Рішення

від 15.03.2024 по справі 903/1057/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 березня 2024 року Справа № 903/1057/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І. О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П.,

за участю представників:

від позивача: Лавренюк Б.О. - адвокат (ордер серії АС №1073812 від 12.10.2023),

від відповідача-1: Грибан Ж.В. - адвокат ( ордер серії АС №1077352 від 22.11.2023),

від відповідача-2: н/з,

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Луцьксервіс", м. Луцьк

до відповідача-1: ОСОБА_1 , смт. Любешів, Камінь-Каширського району, Волинської області

відповідача-2: Любешівської селищної ради, смт. Любешів, Камінь-Каширського району, Волинської області

про визнання недійсним результату аукціону з продажу майна; визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору та додатку до договору,

в с т а н о в и в:

10.10.2023 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Луцьксервіс" б/н від 09.10.2023, в якій позивач просить:

- визнати недійсним результат аукціону з продажу майна: побутове приміщення з автоваговою ВАТ "Волиньпаливо" адреса: АДРЕСА_1, та скасувати протокол №17/2 від 03.02.2003 року аукціону з продажу майна: побутове приміщення з автоваговою ВАТ "Волиньпаливо адреса: АДРЕСА_1, накладну №149 від 04 лютого 2003 року та квитанцію до приходного касового ордеру №117 від 04.02.2003;

- визнати незаконним та скасувати рішення Любешівської селищної ради №13/24 від 29 липня 2003 року "Про продаж земельної ділянки";

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована в смт. Любешів, вул. Березня, укладений 09.06.2003 року між Любешівською селищною радою (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), посвідчений приватним нотаріусом Любешівського районного нотаріального округу Волинської області Бомк В.І. та зареєстрований в реєстрі за №70, та скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер: 0723155100:01:001:2045 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2001006807231);

- визнати недійсним графічний документ "Схема розташування земельної ділянки підприємця ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 ", наявний в матеріалах нотаріальної справи з посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 09.06.2003 року між Любешівською селищною радою (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Любешівського районного нотаріального округу Волинської області Бомк В.І. та зареєстрованого у реєстрі за №70.

Ухвалою суду від 16.10.2023 залишено без руху позовну заяву Приватного підприємства "Луцьксервіс" б/н від 09.10.2023; встановлено Приватному підприємству "Луцьксервіс" строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів про доплату 5368 грн. судового збору Господарському суду Волинської області - впродовж 5-ти днів з дня одержання цієї ухвали.

18.10.2023 від представника Приватного підприємства "Луцьксервіс" до Господарського суду Волинської області надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 18.10.2023, до якої приєднано платіжну інструкцію №6400 від 18.10.2023 на суму 5368 грн.

З 17.10.2023 по 20.10.2023 суддя Якушева І.О. перебувала у відпустці.

Ухвалою суду від 27.10.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.11.2023; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 20.11.2023.

17.11.2023 від представника позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, в якому він просив приєднати до матеріалів справи наступні докази: висновок експерта за результатами проведення судової-економічної експертизи №72 від 31.10.2023; скорочений витяг з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів №204082096 від 18.10.2023; відповідь на адвокатський запит Любешівської селищної ради від 26.06.2023 вих. №983/04-07/2-23 із додатками на 5 арк.; витяг із ДЗК на земельну ділянку ОСОБА_1 від 10.05.2023 №НВ-0000854922023; відповідь Головного управління ДПС у Волинській області від 20.09.2023 вих. №6607/5/03-20-24-04-05; письмові пояснення представника ОСОБА_1 від 06.11.2023 щодо виконання ухвали від 24.10.23 у справі №903/469/23.

17.11.2023 від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому представник позивача, посилаючись на неможливість самостійно подати доказ, з метою встановлення дійсних обставин справи просив витребувати у Волинської регіональної філії ДП "Національні інформаційні системи" повний витяг із Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів щодо бланка серії ВВВ №762523.

22.11.2023 від представника відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

22.11.2023 в судове засідання представники відповідачів не з`явилися, відповідачі відзиву на позов не подали.

В судовому засіданні 22.11.2023 було розглянуто та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів від Волинської регіональної філії ДП "Національні інформаційні системи", розглянуто та частково задоволено клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Враховуючи клопотання представника відповідача-1, у зв`язку із задоволенням клопотання представника позивача про витребування доказів ухвалою суду від 22.11.2023 підготовче засідання було відкладено на 13.12.2023.

11.12.2023 представник позивача адвокат Лавренюк Б.О. подав клопотання:

- про приєднання доказів до матеріалів справи;

- про витребування доказів;

- про призначення судової технічної експертизи документа;

- про призначення земельно-технічної експертизи.

У клопотанні від 09.12.2023 представник позивача просить приєднати до матеріалів справи витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ОСОБА_1 від 07.12.2023 №НВ-0002639442023; копію відповіді Головного управління ДПС у Волинській області від 23.11.2023 №16094/6/03-2 - 24-04-06 на адвокатський запит.

В судовому засіданні 13.12.2023 було розглянуто клопотання представника позивача від 09.12.2023 про приєднання доказів до матеріалів справи та відмовлено у його задоволенні. Мотиви відхилення клопотання викладені в ухвалі від 13.12.2023.

Також в судовому засіданні 13.12.2023 було розглянуто клопотання представника позивача від 09.12.2023 про витребування доказів, зазначених у пунктах 2, 3, 4, та відмовлено у його задоволенні.

За клопотанням представника позивача клопотання про витребування доказів в частині пунктів 1, 5 клопотання постановлено розглянути після розгляду клопотань про призначення судових експертиз.

З метою дотримання принципу змагальності сторін, забезпечення відповідачу права на захист ухвалою суду від 13.12.2023 відкладено підготовче засідання на 03.01.2024.

Відкладаючи судове засідання, також враховано, що не було виконано вимог ухвали суду від 22.11.2023 Волинською регіональною філією ДП "Національні інформаційні системи" щодо надіслання повного витягу із Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів щодо бланка серії ВВВ №762523.

22.12.2023 Волинська регіональна філія ДП "Національні інформаційні системи" на електронну адресу суду, 21.12.2023 - на поштову адресу надіслала повний витяг з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів щодо бланка серії ВВВ №762523.

27.12.2023 відповідач-2 Любешівська селищна рада надіслала лист, у якому у вирішенні клопотань про призначення експертиз покладається на розсуд суду.

03.01.2024 відповідач-1 ОСОБА_1 подав суду відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову.

Також 03.01.2024 відповідач-1 ОСОБА_1 подав суду заперечення на клопотання про призначення у справі експертиз.

В судовому засіданні 03.01.2024 було розглянуто клопотання представника позивача від 09.12.2023 про призначення судової технічної експертизи документа та судової земельно-технічної експертизи та відмовлено у їх задоволенні з мотивів, викладених в ухвалі суду від 03.01.2024.

У судовому засіданні 03.01.2024 представник позивача заявив клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення з відзивом відповідача-1 на позов та підготовки відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 03.01.2024 було відкладено підготовче судове засідання на 10.01.2024; запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив відповідача.

10.01.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 10.01.2024.

В судовому засіданні 10.01.2024 представник відповідача-1 заявила про те, що відповідь на відзив позивача отримано лише 10.01.2024, просила надати час для підготовки заперечень на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 10.01.2024 відкладено підготовче засідання на 24.01.2024; запропоновано відповідачу-1 подати суду у строк до 22.01.2024 заперечення на відповідь позивача на відзив.

24.01.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

24.01.2024 представник відповідача-2 в судове засідання не з`явився. Ухвала суду від 10.01.2024 буда надіслана до електронного кабінету відповідача-2.

24.01.2024 в судовому засіданні представники позивача та відповідача-1 висловили думку про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 24.01.2024 було закрито підготовче провадження постановлено призначити справу до судового розгляду по суті на 31.01.2024.

30.01.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли письмові пояснення на заперечення на відповідь на відзив представника відповідача.

В судовому засіданні 31.01.2024 було оголошено перерву до 07.02.2024.

07.02.2024 в судовому засіданні було оголошено перерву до 21.02.2024. Відповідача-2 про судовий розгляд було повідомлено ухвалою-повідомленням, що була надіслана до його електронного кабінету.

21.02.2024 через систему «Електронний суд» та на електронну адресу суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника.

З метою дотримання принципу змагальності сторін, забезпечення відповідачу-1 права на захист клопотання представника відповідача-1 було задоволено, розгляд справи відкладено на 28.02.2024.

У судовому засіданні з 28.02.2024 було оголошено перерву до 15.03.2024, відповідача-2 повідомлено про оголошення перерви шляхом надіслання ухвали-повідомлення від 28.02.2024 на підставі ст.120 ГПК України.

28.02.2024 представник відповідача-1 подала до суду тези до письмових пояснень відповідача ОСОБА_1 у справі №903/1057/23.

Справу розглянуто за відсутності відповідача-2 з огляду на його належне повідомлення про судовий розгляд шляхом надіслання ухвали-повідомлення до його електронного кабінету.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції кожен має право, зокрема, на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Така гарантія статті 6 Конвенції передбачена і у відповідних процесуальних законах. Розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України). Порушення зазначеного принципу може негативно впливати на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: у рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» він роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Справу №903/1057/23 розглянуто у розумні строки, що був об`єктивно необхідним для її розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною другою статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Із наведеного слідує, що на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, у зв`язку з чим таке право підлягає захисту.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено статтею 152 ЗК України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2).

Відповідно до частини 1 статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

У постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі № 6-806ц16 міститься такий правовий висновок: "При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось".

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19, висновки з яких суд має враховувати на підставі ч.4 ст.236 ГПК України.

Зазначені вище позиції є сталими і знайшли своє відображення також у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 (№ 3-449гс16), постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18.

Звертаючись з позовом до суду, ПП «Луцьксервіс» посилається порушення його права на вільне володіння, розпорядження та користування земельною ділянкою в смт.Любешів.

Вказує, що 24.07.2015 між Любешівською селищною радою як продавцем та ПП «Луцьксервіс» як покупцем було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (у формі аукціону), посвідчений державним нотаріусом Любешівської райдержнотконтори Волинської області Кухом В.І. та зареєстрований в реєстрі за №711, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, площею 0,2956 га, в АДРЕСА_1 .

Зазначає, що об`єкти нерухомого майна відповідача-1 - ОСОБА_1 , придбані у ВАТ «Волиньпаливо», фактично знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_2 , яка була придбана відповідачем-1 на підставі договору від 09.06.2003. Земельна ділянка ПП «Луцьксервіс» межує із земельною ділянкою відповідача-2.

ПП «Луцьксервіс» вважає, що аукціон з продажу майна ВАТ «Волиньпаливо», який оформлено протоколом №17/2 від 03.02.2003, за результатом якого відповідач-1 ОСОБА_1 придбав нерухоме майно у ВАТ «Волиньпаливо», було проведено з порушенням законодавства, яке діяло на той час, у зв`язку із чим, він має бути скасований судом, а сторони договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.06.2003 не володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності на укладення договору, та й сам договір було укладено із порушенням чинного законодавства.

У позовній заяві ПП «Луцьксервіс» посилається на те, що воно звертається до суду з метою захистити порушене право власності підприємства на вільне володіння, розпорядження та користування своєю земельною ділянкою, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, від незаконних посягань відповідача-1 ОСОБА_1 , покупця за правочином з придбання майна у ВАТ «Волиньпаливо» та сусідньої земельної ділянки в Любешівської селищної ради в 2003 році, спрямованих на збереження самочинно збудованих об`єктів на земельній ділянці підприємства, яку він самовільно захопив та обмежив у праві власності позивача.

ПП «Луцьксервіс» вважає, що договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення після проведеного аукціону між продавцем - ліквідаційною комісією ВАТ «Волиньпаливо» та покупцем - ОСОБА_1 укладено не було, оскільки ОСОБА_1 в ході розгляду як справи №903/138/20, так і справи №903/882/19 таких документів не надав. Не було підписано також жодного акту передачі об`єкта нерухомого майна. Відсутня також інформація про належне дотримання порядку проведення аукціону: публікації інформації про об`єкт, який підлягає приватизації, про сплату реєстраційного внеску ОСОБА_1 , про оплату вартості майна, придбаного на аукціоні саме на банківський рахунок, а не в касу підприємства, що свідчить про недотримання порядку проведення аукціону, передбаченого чинним на той час законодавством.

На думку ПП «Луцьксервіс», особи, які вчиняли правочин, продавець - Любешівська селищна рада та покупець - ОСОБА_1 не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.06.2003.

Як стверджує ПП «Луцьксервіс», рішення Любешівської селищної ради №13/24 від 29.07.2003 «Про продаж земельної ділянки» має бути визнане судом незаконним та скасованим у зв`язку із тим, що відповідач-1 ОСОБА_1 не мав права без правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна викупляти земельну ділянку, а лише через участь у земельних торгах, які не проводились, а також у зв`язку із зміною дати цього рішення в матеріалах нотаріальної справи для оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки датою, яка передує рішенню.

У позовній заяві ПП «Луцьксервіс» посилається на те, що Любешівська селищна рада не мала повноважень на продаж земельної ділянки державної власності несільськогосподарського призначення (згідно з договором - для розміщення майстерні з обслуговування автомобілів), яка знаходилась за межами населеного пункту смт Любешів, а відповідач-1 ОСОБА_1 не мав повноважень на викуп земельної ділянки без проведення земельних торгів, оскільки у нього не було правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, які знаходились на земельній ділянці.

Судом встановлено, що позивач, який набув права власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 24.07.2015, не довів, яке його право порушене проведенням аукціону з продажу майна 03.02.2003, оформленого протоколом №17/2; яке його право порушено прийняттям рішення Любешівською селищною радою №13/24 від 29.07.2003 "Про продаж земельної ділянки" та укладенням договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.06.2003 між Любешівською селищною радою і відповідачем -1 ОСОБА_1

У постанові від 29.08.2023 у справі №910/5958/20 Верховний Суд зазначив, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

У розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду врахувала те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Посилаючись на практику Верховного Суду, Касаційний господарський суд зазначив, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Враховуючи недоведеність порушення законних прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, відсутні підстави надавати оцінку відповідності процедури проведення аукціону, прийняття рішення Любешівською селищною радою №13/24 від 29.07.2003, укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.06.2003 нормам законодавства.

Окрім цього, позовна заява містить вимогу про визнання недійсним документу «Схеми розташування земельної ділянки підприємця ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 », який, як стверджує позивач, наявний у матеріалах нотаріальної справи з посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 09.06.2003 року між Любешівською селищною радою та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Любешівського районного нотаріального округу Волинської області Бомк В.І. та зареєстрованого у реєстрі за №70.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із частиною другою статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді окремої вимоги - про визнання недійсним документу - «Схеми розташування земельної ділянки підприємця ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 », який, як пояснює, знаходиться у матеріалах нотаріальної справи з посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.06.2003, укладеного року між Любешівською селищною радою і ОСОБА_1.

Проте, обраний позивачем у такому вигляді спосіб захисту не перебачений законом. Такий спосіб не є також належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасника господарських відносин.

Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним документу - «Схеми розташування земельної ділянки підприємця ОСОБА_1 в АДРЕСА_1».

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову на позивача на підставі ст.129 ГПК України покладаються судові витрати по справі у розмірі 10736 грн. сплаченого позивачем судового збору.

У судовому засіданні 15.03.2024 представник позивача та представник відповідача-1 заявили про те, що докази на підтвердження витрат на правову допомогу будуть надані впродовж п`яти днів після ухвалення рішення судом.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.03.2024

Суддя І. О. Якушева