Постанова

від 06.06.2024 по справі 918/1141/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року Справа № 918/1141/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Шилан О.С.

за участю представників:

органу прокуратури: Кректун О.А.

позивача: не з`явився

відповідача: Мороченець Я.І. (адвокат)

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області, ухвалене 20.03.2024 суддею Церковною Н.Ф. у м. Рівне (повний текст рішення складено 27.03.2024) у справі № 918/1141/22

за позовом керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях

до Фізичної особи - підприємця Яковецького Івана Опанасовича

про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Керівник Вараської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях до ФОП Яковецького І.О. про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обгрунтування позовних вимог прокурор вказав про те, що відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Яковецький І.О. з 27.12.2005 є власником нерухомого майна - громадського будинку магазину побуту, яке розташоване за адресою: Рівненська область, Володимирецький район, смт. Володимирець, вулиця Соборна 36. Разом з тим, за вказаною адресою знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим записом № 64357), форма власності - приватна. Про наявність в приміщенні підвалу будинку побуту захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить облікова картка. Прокурор вказує, що враховуючи відсутність волі власника спірного майна на відчуження його у приватну власність ФОП Яковецького І.О., протирадіаційне укриття підлягає витребуванню з володіння відповідача у державну власність.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.04.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 у справі № 918/1141/22, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 08.11.2023 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 та рішення Господарського суду Рівненської області від 25.04.2023 у справі № 918/1141/22 скасовано; справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За результатами нового розгляду даної справи, рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.03.2024 у задоволенні позову керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях до ФОП Яковецького І.О. про витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи скарги прокурор вказує про те, що рішення суду першої інстанції прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права (ст. ст. 261, 267 ЦК України) та з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 74, 236, 237 ГПК України), внаслідок чого судом зроблено хибні висновки, які не відповідають встановленим обставинам справи, що згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставами для скасування вказаного судового рішення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.03.2024 у справі № 918/1141/22; справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого ФОП Яковецький І.О. просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а вимоги апеляційної скарги - без задоволення.

Від позивача до суду надійшли пояснення по справі, відповідно до яких Регіональне відділення просить апеляційну скаргу прокуратури по справі № 918/1141/22 задоволити у повному обсязі.

Прокурор у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив останню задоволити.

Представник відповідача вимоги скарги заперечив, просив останню залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Позивач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про час та дату судового засідання Регіональне відділення було належним чином повідомлено судом.

Згідно ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, додаткових пояснень, а також заслухавши представників учасників провадження у судовому засіданні, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов договору купівлі-продажу державного майна при викупі № 6 від 25.04.1996, представництво Фонду державного майна у Володимирецькому районі передало у власність Товариству покупців Будинок побуту та його об`єкти Володимирецького виробничо-комерційного орендного підприємства "Райпобутсервіс". Майно підприємства включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар обладнання, устаткування, будівлі та інше майно згідно з актом інвентаризації. Згідно п. 1.4. цього договору, вказаний у ньому об`єкт продано за 3200000000 карбованців. Відповідно до п. 8.1. договору продавець гарантував, що об`єкт приватизації не входить до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, не є переданим, заставленим, не знаходиться під арештом. Відповідно до п. 8.2. договору, перелік проданого майна повинен відповідати акту інвентаризації. Однак такий акт інвентаризації у матеріалах справи відсутній.

Згідно акту передачі майна від 12.07.1996, продавець передав покупцю майно, в тому числі будинок побуту. Вказане майно (будинок побуту) зазначено і у переліку нерухомого майна, що було передано у власність покупця, підготованому Володимирецькою районною радою народних депутатів (вих. № 141 від 22.11.1999).

Окрім того, представництвом ФДМУ у Володимирецькому районі видано ВАТ "Райпобутсервіс" свідоцтво про власність № 4 від 30 .07.1996, у якому вказано, що останнє посвідчує власність на будівлю та майно ВАТ "Райпобутсервіс", на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом Володимирецької нотаріальної контори № 1344 та зареєстрованого 30.07.1996 за № 9 Володимирецькою райдержадміністрацією.

Згідно журналу зовнішніх обмірів приміщення від 23.09.2005, наявного у Інвентаризаційній справі № 2210 (1), яка сформована КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації", будівля будинку побуту, що розташована за адресою Рівненська обл., смт. Володимирець, вул. Соборна, буд. 36, має загальну площу 621,7 м.кв. та, зокрема, складається з двохповерхової будівлі, підвалу, входу в підвал та сходів. Площа підвалу становить 106, 5 м.кв.

Рішенням Виконавчого комітету Володимирецьої селищної ради від 02.11.2005 № 263 вирішено оформити право приватної власності на будинок побуту по вул. Соборній в смт Володимирець за ТзОВ "Побутсервіс" (правонаступник ВАТ "Райпобутсервіс"). 24.11.2005 оформлено відповідне свідоцтво на право власності на будинок побуту за ТзОВ "Побутсервіс". Форма власності - приватна; опис об`єкта: будинок двоповерховий, цегляний з підвалом.

Судами встановлено, що 27.12.2005 між ТзОВ "Побутсервіс" (продавець) та Яковецьким І.О. (покупець) укладено договір купівлі - продажу, що зареєстрований в реєстрі за № 782, відповідно до якого відповідач набув право власності на будинок, що розташований за адресою: Рівненська область, Володимирецький район, смт. Володимирець, вул. Соборна, 36, загальною площею 621,7 м2, який є цегляною двоповерховою будівлею з підвалом. Продаж будинку побуту вчинено за 60000 грн. Договір нотаріально посвідчено та зареєстровано у визначеному на той час порядку.

Згодом, у 2009 році КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" на замовлення відповідача проведено поточну інвентаризацію будинку, що знаходиться за адресою: вул. Соборна, 36 у смт. Володимирець. Із поповерхового плану матеріалів інвентаризації видно, що спірний об`єкт зазначено як підвал.

Відповідно до відомостей інвентаризаційної справи № 2210 (1) власником будівлі (в тому числі підвалу) є ОСОБА_1 .

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТзОВ "Побутсервіс" як юридичну особу припинено 15.06.2010.

03.08.2012 комісією у складі представників МНС та РДА проведено комплексну перевірку захисної споруди цивільної оборони (ПРУ № 64357), про що складено акт. У акті зафіксовано, що вказане протирадіаційне укриття, котре перебуває у власності відповідача та використовується під склад, знаходиться в стані обмеженої готовності, у зв`язку з чим власнику надано припис щодо здійснення капітального ремонту, заведення необхідної документації, проведення інвентаризації.

На підставі зазначеного акту комплексної перевірки відповідач у жовтні 2012 року звернувся до КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" із замовленням на проведення інвентаризації спірного приміщення, як протирадіаційного укриття. У листопаді 2012 року на дане приміщення оформлено технічну документацію, зокрема заведено інвентаризаційну справу № 2210 (2), вироблено технічний паспорт на захисну споруду цивільної оборони № 64357, власником якої вказано ОСОБА_1 . Як вбачається з інвентаризаційної справи, будівля, що знаходиться за адресою: вул. Соборна, 36 у смт. Володимирець містить протирадіаційне укриття. Разом з тим, згідно з планом підвалу, приміщення № 26, 27, 28, 29 виключено з загальної площі магазину А-2 і віднесено до протирадіаційного укриття (ПРУ) № 64357. Всього, згідно із журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень, площа ПРУ складає 106, 6 кв.м. Згідно із матеріалами справи № 2210(2) відповідач є власником ПРУ (протирадіаційного укриття) Пд/А-2.

Згодом, 23.05.2022 комісією у складі відповідача та представників ДСНС здійснено оцінку стану готовності захисної споруди цивільного захисту (ПРУ № 64357), про що складено акт, в якому зазначено, що станом на 23.05.2022 стан ПРУ оцінюється як обмежено готове до використання за призначенням. У п. 24 (висновок про можливість приведення захисної споруди у готовність до використання за призначенням упродовж 12 годин згідно із планом) вказано: споруда перебуває у постійній готовності до використання. Також у акті зазначені рекомендації щодо приведення захисної споруди у готовність до використання за призначенням.

Відповідно до облікової картки на протирадіаційне укриття № 64357, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ФОП Яковецькому І.О., є залізобетонним, вбудованим, введеним в експлуатацію 1968 року, площею 106, 6 кв.м. та розрахованим на 60 чол., використовується у мирний час для господарських потреб, знаходиться у задовільному стані.

Звертаючись із позовом у даній справі прокурор, посилаючись на відсутність волі власника спірного майна на відчуження його у приватну власність відповідача, вважає, що протирадіаційне укриття підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_1 у державну власність.

Як зазначено вище, місцевим господарським судом оскаржуваним рішенням від 20.03.2024 у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням встановлених фактів при новому розгляді даної справи та додаткових пояснень сторін і вказівок Верховного Суду, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог. При цьому за результатами розгляду заяви відповідача про застосування строків позовної давності, дійшов висновку, що строк позовної давності пропущено і позивачами не доведено поважних причин його пропуску. За таких обставин позов не підлягає задоволенню.

Апеляційний господарський суд з такими висновками Господарського суду Рівненської області погоджується зважаючи на слідуюче.

Як вже встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, підвальне приміщення площею 106, 6 кв. м., що розташоване за адресою: Рівненська область, смт. Володимирець, вул. Соборна 36 є протирадіаційним укриттям, а тому спірне приміщення є окремим самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

У даному випадку судами враховується сукупність властивостей приміщення (конструктивна відокремленість, розташування у підвалі, окремий вхід); статус приміщення (об`єкт цивільного захисту); спосіб і порядок використання приміщення; здатність перебувати у цивільному обороті як окрема річ (оборотоздатність). Такий статус цей об`єкт має із часу введення в експлуатацію у 1968 року. Про такі обставини зокрема свідчить облікова картка на протирадіаційне укриття № 64357. Також про вказані обставини свідчить наявність відповідного номеру (№ 64357) який вказано у акті комплексної перевірки захисної споруди цивільної оборони, що проводилась 03 серпня 2012 року, тобто до виготовлення відповідачем технічної документації у листопаді 2012 року.

В силу ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції на час приватизації спірного майна), державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд, що затверджується Верховною Радою України. Фонд у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження (серед іншого): продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об`єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності.

Згідно ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції від 06.03.1996), продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є (серед інших): Фонд, його регіональні відділення та представництва.

Статтею 7 цього закону встановлено, що Фонд, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об`єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі. Відмова у приватизації можлива тільки у визначених випадках, зокрема коли є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.

Пунктом 1 Указу Президента України від 19.02.1994 № 56/94 "Про єдину систему органів приватизації в Україні" з метою прискорення процесу приватизації державного майна, забезпечення єдиного методологічного підходу до цього процесу та створення сприятливих умов для виконання Державної програми приватизації створено єдину систему органів приватизації в Україні шляхом реорганізації регіональних відділень Фонду в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і органів приватизації відповідних адміністративно-територіальних одиниць - у регіональні відділення Фонду. З моменту прийняття рішення про приватизацію державного майна функції управління цим майном переходять до відповідного органу приватизації (п. 3 цього Указу).

Регіональне відділення Фонду є державним органом, який створюється Фондом, і йому підпорядковується (п. 1 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 412).

Пунктом 4 цього Положення передбачено, що Регіональне відділення Фонду, відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень, зокрема: розробляє пропозиції щодо приватизації майна, яке перебуває у державній власності; здійснює повноваження представника Фонду в керівних органах господарських товариств, власником акцій (часток, паїв) яких є держава; здійснює продаж об`єктів приватизації; здійснює управління та розпоряджається майном підприємств, установ і організацій, що перебуває у державній власності, в процесі приватизації; приймає рішення про передачу власникам приватизованих об`єктів у довготермінову оренду будівель і споруд, приватизація яких заборонена відповідно до чинного законодавства; контролює виконання актів законодавства.

Відтак, Фонд та його представництва мали на час приватизації спірного об`єкта самостійні функції у процесі приватизації та здійснювали повноваження з урядування від імені держави у даній сфері.

Статтею 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції від 30.03.1995), передбачено застереження про те, що приватизації не підлягають об`єкти державної власності, необхідні для виконання державою своїх функцій. Перелік об`єктів (груп об`єктів), що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" було встановлено правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. Разом з тим, вказаний Закон (у редакції, чинній станом на час приватизації), зокрема ст. 2, не містила обмежень щодо приватизації приміщення, в якому знаходилася споруда цивільного захисту.

Водночас, п. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 26-92 (мав силу закону), яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній станом на дату приватизації), передбачалося, що протирадіаційні споруди відносилися до об`єктів, що не підлягали приватизації.

Зважаючи на вищевказані приписи, судами встановлено, що між сторонами даного господарського спору виникли спірні правовідносини, пов`язані із відчуженням протирадіаційного укриття, регулювання яких здійснюється ЦК УРСР 1963 року, Законами України "Про Цивільну оборону України", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Декретом КМ України від 31.0.12.1992 № 26-92 тощо.

З огляду на вказані обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог прокуратури.

Водночас, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 08.11.2023 у даній справі, судом першої інстанції застосовано позовну давність та відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

З даного приводу апеляційним господарським судом зазначається слідуюче.

Як зазначено вище, договір купівлі-продажу у даній справі вчинений 30.06.1996, тобто понад 28 років тому.

Згідно ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і ст.78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 ЦК УРСР 1963 року).

Відповідно до ст. 75 ЦК УРСР 1963 року, позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР 1963 року, закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відтак, позовна давність за ЦК УРСР 1963 року застосувалася судом автоматично, без будь-яких заяв з боку іншої сторони.

Що ж до договору купівлі - продажу, укладеного між ВАТ "Райпобутсервіс" та ФОП Яковецьким І.О., то останній вчинений у 2005 році, тобто понад 19 років тому.

В силу 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальну позовну давність встановлено тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила. Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

У рішенні від 18.03.2008 у справі "Dacia S.R.L." проти Молдови" Суд установив, що припис ЦК Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить ст. 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави. ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності.

В силу ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Судом застосовується позовна давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його не обґрунтованість.

Щодо доводів прокуратури про визнання поважних причин пропуску строку позовної давності, колегія суддів зазначає слідуюче.

Як вбачається із апеляційної скарги прокурора, останній вказує на те, що про наявність підстав для звернення до суду з відповідним позовом позивачу стало відомо лише з листа окружної прокуратури 25.08.2022, оскільки матеріали справи у Регіональному відділенні щодо цього майна відсутні, а в матеріалах розрахунку вартості будівель, споруд, які передавались до представництва Фонду державного майна України у Володимирецькому районі, інформація про наявність в приміщенні будинку побуту протирадіаційного укриття відсутня. Також як на підставу поважності причин пропуску строку звернення до суду прокурор послався на те, що п. 24 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 138 від 10.03.2017, надано гриф обмеження доступу інформації про фонд захисних споруд.

Судом констатується, що позовна заява у даній справі надійшла до місцевого господарського суду 30.12.2022.

У даній справі стороною у договорі купівлі - продажу № 6 від 25.04.1996 було представництво Фонду державного майна України, правонаступником якого на даний час є Регіональне відділення Фонду державного майна по Рівненській та Житомирській областях.

Судом констатується, що зміна назви органу не тягне за собою втрати інформації або документів, які були в органі, що був раніше.

Також, відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є публічними та загальнодоступними (ст. 32 Закону України "Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Наявна у державному реєстрі інформація містить відомості про внесення запису про право власності на підставі договору, отже також дозволяла скористатися правом на судовий захист.

Тобто, з моменту внесення відомостей про державну реєстрацію права власності, що мало місце після укладення навіть другого договору купівлі - продажу 27.12.2005, прокуратура та Фонд Державного майна могли дізнатися про порушення своїх прав.

В силу ст. 262 ЦК України, заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Окрім того, як вже встановлено судами, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1473-р "Про підготовку та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)", затверджено план заходів з підготовки та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), що додається до розпорядження. А також зобов`язано міністерства, та інші центральні органи виконавчої влади (серед них і Фонд), Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації: забезпечити проведення протягом 2009-2015 років технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного

захисту) відповідно до плану заходів, затвердженого цим розпорядженням, та до 01.12.2010 поінформувати МНС про його виконання.

Так, відповідно до названого плану, серед іншого, визначено наступні заходи: "Найменування заходу: 1. Формування переліку таких, що підлягають технічній інвентаризації, захисних споруд: - що перебувають у комунальній власності та у власності підприємств (організацій) і приватних осіб; відповідальні за виконання: МНС, Фонд державного майна, центральні та місцеві органи виконавчої влади, строк виконання до 30.04.2009".

Отже, Кабінет Міністрів України зобов`язав відповідальних осіб провести технічну інвентаризацію захисних споруд цивільної оборони, і серед відповідальних за проведення технічної інвентаризації визначено Фонд державного майна та його підрозділи.

Тобто, при проведенні інвентаризації захисних споруд, котрі перебувають у приватній власності, Фонд державного майна був обізнаний ще в кінці 2008 року про наявність у приватній власності Яковецького І.О. споруди цивільного захисту.

Враховуючи встановлену можливість довідатись про порушення своїх прав, починаючи як з 25.04.1996 - укладення першого договору, 27.12.2005 - укладення другого договору, так з кінця 2008 року - проведення інвентаризації захисних споруд, строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог сплинув на час звернення до суду з позовом.

Суд зауважує, що поважні причини пропуску строку звернення до суду повинні існувати у період перебігу строку позовної давності, а не після його спливу, а відтак, апеляційний господарський суд вважає не обґрунтованими посилання прокуратури на лист, адресований Регіональному відділенню Фонду державного майна по Рівненській та Житомирській областях, скерований 25.08.2022, як доказ поважності пропуску строку звернення до суду, з огляду на те, що стороною позивача не надано доказів стосовно обмежень отримати такі відомості в межах трирічного строку звернення до суду, наявності перешкод отримати інформацію безпосередньо в органі, якого представляє прокуратура, а отримання даної інформації мало місце після спливу трирічного строку позовної давності.

Стосовно посилань прокурора, як на підставу обґрунтувань поважності причин пропуску строку звернення до суду, на Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, відповідно до якого в Україні введено воєнний стан, після якого в держави виник обов`язок захисту населення від надзвичайних ситуацій та негативних наслідків бойових дій, колегія суддів зазначає, що 12.04.2014 рішенням РНБО України введено військову операцію після військового вторгнення російської федерації проти України.

Відтак, посилання скаржника в цій частині є необґрунтованими, оскільки захист населення від надзвичайних ситуацій та негативних наслідків бойових дій почав діяти ще з 2014 року.

Щодо посилання скаржника на п. 24 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 138 від 10.03.2017, щодо грифу обмеження доступу інформації про фонд захисних споруд колегія суддів зазначає, що гриф обмеження доступу інформації про фонд захисних споруд встановлений Постановою Кабінету Міністрів України, прийнятою 10.03.2017.

Існування 10.03.2017 будь-які обмеженнь в доступі до інформації про фонд захисних споруд до 10.03.2017, а тим більше під час приватизації спірного майна прокурором не доведено.

Також не доведено жодним чином неможливості самостійного отримання Фондом державного майна у Володимирецькому районі, як визначеним державою органом приватизації, інформації від компетентних органів щодо наявності/відсутності захисних спору в будівлі, під час підготовки її до приватизації (в якості взаємодії між органами державної влади) станом на 1996 рік. Твердження апелянта, що при поданні заяви на приватизацію балансоутримувач - Володимирецьке виробничо-комерційне орендне підприємство "Райпобутсервіс" не повідомив орган приватизації та не зазначив про наявність споруди цивільного захисту, суд вважає безпідставним. Адже відповідно до п. 6 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України 07.07.1992 № 2558-ХІІ, фонд має право одержувати інформацію від органів державної виконавчої влади, необхідну для виконання передбачених цим Положенням завдань і функції. При цьому до завдань фонду віднесено здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації (п. 4 Положення).

Окрім того, у своїй апеляційній скарзі прокурор вказує про те, що висновки суду першої інстанції про необхідність застосування наслідків пропуску позовної давності при розгляді даної справи не узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.

Однак, колегія суддів вважає посилання на відповідну постанову у даному випадку не релевантним з огляду на те, що Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/8413/21 викладено висновок про аспекти застосування позовної давності у випадку звернення до суду з негаторним позовом, відповідно до якого позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення, в той час, як у справі № 918/1141/2 прокуратурою подано віндикаційний позов, на вимоги за яким поширюється загальна позовна давність.

Враховуючи усе викладене вище, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 20.03.2024 у справі № 918/1141/22 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві та підстави для його скасування відсутні.

Викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

В силу ст. 129 ГПК України, понесені прокуратурою судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на останню.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 20 березня 2024 року у справі № 918/1141/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу № 918/1141/22 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено "24" червня 2024 року.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.