Постанова

від 26.03.2024 по справі 160/4801/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року

м. Київ

справа № 160/4801/23

адміністративне провадження № К/990/43418/23, К/990/43998/23, К/990/355/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бучик А.Ю., судді Шарапи В.М.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» Національної академії аграрних наук України»

до Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України,

треті особи: Фонд державного майна України, Національна академія аграрних наук України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Релація»

про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування розпорядження в частині,

за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України, Фонду державного майна України

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів: Царікової О.В., Турової О.М., Савченка А.В. від 1 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Олефіренко Н.А., Божко Л.А., Суховарова А.В. від 15 листопада 2023 року,

У С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2023 року до Державне підприємство «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» Національної академії аграрних наук України» (далі - ДП «НВДА «Наукова», позивач) звернулося до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України (далі - Кабмін, Мінекономіки, відповідачі), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фонд державного майна України, Національна академія аграрних наук України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Релація» (далі - Фонд держмайна, НААН України, ТОВ «Релація», треті особи), в якому просить:

- визнати протиправними дії Мінекономіки щодо підготовки та подання до Кабміну проєкту розпорядження «Деякі питання управління об`єктами державної власності» в частині внесення до додатку 1 «Перелік єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ, організацій, що передаються до сфери управління Фонду державного майна» ДП «НВДА «Наукова» (код ЄДРПОУ 03374617);

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабміну від 10 січня 2023 року № 37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» в частині включення ДП «НВДА «Наукова» (код ЄДРПОУ 03374617) до додатку 1 «Перелік єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ, організацій, що передаються до сфери управління Фонду державного майна».

2. На обґрунтування позовних вимог зазначається, що ДП «НВДА «Наукова» є державним сільськогосподарським статутним суб`єктом підприємницької діяльності, що здійснює дослідну, господарську і комерційну діяльність з метою досягнення позитивних економічних результатів та одержання прибутку. Позивач посилається на те, що 10 січня 2023 року Кабімін (далі - відповідач-1) прийняв розпорядження № 37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності», відповідно до пункту 1 якого вирішив передати єдині майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій за переліком згідно з додатком 1 із сфери управління уповноважених органів управління (самоврядних організацій) до сфери управління Фонду державного майна.

3. Разом з тим, згідно з додатком 1 до розпорядження від 10 січня 2023 року № 37-р ДП «НВДА «Наукова» включено до переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ, організацій, що передаються із сфери управління НААН України до сфери управління Фонду держмайна. Позивач вважає дії Мінекономіки щодо підготовки проєкту розпорядження протиправними, а розпорядження Кабміну від 10 січня 2023 року № 37-р у відповідній частині таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з порушенням процедури підготовки та прийняття такого розпорядження з причин того, що ініціатором передачі не погоджено пропозицію щодо передачі єдиного майнового комплексу з ДП «НВДА «Наукова», а Мінекономіки, в свою чергу, за відсутності такого погодження не мало права готувати та подавати проєкт відповідного розпорядження до Кабміну.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 1 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, позов задовольнив.

5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що підготовка та подання Мінекономіки до Кабміну проєкту спірного розпорядження та подальше погодження та видання такого розпорядження Кабміном свідчить про те, що має місце невиконання органами виконавчої влади України своїх зобов`язань перед позивачем через допущені порушення законодавчо визначеної процедури передачі єдиного майнового комплексу за відсутності погодження проєкту з ДП «НВДА «Наукова», та, як наслідок, порушення вимог принципу правової визначеності в прояві такого елементу, як принцип «належного урядування» (встановлення процедури та її дотримання), який за європейськими стандартами частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2023 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Кабмін, Мінекономіки та Фонд держмайна звернулися із касаційними скаргами до Верховного Суду, в яких просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. У касаційних скаргах зазначається, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», а також пунктів 1-5 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабміну від 21 вересня 1998 року № 1482 (далі - Положення № 1482), у тому числі, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

8. Як на підставу для касаційного оскарження судових рішень скаржники посилаються на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та просять сформувати правовий висновок щодо оскарження розпоряджень Кабміну стосовно передачі об`єктів державної власності зі сфери управління відповідних органів до сфери управління Фонду держмайна з метою подальшої приватизації.

9. Кабмін та Мінекономіки також у касаційних скаргах вказують, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, повинні були попередньо перевірити належність особи, яка звернулася до суду за судовим захистом, та пересвідчитися, що спірними діями та рішеннями відповідачів дійсно порушені права або інтереси такої особи. Скаржники зауважують, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 504/4148/16-а, про те, що однією з обов`язкових умов здійснення судового захисту є доведеність позивачем порушення саме його прав.

10. Крім того, Мінекономіки у касаційній скарзі зауважує, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки та не врахували під час прийняття оскаржуваних судових рішень того, що у зв`язку з визнанням ДП «НВДА «Наукова» банкрутом відповідно до постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2011 року у справі № Б29/59/04, з урахуванням положень частини першої статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства, повноваження НААН України як органу управління майном ДП «НВДА «Наукова» припинені.

11. У зв`язку з цим Мінекономіки зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили правила визначення юрисдикції, оскільки відповідно до частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, та ін.

Мінекономіки наголошує, що обставини, встановлені під час розгляду цієї справи, а також судові рішення, ухвалені за результатом її розгляду, впливатимуть на майнові права, інтереси та обов`язки Кабміну як власника державного майна та кредиторів у іншій справі № Б29/59/04 про банкрутство ДП «НВДА «Наукова». Тому, на переконання Мінекономіки, ця справа має розглядатися господарським судом у межах провадження у справі № Б29/59/04.

12. У касаційній скарзі Мінекономіки також вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме - положень статей 2, 50 та 242 КАС України у зв`язку із незалученням до участі у справі у якості третьої особи ліквідатор ДП «НВДА «Наукова» Чикильдіна О.М., який, з урахуванням частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, виконує повноваження керівника органів управління банкрута.

13. Представник ДП «НВДА «Наукова» подав відзиви на касаційні скарги Кабміну, Мінекономіки та Фонду держмайна, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи скаржників, викладені у касаційних скаргах, - безпідставними, оскільки суди дійшли правильного висновку про наявність у Мінекономіки у силу вимог статті 1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» та Положення № 1482 обов`язку погодити відповідну передачу майна з позивачем як підприємством, за яким на праві господарського відання (оперативного управління) закріплене таке майно.

14. Позивач зауважує, що твердження скаржників, що погодження з підприємством вимагає лише передача окремих видів майна, закріплених за таким підприємством на праві господарського відання (оперативного управління), а не цілих майнових комплексів, є необґрунтованим.

На підтвердження таких міркувань представник ДП «НВДА «Наукова» наводить положення статей 179, 188, 190 та 191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частин першої-четвертої статті 66 Господарського кодексу України (далі - ГК України), з аналізу яких, на думку позивача, вбачається, що на єдиний (цілісний) майновий комплекс поширюється правовий режим будь-якого іншого майна, включаючи й поширення вимог Положення № 1482 щодо погодження передачі такого майна з підприємством.

15. Також позивач не погоджується з доводами касаційних скарг стосовно недоведеності ним порушення своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах внаслідок вчинення спірних дій Мінекономіки та прийняття спірного розпорядження Кабміном. З цього приводу представник ДП «НВДА «Наукова» зазначає, що у зв`язку із непогодженням з підприємством пропозиції щодо передачі цілісного майнового комплексу до відання Фонду держмайна були порушені права позивача на його участь у процедурі передачі об`єктів права державної власності до сфери управління іншого органу.

16. На спростування доводів касаційної скарги Мінекономіки стосовно того, що вказаний спір має розглядатися у порядку господарського судочинства у межах справи про банкрутство, ДП «НВДА «Наукова» зазначає, що вказаний спір не є майновим, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 2 червня 2022 року у справі № 910/13614/21.

Цією постановою Верховний Суд залишив без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 грудня 2021 року про закриття провадження у справі № 910/13614/21 у частині визнання протиправним та нечинним з моменту його видачі розпорядження Кабміну від 20 листопада 2019 року № 1101-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду держмайна» в частині внесення до додатку «Перелік цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду держмайна» позиції «державне підприємство «Радивилівський комбінат хлібопродуктів». У цій справі Суд роз`яснив позивачу, що спір у частині вказаних позовних вимог підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

17. З огляду на таке, представник ДП «НВДА «Наукова» просить залишити касаційні скарги Кабміну, Мінекономіки та Фонду держмайна без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року - без змін.

18. Інші учасники справи відзиву на касаційні скарги Кабміну, Мінекономіки та Фонду держмайна не подавали, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Відповідно до поштових повідомлень про вручення поштових відправлень з ідентифікаторами № 0600242960901, № 0600245155481 та № 0600245155465 копії ухвал Верховного Суду від 9 січня 2024 року та від 17 січня 2024 року за касаційними скаргами Фонду держмайна, Мінекономіки та Кабміну ТОВ «Релація» отримало 17 січня та 6 лютого 2024 року; відповідно до довідки про доставлення електронного листа відповідні копії ухвали Верховного Суду доставлені до електронного кабінету НААН України 10 та 17 січня 2024 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

19. Фонд держмайна, Мінекономіки та Кабмін подали касаційні скарги до Верховного Суду 21 грудня, 26 грудня 2023 року та 3 січня 2024 року відповідно.

20. Верховний Суд ухвалами від 9 та 17 січня 2024 року відкрив касаційні провадження у справі № 160/4801/23, витребував матеріали справи та надав сторонам строк для подання відзиву на касаційні скарги Кабміну, Мінекономіки та Фонду держмайна.

21. Фонд держмайна подав клопотання про зупинити виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення розгляду справи у касаційному порядку, в задоволенні якого Верховний Суд відмовив ухвалою від 25 квітня 2024 року.

22. Кабмін, Мінекономіки та ДП «НВДА «Наукова» просили розглянути справу у судовому засіданні за участю представників учасників справи, в задоволенні цих клопотань Верховний Суд відмовив ухвалою від 22 квітня 2024 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що 10 січня 2023 року Кабмін прийняв розпорядження № 37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності».

24. Зі змісту Пояснювальної записки до проєкту цього розпорядження суди встановили, що прийняття останнього забезпечить передачу до сфери управління Фонду держмайна об`єктів державної власності та повноважень з управління корпоративними правами держави щодо суб`єктів господарювання, з метою зменшення навантаження на державний сектор економіки та на уповноважені органи управління цих об`єктів, а також підвищення ефективності управління суб`єктами господарювання, та, у подальшому, прийняття Фондом державного майна відповідних ефективних управлінських рішень щодо поводження з такими об`єктами (пункт 1). Також, зазначено, що проєктом розпорядження пропонується, зокрема, передати єдині майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій за переліком згідно з додатком 1 зі сфери управління уповноважених органів управління до сфери управління Фонду державного майна (пункт 3).

25. За результатом правової експертизи проєкту розпорядження Міністерством юстиції України складено висновок № 119651/153983-26-22/8.1.6 від 16 грудня 2022 року, згідно з яким проєкт розпорядження Кабміну від 10 січня 2023 року № 37-р відповідає Конституції України, відповідає актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та узгоджується з актами такої ж юридичної сили, із зауваженнями щодо недотримання вимог нормопроєктувальної техніки.

26. Згідно з довідкою про погодження проєкту розпорядження Кабміну «Деякі питання управління об`єктами державної власності» проєкт погоджено з НААН України, Міністерством цифрової трансформації України, Міністерством культури та інформаційної політики України, Міністерством соціальної політики.

27. Згідно з пунктом 1 розпорядження Кабміну від 10 січня 2023 року № 37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» вирішено передати єдині майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій за переліком згідно з додатком 1 із сфери управління уповноважених органів управління (самоврядних організацій) до сфери управління Фонду держмайна.

28. Додатком 1 до розпорядження Кабміну від 10 січня 2023 року № 37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» ДП «НВДА «Наукова» включено до переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ, організацій, що передаються із сфери управління Національної академії аграрних наук до сфери управління Фонду держмайна.

29. Згідно з пунктом 4.10 Статуту ДП «НВДА «Наукова» майно є державною власністю, закріплене за нею Академією і належить їй на праві господарського відання. Здійснюючи це право, Агрофірма володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном згідно з чинним законодавством, статутом Академії, і цим Статутом відповідно до мети і статутних завдань Агрофірми.

30. Фонд держмайна наказом від 20 лютого 2023 року № 320 «Про утворення комісій з питань передачі єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій» утворив комісію з питань передачі єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій включених у додаток 1 до розпорядження Кабміну від 10 січня 2023 року № 37-р із сфери управління уповноважених органів управління до сфери управління Фонду держмайна у складі згідно з додатками 1-5.

31. Додатком 1 до наказу Фонду держмайна від 20 лютого 2023 року № 320 визначено склад комісії з питань передачі єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій із сфери управління НААН України до сфери управління Фонду держмайна.

32. 28 лютого 2023 року першим заступник Голови Фонду держмайна затвердив акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу ДП «НВДА «Наукова» (код згідно з ЄДРПОУ 03374617) із сфери управління НААН України до сфери управління Фонду держмайна на виконання розпорядження Кабміну від 10 січня 2023 року № 37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

34. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

35. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

36. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

37. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2023 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року відповідають, а викладені у касаційних скаргах доводи скаржників є неприйнятними з огляду на таке.

38. Одним із доводів касаційної скарги Мінекономіки є те, що суди попередніх інстанцій порушили правила визначення юрисдикції, оскільки у силу положень частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства цю справу має розглядати господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

39. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів керується таким.

40. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

41. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

42. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

43. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

44. На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

45. Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної особи на ефективний судовий захист. При цьому адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

46. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема у постановах від 1 лютого 2022 року у справі № 640/18584/20, від 16 листопада 2022 року у справі № 320/8650/20 та від 21 лютого 2024 року у справі № 460/9602/20.

47. У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

48. Згідно з висновками Конституційного Суду України, що викладені в рішенні від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

49. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). При цьому, що суд, який розглядає справу, невіднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

50. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

51. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

52. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

53. Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

54. Водночас, обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

55. Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

56. При цьому необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов:

1) однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;

2) спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій;

3) перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.

57. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

58. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

59. Схожі підходи були застосовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 815/1568/16 та від 5 грудня 2018 року у справі № 804/3091/18 та Верховним Судом у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 809/78/16, від 22 вересня 2019 року у справі № 824/2393/15-а, від 11 листопада 2020 року у справі № 826/14406/18, від 29 серпня 2022 року у справі № 560/4501/20, від 13 лютого 2023 року у справі № 461/3634/17 та від 30 березня 2023 року у справі № 640/13008/20.

60. Предметом спору в справі, яка переглядається, є дії Мінекономіки щодо підготовки та подання до Кабміну проєкту розпорядження «Деякі питання управління об`єктами державної власності» в частині внесення до додатку 1 «Перелік єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ, організацій, що передаються до сфери управління Фонду державного майна» ДП «НВДА «Наукова», та вказане розпорядження Кабміну від 10 січня 2023 року № 37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» у відповідній частині.

61. Таким чином, у справі, яка переглядається, предметом судового розгляду є перевірка правомірності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їх владних управлінських функцій.

При цьому, як убачається зі змісту позову, судовий розгляд цього спору ДП «НВДА «Наукова» ініціювало з метою захисту свого права на участь у процедурі прийняття рішення про передачу цілісного майнового комплексу, фактичним користувачем якого є підприємство, до відання Фонду держмайна та урахування інтересів та прав позивача у процесі ухвалення відповідного рішення суб`єктів владних повноважень, а не у зв`язку з потребою відстоювання своїх господарських, майнових чи інших приватних прав у відносинах з третіми особами чи відповідачами.

62. Надаючи правову оцінку характеру спірних правовідносин у справі, що розглядається, Суд враховує їх відповідність таким критеріям публічно-правового спору:

- стороною (відповідачами) у цих спірних правовідносинах є суб`єкти владних повноважень - Кабмін та Мінекономіки;

- спірні відносини мають адміністративно-правову природу, оскільки виникли з приводу реалізації суб`єктами владних повноважень функцій щодо здійснення управління об`єктами державної власності шляхом визначення органу виконавчої влади або державного колегіального органу, до управління якого передається об`єкт державної власності - єдиний майновий комплекс ДП «НВДА «Наукова»;

- суб`єкти владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах здійснюють управлінські повноваження щодо розпорядження об`єктом державної власності - відповідачами здійснено дії щодо розробки та ухвалено адміністративний акт (акт індивідуальної дії), а саме - розпорядження Кабміну від 10 січня 2023 року № 37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності»;

- спірні відносини регулюються нормами законодавства, яке є визначальним для регулювання саме публічно-правових (адміністративних) правовідносин, зокрема законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про управління об`єктами державної власності», «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», Положенням № 1482;

- підставою для звернення із цим позовом до суду стала необхідність захисту права позивача на участь у процедурі прийняття рішення про передачу цілісного майнового комплексу, фактичним користувачем якого є підприємство, до відання Фонду держмайна та урахування інтересів та прав позивача у процесі ухвалення відповідного рішення суб`єктів владних повноважень.

63. Отже, усі критерії адміністративної юрисдикції притаманні цьому публічно-правовому спору.

Беручи до уваги наведене вище й ураховуючи суть спірних правовідносин та правовий статус учасників справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір у справі, що розглядається, належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки відповідачі при прийнятті спірного розпорядження та здійсненні підготовки проєкту цього розпорядження діяли як суб`єкти управління об`єктами державної власності та виконували покладені на них законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про управління об`єктами державної власності» та «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» публічно-владні управлінські функції.

64. Суд враховує, що аналогічний правовий висновок у подібних спірних правовідносинах виклав Верховний Суд у постанові від 2 червня 2022 року у справі № 910/13614/21, в якій погодився із судами попередніх інстанцій про необхідність закриття провадження у господарській справі № 910/13614/21 у частині визнання протиправним та нечинним з моменту його видачі розпорядження Кабміну від 20 листопада 2019 року № 1101-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду держмайна» у відповідній частині з огляду на те, що цей спір слід розглядати у порядку адміністративного судочинства.

65. Стосовно доводів Мінекономіки про те, що суди попередніх інстанцій не врахували наявності провадження у справі № Б29/59/04 про банкрутство позивача, що свідчить про те, що ця справа має розглядатися господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, Суд зазначає таке.

66. Відповідно до частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

67. Отже, зі змісту наведеної норми права вбачається, що до юрисдикції господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, відносяться усі майнові спори, стороною в яких є боржник, а також інші спори за участю боржника, в яких до останнього пред`являються майнові вимоги.

68. Разом з тим, у справі, що переглядається, спірні правовідносини не пов`язані із задоволенням ДП «НВДА «Наукова» майнової вимоги та не стосуються захисту майнових або інших приватно-правових прав позивача. Натомість, спір у цій справі стосується правомірності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, здійснених та прийнятих стосовно ДП «НВДА «Наукова» у межах реалізації відповідачами публічно-владної функції щодо здійснення управління об`єктами державної власності.

69. У цій справі Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 1 листопада 2023 року у справі № 908/129/22, в якій Суд вирішував питання юрисдикції спорів, стороною в яких є платник податків, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у межах справи про банкрутство.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду на підставі аналізу положень частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства дійшла висновку про те, що вказана текстуальна конструкція статті 7 Кодексу свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані Податковим кодексом України.

Зазначення у статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства «всі майнові спори» є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).

Відсутність у Кодексі України з процедур банкрутства застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Тобто зі змісту статті 7 Кодексі України з процедур банкрутства слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

На цій підставі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

70. Отже, у вищенаведеній постанові Велика Палата Верховного Суду фактично виклала висновок про те, що юрисдикцію судів визначають процесуальні кодекси, а тому, враховуючи положення статті 19 КАС України, перевірка правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень, вчинених ним на виконання своїх управлінських функцій щодо особи - позивача у справі, навіть за умови відкриття господарським судом провадження про банкрутство такої особи, належить до юрисдикції адміністративних судів.

71. Зважаючи на таке, Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги Мінекономіки щодо підсудності цієї справи господарському суду, який розглядає справу № Б29/59/04 про банкрутство позивача.

72. Також колегія суддів відхиляє доводи Мінекономіки про порушення судами попередніх інстанцій положень статей 2, 50 та 242 КАС України з огляду на незалучення у якості третьої особи ліквідатор ДП «НВДА «Наукова» Чикильдіна О.М., оскільки, як вбачається з матеріалів адміністративного позову, такий позов поданий в інтересах ДП «НВДА «Наукова» адвокатом Якименком О.В., якого на представництво інтересів позивача відповідно до договору про надання правової допомоги № 26/10/21-8 від 28 жовтня 2021 року уповноважило ДП «НВДА «Наукова» в особі ліквідатора Чикильдіна О.М.

Тобто ліквідатор ДП «НВДА «Наукова» Чикильдін О.М. фактично у цій справі виконує повноваження керівника органу управління позивача, у зв`язку з чим, керуючись такими повноваженнями, доручив адвокату Якименку О.В. представляти у суді інтереси ДП «НВДА «Наукова».

73. Стосовно доводів скаржників про те, що суди попередніх інстанцій не встановили відсутності порушення прав позивача внаслідок прийняття Кабміном спірного розпорядження в частині, колегія суддів зазначає таке.

74. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

75. Конституційний Суд України у Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначив, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. І суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес є дозволами. При цьому, інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

76. Отже, поняття «охоронюваний законом інтерес» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

77. Таким чином, законний (охоронюваний законом) інтерес виражається у можливостях суб`єкта права користуватися певним соціальним благом, не вимагаючи певних дій від інших осіб і лише за певних умов маючи можливість звертатися за захистом цього інтересу до суду з метою задоволення своїх потреб, які не суперечать суспільним.

78. Для звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу особа повинна мати легітимні очікування вчинення стосовно неї певних дій з боку іншого суб`єкта відповідно до заснованого на законі дозволу.

79. Предметом оскарження у цій справі є дії Мінекономіки щодо підготовки проєкту розпорядження Кабміну та розпорядження останнього в частині, згідно з яким Урядом вирішено питання щодо передачі єдиного майнового комплексу позивача до сфери управління Фонду державного майна України, тобто предметом оскарження є акт індивідуальної дії (в частині).

80. Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач на обґрунтування адміністративного позову зазначив, що спірне розпорядження прийнято Кабміном із порушенням правової процедури, а його реалізація безпосередньо зачіпає права та інтереси позивача.

Порушення своїх прав позивач обґрунтував тим, що він є фактичним володільцем та користувачем майна, що підлягає передачі, а спірне у цій справі розпорядження Кабміну в частині було прийняте без участі позивача та без врахування жодних його інтересів та прав як фактичного користувача майном, що підлягає передачі, з огляду на що позивач вказав на порушення його права на участь у процедурі визначення органу управління єдиним майновим комплексом, закріпленим за позивачем на праві господарського відання, що може вплинути на правовий режим використання такого майна, покласти на позивача додаткові обов`язки, зумовлені такою зміною.

81. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість твердження Мінекономіки про те, що спірне розпорядження не зачіпає прав та обов`язків позивача.

82. Щодо доводів скаржників про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» та пунктів 1-5 Положення № 1482, колегія суддів зазначає таке.

83. Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабмін є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

84. Згідно з пунктом 3 статті 116 Конституції України Кабмін здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

85. Статтею 117 Конституції України визначено, що Кабмін в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

86. Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабмін на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

87. Правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень Закону України «Про Кабінет Міністрів України» викладені, зокрема у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 826/8986/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 440/1658/19, від 11 листопада 2020 року у справі № 640/19903/19, від 8 грудня 2020 року у справі № 826/11008/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 0940/2217/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 320/950/19, від 16 березня 2021 року у справі № 640/9677/20, від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20, від 1 грудня 2022 року у справі № 640/7578/20 та від 26 вересня 2023 року у справі № 640/26236/19.

88. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабміну ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

89. Повноваження Кабміну визначені статтями 2 та 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до яких до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки; забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

90. Правові основи управління об`єктами державної власності визначає Закон України «Про управління об`єктами державної власності» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

91. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» об`єктами управління державної власності є, зокрема державне майно, надане суб`єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства.

92. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема Кабмін.

93. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини другої статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабмін:

1) визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності;

2) встановлює порядок передачі об`єктів державної власності суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

94. Зі змісту наведених вище норм права вбачається, що Кабмін є центральним органом виконавчої влади, на який покладено повноваження, зокрема щодо здійснення управління об`єктами державної власності, включаючи визначення органів влади, уповноважених виконувати функції з управління об`єктами державної власності, та встановлення порядку передачі об`єктів державної власності таким органам.

95. Питання щодо передачі державного майна у комунальну власність регулюються Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» та Положенням № 1482 (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

96. Відповідно до статті 3 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

97. Разом з тим, пунктом 2 Положення № 1482 визначено, що об`єктами передачі згідно з цим Положенням, зокрема є: єдині (цілісні) майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (абзац перший підпункту «а»); державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації (підпункт «г»).

98. Відповідно до пункту 3 Положення № 1482 ініціатива щодо передачі об`єктів права державної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій.

Передача об`єктів права державної власності здійснюється за рішенням, зокрема:

Кабміном - щодо об`єктів, визначених підпунктами «а» і « ґ» пункту 2 цього Положення;

засновника господарського товариства та органу, уповноваженого управляти державним майном, який приймає майно, за погодженням з Фондом державного майна - щодо об`єктів, визначених підпунктом «г» пункту 2 цього Положення.

99. Пунктом 5 Положення № 1482 передбачено, що пропозиції щодо передачі об`єктів права державної власності, яка здійснюється за рішенням Кабміну, погоджуються ініціатором передачі з:

відповідним органом, уповноваженим управляти державним майном, або самоврядною організацією;

відповідним органом охорони культурної спадщини - у разі передачі об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками;

Антимонопольним комітетом - шляхом отримання дозволу на зазначену передачу у випадках, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції;

підприємством - у разі передачі закріпленого за ним на праві господарського відання (оперативного управління) майна, крім випадків, коли підприємство розташоване на тимчасово окупованій території України або на території проведення антитерористичної операції;

орендодавцем і орендарем - у разі передачі об`єктів, що були передані в оренду у складі єдиних (цілісних) майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів;

трудовим колективом підприємства - у разі передачі об`єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів цього підприємства, крім випадків, коли підприємство розташоване на тимчасово окупованій території України або на території проведення антитерористичної операції. Згода трудового колективу підприємства подається у формі виписки з протоколу загальних зборів (конференції представників).

У разі недосягнення згоди між сторонами, що передають і приймають об`єкти передачі, або з іншими сторонами, що погоджують передачу об`єктів, спільним рішенням цих сторін може створюватися тимчасова узгоджувальна робоча група для опрацювання взаємоприйнятних рішень та визначення у разі потреби додаткових умов запропонованої передачі. Якщо виконання зазначених додаткових умов передачі залежить від органу, не задіяного раніше у процесі передачі, ініціатор передачі погоджує додаткові умови з цим органом.

100. Пунктом 6 Положення № 1482 визначено, що у разі, якщо передача здійснюється за рішенням Кабміну, пропозиції, погоджені відповідно до вимог пункту 5 цього Положення, подаються ініціатором такої передачі до Мінекономіки.

У пропозиціях зазначається:

найменування підприємства, його місцезнаходження, ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ, найменування органу, який здійснює повноваження з управління зазначеним державним майном, стан приватизації (корпоратизації) підприємства;

у разі передачі єдиного (цілісного) майнового комплексу структурного підрозділу підприємства або нерухомого майна - характеристика об`єкта, що передається.

Мінекономіки на підставі узгоджених пропозицій, внесених із дотриманням вимог цього Положення, готує і у місячний строк подає за погодженням з Мінфіном, Фондом державного майна, а у разі передачі об`єктів, зазначених в абзаці першому підпункту «а» пункту 2 цього Положення, - з Державною службою статистики проекти відповідних рішень Кабміну.

У разі передачі об`єктів, визначених абзацом другим підпункту «а» пункту 2 цього Положення, до сфери управління Фонду державного майна, Мінекономіки на підставі пропозицій, підготовлених з дотриманням вимог цього Положення, та наявних документів і відомостей з відкритих відповідних державних реєстрів, зокрема Єдиного реєстру об`єктів державної власності та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, Єдиного державного реєстру, готує і протягом семи робочих днів подає за погодженням у триденний термін з Мінфіном та Держстатом проекти відповідних рішень Кабміну.

101. Зі змісту наведених норм законодавства вбачається, що об`єкти державної власності, які складаються, зокрема з єдиних (цілісних) майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, можуть передаватися зі сфери управління одного органу до сфери управління Фонду держмайна за ініціативою Кабміну. При цьому у разі передачі закріпленого за підприємством на праві господарського відання (оперативного управління) майна, рішення про передачу погоджується з таким підприємством, крім випадків, коли останнє розташоване на тимчасово окупованій території України або на території проведення антитерористичної операції. Погоджувальна процедура включає подання пропозицій та зауважень зацікавленими сторонами та, у разі не досягнення згоди - утворення тимчасової узгоджувальної робочої групи для опрацювання взаємоприйнятних рішень та визначення у разі потреби додаткових умов запропонованої передачі. Тільки після проходження етапу погодження така пропозиція подається до Мінекономіки, яке готує проєкт відповідного рішення та після погодження з Мінфіном, Фондом державного майна та Державною службою статистики передає його на розгляд Кабміну.

102. У касаційних скаргах скаржники зазначають про відсутність правових висновків щодо застосування статті 1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» та пунктів 1-5 Положення № 1482 в аспекті необхідності погодження передачі єдиного (цілісного) майнового комплексу підприємства з таким підприємством. На думку скаржників, у розумінні пункту 5 Положення № 1482 таке погодження має здійснюватися тільки у разу, якщо передається окреме майно, проте, передача єдиного (цілісного) майнового комплексу не потребує погодження з підприємством.

103. З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

104. Відповідно до частини третьої статті 66 Господарського кодексу України (далі - ГК України) цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

105. Згідно з положеннями частини третьої статті 283 ГК України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

106. У статті 191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наведено визначення підприємства як єдиного майнового комплексу. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

107. На цій підставі Суд доходить висновку, що єдиний (цілісний) майновий комплекс підприємства є видом об`єкту нерухомого майна, який визначається особливостями, включаючи спеціальний правовий режим його обігу та використання. За цих підстав, колегія суддів погоджується з доводами касаційних скарг про те, що єдиний (цілісний) майновий комплекс вирізняється особливостями правового режиму у порівнянні з іншими видами об`єктів нерухомого майна.

108. Разом з тим, визначаючи питання про те, чи поширюється вимога щодо погодження з підприємством, якому на праві господарського відання належить єдиний майновий комплекс, передачі такого комплексу, чи така вимога стосується лише випадків передачі окремого майна (яке не відноситься до єдиного майнового комплексу), Суд враховує таке:

- абзацом першим підпункту «а» пункту 2 Положення № 1482 передбачено, що об`єктами передачі є, зокрема: єдині (цілісні) майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів;

- підпунктом «а» пункту 4 Положення № 1482 визначено, що передача об`єктів права державної власності, визначених, зокрема підпунктом «а» пункту 2 цього Положення здійснюється за рішенням Кабміну;

- абзацом п`ятим пункту 5 Положення № 1482 закріплено, що у разі передачі об`єктів права державної власності за рішенням Кабміну, така пропозиція погоджуються, зокрема з підприємством - у разі передачі закріпленого за ним на праві господарського відання (оперативного управління) майна, крім випадків, коли підприємство розташоване на тимчасово окупованій території України або на території проведення антитерористичної операції;

- абзацом четвертим пункту 6 Положення № 1482 визначено, що у разі передачі об`єкта за рішенням Кабміну, пропозиції, погоджені відповідно до вимог пункту 5 цього Положення, подаються ініціатором такої передачі до Мінекономіки із зазначенням, зокрема: у разі передачі єдиного (цілісного) майнового комплексу структурного підрозділу підприємства або нерухомого майна - характеристика об`єкта, що передається.

109. Таким чином, наведені положення у сукупності свідчать про те, що вимога стосовно необхідності погодження передачі об`єктів державної власності з підприємством ставиться у залежність від таких умов: якщо передача здійснюється за рішенням Кабміну; якщо відповідний об`єкт закріплений за підприємством на праві господарського відання (оперативного управління); якщо таке підприємство не перебуває на тимчасово окупованій території України або на території проведення антитерористичної операції.

При цьому абзац п`ятий 5 Положення № 1482 не уточнює вид державного майна, передача якого потребує погодження з підприємством, за яким таке майно закріплене на праві господарського відання (оперативного управління), а також не вказує на виключення що свідчить про те, що поняття «майно», застосоване у вказаній нормі, включає усі види майна, у тому числі й ті об`єкти державної власності, що визначені підпунктом «а» пункту 2 Положення № 1482 - єдині (цілісні) майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів.

110. На цій підставі Суд вважає за необхідне викласти правовий висновок щодо порядку застосування статті 1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» та пунктів 1-5 Положення № 1482 в аспекті необхідності погодження з підприємством передачі єдиного (цілісного) майнового комплексу, який закріплений за таким підприємством на праві господарського відання (оперативного управління): складовою частиною процедури передачі єдиного (цілісного) майнового комплексу є погодження такої передачі з підприємствами, за якими відповідні об`єкти державної власності закріплені на праві господарського відання (оперативного управління); виключення складають випадки знаходження підприємства на тимчасово окупованій території України або на території проведення антитерористичної операції; недотримання погоджувальної процедури свідчить про порушення встановленого законодавством порядку передачі об`єктів державної власності зі сфери управління одного державного органу до іншого, оскільки при цьому не враховуються інтереси підприємства як фактичного користувача такого майна.

111. В аспекті цих спірних правовідносин, Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стосовно відповідальності держави за зобов`язаннями державних підприємств.

112. Зокрема, у деяких своїх рішеннях ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві відповідність до принципу ratione personae (відповідальність держави) (наприклад, рішення у справах «Михайленки та інші проти України», заяви № 35091/02 та 9 інших, пункт 45; «Лисянський проти України», заява № 17899/02 пункт 19; «Cooperativa Agricola Slobozia-Hanesei v. Moldova», заява № 39745/02, пункти 18 та 19; «Grigoryev and Kakaurova v. Russia», заява № 13820/04, пункт 35). Відповідно до практики ЄСПЛ у цих справах внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

113. Крім того, у пункті 62 рішення у справі «Yershova v. Russia» (заява № 1387/04) ЄСПЛ зазначив, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

114. З урахуванням наведеної практики ЄСПЛ та з огляду на перебування ДП «НВДА «Наукова» у стадії ліквідації як такого, що визнане банкрутом у межах провадження у справі № Б29/59/04, зміна органу управління єдиним (цілісним) майновим комплексом підприємства може вплинути на права та інтереси кредиторів боржника, включаючи виконання останнім зобов`язань за судовими рішеннями, а також на обов`язки держави щодо відшкодування заборгованості ДП «НВДА «Наукова», позаяк, врахування позиції підприємства з питання передачі майна, що перебуває у його господарському віданні, до іншого органу управління дозволить Кабміну більш ґрунтовно оцінити поточний фінансовий стан ДП «НВДА «Наукова» та відповідно до цього скорегувати бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування передачі.

115. Разом з тим, Суд зазначає, що суб`єкти владних повноважень у цій справі мають право ініціювати нову процедуру передачі єдиного (цілісного) майнового комплексу ДП «НВДА «Наукова» зі сфери відання НААН України до сфери управління Фонду держмайна з дотриманням встановленої вимоги щодо погодження або ініціювати внесення відповідних змін до Положення № 1482.

116. З огляду на вищезазначене доводи скаржників про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 1 та частини четвертої статті 4 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» та пунктів 1-5 Положення № 1482 не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду цієї справи.

117. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

118. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

119. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

120. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.

121. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України, Фонду державного майна України залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді А.Ю. Бучик

В.М. Шарапа