон брухту сталевого, вид 510 (надалі - майно), що підтверджується Актами про примусове відчуження або вилучення майна, складеним 02.03.2022 №4 ( а.с. 8) та 17.03.2022 №7 (а.с. 10).
У володінні відповідача у копіях є листи третьої особи до позивача тими ж датами, але без посилання на ТОВ "СК Рестал" (а.с. 169 з оборотом), які відповідач отримав при отриманні майна для перевезення.
Відповідно до актів № 4 та № 7, згідно з рішенням Черкаської військової адміністрації за підписом першого заступника ОСОБА_3, у зв`язку з уведенням: воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, Закону України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2105-ІХ від 25.02.2022, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (статті 8 пункту 4) № 389-VIII від 12.05.2015 здійснено: примусове відчуження майна, власником якого є Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" ЄДРПОУ 40075815, балансоутримувач: виробничий підрозділ служби колії Черкаська дистанція колії ЄДРПОУ 40081200, м. Черкаси, вул. Є.Кухарця, 1.
Опис майна, достатній для його ідентифікації:
по акту № 4 (а.с. 8) - брухт сталевий, вид 510 - 16,18 т (шістнадцять тон сто вісімнадцять кг.), вартістю 75 560,60 грн. (сімдесят п`ять тисяч п`ятсот шістдесят гривень 60 коп.) ;
по акту № 7 (а.с.10) - брухт сталевий, вид 510 - 25,88 т (двадцять п`ять тон вісімсот вісімдесят кг.) вартістю 120 859,60 грн. ( сто двадцять тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять гривень 60 коп.)
Оцінку майна проведено: оцінку майна не проведено в зв`язку з неможливістю залучення суб`єкта оціночної діяльності та неможливістю виконання заходів, пов`язаних з проведенням оцінки майна.
На момент підписання актів сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна) становить: 0,00 (нуль) грн.
Вартість спірного майна по видах встановлена позивачем згідно з протоколом № Ц-3/61-19 від 31.07.2019 (а.с. 11-14) чергового засідання Комісії AT "Укрзалізниця" з питань заготівлі та використання брухту чорних та кольорових металів.
Позивач вважає, 02.03.2022 та 17.03.2022, що підтверджується Актами про примусове відчуження або вилучення майна, відповідач набув майно позивача вартістю 196 420,20 грн. та за рахунок позивача без достатньої правової підстави, яке має бути повернуто. Учасниками спорі не заперечувалась наявність оригіналів вказаних актів, і їх оригінали пред`явлено суду першої інстанції позивачем в ході розгляду справи.
Позивач наголошував, що належним відповідачем у справі є ТОВ "СК Рестал", оскільки у нього наявні лише вказані Акти про примусове відчуження або вилучення майна і накладні, які складені за участі цього товариства, підписані від його імені ОСОБА_1 і скріплені печаткою товариства.
Крім того, позивач заперечував правильність оформлення документів про примусове відчуження спірного майна у воєнний час, а тому 12.04.2022, 07.11.2022 та 14.03.2023 звернувся до голови Черкаської обласної військової адміністрації з листами № 01-17/112 ( а.с. 15-16), № 01-17/347 (а.с. 17) та № 01-17/48 (а.с.18), в яких просив або належно оформити всі Акти, або повернути брухт, який був вилучений із власності АТ "Укрзалізниця" без рішення військового командування.
Черкаською обласною військовою адміністрацією направлено лист від 29.04.2022 (а.с. 19) на адресу виробничого підрозділу служби колії "Черкаська дистанція колія" на звернення позивача в якому вказано, що позивачем, виробничим підрозділом службою колій "Черкаська дистанція колії" в добровільному порядку було передано брухт рейковий, який не може повторно використовуватись за своїм прямим призначенням, для нагальної потреби із забезпечення територіальної оборони Черкащини та інших областей України.
Саме такої точки зору, що позивач спірне майно передав на оборонні потреби у добровільному порядку, а не в процедурі примусового відчуження або вилучення майна, в ході розгляду справи притримувався представник третьої особи Черкаської обласної військової адміністрації.
Також Черкаською обласною військовою адміністрацією направлено лист директору регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (а.с. 20-21) в якому запропоновано розглянути питання щодо можливості списання виділених позивачем товарно-матеріальних цінностей відповідно до Порядку розпорядження майном акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 1054, з урахуванням особливостей установлених Порядком списання об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 № 1314.
В цьому листі зазначено, що за рахунок використання брухту позивача було забезпечено потребу Держави у протитанкових їжаках. Однак станом на час листування із позивачем неможливо встановити кінцевого споживача виготовлених протитанкових їжаків через відсутність первинних документів бухгалтерського обліку і тому неможливо вирішити питання про повернення позивачу рейок.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, здійснює розгляд справи у межах вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги на рішення та додаткове рішення, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. Наведені правові висновки висловлені ВП ВС у постановах від 20.11.2018 у справі N 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі N 320/5877/17.
Тобто, загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Близька за змістом позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, або якщо набуття відбулося у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Близька правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, із подальшим продовженням строку дії воєнного стану.
Позивач у позові, як підставу для звернення до суду, зазначає, що у нього належним чином не було вилучено спірне майно за правилами примусового відчуження або вилучення майна під час воєнного стану.
У відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 8 , ст. 23 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.
Примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, якщо не було здійснено попереднє повне відшкодування вартості такого майна, тягне за собою наступне повне відшкодування його вартості в порядку, визначеному законом.
Якщо майно, що було примусово відчужене у юридичних і фізичних осіб, після скасування правового режиму воєнного стану збереглося, колишній власник або уповноважена ним особа має право вимагати у судовому порядку повернення такого майна на умовах, визначених законом.
Колишній власник майна, примусово відчуженого у зв`язку із запровадженням та здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.
Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" від 17.05.2012 року визначено механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
У відповідності до ст.ст. 3,4 України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" від 17.05.2012 року, примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості.
У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.
Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.
Примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті (щодо місцевостей, на території яких ведуться бойові дії).
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім`я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).
Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів (ч. 2 ст. 7 Закону № 4765-VІ).
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.
Оцінка майна, що підлягає примусовому відчуженню, проводиться у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність (ч. 1 ст. 8 Закону № 4765-VІ).
Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 р. № 998 затверджено зразок Акта про примусове відчуження або вилучення майна.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, за цим зразком складено подані в справу Акти від 02.03.2022 та від 17.03.2022 (а.с. 8,10), однак вони не містять обов`язкової вказівки на найменування військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна у позивача, або найменування військового командування чи органу, що прийняв таке рішення. Замість військового командування у відповідній графі Акту міститься вказівка на ТОВ "СК Рестал".
Позивач вказує що для належного вилучення у нього спірного майна за правилами вказаного Закону, відсутнім є рішення військового командування щодо примусового відчуження та вилучення майна.
Проте, наявні матеріали справи не мітять належних т допустимих доказів прийняття/ухвалення відповідного рішення військового командування щодо примусового відчуження та вилучення майна, і таких доказів не було надано сторонами спору ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи.
Отже суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що передача позивачем спірного майна на військові потреби не була належним чином оформлена саме як примусове відчуження або вилучення майна у відповідності до вимог вказаного законодавства про вилучення майна в режимі воєнного стану.
Позивач заперечував доводи представника третьої особи про добровільну та благодійну передачу позивачем спірного металобрухту на потреби оборони, про що відсутні докази саме такого волевиявлення позивача.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку про відсутність належної правової підстави для передачі спірного металобрухту від позивача іншим особам, і наявні у справі докази не підтверджують того факту, що саме між сторонами спору виникли правовідносини, які регулюються саме ст. 1212 Цивільного кодексу України, з яких випливають права та обов`язки їх учасників. Проте, така передача певного майна породжує правову підставу для позивача щодо вимоги повернення спірного майна в натурі або вимагати компенсації його вартості з належного відповідача у спорі в порядку ст. 1212 та 1213 Цивільного кодексу України, а саме від особи, яка володіє відповідним майном на неналежній правовій підставі.
Також, матеріалами справи підтверджується, що згідно з протоколом засідання Комісії AT "Укрзалізниця" з питань заготівлі та використання брухту чорних та кольорових металів від 28.03.2023 № Ц-6-84/40-23 ціна брухту сталевого (вид М 510) становить 6600,00 грн. ( а.с. 27-33) . Таким чином, позивач вважає, що йому не повернуто безпідставно набуте відповідачем майно, а саме 42,06 тонн брухту сталевого вид 510 вартістю 2770596,00 грн. без ПДВ (з ПДВ 333 115,20 грн.).
В свою чергу, суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованими доводи відповідача про те, що розрахована в позовній заяві вартість товарно- матеріальних цінностей - 277 956, 00 грн. без ПДВ ( 333 115, 20 грн. з ПДВ ), не відповідає вартості, зазначеній в обох Актах - 196 420, 2 грн. ( 75 560, 60 грн. + 120 859, 60 грн. ); в Актах вищевказана вартість брухту зазначена без ПДВ, а з протоколу засідання комісії від 31.07.2019, який долучено до позовної заяви, також зазначено, що вартість брухту в залежності від його виду обраховується без ПДВ, і при цьому посилання на протокол засідання комісії від 28.03.2023 року як підставу для визначення нової вартості майна - не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Згідно ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
У главах 82 і 83 Цивільного кодексу України визначено, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Водночас для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 127/13491/21-ц.
Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначено, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17 (провадження № 61-15499св19).
Як вбачається з пояснення третьої особи ( а.с. 154-156, 191) підставою для передачі металобрухту від позивача до відповідача не може виступати Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", оскільки жодний із елементів визначеного ним правового механізму примусового відчуження або вилучення майна - дотриманий та виконаний не був, відтак передача брухту була здійснена фактично в добровільному порядку.
Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, на листи Черкаської ОВА позивач не відповідав, що б дало можливість визначитися у його позиції стосовно підстав передачі рейок - як добровільна передача чи в межах вилучення майна в умовах воєнного стану.
Також, третя особа вказувала, що з отриманих від позивача рейок було виготовлено протитанкові їжаки, які орієнтовно були поставлені на блокпости територіальних громад Київської області, але остаточні одержувачі поставок не відомі через відсутність первинних документів про це.
Також у листі від 07.11.2023 (а.с. 168) на запит адвоката відповідача Черкаською обласною військовою адміністрацією було вказано, що листи ОВА на адресу позивача у березні 2022 року про виділення рейок для виготовлення протитанкових їжаків у зв`язку із нагальною потребою в обороні країни, мали прохальний характер і не містили посилань на ЗУ "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Частина 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).
Відповідно до вимог статті 14 ГПК України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У статті 162 ГПК України визначено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом і за рахунок якої можливим є виконання судового рішення. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі № 233/1950/19.
Отже, позивач сверджував, що визначений ним відповідач - ТОВ "СК-Рестал" - є належним і відсутні підстави для заміни відповідача, і що саме вказане товариство має повернути позивачу спірне майно, позивач обґрунтовує відомостями із Актів про примусове відчуження або вилучення майна та із листування з Черкаською обласною військовою адміністрацією, в яких містяться відомості про відношення ТОВ "СК-Рестал" до виділення позивачем рейок для потреб оборони і підпис представника та печатка цього товариства.
В свою чергу, відповідач як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, заперечував проти знаходження у нього металобрухту позивача, вказуючи на наступні обставини:
- відповідач не заперечує проти відомостей у листуванні між позивачем та Черкаською обласною військовою адміністрацією про те, що металобрухт позивачем виділявся для виготовлення протитанкових їжаків, а перевезення металобрухту здійснив ТОВ "СК-Рестал" за усним замовленням ОВА та на безоплатній основі з боку відповідача;
- відповідач заперечив виготовлення саме ним протитанкових їжаків, оскільки можливості для цього у нього відсутні;
- відповідач заперечує оформлення у себе за даними бухгалтерського обліку операції по отриманню металобрухту від позивача на свою користь, незважаючи на існування Накладних № 4 та 7/відчуження (а.с. 148-149), які оформлені за підписами представника позивача та ОСОБА_1 зі скріпленням печаткою ТОВ "СК-Рестал";
- Акти про примусове відчуження або вилучення майна (а.с. 8,10) складені за участі ОСОБА_1 , який є працівником Черкаської обласної державної адміністрації. Це підтверджується листом Директора Департаменту будівництва Черкаської ОДА від 07.112023 (а.с. 162), в якому зазначено, що з 02.03.2022 по 17.03.2022 (дати складення Актів а.с. 8,10) ОСОБА_1 був співробітником Департаменту будівництва Черкаської ОДА на посаді начальника управління капітального будівництва. В Департаменті будівництва Черкаської ОДА відсутня інформація щодо представника ОСОБА_1 в період з 02.03.2022 по 17.03.2022 інтересів ТОВ "СК-Рестал".
- за даними персоніфікованого обліку ПФУ у страхувальника - ТОВ "СК Рестал" - за даними звітності 2022 року серед застрахованих осіб не значиться ОСОБА_1 як працівник ТОВ "СК-Рестал" (а.с. 188).
Крім того, відповідачем надано суду нотаріально посвідчені пояснення ОСОБА_1 від 06.11.2023, які адресовані Господарському суду Черкаської області (а.с. 170) про обставини отримання та перевезення металобрухту від позивача для виготовлення їжаків.
Суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв вказані пояснення в якості доказу, оскільки ОСОБА_1 не було залучено до участі у справі за правилами ГПК України і це пояснення не було надано суду як від особи із певним процесуальним статусом у справі чи особисто ним в засіданні. Крім того, суд апеляційної інстанції також враховує, що такі пояснення не можуть бути прийняті і в силу приписів ч. 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, у додаткових поясненнях у справі від 27.11.2023 (а.с. 191) третя особа Черкаська облдержадміністрація пояснювала, що в даному випадку ОСОБА_1 діяв на власний розсуд, а не виконував розпорядження свого керівництва чи Черкаської обласної військової адміністрації організувати отримання та перевезення рейок від позивача. Документального підтвердження такого розпорядження не існує.
При цьому третьою особою не заперечується, що для перевезення рейок було використано транспорт ТОВ "СК-Рестал" і не спростовується, що ця допомога була надана з боку відповідача як благодійна.
При зверненні до суду першої інстанції позивачем було надано копії звернень Черкаської обласної військової адміністрації від 02 та від 16.03.2022 (а.с. 7,9) про виділення ТОВ "СК-Рестал" рейок для виготовлення протитанкових їжаків, які обгрунтовано враховані судом першої інстанції в контексті спірних правовідносин.
З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що спірне майно у вигляді рейок металобрухту відповідач отримав від позивача у власність або будь-яке інше майнове право, а тому доводи скаржника про те, що сама лише дійсна печатка ТОВ "СК-Рестал" на Актах та накладних вже може свідчити про погодження відповідачем дій ОСОБА_1 і операції по отриманню рейок - є необгрунтованими та не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
В свою чергу, які обрунтовано зазначив суд першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, ні дії ОСОБА_2 , ні факт проставлення печатки ТОВ "СК-Рестал", як кожен окремо, так і сукупності не свідчать про отримання спірного майна відповідачем саме на свою користь, з урахуванням того, що Черкаська обласна військова адміністрація, за зверненням якої від позивача було отримано та перевезено ТОВ "СК-Рестал" металобрухт, визнає перевезення рейок, подальше виготовлення з них протитанкових їжаків і передачу їх постам територіальної оборони, що свідчить в сукупності про те, що спірне майно не було залишено у відповідача по справі і не знаходиться в нього станом на момент вирішення спору.
Належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів фактичного володіння відповідачем спірним майном та у вигляді рейкового металобрухту, а не протитанкових їжаків, - ні на час вирішення спору, ні під час його розгляду судами першої та апеляційної інстанції - учасниками спору, зокрема і позивачем, судні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції - не надано.
В свою чергу, як підтверджується поясненнями Черкаської обласної військової адміністрації, остання підтверджує використання і перенаправлення отриманого від позивача металобрухту саме на виготовлення протитанкових їжаків та подальше надання їх постам тероборони Київської області.
З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що саме відповідач - ТОВ "СК-Рестал" є особою, яка без належних правових підстав набула та фактично володіє спірним майном, яке позивач просить зобов`язати відповідача повернути позивачу в натурі, а обставини надання позивачем рейок на прохання ОВА - жодним чином не змінює вказаних обставин і не породжує правових наслідків для відповідача в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що правові підставі позову позивачем не доведені в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України та ст. 1212 Цивільного кодексу України, як не доведено набуття та володіння ТОВ "СК-Рестал" спірним майном, а отже, відповідач є неналежним для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України, а тому позов задоволенню не підлягає.
Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, і доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.
Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Також, розглянувши доводи позивача в частині оскарження додаткового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Під час розгляду спору в суді першої інстанції, відповідачем заявлено до відшкодування 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, докази про що надано в справу із клопотанням від 21.12.2023.
16.01.2024 позивачем подано суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до стягнення 10000,00 грн., зважаючи на принцип співмірності та пропорційності цих витрат, враховуючи, що справа не є складною.
Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та вивчивши доводи і заперечення сторін, судом апеляційної інстанції встановлено наступне:
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Розглядаючи питання про компенсацію стороні понесених нею витрат на професійну правничу допомогу іншою стороною, суд надає оцінку доказам, які підтверджують факт надання заявнику правничої допомоги, її обсяг та вартість.
За змістом ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
За змістом п. 1 ч.2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
За приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Матеріалами справи підтверджується, що у відзиві на позов відповідач вказав орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн. (а.с. 54-59, том 1)., які відповідач просив стягнути за результатами вирішення спору.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України визначено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України визначений порядок розподілу судових витрат, частиною 1 вказаної статті визначений порядок розподілу судового збору, частиною 4 - інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Так, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
У відповідності до умов укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "СК Рестал" (далі - Клієнт) та фізичною особою - підприємцем (адвокатом) Орленко Володимиром Васильовичем (далі - Виконавець) договору про надання правничої допомоги ( а.с. 4-5, том 2) адвокат зобов`язався надати такі види правової допомоги: надання консультацій та роз`яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів Клієнта в судах, правоохоронних органах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, організаціях будь-якої форми власності, перед фізичними та юридичними особами.
Додатковою угодою № 1 від 18.12.2023 (а.с. 6, том 2) до Договору його сторонами визначено порядок надання правничої допомоги та оплати юридичних послуг (гонорару) Виконавця за надання правової допомоги Клієнту в період вересня - грудня 2023 року на ведення в Господарському суді Черкаської області справи № 925/1155/23 за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (м. Одеса) до товариства з обмеженою відповідальністю "СК РЕСТАЛ" (м. Черкаси) про зобов`язання повернути майно ( п. 1 додаткової угоди) .
В п. 2 додаткової угоди сторони погодили, що вартість послуг в твердій грошовій сумі визначається в розмірі 30 000,00 ( тридцять тисяч ) гривень за надану правничу допомогу.
18.12.2023 між сторонами було складено акт приймання - передачі виконаних робіт ( а.с. 3 том 2), до яких включено надані відповідачу адвокатом послуги у вигляді зустрічі з клієнтом, оцінювання документів щодо спору, пошук та аналіз судової практики, складення відзиву на позов зі збиранням доказів, направлення адвокатських запитів, підготовки направлення заперечень на відповідь на відзив, складення клопотань про витребування доказів, участь адвоката в засіданнях та ін.
Акт підписано його сторонами без зауважень щодо виконаних робіт та їх якості. Згідно прикладеної копії платіжної інструкції № 581 від 18.12.2023 (а.с. 7, том 2) кошти за професійну правничу допомогу в межах справи № 925/1155/23 адвокату Орленку В.В. відповідачем сплачено в сумі 30 000,00 грн.
За змістом ч.2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розподілу за результатами вирішення спору підлягають витрати на професійну правничу допомогу як ті, що сплачені, так і ті, що лише підлягають сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За змістом ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Позивачем подано до суду першої інстанції клопотання від 16.01.2024 про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлені до відшкодування витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн. не відповідають критерію розумності їх розміру та необхідності.
За правилами ч. 5,6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд може за клопотанням сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Так, види послуг, які надані адвокатом Орленко В.В. відповідачу, стосуються даної справи за характером та змістом, були надані ним особисто, оскільки адвокатом належно виконувалися всі вимоги суду першої інстанції, подавалися суду першої інстанції процесуальні документи та докази і представництво інтересів відповідача в суді здійснювалося адвокатом Орленко В.В. особисто.
Справа була розглянута за правилами загального позовного провадження. На заперечення проти доводів позивача відповідачем з використанням адвокатської допомоги було вжито ряд додаткових заходів щодо отримання додаткових доказів щодо взаємовідносин сторін та особи, яка оформляла документи від імені відповідача, але, як було доведено при вирішенні спору, стосунку до представництва інтересів відповідача вона не мала.
Як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, спір потребував ретельного дослідження всіх взаємовідносин між сторонами та Черкаською обласною військовою адміністрацією, отримання додаткових доказів та пояснень від всіх учасників справи, що свідчить про дійсну потребу відповідача скористатися адвокатською допомогою, яка призвела до захисту прав відповідача у спорі.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, а також заперечення відповідача, апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що співмірним в контексті розглядуваної справи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00 грн., які підлягають до стягнення з відповідача.
Доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків як суду першої інстанції у оскаржуваному додатковому рішенні, так і суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних рішенні та додатковому рішенні, оскаржувані рішення та додаткове рішення ухвалені з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування наведених рішення Господарського суду Черкаської області від 21.12.2023 у справі № 925/1155/23 та оскаржуваного додаткового рішення Господарського суду Черкаської області від 22.01.2024 у справі № 925/1155/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.12.2023 у справі № 925/1155/23, залишається за скаржником.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.12.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 22.01.2024 у справі № 925/1155/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.12.2023 у справі № 925/1155/23 - залишити без змін.
3. Додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 22.01.2024 у справі № 925/1155/23 - залишити без змін.
4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду м Черкаської області від 21.12.2023 у справі № 925/1155/23 залишити за скаржником.
5. Матеріали справи № 925/1155/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано: 25.03.2024.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді Є.Ю. Шаптала
К.В. Тарасенко
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 14.03.2024 |
Оприлюднено | 26.03.2024 |
Номер документу | 117877389 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань повернення безпідставно набутого майна (коштів) |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні