Постанова

від 13.03.2024 по справі 914/2612/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2024 р. Справа №914/2612/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівО.І. Матущака

Б.Д. Плотніцького,

секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України б/н і дати (вх. № 01-05/3889/23 від 26.12.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.11.2023 (повний текст рішення складено 06.12.2023, м. Львів, суддя Р.І. Матвіїв)

у справі № 914/2612/23

за позовом: Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг експо-2022», м. Київ

про стягнення 225 193,67 грн та виселення з орендованого приміщення.

за участю представників:

від позивача: О.Є. Сорока;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг експо-2022» про стягнення 225 193, 67 грн та виселення з орендованого приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив договірні зобов`язання стосовно сплати орендної плати та комунальних послуг, у зв`язку з чим на момент звернення позивача до суду з позовом існує заборгованість за період з 01.09.2021 по 31.12.2022 в розмірі 45 457, 63 грн (з урахуванням індексу інфляції) в частині орендної плати і у розмірі 74 258, 23 грн з відшкодування комунальних платежів за період з 01.01.2021 по 31.12.2022. За порушення договірних зобов`язань позивачем нараховано 54 501, 78 грн пені, 6 428, 09 грн 3% річних. Крім того, на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, відповідно до положень п. 10.10 договору оренди, у зв`язку з невиконанням орендарем обов`язку щодо повернення майна, орендодавцем нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном у розмірі 44 547, 94 грн за період 01.01.2023 - 01.06.2023. Позивачем також заявлено вимогу про виселення з орендованого нежитлового приміщення орендаря, оскільки відповідач після закінчення строку дії договору оренди не повернув орендоване майно.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.11.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг експо-2022» на користь Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України заборгованість з орендної плати з урахуванням індексу інфляції у сумі 45 457, 63 грн, 44 547, 94 грн неустойки, 10 521, 74 грн пені, 809, 02 грн 3% річних та 4 384, 06 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. У задоволенні позовних вимог про стягнення 74 258, 23 грн заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг, 43 980, 04 грн пені, 5 619, 07 грн 3% річних відмовлено. Судом вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемберг експо-2022» з орендованого приміщення першого поверху інд. 11 - 20, 8 кв. м, приміщення технічного поверху інд. І; II - 31, 28 м2, частини даху - 57,19 кв. м, загальною площею 109, 27 кв. м будівлі Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України за адресою м. Львів, вул. Наукова, 3 Б.

Судом першої інстанції встановлено, що у користування відповідача на підставі договору оренди було передано нерухоме майно позивача, за що позивачем виставлялись відповідачу рахунки - фактури на оплату орендної плати, а також складались відповідні акти здачі - приймання наданих послуг, підписані зі сторони орендодавця.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів здійснення відповідачем орендної плати за договором з коефіцієнтом інфляції у період з 01.09.2021 по 31.12.2022 у сумі 45 457, 63 грн, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 45 457, 63 грн заборгованості з орендної плати.

Разом з тим, суд зазначив, що у матеріалах справи немає доказів повернення орендованного майна у визначений строк після припинення дії договору - 31.12.2022 чи доказів складення орендарем акта приймання-передачі про повернення майна. Відповідачем не вчинено таких дій і після звернення позивача із претензією від 09.10.2023 про повернення майна. Тобто орендарем допущено порушення свого обов`язку, передбаченого п. 10. 9 договору оренди, чим порушується право орендодавця на отримання переданого в оренду майна після завершення строків його законного використання. Тому право позивача підлягає судовому захисту у спосіб задоволення позовної вимоги про виселення орендаря з орендованого приміщення.

Зважаючи на встановлені обставини щодо закінчення строку дії договору оренди 31.12.2022 та невиконання орендарем обов`язку з повернення орендодавцеві приміщення після припинення строку дії договору, місцевий господарський суд зазначив, що позивач правомірно здійснив нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном у розмірі 44 547, 94 грн за період січня - червня 2023 року.

Щодо заявленої до стягнення вартості відшкодування комунальних платежів у сумі 74 258, 23 грн за період з 01.01.2021 по 31.12.2022, суд вказує, що на підтвердження заявленої суми позивач долучив рахунки - фактури на відшкодування комунальних послуг за період грудень 2020 - грудень 2022 років на загальну суму 299 356, 77 грн та акти здачі - приймання наданих послуг за аналогічний період.

Проте у таких документах платником вказано не відповідача, а Фізичну особу - підприємця Гірного Романа Богдановича. Крім цього, у рахунках не вказано договору, на підставі якого складались відповідні документи, і не у всіх рахунках вказано період спожитих послуг; акти не підписані замовником (Фізичною особою - підприємцем Гірним Р.Б.). Актів здачі - приймання наданих послуг і рахунків - фактур, виписаних відповідачу на підставі договорів оренди і відшкодування витрат балансоутримувача від 02.01.2020, позивачем не подано.

Місцевий господарський суд зазначив, що подані позивачем акти і рахунки не на ім`я відповідача, а на ім`я іншої особи, не учасника справи і не сторони договору оренди та відшкодування витрат, не підтверджують вимоги про стягнення 74 258,23 грн і саме з відповідача, та не відповідають критеріям вірогідності доказів, а навпаки викликають сумнів у їх вірогідності по відношенню до заявленої вимоги до відповідача у справі. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 74 258,23 грн на підставі актів, рахунків і виписки по рахунках, що стосуються іншої особи. Інших доказів, крім описаних і досліджених, які б підтверджували заявлений розмір зобов`язання відповідача по відшкодовуванню витрат балансоутримувачу на підставі договору № 32-б від 02.01.2020, позивачем не подано. Тому в задоволенні такої позовної вимоги місцевий господарський суд відмовив.

Оскільки господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у сумі 74 258, 23 грн з відшкодування вартості комунальних послуг, то вимоги позивача про стягнення пені у сумі 43 960, 24 грн та 3% річних у сумі 5 062, 23 грн на заборгованість за договором про відшкодування витрат (за комунальні послуги) є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Не погодившись з даним рішенням суду Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України подав апеляційну скаргу б/н і дати (вх. № 01-05/3889/23 від 26.12.2023), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 29.11.2023 у справі №914/2612/23 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 74 258,23 грн заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг, 43 980, 04 грн пені, 5 619, 07 грн 3% річних - скасувати і ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким стягнути з ТОВ «ЛЕМБЕРГ ЕКСПО-2022» на користь Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача НАН України заборгованість: 74 258,23 грн. з відшкодування вартості комунальних послуг; 43 960,74 грн. пені за порушення договірних зобов?язань з відшкодування вартості комунальних послуг; 5 062,23 грн. 3% річних за безпідставне користування чужими коштами за відшкодування вартості комунальних послуг.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 02.01.2020 р. №32-б п.2.2.3 Орендар зобов?язується не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, отримати рахунки та в повному обсязі внести плату на рахунок Балансоутримувача.

Апелянт вказує, що орендар (відповідач) отримував всі рахунки і це ним не заперечується згідно матеріалів справи, а ключовим фактом у даній ситуації є банківський/казначейський рахунок на котрий необхідно здійснити оплату за використання комунальних послуг згідно договору, а такий є правильним.

Разом з тим, позивач зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт здійснення такої господарської операції як оплата за послуги, а є документом, який тільки містить платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за отримання/відшкодування комунальних послуг, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ШКУ та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 614 ЦКУ, а тому не звільняє відповідача від обов?язку оплатити/відшкодувати надані послуги.

Окрім того, апелянт вказує про те, що навіть ненадання рахунку взагалі не звільняє від обов?язку виконувати договір і здійснювати оплати за отримані комунальні послуги, чого суд першої інстанції не взяв до уваги.

Також, разом з апеляційною скаргою апелянт подав лист-претензію від 21.12.2023 про оплату коштів, штрафних санкцій, пені, 3% річних, Акт-звірки, детальний розрахунком за електропостачання (згідно показників лічильника), за теплопостачання, інших комунальних послуг, та зазначив, що такі докази слід дослідити і надати їм оцінку.

У судове засідання 13.03.2024 з`явився представник позивача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав, просив долучити до матеріалів справи докази подані з апеляційною скаргою.

У судове засідання 13.03.2024 відповідач явки уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання.

Розглянувши клопотання про долучення доказів, колегія суддів вказує наступне.

Згідно із ч. 1-5, 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

За змістом ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, представник позивача просить долучити до матеріалів справи лист-претензію від 21.12.2023 про оплату коштів, штрафних санкцій, пені, 3% річних, Акт-звірки та детальний розрахунок за електропостачання (згідно показників лічильника), за теплопостачання, інших комунальних послуг

Однак позивач не доводить неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього та не заявляє клопотання про поновлення строку на подання доказів.

Враховуючи зазначене, а також те, що зазначені докази не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а позивачем не обґрунтована неможливість подання таких до суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання про долучення доказів.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю ТРК «Західтелесервіс» (після зміни найменування 15.12.2021 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемберг Експо-2022») (надалі - орендар, відповідач) та Інститутом прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України (надалі - орендодавець, позивач) 02.01.2020 укладено типовий договір оренди майна № 32 (надалі - договір оренди), що належить до майнового комплексу НАН України, предметом якого є передача в строкове платне користування державного майна: приміщення першого поверху інд. 11 - 20, 8 кв м, приміщення тех. поверху інд. І; II - 31, 28 кв м, частина даху - 57, 19 кв м, загальною площею 109, 27 кв м, розміщене за адресою м. Львів - 60, вул. Наукова, 3 б, що перебуває на балансі Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України.

На підставі договору оренди сторонами 02.01.2020 складено, підписано та скріплено печатками акт приймання - передачі нежитлового приміщення першого поверху інд. 11 - 20, 8 кв. м, приміщення тех. поверху інд. І; II - 31,28 кв. м, частина даху - 57,19 кв. м.

Порядок нарахування та сплати орендної плати визначено сторонами у статті 3 договору оренди, відповідно до умов п. 3.1 якого визначено орендну плату за базовий місяць розрахунку - січень 2020 року у сумі 4 911,16 грн. Згідно з п. 3.3 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць та підлягає оплаті за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця.

Додатковою угодою від 05.01.2021 до договору оренди сторони внесли зміни у п. 3.1 договору оренди в частині визначення розміру орендної плати без ПДВ за базовий місяць розрахунку - за березень 2020 у розмірі 4 945, 46 грн. Також погодили, що на час дії Постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 року № 611 на період карантину орендна плата складає 50% від нарахованої орендної плати.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди такий укладено строком на три роки і діє з 02.01.2020 до 31.12.2022 включно.

Позивачем долучено до позовної заяви рахунки - фактури на оплату орендної плати (за період серпень 2021 - грудень 2022, крім грудня 2021, лютого 2022): № 151 від 10.09.2021, № 172 від 11.10.2021, № 194 від 10.11.2021, № 223 від 13.12.2021, № 243 від 14.01.2022, № 7 від 11.02.2022, № 31 від 16.03.2022, № 65 від 12.04.2022, № 99 від 11.05.2022, № 134 від 14.06.2022, № 168 від 12.07.2022, № 202 від 18.08.2022, № 236 від 13.09.2022, № 270 від 12.10.2022, № 304 від 31.10.2022, № 329 від 30.11.2022, № 363 від 12.12.2022, а також акти здачі приймання наданих послуг за аналогічні періоди, підписані зі сторони орендодавця, на загальну суму 63 812, 59 грн.

Позивачем долучено до матеріалів справи виписки по рахунку позивача на підтвердження здійснення відповідачем часткових оплат за оренду приміщення на загальну суму 18 354, 96 грн, зокрема 27.05.2022 у сумі 3 774, 19 грн, 02.06.2022 - 3 660, 71 грн, 03.06.2022 - 3 447, 91 грн, 07.06.2022 - 3 403, 66 грн, 07.10.2022 - 4 068, 49 грн.

У абзаці 3 п. 3.1 договору оренди сторонами погоджено, що орендар, крім іншого, здійснює відшкодування комунальних платежів, витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Сторонами 02.01.2020 також укладено договір № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (надалі - договір про відшкодування витрат). Відповідно до п. 1.1 договору про відшкодування витрат балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що є об`єктом оренди, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Обов`язком орендаря є не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, отримати рахунки та в повному обсязі внести плату на рахунок балансоутримувача (або організації, що обслуговує будівлю) за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, за комунальні послуги, а також відшкодовувати податок за землю (п. 2.2.3 договору про відшкодування витрат).

Строк дії договору про відшкодування витрат відповідно до п. 5.2 договору - до 31.12.2022.

Позивачем долучено до матеріалів позовної заяви додатки до договору № 32 від 02.01.2020 - розрахунок на відшкодування комунальних та інших послуг, відповідно до яких визначено суму витрат на місяць з 02.01.2020, 02.01.2021, 03.01.2022, 01.10.2022, але без загальної вартості послуг. Крім цього, у відповідних додатках зазначено, що витрати за опалення підлягають сплаті по рахунку, а за спожиту електроенергію розраховуються відповідно до показників лічильника.

Відомості про показники лічильника у період, за який позивач здійснив нарахування комунальних послуг, що є предметом спору у справі, зокрема, за електроенергію, позивачем не надано.

У матеріалах справи є рахунки - фактури на відшкодування комунальних послуг на загальну суму 299 356, 77 грн, у яких платником вказано Фізичну особу - підприємця Гірного Романа Богдановича: № 238/1 від 14.01.2021, № 7/1 від 17.02.2021, № 28 від 12.03.2021, № 49 від 12.04.2021, № 69/1 від 17.05.2021, № 89/1 від 14.06.2021, № 109/1 від 12.07.2021, № 129/1 від 10.08.2021, № 151/1 від 10.09.2021, № 172/1 від 12.10.2021, № 194/1 від 15.11.2021, № 223/1 від 14.12.2021, № 243/1 від 17.01.2022, № 7/1 від 15.02.2022, № 31/1 від 18.03.2022, № 65 від 12.04.2022, № 99/1 від 10.05.2022, № 134/1 від 10.06.2022, № 168/1 від 14.07.2022, № 202/1 від 18.08.2022, № 236/1 від 14.09.2022, № 270/1 від 18.10.2022, № 329/1 від 15.11.2022, № 363/1 від 13.12.2022, № 9/1 від 12.01.2023, а також акти здачі приймання наданих послуг за аналогічні періоди.

Разом з тим, в матеріалах справи наявний лист відповідача № 694 від 01.10.2014, яким останній звертався до позивача з ініціативою розробки тристороннього додатку до угоди про оренду, виставлення рахунків за господарські витрати та електроенергію з 01.10.2014 Фізичній особі - підприємцю Гірному Роману Богдановичу; угоду про співпрацю та організацію взаємовідносин № 1 від 02.01.2014, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю ТРК «Західтелесервіс» та фізичною особою - підприємцем Гірним Романом Богдановичем; угоду про оренду майна № 1/10 від 01.10.2014, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю ТРК «Західтелесервіс» та Фізичною особою - підприємцем Гірним Романом Богдановичем; додаткову угоду від 02.10.2014 до договору № 32 від 02.01.2013 щодо покладання на фізичну особу - підприємця обов`язку з відшкодування комунальних платежів, витрат за електроенергію.

Позивачем також долучено виписку по рахунку позивача за період 09.10.2020 - 02.12.2022, відповідно до якої Фізичною особою - підприємцем Гірним Романом Богдановичем здійснювались оплати з відшкодування комунальних послуг по рахунках позивача за період 2020 - 2022 років.

Позивач долучив свої претензії про сплату заборгованості від 01.10.2020 (заборгованість станом на 18.09.2020 за оренду приміщень - 65 782, 82 грн, відшкодування комунальних послуг - 16 480, 27 грн), від 21.02.2022 (заборгованість станом на 17.02.2022 за оренду приміщень - 19 955, 92 грн, відшкодування комунальних послуг - 116 084, 58 грн), отримані орендарем, про що свідчить підпис директора відповідача.

Позивач надсилав відповідачу претензію від 09.10.2023 про необхідність сплати заборгованості по оренді в сумі 45 457,63 грн і по комунальних витратах у розмірі 74 258,23 грн, вимагав звільнити приміщення та підписати акт повернення майна, так як строк дії договору оренди закінчився 31.12.2022. Копія претензії з проектами актів звірки та акта повернення майна і з доказами її надіслання на юридичну адресу відповідача 11.10.2023 долучено до матеріалів справи. Вимоги претензії відповідачем не виконані.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи приписи вищевказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів у даному випадку переглядає рішення Господарського суду Львівської області від 29.11.2023 лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 74 258,23 грн заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг, 43 980, 04 грн пені, 5 619, 07 грн 3% річних.

З метою врегулювання порядку відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю сторонами 02.01.2020 укладено окремий договір №32-б.

Обов`язком орендаря відповідно до п.2.2.3. договору про відшкодування втрат є не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, отримати рахунки та в повному обсязі внести плату на рахунок балансоутримувача (або організації, що обслуговує будівлю) за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, за комунальні послуги, а також відшкодовувати податок за землю.

Нарахування вартості спожитих комунальних послуг здійснюється, з урахуванням умов укладеного сторонами договору про відшкодування витрат, на підставі виставленого орендодавцем орендареві щомісячного рахунку, сума витрат на місяць погоджена сторонами у розрахунку на відшкодування комунальних та інших послуг (що є додатками до договору про відшкодування витрат), окрім витрат за опалення та спожиту електроенергію, сума яких визначається у рахунку та на підставі показників лічильника.

Як встановлено судом, позивачем не надано рахунків на оплату відповідних витрат на ім`я відповідача у справі, а також показників лічильника обліку електроенергії, тарифів за якими здійснювались відповідні нарахування, тощо.

На підтвердження заявленої суми позивач долучив рахунки - фактури на відшкодування комунальних послуг за період грудень 2020 - грудень 2022 років на загальну суму 299 356, 77 грн та акти здачі - приймання наданих послуг за аналогічний період.

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, у таких документах платником вказано не відповідача, а Фізичну особу - підприємця Гірного Романа Богдановича. Крім цього, у рахунках не вказано договору, на підставі якого складались відповідні документи, і не у всіх рахунках вказано період спожитих послуг; акти не підписані замовником (Фізичною особою - підприємцем Гірним Р.Б.). Актів здачі - приймання наданих послуг і рахунків - фактур, виписаних відповідачу на підставі договорів оренди і відшкодування витрат балансоутримувача від 02.01.2020, позивачем не подано.

Характерною особливістю відшкодування комунальних послуг є те, що розмір таких витрат по своїй суті не є сталим, на відміну від орендної плати, а залежить від спожитих у конкретний місяць послуг. Відповідно до договору про відшкодування витрат їх нарахування здійснюється на підставі виставленого орендодавцем орендареві щомісячного рахунку, який містить як суми витрат, зазначені у додатку до договору оренди, так, і витрат за опалення та спожиту електроенергію, які погоджені в додатках до договору не були і сума яких визначається у рахунку та на підставі показників лічильника. Водночас, крім того що акти і рахунки не містять вказівки на договір від 02.01.2020 і на орендаря (відповідача у справі), позивачем не надано і відомостей показників лічильника обліку електроенергії та тарифів, за якими здійснювались відповідні нарахування.

Відтак, заявлена до стягнення сума витрат балансоутримувача підлягає доведенню у загальному порядку належними і допустимими доказами, а вимога про їх стягнення з відповідача може бути задоволена за умови доведення наявності як відповідальної за конкретне зобов`язання особи, так і розміру здійсненного нарахування для такої особи.

Враховуючи наведене,суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що подані позивачем акти і рахунки не на ім`я відповідача, а на ім`я іншої особи, не учасника справи і не сторони договору оренди та відшкодування витрат, не підтверджують вимоги про стягнення 74 258,23 грн саме з відповідача, та не відповідають критеріям вірогідності доказів, а навпаки викликають сумнів у їх вірогідності по відношенню до заявленої вимоги до відповідача у справі. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 74 258,23 грн на підставі актів, рахунків і виписки по рахунках, що стосуються іншої особи. Інших доказів, крім описаних і досліджених, які б підтверджували заявлений розмір зобов`язання відповідача по відшкодовуванню витрат балансоутримувачу на підставі договору № 32-б від 02.01.2020, позивачем не подано.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт здійснення такої господарської операції як оплата за послуги, а є документом, який тільки містить платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за отримання/відшкодування комунальних послуг, тобто, носить інформаційний характер, колегія суддів зазнача наступне.

Окрім того апелянт вказує, що навіть ненадання рахунку взагалі не звільняє від обов?язку виконувати договір і здійснювати оплати за отримані комунальні послуги, чого суд першої інстанції не взяв до уваги.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Колегія суддів обізнана із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.04.2020 у справі № 915/641/19 про те, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

У той же час, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів споживання відповідачем комунальних послуг за спірний період в розмірі 74 258,23 грн, тому позовна вимога у цій частині є недоведеною та необґрунтованою.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Враховуючи наведене, суд критично оцінює доводи апеляційної скарги про те що навіть ненадання рахунку взагалі не звільняє від обов?язку виконувати договір і здійснювати оплати за отримані комунальні послуги, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 74 258,23 грн, оскільки такі доводи не обгрунтовані належними та допустимим доказами.

Відтак, суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у сумі 74 258, 23 грн з відшкодування вартості комунальних послуг, то вимоги позивача про стягнення пені у сумі 43 960, 24 грн та 3% річних у сумі 5 062, 23 грн на заборгованість за договором про відшкодування витрат (за комунальні послуги) є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 29.11.2023 у справі №914/2612/23.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача Національної академії наук України б/н і дати (вх. № 01-05/3889/23 від 26.12.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 29.11.2023 у справі № 914/2612/23 залишити без змін.

3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.03.2024.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяО.І. Матущак

Суддя Б.Д. Плотніцький