Постанова

від 27.03.2024 по справі 128/2252/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/2252/22

Провадження № 22-ц/801/627/2024

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю. Ф.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 рокуСправа № 128/2252/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Заочне рішення ухвалила суддя Карпінська Ю. Ф.,

Рішення ухвалено у відсутності сторін у м. Вінниця

Повний текст рішення складено 12 травня 2023 року,

Встановив:

У вересні 2022 року АТ «Таскомбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 січня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі ТОВ «ЦФР» та ОСОБА_1 було підписано заяву № 5703553281 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» та паспорт кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 3553281 (кредитний договір), відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЦФР» перерахував ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 94 878,19 грн.

Відповідно до змісту кредитного договору та заяви про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР», кредитування відповідача здійснювалось на наступних умовах: строк кредитування 24 місяці (до 29 січня 2021 року); цільове призначення кредиту споживчі цілі; річні проценти від суми боргу за договором 0,01%; щомісячні проценти від суми кредиту 3,00%. Позичальник ознайомився з умовами кредитного договору до його укладення і погодився з ними, примірник заяви і паспорта отримав, умови отримання кредитів погодився отримати шляхом роздрукування з веб-сайту. Позичальник зобов`язався виконувати кредитний договір і регулярно ознайомлюватися з його змінами на веб-сайті.

Відповідно до п. 5.1 Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР», позичальник зобов`язується щомісячно у граничний термін повертати чергову частину кредиту та сплачувати щомісячні і річні проценти. 30 січня 2019 року відповідач був письмово повідомлений про те, що права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі договору про відступлення права вимоги № ТАСЦ-10-2016 від 07 жовтня 2016 року. Відповідно до умов цього договору та витягу з реєстру прав вимоги до договору про відступлення прав вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року, позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за кредитним договором з усіма наступними додатками та змінами. Умови вищевказаного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені строки не повернуті.

Отже, позичальником було порушено норми чинного законодавства України та умови кредитного договору. Станом на 07 вересня 2022 року його загальна заборгованість перед позивачем складає 101 782,96 грн., з яких: 42986,87 грн. заборгованість по тілу кредиту; 6,88 грн. заборгованість по річних процентах; 58 789,21 грн. заборгованість по щомісячних процентах. Тому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 101782,96 грн., з яких: 42 986,87 грн. заборгованість по тілу кредиту; 6,88 грн. заборгованість по річних процентах; 58 789,21 грн. заборгованість по щомісячних процентах.

Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2023 року позовну заяву АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість у розмірі 101 782,96 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 42 986,87 грн.; заборгованості за річними процентами 6,88 грн.; заборгованості за щомісячними процентами 58 789,21 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 2481,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що у матеріалах справи відсутні докази того, що кредитний договір був підписаний зі сторони позичальника, а ознайомлення з паспортом споживчого кредиту та його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми. Оскільки позивач не звертався до нього з досудовою вимогою про дострокове повернення кредиту, що підтверджується матеріалами справи та додатками до позовної заяви, то ним було порушено обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а тому у суду першої інстанції була відсутня підстава для задоволення позову. При цьому відповідач посилається на правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц.

Він не підписував умови отримання кредиту та інших послуг, які додаються до позовної заяви, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитом та неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання зобов`язання. При цьому надані до позовної заяви документи не є належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості та визначення розміру заборгованості, оскільки такими доказами можуть бути виключно первинні документи, оформленні у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому позов є не доведеним і не підлягає до задоволення.

Дії позивача не відповідають цивільно-правовим принципам рівності та балансу інтересів сторін, добросовісності, оскільки стягнення вказаних в позові вимог є дискримінаційною вимогою, що суперечить чинним нормам законодавства України.

Крім того, він не отримував копію позовної заяви з додатками, а в матеріалах справи відсутні належні докази його повідомлення про судові засідання, що є самостійною обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Позивач АТ «Таскомбанк» у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надав.

20 березня 2024 року надійшли письмові пояснення представника позивача АТ «Таскомбанк» - адвоката Грищенко І. В., у якій вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що 30 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «ФК «ЦФР» з метою отримання кредиту та підписав заяву № 5703553281 від 30 січня 2019 року на отримання кредиту (а. с. 5).

Зі змісту заяви вбачається, що позичальник ознайомився з умовами кредитного договору до його укладення і погодився з ними, примірник заяви і паспорта кредиту отримав, умови отримання кредитів погодився отримати шляхом роздрукування з веб-сайту. Підписавши заяву, позичальник зобов`язався виконувати кредитний договір і регулярно ознайомлюватися з його змінами на веб-сайті, підтвердив ознайомлення з інформацією про умови кредитування, орієнтовну загальну вартість кредиту.

На підтвердження факту укладення кредитного договору до позову долучено наказ № 14 від 16 листопада 2018 року «Про затвердження типової форми кредитного договору (примірного кредитного договору) у новій редакції», а також Умови отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» в редакції від 16 листопада 2018 року (а. с. 11-19).

З копії паспорта кредиту № 3553281 убачається, що сторони погодили строк кредитування 24 місяці; суму/ліміт кредиту 91 878,19 грн.; річні проценти від суми боргу за договором 0,01%; щомісячні проценти від суми кредиту 3,00% (а. с. 6).

Відповідно до копії договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року, ПАТ «Таскомбанк» (новий кредитор) та ТОВ «ФК «ЦФР» (первісний кредитор) уклали цей договір про те, що первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором (а. с. 21-24).

30 січня 2019 року ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» повідомило ОСОБА_1 про те, що права вимоги за кредитним договором № 5703553281 від 30 січня 2019 року будуть відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року, що підтверджується копією повідомлення про відступлення прав вимог (а. с. 20).

Згідно з наданими позивачем копією розрахунку та копією виписки по особовому рахунку за період з 30 січня 2019 року до 07 вересня 2022 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 5703553281 від 30 січня 2019 року, станом на 07 вересня 2022 року, становить 101 782,96 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 42 986,87 грн.; заборгованості за річними процентами 6,88 грн; заборгованості за щомісячними процентами 58 789,21 грн. (а. с. 31-32, 33-76).

Відповідач за період з 28 лютого 2019 року до 10 березня 2020 року здійснив часткову сплату заборгованості на загальну суму 51 891,32 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки розрахунок заборгованості за кредитним договором № 5703553281 від 30 січня 2019 року, укладеним між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, який повністю підтверджує надання банком кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, нарахування банком відсотків, враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ «Таскомбанк», як правонаступнику ТОВ «ФК «ЦФР», не повернуті, тобто відповідачем не виконані договірні зобов`язання, то позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

З доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором № 5703553281 від 30 січня 2019 року, з умовами якого він погодився, підписавши заяву № 5703553281 від 30 січня 2019 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» (а. с. 5).

Згідно із прийнятими відповідачем умовами кредитного договору, встановлено, що підписаний ним паспорт кредиту № 3553281 від 30 січня 2019 року містить умови укладеного ним кредитного договору та заява разом з паспортом кредиту (включно з його наступними змінами) та з умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» - становлять кредитний договір між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 , як позичальником. Умови кредитного договору, зокрема, умови про сукупну вартість кредиту/кредитів, йому роз`яснені та зрозумілі. ОСОБА_1 ознайомився з кредитним договором до його укладення і згоден з усіма його умовами; свій примірник цієї заяви і паспорт кредиту він отримав, умови отримання кредитів від ТОВ «ФК «ЦФР» - згоден отримати шляхом роздрукування з веб-сайта кредитодавця www.kreditmarket.ua. Посвідчує, що повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, передбачені ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 4 ст. 6, ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та їх зміст, а також про всі інші умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України, обов`язався виконувати кредитний договір і регулярно ознайомлюватися з його змінами на зазначеному веб-сайті.

Крім того, заява містить доручення ТОВ «ФК «ЦФР» виплатити/сплатити за рахунок отримуваного кредиту суму грошових коштів в розмірі 83 998,38 грн. на рахунок отримувача ТОВ «Епіцентр К», а також здійснення страхового платежу на рахунок ПАТ «СК «ТАС» у розмірі 10 879,81 грн., за рахунок кредиту ОСОБА_1 від 30 січня 2019 року.

Також, відповідач підписав паспорт кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 3553281, з якого вбачається, що сума/ліміт кредиту становить 91 878,19 грн., строк, на який надається кредит 24 місяці, спосіб та строк надання кредиту - безготівковим шляхом, протягом 3 (трьох) банківських днів від дня укладення договору. Процентні ставки: сукупна - початковий процент 0,00%; 25 грн/м від суми кредиту 600 грн., щомісячні проценти 3,00 % від суми кредиту - згідно з графіком платежів, річні проценти 0,01 % від суми боргу за договором - згідно з графіком платежів, чергова частина кредиту - згідно з графіком платежів.

Реальна річна процентна ставка становить 36,81 % річних.

Паспорт містить графік погашення кредиту.

АТ «Таскомбанк», звертаючись до суду з позовом, крім вказаного вище надало, платіжне доручення № І184347388 від 30 січня 2019 року, про перерахування грошових коштів на рахунок вказаний відповідачем у його заяві (а. с. 10); виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 , з якої вбачається, що відповідач отримав кредитні кошти та частково погашав заборгованість, а тому є достатні підстави для висновку про доведеність використання відповідачем кредитних коштів та про те, що сторони в письмовому вигляді погодили розмір відсотків та тип процентної ставки: щомісячні проценти 3%, та річні 0,01%.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків, відповідно до укладеного правочину.

Апеляційний суд вважає, що позивачем повністю доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту та заборгованості за нарахованими відсотками.

Доводи апеляційної скарги стосовно неукладеності кредитного договору апеляційним судом відхиляються у зв`язку з викладеним вище.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про те, що надані позивачем розрахунки суми боргу за кредитним договором не є первинними або зведеними обліковими документами, які не були погодженні з відповідачем і не підтвердженні первинними обліковими бухгалтерськими документами, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі №554/4300/16-ц вказано, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Поставою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписка з особового рахунку клієнта є первинним документом та підтвердженням виконаних за день операцій.

Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Отже, надані позивачем розрахунок і виписка з особового рахунку відповідача, є належними та допустимими доказами в справі, оскільки виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів по рахунку відповідача, зокрема баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитом, а розрахунок заборгованості відображає суми сплаченого як основного боргу, так суми сплачених щомісячних процентів.

Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного банком розміру заборгованості та контррозрахунку відповідачем не надано.

Доводи апеляційної скарги стосовно передчасності звернення з позовом до суду, оскільки позивач не звертався до відповідача з досудовою вимогою про дострокове повернення кредиту, апеляційним судом відхиляються, оскільки позивач звернувся до суду з позовом у вересні 2022 року, а строк на який був наданий кредит у 24 місяці сплинув у січні 2021 року, а отже у правовідносинах, що склалися, не йде мова про дострокове повернення кредитних коштів. За таких умов, посилання на правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, є недоцільними, оскільки обставини цієї справи є суттєво відмінними від правовідносин, що є предметом даного апеляційного розгляду.

Крім того, за змістом статей 526, 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок відповідно до умов договору, тобто, як особа, яка порушила права або законні інтереси іншого суб`єкта - кредитора, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду із відповідним позовом.

Враховуючи, що вимоги кредитора та взяті позичальником зобов`язання за кредитним договором, у добровільному порядку не виконані на час ухвалення судом рішення, а також частину другу статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Тому непред`явлення повідомлення (вимоги) про дострокове виконання зобов`язання з повернення кредиту, чи в разі її направлення: до встановленої дати дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або до закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення, саме по собі не є необхідною умовою подальшого задоволення позову.

Таким чином, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Не направлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - виконати боржником обов`язок з дострокового повернення кредиту.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Доводи апеляційної скарги, що стягнення вказаних в позові вимог є дискримінаційною вимогою, що суперечить чинним нормам законодавства України та що позивач намагається безпідставно збагатитися за рахунок відповідача, не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що умови кредитного договору № 5703553281 від 30 січня 2019 року не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. А тому, враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливими, натомість ОСОБА_1 погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.

Уклавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, та доводи приведені в апеляційній скарзі цього не спростовують.

Встановлені в справі обставини у сукупності свідчать про безпідставність доводів апеляційної скарги, щодо вчинення будь-яких недобросовісних дій з боку позивача спрямованих на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для позичальника умовах.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 вказав, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Відповідачем не спростовано розмір заборгованості, завлений позивачем, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

За тих обставин, що кредитні кошти використовувались відповідачем та були перераховані на рахунок вказаний ним у заяві № 5703553281 від 30 січня 2019 року, з умовами щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами він погодився та частково здійснював погашення, проте фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку АТ «Таскомбанк» не повернув, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що відповідач не отримував копії позовної заяви з додатками, а в матеріалах справи відсутні належні докази його повідомлення про судові засідання, колегія суддів зауважує, наступне.

Вся кореспонденція судом першої інстанції направлялася відповідачу на адресу його зареєстрованого місця проживання (а. с. 100). До суду повернулися рекомендовані повідомлення, що підтверджують вручення ОСОБА_1 двох поштових відправлень (а. с. 120, 124) та конверт з відміткою відділення поштового зв`язку 24 квітня 2023 року «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 128).

Згідно з частинами другою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження №12-233гс18), а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14 (провадження № К/9901/16143/20), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження № 61-3782св21) та інших.

За таких обставин, відповідач, відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, вважається повідомленим про судові засідання. При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості щодо повідомлення скаржником суду про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження), що передбачено частиною першою статті 131 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Вирішуючи питання судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, понесені ним в суді апеляційної інстанції судові витрати слід залишити за ним.

Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. В. Сопрун І. М. Стадник