Постанова

від 25.03.2024 по справі 380/16128/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/16128/23 пров. № А/857/23672/23Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Грень Н.М.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м.Львові 09 листопада 2023 року у справі №380/16128/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

13.07.2023 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі Управління), просила: - визнати протиправними дії щодо відмови в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 04.05.2023 року та задовольнити, заявлені в ньому прохання.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року позов задоволено частково: визнано протиправною відмову у прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства управління Державної міграційної служби України у Львівській області, оформлену листом від 08.05.2023. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути декларацію про відмову від громадянства російської федерації ОСОБА_1 , та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом. В решті вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при поданні документів на набуття громадянства України позивачкою, у відповідності до присів ст. 8 Закону України № 2235-ІІІ «Про громадянство України» та Порядку провадження заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215, окрім іншого було подано зобов`язання припинити іноземне громадянство. Суд першої інстанції вказав, що позивачка зверталася до органів ДМС України за роз`ясненнями з питань щодо виходу з громадянства російської федерації, про що свідчать листи відповідача надані на звернення від 13.09.2022 та від 21.11.2022, а також зверталася до консульства російської федерації в Україні, доказом чого є квитанція про оплату консульських послуг та лист підтвердження запису до консульства для виходу з громадянства російської федерації, однак завершити процедуру виходу з громадянства та отримати відповідну довідку про вихід з громадянства не змогла. Суд першої інстанції зазначив, що консульські установи країни агресора, що розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують, що унеможливлюють отримання документа про припинення громадянства. Суд першої інстанції зауважив, що зміни у зв`язку з військовою агресією російської федерації до законодавства щодо неотримання документа про припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мав повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі нею саме декларації, а лише вказав, що саме на неї покладається обов`язок подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивачки є необхідним зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути декларацію про відмову від громадянства російської федерації ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскільки позивач не скеровувала декларацію про відмову від іноземного громадянства встановленої форми, а лише заяву, то таку відповідач розглядав в порядку Закону України «Про звернення громадян», вказуючи, що розглядає саме звернення від 04.05.2023. Скаржник вказує, що позивач декларацію про відмову від іноземного громадянства не подавала. Скаржнику зауважує, що позивач пропустив строк подання документа про припинення громадянства рф або декларації про відмову від громадянства рф та що позивач в період з 02.11.2020 по 02.11.2022 не подала відповідачу ні документ про припинення громадянства рф, ні декларацію про відмову від громадянства рф, а також не подавала будь-яких доказів звернення до консульства рф про намір вийти з громадянства рф. Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, 02.11.2020 видано Довідку №383 про реєстрацію особи громадянином України на підставі рішення ГУ ДМС України у Львівській області відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».

12.04.2021 ОСОБА_1 документована тимчасовим посвідченням громадянина України № НОМЕР_1 , терміном дії до 02.11.2022.

04.05.2023 ОСОБА_1 із відповідним супровідним листом подала до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області декларацію про відмову від іноземного громадянства у зв`язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації.

Листом від 08.05.2023 ГУ ДМС України у Львівській області повідомило ОСОБА_1 , що саме на неї покладається обов`язок припинити іноземне громадянство про що слід подати відповідний документ. Зазначено, що паспорт громадянина України позивач зможе отримати лише в разі надання документа про припинення іноземного громадянства.

Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 4 Конституції України встановлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон №2235-III).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2235-III громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Положеннями статті 8 Закону №2235-III встановлено, що особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Відповідно до положень статті 1 Закону №2235-III зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України; незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури; декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень відповідно до пунктів 117 та 119 якого у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.

Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Як встановлено судом першої інстанції з долучених до матеріалів справи копій справи на оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 та справи на оформлення тимчасового посвідчення громадянина України 14.08.2020 при поданні документів на набуття громадянства України позивачкою, така подавала зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та не спростовано відповідачем, що позивач зверталася до органів ДМС України за роз`ясненнями з питань щодо виходу з громадянства російської федерації, про що свідчать листи відповідача надані на звернення від 13.09.2022 та від 21.11.2022, а також зверталася до консульства російської федерації в Україні, доказом чого є квитанція про оплату консульських послуг та лист підтвердження запису до консульства для виходу з громадянства російської федерації, однак завершити процедуру виходу з громадянства та отримати відповідну довідку про вихід з громадянства не змогла.

Також позивач зверталась до Міністерства внутрішніх справ російської федерації із заявою щодо виходу з громадянства, що підтверджено листом наданим у відповідь на звернення позивачки від 27.03.2023 №3/23705802671.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3) та до цього часу дія воєнного стану продовжена відповідними Указами Президента України.

Крім того, встановлено, що у зв`язку зі збройною агресією та масованим вторгненням збройних сил РФ в Україну 24.02.2022 офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, а тому посольства та консульства РФ в Україні припинили свою діяльність.

Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), адже як в законодавстві України, так і в законодавстві рф відсутнє правове регулювання процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між відповідними державами.

Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції, позивач вживала залежних від неї заходів щодо припинення громадянства російської федерації, однак це не призвело до відповідного правового результату з незалежних від неї причин.

Разом з тим, хоч у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України консульські установи держави-агресора в Україні не працюють, однак з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої держави з незалежних від неї причин, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відсутність у чинному законодавстві України альтернатив або відповідного правового механізму вирішення подібних спірних правовідносин нівелює реалізацію права особи з огляду на неможливість де-факто ним скористатися, незважаючи на його проголошення де-юре та не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими Законом №2235-III.

Європейський Суд з прав людини, практика якого в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» підлягає застосуванню судами разом з Конвенцією як джерело права, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (29979/04), аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії».

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява №32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач мала право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації з незалежних від неї причин.

Аналізуючи зміст листа Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 08.05.2023 № К-361/6/4601-23, який скерований на подану позивачем декларацію, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, вирішуючи питання щодо прийняття/повернення декларації позивача обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації, зокрема, не зазначив, з яких саме долучених до звернення позивачки документів вбачається, що підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства немає.

Щодо покликань скаржника на не подання позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства встановленої форми, то такі не беруться до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки покликання на вказану обставину в листі Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 08.05.2023 року № К-361/6/4601-23 відсутнє.

Аргументи скаржника про пропуск позивачем строку подачі декларації про відмову від громадянства російської федерації суд апеляційної інстанції, з огляду на введення в Україні воєнного стану та розірвання дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією, вважає безпідставними.

Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгодою скаржника з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідача у прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства та зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути декларацію про відмову від громадянства російської федерації ОСОБА_1 , та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваній частині рішення викладено мотиви протиправності відмови відповідача у прийнятті декларації позивача про відмову від іноземного громадянства, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі №380/16128/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко