Рішення

від 18.03.2024 по справі 910/5814/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2024Справа № 910/5814/17Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

до Акціонерного товариства «Аграрний фонд»

про стягнення 9 735 014,89 грн,

Представники сторін:

від позивача: Бітюкова І.В.,

від відповідача: Каленська М.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У 2017 році Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Аграрний фонд» про стягнення 9 735 014,89 грн за договором складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013, з яких: 7 129 004,15 грн заборгованості, 2 292 082,72 грн інфляційних втрат та 313 928,02 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань із оплати вартості наданих позивачем послуг за період з червня 2014 року по лютий 2017 року.

Справа № 910/5814/17 розглядалась господарськими судами неодноразово.

За результатами нового розгляду даної справи, постановою Верховного Суду від 12.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 910/5814/17, якими у задоволенні позову відмовлено повністю, скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 910/5814/17 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 прийнято справу № 910/5814/17 до провадження судді, підготовче засідання призначено на 27.11.2023 та встановлено учасникам справи строк для надання письмових пояснень по суті спору з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 12.10.2023 у даній справі.

20.11.2023 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

21.11.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

23.11.2023 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

27.11.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

В підготовче засідання 27.11.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, заслухавши думку представника позивача щодо вказаного клопотання, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив задовольнити клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відкласти підготовче засідання на 20.12.2023.

20.12.2023 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

В підготовче засідання 20.12.2023 з`явилися представники сторін.

Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 22.01.2024, про що поставлено ухвалу від 20.12.2023, занесену до протоколу судового засідання.

В судове засідання 22.01.2024 з`явилися представники сторін, які надали суду свої пояснення/заперечення по суті позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 12.02.2024.

В судове засідання 12.02.2024 з`явилися представники сторін.

Суд, здійснивши дослідження доказів, якими обґрунтовано позовні вимоги та заперечення, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 18.03.2024.

В судове засідання 18.03.2024 з`явилися представники сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив у позові відмовити.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 18.03.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.2013 між філією Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» (зерновий склад) та Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» (найменування змінено на Акціонерне товариство «Аграрний фонд») (поклажодавець) укладено договір складського зберігання № 49-05/13 (надалі - Договір), за умовами якого поклажодавець зобов`язується передати, а зерновий склад зобов`язується прийняти на зберігання зернові, зернобобові, круп`яні, олійні культури в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується складськими квитанціями та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених діючими ДСТУ.

Пунктами 1.2. та 1.5. Договору визначено, що кількість та якість зерна, що передається поклажодавцем на зберігання, визначені в складських квитанціях на зерно, що видаються зерновим складом. Зерновий склад гарантує, що він має зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.

За умовами п. 4.1.1 Договору зерновий склад зобов`язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, яка відповідає вимогам державних стандартів, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі.

Пунктом 4.2.1 Договору погоджено, що зерновий склад має право вимагати від поклажодавця розрахунок за надані послуги зі зберігання зерна відповідно до наданих згідно з п. 6.3 цього договору документів.

Пунктом 4.3.2 Договору передбачено, що поклажодавець зобов`язаний своєчасно розраховуватись за надані послуги зі зберігання зерна.

Згідно з п. 6.2 Договору розмір плати (тарифу) за надання послуг по зберіганню зерна становить 16,50 грн за тонну на місяць з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 6.3 Договору поклажодавець сплачує вартість послуг зі зберігання зерна на підставі наданих зерновим складом у термін до 10 числа наступного за звітним місяцем одним пакетом належним чином оформлених документів: акт наданих послуг; розрахунок обсягів коштів за зберігання ОДЦР до акту наданих послуг; форма № 36 (книга кількісно-якісного обліку, що містить інформацію про рух зерна згідно з бухгалтерським обліком зернових складів); форма № 47 (картка аналізу зерна); акт-розрахунок (додаток 7 до Інструкції) та акт форми № 34 - у разі проведення операцій з доробки зерна, або акт зачистки форма № 30 - у разі вибуття всієї партії зерна.

Пунктом 6.5 Договору визначено, що у разі невідповідності фактичної кількості зерна поклажодавця на зерновому складі кількості, що обліковується за даними поклажодавця, чи погіршення його якісних показників, що підтверджується актом наявності, оплата послуг за зберігання зерна поклажодавцем не здійснюється до приведення кількості та якості у відповідність до кількості та якості, зазначених у складських квитанціях.

За умовами п. 7.2 Договору у разі надання зерновим складом акту наданих послуг, оформленого неналежним чином, поклажодавець не несе відповідальності за несвоєчасну оплату.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 13.1 Договору).

28.07.2014 між Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» (власник) та філією Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» (зерновий склад) укладено додатковий договір № 1 до договору складського зберігання №49-05/13 від 01.11.2013 (надалі - Додатковий договір), за умовами якого виконавець бере на себе зобов`язання на підставі дозволiв (та/або листів) власника надавати останньому комплекс послуг із навантаження зерна (далі - вантаж) пшениця 2 класу врожаю 2010 року у кількості 30,146 тонн, пшениця 2 класу врожаю 2011 року у кількості 100,606 тонн, пшениця 3 класу врожаю 2011 року у кількості 2242,500 тонн з Філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» (13444, вул. Леніна, 136, с. Бровки Перші, Андрушівського району, Житомирської області), а власник бере на себе зобов`язання оплатити вартість наданих послуг за тарифом у розмірі 60,00 грн з урахуванням ПДВ за тонну. Вартість навантаження становить (60х2373,252=142 395,12 грн).

Ціна договору складає 142 395,12 грн, у тому числі ПДВ - 23 732,52 грн (п. 1.3. Додаткового договору).

За умовами п. 4.2 Додаткового договору вартість наданих послуг, що підлягають оплаті виконавцю, вказується в акті наданих послуг.

Власник здійснює розрахунок за надані послуги на підставі акту наданих послуг (п. 4.4. Додаткового договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2014 (п. 7.1 Додаткового договору).

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі Договору позивач взяв на зберігання та зберігав зерно відповідача, починаючи з листопада 2013 року, підтвердженням чого є складські квитанції на зерно:

- № 107 від 28.11.2013 (АУ № 887707) вага залікова - 142 506 кг.,

- № 109 від 28.11.2013 (АУ № 887709) вага залікова - 730 803 кг.,

- № 111 від 28.11.2013 (АУ № 887711) вага залікова - 5 314 862 кг.,

- № 114 від 23.12.2013 (АУ № 887714) вага залікова - 57 468 кг.,

- №117 від 27.12.2013 (АУ № 887717) вага залікова - 100 606 кг.,

- № 122 від 27.12.2013 (АУ № 887722) вага залікова - 2 584 630 кг.,

- № 125 від 10.01.2014 (АУ № 887725) вага залікова - 30 146 кг.,

- № 127 від 10.01.2014 (АУ № 887727) вага залікова - 1 608 206 кг.,

- № 128 від 10.01.2014 (АУ № 887728) вага залікова - 447 300 кг.,

- № 129 від 10.01.2014 (АУ № 887729) вага залікова - 54 261 кг.,

- № 130 від 10.01.2014 (АУ № 887730) вага залікова - 805 120 кг.,

- № 131 від 29.01.2014 (АУ № 887731) вага залікова - 172 532 кг.,

- № 113 від 23.12.2013 (АУ № 887713) вага залікова - 85 197 кг.,

- № 136 від 20.02.2014 (АУ № 887736) вага залікова - 1 509 493 кг.,

- № 149 від 30.07.2014 (АУ № 887749) вага залікова - 12 752 кг. (поділ складської квитанції АУ № 887717 (107) від 27.12.2013;

- №153 від 30.12.2014 (АУ № 887753) вага залікова - 160 725 кг. (поділ складської квитанції АУ № 887709 (109) від 28.11.2013;

- № 161 від 04.08.2015 (АУ № 887761) вага залікова - 2 314 862 кг. (поділ складської квитанції АУ № 887711 (111);

- № 140 від 03.04.2014 (АУ № 887740) вага залікова - 2 242 500 кг. (поділ складської квитанції АУ № 887737 від 31.03.2014);

- № 144 від 30.05.2014 (АУ № 887744) вага залікова - 569 286 кг. (поділ складської квитанції АУ № 887741 (141) від 30.04.2014;

- № 150 від 31.07.2014 (АУ № 887750) вага залікова - 2 162 020 кг. (поділ складської квитанції АУ № 887740 (140);

- № 151 від 05.09.2014 (АУ № 887751) вага залікова - 517 520 кг. (поділ складської квитанції АУ № 887750 (150) від 31.07.2014;

- № 147 від 05.06.2014 (АУ № 887747) вага залікова - 385 120 кг. (поділ складської квитанції АУ № 887730 (130) від 10.01.2014.

Позивач вказує, що відповідач розрахувався за послуги із зберігання зерна лише за період з листопада 2013 року по травень 2014 року, на підтвердження чого в матеріали справи надано відповідні банківські виписки по рахунку позивача.

20.04.2016 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу № 130-2-12/2018 про сплату заборгованості в сумі 2 818 132,70 грн та акти виконаних робіт з додатками за період з червня 2014 року по лютий 2016 року.

Згідно з актами наданих послуг, які позивач направив разом із листом-вимогою № 130-2-12/2018, останній нарахував відповідачу вартість послуг зі зберігання та навантаження вантажу на складі: за червень 2014 року - 286 298,69 грн (тариф зберігання 26,40 грн тонна/місяць), за липень 2014 року - 315 369,38 грн (тариф зберігання 29,70 грн тонна/місяць) та 14 394,00 грн за навантаження вантажу на складі (акт наданих послуг № 1 від 31.07.2014), за серпень 2014 року - 280 482,04 грн (тариф зберігання 29,70 грн тонна/місяць) та 94 166,40 грн за навантаження вантажу на складі (акт наданих послуг № 2 від 31.08.2014), за вересень 2014 року - 261 277,48 грн (тариф зберігання 29,70 грн тонна/місяць) та 2 018,40 грн за навантаження вантажу на складі (акт наданих послуг № 3 від 30.09.2014), за жовтень 2014 року - 261 277,48 грн (тариф зберігання 29,70 грн тонна/місяць), за листопад 2014 року - 261 277,48 грн (тариф зберігання 29,70 грн тонна/місяць), за грудень 2014 року - 225 576,50 грн (тариф зберігання 29,70 грн тонна/місяць), за січень 2015 року - 207 835,61 грн (тариф зберігання 29,70 грн тонна/місяць), за лютий 2015 року - 207 835,61 грн (тариф зберігання 29,70 грн тонна/місяць), за березень 2015 року - 235 262,59 грн (тарифи зберігання 29,70 грн тонна/місяць та 43,20 грн тонна/місяць), за квітень 2015 року - 302 306,35 грн (тариф зберігання 43,20 грн тонна/місяць), за травень 2015 року - 302 306,35 грн (тариф зберігання 43,20 грн тонна/місяць), за червень 2015 року - 292 214,54 грн (тариф зберігання 43,20 грн тонна/місяць), за липень 2015 року - 222 737,39 грн (тарифи зберігання 42,00 грн тонна/місяць та 43,20 грн тонна/місяць), за серпень 2015 року - 168 273,66 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за вересень 2015 року - 167 908,94 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за жовтень 2015 року - 167 908,94 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за листопад 2015 року - 167 908,94 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за грудень 2015 року - 167 908,94 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за січень 2016 року - 167 908,94 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за лютий 2016 року - 167 908,94 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць).

Відповідач вищевказані акти наданих послуг із зберігання не підписав (крім актів наданих послуг від 31.07.2014 № 1, від 31.08.2014 № 2 та від 30.09.2014 № 3) та листом від 20.05.2016 № 02-01/1180 підтвердив неоплату послуг за Договором, посилаючись на погіршення якості зерна та неправильне оформлення позивачем актів наданих послуг, оскільки останній нараховував плату за зберігання зерна за завищеними тарифами, які не передбачені умовами п. 6.2 Договору. Разом з тим, відповідач вказав, що питання щодо відповідної оплати послуг та підписання актів виконаних робіт буде вирішене після прийняття рішення у судовій справі № 910/2530/16.

Також позивачем до позовної заяви долучено акти наданих послуг за період з березня 2016 року по лютий 2017 року з відповідними доказами надсилання їх відповідачу, а саме: за березень 2016 року - 167 908,94 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за квітень 2016 року - 167 767,54 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за травень 2016 року - 167 484,74 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за червень 2016 року - 167 484,74 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за липень 2016 року - 185 429,54 грн (тариф зберігання 46,50 грн тонна/місяць), за серпень 2016 року - 185 429,54 грн (тариф зберігання 46,50 грн тонна/місяць), за вересень 2016 року - 179 447,94 грн (тариф зберігання 45,00 грн тонна/місяць), за жовтень 2016 року - 185 429,54 грн (тариф зберігання 46,50 грн тонна/місяць), за листопад 2016 року - 179 447,94 грн (тариф зберігання 45,00 грн тонна/місяць), за грудень 2016 року - 185 429,54 грн (тариф зберігання 46,50 грн тонна/місяць), за січень 2017 року - 215 098,26 грн (тариф зберігання 53,94 грн тонна/місяць), за лютий 2017 року - 194 282,30 грн (тариф зберігання 48,72 грн тонна/місяць).

Загальна сума вказаних всіх вище актів за період з червня 2014 року по лютий 2017 року становить 7 129 004,15 грн, яку, відповідно, позивач просить стягнути з відповідача за даним позовом.

Відповідач листом від 23.02.2017 № 07-04/3/328 підтвердив отримання актів наданих послуг за період з 01.06.2014 по 31.01.2017, однак повідомив про залишення їх без розгляду у зв`язку із невідповідністю тарифів, із розрахунку яких визначено вартість послуг, а також вказав на виявлення з червня 2014 року обставин щодо погіршення якості зерна, що відповідно до п. 6.5. Договору є підставою для зупинення оплати за надані послуги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач протиправно починаючи з червня 2014 року припинив здійснювати розрахунок за надані послуги із зберігання зерна, які позивачем продовжували надаватися, підтвердженням чого є відповідні складські квитанції та видані відповідачем дозволи на відвантаження/переміщення/переоформлення зерна. Позивачем також було зазначено, що у зв`язку з внесенням змін до тарифів за послуги по зберіганню позивач звернувся до відповідача стосовно підписання договору з новими тарифами, проте відповідач неодноразово відмовлявся підписувати договір з новими тарифами, тому з метою приведення діяльності позивача в рамки чинного законодавства, останній направив відповідачу акти виконаних робіт та розрахунки з урахуванням тих тарифів, які діють відповідно до наказів позивача та застосовуються у відносинах з іншими поклажодавцями.

Відповідач, у свою чергу, заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що ним відповідно до п. 6.5. Договору було зупинено оплату послуг зі зберігання зерна, зважаючи на виявлені обставини щодо погіршення якості 3 958,080 тонн зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю. Також зазначив, що позивач в односторонньому порядку нараховує відповідачу суму коштів за послуги зі зберігання за завищеними тарифами, які встановлені внутрішніми актами позивача, а не за тарифами, які визначені умовами договору зберігання. Крім того, відповідач зазначив про передчасність даного позову, оскільки спір щодо відшкодування збитків завданих позивачем відповідачу шляхом погіршення якісних показників зерна був вирішений лише у вересні 2020 року.

Верховний Суд, скасовуючи постановою від 12.10.2023 у даній справі рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023, якими було відмовлено у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Акціонерного товариства «Аграрний фонд» про стягнення 9 735 014,89 грн за договором складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013, та направляючи справу № 910/5814/17 на новий розгляд до місцевого господарського суду, зокрема, зазначив, що судами не було досліджено обставин виконання договору зберігання в частині прийняття на зберігання зерна щодо решти складських квитанцій, крім тих, по яких було допущено погіршення якості зерна. Також вказав, що зазначення в актах наданих послуг тарифів, які не відповідають визначеним умовами договору тарифам, не є підставою для звільнення поклажодавця від оплати послуг зберігання, в той час як наслідки надання зерновим складом акту наданих послуг, оформленого неналежним чином, передбачені п. 7.2. Договору. Водночас, Верховний Суд звернув увагу на те, що позивачем була проведена оплата збитків за погіршення якості 3985,08 тон зерна пшениці 3 класу у повному обсязі, у зв`язку з чим вказав на настання строку оплати послуг зберігання вказаного обсягу зерна. Також наголошено на передчасності відмови у задоволенні вимог про стягнення вартості послуг з навантаження вантажу, враховуючи, що відповідач відмовився від права власності на пшеницю 3 класу у кількості 3985,08 тон.

За положеннями ч. 5 ст. 310, ч. 1 ст. 316 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 910/5814/17, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Згідно зі ст. 938 ЦК України, якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

У ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» в редакції, чинній на момент укладення договору, визначено, що: зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа; якість зерна та продуктів його переробки - сукупність споживчих властивостей зерна та продуктів його переробки, які відповідають вимогам державних стандартів, технічних умов, фітосанітарних і ветеринарно-санітарних норм та інших нормативних документів.

Відповідно до частин 1-4 ст. 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

Статтею 27 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за послуги складського зберігання зерна.

Долученими до матеріалів справи доказами, а саме складськими квитанціями на зерно, підтверджуються обставини, що зерно було прийнято від відповідача позивачем на зберігання.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем у період з червня 2014 року по червень 2015 року були видані відповідні дозволи на переміщення/відвантаження/переоформлення зерна, а саме:

- дозвіл на переоформлення від 04.06.2014 № 41-10/3-446 у власність ТОВ «Зерно.УА» жита 3 класу 2011 року відповідно до складської квитанції АУ № 887729 від 10.01.2014 у кількості 54,261 тонни;

- дозвіл на переоформлення від 04.06.2014 № 41-10/3-447 у власність ТОВ «Зерно.УА» жита 2 класу 2011 року у кількості 420 тонн відповідно до складської квитанції АУ №887730 від 10.01.2014, а на залишок зерна у кількості 385,120 тонн виписана складська квитанція АУ № 887747 від 05.06.2014;

- дозвіл на переоформлення від 11.06.2014 № 41-10/3-460 у власність ТОВ «Зерно.УА» жита 2 класу 2011 року у кількості 385,120 тонни відповідно до складської квитанції АУ № 887747 від 05.06.2014;

- дозвіл на переміщення зерна від 24.07.2014 № 41-09/351, яким ПП «Надія» дозволено переміщення для подальшої переробки пшениці 3 класу 2011 року за складською квитанцією АУ № 887740 від 03.04.2014 у кількості 2 242,500 тонн; пшениці 2 класу 2010 року за складською квитанцією АУ № 887725 від 10.01.2014 у кількості 30,146 тонн; пшениці 3 класу 2011 року за складською квитанцією АУ № 887717 від 27.12.2023 у кількості 100,606 тонн; всього за вказаними квитанціями - 2373,252 тонн. Позивач вказує, що 29.07.2014 відбулось погашення складської квитанції АУ № 887717 від 27.12.2023, натомість видано нову складську квитанцію АУ № 887749 від 30.07.2014; 31.07.2014 відбулось погашення складської квитанції № АУ № 887740 від 03.04.2014, натомість видано нову складську квитанцію АУ № 887750 від 31.07.2014;

- дозвіл на відвантаження зерна від 28.11.2014 № 41-09/652, яким дозволено відвантаження на адресу Філія ПАТ ДПЗКУ «Черняхівський елеватор» пшениці 3 класу 2011 року за складською квитанцією АУ № 887751 від 05.09.2014 у кількості 517,520 тонн, пшениці 3 класу 2012 року за складською квитанцією АУ № 887744 від 30.05.2014 у кількості 569,286 тонн та пшениці 3 класу 2013 року за складськими квитанціями АУ № 887707 від 28.11.2013 у кількості 142,506 тонн та АУ № 887709 від 28.11.2013 у кількості 730,803 тонн. Як зазначає позивач, у зв`язку із даним відвантаженням зерна складські квитанції АУ № 887751 від 05.09.2014, АУ № 887744 від 30.05.2014 та АУ № 887707 від 28.11.2013 погашено, а взамін складської квитанції АУ № 887709 від 28.11.2013 виписана складська квитанція АУ № 887753 від 30.12.2014;

- дозвіл на відвантаження зерна від 08.06.2015 № 04/155, яким дозволено відвантаження зерна на адресу Філії ПАТ «ДПЗКУ» «Кролевецький КХП», а саме: пшениці 3 класу 2013 року у кількості 3000,00 тонни за складською квитанцією АУ № 887711 від 28.11.2013, у зв`язку з чим вказану складську квитанцію розділено та на різницю кількості зерна видано складську квитанцію АУ № 887761 від 04.08.2015 (вага залікова - 2314,862 тонни).

Як зазначає позивач та підтверджує відповідач, на зберіганні у позивача заходилось 11 884,703 тонн зерна.

Також в матеріалах справи містяться акти наданих послуг № 1 від 31.07.2014, № 2 від 31.08.2014 та № 3 від 30.09.2014 щодо надання послуг із навантаження вантажу на складі філії ПАТ «ДПЗКУ» «Бровківське ХПП» на загальну суму 110 578,80 грн, які підписані та скріплені печатками сторін, а отже вважаються такими, що прийняті відповідачем та підлягають оплаті.

Наведені вище обставини свідчать про те, що позивачем фактично надавались послуги із зберігання переданого відповідачем зерна за Договором, а видані останнім дозволи на переміщення/відвантаження/переоформлення зерна додатково підтверджують користування наданими позивачем послугами зберігання зерна.

Більше того, як вбачається із поданих відповідачем в матеріали заяв по суті спору та пояснень його представника у судових засіданнях, відповідачем не заперечувався факт зберігання позивачем переданого зерна.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, оскільки протягом червня 2014 року по лютий 2017 року позивач надавав відповідачу послуги із складського зберігання зерна, які відповідно до законодавства є оплатними, відповідач зобов`язаний оплатити вказані послуги зберігання.

Доказів оплати відповідачем наданих позивачем за Договором послуг зі зберігання зерна за спірний період матеріали справи не містять, водночас, відповідач заперечує проти задоволення позову з підстав нарахування позивачем вартості послуг за завищеними тарифами та відсутністю обов`язку сплачувати кошти за зберігання зерна у зв`язку з допущенням позивачем погіршення його якості.

Судом встановлено, що надіслані позивачем на адресу відповідача акти наданих послуг зі зберігання зерна за період з червня 2014 року по лютий 2017 року останнім не підписані, а у цих актах зазначено більший тариф, аніж той, який встановлено сторонами у п. 6.2. Договору.

Так, у позовній заяві позивач зазначив про свої неодноразові звернення до відповідача щодо укладення договору із новими тарифами, однак відповідач відмовлявся від підпису такого договору, вказуючи на чинність договору від 01.11.2013 № 49-05/13. Оскільки передбачені договором від 01.11.2013 № 49-05/13 тарифи не відповідають тарифам згідно наказів ПАТ «ДПЗКУ», які застосовуються у взаємовідносинах з іншими поклажодавцями, позивач нарахував відповідачу до сплати вартість послуг із урахуванням тарифів, не узгоджених сторонами у Договорі.

Суд встановив, що питання внесення змін до Договору в частині зміни тарифів за послуги зберігання зерна та приведення їх у відповідність до наказів ПАТ «ДПЗКУ» було предметом розгляду у справі № 910/14503/17, за результатами якої рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 та постановою Верховного Суду від 08.05.2018, Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України» відмовлено у задоволенні позову про внесення змін до договору складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013, а саме в частині внесення змін щодо розміру плати (тарифу) за надання послуг по зберіганню зерна, яка визначена умовами п. 6.2 договору складського зберігання від 01.11.2013 № 49-05/13.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, обставини, встановлені в судових рішеннях у справі № 910/14503/17, які набрали законної сили в установленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.

Таким чином, розмір плати (тарифу) за послуг по зберіганню зерна залишився у розмірі 16,50 гривень за тонну на місяць з урахуванням ПДВ відповідно до умов п. 6.2 договору та зміни до договору в частині збільшення тарифу внесені не були.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що позивачем неправомірно було нараховано відповідачу вартість послуг зі зберігання зерна за завищеними тарифами, які не погоджувались сторонами. Відтак, для розрахунків відповідача за надані позивачем послуги має застосовуватись тариф у розмірі 16,50 грн за тонну на місяць із урахуванням ПДВ відповідно до умов п. 6.2. Договору.

Водночас, суд не погоджується із твердженнями відповідача щодо відсутності у позивача права вимагати оплати послуг на підставі самостійно збільшених тарифів та неналежним чином оформлених актів наданих послуг, оскільки зазначення в актах наданих послуг тарифів, які не відповідають тарифам, узгодженим умовами Договору, не є підставою для звільнення поклажодавця від оплати послуг зберігання.

Суд зазначає, що умова п. 7.2. Договору не звільняє поклажодавця від оплати, а звільняє від відповідальності за її несвоєчасність.

Отже, суд звертає увагу, що розмір плати (тарифу) за надання послуг зі зберігання зерна встановлена сторонами в Договорі (п. 6.2), а тому відповідач був обізнаний з нею і не був позбавлений можливості оплатити вартість послуг зберігання за правильним тарифом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано розрахунок заборгованості відповідача за Договором з урахуванням погодженого сторонами тарифу - 16,50 грн за тонну зерна в місяць, відповідно до якого заборгованість відповідача за зберігання зерна у період з червня 2014 року по лютий 2017 року склала 3 208 837,33 грн (без урахування послуг із навантаження зерна).

Однак, із долучених позивачем актів наданих послуг до Договору за спірний період за тарифом 16,50 грн вбачається, що загальна сума заборгованості відповідача за надані послуги зберігання складає 3 163 944,34 грн з ПДВ.

При цьому, вказані акти складені із урахуванням здійснених відвантажень, переоформлень та переміщень зерна за наданими відповідачем дозволами, та 24.11.2023 надіслані на адресу відповідача із листом-вимогою № 130-2-19/3228.

Отже, суд вважає обґрунтованою вартістю наданих позивачем у період з червня 2014 року по лютий 2017 року суму 3 163 944,34 грн, яка розрахована по тарифу 16,50 грн на підставі наданих позивачем в матеріали справи актів наданих послуг.

Щодо доводів відповідача про наявність підстав відповідно до п. 6.5. Договору для зупинення оплати послуг зберігання зерна у зв`язку з виявленням погіршення якості зерна, суд зазначає таке.

Актом наявності зерна, що належить ПАТ «Аграрний фонд» та відповідності його кількісним та якісним показникам від 07.07.2014 року вбачається, що виявлена зараженість зерна в кількості 7 178 тонн.

ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» було проведено випробування пшениці 3 класу 2013 року врожаю, яка зберігається на філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» та належить на праві власності ПАТ «Аграрний фонд», про що складено протоколи випробувань № 3888, № 3889 від 17.12.2015.

Згідно з зазначеними вище протоколами випробувань пшениця 3 класу 2013 року не відповідала вимогам 6 класу згідно ДСТУ 3768:2010 по показнику «Запах», «Сміттєва домішка» та «Зараженість шкідниками».

З матеріалів справи суд також встановив, що 05.02.2016 представниками сторін складено акт відбору проб за результатами спільного відбору проб зерна 3 класу 2013 року врожаю, розмір партії 3985,080 тонн, місце відбору - склади №№ 1, 2, 7 ПАТ ДПЗКУ філія «Бровківське ХПП». За результатами цього відбору ДП «Державний центр сертифікації експертизи сільськогосподарської продукції» видано протоколи випробувань від 16.02.2016 № 321, яким встановлено невідповідність даної проби пшениці вимогам 3 класу згідно ДСТУ 3768:2010 «Пшениця. Технічні умови» по показникам «Запах» та «Масова частка сирої клейковини»; від 17.02.2016 № 436, яким встановлено невідповідність взятої проби пшениці вимогам 3 класу згідно ДСТУ 3768:2010 «Пшениця. Технічні умови» по показникам «Запах», «Сміттєва домішка, зокрема, зіпсовані зерна», «Зараженість шкідниками», «Масова частка сирої клейковини».

Також в матеріалах справи наявний експертний висновок № 002854 п/16 від 14.03.2016, на який посилався відповідач, згідно з яким встановлено, що зерно пшениці 3 класу за фізико-хімічними показниками (зараженість шкідниками, зіпсовані зерна, колір, запах, масова частка сирої клейковини) не відповідає 6-му класу згідно ДСТУ 3768:2010 та не може бути використане на продовольчі та непродовольчі потреби.

Однак, суд не може взяти до уваги вказаний експертний висновок в якості належного доказу на підтвердження погіршення якості зерна, а саме: пшениці 3 класу 2013 року кількістю 3985,080 тонн, оскільки з даного експертного висновку не вбачається, що об`єктом дослідження були саме проби з партії 3985,080 тонн, а вказаний у висновку акт відбору зразків від 03.03.2016 № 07-05/469 в матеріалах справи відсутній.

Так, судом з`ясовано, що вказані вище обставини щодо погіршення якості зерна стали підставою для не здійснення відповідачем оплати за зберігання зерна, про що останній зазначив у відповіді від 20.05.2016 № 02-01/1180 на лист-вимогу позивача від 20.04.2016 № 130-2-12/2018, у якій посилався на те, що вказане питання погіршення якості зерна є предметом розгляду у справі № 910/2530/16.

Суд встановив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/2530/16, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» про стягнення 14 252 252,39 грн за погіршення якості 3 985,08 тон зерна пшениці 3 класу, вартість зберігання якої входить до складу даних позовних вимог, задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» збитки у розмірі 14 087 257,80 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Вищевказаним рішенням суду від 23.10.2019 встановлено погіршення якості зерна пшениці 3 класу, переданого Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» на зберігання відповідно до трьох складських квитанцій, а саме: № 136 від 20.02.2014 (АУ № 887736) вага - 1 509,493 т., №153 від 30.12.2014 (АУ № 887753) вага - 160,725 т. та № 161 від 04.08.2015 (АУ № 887761) вага - 2 314,862 т. загальною вагою 3 985,08 т. У зв`язку із зазначеним було присуджено до стягнення з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» збитки у розмірі 14 087 257,80 грн за незабезпечення належної схоронності зерна.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду даної справи, 25.09.2020 позивачем було сплачено на користь відповідача відшкодування вартості зерна погіршеної якості 3 985,08 тонн на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/2530/16 у повному обсязі на суму 14 087 257,80 грн (платіжне доручення № 2328384 від 25.09.2020).

Цього ж дня (25.09.2020) між сторонами складено Акт приймання-передачі складських квитанцій, відповідно до якого АТ «Аграрний фонд» підтвердив отримання суми збитків згідно з рішенням суду у справі № 910/2530/16 та відмовився від права власності на зерно пшениці 3 класу у кількості 3 985,08 тонн, що було передано на зберігання позивачу на підставі складських квитанцій № 136 від 20.02.2014 (АУ № 887736), № 153 від 30.12.2014 (АУ № 887753) та № 161 від 04.08.2015 (АУ № 887761), передавши оригінали вказаних складських квитанцій АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» для погашення.

Статтею 46 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - «погашено». Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що до моменту погашення відповідних складських квитанцій на зерно (пшениці 3 класу у кількості 3 985,08 тонн) воно перебувало на зберіганні у позивача. Зберігання позивачем вказаної кількості зерна підтверджується і відповідачем, зокрема, у листах від 27.09.2016 № 07-04/3/2009 та від 30.01.2018 № 02-08/3/132. Більше того, відповідач у листі від 30.01.2018 № 02-08/3/132 вимагав у позивача забезпечити схоронність зерна, яке є предметом експертизи та судового спору у справі № 910/2530/16, чим додатково підтверджується надання позивачем у спірний період послуг зі зберігання зерна у кількості 3 985,08 тонн, якість якого було погіршено.

Враховуючи, що на момент розгляду даної справи позивачем було відшкодовано відповідачу вартість зерна погіршеної якості у кількості 3 985,08 тонн, відтак, строк оплати послуг зберігання вказаного обсягу зерна пшениці 3 класу настав, чим спростовуються доводи відповідача про передчасність позовних вимог.

Таким чином, суд доходить до висновку про наявність обов`язку відповідача оплатити надані позивачем послуги із зберігання, в тому числі і зерна у кількості 3 985,08 тонн, у зв`язку з чим контррозрахунок АТ «Аграрний фонд», наведений у письмових поясненнях від 17.11.2023 № 7.4.-04/1/1095, у якому вирахувано послуги зберігання пшениці 3 класу 2013 року обсягом 3985,080 тонн за складськими квитанціями № 136 від 20.02.2014 (АУ № 887736), № 153 від 30.12.2014 (АУ № 887753) та № 161 від 04.08.2015 (АУ № 887761), судом не приймається. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази знищення зерна пшениці 3 класу 2013 року у кількості 3985,080 тонн, на яке посилається відповідач, здійснюючи свій контррозрахунок.

Крім того, судом визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості послуг навантаження за актами наданих послуг від 31.07.2014 № 1, від 31.08.2014 № 2 та від 30.09.2014 № 3 на загальну суму 110 578,80 грн, оскільки такі акти підписані відповідачем, а тому послуги за ними вважаються наданими належним чином. Доказів того, що послуги із навантаження вантажу за вказаними актами надавались щодо зерна неналежної якості (3 985,08 тонн) матеріали справи не містять.

Отже, з урахуванням встановленої судом обґрунтованої вартості наданих позивачем послуг із зберігання зерна за Договором за період з червня 2014 року по лютий 2017 року у розмірі 3 163 944,34 грн та наявності підстав для оплати відповідачем послуг із навантаження в сумі 110 578,80 грн, чого відповідачем не було спростовано, оскільки матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем свого обов`язку із оплати послуг зберігання за спірний період та навантаження за Договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 274 523,14 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 292 082,72 грн та 3% річних у розмірі 313 928,02 грн за загальний період прострочення виконання грошового зобов`язання з 11.07.2014 по 07.03.2017, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.1. Договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов даного договору.

В п. 7.2. Договору сторони погодили, що у разі надання зерновим складом акту наданих послуг, оформленого неналежним чином, поклажодавець не несе відповідальності за невчасну оплату.

Як вже зазначалось, п. 6.3 Договору передбачено, що поклажодавець сплачує вартість послуг зі зберігання зерна на підставі наданих зерновим складом у термін до 10 числа наступного за звітним місяцем одним пакетом належним чином оформлених документів: акт наданих послуг; розрахунок обсягів коштів за зберігання ОДЦР до акту наданих послуг; форма № 36 (книга кількісно-якісного обліку, що містить інформацію про рух зерна згідно з бухгалтерським обліком зернових складів); форма № 47 (картка аналізу зерна); акт-розрахунок (додаток 7 до Інструкції) та акт форми № 34 - у разі проведення операцій з доробки зерна, або акт зачистки форма № 30 - у разі вибуття всієї партії зерна.

Втім, суд зазначає, що у даному випадку мало місце направлення 20.04.2016 позивачем відповідачу неналежно оформлених актів наданих послуг за зберігання зерна, оскільки в таких актах зазначались завищені тарифи, які не передбачені умовами Договору та із розрахунку яких заявлено до стягнення за даним позовом борг за послуги зберігання за період з червня 2014 року по лютий 2017 року.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Отже, оскільки п. 7.2. Договору передбачені наслідки надання позивачем відповідачу актів наданих послуг, оформлених неналежним чином, в даному випадку відповідач звільняється від відповідальності за несвоєчасну оплату послуг із зберігання, що, відповідно, виключає застосування до відповідача наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Враховуючи викладене, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягають.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та надані в матеріали справи докази розглянуті та враховані судом, однак на результат вирішення даного спору не вплинули, а з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Аграрний фонд» (вул. Очаківська/провулок Очаківський, буд. 5/6, м. Київ, 03151; ідентифікаційний код 38926880) на користь Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (вул. Саксаганського, буд. 1, м. Київ, 01033; ідентифікаційний код 37243279) 3 274 523,14 грн основної заборгованості та 49 117,85 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 27.03.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко