Постанова

від 07.10.2024 по справі 910/5814/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2024 р. Справа№ 910/5814/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги АТ "Аграрний фонд" та АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

на рішення Господарського суду м. Києва від 18.03.2024

у справі № 910/5814/17 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

до Акціонерного товариства "Аграрний фонд"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У 2017 році Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - позивач; АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; АТ «ДПЗКУ»» апелянт-2) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Аграрний фонд» (надалі - відповідач; АТ «Аграрний фонд»; апелянт-1) про стягнення 9 735 014,89 грн за договором складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013, з яких: 7 129 004,15 грн заборгованості, 2 292 082,72 грн інфляційних втрат та 313 928,02 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати вартості наданих позивачем послуг за договором за період з червня 2014 року по лютий 2017 року.

Справа № 910/5814/17 розглядалась судами неодноразово.

За результатами нового розгляду цієї справи, постановою Верховного Суду від 12.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 910/5814/17, якими у задоволенні позову відмовлено повністю, скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2024, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ "Аграрний фонд" на користь АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 3 274 523,14 грн основної заборгованості та 49 117,85 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

За висновками місцевого господарського суду: обґрунтованою є вартість наданих позивачем послуг у період з червня 2014 року по лютий 2017 року на суму 3 163 944,34 грн, яка розрахована по тарифу 16,50 грн; позивачем відшкодовано відповідачу вартість зерна погіршеної якості у кількості 3 985,08 тонн, відтак, строк оплати послуг зберігання вказаного обсягу зерна пшениці 3 класу настав; оскільки акти наданих послуг від 31.07.2014 № 1, від 31.08.2014 № 2 та від 30.09.2014 № 3 на загальну суму 110 578,80 грн підписані відповідачем, послуги за ними вважаються наданими належним чином та підлягають оплаті; позаяк п. 7.2 договору передбачені наслідки надання позивачем відповідачу актів наданих послуг, оформлених неналежним чином, то в даному випадку відповідач звільняється від відповідальності за несвоєчасну оплату послуг із зберігання, що, відповідно, виключає застосування до відповідача наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, АТ "Аграрний фонд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17 в частині задоволення позовних вимог АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення з АТ "Аграрний фонд" 3 274 523,14 грн основної заборгованості і 49 117,85 грн судового збору скасувати та прийняти в цій частині нове про відмову у задоволенні відповідних позовних вимог. В іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17 залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог не ґрунтується на засадах верховенства права та є незаконним.

Апелянт-1 зазначає, що філія ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» «Бровківське ХПП», у порушення умов договору складського зберігання зерна від 01.11.2013 № 49-05/13, вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» допустило погіршення якісних показників зерна, яке належить на праві власності ПАТ «Аграрний фонд» у кількості 7 178,000 тонн, з яких 3 985,080 тонн було знищено. У зв`язку із вищевикладеним, АТ «Аграрний фонд» на підставі п. 6.5 договору призупинило оплату послуг за зберігання 11 884,703 тонн зерна на ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» починаючи з дати виявлення погіршення якісних показників (7 липня 2014 року).

Окремо відповідач вказує, що усі докази на які посилається АТ «Аграрний фонд», були дослідженні при розгляді справи № 910/2530/16 та не потребують доказуванню при розгляді справи № 910/5814/17, а тому посилання суду першої інстанції на неможливість прийняття до уваги експертного висновку № 002854 п/16 від 14.03.2016, який став основним доказом та підставою для задоволення позовних вимог АТ «Аграрний фонд» у справі № 910/2530/16, засвідчив факт погіршення зерна АТ «ДПЗКУ» та фактичне невиконання АТ «ДПЗКУ» договірних зобов`язань щодо зберігання зерна, тобто носив преюдиціальний характер для Господарського суду м. Києва при розгляді справи № 910/5814/17, є безпідставним та незаконним.

Також апелянтом-1 вказується, що посилання суду першої інстанції на лист-вимогу від 24.11.2023 № 130-2-1-/3228 є безпідставним, адже до вказаних актів не було долучено відповідного пакету документів, які передбачено п. 6.3 договору, а відповідно до п. 4.2.1 договору сторони чітко передбачили, що підставою для сплати вартості послуг є певний пакет документів, який визначений п. 6.3 договору.

Крім того, на думку відповідача судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, що акти датуються 2014-2017 роками та зазначені посади підписантів зі сторони АТ «Аграрний фонд», які існували у ті роки. Втім, станом на дату подачі апеляційної скарги вказані у актах посади в АТ «Аграрний фонд» вже відсутні або особи вже не уповноважені на підписання таких документів, що свідчить про неналежність оформлення актів, що залишено поза належною увагою. Тим самим, позовна заява є передчасною, так як на момент її подання у 2017 році у позивача були відсутні підстави для стягнення боргу за договором, оскільки строк оплати на момент подання позову ще не настав.

Додатково апелянтом-1 акцентується, що якщо перерахувати послуги по зберіганню за тарифом 16,50 грн, то вказана сума буде становити 3 098 146,76 грн, тобто на 65 797,58 грн менше.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 апеляційна скарга відповідача у справі № 910/5814/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 у справі № 910/5814/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Аграрний фонд" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Аграрний фонд" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17 призначено на 10.06.2024.

13.05.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Згідно аргументів позивача, АТ «ДПЗКУ» було відвантажено в період з 01.06.2014 до лютого 2017 року АТ «Аграрний фонд» на виконання умов договору 7 387,628 тонн зерна, за зберігання якого позивачем пред`явлено відповідний позов, при цьому АТ «Аграрний фонд» жодних претензій щодо обсягу наданих послуг і щодо якості відвантаженого зерна не пред`являлось.

Крім цього, за твердженнями позивача, відповідачем щомісячних актів наявності зерна та відповідності його кількісним та якісним показникам починаючи з червня 2014 року та включно по лютий 2017 року (крім акта від 07.07.2014) не надано, що свідчить про необґрунтованість тверджень апелянта-1 про не відповідність якісних та кількісних характеристик зерна відповідача, яке було на зберіганні у позивача та свідчить про відсутність підстав для неоплати відповідачем послуг позивача по зберіганню.

Позивач акцентує й те, що апелянт-1 спочатку стверджує, що на зберіганні у АТ «ДПЗКУ» було 7 178,000 тонн, з яких 3 985,080 тонн було знищено, а потім все ж таки визнає, що на зберіганні було всього 11 884,703 тонн зерна, а не 7 178,000 тонн, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги відповідача.

Також, позивач зазначає, що доводи відповідача про те, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують фактичне знищення зерна, є безпідставними, оскільки таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Крім того позивач вказує, що у оскаржуваному рішенні наведено наступне: «При цьому суд зазначає, що за результатами проведення комплексної судово-біологічної та товарознавчої експертизи у даній справі, згідно висновку експертів Київського науководослідного інституту судових експертиз № 2392/17-34/4274/18-53 від 06.06.2019 зерно пшениці, зразки якого відібрані на підставі акту огляду місця відбору об`єктів експертизи у рамках виконання ухвали суду № 910/2530/16 від 25.07.2017, відповідає за показниками 3 класу і може бути використаним за первісним або іншим можливим призначенням…».

Вказане, на переконання позивача, свідчить, що зерно у кількості 3 985,080 т пшениці 3 класу 2013 року врожаю відповідало ДСТУ. Тим самим, як вважає позивач, судом першої інстанції було обґрунтовано не взято до уваги експертні висновки в якості належного доказу на підтвердження погіршення якості зерна, а саме: пшениці 3 класу 2013 року кількістю 3 985,080 тонн, оскільки з даного експертного висновку не вбачається, що об`єктом дослідження були саме проби з партії 3 985,080 тонн, а вказаний у висновку акт відбору зразків від 03.03.2016 № 07-05/469 в матеріалах справи відсутній. Тому твердження апелянта-1, що судами по справі № 910/2530/16 було встановлено факт погіршення якості зерна настільки, що унеможливило його використання за первісним призначенням, є хибним.

Підсумовуючи викладені заперечення позивачем зазначається, що АТ «Аграрний фонд» не надано доказів, які б підтвердили, що пшениця 3 класу 2013 року врожаю, яка зберігалась позивачем згідно складських квитанцій від 20.02.2014 № 136 (АУ № 887736), від 30.12.2014 № 153 (АУ № 887753), від 04.08.2015 № 161 (АУ № 887761) не відповідала якісним показникам, визначеним ДСТУ починаючи з червня 2014 року (початок не оплати відповідачем вартості послуг). Більше того, АТ «ДПЗКУ» неодноразово зверталось до відповідача з вимогами відвантажити з філії ПАТ «ДПЗКУ» «Бровківське ХПП» зерно пшениці 3 класу (від 26.01.2018 №130-2-21/542 та від 14.02.2018 №130-2-467/2-21/977), однак відповідач навмисно відмовився відвантажувати зерно, щоб не сплачувати вартість послуг по зберіганню позивачу.

Також не погоджуючись з прийнятим рішенням, з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду звернулось і АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17 за позовом Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Акціонерного товариства «Аграрний фонд» в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з АТ «Аграрний фонд» інфляційних втрат та 3% річних, решту рішення залишити без змін. Задовольнити позовні вимоги АТ «ДПЗКУ» в частині стягнення з АТ «Аграрний фонд» 3% річних та інфляційних втрат на користь позивача.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних прийнято: необґрунтовано; без повного з`ясування обставин справи; з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт-2 вказує, що в матеріалах справи наявні належні і достатні докази, які підтверджують, що позивачем на адресу відповідача направлялись належно оформлені акти, де вартість за зберігання розраховувалась позивачем з врахуванням тарифу 16,50 грн. Крім того, в матеріалах справи наявні акти: № 1, № 2, № 3 на загальну суму 110 578,80 грн, які підписано відповідачем.

Отже, за доводами позивача, висновок суду 1-ої інстанції, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог АТ «ДПЗКУ» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, - є необґрунтованим.

Позивачем також зазначено, що у листі-вимозі від 20.04.2016 № 130-2-12/2018 про стягнення 2 818 132,70 грн ним вказано, що АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» направляє акти виконаних робіт з додатками за період з червня 2014 року по лютий 2016 року на загальну суму 2 818 132,70 грн, що свідчить про те, що АТ «ДПЗКУ» з листом-вимогою від 20.04.2016 № 130-2-12/2018 направлялись акти, оформлені належним чином у відповідності до умов договору та із зазначенням тарифу 16,50 грн.

На переконання позивача, відповідач, який прострочив виконання грошового зобов`язання по оплаті послуг зернового складу, зобов`язаний сплатити АТ «ДПЗКУ» суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Також позивач звернув увагу, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України зазнали руйнування або опинилися на тимчасово окупованій території 14 філій АТ «ДПЗКУ». В наведеному апелянт-2 вказує, що відповідні обставини призвели до заподіяння значних збитків позивачу та до погіршення його фінансового стану. Поряд з тим, за твердженнями позивача недобросовісні дії відповідача та наявність у нього значної фінансової заборгованості перед позивачем тільки погіршують фінансовий стан останнього, оскільки відповідач не виконує свої зобов`язання щодо оплати вартості послуг, передбачених договором, починаючи з червня 2014 року та вже понад 9 років не здійснює оплату послуг АТ «ДПЗКУ», що призвело до негативного наслідку для АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 апеляційна скарга позивача у справі № 910/5814/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 у справі № 910/5814/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17. Об`єднано апеляційні скарги АТ "Аграрний фонд" та АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд апеляційних скарг АТ "Аграрний фонд" та АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі №910/5814/17 призначено на 10.06.2024.

13.05.2024 на адресу апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому АТ "Аграрний фонд" просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. За аргументами відповідача, твердження позивача про наявність в матеріалах справи доказів направлення належним чином оформлених актів наданих послуг АТ «Аграрний фонд» не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.

Як вважає АТ "Аграрний фонд", у АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" взагалі відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних, оскільки відповідно до п. 7.2 договору відповідач не має нести відповідальність за несвоєчасну оплату.

В судовому засіданні 10.06.2024 судом у справі оголошено перерву до 08.07.2024.

У зв`язку з повітряною тривогою, задля збереження життя і здоров`я та убезпечення відвідувачів, суддів та працівників апарату суду, враховуючи розпорядження голови Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 № 3, судове засідання, призначене на 08.07.2024, не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 розгляд апеляційних скарг АТ "Аграрний фонд" та АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17 призначено на 09.09.2024.

В судовому засіданні 09.09.2024 судом у справі оголошено перерву до 07.10.2024.

Представник апелянта-2 в судовому засіданні 07.10.2024 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Представник апелянта-1 в судовому засіданні 07.10.2024 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ «ДПЗКУ» про стягнення з АТ «Аграрний фонд» 3% річних та інфляційних втрат.

В свою чергу, представники апелянтів заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, поданої протилежною стороною.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.11.2013 між філією Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» (скорочено - зерновий склад) та Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» (найменування змінено на Акціонерне товариство «Аграрний фонд») (в тексті - поклажодавець) укладено договір складського зберігання № 49-05/13 (в подальшому - Договір; Договір зберігання), за умовами якого поклажодавець зобов`язується передати, а зерновий склад зобов`язується прийняти на зберігання зернові, зернобобові, круп`яні, олійні культури в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується складськими квитанціями та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених діючими ДСТУ.

Пунктами 1.2 та 1.5 Договору визначено, що кількість та якість зерна, що передається поклажодавцем на зберігання, визначені в складських квитанціях на зерно, що видаються зерновим складом. Зерновий склад гарантує, що він має зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.

За умовами п. 4.1.1 Договору зберігання зерновий склад зобов`язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, яка відповідає вимогам державних стандартів, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі.

Пунктом 4.2.1 Договору погоджено, що зерновий склад має право вимагати від поклажодавця розрахунок за надані послуги зі зберігання зерна відповідно до наданих згідно з п. 6.3 цього договору документів.

Відповідно до пункту 4.3.2 Договору зберігання передбачено, що поклажодавець зобов`язаний своєчасно розраховуватись за надані послуги зі зберігання зерна.

Згідно п. 6.2 Договору розмір плати (тарифу) за надання послуг по зберіганню зерна становить 16,50 грн за тонну на місяць з урахуванням ПДВ.

У відповідності до п. 6.3 Договору зберігання поклажодавець сплачує вартість послуг зі зберігання зерна на підставі наданих зерновим складом у термін до 10 числа наступного за звітним місяцем одним пакетом належним чином оформлених документів: акт наданих послуг; розрахунок обсягів коштів за зберігання ОДЦР до акту наданих послуг; форма № 36 (книга кількісно-якісного обліку, що містить інформацію про рух зерна згідно з бухгалтерським обліком зернових складів); форма № 47 (картка аналізу зерна); акт-розрахунок (додаток 7 до Інструкції) та акт форми № 34 - у разі проведення операцій з доробки зерна, або акт зачистки форма № 30 - у разі вибуття всієї партії зерна.

Пунктом 6.5 Договору визначено, що у разі невідповідності фактичної кількості зерна поклажодавця на зерновому складі кількості, що обліковується за даними поклажодавця, чи погіршення його якісних показників, що підтверджується актом наявності, оплата послуг за зберігання зерна поклажодавцем не здійснюється до приведення кількості та якості у відповідність до кількості та якості, зазначених у складських квитанціях.

За умовами п. 7.2 Договору зберігання у разі надання зерновим складом акту наданих послуг, оформленого неналежним чином, поклажодавець не несе відповідальності за несвоєчасну оплату.

28.07.2014 між Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» (власник) та філією Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» (зерновий склад) укладено додатковий договір № 1 до Договору (надалі - Додатковий договір), за умовами якого виконавець бере на себе зобов`язання на підставі дозволiв (та/або листів) власника надавати останньому комплекс послуг із навантаження зерна (далі - вантаж) пшениця 2 класу врожаю 2010 року у кількості 30,146 тонн, пшениця 2 класу врожаю 2011 року у кількості 100,606 тонн, пшениця 3 класу врожаю 2011 року у кількості 2242,500 тонн з Філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» (13444, вул. Леніна, 136, с. Бровки Перші, Андрушівського району, Житомирської області), а власник бере на себе зобов`язання оплатити вартість наданих послуг за тарифом у розмірі 60,00 грн з урахуванням ПДВ за тонну. Вартість навантаження становить (60 х 2373,252 = 142 395,12 грн).

Ціна договору складає 142 395,12 грн, у тому числі ПДВ - 23 732,52 грн (п. 1.3 Додаткового договору).

За умовами п. 4.2 Додаткового договору вартість наданих послуг, що підлягають оплаті виконавцю, вказується в акті наданих послуг.

Власник здійснює розрахунок за надані послуги на підставі акта наданих послуг (п. 4.4 Додаткового договору).

На підставі Договору позивач взяв на зберігання та зберігав зерно відповідача починаючи з листопада 2013 року, підтвердженням чого є складські квитанції на зерно: № 107 від 28.11.2013 (АУ № 887707) вага залікова - 142 506 кг., № 109 від 28.11.2013 (АУ№ 887709) вага залікова - 730 803 кг., № 111 від 28.11.2013 (АУ № 887711) вага залікова - 5 314 862 кг., № 114 від 23.12.2013 (АУ № 887714) вага залікова - 57 468 кг., № 117 від 27.12.2013 (АУ № 887717) вага залікова - 100 606 кг., № 122 від 27.12.2013 (АУ № 887722) вага залікова - 2 584 630 кг., № 125 від 10.01.2014 (АУ № 887725) вага залікова - 30 146 кг., № 127 від 10.01.2014 (АУ № 887727) вага залікова - 1 608 206 кг., № 128 від 10.01.2014 (АУ № 887728) вага залікова - 447 300 кг., № 129 від 10.01.2014 (АУ № 887729) вага залікова - 54 261 кг., № 130 від 10.01.2014 (АУ № 887730) вага залікова - 805 120 кг., № 131 від 29.01.2014 (АУ № 887731) вага залікова - 172 532 кг., № 113 від 23.12.2013 (АУ № 887713) вага залікова - 85 197 кг., № 136 від 20.02.2014 (АУ № 887736) вага залікова - 1 509 493 кг., № 149 від 30.07.2014 (АУ № 887749) вага залікова - 12 752 кг, № 153 від 30.12.2014 (АУ № 887753) вага залікова - 160 725 кг., №161 від 04.08.2015 (АУ № 887761) вага залікова - 2 314 862 кг.

Загальний обсяг переданого відповідачем за вказаними вище складськими квитанціями на зберігання позивачу зерна становить 16 131 469 кг. (16 131,469 т.).

За період з лютого по травень 2014 року відповідач сплатив на користь позивача 1 120 389,00 грн за послуги зберігання, що підтверджується банківськими виписками.

20.04.2016 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу № 130-2-12/2018 про сплату заборгованості в сумі 2 818 132,70 грн та акти виконаних робіт з додатками за період з червня 2014 року по лютий 2016 року.

Відповідач актів не підписав (крім актів наданих послуг від 31.07.2014 № 1, від 31.08.2014 № 2 та від 30.09.2014 № 3) та у листі від 20.05.2016 № 02-01/1180 вказав про неоплату послуг за Договором, посилаючись на погіршення якості зерна та неправильне оформлення позивачем актів наданих послуг, оскільки останній нараховував плату за зберігання зерна за завищеними тарифами, які не передбачені умовами п. 6.2 Договору. Разом з тим, відповідач вказав, що питання щодо відповідної оплати послуг та підписання актів виконаних робіт буде вирішене після прийняття рішення у судовій справі № 910/2530/16.

Далі позивачем направлено відповідачу та отримано 21.02.2017 (лист № 07-04/3/328) останнім акти наданих послуг за зберігання зерна за період з червня 2014 року по лютий 2017 року, а саме: за березень 2016 року - 167 908,94 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за квітень 2016 року - 167 767,54 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за травень 2016 року - 167 484,74 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за червень 2016 року - 167 484,74 грн (тариф зберігання 42,00 грн тонна/місяць), за липень 2016 року - 185 429,54 грн (тариф зберігання 46,50 грн тонна/місяць), за серпень 2016 року - 185 429,54 грн (тариф зберігання 46,50 грн тонна/місяць), за вересень 2016 року - 179 447,94 грн (тариф зберігання 45,00 грн тонна/місяць), за жовтень 2016 року - 185 429,54 грн (тариф зберігання 46,50 грн тонна/місяць), за листопад 2016 року - 179 447,94 грн (тариф зберігання 45,00 грн тонна/місяць), за грудень 2016 року - 185 429,54 грн (тариф зберігання 46,50 грн тонна/місяць), за січень 2017 року - 215 098,26 грн (тариф зберігання 53,94 грн тонна/місяць), за лютий 2017 року - 194 282,30 грн (тариф зберігання 48,72 грн тонна/місяць).

Загальна сума всіх вказаних актів за період з червня 2014 року по лютий 2017 року становить 7 129 004,15 грн, яку позивач й просить стягнути з відповідача за відповідним позовом.

Листом від 23.02.2017 № 07-04/3/328 відповідач підтвердив отримання актів наданих послуг за період з 01.06.2014 по 31.01.2017, однак повідомив про залишення їх без розгляду у зв`язку із невідповідністю тарифів, із розрахунку яких визначено вартість послуг, а також вказав на виявлення з червня 2014 року обставин щодо погіршення якості зерна, що відповідно до п. 6.5 Договору є підставою для зупинення оплати за надані послуги.

Як вже зазначалось, постановою Верховного Суду від 12.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 910/5814/17, якими у задоволенні позову відмовлено повністю, скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, Верховний Суд, скасовуючи судові акти попередніх судових інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд, у своїй постанові, серед іншого, зазначив, що:

«Наслідки надання зерновим складом акта наданих послуг, оформленого неналежним чином, передбачені пунктом 7.2 договору, за яким у разі надання зерновим складом акта наданих послуг, оформленого неналежним чином, поклажодавець не несе відповідальності за несвоєчасну оплату.

Вказана умова договору не звільняє поклажодавця від оплати, а звільняє від відповідальності за її несвоєчасність.

Крім того, суд звертає увагу, що розмір плати (тарифу) за надання послуг зі зберігання зерна встановлена сторонами в договорі (п. 6.2), а тому поклажодавець був обізнаний з нею і не був позбавлений можливості оплатити вартість послуг зберігання за правильним тарифом.

Таким чином, судами неправильно застосовано статтю 538 ЦК України.

Верховний Суд враховує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 910/14503/17, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 та постановою Верховного Суду від 08.05.2018, позивачу відмовлено у задоволенні позову про внесення змін до договору складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013, у якому позовними вимогами було заявлено про внесення змін щодо розміру плати (тарифу) за надання послуг по зберіганню зерна, яка визначена умовами п. 6.2 договору складського зберігання від 01.11.2013 № 49-05/13.

Верховний Суд погоджується з господарськими судами попередніх інстанцій про те, що розмір плати (тарифу) за послуги по зберіганню зерна залишився у розмірі 16,50 гривень за тонну на місяць з урахуванням ПДВ відповідно до умов п. 6.2 договору, тоді як позивач нараховував заборгованість за надані послуги зі зберігання зерна, яка є предметом даного спору, відповідно до вищезазначених актів наданих послуг, в яких тарифи не 16,50 гривень за тонну на місяць з урахуванням ПДВ, відповідно до умов п. 6.2 договору, а є завищеними.

Проте Верховний Суд звертає увагу, що, встановивши наявність обов`язку з оплати зберігання зерна, суд повинен дослідити правильність розрахунків та встановити дійсний розмір заборгованості за правильним тарифом.

Крім того, як стверджує скаржник та вбачається з матеріалів справи, позивач на вимогу суду надавав розрахунок заборгованості з урахуванням тарифу 16,50 гривень за тонну зерна за місяць.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до складських квитанцій на зерно загальний обсяг переданого відповідачем на зберігання позивачу зерна становить 16 131 469 кг. (16 131,469 т.).

Скаржник зазначає, що з акта наявності зерна та відповідності його кількісним та якісним показникам від 07.07.2014, який надано відповідачем вбачалось, що в зерні є незначна кількість «жучків», та в результаті проведених AT «ДПЗКУ» заходів по їх знезараженню, вказане зерно відповідало якісним показникам ДСТУ, що підтверджується також тим, що AT «Аграрний фонд» (відповідач) жодного акту наявності зерна та відповідності його кількісним та якісним показникам після липня 2014 року до суду не надав. Протоколи, які надано відповідачем до матеріалів справи та на які послався суд в оскаржуваному рішенні були зроблені 17.12.2015 і стосувались виключно пшениці 3 класу в кількості 3985,080 тонн, однак відповідач не здійснював оплату вартості послуг за зберігання зерна починаючи з червня 2014 року.

Вказані обставини не були перевірені господарськими судами попередніх інстанцій, як і не було досліджено обставин щодо приведення якості зерна у відповідність до якості, зазначеної у складських квитанціях, що має суттєве значення з огляду на умови пункту 6.5 договору.

Тобто вказаним пунктом сторони передбачили підстави зупинення виконання обов`язку з оплати послуг зберігання, а не підстави звільнення від такої оплати.

Верховний Суд звертає увагу, що під час розгляду даної справи оплата збитків за погіршення якості 3 985,08 тон зерна пшениці 3 класу (відшкодування його вартості) була проведена Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в повному обсязі на суму 14 087 257,80 грн, що встановлено судами та підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 2328384 від 25.09.2020.

Таким чином, на момент розгляду даної справи строк оплати послуг зберігання вказаних 3 985,08 тон зерна пшениці 3 класу настав.

Судами обох інстанцій не було досліджено та не встановлено, за якими саме складськими квитанціями позивачем було виконано обов`язок зі зберігання належним чином, а за якими допущено порушення якості, в якому обсязі та в які періоди, чи було приведено на момент розгляду даної справи якість зерна у відповідність до якості, зазначеної у складських квитанціях. Вказані обставини мають суттєве значення для встановлення наявності підстав для оплати послуг зберігання зерна.

Крім того, суд вважає передчасною і відмову в частині позовних вимог з оплати послуг навантаження вантажу, враховуючи, що відповідач відмовився від права власності на зерно пшениці 3 класу у кількості 3 985, 08 тонн».

Приймаючи до уваги висновки Верховного Суду у цій справі, викладені у постанові від 12.10.2023, колегія суддів вказує таке.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За ч.ч. 3, 4 ст. 294 ГК зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

За ст. 938 ЦК України, якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

У ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначено, що: зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа; якість зерна та продуктів його переробки - сукупність споживчих властивостей зерна та продуктів його переробки, які відповідають вимогам державних стандартів, технічних умов, фітосанітарних і ветеринарно-санітарних норм та інших нормативних документів.

Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

Статтею 27 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» передбачено, що зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Згідно ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за послуги складського зберігання зерна.

Так, складськими квитанціями на зерно, підтверджуються обставини, що зерно було прийнято від відповідача позивачем на зберігання.

При цьому, відповідачем у період з червня 2014 року по червень 2015 року були видані відповідні дозволи на переміщення/відвантаження/переоформлення зерна, а саме:

- дозвіл на переоформлення від 04.06.2014 № 41-10/3-446 у власність ТОВ «Зерно.УА» жита 3 класу 2011 року відповідно до складської квитанції АУ № 887729 від 10.01.2014 у кількості 54,261 тонни;

- дозвіл на переоформлення від 04.06.2014 № 41-10/3-447 у власність ТОВ «Зерно.УА» жита 2 класу 2011 року у кількості 420 тонн відповідно до складської квитанції АУ № 887730 від 10.01.2014, а на залишок зерна у кількості 385,120 тонн виписана складська квитанція АУ № 887747 від 05.06.2014;

- дозвіл на переоформлення від 11.06.2014 № 41-10/3-460 у власність ТОВ «Зерно.УА» жита 2 класу 2011 року у кількості 385,120 тонни відповідно до складської квитанції АУ № 887747 від 05.06.2014;

- дозвіл на переміщення зерна від 24.07.2014 № 41-09/351, яким ПП «Надія» дозволено переміщення для подальшої переробки пшениці 3 класу 2011 року за складською квитанцією АУ № 887740 від 03.04.2014 у кількості 2 242,500 тонн; пшениці 2 класу 2010 року за складською квитанцією АУ № 887725 від 10.01.2014 у кількості 30,146 тонн; пшениці 3 класу 2011 року за складською квитанцією АУ № 887717 від 27.12.2023 у кількості 100,606 тонн; всього за вказаними квитанціями - 2373,252 тонн. Позивач вказує, що 29.07.2014 відбулось погашення складської квитанції АУ № 887717 від 27.12.2023, натомість видано нову складську квитанцію АУ № 887749 від 30.07.2014; 31.07.2014 відбулось погашення складської квитанції № АУ № 887740 від 03.04.2014, натомість видано нову складську квитанцію АУ № 887750 від 31.07.2014;

- дозвіл на відвантаження зерна від 28.11.2014 № 41-09/652, яким дозволено відвантаження на адресу Філія ПАТ ДПЗКУ «Черняхівський елеватор» пшениці 3 класу 2011 року за складською квитанцією АУ № 887751 від 05.09.2014 у кількості 517,520 тонн, пшениці 3 класу 2012 року за складською квитанцією АУ № 887744 від 30.05.2014 у кількості 569,286 тонн та пшениці 3 класу 2013 року за складськими квитанціями АУ № 887707 від 28.11.2013 у кількості 142,506 тонн та АУ № 887709 від 28.11.2013 у кількості 730,803 тонн. Як зазначає позивач, у зв`язку із даним відвантаженням зерна складські квитанції АУ № 887751 від 05.09.2014, АУ № 887744 від 30.05.2014 та АУ № 887707 від 28.11.2013 погашено, а взамін складської квитанції АУ № 887709 від 28.11.2013 виписана складська квитанція АУ № 887753 від 30.12.2014;

- дозвіл на відвантаження зерна від 08.06.2015 № 04/155, яким дозволено відвантаження зерна на адресу Філії ПАТ «ДПЗКУ» «Кролевецький КХП», а саме: пшениці 3 класу 2013 року у кількості 3000,00 тонни за складською квитанцією АУ № 887711 від 28.11.2013, у зв`язку з чим вказану складську квитанцію розділено та на різницю кількості зерна видано складську квитанцію АУ № 887761 від 04.08.2015 (вага залікова - 2314,862 тонни).

Як підтверджується сторонами, на зберіганні у позивача знаходилось 11 884,703 тонн зерна.

Згідно актів наданих послуг № 1 від 31.07.2014, № 2 від 31.08.2014 та № 3 від 30.09.2014 з навантаження вантажу на складі філії ПАТ «ДПЗКУ» «Бровківське ХПП» на загальну суму 110 578,80 грн, такі документи підписані та скріплені печатками сторін, а отже вважаються такими, що прийняті відповідачем та підлягають оплаті, і з такими висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.

Поряд із цим, зважаючи на прийняття позивачем від відповідача на зберігання зерна, а також враховуючи фактичне надання позивачем послуг із зберігання переданого відповідачем зерна за Договором, видані останнім дозволи на переміщення/відвантаження/переоформлення зерна додатково підтверджують користування наданими позивачем послугами зберігання зерна.

Тому, оскільки протягом червня 2014 року по лютий 2017 року позивач надавав відповідачу послуги із складського зберігання зерна, які відповідно до законодавства є оплатними, відповідач зобов`язаний оплатити вказані послуги зберігання, про що, за висновками колегії суддів, правильно вказано місцевим господарським судом.

Надіслані позивачем на адресу відповідача акти наданих послуг зі зберігання зерна за період з червня 2014 року по лютий 2017 року останнім не підписані, а в окремих актах зазначено більший тариф, аніж той, який встановлено сторонами у п. 6.2 Договору.

В наведеному варто вказати, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Так, питання внесення змін до Договору в частині зміни тарифів за послуги зберігання зерна та приведення їх у відповідність до наказів ПАТ «ДПЗКУ» та розповсюдження застосування цін на правовідносини, що склалися з 01.06.2014, було предметом розгляду у справі № 910/14503/17, за результатами якої рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 та постановою Верховного Суду від 08.05.2018, Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України» відмовлено у задоволенні позову про внесення змін до договору складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013, а саме в частині внесення змін щодо розміру плати (тарифу) за надання послуг по зберіганню зерна, яка визначена умовами п. 6.2 договору складського зберігання від 01.11.2013 № 49-05/13.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що в межах справи, що розглядається, в силу ст. 75 ГПК України, не підлягають доказуванню обставини відсутності правових підстав для внесення змін щодо розміру плати (тарифу) за надання послуг по зберіганню зерна, яка визначена умовами п. 6.2 Договору зберігання.

Відповідно, розмір плати (тарифу) за послуги по зберіганню зерна залишився у розмірі 16,50 грн за тонну на місяць з урахуванням ПДВ відповідно до умов п. 6.2 Договору.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду попередньої інстанції, що позивачем неправомірно було нараховано відповідачу вартість послуг зі зберігання зерна за завищеними тарифами, які не погоджувались сторонами, а тому для розрахунків відповідача за надані позивачем послуги має застосовуватись тариф у розмірі 16,50 грн за тонну на місяць із урахуванням ПДВ згідно п. 6.2 Договору.

За умовою п. 7.2 Договору надання зерновим складом акту наданих послуг, оформленого неналежним чином, не звільняє поклажодавця від оплати, а звільняє від відповідальності за її несвоєчасність.

Відтак, зазначення в актах наданих послуг тарифів, які не відповідають тарифам, узгодженим умовами Договору, не є підставою для звільнення поклажодавця від оплати послуг зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано розрахунок заборгованості відповідача за Договором з урахуванням погодженого сторонами тарифу - 16,50 грн за тонну зерна в місяць, відповідно до якого заборгованість відповідача за зберігання зерна у період з червня 2014 року по лютий 2017 року склала 3 208 837,33 грн (без урахування послуг із навантаження зерна).

Втім, із долучених позивачем актів наданих послуг до Договору за спірний період за тарифом 16,50 грн вбачається, що загальна сума заборгованості відповідача за надані послуги зберігання складає 3 163 944,34 грн з ПДВ.

При цьому, наявні у матеріалах справи акти складені з урахуванням здійснених відвантажень, переоформлень та переміщень зерна за наданими відповідачем дозволами, та 24.11.2023, вкотре, надіслані на адресу відповідача із листом-вимогою № 130-2-19/3228.

За наведеного, суд апеляційної інстанції вважає вмотивованим висновок суду першої інстанції про те, що вартість наданих позивачем послуг у період з червня 2014 року по лютий 2017 року складає 3 163 944,34 грн (з урахуванням обсягу зерна, що знаходилось на зберіганні у позивача).

Окремо судова колегія зазначає, що актом наявності зерна, що належить ПАТ «Аграрний фонд» та відповідності його кількісним та якісним показникам від 07.07.2014 вбачається, що виявлено зараженість зерна в кількості 7 178 тонн.

ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» було проведено випробування пшениці 3 класу 2013 року врожаю, яка зберігається на філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» та належить на праві власності ПАТ «Аграрний фонд», про що складено протоколи випробувань № 3888, № 3889 від 17.12.2015.

Згідно з зазначеними вище протоколами випробувань пшениця 3 класу 2013 року не відповідала вимогам 6 класу згідно ДСТУ 3768:2010 по показнику «Запах», «Сміттєва домішка» та «Зараженість шкідниками».

05.02.2016 представниками сторін складено акт відбору проб за результатами спільного відбору проб зерна 3 класу 2013 року врожаю, розмір партії 3 985,080 тонн, місце відбору - склади №№ 1, 2, 7 ПАТ ДПЗКУ філія «Бровківське ХПП». За результатами цього відбору ДП «Державний центр сертифікації експертизи сільськогосподарської продукції» видано протоколи випробувань від 16.02.2016 № 321, яким встановлено невідповідність даної проби пшениці вимогам 3 класу згідно ДСТУ 3768:2010 «Пшениця. Технічні умови» по показникам «Запах» та «Масова частка сирої клейковини»; від 17.02.2016 № 436, яким встановлено невідповідність взятої проби пшениці вимогам 3 класу згідно ДСТУ 3768:2010 «Пшениця. Технічні умови» по показникам «Запах», «Сміттєва домішка, зокрема, зіпсовані зерна», «Зараженість шкідниками», «Масова частка сирої клейковини».

У відповіді від 20.05.2016 № 02-01/1180 на лист-вимогу позивача від 20.04.2016 № 130-2-12/2018 відповідач вказав, що питання погіршення якості зерна є предметом розгляду у справі № 910/2530/16.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/2530/16, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» про стягнення 14 252 252,39 грн за погіршення якості 3 985,08 тон зерна пшениці 3 класу, вартість зберігання якої входить до складу даних позовних вимог, задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» збитки у розмірі 14 087 257,80 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Вищевказаним рішенням суду встановлено погіршення якості зерна пшениці 3 класу, переданого Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» на зберігання відповідно по трьох складських квитанцій, а саме: № 136 від 20.02.2014 (АУ № 887736) вага - 1 509,493 т., №153 від 30.12.2014 (АУ № 887753) вага - 160,725 т. та № 161 від 04.08.2015 (АУ № 887761) вага - 2 314,862 т. загальною вагою 3 985,08 т. У зв`язку із зазначеним було присуджено до стягнення з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» збитки у розмірі 14 087 257,80 грн.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/2530/16 25.09.2020 позивачем, під час розгляду справи № 910/5814/17, було сплачено на користь відповідача відшкодування вартості зерна обсягом 3 985,08 тонн у повному обсязі на суму 14 087 257,80 грн (платіжне доручення № 2328384 від 25.09.2020).

Цього ж дня (25.09.2020) між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі складських квитанцій, відповідно до якого АТ «Аграрний фонд» підтвердив отримання відшкодування суми збитків згідно з рішенням суду у справі № 910/2530/16 та відмовився від права власності на зерно пшениці 3 класу у кількості 3 985,08 тонн, що було передано на зберігання позивачу на підставі складських квитанцій № 136 від 20.02.2014 (АУ № 887736), № 153 від 30.12.2014 (АУ № 887753) та № 161 від 04.08.2015 (АУ № 887761), передавши оригінали вказаних складських квитанцій АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» для погашення.

Згідно ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

За ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України, ч. 1 ст. 947 ЦК України).

Тобто, обов`язкам зберігача зберігати річ та забезпечення схоронності речі кореспондує обов`язок поклажодавця здійснити плату за зберігання речі.

У листі від 30.01.2018 № 02-08/3/132 відповідач вимагав у позивача забезпечити схоронність зерна, яке є предметом експертизи та судового спору у справі № 910/2530/16.

Відповідно, з огляду на передачу відповідачем позивачу на зберігання зерна пшениці 3 класу у кількості 3 985,08 тонн, зважаючи на надання останнім у спірний період (червень 2014 року - лютий 2017 року) послуг зі зберігання зерна, якість якого було погіршено, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що до моменту погашення відповідних складських квитанцій на зерно (пшениці 3 класу у кількості 3 985,08 тонн) воно перебувало на зберіганні у позивача. Відтак, враховуючи, що позивачем відшкодовано відповідачу вартість зерна пшениці 3 класу погіршеної якості у кількості 3 985,08 тонн, з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази знищення зерна пшениці 3 класу 2013 року у кількості 3 985,080 тонн, строк оплати послуг зберігання вказаного обсягу зерна пшениці 3 класу є таким, що настав.

З огляду на вказане, судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта-2 про відсутність підстав для стягнення з відповідача боргу за Договором з оплати вартості наданих позивачем послуг зі зберігання зерна та з навантаження вантажу за період з червня 2014 року по лютий 2017 року, а також щодо знищення 3 985,08 тонн зерна.

В свою чергу, заперечення позивача у відповідних межах приймаються до уваги судовою колегією.

Щодо висновків місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 2 292 082,72 грн інфляційних втрат та 313 928,02 грн 3% річних за загальний період прострочення виконання грошового зобов`язання з 11.07.2014 по 07.03.2017, а відповідно й стосовно доводів апеляційної скарги АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", колегія суддів зазначає таке.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.1. Договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов даного договору.

В п. 7.2. Договору сторони погодили, що у разі надання зерновим складом акта наданих послуг, оформленого неналежним чином, поклажодавець не несе відповідальності за невчасну оплату.

Як вже зазначалось, п. 6.3 Договору передбачено, що поклажодавець сплачує вартість послуг зі зберігання зерна, наданих зерновим складом у термін до 10 числа наступного за звітним місяцем одним пакетом на підставі належним чином оформлених документів: акт наданих послуг; розрахунок вартості за зберігання ОДЦР до акта наданих послуг; форма № 36 (книга кількісно-якісного обліку, що містить інформацію про рух зерна згідно з бухгалтерським обліком зернових складів); форма № 47 (картка аналізу зерна); акт-розрахунок (додаток 7 до Інструкції) та акт форми № 34 - у разі проведення операцій з доробки зерна, або акт зачистки форма № 30 - у разі вибуття всієї партії зерна.

20.04.2016 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу № 130-2-12/2018 про сплату заборгованості та акти виконаних робіт з додатками за період з червня 2014 року по лютий 2016 року.

На вказаний лист позивача, у листі № 02-01/1180 від 20.05.2016 відповідач зазначив про вирішення питання з підписання актів після прийняття судового рішення у справі № 910/2530/16.

Надалі позивачем направлено відповідачу та отримано 21.02.2017 (лист № 07-04/3/328) останнім неналежно оформлені акти наданих послуг за зберігання зерна за період з червня 2014 року по лютий 2017 року, оскільки в таких актах зазначались завищені тарифи, які не передбачені умовами Договору та із розрахунку яких і заявлено до стягнення за відповідним позовом борг за послуги зберігання за період з червня 2014 року по лютий 2017 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

За п. 7.2. Договору передбачені наслідки надання позивачем відповідачу актів наданих послуг, оформлених неналежним чином, зокрема, звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасну оплату послуг із зберігання, що, за наведеного, виключає застосування до відповідача наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді сплати інфляційних втрат та 3% річних.

За такого, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 11.07.2014 по 07.03.2017.

З цих підстав колегією суддів доводи апелянта-2 відхиляються, як необґрунтовані.

З огляду на все вищезазначене, на переконання колегії суддів висновки суду попередньої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3 274 523,14 грн є вмотивованими.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За висновками колегії суддів, доводи апелянтів про те, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог не ґрунтується на засадах верховенства права та є незаконним, а також щодо того, що таке рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних прийнято: необґрунтовано; без повного з`ясування обставин справи; з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

Водночас, апелянтами не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції у відповідних частинах.

При цьому, викладені у відзивах на апеляційні скарги твердження сторін знайшли своє підтвердження в рамках спростувань викладених останніми в апеляційних скаргах доводів в цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені сторонами в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянтів (АТ "Аграрний фонд" та АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Аграрний фонд" та Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Акціонерне товариство "Аграрний фонд" та Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

4. Справу № 910/5814/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 24.10.2024.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков