Рішення

від 20.03.2024 по справі 918/1141/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/1141/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді Н.Церковної при секретарі судового засідання І.Гусевик, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях до відповідача фізичної особи - підприємця Яковецького Івана Опанасовича про витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

Представник прокуратури - Рункевич І.В.,

Представник позивача - Качан О.М.,

Представник відповідача - Морочинець Я.І.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Вараської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях до фізичної особи - підприємця Яковецького Івана Опанасовича про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Яковецький І.О. з 27.12.2005 року є власником нерухомого майна - громадського будинку магазину побуту, яке розташоване за адресою: Рівненська область, Володимирецький район, селище міського типу Володимирець, вулиця Соборна 36. Разом з тим, за вказаною адресою знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим записом №64357), форма власності - приватна. Про наявність в приміщенні підвалу будинку побуту захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить облікова картка. Прокурор вказує, що враховуючи відсутність волі власника спірного майна на відчуження його у приватну власність ФОП Яковецького І.О., протирадіаційне укриття підлягає витребуванню з володіння відповідача у державну власність.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.04.2023 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 08.11.2023 року касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 25.04.2023 року скасовано. Справу №918/1141/22 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2023 року справу №918/1141/22 передано на новий розгляд судді Н.Церковній. Ухвалою від 11.12.2023 року прийнято справу до розгляду. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03 січня 2024 року.

27 грудня 2023 року від відповідача на адресу суду надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог з урахуванням висновків Верховного Суду та заява про застосування строків позовної давності.

28 грудня 2023 року відповідачем подано суду клопотання про призначення судової будівельної - технічної експертизи у даній справі та клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення експертизи.

05 січня 2024 року прокурором подано суду письмові пояснення щодо позовних вимог з урахуванням висновків Верховного Суду, заперечення щодо застосування строків позовної давності та заперечення на клопотання про призначення експертизи у даній справі.

03 січня 2024 року в судовому засіданні оголошено перерву до 23.01.2024 року.

15 січня 2024 року від Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надійшли письмові пояснення з приводу позовних вимог з урахуванням висновків Верховного Суду.

Ухвалою суду від 23.01.2024 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті на 06.02.2024 року.

В судовому засіданні 06.02.2024 року оголошено перерву до 22.02.2024 року.

В судовому засіданні 22.02.2024 року заслухано присутніх представників сторін, досліджено докази у справі та оголошено перерву до 07.03.2024 року.

Судове засідання призначене на 07 березня 2024 року не відбулося у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності судді Н.Церковної. Ухвалою суду від 12.03.2024 року розгляд справи призначено на 20.03.2024 року.

Дослідивши при новому розгляді матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

В матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу державного майна при викупі №6 від 25 квітня 1996 року, відповідно до предмету якого представництво Фонду державного майна у Володимирецькому районі передало у власність Товариству покупців Будинок побуту та об`єкти Володимирецького виробничо-комерційного орендного підприємства "Райпобутсервіс". Майно підприємства включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар обладнання, устаткування, будівлі та інше майно згідно з актом інвентаризації.

Вказаний у цьому договорі об`єкт продано за 3 200 000 000 (три мільярди двісті мільйонів) карбованців (пункт 1.4. договору №6 від 25.04.1996).

Згідно з умовами пункту 8.1. цього договору продавець гарантував, що об`єкт приватизації не входить до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, не є переданим, заставленим, не знаходиться під арештом.

Відповідно до пункту 8.2. цього договору, перелік проданого майна повинен відповідати акту інвентаризації. Однак такий акт інвентаризації у матеріалах справи відсутній.

Згідно із актом передачі майна від 12 липня 1996 року продавець передав покупцю майно, в тому числі будинок побуту.

Вказане майно (будинок побуту) зазначено і у переліку нерухомого майна, що було передано у власність покупця, виготовленого Володимирецькою районною радою народних депутатів (вих № 141 від 22.11.1999).

Також, представництвом Фонду державного майна України у Володимирецькому районі видано Відкритому акціонерному товариством "Райпобутсервіс" свідоцтво про власність №4 від 30 липня 1996 року, у якому зазначено, що це свідоцтво посвідчує власність на будівлю та майно ВАТ "Райпобутсервіс", на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом Володимирецької нотаріальної контори № 1344 та зареєстрованого 30 липня 1996 року за № 9 Володимирецькою райдержадміністрацією.

Відповідно до Журналу зовнішніх обмірів приміщення від 23 вересня 2005 року наявного у Інвентаризаційній справі №2210 (1), яка сформована Комунальним підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації", будівля будинку побуту, що розташована за адресою Рівненська обл., смт. Володимирець, вул. Соборна, буд. 36, має загальну площу 621,7 м.кв. та зокрема складається з двохповерхової будівлі, підвалу, входу в підвал, сходів. Площа підвалу становить 106,5 м.кв.

Рішенням Виконавчого комітету Володимирецьої селищної ради від 02 листопада 2005 року №263 вирішено оформити право приватної власності на будинок побуту по вул. Соборній в смт. Володимирець за Товариством з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс" (яке було правонаступником ВАТ "Райпобутсервіс"). 24 листопада 2005 року оформлено відповідне свідоцтво на право власності на будинок побуту за Товариством з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс". Форма власності - приватна; опис об`єкта: будинок двоповерховий, цегляний з підвалом.

27 грудня 2005 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс" (код юридичної особи 03061700) як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено договір купівлі - продажу, що зареєстрований в реєстрі за №782.

Відповідно до вказаного договору відповідач набув право власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 621,7 м2, який є цегляною двоповерховою будівлею з підвалом. Продаж будинку побуту вчинено за 60 000,00 грн. Договір нотаріально посвідчено та зареєстровано у визначеному на той час порядку.

Згодом, у 2009 році Комунальним підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" на замовлення відповідача проведено поточну інвентаризацію будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З поповерхового плану матеріалів інвентаризації видно, що спірний об`єкт зазначено як підвал.

Згідно з відомостями інвентаризаційної справи №2210 (1) власником будівлі (в тому числі підвалу) є ОСОБА_1 .

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс", ідентифікаційний код 03061700, юридичну особу припинено 15 червня 2010 .

03 серпня 2012 року комісією у складі представників МНС та районної держадміністрації проведено комплексну перевірку захисної споруди цивільної оборони (ПРУ №64357), про що складено акт. У акті зафіксовано, що вказане протирадіаційне укриття, котре перебуває у власності відповідача та використовується під склад, знаходиться в стані обмеженої готовності, у зв`язку з чим власнику надано припис щодо здійснення капітального ремонту, заведення необхідної документації, проведення інвентаризації.

На підставі зазначеного акту комплексної перевірки відповідач у жовтні 2012 року звернувся до Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" із замовленням на проведення інвентаризації спірного приміщення, як протирадіаційного укриття. У листопаді 2012 року на дане приміщення оформлено технічну документацію, зокрема заведено інвентаризаційну справу № 2210(2), вироблено технічний паспорт на захисну споруду цивільної оборони №64357, власником якої вказано ОСОБА_1 .

Як видно з інвентаризаційної справи №2210(2), будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 містить протирадіаційне укриття. Разом з тим, згідно з планом підвалу, приміщення №26, 27, 28, 29 виключено з загальної площі магазину А-2 і віднесено до протирадіаційного укриття (ПРУ) №64357. Згідно із журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень, площа ПРУ складає 106,6 кв.м. Згідно із матеріалами справи №2210(2) відповідач є власником ПРУ (протирадіаційного укриття) Пд/А-2.

Надалі, 23 травня 2022 року комісією у складі відповідача та представників ДСНС здійснено оцінку стану готовності захисної споруди цивільного захисту (ПРУ №64357), про що складено акт, в якому зазначено, що станом на 23.05.2022 року стан ПРУ оцінюється як обмежено готове до використання за призначенням. У пункті 24 (висновок про можливість приведення захисної споруди у готовність до використання за призначенням упродовж 12 годин згідно із планом) вказано: споруда перебуває у постійній готовності до використання. Також у акті зазначені рекомендації щодо приведення захисної споруди у готовність до використання за призначенням.

Згідно із обліковою карточкою на протирадіаційне укриття №64357, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ФОП Яковецькому І.О., укриття є залізобетонним, вбудованим, введене в експлуатацію 1968 року, має площу 106,6 кв.м. та розраховане на 60 чол., використовується у мирний час для господарських потреб, знаходиться у задовільному стані.

Прокурор вказує, що враховуючи відсутність волі власника спірного майна на відчуження його у приватну власність ФОП Яковецького І.О., протирадіаційне укриття підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_1 у державну власність.

Переглядаючи дану справу Верховний Суд, дійшов серед іншого наступних висновків.

Суди попередніх інстанцій зосередившись на дослідженні питання добросовісності Відповідача у ситуації, що склалася, не надали належної оцінки тому факту, чи існувала взагалі законна підстава виникнення речового права на спірне майно у первісного набувача чи ні.

При цьому законодавчі перешкоди у реалізації можливості приватизації (відчуження) спірного майна у приватну власність, про які сторони договору знали чи повинні були знати, ставить під сумнів їх добросовісність.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне приміщення має статус об`єкта цивільного захисту із часу введення в експлуатацію у 1968 року, про що свідчить облікова картка протирадіаційного укриття, а також наявність відповідного номеру (№64357) у акті комплексної перевірки захисної споруди цивільної оборони, що проводилась 03.08.2012 року, тобто до виготовлення Відповідачем технічної документації у листопаді 2012 року.

Отже, немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочин, спрямований на придбання спірного об`єкта, як у первісного набувача (Товариства покупців), так і у Відповідача були перешкоди ознайомитися із вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності із формальним посиланням на відсутність відповідних записів, ігноруючи функціональне призначення приміщення.

Однак, судами попередніх інстанцій наведеного враховано не було, що призвело до передчасних висновків.

Дослідивши надані сторонами суду докази суд встановив, що підвальне приміщення площею 106,6 кв.м., що розташоване за адресою: Рівненська область, смт.Володимирець, вул.Соборна 36 є протирадіаційним укриттям. А тому спірне приміщення є окремим самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Зокрема в даному випадку суд ураховує сукупність властивостей приміщення (конструктивна відокремленість, розташування у підвалі, окремий вхід); статус приміщення (об`єкт цивільного захисту); спосіб і порядок використання приміщення; здатність перебувати у цивільному обороті як окрема річ (оборотоздатність). Такий статус цей об`єкт має із часу введення в експлуатацію у 1968 року. Про такі обставини зокрема свідчить облікова карточка на протирадіаційне укриття №64357. Також про вказані обставини свідчить наявність відповідного номеру (№64357) який вказано у акті комплексної перевірки захисної споруди цивільної оборони, що проводилась 03 серпня 2012 року, тобто до виготовлення відповідачем технічної документації у листопаді 2012 року.

Частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції на час приватизації спірного майна) визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд, що затверджується Верховною Радою України. Фонд у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження (серед іншого): продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об`єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності.

Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції від 06.03.1996) визначено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є (серед інших): Фонд, його регіональні відділення та представництва.

Відповідно до частин 1, 5 статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Фонд, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об`єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі. Відмова у приватизації можлива тільки у визначених випадках, зокрема коли є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.

Пунктом 1 Указу Президента України від 19 лютого 1994 року № 56/94 "Про єдину систему органів приватизації в Україні" з метою прискорення процесу приватизації державного майна, забезпечення єдиного методологічного підходу до цього процесу та створення сприятливих умов для виконання Державної програми приватизації створено єдину систему органів приватизації в Україні шляхом реорганізації регіональних відділень Фонду в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і органів приватизації відповідних адміністративно-територіальних одиниць - у регіональні відділення Фонду.

З моменту прийняття рішення про приватизацію державного майна функції управління цим майном переходять до відповідного органу приватизації (пункт 3 цього Указу).

Регіональне відділення Фонду є державним органом, який створюється Фондом, і йому підпорядковується (абзац перший пункту 1 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 412).

Регіональне відділення Фонду відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень, зокрема: розробляє пропозиції щодо приватизації майна, яке перебуває у державній власності; здійснює повноваження представника Фонду в керівних органах господарських товариств, власником акцій (часток, паїв) яких є держава; здійснює продаж об`єктів приватизації; здійснює управління та розпоряджається майном підприємств, установ і організацій, що перебуває у державній власності, в процесі приватизації; приймає рішення про передачу власникам приватизованих об`єктів у довготермінову оренду будівель і споруд, приватизація яких заборонена відповідно до чинного законодавства; контролює виконання актів законодавства (підпункти 1, 3, 5, 9, 10 та 25 пункту 4 Положення про регіональне відділення Фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 412).

Таким чином, зі змісту наведених норм видно, що Фонд та його представництва мали на час приватизації спірного об`єкта самостійні функції у процесі приватизації та здійснювали повноваження з урядування від імені держави у даній сфері.

У частині 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції від 30.03.1995), наведено застереження, що приватизації не підлягають об`єкти державної власності, необхідні для виконання державою своїх функцій. У частині 3 цієї статті вказано, що перелік об`єктів (груп об`єктів), що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" було встановлено правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.

Водночас, Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній станом на час приватизації), зокрема стаття 2, не містив обмежень щодо приватизації приміщення, в якому знаходилася споруда цивільного захисту.

Однак, пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 26-92 (мав силу закону), яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній станом на дату приватизації), передбачалося, що протирадіаційні споруди відносилися до об`єктів, що не підлягали приватизації.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов`язані із відчуженням протирадіаційного укриття, регулювання яких здійснюється ЦК УРСР 1963 року, Законами України «Про Цивільну оборону України», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Декретом КМ України від 31.0.12.1992 № 26-92 тощо.

На підставі викладеного, та з урахуванням встановлених фактів при новому розгляді даної справи, з врахуванням додаткових пояснень сторін та вказівок Верховного Суду, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

По при це, згідно п. 6.32. Постанови Верховного суду від 08.11.2023 року у даній справі, Верховний Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, то ними не вирішувалось питання щодо розгляду клопотання Відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності. Зважаючи на це, судова колегія зазначила наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Судом із фактичних обставин справи установлено, що договір купівлі-продажу від 30.06.1996 року укладений 28 років тому, а договір купівлі - продажу від 2005 року понад 19 років тому, при цьому особа, яка у межах, наданих законодавством України, набула право власності на майно (державне чи комунальне), не може нести негативних наслідків у зв`язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади чи місцевого самоврядування, які, презюмується, діють у межах правового поля.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, щодо застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Договір купівлі-продажу вчинений 30.06.1996, тобто понад 28 років тому.

За ст.71 ЦК УРСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і ст.78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 ЦК УРСР 1963 року).

Відповідно до ст.75 ЦК УРСР 1963 року позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно зі ст.80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, позовна давність за ЦК УРСР 1963 року застосувалася судом автоматично, без будь-яких заяв з боку іншої сторони.

Стосовно договору купівлі - продажу між ВАТ "Райпобутсервіс" та ОСОБА_1 , то останній вчинений у 2005 році, тобто понад 19 років тому.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила. Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Прокурор посилається на те, що позивачу стало відомо про порушення його прав згідно листа прокурора від 25.08.2022 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

У рішенні від 18.03.2008 у справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» Суд установив, що припис ЦК Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить ст. 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави. ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності.

При цьому, оскільки договір купівлі продажу № 6 від 25.04.1996 укладався між Фондом державного майна у Володимирецькому р-ні (правонаступником прпав і обов`язків якого є Фонд державного майна України по Рівненській та Житомирській областях) та ВАТ "Райпобутсервіс" то в даном випадку позивач у даній справі не міг бути не обізнаним про незаконне відчуження державного майна.

Приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 , від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц тощо).

Щодо клопотання прокурора про визнання поважних причин пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17. Поряд з цим, а ні прокурором а ні позивачем у своїх письмових поясненнях не наведено об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Зважаючи на встановлені судом обставини, суд застосовує у даній справі позовну давність та відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", «Серявін та інші проти України», "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судовий збір покладається на прокурора.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2024 року.

Суддя Н.Церковна