Постанова

від 16.07.2024 по справі 910/12768/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12768/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Карплюк В.О.,

відповідача - Остапенко С.Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ягічевої Н.І.

від 15.06.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Корсак В.А., Алданова С.О., Буравльов С.І.

від 25.03.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про зобов`язання припинити дії та стягнення 93 326,94 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 1467-02024 від 14.01.2020 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, та стягнення 93 326,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 1467-02024 від 14.01.2020 відповідач виставив позивачу акти приймання-передачі послуг за період з 01.07.2020 по 30.06.2021, за якими позивачем була здійснена оплата в сумі 93 326,94 грн. Водночас постанову НКРЕКП № 360 від 07.02.2020, на підставі якої відповідач встановлював тариф за надані послуги, визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/3041/20 від 13.07.2020, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020. Відтак, враховуючи що відповідач продовжує нараховувати позивачу плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту, позивач просить зобов`язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором, а також стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у сумі 93 326,94 грн.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є юридичною особою, яка утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство".

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, пункту 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, пункту 3.2 статуту Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго".

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Товариство з обмеженою відповідальність "АКСПО УКРАЇНА" є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 17.12.2019 № 2856.

14.01.2020 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (надалі - ОСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" (надалі - Користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 1467-02024 (надалі - Договір) відповідно до пункту 1.1 якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а Користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов Договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна Договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим Регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет.

За умовами пункту 4.1 Договору, для розрахунків за Договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих Користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР; для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника; для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація. З цією метою використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку.

Згідно з умовами пункту 6.5 Договору Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає Користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуг здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку визначеному законодавством.

На виконання умов Договору в період з 01.07.2020 по 30.06.2021 сторонами складено та підписано акти приймання-передачі послуги: за липень 2020 року від 31.07.2020 на суму 0,00 грн, за серпень 2020 року від 31.08.2020 року на суму 0,00 грн, за вересень 2020 року від 30.09.2020 на суму 38 340,71 грн, за жовтень 2020 року від 31.10.2020 на суму 0,00 грн, за листопад 2020 року від 30.11.2020 на суму 0,00 грн, за грудень 2020 року від 31.12.2020 на суму 34 528,70 грн, за січень 2021 року від 31.01.2021 на суму 0,00 грн, за лютий 2021 року від 28.02.2021 на суму 8 817,90 грн, за березень 2021 року від 31.03.2021 на суму 0,00 грн, за квітень 2021 від 30.04.2021 на суму 11 639,63 грн, за травень 2021 від 31.05.2021 на суму 0,00 грн.

ОСП також були виставлені відповідні рахунки-фактури: від 05.10.2020 на суму 38 340,71 грн, від 04.01.2021 на суму 34 528,70 грн, від 04.03.2021 на суму 8 817,90 грн, від 05.05.2021 на суму 11 639,63 грн, які були оплачені Користувачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 1631 від 26.10.2020 на суму 38 340,71 грн, № 15 від 12.01.2021 на суму 34 528,70 грн, № 242 від 01.04.2021 на суму 8 817,90 грн, № 343 від 11.05.2021 на суму 11 639,63 грн.

Між сторонами також було підписано акти звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 та з 01.01.2021 по 31.03.2021.

До матеріалів справи долучено акти приймання-передачі послуги за липень 2022 року від 31.07.2022 на суму 4 562,45 грн та за серпень від 31.08.2022 на суму 34 840,51 грн разом з відповідними рахунками № 1467-02024/05/08/2022 від 05.08.2022 та № 1467-02024/05/09/2022 від 05.09.2022, щодо яких Користувачем надано ОСП зауваження із зазначенням про відсутність правових підстав для підписання зазначених актів з боку Користувача.

З умов укладеного Договору не вбачається надання послуг з передачі електричної енергії у обсягах експортованої електричної енергії.

Станом на час укладення сторонами Договору типова форма такого договору містилася у додатку 6 до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії.

Згідно з долученими до матеріалів справи довідок за спірний період щодо фактичної кількості електроенергії переміщеної з/до ОЕС України до/з ЕС суміжних країн, виданих ОСП, вбачається здійснення Користувачем експорту електроенергії до країн ЄС, а саме: Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі № 910/12768/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024, позов задоволено. Зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" припинити дії, спрямовані на нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 1467-02024 від 14.01.2020 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" безпідставно набуті в період з 01.07.2020 по 30.06.2021 грошові кошти в сумі 93 326,94 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 540,00 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

- з умов укладеного Договору не вбачається надання послуг з передачі електричної енергії у обсягах експортованої електричної енергії;

- станом на час укладення сторонами Договору типова форма такого договору містилася у додатку 6 до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії;

- положеннями пунктів 43, 60 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", статті 1 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що передача по відношенню до експортних та/або імпортних операцій є передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні, яка є аналогічною до операції купівлі-продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку, щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію. Отже нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством та умовами укладеного між сторонами Договору;

- ратифікувавши Договір про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України як сторони цього Договору на відповідність його умовам, і у межах реалізації цих повноважень Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. Отже нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України;

- відповідно до частини 11 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті;

- за позицією Суду Європейського Союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка є складовою права Енергетичного Співтовариства, закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні;

- незаконне нарахування відповідачем додаткової плати за передачу електричної енергії при експорті впливає на позивача як експортера та постачальника електричної енергії та порушує його права та інтереси, а тому вони можуть бути належним чином відновлені лише у визначений позивачем спосіб, який є ефективним та відповідає нормам чинного законодавства України;

- кошти, сплачені позивачем як оплата за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у даній справі та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- суд апеляційної інстанції не врахував:

- висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 11.09.2018 у справі № 905/1926/15, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, щодо застосування статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України щодо способів захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання;

- висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20, щодо незастосування до спірних правовідносин положень статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховною Радою України 15.12.2010, а також статті 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони;

- висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2020 у справі № 212/116/17-ц та від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20, в частині того, що рішення Суду Європейського Союзу не є джерелом права національної правової системи України;

- висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21 та від 30.06.2022 у справі № 910/19423/20, щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України;

- існує необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як зазначалось вище, вважаючи, що Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" безпідставно нараховує Товариству з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" до сплати плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту, надає рахунки та акти приймання-передачі з включенням послуг, які не надавались, останнє звернулось до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з того, що нарахування відповідачем позивачу плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством та умовами укладеного між сторонами Договору.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги правозастосовну практику Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Співтовариства з енергетики.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій у даній справі, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Суд виходить з такого.

За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договори про надання послуг з передачі.

Передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (пункт 60 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Постачання електричної енергії - це продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії (пункт 68 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Міждержавна лінія електропередачі - це лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (пункт 43 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (стаття 1 Закону України "Про державний кордон України").

Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (пункт 26 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Отже, в розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.

Згідно з приписами пункту 5.1 Розділу XI Кодексу системи передачі (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами Оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту.

Відповідно до пункту 5.2 Розділу XI Кодексу системи передачі (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальність "АКСПО УКРАЇНА" є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 17.12.2019 № 2856.

Між позивачем та відповідачем укладено Договір (договір про надання послуг з передачі електричної енергії), відповідно до умов якого відповідач зобов`язався надавати послугу з передачі електричної енергії, а позивач зобов`язався здійснювати її оплату в порядку визначеному Договором. Умови вказаного Договору є типовими та затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 "Про затвердження Кодексу системи передачі".

Пунктом 4.1 Договору встановлено перелік підстав для визначення планового та фактичного обсягів послуги з передачі електричної енергії.

При цьому у зазначеному пункті 4.1 Договору сторони погодили, що визначення фактичного обсягу послуги з передачі у розрахунковому місяці здійснюється:

- для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;

- для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника;

- для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;

- для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;

- для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.

Тобто, як обґрунтовано встановлено судами попередніх інстанцій, з умов укладеного Договору не вбачається надання послуг з передачі електричної енергії у обсягах експортованої електричної енергії.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, станом на час укладення Договору типова форма такого договору містилася у додатку 6 до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії.

Відповідно до частин 2, 7, 8 статті 11 Господарського процесуального Кодексу України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Відповідно до частини 11 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.

Пункт 2 частини 6 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.

Відповідно до статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховної Радою України 15.12.2010, встановлені обмеження щодо додаткового ввізного або вивізного мита.

При цьому відповідно до статті 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства: нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики" для цілей цього договору означають: 1) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/ЕС, від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії; 2) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу; 3) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

Згідно із статтею 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Відповідно до позиції Суду Європейського Союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного Співтовариства, встановлено, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була, та незалежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Крім того, щодо повноважень Секретаріату Енергетичного Співтовариства слід зазначити, що відповідно до статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.

Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства на відповідність його умовам.

У межах реалізації вищезазначених повноважень Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

Також стаття 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

Таким чином, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі повністю узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.

Так, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру. Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України". Встановлена зазначеним положенням заборона стосується в рівній мірі застосування до операцій з експорту та імпорту енергопродуктів як мита, так і заходів щодо встановлення плати, яка за своєю природою є подібною до мита. Наведений в листах Секретаріату Енергетичного Співтовариства, зокрема, у повідомленні Секретаріату Енергетичного Співтовариства від 28.05.2020 (Compliance Note, CN 01/2020, Ukraine - electricity transmission and dispatch tariff with respect to the tariffs for export and import), аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі № 910/12738/21 вірно зазначено те, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України, в тому числі, статтю 31 Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, статтю 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства міститься у розділі IV Договору "Створення єдиного енергетичного ринку". Глава І "Географічні межі" цього ж розділу у статті 40 визначає, що положення та заходи, вжиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовуються Угода про створення Європейського Співтовариства, за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові. Тобто, ця стаття застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно з долучених до матеріалів справи довідок за спірний період щодо фактичної кількості електроенергії переміщеної з/до ОЕС України до/з ЕС суміжних країн, виданих ОСП, вбачається здійснення позивачем експорту електроенергії до країн ЄС, а саме: Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії.

Тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено умовами Договору та чинним законодавством та, відповідно, про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії, та як наслідок, набуття відповідачем заявлених до стягнення коштів за відсутності правової підстави.

Таким чином, враховуючи те, що незаконне нарахування відповідачем додаткової плати за передачу електричної енергії при експорті впливає на позивача як експортера та постачальника електричної енергії та порушує його права та інтереси, а тому вони можуть бути належним чином відновлені лише у визначений позивачем спосіб, який є ефективним та відповідає нормам чинного законодавства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що зобов`язання суб`єкта господарювання припинити дії є встановленням факту, що саме по собі не захищає порушене право, і такий спосіб не є ефективним, з огляду таке.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та ін.).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

Позовні вимоги у цій справі № 910/12768/21 по суті є вимогою про визнання відсутнім права та, відповідно, відсутнім кореспондуючого цьому праву обов`язку з оплати таких послуг, що є належним способом захисту у разі, зокрема, якщо у спірних правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом кредитор може вжити (вживає) поза волею боржника заходи для реалізації спірного права, одержання виконання спірного обов`язку і ці заходи матимуть вплив на права боржника.

У цій справі позивач заявив вимогу про зобов`язання відповідача припинити дії з нарахування та включення спірних послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, оскільки наслідком дій відповідача з нарахування та обліку за позивачем заборгованості можливе набуття останнім статусу "Переддефолтний", а також в подальшому у разі несплати - статусу "Дефолтний", який встановлює обмеження щодо діяльності на ринку електричної енергії, тому, з урахуванням зазначених обставин, обраний спосіб захисту є ефективним, оскільки спрямований на відвернення передбачуваної загрози порушення права.

Як зазначалось вище, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі № 910/12768/21 повністю відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у зазначеній постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, у тому числі й щодо обраного способу захисту.

Суд відхиляє посилання скаржника на необґрунтоване неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо необхідності застосування ефективного способу захисту, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/15, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц), оскільки правовідносини у цих справах не є подібними в істотних аспектах зі справою, що розглядається (зокрема, в проаналізованому вище аспекті існування реальних наслідків для прав позивача відображення відповідачем у первинних документах обсягів спірних послуг), а висновки щодо необхідності застосування ефективного способу захисту сформовані з урахуванням конкретних обставин кожної справи та змісту правовідносин, які є відмінними від правовідносин сторін у цій справі.

Суд відхиляє посилання скаржника на необґрунтоване неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 212/116/17-ц, від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20 щодо застосування рішення Суду Європейського Союзу та значення повідомлення Секретаріату Енергетичного Співтовариства, оскільки в силу правової позиції, яка була викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.

У даному ж випадку висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях відповідають останній позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.

Зокрема, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що: "За статтею 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Секретаріат, зокрема, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів, а також може виконувати інші завдання, покладені на нього цим Договором або процедурним актом Ради Міністрів, за винятком повноваження вживати заходів, а також приймає процедурні акти.

Стосовно передбаченої частиною одинадцятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" необхідності врахування практики Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

З проаналізованих вище положень Договору про заснування Енергетичного Співтовариства видно, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства не наділено повноваженнями органу правозастосування стосовно Сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, тому мова не йде про застосування чи врахування його правозастосовної практики. Натомість, зважаючи на те, що за приписами пункту b) статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Секретаріат спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів, значення мають висновки Секретаріату, які містять оцінку виконання Сторонами Договору своїх зобов`язань за ним. Те, що наведеною вище нормою передбачено подання Секретаріатом щорічних звітів Раді Міністрів, не означає, що його офіційні висновки, оформлені іншим чином, ніж щорічний звіт, не можуть бути взяті до уваги з метою встановлення змісту актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії", та застосування положень Договору про заснування Енергетичного Співтовариства судами у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до статті 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства його інституції (до яких Розділом V Договору віднесено також Секретаріат) тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому Договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду (Європейський Суд як він поіменований у частині одинадцятій статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії") чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств (актуальна назва Загальний Суд, як він також поіменований у частині одинадцятій статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 640/3041/20 у своєму висновку про те, що рішення Суду Європейського Союзу у справі FENS vs Slovak Republic не є джерелом права, виходила з того, що у вузькому формально-юридичному значенні джерело права розуміється як сукупність способів об`єктивації волі суб`єктів правотворчості.

Водночас у ширшому розумінні джерела права охоплюють зовнішнє вираження правових норм, а також положень, що дозволяють встановити зміст права.

Отже, рішення Суду Європейського Союзу належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії". Подібно до практики застосування рішень Європейського суду з прав людини, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав. За змістом положень норм законодавства відповідна релевантна практика Суду Європейського Союзу, у тому числі, рішення Суду Європейського Союзу у справі № FENS vs Slovak Republic, має братися до уваги, у тому числі судами.".

Щодо доводів скаржника про необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, Суд зазначає таке.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Суд зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 910/14489/20 було передано вказану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.

У той же час, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 910/14489/20, зазначену справу було повернуто Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду, посилаючись на необґрунтованість передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та відсутність підстав для відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах.

Суд також зазначає, що, мотивуючи необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, на які послалися суди попередніх інстанцій, скаржник стверджує про неподібність спірних правовідносин у цій справі, що розглядається, зі справою № 910/9627/20, та зазначає про вади постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, які, за твердженням скаржника, зумовлюють необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.

Тобто, доводи скаржника про необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, не пов`язані з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, а зводяться до незгоди із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, зокрема, щодо застосування положень статті 41 Договору про ЕС.

За таких обставин Суд вважає, що доводи скаржника щодо необхідності відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, є безпідставними та необґрунтованими.

Суд також відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21 та від 30.06.2022 у справі № 910/19423/20, щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що відповідні висновки у цих справах було зроблено за інших правовідносин ніж у даній справі № 910/12768/21, а саме, стосувались питання наслідків недійсності додаткових угод до договору на постачання природного газу та наслідків визнання недійсним рішення Оператора ГРМ щодо донарахування необлікованого об`єму природного газу.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Судові витрати

З огляду на те, що Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 910/12768/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.М. Баранець

І.Д. Кондратова