Постанова

від 19.03.2024 по справі 913/410/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року м. Харків Справа № 913/410/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О., суддя Медуниця О.Є.

секретар судового засідання Семченко Ю.О.

за участю представників:

прокурор Полякова С.О. (в залі суду) - посвідчення 072827 від 01.03.23

інші учасники провадження не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№481Л/3) на рішення Господарського суду Луганської області від 24.01.2024

у справі №913/410/23 (суддя Ірина Голенко, повний текст рішення підписано 29.01.2024)

за позовом заступника керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області, м.Лисичанськ Луганської області

в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області

та Північно-східного офісу Держаудитслужби, м. Харків

до ОСОБА_1 , смт.Воронове Сєвєродонецького району Луганської області

та до Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області

про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області звернувся через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» до Господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області та Північно-східного офісу Держаудитслужби до ОСОБА_1 та Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання недійсним договору про закупівлю товару за бюджетні кошти №87 від 23.05.2019, укладеного між Відділом освіти Лисичанської міської ради Луганської області та ФОП Гришенковим К.В.; про стягнення з громадянина України ОСОБА_1 на користь Управління освіти Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецькогорайону Луганської області 87.464,00 грн, а з Управління освіти Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області одержані ним за рішенням суду 87.464,00 грн стягнути в дохід держави.

Заявник обґрунтовує позовні вимоги тим, що Відділом освіти Лисичанської міської ради Луганської області (правонаступником якого є Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області) проведено процедуру закупівлі товару. За результатами проведення відкритих торгів тендерний комітет Відділу освіти Лисичанської міської ради рішенням визначив переможця ФОП Гришенкова К.В., з яким було укладено договір № 87 від 23.05.2019. Сторони виконали спірний договір належним чином.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 24.01.2024 у справі №913/410/23 в задоволені позову відмовлено.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Луганської області від 24.01.2024 у справі №9103/410/23 скасувати повністю, та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор посилається на те, що на його думку оскаржене рішення є незаконним та необгрунтованим, оскільки прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права (ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України), а також з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, що привело до неправомірної відмови прокурору в позові.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- висновки суду про відсутність завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети вчиненого правочину не відповідають обставинам справи. Враховуючи, що конкуренція у торгах була усунута, відповідач-2, не будучи обізнаним про таку поведінку відповідача-1, не мав альтернативи у виборі переможця закупівель та уклав оспорювані договори з учасником, що діяв недобросовісно;

- стверджувана місцевим судом наявність умислу у Відповідача 1 не перешкоджала задоволенню позовних вимог до Відповідача 2 про стягнення з нього в дохід держави отриманих коштів

- застосовуючи до спірних правовідносин положення ст.ст.238, 250 ГК України судом безпідставно та необґрунтовано ототожнено поняття адміністративно-господарських санкцій та наслідків недійсності правочину;

- закон пов`язує початок перебігу строку позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів; на період дії карантину та воєнного стану строки позовної давності продовжені на період їх дії, а тому прокурором та позивачами дотримано процесуальні строки для пред`явлення позову.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.01.2024 Господарського процесуального кодексу України головуючим (суддею-доповідачем) з розгляду цієї апеляційної скарги визначено суддю Істоміна О.А., тоді як іншими членами колегії є Радіонова О.О., Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури; встановлено строк до 18.03.2024 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 18.03.2024 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; призначено справу до розгляду на 19.03.2024; повідомлено, що участь сторін та третіх осіб у судовому засіданні не є обов`язковою; витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №913/410/23.

Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3).

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4).

Ухвала суду у даній справі розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим. Тобто, ухвала суду від 27.02.2024 оприлюднена на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 28.02.2024 і з цього моменту стала загальнодоступною для ознайомлення.

На вимогу вказаної ухвали до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №913/410/23.

Інші учасники справи своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзиви на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч.3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 19.03.2024 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати.

Позивачі - Лисичанська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області та Північно-східний офіс Держаудитслужби участі своїх представників у судове засідання не забезпечили, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Перший відповідач (ФОП Гришенков К.В.) своєї участі або представника у судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений, в тому числі і на електронну пошту.

Апеляційний суд також розміщував для першого відповідача відповідні повідомлення на сторінці Східного апеляційного господарського суду (у розділі «Інше - Повідомлення для учасників справ, які знаходяться в районі проведення антитерористичної операції та на тимчасово окупованих територіях»), враховуючи Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364.

Другий відповідач (Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області) участі свого представника у судове засідання не забезпечив, хоча був повідомлений належним чином.

Згідно із нормами ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе переглянути оскаржувану ухвалу суду першої інстанції за відсутності представників інших учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

19.04.2019 Відділ освіти Лисичанської міської ради Луганської області (на веб-порталі публічних закупівель Prozorro розмістив оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі товарів ДК 021:2015 - 03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (абрикос, персик, нектарин, смородина чорна, виноград, груша, черешня, кавун, диня) у кількості 8800 кг очікуваною вартістю 252.000,00 грн з ПДВ, ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-04-19-000463-c, та розмістив тендерну документацію з вимогами до учасників предмету закупівлі.

Участь взяли 4 учасники, які надали наступні тендерні пропозиції:1) фізична особа-підприємець Агафонова В.П. з остаточною ціновою пропозицією 192.800,00 грн з ПДВ; 2) фізична особа-підприємець Гришенков К.В. з остаточною ціновою пропозицією 193.500,00 грн з ПДВ; 3) фізична особа-підприємець Івченко М.М. з остаточною ціновою пропозицією 213.400,00 грн з ПДВ; 4) фізична особа-підприємець Третяков О.О. з остаточною ціновою пропозицією 248.600,00 грн з ПДВ.

Тендерна пропозиція ФОП Агафонової В.П., як найбільш економічно вигідна, була розкрита першою, але відхилена через невідповідність пропозиції учасника вимогам тендерної документації.

Наступною електронною системою автоматично запропонована до розгляду пропозиція ФОП Гришенкова К.В. на відповідність вимогам тендерної документації.

11.05.2019 Протоколом №61 засідання тендерного комітету Відділу освіти переможцем визначено ФОП Гришенкова К.В. та прийнято рішення про намір укласти договір на закупівлю вищезазначеного товару про що на веб-порталі публічних закупівель Prozorro опублікувано відповідне повідомлення.

23.05.2019 Відділ освіти Лисичанської міської ради (2-й відповідач, Замовник за договором) та ФОП Гришенков К.В. (1-й відповідач, Виконавець за договором) уклали договір №87, за умовами якого Виконавець зобов`язується у 2019 році поставити Замовнику товар згідно Єдиного закупівельного словника ДК 021:2015 код - 03220000-9 - Овочі, фрукти та горіхи (абрикос, персик, нектарин, смородина чорна, виноград, груша, черешня, кавун, диня), а Замовник - прийняти і оплатити цей товар.

Іншими умовами договору передбачено:

- кількість товару і ціна за одиницю, технічні вимоги визначаються у специфікації (додаток 1 до цього договору), яка є невід`ємною частиною договору (п. 1.3);

- обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (п.1.4);

- ціна цього договору без ПДВ становить 193500 грн 00 коп. (п. 3.1);

- розрахунки замовником проводяться протягом 30 календарних днів після пред`явлення виконавцем накладних на товар, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця (п.4.1);

- строк поставки товару: з моменту укладення договору до 31.10.2019. Місце поставки товару: м. Лисичанськ, заклади дошкільної освіти Лисичанської міської ради та дошкільний підрозділ КЗ Лисичанський НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.№3 - ДНЗ «Барвінок» Лисичанської міської ради (п.п. 5.1, 5.2);

- договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.10.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань сторонами. В частині розрахунків договір діє до повного виконання (п.10.1).

Даний договір підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками.

Також до цього договору сторони підписали Специфікацію, згідно із якою поставляється обумовлений товар вартістю 193.500,00 грн у загальній кількості 8800 кг.

16.09.2019 сторони уклали додаткову угоду №1 разом з відповідною Специфікацією до спірного договору, якою зменшили суму договору до 190.028,00 грн без ПДВ.

31.10.2019 сторони уклали додаткову угоду №2 разом з відповідною Специфікацією до спірного договору, якою зменшили суму договору до 87.464,00 грн без ПДВ.

Замовник виконав вимоги договору в частині повного розрахунку за отриманий товар в розмірі 87.464,00 грн, що підтверджується інформацією на Єдиному веб-порталі використання публічних коштів, зокрема платіжними дорученнями: №580 від 21.06.2019 на суму 1100,00 грн, №594 від 25.06.2019 на суму 1325,00 грн, №622 від 26.06.2019 на суму 3062,50 грн, №709 від 18.07.2019 на суму 810,00 грн, №754 від 25.07.2019 на суму 230,00 грн, №755 від 25.07.2019 на суму 100,00 грн, №608 від 30.07.2019 на суму 180,00 грн, №609 від 30.07.2019 на суму 90,00 грн, №790 від 30.07.2019 на суму 1800,00 грн, №791 від 30.07.2019 на суму 2427,00 грн,№850 від 14.08.2019 на суму 7293,50 грн, №655 від 15.08.2019 на суму 990,00 грн, №851 від 15.08.2019 на суму 9994,50 грн, №871 від 21.08.2019 на суму 7321,00 грн, №674 від 22.08.2019 на суму 555,00 грн, №715 від 30.08.2019 на суму 225,00 грн, №917 від 30.08.2019 на суму 6650,00 грн, №924 від 30.08.2019 на суму 5218,50 грн, №973 від 13.09.2019 на суму 8736,50 грн, №802 від 19.09.2019 на суму 100,00 грн, №1005 від 19.09.2019 на суму 4372,50 грн, №1021 від 26.09.2019 на суму 7304,50 грн, №1050 від 30.09.2019 на суму 5440,50 грн, №1113 від 18.10.2019 на суму 3438,00 грн, №1138 від 25.10.2019 на суму 3796,00 грн, №1077 від 31.10.2019 на суму 60,00 грн, №1191 від 31.10.2019 на суму 4844,00 грн.

04.11.2019 Відділ освіти Лисичанської міської ради в електронній системі закупівель Prozorro опублікував звіт про виконання договору №87 від 23.05.2019, відповідно до якого сума оплати за договором становить 87.464,00 грн.

22.12.2020 адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішенням №70/165-р/к у справі№6/01-115-20 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренціїта накладення штрафу» визнала, що ФОП Гришенков К.В. і ФОП Агафонова В.П. вчинили порушення, передбачене п.4 ч.2 ст.6, п.1 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у торгах, проведених Відділом освіти Лисичанської міської ради на закупівлю: «ДК 021:2015 код 03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (абрикос, персик, нектарин, смородина чорна, виноград, груша, черешня, кавун, диня)», ідентифікатор закупівлі в системі «ProZorro»: UA-2019-04-19-000463-c, через що наклала на ФОП Гришенкова К.В. штраф у сумі 34.000,00 грн.

Згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.05.2022 ФОП Гришенков К.В. припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням, про що внесений запис №2003830060004003585.

29.09.2023 Східне міжобласне територіальне відділення АМК України листом №70-02/1181е повідомило Лисичанську окружну прокуратуру, що ФОП Гришенков К.В. рішення №70/165-р/к не оскаржував, штраф накладений даним рішенням - сплатив повному обсязі, що підтверджується відповідними квитанціями.

Звертаючись до господарського суду із позовом, прокурор зазначає, що у діях ФОП Гришенкова К.В. наявний умисел на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки Договір про закупівлю укладений не на конкурентних засадах за результатами процедури закупівлі, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, тому він підлягає визнанню недійсним. Заявник позову з посиланням на приписи ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України просить застосувати наслідки недійсності вказаного правочину.

Господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив, що прокурор звернувся до суду з порушенням строків застосування санкцій, передбачених ст.250 ГК України, що виключає можливість застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України, та стягнення коштів. На думку суду, визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю без застосування наслідків його недійсності не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту, тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину слід відмовити. Крім того, суд першої інстанції вказав, що лише сам факт вчинення вказаними учасниками порушення торгів у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням Адміністративної колегії, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає, що питання про дотримання Прокурором процедури подання позову було детально розглянуто судом в ухвалі від 20.11.2023 про відкриття провадження у справі, відповідні висновки щодо попереднього звернення до управнених у спірних правовідносинах Позивачів з боку Прокурора підтверджуються матеріалами справи і в межах апеляційного провадження не оспорюються.

В даному випадку державний інтерес визначений Прокурором як контроль за законністю процедури закупівлі за рахунок бюджетних коштів, забезпечення їх ефективного і прозорого використання, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції. За висновком колегії апеляційного суду означений державний інтерес становить належний об`єкт судового захисту та опосередковує легітимну мету втручання держави.

Предметом позову у справі є визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків відповідної недійсності.

Положення ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст.203 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.1, 3 ст.215 ЦК України).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальної громади та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення спрощеної закупівлі, оформлення за її результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил закупівель, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Частинами 1 і 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Звертаючись до суду з позовом з вимогою про визнання недійсним договору про закупівлю, прокурор заявив вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Як стверджує прокурор, договір про закупівлю №87 від 23.05.2019 завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу ФОП Гришенкова К.В., а саме вчинення останнім антиконкурентних узгоджених дій, що вплинули на результат торгів.

Згідно з частиною 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У частині 1 статті 208 Господарського кодексу України, зокрема, передбачено якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтею 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З огляду на вищевикладені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що передбачені ч.1 ст.208 ГК України санкції є конфіскаційними.

Наслідками недійсності правочину, передбаченими ст. 208 ГК України, є стягнення в дохід держави коштів (майна) за рішенням суду за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників, тобто мають ознаки, притаманні конфіскації майна, оскільки за своїм змістом і порядком передбачають примусове вилучення отриманого, і таке вилучення здійснюється на користь держави (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі №160/14095/21).

Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання встановлена у Розділі 5 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Статтею 217 ГК України встановлено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Стаття 238 ГК України врегульовує порядок застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання. Так, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно зі ст.250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про валюту і валютні операції», Законом України «Про банки і банківську діяльність» Законом України «Про платіжні послуги» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на податкові та митні органи. Дія цієї статті не поширюється на адміністративно-господарські санкції, передбачені Законами України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», «;Про загальну безпечність нехарчової продукції», «;Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів».

Таким чином, за своєю суттю наслідки, передбачені ст.208 ГК України, є адміністративно-господарськими санкціями, які повинні застосовуватись у межах строків, визначених ст.250 ГК України.

Отже, застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 25.07.2023 у справі №160/14095/21, від 04.06.2020 у справі №2а-6995/12/1370, від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 08.05.2018 у справі №2а-3847/08/0470.

Строк, встановлений ст. 250 ГК України, повинен розглядатися як такий, що встановлює терміни, протягом і в межах яких уповноважений орган державної влади має право ініціювати перед судом питання застосування наслідків недійсності правочину (процесуальний строк звернення до суду), оскільки застосування таких наслідків є видом адміністративно-господарської санкції, яка передбачена главою 27 Розділу V ГК України. Цей строк також повинен розглядатися і як граничний строк для вжиття (накладення) таких заходів судом (матеріально-правовий строк - строк давності).

Зазначене знайшло своє стале безпосереднє застосування в судовій практиці Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі №160/14095/21.

Суд враховує, що положення ч.3 ст.228 ЦК України за своїм змістом є аналогічними положенням ч.1 ст.208 ГК України, а тому підлягають однаковому застосуванню до спірних правовідносин.

Вищевказаним спростовуються доводи апелянта стосовно безпідставності кваліфікації санкцій як адміністративно-господарських та річного строку їх застосування до спірних правовідносин.

Таким чином, згідно матеріалів справи спірний правочин виконано 31.10.2019, а прокурор звернувся до суду з позовом 15.11.2023, тобто з пропуском встановленого ст.250 ГК України строку застосування адміністративно-господарських санкцій, що виключає можливість задоволення позовних вимог прокурора в цій частині.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява №22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

У постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинно породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (з постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17).

Визначені прокурором інтереси держави, які порушені внаслідок недотримання визначеної законодавством процедури державної закупівлі, повинні мати матеріальний вираз, обраний прокурором спосіб захисту таких прав, без вимоги про застосування реституції або відшкодування шкоди чи збитків, не може забезпечити їх реального захисту (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.06.2021 у справі №922/2895/20).

Таким чином, неможливість задоволення позовних вимог прокурора щодо визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю без застосування наслідків його недійсності не призведе до поновлення майнових прав держави, свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту. А тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину слід відмовити, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Окремо колегія суддів вважає за необхідне вказати про наступне.

З правового аналізу частини 3 статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм частини 3 статті 228 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 у справі №910/1424/16, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 09.07.2019 у справі №911/1113/18, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17, від 13.01.2022 у справі №908/3736/15.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

За визначенням статті 1 наведеного Закону, економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

За приписами частини 2 статті 4 Закон України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина 1 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Відповідно до статті 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, зокрема, що за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі», закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників. Відповідно до частини 5 наведеної статті, замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

Статтею 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вбачається з матеріалів справи, фактично у якості єдиного доказу того, що оспорювані рішення тендерного комітету та договір поставки є такими, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони ФОП Гришенкова Костянтина Васильовича прокурор посилається на Рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.12.2020 №70/165-р/к у справі №6/01-115-20, яким визнано, що ФОП Гришенков К.В. і ФОП Агафонова В.П. вчинили порушення, передбачене п.4 ч.2 ст.6, п.1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у торгах, проведених Відділом освіти Лисичанської міської ради на закупівлю: «ДК 021:2015 код 03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (абрикос, персик, нектарин, смородина чорна, виноград, груша, черешня, кавун, диня)», ідентифікатор закупівлі в системі «ProZorro»: UA-2019-04-19-000463-c.

Зазначене рішення Антимонопольного комітету не оскаржено, накладений штраф сплачено відповідачем-1 у повному обсязі.

Колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять доказів наявності будь-яких обмежень чи заборон відповідача-1 щодо участі у тендері на момент проведення закупівлі та укладення спірного договору.

Суд враховує, що лише сам факт вчинення вказаними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.3 ст.228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Пунктом 4 частини 1 статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини 2 статті 40 цього Закону) в разі, якщо суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

Саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим засобом, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до бюджетних коштів.

За порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачена відповідальність. Зокрема, за порушення, встановлені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи. Як раніше встановлено, відповідачем-1 сплачено штраф за порушення, передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», тобто понесено відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Прокурор у позовній заяви та апеляційній скарзі зазначає, що оголошуючи проведення торгів, замовник мав на меті не просто задовольнити потребу в придбанні товарів, а здійснити таке придбання на засадах конкуренції учасників відповідного тендеру, максимальної економії та ефективності.

Водночас, матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби відповідача-2 за менші кошти, відсутні докази наявності на ринку, на час проведення спірної закупівлі, більш вигідних для відповідача-2 цінових пропозицій чи докази того, що товар за договором, укладеним за результатами спірних торгів, поставлено з завищенням цін, а також що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів.

Крім того, суд акцентує увагу, що умови оспорюваного договору виконані його сторонами в повному обсязі. Тобто, договір було виконано більше ніж за півтора року до рішення АМКУ.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази невідповідності кількості, вартості або якості поставленого відповідачем-1 товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що прокурор не довів належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваних правочинів, наявність протиправних наслідків оспорюваних правочинів, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Прокурор не обґрунтував належними та допустимими доказами спрямованість та відповідність оспорюваного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Ураховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Стосовно посилання скаржника в апеляційній скарзі на практику Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні за змістом положення містяться у ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

У рішенні у справі «Тудор проти Румунії» Європейський суд з прав людини вказав, що роль найвищої судової інстанції кожної держави полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці. Європейський суд з прав людини дає чітку відповідь: забезпечення єдності судової практики завдання найвищої судової установи кожної держави. І не тільки Європейський суд з прав людини, а й інші органи Ради Європи відводять саме найвищій судовій установі в державі таку важливу роль.

Однак тлумачення правової норми судом у процесі вирішення спору з метою застосування закону до конкретних правовідносин, які виникли між сторонами, - одночасно і процесуальне право, і обов`язок суду. Жоден суд не може ухвалити рішення, не витлумачивши норму закону, яку він застосовує.

Разом із тим суддівський розсуд - необхідна складова незалежності суду. Знаходячись поза межами прецедентної судової системи, суд проявляє свій розсуд у тому, що вирішує спір, ґрунтуючись виключно на статутному праві, самостійно даючи йому тлумачення, виходячи зі змісту, значення конкретного закону, галузі права і законодавства в цілому у рамках індивідуальних особливостей обставин конкретної справи, що розглядається.

Таким чином, при врахуванні правових висновків Верховного Суду мають враховуватися індивідуальні особливості обставин даної справи та конкретних доказів з урахуванням принципу правової визначеності та верховенства права.

Відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В ході апеляційного провадження апелянтом не наведено обставин, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 24.01.2024 у справі №913/410/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.03.2024

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя О.О. Радіонова

Суддя О.Є. Медуниця