Постанова

від 20.03.2024 по справі 2206/113/12

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 2206/113/12

Провадження № 22-ц/4820/671/24

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Дияк Я.А.

за участю представника скаржника ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №2206/113/12 за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Войналовичем Олегом Миколайовичем, на ухвалу Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2024 року (суддя Шафікова Ю.Е., повне судового рішення складено 31 січня 2024 року) у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , начальник Дунаєвецького відділу державної виконавчої служби у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кравченко Тамара Олександрівна, на дії державного виконавця та зобов`язання вчинити дії.

Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 вказував, що 06.06.2012 відповідно до виконавчого листа від 23.05.2012, виданого на підставі рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області у справі №2/2206/129/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 32577,72 грн, постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження №32849838, накладено арешт на усе його майно та 07.06.2012 зареєстровано це обтяження. Скаржник вказує, що 05.12.2012 вказане виконавче провадження закінчене та державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час винесення постанови).

Разом з тим, 09.12.2013 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №41137679 з повторного виконання виконавчого листа від 23.05.2012 і 25.12.2014 це виконавче провадження також було закінчене у зв`язку з відсутністю у боржника майна.

Оскільки виконавче провадження №32849838 закінчене, а виконавчий лист стягувачем повторно не пред`являвся протягом трьох років, останній фактично втратив право на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання. Інших виконавчих проваджень відносно скаржника на сьогоднішній день не існує. Натомість обтяження у вигляді арешту всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на праві власності, створює перешкоди у здійсненні його права володіння, користування та розпорядження майном, яке він бажає придбати або відчужити.

08.11.2023 скаржник звернувся до Дунаєвецького ВДВС із заявою про зняття арешту з майна, проте начальником виконавчої служби йому надана відповідь про відмову та рекомендовано звернутись до суду.

Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після його повернення стягувачу та повторного непред`явлення протягом тривалого часу. Подаючи заяву про зняття арешту з майна ОСОБА_1 вказав, що виконавчі провадження №32849838 та №41137679 є завершеними та матеріали яких знищено виконавчою службою.

За таких обставин, скаржник зазначає, що абсолютно доцільно зняти арешт, накладений на його майно, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність. Наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій зі сторони стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати відмову начальника Дунаєвецького ВДВС у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_4 у знятті арешту на нерухоме майно ОСОБА_1 протиправною; зобов`язати начальника Дунаєвецького ВДВС Кравченко Т.О. скасувати арешт (вилучити запис) з державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, внесений Хмельницькою філією ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, реєстраційний номер у спеціальному розділі 12589368 від 07.06.2012, відносно накладення арешту на все майно громадянина ОСОБА_1 , що було внесено на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно №32849838 від 06.06.2012, виданого ВДВС Дунаєвецького РУЮ в Хмельницькій області; зобов`язати начальника Дунаєвецького ВДВС Кравченко Т.О. скасувати арешт (вилучити запис) з державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, внесений державним реєстратором Дунаєвецького РУЮ Хмельницької області Севастьяновою A.M., реєстраційний номер у спеціальному розділі 3752072 від 09.12.2013, відносно накладення арешту на все майно громадянина ОСОБА_1 , що було внесено на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно б/н від 09.12.2013, виданого ВДВС Дунаєвецького РУЮ в Хмельницькій області.

Ухвалою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2024 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з цією ухвалою суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войналович О.М., оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт вказує, що ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, мотивуючи її тим, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій зі сторони стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01 листопада 2021 року у справі №21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15-ц, від 13 липня 2022 року у справі №2/0301/806/11).

Як зазначає скаржник, суд першої інстанції відмовив у задоволені скарги мотивуючи своє рішення тим, що право на мирне володіння та розпорядження своїм майном можливо відновити у разі сплати боргу за рішенням суду в добровільному порядку. Разом з тим, у суді першої інстанції скаржник зазначав, що він вже давно повернув борг ОСОБА_3 , а тому не вважає себе боржником за виконавчим провадженням, однак прямого доказу цього немає, але непрямі докази свідчать про це: зокрема, якби борг не був повернутий, то ОСОБА_3 знову би пред`являв виконавчий лист до примусового виконання та проявляв би активні дії по стягненню боргу. Таким чином, відсутність майнових претензій стягувача підтверджується відсутністю з його боку будь-яких активних дій протягом тривалого часу. Крім того, у разі наявності сумнівів у правдивості пояснень скаржника, суд не позбавлений був можливості визнати явку стягувача обов`язковою та всебічно дослідити спірне питання. Однак, суд першої інстанції належної оцінки таким обставинам не надав та прийшов до передчасного висновку про відмову в задоволені скарги.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войналович О.М., просить скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити скаргу в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до апеляційного суду не надходив.

Представник скаржника ОСОБА_1 ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.

Стягувач ОСОБА_3 та начальник Дунаєвецького ВДВС ОСОБА_4 до суду не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі виконавчого листа від 23.05.2012, виданого на виконання рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області по справі №2/2206/129/12, яким ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість в сумі 32577,72 грн, 06.06.2012 державним виконавцем Дунаєвецького ВДВС було відкрито виконавче провадження №32849838 з накладенням арешту на нерухоме майно боржника і 07.06.2012 зареєстровано в Єдиному Реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зазначене обтяження на невизначене майно, все нерухоме майно власника ОСОБА_1

05.12.2012 державним виконавцем була винесено постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час винесення постанови) у зв`язку з відсутністю у боржника коштів та майна.

09.12.2013 державним виконавцем Дунаєвецького ВДВС на підставі виконавчого листа від 23.05.2012, виданого на виконання рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області по справі № 2/2206/129/12, яким ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість в сумі 32577,72 грн повторно відкрито виконавче провадження ВП №41137679, з накладенням арешту на нерухоме майно боржника та 09.12.2012 проведено державну реєстрацію зазначеного обтяження: все нерухоме майно власника ОСОБА_1

25.12.2014 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час винесення постанови) у зв`язку з відсутністю у боржника коштів та майна.

08.11.2023 представник скаржника ОСОБА_1 адвокат Войналович О.М. звернувся до начальника Дунаєвецького ВДВС із заявою про скасування арешту, що накладено згідно постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №32849838, ВП №41137679 на все нерухоме майно ОСОБА_1 .

23.11.2023 начальником Дунаєвецького ВДВС ОСОБА_4 надано відповідь про відсутність підстав для скасування арештів, адже за виконавчими провадженнями відносно ОСОБА_1 виносились постанови саме про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання і заявником не додано документів, що б свідчили про настання підстав для зняття арешту з майна боржника.

Відмовляючи в задоволені скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що начальник Дунаєвецького ВДВС діяла в межах повноважень і в порядку та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження», а посилання скаржника на порушення його права на мирне володіння та розпорядження своїм майном є безпідставним, оскільки таке право можливо відновити у разі сплати боргу за рішенням суду в добровільному порядку.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають норма матеріального та процесуального права.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина 1 і 3 статті 451 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

На підставі частини 5 статті 47 Закону повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до частини 1 і 2 статті 50 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Положеннями частини 1 статті 49 Закону визначені підстави закінчення виконавчого провадження, серед яких відсутня така підстава як повернення виконавчого документа стягувачу.

Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.

Суд першої інстанції, оцінивши у відповідності до статті 89 ЦПК України, подані учасниками справи та їх представниками докази, вірно встановив недоведеність скаржником виконання рішення суду, з метою виконання якого накладено спірні арешти на майно, що є процесуальним обов`язком боржника, а тому прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та зобов`язання ВДВС скасувати арешти, що накладені постановами державних виконавців від 06.06.2012 та від 09.12.2013 на майно ОСОБА_1 .

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 22 червня 2023 року по справі № 2-751/11 (провадження № 61-3519св23).

З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Голослівними та такими, що не підтверджені жодними належними, допустимими та достатніми доказами ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції є аргументи апеляційної скарги про неврахування районним судом факту сплати ОСОБА_1 боргу ОСОБА_3 і те, що скаржник не вважає себе боржником за виконавчим провадження.

А посилання ОСОБА_1 на те,що стягувач ОСОБА_3 у разіне отриманнякоштів завиконавчим документом,знову бипред`являв виконавчийлист допримусового виконаннята проявлявінші активнідії постягненню боргу,що єпідтвердженням навиконання скаржникомсудового рішення,є припущеннямиапелянта,а відповіднодо частини6статті 81ЦПК Українидоказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях.

Враховуючи не надання ОСОБА_1 доказів про визнання у встановленому законом порядку таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист від 23.05.2012 у справі №2/2206/129/12 щодо останнього, як боржника, тому апеляційний суд констатує, що стягувач не позбавлений можливості звернутись з відповідними заявами до суду про поновлення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання з метою забезпечення виконання рішення суду.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять підтверджень того, що виконавче провадження було саме закінчено та після чого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, яка кореспондується із нормами частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Войналовичем Олегом Миколайовичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 березня 2024 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

О.І. Талалай