Постанова

від 07.03.2024 по справі 359/2836/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №359/2836/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/3746/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Нафтогаз Біоенергія» НАК «Нафтогаз України» на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з вказаною скаргою на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

В обґрунтування скарги зазначив, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29.08.2023 року його було поновлено на посаді Генерального директора Дочірнього підприємств «Нафтогаз Біоенергія» НАК «Нафтогаз України». 05.09.2023 року судом було видано виконавчий лист на виконання вказаного рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді. 07.09.2023 року вказаний виконавчий лист було пред`явлено до виконання Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), однак державний виконавець Молотилова В.В. повернула виконавчий лист у зв`язку з його невідповідністю вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: через відсутність у виконавчому листі строку пред`явлення рішення до виконання. 20.09.2023 року ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області у виконавчому листі була виправлена помилка, до тексту виконавчого листа було додано, що строк пред`явлення рішення до виконання до 30 серпня 2026 року. Однак після повторного направлення виконавчого листа до виконання 27.09.2023 року державний виконавець Ліщинський О.В. виніс повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з таких підстав: виконавчий лист не відповідає вимогам ч.2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконання рішення суду; виконання рішення суду в частині скасування наказів АТ «Національна компанія «Нафтогаз України» та ДП «Нафтогаз Біонергія» НАК «Нафтогаз України» про звільнення ОСОБА_1 з посади не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень, що суперечить вимогам ч.5 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»; зміст заяви про примусове виконання рішення суперечить частинам виконання рішення, визначеним у виконавчому листі. Вказує, що рішення державного виконавця, оформлене у повідомлені про повернення виконавчого документу, є абсолютно надуманим, необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

На підставі наведеного, просив суд

визнати неправомірним та скасувати рішення оформлене у повідомленні про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, винесене державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ліщинським О.В. від 27.09.2023 року;

зобов`язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ліщинського О.В. усунути порушення, поновити порушене право стягувача ОСОБА_1 та відкрити виконавче провадження.

Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року скаргу задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення, оформлене у повідомленні про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, винесене державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ліщинським Олексієм Валерійовичем 27.09.2023 року щодо примусового виконання виконавчого листа №359/2836/23 від 05.09.2023 року виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області. Зобов`язано державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вирішити питання про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29.08.2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Нафтогаз Біоенергія» НАК «Нафтогаз України», Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії (справа №359/2836/23, провадження №2/359/1424/2023) на підставі якого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 05.09.2023 року виданий виконавчий лист. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, 20 листопада 2023 року Дочірнє підприємство «Нафтогаз Біоенергія» НАК «Нафтогаз України» направило апеляційну скаргу, в якій зазначило, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати ухвалу та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1

07.03.2024 року на адресу суду від стягувача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У судове засідання 07.03.2024 року з`явився представник скаржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

По своїй суті позиція апелянта, яку він поклав в основу апеляційної скарги, в переважній більшості співпадає з доводами та їх обґрунтуваннями, висловленими ним в суді першої інстанції, і яким судом надано відповідну правову оцінку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Окремо апеляційний суд зважає на те, що обґрунтування апеляційної скарги доводами про те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам, встановленим законом до виконавчого документа, є безпідставними, оскільки незгода з видачею виконавчого листа не може бути підставою для скасування ухвали суду. Колегія суддів також зазначає, що вказаний виконавчий лист ніким не оскаржувався, був чинним та обов`язковим до виконання всіма органами, що суд першої інстанції підтвердив у своїй ухвалі від 31 жовтня 2023 року.

Наступним доводом апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції допущено неправильне тлумачення закону, а саме ст.19 Конституції України та Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів зазначає, що вказані доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України в рішенні від 15.05.2029 року №2-р(ІІ)/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.2 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) зазначив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні і що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Суд першої інстанції, встановивши, що рішення суду щодо негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконане, своєю ухвалою від 31.10.2023 року усунув таке порушення, з чим погоджується й колегія суддів.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права та помилково застосовано практику ЄСПЛ, колегія суддів зазначає, що конкретного обґрунтування, в чому саме полягає порушення процесуального права, в апеляційні скарзі відсутнє. Водночас колегія суддів зазначає, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права людини на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких умов твердження апелянта про помилкове застосування практики ЄСПЛ є безпідставним.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують правильність та законність ухвали суду першої інстанції, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Нафтогаз Біоенергія» НАК «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько