Постанова

від 25.03.2024 по справі 910/12768/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2024 р. Справа№ 910/12768/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Буравльова С.І.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Карплюк В.О.

від відповідача: Шатарська Т.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023, повний текст якого складено та підписано 21.08.2023

у справі № 910/12768/21 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про зобов`язання припинити дії та стягнення 93 326,94 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

05.08.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" про зобов`язання припинити дії та стягнення 93 326,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 14.01.2020 №1467-02024 відповідач виставив позивачу акти приймання-передачі послуг за період з 01.07.2020 по 30.06.2021, за якими позивачем була здійснена оплата в сумі 93 326, 94 грн. Водночас постанову НКРЕКП №360 від 07.02.2020, на підставі якої відповідач встановлював тариф за надані послуги, визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/3041/20 від 13.07.2020, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020. Відтак, враховуючи що відповідач продовжує нараховувати позивачу плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту, позивач просить зобов`язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором, а також стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у сумі 93 326, 94 грн.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що за приписами Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальник, що здійснює експорт електричної енергії, не звільняється від обов`язку оплачувати послугу з передачі електричної енергії, та відмовляючись здійснювати таку оплату в обсягах переданої та експортованої електричної енергії, позивач вимагає безоплатного отримання послуги. Водночас рішення Окружного адміністративного суду від 13.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, отже постанова НКРЕКП №360 від 07.02.2020 є чинною з моменту її прийняття, а заявлені до стягнення з відповідача кошти були одержані останнім на виконання умов договору; посилання позивача на рішення Суду Європейського Союзу від 06.12.2018 у справі №С-305/17 FENS є необґрунтованим, оскільки правовідносини у даній справи є нетотожними правовідносинам у справі, що розглядається, при цьому безпідставним є також посилання на ст. 41 договору про заснування Енергетичного співтовариства та ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, позаяк оплата послуг з передачі електричної енергії не є митом. Крім того, відповідач зазначає, що вимога про зобов`язання припинення дій є встановленням фактів/обставин, що саме по собі не захищає порушене право, таким чином позивачем обрано неналежний і неефективний спосіб захисту своїх прав.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 позовні вимоги задоволено повністю:

- зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго", припинити дії, спрямовані на нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА", послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №1467-02024 від 14.01.2020 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії;

- стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" безпідставно набуті в період з 01.07.2020 по 30.06.2021 грошові кошти в сумі 93 326 грн 94 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 540 грн 00 коп.

Рішення мотивоване тим, що положеннями пунктів 43, 60 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", статті 1 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що передача по відношенню до експортних та/або імпортних операцій є передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні, яка є аналогічною до операції купівлі-продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку, щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію. Отже нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством та умовами укладеного між сторонами Договору.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що:

- обов`язок сплати тарифу за передачу, зокрема, щодо обсягів експортованої електричної енергії було запроваджено із прийняттям постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 "Про затвердження змін до Кодексу систем передачі", яка набула чинності 08.02.2020. При цьому рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі № 640/3041/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2020, ця постанова визнана протиправною та нечинною з моменту прийняття;

- ратифікувавши Договір про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України як сторони цього Договору на відповідність його умовам, і у межах реалізації цих повноважень Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. Отже нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України;

- відповідно до частини 11 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті;

- за позицією Суду Європейського Союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка є складовою права Енергетичного Співтовариства, закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

А саме апелянт посилається на те, що:

- електропостачальник, що здійснює купівлю та продаж електроенергії не лише в межах об`єднаної енергетичної системи України, а й її експорт, не звільняється від обов`язку оплачувати послугу з передачі експортованої електроенергії;

- твердження позивача про виставлення відповідачем платіжних документів та документів фінансової звітності в частині обсягів експортованої електроенергії начебто всупереч умовам договору та чинного законодавства є необґрунтованими та спрямовані на уникнення від виконання своїх зобов`язань перед ОСП щодо оплати отриманої послуги;

- постанова НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 втратила чинність 29.03.2023, а тому з дати набрання нею чинності і до вказаного часу, тобто на час спірних правовідносин створювала права і обов`язки учасників ринку електроенергії, в т.ч. позивача, щодо обов`язку сплачувати послуги з передачі, нараховану на обсяги експортованої електроенергії;

- обов`язок щодо сплати послуг з передачі, у т.ч. щодо обсягів експортованої електроенергії унормовано не лише постановою НКРЕКП від 07.02.2020 № 360, але й іншими регуляторними актами, що продовжують діяти після вказаної дати;

- посилання позивача на рішення Суду Європейського союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 року є необґрунтованим, оскільки це рішення стосувалося країни-члена Європейського Союзу; обставини справи і висновки суду ґрунтувалися з посиланням на законодавство Словаччини та стосувалося електричної енергії, виробленої та експортованої на території країни-члена Європейського Союзу; рішення базувалося на тлумаченні статей 28, 30 Договору про функціонування Європейського Союзу від 25.03.1957 (далі - Договір про ЄС), стороною якого Україна не є, а тому зазначений договір не підлягає застосуванню до спірних правовідносин; рішення є нерелевантним;

- позивачем обрано неналежний і неефективний спосіб захисту.

Доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:

- Закон України «Про ринок електричної енергії» спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електроенергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту ЄС 714/2009 про умови доступу до мережі транспортного обміну електроенергією та скасування Регламенту ЄС 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури;

- за змістом п. 2 ч. 6 ст. 2 названого Закону Кодекс систем передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства;

- відповідно до позиції суду Європейського союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 року щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита;

- судом першої інстанції вірно встановлено, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України, в т.ч. ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, Європейським співтовариством з атомної енергетики і іншими членами-учасницями, ст. 4 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства;

- суд дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування плати за передачу електроенергії при експорті не передбачено умовами договору та чинним законодавством, та відповідно про неправомірність дій відповідача з такого нарахування;

- висновки оскаржуваного рішення узгоджуються з правовою позицією, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20;

- доводи апелянта про обрання невірного та неефективного способу захисту є необґрунтованими, оскільки пред`явлений позов спрямований на захист порушеного права позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Буральов С.І., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12768/21 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги до надходження матеріалів справи №910/12768/21. Копію ухвали надіслано до суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України, у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі 6810,00 грн. Роз`яснено скаржнику, що протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 поновлено Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/12768/21. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 11.12.2023. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 06.12.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 06.12.2023. Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

У судовому засіданні 11.12.2023 оголошено перерву до 17.01.2024.

17.01.2024 судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Буравльова С.І. у відпустці. Розгляд справи перенесено на 24.01.2024.

19.01.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання, у якому останні просить відкласти розгляд справи у зв`язку із відрядженням його представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" про відкладення розгляду справи. Задоволено заяву відповідача та продовжено строк розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/12768/21. Повідомлено учасників справи про відкладення розгляду апеляційної скарги на 26.02.2024. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

Явка представників учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні 25.03.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.03.2024 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 року як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 року № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство".

НЕК "Укренерго" є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 року № 802, п. 3.2 Статуту НЕК "Укренерго".

НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Товариство з обмеженою відповідальність "АКСПО УКРАЇНА" є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 17.12.2019 № 2856.

14.01.2020 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (ОСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 1467-02024, (далі - договір) відповідно до пункту 1.1 якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет.

За умовами пункту 4.1. договору, для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР; для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника; для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація. З цією метою використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку.

Згідно з умовами пункту 6.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуг здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку визначеному законодавством.

На виконання умов договору в період з 01.07.2020 по 30.06.2021 сторонами складено та підписано акти приймання-передачі послуги: за липень 2020 року від 31.07.2020 на суму 0, 00 грн, за серпень 2020 року від 31.08.2020 року на суму 0, 00 грн, за вересень 2020 року від 30.09.2020 на суму 38 340, 71 грн, за жовтень 2020 року від 31.10.2020 на суму 0, 00 грн, за листопад 2020 року від 30.11.2020 на суму 0, 00 грн, за грудень 2020 року від 31.12.2020 на суму 34 528, 70 грн, за січень 2021 року від 31.01.2021 на суму 0, 00 грн, за лютий 2021 року від 28.02.2021 на суму 8 817, 90 грн, за березень 2021 року від 31.03.2021 на суму 0, 00 грн, за квітень 2021 від 30.04.2021 на суму 11 639, 63 грн, за травень 2021 від 31.05.2021 на суму 0, 00 грн.

Відповідачем також були виставлені відповідні рахунки-фактури: від 05.10.2020 на суму 38 340,71 грн, від 04.01.2021 на суму 34 528,70 грн, від 04.03.2021 на суму 8 817,90 грн, від 05.05.2021 на суму 11 639,63 грн, як були оплачені позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями №1631 від 26.10.2020 на суму 38 340,71 грн, №15 від 12.01.2021 на суму 34 528,70 грн, №242 від 01.04.2021 на суму 8 817,90 грн, №343 від 11.05.2021 на суму 11 639,63 грн.

Між сторонами також було підписано акти звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 та з 01.01.2021 по 31.03.2021.

Також до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі послуги за липень 2022 року від 31.07.2022 на суму 4562, 45 грн та за серпень від 31.08.2022 на суму 34 840, 51 грн разом з відповідними рахунками №1467-02024/05/08/2022 від 05.08.2022 та №1467-02024/05/09/2022 від 05.09.2022, щодо яких позивачем надано відповідачу зауваження із зазначенням про відсутність правових підстав для підписання зазначених актів з боку ТОВ "АКСПО УКРАЇНА".

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач доводить відсутність у нього обов`язку здійснювати оплату послуги з передачі електричної енергії в обсягах експортованої електричної енергії, у зв`язку з чим просить суд зобов`язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії щодо експорту електричної енергії позивачу за договором і включення вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії у первинні документи, якими оформлюється надання послуг з передачі електричної енергії.

Крім того, за доводами позивача, виходячи із довідок, виданих за підписом осіб, відповідальних за здійснення диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ОЕС України, до вищезазначених актів відповідачем протягом спірного періоду було неправомірно включено вартість послуги з експорту електричної енергії в загальному розмірі 93 326, 94 грн, які позивач просить стягнути з відповідача на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

В статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.

За приписами ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.

Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Міждержавна лінія електропередачі - лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" - державним кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Отже, в розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.

Згідно з приписами п. 5.2, 5.4, 5.5 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (далі - Кодекс систем передачі), укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі. ОСП укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з Користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором.

Відповідно до п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі.

Як вже зазначалось у цій постанові, Товариство з обмеженою відповідальність "АКСПО УКРАЇНА" є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

В укладеному між сторонами Договорі про передачу (п. 4.1) визначено, що для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:

1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;

2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється:

- для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;

- для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника;

- для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;

- для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;

- для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.

Тобто, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, з умов укладеного Договору № 1467-0202 не вбачається надання послуг з передачі електричної енергії у обсягах експортованої електричної енергії.

Крім того, станом на час укладення сторонами Договору про передачу типова форма такого договору містилася у Додатку 6 до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії.

Відповідно до частин 2, 7, 8 статті 11 Господарського процесуального Кодексу України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про ЕС (ратифікований Законом від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі. Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов`язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.

Отже, приєднавшись до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна прийняла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Відповідно до частини 11 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.

Пункт 2 частини 6 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.

Відповідно до статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховної Радою України 15.12.2010, встановлені обмеження щодо додаткового ввізного або вивізного мита.

При цьому відповідно до статті 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства: нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики" для цілей цього договору означають: 1) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/ЕС, від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії; 2) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу; 3) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

Згідно із статтею 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Відповідно до позиції Суду Європейського Союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного Співтовариства, встановлено, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була, та незалежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Щодо повноважень Секретаріату енергетичного Співтовариства суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ст. 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачає, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зауважено, що ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства на відповідність його умовам.

У межах реалізації вищезазначених повноважень Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

Також стаття 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України. А відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії.

Такі висновки суду першої інстанції у цій справі повністю узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.

Так, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру. Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України". Встановлена зазначеним положенням заборона стосується в рівній мірі застосування до операцій з експорту та імпорту енергопродуктів як мита, так і заходів щодо встановлення плати, яка за своєю природою є подібною до мита. Наведений в листах Секретаріату Енергетичного Співтовариства, зокрема, у повідомленні Секретаріату Енергетичного Співтовариства від 28.05.2020 (Compliance Note, CN 01/2020, Ukraine - electricity transmission and dispatch tariff with respect to the tariffs for export and import), аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства міститься у розділі IV Договору "Створення єдиного енергетичного ринку". Глава І "Географічні межі" цього ж розділу у статті 40 визначає, що положення та заходи, вжиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовуються Угода про створення Європейського Співтовариства, за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові.

Тобто, ця стаття застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору.

Згідно долучених до матеріалів справи довідок за спірний період щодо фактичної кількості електроенергії переміщеної з/до ОЕС України до/з ЕС суміжних країн, виданих ПрАТ «НЕК «Укренерго» (а.с. 76, 78, 80, 82), вбачається здійснення позивачем експорту електроенергії до країн ЄС, а саме: Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції у цій справі вірно зазначено те, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України, зокрема в тому числі, статтю 31 Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, статтю 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

У цьому зв`язку колегія погоджується з висновком суду попередньої інстанції про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до обсягу електричної енергії, за який нараховується плата згідно договору №1467-02024 від 14.01.2020.

Доводи апелянта про відсутність підстав для врахування рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic як таке, що не є джерелом права, визнаються Судом необґрунтованими, оскільки за змістом положень наведених вище норм законодавства відповідна релевантна практика Суду ЄС має братися до уваги, у тому числі судами. А твердження про те, що відповідно до статей 28, 30 Договору про ЄС заборонено накладати митні збори саме між державами-членами ЄС спростовуються з огляду на положення статті 41 Договору про ЕС, щодо тлумачення якої надав висновки Секретаріат ЕС.

Щодо обраного способу захисту

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та ін.).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

У цій справі позивач звернувся до суду із позовом про зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що нарахування плати за ці послуги є безпідставним та має наслідком присвоєння позивачу статусу «Переддефолтний» у зв`язку із несплатою заборгованості, що в подальшому призведе до присвоєння йому статусу «Дефолтний» із встановленням обмежень щодо діяльності на ринку електроенергії.

Наведеним аргументам відповідають положення глави 1.7 розділу І Правил ринку, за якими у випадку неоплата учасником ринку послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги має наслідком набуття ним статусу «Переддефолтний» та, у подальшому, у разі непогашення цієї заборгованості, - статусу «Дефолтний», що накладає на такого учасника обмеження у здійсненні ним діяльності на ринку електричної енергії, впливає на його права.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що позовні вимоги у цій справі по суті є вимогою про визнання відсутнім права та, відповідно, відсутнім кореспондуючого цьому праву обов`язку з оплати таких послуг, що є належним способом захисту у разі, зокрема, якщо у спірних правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом кредитор може вжити (вживає) поза волею боржника заходи для реалізації спірного права, одержання виконання спірного обов`язку і ці заходи матимуть вплив на права боржника. Схожі висновки викладені у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

В змісті викладених вище висновків колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та помилкові твердження апелянта про те, що позивачем заявлено вимогу про визнання протиправними дій відповідача, вимога за своєю правовою природою є вимогою про встановлення юридичних фактів, а обраний спосіб захисту є неефективним.

Колегія погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що незаконне нарахування відповідачем додаткової плати за передачу електричної енергії при експорті впливає на позивача як експортера та постачальника електричної енергії та порушує його права та інтереси, а тому вони можуть бути належним чином відновлені лише у визначений позивачем спосіб, який є ефективним та відповідає нормам чинного законодавства України.

Отже, вимога позивача про зобов`язання відповідача припинити дії спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії №1467-02024 від 14.01.2020 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, - цілком правомірно була задоволена судом.

Щодо вимоги про стягнення

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Правовий аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачені нею кондикційні зобов`язання виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна чи підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Водночас, наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень ст. 1212 ЦК України, якщо згадана підстава продовжує існувати.

З огляду на положення ст. ст. 11, 202, 509, 626 ЦК України достатньою підставою для набуття (збереження) майна може бути укладений між відповідними особами договір. Таким чином, набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Поряд з цим сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними, необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін майно у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Беручи до уваги вірне встановлення місцевим господарським судом обставин необґрунтованості нарахування відповідачем та сплати позивачем вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні останнім експорту електричної енергії до країн - сторін договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, апеляційна інстанція погоджується з виснуванням в оскаржуваному рішенні про набуття відповідачем заявлених до стягнення коштів за відсутності правової підстави. Тож вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 93 326, 94 грн є обґрунтованою та такою, що правомірно задоволена судом.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/12768/21 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 25.03.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.І. Буравльов

С.О. Алданова