Постанова

від 08.11.2023 по справі 369/8624/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року м. Київ

Справа № 369/8624/20

Провадження: № 22-ц/824/10710/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Березовенко Р. В., Нежури В. А.

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Русина Олександра Юрійовича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дубас Т.В.,

у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рогач Вадим Вікторович, про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

у с т а н о в и в:

В липні 2020 року ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 24 липня 2009 року вона набула у власність земельну ділянку площею 3,9706 га, що розташована на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району, кадастровий номер 3222488200:06:006:0120.

Зазначала, що вона не укладала будь-яких правочинів та не здійснювала відчуження земельної ділянки на користь інших осіб, а саме не укладала договір купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року № 1468, за яким нібито ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 зазначену вище земельну ділянку, який в подальшому відчужив її на користь ОСОБА_1

Вказувала, що відчуження належної їй ділянки відбулося незаконним шляхом, факт підробки документів підтверджується проведеними почеркознавчими експертизами, а також наявністю кримінальної справи № 12020110200000836 від 14 лютого 2020 року, порушеної за частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України.

За викладених обставин, просила суд витребувати на свою користь із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,9706 га, що розташована на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району, кадастровий номер 3222488200:06:006:0120, цільове призначення база-склад, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1564939532224.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2023 року позов задоволено.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,9706 га, що розташована на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району, кадастровий номер 3222488200:06:006:0120, цільове призначення база-склад, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1564939532224.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Русин О.Ю. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідача не було повідомлено про розгляд справи 17 квітня 2023 року. Вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення у справі третіх осіб на стороні відповідача, зокрема, особи, якій спірна ділянка належить на праві спільної власності, та нотаріуса Змисловської Т.В., яка посвідчувала договір купівлі-продажу ділянки під час відчуження її ОСОБА_4

Вказував, що висновок експерта ОСОБА_5 від 01 вересня 2019 року є неналежним доказом, оскільки експертом не було досліджено оригінали документів. А висновок судово-почеркознавчої експертизи від 31 серпня 2020 року, здійсненої в межах кримінального провадження, не можна приймати до уваги, оскільки за відсутності вироку суду в кримінальній справі жодна обставина, на яку здійснюється посилання, не може вважатись встановленою. Зауважував, що судом першої інстанції була призначена судова почеркознавча експертиза, однак позивач не надав зразків підпису, а тому матеріали справи були повернуті експертною установою, що вказує на небажання позивача сприяти встановленню дійсних обставин та ставить під сумнів можливість здійснення посилань на надані ним докази. Окрім того, посилався на те, що згідно висновку колегії Міністерства юстиції України рішення державних реєстрації при внесенні записів про реєстрацію права власності спірної земельної ділянки прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Юзефович А.О. в інтересах ОСОБА_2 зазначив, що посилання в апеляційній скарзі на відсутність повідомлення відповідача є необґрунтованими, оскільки як відповідач, так і його представник достеменно знали про розгляд справи, відповідна інформація є відкритою, а такі доводи скарги лише свідчать про зловживання наданими процесуальними правами. Також зазначив, що, заперечуючи надані позивачем докази на підтвердження заявлених вимог, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження своєї позиції, а посилання на неналежність наявних в матеріалах справи висновків експертів є необґрунтованим, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Зауважив, що стороні позивача не було відомо про те, що КНДЕКЦ, якому було доручено судом провести експертизу, направило до суду повідомлення про неможливість її проведення, при цьому, вказане відбулось не з вини ФОП ОСОБА_2 , оскільки зразки підпису згідно інструкції повинні були бути відібрані судом відразу при призначенні відповідної експертизи, а оригінал договору, який повинен був витребуваний судом, не був направлений ВП ГУ НП в Київській області.

В судовому засіданні адвокат Русин О.Ю. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Адвокат Юзефович А.О. в інтересах ОСОБА_2 заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 24 липня 2009 року між ФОП ОСОБА_2 (покупець) та ОСОБА_6 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Бишовцем Р. В., зареєстрований в реєстрі за № 1072, за умовами якого покупець набула право власності на земельну ділянку, площею 3,9706 га, що розташована на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району, кадастровий номер 3222488200:06:006:0120.

На підставі зазначеного договору, ФОП ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 924059 від 21 серпня 2009 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі за № 020994700007.

У 2018 року позивачка зареєструвала право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1564939532224), на підтвердження чого отримала Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформований 31 травня 2018 року, індексний номер 125802439.

11 лютого 2020 року ФОП ОСОБА_2 дізналась, що вказану земельну ділянку зареєстровано на невідому особу - ОСОБА_1 .

Підставою внесення запису до реєстру зазначено рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51036633 від 07 лютого 2020 року, а підставою для виникнення права власності є договір купівлі-продажу, серія та номер 153, від 10 вересня 2019 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), за умовами якого продавець передав у власність покупця земельну ділянку, площею 3,9706 га, що розташована на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району, кадастровий номер 3222488200:06:006:0120. Пунктом 4 цього Договору визначено, що продаж майна за домовленістю сторін вчиняється за суму 1 000 000,00 грн. Згідно звіту з експертної грошової оцінки земельної ділянки № 1038-19, виданого ТОВ «Київський ріелтор» від 10 вересня 2019 року, ринкова вартість земельної ділянки без ПДВ складає 10 062 295,00 грн. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. та зареєстровано у реєстрі за № 1468.

У подальшому, 07 лютого 2020 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якої продавець продав, а покупець купив земельну ділянку, площею 3,9706 га, що розташована на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району, кадастровий номер 3222488200:06:006:0120, цільове призначення база-склад. Ціна земельної ділянки, що купується за цим договором становить 8 415 000,00 грн. Указаний договір засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В. В. та зареєстрований за № 153.

Згідно висновку експерта № 14892, складеного 12 березня 2020 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою адвоката Юзефовича А. О., який діє в інтересах ОСОБА_2 убачається: «1. Підпис від імені ОСОБА_2 , зображення якого міститься у рядку «Продавець» у технічній копії договору купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року, укладеного від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В., зареєстрованого за № 1468, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 . 2. Рукописний запис « ОСОБА_2 », зображення якого міститься у рядку «Продавець» у у технічній копії договору купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року, укладеного від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В., зареєстрованого за № 1468, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою».

Згідно висновку експерта № 849-851, складеного 31 серпня 2020 року за результатами судово-почеркознавчої експертизи по кримінальному провадженню № 12020110200000836, убачається, що підпис від імені ОСОБА_2 у графі «Продавець» договору купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року (зареєстрований у реєстрі за № 1468) виконаний не ОСОБА_2 (зразки підписів якої надані у якості порівняльного матеріалу), а іншою особою. Також, підпис від імені ОСОБА_2 у графі «Підпис» заяви від 10 вересня 2019 року (зареєстрована у реєстрі за № 1466) виконаний не ОСОБА_2 (зразки підписів якої надані у якості порівняльного матеріалу), а іншою особою.

Згідно висновку Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 24 вересня 2021 року № СЕ-19/111-21/40048-ДД, убачається, що бланк державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 924059 (який був долучений під час підписання договору купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року) не відповідає аналогічним документам, які знаходяться в офіційному обігу на території країни виробника - України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, щоспірна земельна ділянка неправомірно, в порушення чинного законодавства, без згоди власника (ФОП ОСОБА_2 ) вибула з її законного володіння на підставі підроблених документів, а тому наявні підстави для витребування земельної ділянки у останнього власника ОСОБА_1 .

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 317 та частини першої статті 319 ЦК України власнику належить, зокрема право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У статті 330 ЦК України закріплено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати власне майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Наведеною нормою права передбачено вичерпний перелік умов, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких умов є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правові норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма права, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма права, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми права, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у контексті загального принципу, закладеного першою нормою права.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Справедливого балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23 січня 2014 року у справі EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, заява № 19336/04).

Тобто у своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як було зазначено вище, в матеріалах справи наявний висновок експерта від 12 березня 2020 року № 14892 та висновок експерта від 31 серпня 2020 року № 849-851, у відповідності до яких підпис від імені ОСОБА_2 в договорі купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року виконаний іншою особою.

Колегія суддів зауважує, що відповідачка у відзиві на позов, поданому у серпні 2020 року, відмітила, що висновок експерта від 12 березня 2020 року не може бути прийнятим до уваги, оскільки експертом ОСОБА_7 досліджувалась технічна копія договору купівлі-продажу, а не оригінал. При цьому, зазначила, що їй відомо про те, що оригінал договору знаходиться в матеріалах кримінального провадження та слідчим призначено почеркознавчу експертизу, а тому вважала неможливим проведення експертизи в межах цивільної справи.

У вересні 2020 року адвокат Юзефович А.О. в інтересах ОСОБА_2 надав суду копію висновку експерта від 31 серпня 2020 року № 849-851, проведеного в межах кримінального провадження №12020110200000836.

Колегія суддів відмічає, що ОСОБА_2 є потерпілою в рамках кримінального провадження

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 56 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має право знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження.

Зважаючи на зазначені положення кримінально-процесуального законодавства, ОСОБА_2 та її адвокат в силу наданих процесуальних прав мають право знайомитись з матеріалами кримінального провадження, в якому було проведено відповідну експертизу.

Копія клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, була направлена ОСОБА_1 . Тобто, відповідачці було достеменно відомо про наявність вказаного кримінального провадження, факт проведення відповідної експертизи, та, відповідно, відповідачка була обізнана про джерело походження вищевказаного доказу.

За таких підстав доводи апеляційної скарги щодо порушення судом положення ч.1 ст.78 ЦПК України є неприйнятними.

В постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року (справа №461/3675/17) викладено висновок про допустимість висновку експертизи, проведеної у кримінальному провадженні як доказу, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений, оскільки така експертиза містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість використання в якості доказу при розгляді справи, висновку експерта отриманого в рамках у кримінального провадження, оскільки джерело його походження є встановленим та сумніви в допустимості вказаного доказу відсутні.

Апеляційний суд відмічає, що відповідачем не спростована правильність висновку експерта, доказів, які б ставили під сумнів висновок експерта матеріли справи не містять.

Доводи скаржника про те, що судом було призначена експертиза, та в подальшому не була проведена, не спростовують можливості прийняття судом інших доказів, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, варто зазначити, що почеркознавчу експертизу судом було призначено за клопотанням ОСОБА_2 , однак така експертиза не була проведена у зв`язку із відсутністю оригіналу досліджуваного документу та порівняльного матеріалу.

В той же час, ОСОБА_1 питання щодо проведення експертизи не порушувала ні в суді першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції, а відтак доводи про те, що таку експертизу не було проведено не заслуговують на увагу.

Варто також відмітити, що в матеріалах справи міститься висновок експерта від 24 вересня 2021 року №СЕ-19/111-21/49948-ДД, який підтверджує, що під час укладення договору купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року був наданий державний акт на право власності на земельну ділянку, бланк якого не відповідає аналогічним документам, які знаходяться в офіційному обігу на території України.

Вказане дослідження експерта також було проведено в межах кримінального провадження №12020110200000836, підстави для його відхилення судом були відсутні. Відомостей на спростування того факту, що під час укладення договору купівлі продажу від 10 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було використано підроблений акт на право власності, відповідачем не надано.

Окрім того, судом першої інстанції було вірно враховано, що серед наданих Київським нотаріальним архівом копій документів, які знаходяться під договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. 10 вересня 2019 року, містився паспорт ОСОБА_2 , який відрізняється від паспорту, який наданий позивачкою разом з позовною заявою, зокрема, на них зображені різні особи, різні шрифти, підписи власників паспорту, уповноваженої особи на видачу паспорту.

Апеляційний суд зауважує, що висновок колегії Міністерства юстиції України, у відповідності до якого рішення державних реєстрації при внесенні записів про реєстрацію права власності спірної земельної ділянки прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, не спростовує того факту, що такий правочин не був вчинений ОСОБА_2 . Відповідно до тексту висновку Колегії Міністерства юстиції України, було перевірено алгоритм дій приватного нотаріуса під час проведення реєстраційних дій та встановлено його правильність, однак належність документів, на підставі яких було вчинено відчуження земельної ділянки ОСОБА_2 не перевірялась та не враховувалась, тому доводи скаржника в цій частині також відхиляються.

Вищевказані обставини та докази на їх підтвердження, надають підстави для однозначного висновку про те, що ОСОБА_2 не укладала договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_3 10 вересня 2019 року, за умовами якого продавець передав у власність покупця земельну ділянку, площею 3,9706 га, що розташована на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району, кадастровий номер 3222488200:06:006:0120.

Щодо доводів скаржника про необхідність залучення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та нотаріуса Змисловської Т.В. у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, апеляційний суд зазначає, що відповідне клопотання було обґрунтовано залишено без задоволення ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 січня 2021 року, враховуючи, що відсутня процесуальна заінтересованість вказаних осіб в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Колегія суддів відмічає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, шо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є власниками спірної земельної ділянки, як це трактує відповідач, а нотаріус ОСОБА_10 не є учасником цивільних правовідносин між сторонами спору.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивачки поза її волею, жодних правочинів щодо розпорядження належним їй нерухомим майном позивачка не вчиняла, висновки суду першої інстанції про витребування спірного майна з володіння відповідачки є правильними.

Такий висновок враховує інтереси позивачки як власника спірного нерухомого майна та баланс з правами й інтересами набувача, оскільки за обставин, коли ФОП ОСОБА_2 втратила майно на підставі правочину, який вона не укладала, її права та інтереси переважають інтереси добросовісного набувача.

В той же час, слушними є доводи апеляційної скарги про те, що відповідачку не було повідомлено про розгляд справи, оскільки матеріли справи дійсно не містять відомостей про повідомлення ОСОБА_1 та її представника адвоката Русина О.Ю. про судове засідання, призначене на 17 квітня 2023 року.

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Зважаючи на допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, а відтак апеляційна скарга адвоката Русина О.Ю. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Згідно вимог статті 141 ЦПК України судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 11 561 грн, сплаченого позивачкою при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Русина Олександра Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,9706 га, що розташована на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району, кадастровий номер 3222488200:06:006:0120, цільове призначення база-склад, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1564939532224.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 11 561 (одинадцять тисяч п`ятсот шістдесят одну) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 20 березня 2024 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді Р. В. Березовенко

В. А. Нежура