Постанова

від 25.03.2024 по справі 758/8314/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2024 року м. Київ

Справа № 758/8314/18

Провадження: № 22-ц/824/5024/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Павленка Сергія Вікторовича в інтересах Житлово будівельного кооперативу «Авіатор-14»

на рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Ковбасюк О.О.

у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Авіатор-14» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

у с т а н о в и в:

У червні 2018 року ЖБК «Авіатор» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 . Будинок, у якому проживає відповідач, перебуває на обслуговуванні ЖБК «Авіатор-14», яким надаються послуги з утримання будинку та прибудинкової території та у сприянні мешканцям будинку в отриманні житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим позивачем із мешканцями будинку, у тому числі й з відповідачем, були укладені договори на відпуск енергії в гарячій воді, на послуги водопостачання та водовідведення, технічне обслуговування та ремонт ліфтів та диспетчерських систем, про надання послуг по вивезенню твердих побутових відходів, комплексу проти епідеміологічних заходів (дератизація, дезінфекція тощо). Так, на підставі укладених договорів позивач сплачує підприємствам та організаціям вартість наданих послуг за рахунок коштів, які надходять від власників житлових приміщень. Позивач добросовісно виконує взяті на себе зобов`язання, забезпечуючи своєчасне та в повному обсязі надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинку, у тому числі, відповідачу ОСОБА_1 . Однак, відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання щодо оплати наданих послуг та сплачує їх не в повному обсязі, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість перед позивачем за період з 01.11.2009 по 01.04.2018 року в сумі 68 323,28 грн. На вказану суму основного боргу, у відповідності до ст. 625 ЦК України, нараховано також 3% річних, що склало 13 563,23 грн, та інфляційні втрати у розмірі 54 873,35 грн. Отже, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 136 759,86 грн. 03.02.2017 та 04.05.2018 року на адресу відповідача направлялися письмові претензії з вимогами оплати заборгованості, однак такі вимоги не виконані. З огляду на наведене, ЖБК «Авіатор» просило стягнути з відповідача на його користь вказаний розмір заборгованості, а також понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва у задоволенні позову ЖБК «Авіатор-14» відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Павленко С.В. в інтересах ЖБК «Авіатор-14» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не врахування обставин, що мають істотне значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ЖБК «Авіатор-14» задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази та залишив поза увагою те, що представник позивача на момент подачі позову до суду надав усі наявні документи, які підтверджують заборгованість відповідачки. Просив звернути увагу на те, що під час дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд першої інстанції не підіймав питання щодо наявності чи відмінності погашень у розрахунку заборгованості.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 03.07.2023 та 13.07.2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Розпорядженням керівника апарату суду ОСОБА_2 від 28.11.2023 року у справі здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи, призначено новий склад суду, у зв`язку із Рішенням Вищої ради правосуддя від 23 листопада 2023 року №1122/0/15-23 звільнено ОСОБА_3 з посади судді Київського апеляційного суду у зв`язку із поданням заяви про відставку.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Сенчило В.В. в інтересах ОСОБА_1 , зазначив, що позивач, звертаючись до суду із позовом, додав розрахунок позовних вимог, починаючи з 01.11.2009 по 30.04.2018 рік, про що відповідачкою було зроблено відповідну заяву про застосування строку позовної давності, та залучено до матеріалів справи контр-розрахунок від 20.05.2019 року. Згідно розрахунку відповідачки, у неї відсутня заборгованість за позовний період, а наявна переплата у розмірі 2 881, 76 грн.

Окрім того, зазначив, що правильність та допустимість до застосування вузла комерційного обліку та показників пристрою комерційного обліку в будинку, де мешкає відповідач, жодним чином не підтверджена, що на думку відповідачки не дає змоги довести правильність та обґрунтованість визначення розміру спожитих житлово-комунальних послуг.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрована та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Вказаний будинок обслуговує ЖБК «Авіатор-14», який надає послуги з утримання будинку та прибудинкової території, нараховує та збирає квартирну плату з мешканців на обслуговуючій території й збір з власників квартир за відшкодування експлуатаційних втрат утримання будинку та прибудинкової території.

Відповідач користується та отримує надані їй відповідачем послуги, а тому згідно зі статтями 156, 162 ЖК України зобов`язана не тільки брати участь у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території, а й своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги.

Вказані обставини визнаються сторонами.

Позивач надав розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за спожиті житлово-комунальні послуги станом на 01.05.2018 року за період з листопада 2009 по квітень 2018 рік, з якого убачається не регулярне внесення плати відповідачкою заборгованості за житлово-комунальні послуги, зокрема: 100 грн (липень 2011); 50 грн (серпень 2011); 100 грн (жовтень 2011); 150 грн (січень 2012); 0,42 грн. (грудень 2014); 8000 грн (червень 2016); 173,49 грн (липень 2016); 520, 47 грн (лютий 2017); 346,98 грн (лютий 2017); 284, 17 грн ( травень 2017); 284, 17 грн ( червень 2017); 284, 17 грн ( серпень 2017); 284, 17 грн ( вересень 2017).

На підтвердження здійснених ОСОБА_1 платежів позивач долучив:, платіжне доручення №@2PL899266 від 01.03.2012 року - отримана сума 150 грн, платіжне доручення №@2PL394505 від 30.09.2011 року - отримана сума 400 грн, платіжне доручення №@2PL929119 від 22.11.2011 року - отримана сума 100 грн, довідку про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за період з 01.11.2014 року по 30.04.2019 рік.

Разом з тим, стороною відповідача надано до суду свій контр-розрахунок розміру заборгованості (т. 1 а. с. 39).

Зі змісту таких розрахунків убачається, що обидві сторони при їх складенні врахували часткові оплати, які були проведені відповідачем, зокрема: у червні 2016 року - 8000,00 грн.; у липні 2016 року - 173,49 грн.; у лютому 2017 року - 520,47 грн.; у березні 2017 року - 346,98 грн.; у травні 2017 року - 284,17 грн.; у червні 2017 року - 284,17 грн.; у серпні 2017 року - 248,17 грн; у вересні 2017 року - 284,17 грн.

Цю ж обставину підтвердили представники сторін в ході судового розгляду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, на підставі яких можливо було б перевірити правильність обрахунку вказаних сум позивачем або самостійно здійснити такий розрахунок із урахуванням грошових коштів, які були фактично сплачені відповідачем.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані положеннями ЦК України, ЖК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №45 від 24.01.2006 «Про внесення змін до постанови Кабміну від 08.10.1992 №572», власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовані права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, якими є власник, споживач, виконавець та виробник, серед яких обов`язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладання із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за недотримання умов його виконання, згідно з типовим договором. Правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а його обов`язком - оплатити житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, позивачем на підтвердження платежів долучено; розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за спожиті житлово-комунальні послуги станом на 01.05.2018 рік, платіжне доручення №@2PL899266 від 01.03.2012 року - отримана сума 150 грн, платіжне доручення №@2PL394505 від 30.09.2011 року - отримана сума 400 грн, платіжне доручення №@2PL929119 від 22.11.2011 року - отримана сума 100 грн, довідка про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за період з 01.11.2014 по 30.04.2019 рік.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості здійснений на підставі даних особового рахунку, окрім того, кожна сума з вище зазначених квитанцій, яка сплачена відповідачкою, відображається у розрахунку заборгованості, а тому, суд першої інстанції помилково виходив із того, що даний розрахунок заборгованості за комунальні послуги не є документом бухгалтерського обліку та не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77-78 ЦПК України.

Окрім того, бухгалтерський облік щодо поточних нарахувань здійснюються за допомогою програмного забезпечення у електронній базі даних. Дані, відображені в розрахунках заборгованості, є витягами з даних програмного забезпечення за певний період.

Разом з тим, суд не може погодитись із розрахунком позивача, виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності у відповідності до ст. 267 ЦК України.

Проте, суд першої інстанції позовну давність не застосовував, обгрунтовуючи свої висновки відсутністю в матеріалах справи квитанцій, касових ордерів чи інших документів, що засвідчують здійснення відповідачем платежів на рахунок позивача, суд зазначив, що зробити правильний висновок щодо переривання строку позовної давності, керуючись лише наданими сторонами розрахунками є неможливим.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається

з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події,

з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається

з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM,22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 6610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Позивач, заперечуючи проти пропуску строків позовної давності, посилався на те, що відповідачка регулярно вчиняла дії, які переривали строк позовної давності. Так, на думку позивача, оплата відповідачки, яка зайшла в січні 2012 року у розмірі 0,42 коп є такою, що перервала строк позовної давності і він розпочався заново. Подальші регулярні сплати відповідачкою заборгованості також переривали строк позовної давності.

Колегія суддів зазначає, що часткова оплата комунальних послуг не є підставою для переривання строку позовної давності.

Разом з тим, статтями 264 та 265 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Так, в даному провадженні порушено питання про стягнення боргу за спожиті житлово-комунальні послуги за період з листопада 2009 року по квітень 2018 року в розмірі 68 323, 28 грн станом на 01.05.2018 року.

Позов пред`явлено до суду 25.06.2018 року (т. 1, а. с. 1).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем за означений період остання сплата відповідачкою вчинена у січні 2012 року (т. 1, а. с. 7).

Позивач посилається на сплату відповідачкою заборгованості у грудні 2014 року у розмірі 0,42 коп, проте, відповідачкою самостійно така оплата не здійснювалась, про що, відповідно, й у позивача відсутні квитанції, про що також зазначено і у довідці, а саме: «перерахунок мин. періодів і субсидій», що не прирівнюється до сплати відповідачкою за житлово-комунальні послуги (т.2 а.с. 29). Тобто, у грудні 2014 року переривання строку позовної давності не відбулось.

В той же час ОСОБА_1 здійснила сплату у червні 2016 року у розмірі 8 000 грн, тобто, вчинила дії, які свідчать про визнання нею боргу(т.1 а.с. 11), але в будь-якому випадку це може свідчити лише про визнання нею боргу в межах трирічного строку, а саме до існуючої заборгованості за період з червня 2013 року по червень 2016 рік (вчинення дії про визнання боргу).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що до вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 51 361,81 грн за період з листопада 2009 року по травень 2013 року включно має бути застосовано наслідки пропуску строку позовної давності.

На підставі викладеного, основна сума боргу за період з червня 2013 року по квітень 2018 року, станом на 01 травня 2018 року становить 16 961, 47 грн (68 323,28 (загальна сума боргу з листопада 2009 по квітень 2018 рік) - 51 361,81 (сума боргу по травень 2013 року). (розрахунок т. 1 а. с. 7-9).

Враховуючи кошти, внесені відповідачкою в рахунок погашення заборгованості в загальній сумі 10 177,62 грн (8 000 + 173,49 + 520,47 + 346,98 + 284,17 (х4)), сума заборгованості відповідачки, яка підлягає відшкодуванню, складає 6 783,85 грн (16 961, 47 - 10 177,62) за період з травня 2013 року по квітень 2018 року включно.

Щодо стягнення з відповідачки заборгованості у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

У рішенні Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі

№ 6-59цс13 зроблено правовий висновок щодо застосування положень пункту 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносно відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати житлово-комунальних послуг та роз`яснено, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати за надані послуги. При відсутності договірних відносин, але у разі існування прострочки виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Для стягнення індексу інфляції та 3% річних застосовується загальна позовна давність в 3 роки (ст. 257 ЦК України).

Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.

Сума 3 % річних за період (25 червня 2015 року - 25 червня 2018 року) складає 611 грн 11 коп (6 783,85 х 3% : 365 х 1097).

період розрахунку кількість днів сума боргу процентна ставка проценти

25.06.2015 - 31.12.2015 190 6 783,85 3,000% 105,94

01.01.2016 - 31.12.2016 366 6 783,85 3,000% 203,52

01.01.2017 - 31.12.2017 365 6 783,85 3,000% 203,52

01.01.2018 - 25.06.2018 176 6 783,85 3,000% 98,13

Окрім того, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

[Сукупний індекс інфляції] = 99,00% ? 99,20% ? 102,30% ? 98,70% ? 102,00% ? 100,70% ? 100,90% ? 99,60% ? 101,00% ? 103,50% ? 100,10% ? 99,80% ? 99,90% ? 99,70% ? 101,80% ? 102,80% ? 101,80% ? 100,90% ? 101,10% ? 101,00% ? 101,80% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,60% ? 100,20% ? 99,90% ? 102,00% ? 101,20% ? 100,90% ? 101,00% ? 101,50% ? 100,90% ? 101,10% ? 100,80% ? 100,00% ? 100,00% = 135,768% (за період липень 2015 - червень 2018)

[Інфляційні нарахування] = 6 783,85 грн. (сума боргу) ? 135,768% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 6 783,85 грн. (сума боргу) = 2 426 грн 43 коп.

Отже, сума інфляційних втрат за визначений період складає 2 426 грн 43 коп (сума заборгованості х інф.% : 100).

З урахуванням вищевикладеного, у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати не доведеною суму заборгованості за період з червня 2013 року по квітень 2018 включно.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову частково та стягнення з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Авіатор-14»заборгованості за надані послуги з централізованого опалення за період з червня 2016 року по травень 2018 рік.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Отже, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (7%) з ОСОБА_1 на користь ЖБК Авіатор також підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 308 грн 35 коп ( 1762 грн (судовий збір за подання до суду першої інстанції) + 2643 грн (за подання апеляційної скарги) х 7% : 100).

Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Павленка Сергія Вікторовича в інтересах Житлово будівельного кооперативу «АВІАТОР-14» задовольнити частково.

Рішення Поділського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Житлово-будівельного кооперативу «Авіатор-14» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Авіатор-14» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Наталії Ужвій, буд. 5, код ЄДРПОУ 22935091) заборгованість станом на 01.05.2018 року за період з червня 2013 по квітень 2018 року включно, у розмірі 9821 грн 39 коп, з яких борг - 6 783 грн 85 коп, 3 % річних - 611 грн 11 коп, інфляційні втрати - 2 426 грн 43 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Авіатор-14» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Наталії Ужвій, буд. 5, код ЄДРПОУ 22935091) витрати по сплаті судового збору у розмірі308 грн 35 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура