Ухвала

від 25.03.2024 по справі 160/4801/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 березня 2024 року

м. Київ

справа №160/4801/23

адміністративне провадження №К/990/355/24, К/990/43418/23, К/990/43998/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., перевіривши матеріали адміністративної справи №160/4801/23

за позовом Державного підприємства «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» Національної академії аграрних наук України»

до Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України,

треті особи: Фонд державного майна України, Національна академія аграрних наук України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Релація»

про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування розпорядження в частині,

за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України, Фонду державного майна України

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Верховний Суд ухвалами від 9 та 17 січня 2024 року відкрив касаційні провадження у справі № 160/4801/23, витребував матеріали справи та надав сторонам строк для подання відзиву на касаційні скарги Кабміну, Мінекономіки та Фонду держмайна.

Суддею-доповідачем згідно із статтею 340 Кодексу адміністративного судочинства України проведені необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 340 КАС України під час підготовки справи до розгляду суд вирішує письмово заявлені клопотання учасників справи.

Фонд держмайна подав клопотання про зупинити виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення розгляду справи у касаційному порядку.

Вирішуючи це клопотання, Суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 340 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя-доповідач в порядку підготовки справи до касаційного розгляду вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються.

Згідно із частиною першою статті 375 КАС України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Вирішуючи клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень, суд виходить з того, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У зв`язку з цим, сподівання та припущення заявника стосовно результатів касаційного розгляду справи не можуть бути безумовною підставою для зупинення виконання судового рішення, що набрало законної сили.

Верховний Суд також виходить з того, що для зупинення виконання судових рішень, яке допускається як винятковий захід, повинні бути поважні причини. Відповідна заява повинна бути мотивована, містити достатні та обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені належними доказами, зокрема, у разі відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду має бути надано копію такої постанови. Таке зупинення не повинно порушувати балансу інтересів сторін, а також не порушувати прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.

Заявник повинен навести обґрунтування відповідної вимоги та довести, що захист його прав та інтересів стане об`єктивно неможливим без вжиття таких заходів; для відновлення порушених прав необхідно буде докласти надмірних зусиль та/або витрат; існуватимуть перешкоди для застосування або буде неможливим застосування передбаченого статтями 380 та 381 КАС України механізму повороту виконання судового рішення.

Суд враховує, що розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Сформовані та вже усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ("Шмалько проти України", заява № 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії", заява № 589498/00, пункт 34).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Hornsby v. Greece" (заява № 18357/91, пункт 40), "Деркач та Палек проти України" (заяви № 34297/02 та № 39574/02, пункт 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок ("Immobiliare Saffi v. Italy", заява № 22774/93, пункт 74).

Відповідно до пункту 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії" (заява № 589498/00), пункту 52 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу.

У пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини "Сокур проти України" (№ 29439/02) зазначено про те, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Враховуючи викладене, а також те, що, скаржником не наведено належних підстав на обґрунтування необхідності зупинення оскаржуваних рішень, суд доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання скаржника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень пункту 4 частини четвертої статті 340, частини першої статті 375 КАС України, висловлена, зокрема, в ухвалах Верховного Суду від 4 листопада 2019 року у справі № 806/2305/18, від 7 листопада 2019 року у справі № 813/1813/18, від 12 листопада 2019 року у справі № 520/8576/18 та від 18 листопада 2019 року у справі № 520/9336/18.

Крім того, Кабмін, Мінекономіки та ДП «НВДА «Наукова» просили розглянути справу у судовому засіданні за участю представників учасників справи.

Вирішуючи ці клопотання, Суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції у касаційному порядку: переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Крім того, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним; вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; надавати перевагу одних доказів над іншими; збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази; приймати та розглядати вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; допускати зміну предмета або підстав позову.

Відповідно до статті 340 КАС України суддя-доповідач одноособово в порядку підготовки справи до касаційного розгляду вирішує питання про можливість попереднього розгляду справи або письмового провадження за наявними у справі матеріалами, а також вирішує питання стосовно призначення справу до розгляду у судовому засіданні чи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції у касаційному порядку: переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Крім того, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним; вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; надавати перевагу одних доказів над іншими; збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази; приймати та розглядати вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; допускати зміну предмета або підстав позову.

Вирішуючи заявлене клопотання, Суд касаційної інстанції також враховує практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово висловлювався з приводу національних законодавчих обмежень публічних слухань із викликом сторін взагалі та у судах касаційної інстанції, зокрема, згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Зокрема, публічний характер провадження у судових органах, згаданих у частині першій статті 6 Конвенції, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок (рішення у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, пункт 25).

Проте, у справі «Covalenco v. the Republic of Moldova» (заява 72164/14, пункти 19-22) Суд вказав, що право учасника справи на "публічне слухання" передбачає право на обов`язковість "усного слухання"; тільки у разі наявності виняткових обставин, які виправдовують відмову від такого слухання.

Також у справах «Goc v. Turkey» (заява № 36590/97, пункт 48) та «Ramos Nunes de Carvalho E Sб v. Portugal» [GC] (заява № 55391/13, пункт 187) Суд наголосив, що право на "публічне слухання" у розумінні пункту 1 статті 6 передбачає право на "усне слухання" за винятком наявності виняткових обставин, що можуть виправдати відмову від слухань:

a) справи, у яких немає питань достовірності чи спірності фактів, які потребують слухання, і суди можуть справедливо та розумно вирішити справу на підставі матеріалів справи (рішення у справах «Dцry v. Sweden», заява № 28394/95, пункт 37, «Saccoccia v. Austria», заява № 69917/01, пункт 73).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи (рішення у справі «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01, пункт 28);

(b) у справах, що порушують суто юридичні питання обмеженого обсягу, або пункти права, що не становлять особливої складності (рішення у справах «Simsek v. Turkey», заява № 5488/05 , пункти 29-31; «Varela Assalino v. Portugal», заява № 64336/01; «Speil v. Austria», заява № 42057/98, пункт 2);

(c) коли справа стосується вузькоспеціалізованих питань, зокрема питань соціального забезпечення.

У справі «Schuler-Zgraggen v. Switzerland» (заява № 14518/89, пункт 58) Суд встановив відсутність порушення частини першої статті 6 Конвенції під час судового провадження національним судом у справі зокрема тому що вона мала приватний характер (предмет спору стосувався соціального страхування), а також не стосувалася питання суспільного значення.

Натомість, Суд визнав необхідним проведення слухання у наступних випадках:

(a) там, де потрібно оцінити, чи правильно встановлені факти владою (рішення у справі «Malhous v. the Czech Republic» [GC], № 33071/96, пункт 60);

(b) у разі неможливості сформувати правову позицію у спірних правовідносинах без пояснень сторін щодо обставин, що мають значення для справи (рішення у справах «Goc v. Turkey», заява № 36590/97, пункт 51 та «Andersson v. Sweden», заява № 17202/04, пункт 57);

(c) коли суду необхідно отримати роз`яснення з певних питань, зокрема, шляхом проведення слухання (рішення у справах («Fredin v. Sweden»(№ 2), заява № 18928/91, пункт 22 та «Lundevall v. Sweden», заява № 38629/97, пункт 39).

Проте, щодо легітимності обмеження усного слухання у судах третьої (касаційної інстанції) зазначається, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Xhoxhaj v. Albania» (заява № 15227/19, пункт 339). Суд зазначив, що право на публічне слухання за частиною першою статті 6 Конвенції передбачає право на усне слухання принаймні в одній інстанції. Відсутність слухання у другій чи третій інстанції може бути виправдана особливостями відповідного розгляду лише за умови, що слухання було проведено в першій інстанції.

Однак, встановлення факту того, що усний розгляд не проводився у жодній з судових інстанцій є порушенням права на справедливий судовий розгляд (рішення у справі «Idzanovic v. Croatia» (заява № 67705/14, пункти 33, 37).

Аналогічні позиції підтримані та висловлені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 233/3676/19, від 15 червня 2021 року у справі № 755/12623/19, від 13 липня 2021 року у справі № 757/7499/17-ц.

За приписами пункту 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - це розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з ухвали про відкриття провадження у цій справі, сторонам була надана можливість повною мірою скористатися своїми процесуальними правами, зокрема скаржнику подати доповнення до касаційної скарги; іншим учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження, а саме, неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права); учасникам справи повідомити суд про обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також подати інші свої міркування та заперечення відповідно до частини четвертої статті 340 КАС України.

Суд наголошує, що бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені ними в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.

Аналогічний підхід висловлений Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 17 лютого 2020 року у справа № 815/209/18.

З огляду на наведене, характер предмету спору, склад учасників справи, надану судами попередніх інстанцій можливість учасникам справи брати участь у відритому судовому розгляді справи по суті спору, Суд не вбачає підстав для задоволення клопотань учасників справи про його участь у судовому засіданні і визнає за можливе призначити цю справу до розгляду на підставі статті 340 КАС України в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без виклику учасників справи.

Керуючись статтями 248, 256, 340, 345, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання Фонду державного майна України про зупинення виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2023 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року до закінчення розгляду справи у касаційному порядку відмовити.

2. У задоволенні клопотань Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України та Державного підприємства «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» Національної академії аграрних наук України» про призначення цієї справи до розгляду у судовому засіданні за участю сторін відмовити.

3. Закінчити підготовчі дії та призначити розгляд адміністративної справи № 160/4801/23 у порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 26 березня 2024 року в приміщенні Касаційного адміністративного суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Я.О. Берназюк