Постанова

від 22.11.2024 по справі 380/16128/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/16128/23 пров. № А/857/24047/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й..,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення (головуючої судді Грень Н.М., ухвалену у письмовому провадженні в м. Львів) у справі №380/16128/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в якому просила визнати протиправними дії щодо відмови в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 04.05.2023 року та задовольнити, заявлені в ньому прохання.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 позов задоволено частково: визнано протиправною відмову у прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства управління Державної міграційної служби України у Львівській області, оформлену листом від 08.05.2023. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути декларацію про відмову від громадянства російської федерації ОСОБА_1 , та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом. В решті вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі №380/16128/23 - без змін.

На виконання вказаного рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/16128/23 23.04.2024 видано виконавчий лист.

22.08.2024 представник позивача подав до суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі № 380/16128/23, в якій просить зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області подати звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 року у справі № 380/16128/23. В обґрунтування заяви заявник зазначив, що на виконання рішення суду Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянуло декларацію про відмову від громадянства російської федерації ОСОБА_1 . Однак знову відмовило у її прийнятті, про що було повідомлено в листі № 4601.05-5278/46.1-24 від 08.04.2024 року. Зазначив, що Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області не враховані висновки, що містяться у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023, та становлять частину його правової оцінки.

Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області подати звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 року у справі № 380/16128/23. Зазначає, що Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно відмовило ОСОБА_1 у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства. Більш того, у цій відмові Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області всупереч рішенню суду було зазначено, що «підстави для подачі та прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства відсутні». У своїй повторній відмові Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області вказує її причиною невідповідність формі, затвердженій наказом МВС України від 16.08.2012 та наголосило, що ОСОБА_1 не подала декларації про відмову від іноземного громадянства вчасно. Головне управління Державного управління Державної міграційної служби України у Львівській області насправді не виконало рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 у справі № 380/16128/23. ОСОБА_1 була змушена 27.06.2024 звернутися з позовом до Львівського окружного адміністративного суду про визнання протиправного та скасування постанови головного державного виконавця. 9 серпня 2024 р. Львівський окружний адміністративний суд виніс рішення у справі № 380/13837/24. Також адвокат Бедрій М. М., діючи в інтересах клієнтки ОСОБА_1 , тричі (20 червня 2024 р., 18 липня 2024 р. та 2 серпня 2024 р.) звертався до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з адвокатським запитом, у якому просив пояснити, яким чином при виконанні судового рішення були враховані конкретні висновки суду, що є частиною його правової оцінки. На перший запит відповіді не було отримано, відповідь на другий не була належною (не відповідала структурі та змісту поставленого питання), а на третій була відмова від відповіді. Вказані обставини дають достатні підстави для обґрунтованого висновку, що Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 справі № 380/16128/23, не було виконано, оскільки при повторному розгляді декларації ОСОБА_1 не було належно враховано правової оцінки суду. Водночас відповіді (точніше - ухилення від відповіді на поставлене питання) Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на адвокатські запити ОСОБА_2 цей факт додатково та переконливо підтверджують. При належному виконанні цього судового рішення ГУ ДМС України у Львівській області мало би прийняти декларацію ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства та видати їй паспорт громадянина України. Територіальні органи Державної міграційної служби України в інших областях, маючи необхідність виконати рішення адміністративних судів аналогічного змісту, діяли саме в такий спосіб - приймали декларації та видавали паспорт. Йдеться, зокрема, про судові справи № 320/20010/23 (м. Київ), 160/11442/23 (Дніпропетровська область), 140/7368/22 (Волинська область), 160/1606/23 (Дніпропетровська область), 320/23177/23 (м. Київ) та ін. Про ці факти позивачці відомо. Сформовані у позивачки правомірні обґрунтовані очікування полягають у тому, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 у справі № 380/16128/23, буде належним чином виконано її декларація буде прийнята ГУ ДМС України у Львівській області, а їй буде видано паспорт громадянина України. Однак цього не відбувається. У постанові від 20 жовтня 2020 р. у справі № 826/3694/16 Верховний Суд України підкреслив, що складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Мелахер та інші проти Австрії», «Прессос Компанія Нав`єра С.А. та інші проти Бельгії», «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірладнїї», «Беєлер проти Італії», «Тре Тракторер Актіболаг» проти Швеції» також звертає увагу на юридичне значення правомірних очікувань. Зокрема, у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» Європейський суд з прав людини постановив, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод можна застосовувати для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

04.11.2024 представник позивача Шатова Ю.В. подала відповідь на відзив та заяву про стягнення судових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 визнано протиправною відмову у прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства управління Державної міграційної служби України у Львівській області, оформлену листом від 08.05.2023. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути декларацію про відмову від громадянства російської федерації ОСОБА_1 , та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом. В решті вимог відмовлено.

Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами другою - четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно частини 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що статтею 382 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу.

Разом з тим, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18.

У постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №802/357/17-а зазначено, що звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначати, що із змісту заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та змісту апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції видно, що на виконання рішення суду відповідач повторно розглянув декларацію про відмову від громадянства російської федерації ОСОБА_1 , однак відмовив в її прийнятті не враховав висновки, що містяться у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023.

Варто звернути увагу на те, що в силу положень частини 4 статті 372 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

За правилами частини 1 статті 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

В свою чергу, виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, є виконавчими документами, які підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016.

Стаття 1 вказаного Закону визначає виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження і примусове виконання судових рішень, що передбачає сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Порядок виконання рішень немайнового (зобов`язального) характеру визначений розділом VIII Закону №1404-VIII.

В свою чергу, положеннями статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постановах від 27 червня 2019 року у справі №807/220/18, від 21 березня 2019 року у справі №805/1458/17-а.

Такий же підхід застосовано в ухвалах Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі №260/636/19, від 18 грудня 2020 року у справі №200/5793/20-а та від 13 вересня 2021 року у справі №9901/235/20.

Судом встановлено, що апелянт покликається на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.08.2024, яким позов задоволено щодо визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 24 травня 2024 року ВП № 74978164, зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відновити виконавче провадження № 74978164.

Згідно відомостей Діловодства спеціалізованого суду, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2024 апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року у справі № 380/13837/24 скасовано. Позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тарабан Олени Олександрівни від 24 травня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № 74978164. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Також судом у вказаній справі встановлено, 14 травня 2024 року старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Заєць О.А. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 74978164 з примусового виконання виконавчого листа від 23 квітня 2024 року № 380/16128/23, а також в цей же день виніс постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору.

22 травня 2024 року Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області звернулося до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою від 22 травня 2024 року № 4601.08-7462/46.1-24 про закінчення виконавчого провадження, в якій вказало, що фактично та в повному обсязі до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження виконало рішення суду від 09.11.2023 у справі № 380/16218/23, розглянуло декларацію ОСОБА_1 від 04 травня 2023 року про відмову від іноземного громадянства з урахуванням правової оцінки, наданої судом, про що повідомлено стягувачу листом від 08 квітня 2024 року № 4601.05-5278/46.1-24. Відтак, просило винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 74978164.

24 травня 2024 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тарабан О.О. винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 74978164, зі змісту якої вбачається наступне: Листом від 22.05.2024 за № 4601.08-7462/46.1-24 боржником повідомлено, що на виконання рішення суду в справі № 380/16128/23 від 09.11.2023 Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянуто декларацію від 04.05.2023 про відмову від громадянства російської федерації ОСОБА_1 , та прийнято рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Про прийняте рішення повідомлено стягувача ОСОБА_1 листом від 08.04.2024 за № 4601.05-5278/46.1-24.

Колегія суддів висновує у справі №380/13837/24, що у відповідача були відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження № 74978164 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» оскільки державний виконавець згідно з покладеними на нього обов`язками та наданими йому повноваженнями у належний спосіб не перевірив фактичне виконання боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим листом Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року № 380/16128/23, рішення про закінчення виконавчого провадження винесене формально.

На підставі наведеного колегія суддів у справі №380/13837/24 прийшла до висновку про протиправність постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та про її скасування.

Згідно із частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 382 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

Перевірка повноти і правильності виконання відповідачем цього судового рішення повинна бути здійснення насамперед в межах виконавчого провадження, про що апеляційний суд уже зазначав вище.

В такій ситуації відсутні правові та фактичні підстави для застосування механізму визначеного статтею 382 КАС України щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень (відповідача) подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, поданої в порядку статті 382 КАС України.

Колегія суддів враховує, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, суд роз`яснює заявнику про те, що, в разі виникнення додаткових обставин, він не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідною заявою про встановлення судового контролю до суду, який прийняв рішення в цій справі.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції дотримано норм процесуального законодавства та вірно встановлено обставини, які мають значення для прийняття ухвали, а тому немає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають.

Доводи апелянта із посиланням на позиції судові справах № 320/20010/23, №160/11442/23, №140/7368/22, №160/1606/23, №320/23177/23 є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи скаржника з посиланням на постанову від 20.10.2020 у справі № 826/3694/16, колегія суддів вважає безпідставними. Так, аналіз наведеного скаржником судового рішення дає підстави вважати, що воно були ухвалені за інших фактичних обставин, установлених судом (зокрема, про визнання протиправним і скасування наказу Державної фіскальної служби України), отже подібності правовідносин не встановлено із справою за позовом ОСОБА_1 .

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду ухвали. суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328, 378, 382 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №380/16128/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст постанови складено 22.11.2024