Постанова

від 06.03.2024 по справі 317/2256/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 317/2256/22

провадження № 61-15411св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Фаловської І. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.

учасники справи:

позивач - Виконавчий комітет Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 липня 2023 року у складі судді Нікітіна В. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Бєлки В. Ю., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року Виконавчий комітет Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області як орган опіки та піклування звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позов обґрунтований тим, що 03 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, в якому сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

17 лютого 2021 року за розпорядженням голови Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області (далі - Долинська сільська рада) діти вилучені з родини у зв`язку із загрозою їх життю та здоров`ю.

25 лютого 2021 року Виконавчий комітет Долинської сільської ради звернувся до суду з позовом про відібрання дітей від батьків без позбавлення батьківських прав та про стягнення аліментів, який рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2021 року, у справі № 317/611/21 задоволено.

На підставі судових рішень у справі № 317/611/21 малолітні діти взяті на первинний облік Служби у справах дітей Долинської сільської ради. Батьки - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 взяті під соціальний супровід, під час якого спеціалістами Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» (далі - КУ «ЦНСП») проводилась робота щодо належного виконання ними батьківських обов`язків.

Визначено комплекс заходів зі встановлення оцінки потреб сім`ї: встановлено шляхи вирішення основних проблем, навчання та розвитку навичок, спрямованих на подолання складних життєвих обставин, з метою моніторингу виконання поставлених завдань проведено регулярні зустрічі із ОСОБА_2 . Від отримання соціальних послуг ОСОБА_1 відмовився.

Фахівці КУ «ЦНСП» систематично здійснювався контроль за виконанням рекомендацій фахівця, зверталась увага на забезпечення конкретних потреб дітей: наявність місця для сну, відпочинку та гри, одягу, постільної білизни, створення осередку та придбання засобів особистої гігієни, продуктів харчування; наголошено на необхідності працевлаштування батька дітей - ОСОБА_1 Проводились неодноразові роз`яснювальні бесіди, щодо підвищення виховного потенціалу, протидії домашньому насильству.

За результатом проведення вказаних заходів мати дітей - ОСОБА_2 придбала у кредит двоповерхове ліжко для дітей, разом зі свекрухою зробила косметичний ремонт (переклеєні шпалери, побілена стеля).

Батько дітей - ОСОБА_1 не допомагає родині у створенні належних умов для проживання дітей. Крім того, у нього є заборгованість за аліментами на дітей.

Відповідачка ОСОБА_2 має низький батьківський потенціал (через своє захворювання та відсутність підтримки чоловіка), у ОСОБА_1 взагалі відсутній батьківський потенціал: він не працює і не шукає роботи, не сплачує аліменти на дітей, не цікавиться їхнім життям, зловживає спиртними напоями. Батько жодного разу не відвідував дитячий садок та школу, не займається вихованням дітей.

Існують факти домашнього насильства з боку ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2 .

На засідання опікунської ради ОСОБА_1 ніколи не з`являвся, хоча неодноразово викликався.

Мати дітей - ОСОБА_2 має інвалідність і через хворобу у неї бувають приступи, під час яких вона може втратити свідомість та травмуватись. Потребує постійного періодичного лікування у стаціонарі, але через відсутність коштів курси лікування не проходить.

Після надання малолітнім ОСОБА_3 і ОСОБА_4 статусу дітей, позбавлених батьківського піклування, їх було передано під опіку ОСОБА_5 , після чого в поведінці та у стані дітей відбулись позитивні зміни.

Відповідачі у справі ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків та не вчиняють необхідних дій для забезпечення їх побуту, виховання та розвитку.

Просив позбавити батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо малолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі по 1 372, 00 грн на місяць на кожну дитину, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімум для дитини відповідного віку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 05 липня 2023 року, що залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року, позов задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав щодо малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недостатньо виконують свої обов`язки з виховання дітей, зокрема, не забезпечують належний побут, не проявляють належного інтересу щодо їх навчання та дозвілля, не слідкують за дотриманням дітьми правил особистої гігієни.

У частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 суди виходили з того, що він взагалі не цікавиться життям дітей, їх навчанням та вихованням. ОСОБА_1 жодного разу не відвідував дитячий садок та школу, де перебували діти. Стягнені з нього на утримання дітей аліменти він не сплачує, зловживає спиртними напоями, не намагається знайти роботу і протягом останніх шести років не працював. Після проведеної працівниками соціальних служб роботи лише ОСОБА_2 намагалась вчиняти дії щодо забезпечення належного побуту дітей, а ОСОБА_1 не намагався допомагати їй у цьому.

Після ухвалення судового рішення у справі № 317/611/21 про відібрання дітей лише ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, а ОСОБА_1 її не подавав, що свідчить про його байдужість до власних дітей.

У частині відмови в позові про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 суди виходили з того, що вона з огляду на можливості, стан здоров`я та матеріальне забезпечення здійснила певні заходи з поліпшення умов проживання в будинку: побілена стеля, переклеєні шпалери.

ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю з дитинства, самостійно у кредит, який вона погашає отриманими виплатами з інвалідності, придбала для дітей двоповерхове ліжко.

Не проведення водопостачання до будинку ОСОБА_1 не є підставою, що вказує на невиконання ОСОБА_2 її батьківських обов`язків, адже ОСОБА_1 проживають у сільській місцевості у приватному будинку, а позивач не надав доказів того, що в селі Бабурка, та на вулиці Дружній зокрема, проведено централізоване водопостачання.

Відсутність куточку для навчально-ігрової діяльності дітей зумовлена важким фінансовим станом ОСОБА_2 , яка не має іншого доходу, крім виплат з інвалідності. Враховуючи встановлену повну індиферентність ОСОБА_1 щодо виховання дітей, ОСОБА_2 робить все, що в її силах для того, щоб забезпечити належне виховання дітей, але без підтримки чоловіка їй важко. Це стосується й заміни електропроводки.

Суди врахували, що ОСОБА_2 не вживає спиртних напоїв (в усіх документах, які позивач надав до справи як докази, протилежного не зазначено) та не веде антисоціальний спосіб життя, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягалась.

У присутності психолога в суді першої інстанції були опитані малолітні діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які висловились за їх залишення в сім`ї опікуна.

Суд першої інстанції також правильно погодився із тим, що на сьогодні дітям краще знаходитись саме в сім`ї опікуна.

Однак, суди врахували, що діти за тривалий час вже відвикли від матері, а перебування маленьких дітей у забезпеченій родині суттєво впливає на їхню думку.

Такий крайній захід, як позбавлення батьківських прав щодо ОСОБА_2 , не буде відповідати ступеню її неналежного виконання батьківських обов`язків та інтересам неповнолітніх дітей. ОСОБА_2 було роз`яснено необхідність поступового налагодження контакту з дітьми для того, щоб забрати їх додому.

У частині відмови у стягненні аліментів з ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2021 року у справі № 317/611/21 такі аліменти вже стягнені. Це рішення набрало законної сили та на перебуває на стадії виконання до досягнення дітьми вісімнадцяти років.

Суд апеляційної інстанції не переглядав рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні аліментів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 липня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року, просив їх скасувати в частині задоволення позовної вимоги про позбавлення його батьківських прав, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, провадження № 61-12023св18, від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, провадження № 61-36265св18, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, провадження № 61-36905св18, від 10 липня 2019 року у справі № 361/1484/16-ц, провадження № 61-6126св18, від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18, провадження № 61-8567св19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18, провадження № 61-12661св19, від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц, провадження № 61-40224св18, від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц, провадження № 61-13009св19, від 25 лютого 2020 року у справі № 492/1091/18, провадження № 61-14467св19, від 14 лютого 2020 року у справі № 460/2149/17, провадження № 61-16996св19, від 25 лютого 2020 року у справі № 756/2653/18, провадження № 61-16869св19, від 02 березня 2020 року у справі № 754/10971/17, провадження № 61-14410св19, від 27 лютого 2020 року у справі № 161/8507/18, провадження № 61-3670св19, від 02 червня 2022 року у справі № 754/15490/18, провадження № 61-7195св20, від 25 вересня 2023 року у справі № 305/1707/18, провадження № 61-6132св23.

Суди не взяли до уваги показання працівника поліції, що проводив відібрання дітей, щодо того, що діти чисті, здорові, без шкірних та інших хвороб, одягнені чисто та згідно із сезоном, жорстокого та протиправного поводження з дітьми не фіксувалось.

Доказів того, що заявник є хронічним алкоголіком, протягом останніх шести років не працював, не допомагає дружині покращити умови проживання дітей після їхнього відібрання або не вчиняв дій для працевлаштування у справі немає, а лише документи складені самим позивачем.

Не є обґрунтованим висновок суду, що не оскарження ним рішення суду про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав вказує на його байдужість, оскільки разом із дружиною вони вирішили, що буде достатньо однієї скарги, оскільки вони є малозабезпеченою родиною, і на той час лише дружина була звільнена від сплати судового збору з огляду на її інвалідність.

Його ніколи не запрошували на засідання опікунської ради Долинської сільської ради, а фахівці соціальних служб не проводили профілактичних бесід, доказів цього у справі немає, а тільки доводи самого позивача, який лише імітував вчинення контролюючих дій щодо їхньої сім`ї.

Посилання на те, що він як батько не цікавиться дітьми є необґрунтованим, оскільки тимчасовий опікун дітей у своїх поясненнях до органу місцевого самоврядування вказала, що перешкоджала, зокрема телефонному спілкуванню батьків з дітьми, з урахуванням інтересів дітей, яких засмутила попередня розмова з батьками.

З огляду на те, що в України було запроваджено карантин, дитячі садки були закриті, школа проводила навчання у дистанційному режимі, то цікавитись навчання дітей безпосередньо у школі чи садку не було підстав, оскільки діти були вдома з батьками. Надалі у нього були проблеми зі здоров`ям, що призвели до інсульту та визначення йому І групи інвалідності, тому він не мав можливості особисто цікавитись навчанням дітей.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Виконавчого комітету Долинської сільської ради на касаційну скаргу обґрунтований тим, що у ОСОБА_1 стався інсульт у серпні 2022 року, а рішення про відібрання дітей набуло чинності у червні 2021 року, проте за цей час будь-яких дій щодо участі у житті дітей він не вчиняв, не врахував зауваження, які могли бути підставою для повернення дітей. Він не оскаржував рішення суду у справі № 317/611/21 про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Суди повно і належно дослідили всі докази у справі, тому касаційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення судів необхідно залишити без змін.

Відзив Долинської сільської ради на касаційну скаргу обґрунтований тим, що суди на підставі належних та достатніх доказів встановили, що ОСОБА_1 ухилявся від виховання дітей, не цікавився їхнім життям та навчанням, не сплачував аліменти, зловживав алкогольними напоями, бив та залякував дружину, не шукав роботу, тому його обґрунтовано позбавлено батьківських прав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2023 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У листопаді 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

з 03 березня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі (свідоцтво про шлюб, т. 1, а. с. 18).

Від шлюбу відповідачі мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження, т. 1, а. с. 19) і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження, т. 1, а. с. 20).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані і проживають за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своїми дітьми та матір`ю ОСОБА_3 - ОСОБА_7 (довідка Долинської сільської ради від 14 липня 2022 року № 02-08-17/161, т. 1, а. с. 21).

Згідно з актами прийому дітей від 17 лютого 2021 року (т. 1, а. с. 22-23), розпорядженням сільського голови села Долинського від 17 лютого 2021 року № 28 (т. 1, а. с. 24) дітей вилучено із сім`ї.

У ОСОБА_1 є заборгованість зі сплати аліментів на дітей за період з лютого 2021 року до червня 2022 року в розмірі 40 924,14 грн (розрахунок заборгованості від 25 липня 2022 року, т.1, а. с. 28).

Згідно з характеристикою на ОСОБА_1 він не займається вихованням дітей, жодного разу не відвідував дитячий садок та школу, не цікавився їх навчанням та розвитком. З 2018 року і до цього часу ОСОБА_1 ніде не працює, зловживає спиртними напоями. Вчиняв домашнє насилля щодо дружини ОСОБА_2 , про що у 2017 році було звернення до поліції.

ОСОБА_1 неодноразово запрошувався на засідання опікунської ради Долинської сільської ради, але жодного разу не з`явився. Профілактичні бесіди, які з ним проводились фахівцями соціальних служб, результату не дали. З огляду на вказані обставини в періоди з 27 липня 2018 року до 27 січня 2019 року, з 28 січня до 28 квітня 2019 року та з 08 лютого 2021 року до 08 лютого 2022 року родина ОСОБА_1 знаходилась під соціальним супроводом як така, що опинилась у складних життєвих обставинах (т. 1, а. с. 29).

Відповідно до характеристики відповідачка ОСОБА_2 є інвалідом дитинства і через хворобу часто втрачає свідомість, може впасти та травмуватись. Після приступів вона нічого не пам`ятає. Після останнього приступу вона отримала опік руки та була госпіталізована у стаціонар. ОСОБА_2 потребує постійного періодичного лікування у стаціонарі, однак через відсутність коштів перериває лікування або отримує його не в повному обсязі. За станом здоров`я ОСОБА_2 є непрацездатною, отримує державну допомогу з огляду на групу інвалідності та на ці кошти утримує дітей. Її чоловік ОСОБА_1 не працює і коштів на утримання дітей не дає. ОСОБА_1 вчиняв домашнє насильство щодо ОСОБА_2 , але вона залякана чоловіком і просить не втручатись в їх стосунки (т. 1, а. с. 30).

Згідно з актами відвідування родини від 03 червня 2021 року (т. 1, а. с. 31), від 21 липня 2021 року (т. 1, а. с. 32), від 13 вересня 2021 року (т. 1, а. с. 33) та актом обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї від 13 липня 2022 року (т. 1, а. с. 34) ОСОБА_2 були виконані певні рекомендації, але не всі; ОСОБА_1 жодних дій щодо належного проживання дітей не вчинив.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2021 року у справі № 317/611/21, що залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2021 року (т. 1, а. с. 39-44) малолітні діти відповідачів були відібрані від батьків без позбавлення батьківських прав, з ОСОБА_1 стягнено аліменти на утримання дітей, які передані під опіку держави.

Відповідно до матеріалів соціального супроводу сім`ї ОСОБА_1 та витягу № 5 з протоколу Комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Долинської сільської ради від 26 липня 2022 року № 18 (т. 1, а. с. 51-55) комісія дійшла висновку про доцільність позбавлення подружжя ОСОБА_1 батьківських прав щодо їх малолітніх дітей.

Згідно з довідкою МСЕК, серія АВ № 0277049, підтверджено, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 (другої) групи з дитинства безстроково (т. 1, а. с. 144-145).

Відповідно до висновку органу опіки і піклування від 08 лютого 2023 року № 23 орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 батьківських прав щодо дітей (т. 1, а. с. 154-157).

Згідно із заявою опікуна дітей ОСОБА_5 перед новим 2023 роком батьки дзвонили дітям, проте некоректно з ними спілкувались, тому діти були засмучені. 14 січня 2023 року ОСОБА_2 знову подзвонила до них, але вона відмовила їй в розмові з дітьми, щоб їх не засмучувати (т. 1, а. с. 176).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судові рішення у цій справі переглядаються в межах доводів касаційної скарги лише в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц, провадження № 61-40224св18, від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, провадження № 61-36265св18, від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18, провадження № 61-8567св19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18, провадження № 61-12661св19, від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц, провадження № 61-13009св19, від 25 лютого 2020 року у справі № 492/1091/18 (на які посилається заявник), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій позбавивши ОСОБА_1 батьківських прав виходили з того, що він недостатньо виконує свої обов`язки з виховання дітей, зокрема не забезпечує належний побут, не проявляє належного інтересу щодо їх навчання та дозвілля, не слідкує за дотриманням дітьми правил особистої гігієни.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, переглядаючи в межах доводів касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд має з`ясувати, чи була нагальна потреба позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 за встановлених судами обставин.

З огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківські права та ухиляються від їх виконання.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 81 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Докази, які суди взяли до уваги, що ОСОБА_1 зловживає спиртними напоями, не намагається знайти роботу і протягом останніх шести років не працював, та не допомагав ОСОБА_2 вчиняти певні дії із забезпечення належного побуту дітей після їх відібрання, складені позивачем, не підтверджені медичними висновками та будь-якими іншими належними і достатніми доказами, зводяться лише до викладення думки працівників соціальної служби позивача або зі слів третіх осіб.

Суди попередніх інстанцій вважали надані позивачем докази достатніми для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

У постановах від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19, у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 361/1484/16-ц, провадження № 61-6126св18, на які посилається позивач, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Оцінюючи докази у справі, суд першої інстанції погодився з висновком органу опіки і піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, врахував те, що він взагалі не цікавиться життям дітей, їх навчанням та вихованням. ОСОБА_1 жодного разу не відвідував дитячий садок та школу, де перебували діти. Стягнені з нього на утримання дітей аліменти він не сплачує, зловживає спиртними напоями, не намагається знайти роботу і протягом останніх шести років не працював. Після проведеної працівниками соціальних служб роботи лише ОСОБА_2 намагалась вчиняти певні дії із забезпечення належного побуту дітей, а ОСОБА_1 навіть не намагався допомагати їй в цьому. Після ухвалення судового рішення у справі № 317/611/21 про відібрання дітей лише ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, а ОСОБА_1 її не подавав, що, на думку судів, свідчить про його байдужість до його власних дітей.

Крім того, суди взяли до уваги пояснення опікуна дітей про те, що батьки, зокрема ОСОБА_1 , не намагалися спілкуватися з дітьми після їхнього відібрання.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що пояснення опікуна ОСОБА_5 , надане голові сільської ради, без її допиту в суді, не може вважатися достатнім і беззаперечним доказом відсутності інтересу батьків до дітей, водночас навіть за його змістом батьки цікавились життям дітей і телефонували їм, проте з огляду на «не дуже коректну» розмову з батьками діти плакали, тому повторній спробі поспілкуватись з дітьми, зокрема ОСОБА_1 , опікун свідомо перешкодила.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, провадження № 61-12023св18, на яку посилається заявник, зазначено, що батьківські права основані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків між батьками і дітьми, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.

Разом з цим Верховний Суд звертає увагу, що опікун фактично визнала, що на власний розсуд перешкоджає батькам налагоджувати спілкування та контакти з дітьми та не сприяє цьому. Це не вказує беззаперечно на винну поведінку заявника.

Доказів того, що ОСОБА_1 запрошувався на засідання опікунської ради Долинської сільської ради і на них не з`являвся, що вчиняв домашнє насильство в сім`ї, в матеріалах справи немає, крім тверджень самого позивача, які суди взяли до уваги без належної оцінки доказів у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, провадження № 61-36905св18 (на яку посилається заявник), суд касаційної інстанції, відмовляючи у позбавленні батьківських прав, вказав на врахування, зокрема заперечень батька дитини проти позбавлення батьківських прав.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 проти позбавлення батьківських прав заперечував та вказував, що намагається покращити ситуацію, що з урахуванням інсульту, який стався з ним до звернення позивача до суду (як наслідок - встановлення І групи інвалідності, відсутність можливості самостійного забезпечення власних потреб без сторонньої допомоги) підтверджується залученням адвоката безоплатної вторинної допомоги для належного представництва його інтересів в суді апеляційної інстанції, подання апеляційної та касаційної скарг. Це може вказувати про його інтерес до дітей, про бажання брати участь у їх вихованні та змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків.

Крім того, у матеріалах справи також є пояснення ОСОБА_1 від 15 липня 2022 року (до звернення позивача з позовом) щодо його неофіційного працевлаштування та намагання виправити ситуацію для повернення його дітей.

Зазначене спростовує висновки судів про те, що батько взагалі дітьми не цікавиться та повністю усунувся від виконання батьківських обов`язків.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки, доведення чого покладається на позивача. Крім того, позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання. Крім того, реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У справі"Савіни проти України", рішення від 18 грудня 2008 року, заява N 39948/06, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49).

З матеріалів справи відомо, що суд першої інстанції надав можливість малолітнім дітям відповідачів висловити свою думку у справі, які вказали, що бажають залишитись у сім`ї опікуна.

Відповідно до аудіо запису судового засідання від 02 травня 2023 року неможливо встановити, які саме відповіді діти надали на запитання суду під час встановлення їхньої думки у цій справі через неналежну якість звуку, проте Верховний Суд погоджується з висновками судів, що діти за тривалий час відвикли від батьків, а перебування малолітніх дітей у забезпеченій родині може суттєво впливати на їхню думку. Проте суди попередніх інстанцій не встановили втрату психологічного зв`язку дітей з батьком та абсолютну байдужість батька до дітей.

Суди не виклали достатньо переконливих і зважених аргументів про необхідність розірвання сімейних зв`язків батька ОСОБА_1 з дітьми.

Суди не встановили свідомого ухилення ОСОБА_1 щодовиконання своїх обов`язків стосовно виховання дітей, а вказали на недостатню міру виконання ним таких обов`язків.

Водночас з огляду на встановлені судами обставини Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що на час вирішення справи дітям краще знаходитись в сім`ї опікуна.

За обставинами справи, батькам, зокрема й ОСОБА_1 , необхідно поступово налагоджувати контакт з дітьми для того, щоб у подальшому повернути їх додому.

Посилання судів на несплату батьком аліментів після ухвалення рішення у справі № 317/611/21 як підставу позбавлення батьківських справ ОСОБА_1 є безпідставними.

Стягнення аліментів є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та вказує на спонукання батька до надання дитині належного утримання.

Верховний Суд зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, постанова Верховного Суду провадження № 61-2175св20, від 02 червня 2022 року у справі № 754/15490/18, провадження № 61-7195св20, на яку посилається заявник).

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у справі № 305/1707/18, провадження № 61-6132св23, не є релевантними у справі, що переглядається, оскільки рішення судів переглядались в касаційному порядку лише в частині визначення місця проживання дітей з одним із батьків.

Верховний Суд зазначає, що у цій справі, позбавивши батьківських прав ОСОБА_1 , суди виходили з пункту 2 частини першої статті 164 СК України (згідно із законом). Переслідували законну мету - захист прав і свобод дітей (легітимна мета).

Водночас позбавивши ОСОБА_1 батьківських прав, суди попередніх інстанцій не з`ясували і не виклали мотиви, чи таке втручання у права батька було "необхідним в демократичному суспільстві", не надавши йому можливості змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з дітьми, брати участь у їх вихованні, розвитку та піклуванні з урахуванням того, що він заперечує проти позбавлення батьківських прав, має бажання спілкуватися з дітьми та виховувати їх.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 вказувала, що незважаючи на негативні характеристики ОСОБА_1 , за відсутності винної поведінки немає підстав для позбавлення його батьківських прав щодо малолітніх дітей (а. с. 139-142).

Водночас суди не надали оцінки тій обставині, що відмова у позбавленні батьківських прав матері, і позбавлення батьківських прав батька, який не втратив інтерес до дітей, є надмірним тягарем для матері щодо утримання і виховання дітей.

Верховний Суд зауважує, що за встановлених обставин у цій справі немає необхідності на сьогодні позбавляти ОСОБА_1 батьківських прав, розривати сімейні зв`язки між дітьми і батьком, оскільки не встановлено, що сім`я є особливо неблагополучною, а ті недоліки, які виявив орган опіки та піклування неможливо усунути з участю обох батьків.

Позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 за встановлених судами обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики ЄСПЛ.

Водночас обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з дітьми, брати участь у їх вихованні, розвитку та піклуванні.

Верховний Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, провадження № 61-4524св23).

З урахуванням зазначеного ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, підлягають скасуванню в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на час звернення позивача до суду) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру юридичною особою сплачується судовий збір- 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпунктів 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги; касаційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2 481,00 грн.

За подання позовної заяви за вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 позивач мав сплатити за одну немайнову вимогу 2 481,00 грн судового збору.

За подання апеляційної скарги підлягало до сплати 3 721,50 грн (150 % х 2 481,00 грн) судового збору, касаційної скарги - 4 962,00 грн (200 % х 2 481,00 грн) судового збору.

З огляду на те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі - 8 683,50 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 липня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У позові Виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області як органу опіки та піклування до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, про позбавлення батьківських прав, відмовити.

Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення щодо виконання обов`язків з виховання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Стягнути з Виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області як органу опіки та піклування на користь держави компенсацію судового збору у розмірі 8 683,50 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Головуюча І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк