Ухвала

від 25.03.2024 по справі 917/772/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/772/23

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Ємця А.А.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Анюховської Тамари Іванівни

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024

у справі №917/772/23

за позовом Акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава, в особі Полтавської філії міських електромереж Акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава

до Фізичної особи - підприємця Анюховської (Купріс) Тамари Іванівни, м. Полтава

про стягнення заборгованості за необліковану електричну енергію

та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Анюховської (Купріс) Тамари Іванівни,м. Полтава,

до Акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава, в особі Полтавської філії міських електромереж Акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава

про визнання недійсним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Через систему «Електронний суд» 04.03.2024 Фізичною особою - підприємцем Анюховською Тамарою Іванівною (далі - ФОП Анюховська Т.І. )подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 (повний текст постанови складено 13.02.2024) і залишити без змін рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 29.11.2023 у справі №917/772/23, разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху з огляду на таке.

Статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, та скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування вказаного висновку.

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

При поданні касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник повинен чітко зазначити норму права щодо застосування якої відсутній висновок, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Так, разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник повинен чітко зазначити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Натомість у поданій скаржником касаційній скарзі зазначення підстави касаційного оскарження зводиться лише до цитування частини другої статті 287 ГПК України, проте скарга не містить чіткого посилання на відповідний пункт вказаної норми, а також належного обґрунтування підстав, на яких подається касаційна скарга у цій справі, а окремі наведені у скарзі посилання скаржника на постанови Верховного Суду не формують чітких підстав касаційного оскарження судових рішень, а також не можуть автоматично ототожнюватись Судом з власної ініціативи як підстава для касаційного оскарження без прямої вказівки на це скаржника.

При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

Оскільки скаржником не визначено належним чином підстави касаційного оскарження судових рішень як того вимагає частина другої статті 287 ГПК України та пункт 5 частини другої статті 290 ГПК України, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та підставами, які скаржник не навів у її тексті.

Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

Таким чином, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначити відповідну підставу передбачену конкретним пунктом частини другої статті 287 ГПК України.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Згідно з приписами частин першої і другої статті 9 Закону «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (відповідно до частини першої статті 6 Закону «Про судовий збір»).

Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг (далі - Інструкція), якою встановлені загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів.

З пункту 37 Інструкції вбачається, що одним із реквізитів платіжного доручення є «Призначення платежу».

Пунктом 41 Інструкції визначено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, стандартом розрахунків передбачено, що реквізитом квитанції є «Призначення платежу», яка заповнюється платником самостійно.

Необхідно зауважити, що на офіційному веб-сайті Верховного Суду (https://supreme.court.gov.ua/supreme/) в розділі «судовий збір» зазначено приклад заповнення графи «Призначення платежу» в платіжному документі.

Суд зазначає, що документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі додаються до касаційної скарги і мають містити відомості про те, яка саме касаційна скарга оплачується судовим збором.

Адже, саме за призначенням платежу може бути здійснено ідентифікацію і співставлення, а відтак перевірка зарахування судового збору. Сплата судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» є обов`язком скаржника.

Реквізитами ідентифікації касаційної скарги є, зокрема, номер справи у межах якої подається відповідна скарга, назва та/і дата судового акта, що оскаржується, вказується на те яке рішення оскаржується.

Квитанція про сплату судового збору, з призначенням платежу: « 101 2605808582; Судовий збір, за позовом ОСОБА_1 , Верховний суд (Касаційний господарський суд)» унеможливлює ідентифікацію сплати судового збору за подання ФОП Анюховською Тамарою Іванівною касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі №917/772/23, оскільки не містить ані номера справи у межах якої подається відповідна скарга, ані дати судового акта, що оскаржується, ані назви та назви органу який її ухвалив.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Істинність твердження щодо сплати судового збору має бути доведена суду доказами, які відповідають статям 76 - 79 ГПК України щодо достовірності, належності і допустимості.

З огляду на викладене, зазначена копія квитанції не може бути прийнята як належний, допустимий і вірогідний доказ сплати судового збору за подання касаційної скарги у цій справі, оскільки в графі «Призначення платежу» не зазначено ані номера справи, у межах якої подається касаційна скарга, ані дати судового акта, що оскаржується, ані назви та назви органу який її ухвалив, та містить «Судовий збір, за позовом ОСОБА_1 Суд не може вважати належним, допустимим та вірогідним доказом сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі №917/772/23 у розумінні статей 76 - 79 ГПК України.

Таким чином, додана скаржником до касаційної скарги квитанція від 02.03.2024 № 2837-8052-0630-2607 про сплату судового збору у розмірі 8 589, 00 грн не є належним доказом сплати судового збору у встановленому законом порядку.

Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати Суду належні докази сплати судового збору у розмірі 8 589, 00 грн.

Реквізити для сплати судового збору:

Отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс.р-н/22030102

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783

Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)

Рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007

Код класифікації доходів бюджету - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)»

Призначення платежу: *;101;

---

(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом

---

(ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від

---

(Дата оскарження справи) у справі

---

(Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний господарський суд)(назва суду, де розглядається справа).

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Наслідком не усунення цих недоліків є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

З огляду на викладене касаційна скарга ФОП Анюховської Т.І. підлягає залишенню без руху на підставі частин другої та третьої статті 292 ГПК України із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків шляхом надання:

- надання касаційної скарги в новій редакції та визначити відповідну підставу передбачену конкретним пунктом частини другої статті 287 ГПК України;

- надання належним чином оформленого документа на підтвердження оплати судового збору в розмірі 8 589, 00 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом за актуальними реквізитами щодо сплати судового збору до Верховного Суду.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі усунення недоліків протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.

Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Анюховської Тамари Іванівни на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі №917/772/23- залишити без руху.

2. Надати Фізичній особі - підприємцю Анюховській Тамарі Іванівні строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.

3. Роз`яснити Фізичній особі - підприємцю Анюховській Тамарі Іванівні, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Верховного Суду А. А. Ємець