Постанова

від 20.03.2024 по справі 338/473/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 338/473/22

провадження № 61-16425св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником Захаріївом Богданом Дмитровичем, на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2023 року у складі судді Решетова В. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Бойчука І. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДП «Ліси України») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що наказом від 22 лютого 2022 року № 29/к його - головного лісничого звільнено указаною датою у зв`язку зі скороченням чисельності штатних працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України). Його звільнення з роботи є незаконним, вчинене з порушенням частини другої статті 40, статті 42, статті 49-2 КЗпП України. Про наступне вивільнення відповідно до статті 49-2 КЗпП України його персонально не попереджено. Водночас, відповідач не пропонував йому іншу роботу на цьому самому підприємстві, в установі, організації, не врахував його переважне право на залишення на роботі, передбачене статтею 42 КЗпП України, а саме більш вищу кваліфікацію, тривалий безперервний стаж роботи на цьому підприємстві. Відповідно до п. 8.8 статуту ДП «Солотвинське лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України», заступники директора (до яких належить позивач) звільняються з посади за погодженням з органом управління майном, чого у спірних правовідносинах додержано не було.

Ці обставини є підставою для його поновлення на роботі на посаді головного лісничого та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи те, що його середньоденна заробітна плата за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, складала 834,87 грн (15 198,30 грн + 16 526,83 грн) / (20 дн. + 18 дн.), тому на його користь слід стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 834,87 грн.

Просив суд:

поновити його на роботі на посаді головного лісничого;

стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 834,87 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про скорочення штатних одиниць та про його вивільнення після закінчення 2-х місячного терміну, але в цьому письмовому попередженні (яке зазначено окремим абзацом в наказі № 163 від 26 листопада 2021 року) не зазначено одночасної пропозиції про наявні конкретні вакантні посади та пропозиції позивачу іншої роботи відповідно до частини другої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України. Належних та допустимих доказів, які б засвідчували факт надання персональних пропозицій про усі наявні протягом строку попередження вакантні посади відповідачем (його правонаступником) не надано.

Таким чином, ДП «Солотвинське лісове господарство», правонаступниками якого є ДП «Осмелодське лісове господарство» та ДП «Ліси України», своєчасно та належним чином повідомлено позивача про наступне вивільнення, але не виконано обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні в організації вакансії, які з`явилися в організації протягом двох місяців, і які існували на день звільнення, тим самим не було дотримано частини другої статті 40, частини першої статті 43, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Разом з тим, у задоволенні позову слід відмовити, оскільки, як вбачається з наказу про звільнення № 29/к від 22 лютого 2022 року, ОСОБА_1 ознайомився, розписався про ознайомлення з ним саме 22 лютого 2022 року. Доводи ОСОБА_1 з приводу того, що він не отримував 22 лютого 2022 року та не підписував наказ про звільнення № 29/к від 22 лютого 2022 року, а лише отримав його 30 травня 2022 року, що є підставою для поновлення строків звернення до суду, суд не приймає до уваги, оскільки судова технічна експертиза документа, яка була призначена судом за клопотанням ОСОБА_1 , на спростування доводів відповідача, а саме отримання наказу ОСОБА_1 22 лютого 2022 року, не була проведена з вини позивача, на якого було покладено витрати на проведення експертизи, який ухилився від її проведення шляхом відмови у здійсненні оплати вартості експертизи.

Підпис позивача про ознайомлення та отримання в наказі про звільнення від 22 лютого 2022 року вказує на безпідставність подальших звернень позивача до відповідача про ознайомлення з таким наказом та отримання його копії. Такі дії спрямовані на створення штучних умов та надуманих підстав для обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку. Посилання позивача на ті обставини, що він не отримав копію наказу про звільнення, не знайшли свого підтвердження в суді, а тому не можуть бути визнані судом поважними причинами пропуску строку подання позову про поновлення на роботі, оскільки не є такими, що не залежать від волі особи, яка подає позов.

Крім того, чинне законодавство передбачає звернення до суду позивача не лише після отримання наказу, але і після отримання трудової книжки. З аналогічним позовом ОСОБА_1 вперше звернувся до суду 28 березня 2022 року, але відповідно до ухвали Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2022 року позовна заява повернута ОСОБА_1 на підставі частини третьої статі 185 ЦПК України. Тобто, звертаючись 28 березня 2022 року вперше з позовом, ОСОБА_1 вже пропустив місячний строк звернення до суду. Після невиконання умов ухвали про залишення позову без руху та після повернення позову ОСОБА_1 повторно звернувся до суду з позовом через півтора місяця - 20 червня 2022 року. Загалом з часу виникнення у позивача права на оскарження свого звільнення з 22 лютого 2022 року і до часу звернення до суду 20 червня 2022 року минуло майже чотири місяці.

У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц Верховний Суд України вказав, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

При цьому, такі вимоги закону щодо строку звернення до суду не було змінено законодавцем при внесенні змін до КЗпП України в умовах воєнного стану. Сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки через запровадження такого, не можна безумовно вважати поважною причиною для поновлення цих строків. Позивач не вказує на об`єктивно існуючі обставини, зокрема, на його мобілізацію чи участь у бойових діях, не надає на підтвердження жодних доказів, не обґрунтовує неможливість ним використання транспорту. При цьому суд враховує, що через Івано-Франківську область безпосередньо чи поряд не проходить лінія бойових дій. Періодичні вимкнення та графіки електропостачання, які мали місце, не перешкоджали позивачу протягом зазначеного періоду користувались системою «Електронний суд», оскільки всі процесуальні документи ним подано та отримано з використанням такої системи. Позивач не є тимчасово переміщеною особою та не зазнає перешкод у зверненні до суду. Тому посилання позивача на зазначені обставини не можуть свідчити про пропуск строку звернення до суду за захистом своїх прав із поважних причин та не є підставою для поновлення судом строку.

ОСОБА_1 пропустив місячний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстав для його поновлення суд не вбачає, оскільки зазначені позивачем причини пропуску строку на звернення до суду з позовом не є поважними, що є підставою для відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі.

Оскільки позовні вимоги в частині поновлення на роботі не підлягають до задоволення та позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, як похідні вимоги, також не підлягають до задоволення.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, оскільки при звільненні ОСОБА_1 з роботи відповідачем не виконано обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні в організації вакансії, які з`явилися в організації протягом двох місяців та існували на день звільнення, а отже не було дотримано вимоги частини другої статті 40, частини першої статті 43, частини третьої статті, статті 49-2 КЗпП України. Однак за захистом своїх трудових прав позивач звернувся до суду з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України. При цьому позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом, а також того, що його своєчасному зверненню перешкоджали непереборні обставини, які зробили неможливим або значно утруднили таке звернення.

Посилання скаржника на те, що всупереч положень п. 8.8 статуту відповідача його звільнено з посади головного лісничого за відсутності погодження з органом управління майном не заслуговують на увагу, оскільки саме органом управління майном - Державним агентством лісових ресурсів України видано наказ № 648 від 18 жовтня 2021 року про припинення ДП «Солотвинське лісове господарство» шляхом реорганізації та приєднання до ДП «Осмолодське лісове господарство», утворено комісію з припинення ДП «Солотвинське лісове господарство». На виконання указаного наказу головою комісії з припинення ДП «Солотвинське лісове господарство» видано наказ № 163 від 26 листопада 2021 року про скорочення штатної чисельності посад ДП «Солотвинське лісове господарство», серед яких зазначено посаду відповідача - головного лісничого. Таким чином відсутні підстави для висновку про те, що позивача звільнено з роботи за відсутності погодження з органом управління майном.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення судів скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, щоГлавою XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на території України неодноразово продовжувався, у тому числі він діяв на час закінчення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України (березень 2022 року), та звернення позивача до суду з позовом (червень 2022 року), тому суди першої та апеляційної інстанцій повинні були врахувати пункт 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України. Висновок судів про пропуск позивачем місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, щодо пред`явлення позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суперечить пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, частині першій статті 233 КЗпП України, частині четвертій статті 263 ЦПК України та правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 (провадження № 61-9422св22), у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 (провадження № К/990/5056/23), у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 752/9754/22 (провадження № 61-10930св23).

Окрім того, про наступне вивільнення відповідач його відповідно до статті 49-2 КЗпП України персонально не попереджав. Покликання судів попередніх інстанцій про те, що 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про скорочення штатних одиниць та про його вивільнення після закінчення 2-х місячного терміну є надуманим, не підтвердженим доказами. Ксерокопія одностороннього підробленого нікчемного акту про відмову підписання попередження про скорочення з роботи ОСОБА_1 без дати, в тексті якого фігурує дата 06 грудня 2021 року, додана відповідачем до відзиву на позовну заяву, не є доказом персонального попередження позивача відповідачем про наступне вивільнення відповідно до вимог статті 49- 2 КЗпП України. Цей акт без дати позивачу не вручався і не надсилався. Також його не ознайомлено з наказом від 26 листопада 2021 року № 163, яким скорочено штатну чисельність посад, доказів такого ознайомлення матеріали справи не містять. Тому суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас, ДП «Ліси України» не пропонував йому іншу роботу на цьому самому підприємстві, в установі, організації, що встановлено судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення судових рішень та не заперечено відповідачем.

Відповідач не врахував переважне право позивача на залишення на роботі, передбачене статтею 42 КЗпП України, а саме більш вищу кваліфікацію, тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві, що підтверджується його трудовою книжкою, що також залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень.

Крім того, за п. 8.8 статуту ДП «Ліси України» заступники директора (до яких належить позивач) звільняються з посади за погодженням з органом управління майном, чого у спірних правовідносинах додержано не було, оскільки орган управління майном не погоджував його звільнення. Посилання апеляційного суду, що Державним агентством лісових ресурсів України видано наказ № 648 від 18 жовтня 2021 року про припинення ДП «Солотвинське лісове господарство» шляхом реорганізації є необґрунтованим, оскільки цей наказ не містить погодження органу управління майном на звільнення позивача з посади заступника директора.

Судові витрати позивача, звільненого від сплати судових витрат, позов якого залишено без задоволення, за частиною сьомою статті 141 ЦПК України компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а не покладаються на позивача. Тому судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 1 073,60 грн підлягають скасуванню.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 17 жовтня 2023 року у справі № 752/9754/22).

Ухвалою Верховного Суду від29 листопада 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2023 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від05 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 про зупинення виконання судових рішень задоволено частково. Зупинено виконання рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 1 073,60 грн до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 11 вересня 2008 року прийнятий на посаду лісничого І класу ДП «Солотвинське лісове господарство», 11 листопада 2008 року призначений головним лісничим ДП «Солотвинське лісове господарство».

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 648 від 18 жовтня 2021 року припинено діяльність ДП «Солотвинське лісове господарство» шляхом реорганізації та приєднання до ДП «Осмолодське лісове господарство».

Наказом голови комісії з припинення ДП «Солотвинське лісове господарство» № 163 від 26 листопада 2021 року скорочено штатну чисельність посад ДП Солотвинського лісового господарства, Росільнянського лісництва, Манявського лісництва, Яблунського лісництва, Богородчанського лісництва, Гутянського лісництва та лісокомплексу, зокрема, в ДП Солотвинське лісове господарство, серед інших, скорочено посаду головного лісничого. Згідно наказу працівників слід попередити не пізніше ніж за два місяці, посади яких підпадають під скорочення, про їх вивільнення 31 січня 2022 року. У разі виникнення підходящої за кваліфікацією вакансії до закінчення терміну попередження, запропонувати переведення працівників, посади яких скорочуються, на вакантні посади в ДП «Осмолодське лісове господарство». У разі відмови від переведення або відсутності вакантних посад, з урахуванням висновків комісії з визначення переважного права на залишення на роботі (переведення), підготувати документи для скорочення та звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно акту від 06 грудня 2021 року, складеного провідним інженером з підготовки кадрів ОСОБА_2 , провідним юрисконсультом ОСОБА_3 та головою профспілки ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в цей день вручено повідомлення про скорочення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке він не підписав та не повернув.

В даному письмовому попередженні не зазначено одночасної пропозиції про наявні конкретні вакантні посади та відповідно пропозиції позивачу іншої роботи. Доказів, які б засвідчували факт надання персональних пропозицій про наявні протягом строку попередження вакантні посади та пропозиції позивачу іншої роботи відповідачем не надано.

Наказом ДП «Солотвинське лісове господарство» № 29/к від 22 лютого 2022 року ОСОБА_1 звільнено 22 лютого 2022 року з посади головного лісничого ДП «Солотвинське лісове господарство» у зв`язку із скороченням чисельності працівників згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 ознайомився з цим наказом та розписався про це 22 лютого 2022 року на звороті наказу. Крім того, 23лютого 2022 року позивач одержав трудову книжку із записом про його звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників.

26 липня 2022 року ОСОБА_1 надіслав суду клопотання, в якому просить поновити йому строк звернення до суду, оскільки в день його звільнення з роботи всупереч вимог статті 47 КЗпП України не було вручено копію наказу про звільнення. Відповідач на його вимоги від 21 березня 2022 року, 06 квітня 2022 року надіслав позивачу лише 29 травня 2022 року копію наказу відповідача від 22 лютого 2022 року № 29/к про звільнення, зволікаючи його надання листами від 12 квітня 2022 року та від 25 квітня 2022 року. Тому початок перебігу строку для звернення з цим позовом до суду розпочався 30 травня 2022 року і він не пропустив строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України.

З аналогічним позовом ОСОБА_1 звертався до суду 28 березня 2022 року, однак ухвалою Богородчанського районного суду від 05 травня 2022 року позовна заява повернута ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.

Позиція Верховного Суду

Щодо строку звернення до суду

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (частина перша статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням змін та доповнень) постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

У зв`язку з відміною постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП України, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 752/9754/22 (провадження № 61-10930св23) вказано, що «відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Встановлено, що позивач був відсторонений від роботи наказом від 01 грудня 2021 року, з яким його ознайомлено 03 грудня 2021 року. 08 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду з позовом, оскільки строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені відповідно до положень глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тобто до 31 грудня 2022 року. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 (провадження № 61-9422св22)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 вказано, що «запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. З огляду на вказане, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин частини п`ятої статті 122 КАС України та пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діє на теперішній час».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження

№ 61-7480сво22) вказано, що «оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачкою з цим позовом, заявленим у березні 2021 року, тобто під час карантину, не сплив. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі. Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону не врахував, що продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, а тому позивачка не повинна була обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону».

У справі, що переглядається, суди не врахували положення пункту 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України. Оспорюваний наказ про звільнення позивача винесено 22 лютого 2022 року, з позовом у цій справі позивач звернувся 20 червня 2022 року,тобто під час дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, який, з урахуванням змін та доповнень до цієї постанови, продовжувався та безперервно тривав до 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.

Отже, запровадження на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) законом визначено безумовною правовою підставою для продовження строків, передбачених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону, не є необхідним подання позивачами будь-яких заяв, клопотань, оскільки відповідний строк звернення до суду вважається таким, що не пропущений.

Тому суди зробили помилковий висновок про пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Щодо вирішення позовних вимог по суті

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (стаття 49-2 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що «за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 вказано, що «оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

У справі, яка переглядається:

суди встановили, що відповідач не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися протягом двох місяців та існували на день звільнення, тому зробили висновок, що ним не дотримано вимог частини другої статті 40, частини першої статті 43, частини третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача;

відповідач судові рішення в зазначені частині мотивів щодо порушення ним процедури звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України не оскаржував;

суди зробили помилковий висновок про пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, тому встановлене судами порушення відповідачем процедури звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та трудових прав позивача є підставою для поновлення його на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

відмовляючи в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі суди не вирішували по суті вимог в частині стягнення середнього заробітку, обставин, необхідних для вирішення цього питання, не встановили, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

За таких обставин судові рішення належить скасувати, вимоги позивача в частині поновлення на роботі задовольнити, а в частині стягнення середнього заробітку - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки встановлено підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), дають підстави для висновку, що рішення судів ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, в частині позовних вимог про поновлення на роботі ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, а в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв?язку з цим не підлягає поновленню виконання рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 1 073,60 грн, зупинене ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2024 року.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 416, 436 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 листопада 2023 рокускасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення на роботі задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного лісничого Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 23 лютого 2022 року.

Справу № 338/473/22 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2023 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук