Постанова

від 26.03.2024 по справі 753/255/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 753/255/22 головуючий у суді І інстанції Шаповалова К.В.

провадження № 22-ц/824/5736/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 березня 2024року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість в сумі 47 867 грн. 57 коп., з яких: 40 530 грн. 91 коп. - основний борг; 5 293 грн. 46 коп. - індекс інфляції 2 043 грн. 20 коп. - 3% річних від простроченої суми.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації №1014 від 28 вересня 2007 року. Відповідно до свідоцтва про право власності від 16 червня 2011 року відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 . Внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань утворилася заборгованість. Відповідач, як боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на підставі положень ст. 625 ЦК України зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційної складової та 3 % річних.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року позов ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 40 530 грн. 91 коп., інфляційні втрати у розмірі - 5 236 грн. 63 коп. та 3% річних від простроченої суми у розмірі - 2 043 грн. 20 коп., що загалом становить 47 810 грн. 74 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив обґрунтований розрахунок відповідача та величини складових додатку до розпорядження КМДА від 15 листопада 2017 року № 1444, не перевірив розрахунок позивача на правильність вирахування зі складу витрат на утримання будинку послуг з вивезення твердих побутових відходів, з урахуванням приписів статті 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року. Крім того, за час розгляду справи судом позивач отримав інформацію про зміну форми оподаткування позивача, який призупинив сплату ПДВ та перейшов на спрощену 2% форму оподаткування. При таких обставинах позивач, знаходячись на спрощеній системі оподаткування, не має право нараховувати на свої послуги ПДВ та відповідно звільняється від сплати ПДВ (призупиняються права і обов`язки платника ПДВ). Нарахування відповідачу здійснені з нарахованим податком ПДВ, який не буде сплачений до бюджету позивачем при призупиненні реєстрації платника ПДВ. Сума розрахунку повинна відповідати обраній формі оподаткування на час прийняття рішення суду і саме на час отримання цього доходу та від цього залежить 20% додаткового безпідставного навантаження на майновий стан відповідача. При цьому, під час розгляду справи позивач не здійснював доказування, що має істотне значення для її правильного вирішення. Докази до позову взагалі мають посилання на Розпорядження 1444, яке на дату звернення до суду втратило чинність. Інші докази щодо фактичного отримання споживачем послуг, в яких обсягах, за якою ціною, позивачем не надано, а надані розрахунки позивача є помилковими і не вірними, розрахованими з порушенням вимог ПКУ, що належним чином не досліджено судом першої інстанції. Відповідач не погоджується з вибірковими висновками суду першої інстанції, що тільки відсутність договору не може свідчити про відсутність обов`язку по сплаті житлово-комунальних послуг. Позивач зобов`язаний довести фактичне отримання споживачем певних послуг по всім складовим і в певних обсягах, а це входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення (посилаючись на повний зміст правової позиції). В даному випадку позивач доказів фактичного отримання споживачем послуг з утримання будинку по всім складовим не надав, наданий розрахунок невірно розрахований, в доказах позивача відсутні докази, які спростовують ненадання певних складових послуги утримання будинку споживачу, долучені відповідачем акти-претезії ненадання певних складових послуг позивачем не спростовані іншими належними доказами, не оскаржені, головуючий не перевіряв розрахунки позивача та порушив принцип рівності сторін. Суд також відхилив доводи відповідача щодо того, що позивачем не було надано первинної документації, актів виконаних робіт. Відповідачем до матеріалів справи долучено акт-претензію про перерву в надані послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, їх ненадання або надання не в повному обсязі від 15 листопада 2022 року, відповідно до якого ОСОБА_1 висловлює претензію позивачу щодо ненадання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території. Відповідач посилається на пп. 6 ч. 1 ст. 7 та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та вказує, що такі норми передбачають право на неоплату вартості комунальної послуги з вивезення побутових відходів (управління побутовими відходами). Навіть, враховуючи відсутність первинної документації позивача щодо обсягів вивозу ТПВ здійсненої окремо по цьому будинку, враховуючи відсутність зареєстрованих або проживаючих в квартирі споживача та інших осіб з 2013 по 01 листопада 2019 року, враховуючи відомості, які відомі позивачу за даними роботи паспортистів позивача в будинку в період з 2013 по 01 листопада 2019 року, враховуючи відсутність показників споживання (використання) електроенергії, холодної і гарячої води, враховуючи складені акти-претензії, які вважаються дійсними та обґрунтовують головуючому просто закономірну відсутність утворення побутових відходів тривало відсутніми споживачем та іншими особами в квартирі за тривалий час їх відсутності у жилому приміщенні. Станом на 17 липня 2023 року позивач не звертався до суду за оскарженням результатів перевірки якості надання своїх послуг, відображених у актах-претензії. За вимогами Порядку 1145 відповідні акти-претензії вважаються дійсними. Також, відповідачем до матеріалів справи долучено акт-претензію про ненадання складових послуг з обслуговування вентиляційних каналів, послуги з технічного обслуговування системи пожежної сигналізації, системи автоматичної пожежної сигналізації, системи оповіщення про пожежу, які входять в послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, їх ненадання або надання не в повному обсязі від 06 грудня 2022 року. Розрахунок заборгованості на утримання будинку та прибудинкової території позивача поглиблено не перевірявся та не може за дослідження вищевказаних доказів відповідача покладатися в обґрунтування оскаржуваного рішення, як об`єктивний і належний доказ, що не містить вірних відомостей щодо розміру нарахованих відповідачу сум. Розрахунок заборгованості позивача здійснений без правильного розрахунку виключення послуг з вивезення твердих побутових відходів, з урахуванням приписів статті 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року. В розрахунку позивача не враховані призупинення прав і обов`язків реєстрації платника ПДВ встановлені розд. V та підрозд. 2 розд. XX ПКУ на період використання особливостей оподаткування, встановлених п. 9 підрозд. 8 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, що призвело до порушення прав відповідача та безпідставне стягнення з нього певної частини грошових коштів. Також, відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення вимог позивача про застосування з відповідача 3% річних, інфляційні втрати в період воєнного стану всупереч вимогам постанови Кабінету міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану». Відповідно до вимог вищевказаної постанови в умовах воєнного стану до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Зміст вищевказаної постанови КМУ не регламентує відповідне питання щодо часу виникнення та причин утворення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги. Саме стягнення позивачем 3% річних та інфляційних втрат заборонено саме в умовах воєнного стану в якому перебувають відповідач і всі інші споживачі та не залежить від інших умов утворення заборгованості, в т.ч. часових. Крім того, головуючий безпідставно стягнув з відповідача судові витрати, незважаючи на наявність в матеріалах справи копії посвідчення інваліда війни 2 групи.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» вказує про те, що твердження апелянта про відсутність (не укладення) типового договору на утримання будинку та прибудинкової території, надає йому право на несплату за отриманні послуги, спростовується наступним. 19 лютого 2013 року на адресу позивача від апелянта надійшла заява про намір укласти лише Договір «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення». В порядку ст.641 ЦК України, позивачем за вказаною у заяві адресою, 01 березня 2013 року направлено апелянту Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з додатком (типовий договір затверджений постановою 629 та Договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення). Однак, апелянт погодився укласти лише останній договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з додатком відмовився підписувати та екземпляр договору не повернув. Отже, споживач свого обов`язку не виконав - договір на утримання будинку і споруд та прибудинковий територій не уклав. Щодо ненадання/неповного надання позивачем житлових послуг відповідачу спростування наступне. Законом передбачено перевірка саме якості наданих послуг, а не перевірка первинної документації щодо надання послуг. При цьому, неможливо перевірити якість наданих послуг за вказаний період з 2013 року по 01 листопада 2019 року. Своєчасно для перевірки апелянт не звертався. До моменту звернення позивача з позовною заявою про стягнення заборгованості до суду, а саме до 10 січня 2022 року, апелянт не звертався до позивача із заявами про перерахунок, актами-претензіями про неякісні/ненадання послуг. Після звернення з позовною заявою до суду, 15 листопада 2022 року апелянт звернувся з актом-претензію про перерву в надані послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, їх ненадання або надання не в повному обсязі від 15 листопада 2022 року, відповідно до якого апелянт висловлює претензію відповідачу щодо ненадання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, зокрема щодо відсутності надання послуг з вивезення побутових, великогабаритних рідких відходів з 2013 року по 01 листопада 2019 року за тривалої відсутності проживаючих мешканців. Вказаний акт підписаний членами родини (мати та дружна) апелянта, які проживають будинку АДРЕСА_3 та міста відсутня). Слід зауважити, що акт складено лише 15 листопада 2022 року (через 11 місяців після звернення позивача із позовом до суду). При цьому, він містять інформацію, що послуги не надаються з 2013 по 01 листопада 2019 року та саме щодо вивезення побутових, великогабаритних рідких відходів. Доказів того, що з 2013 року по 01 листопада 2019 року за тривалою відсутністю (понад 30 календарних днів) проживаючих мешканців у вищевказаній квартирі не надав. Однак, не проживання особи у квартирі, яка належить їй на праві приватної власності не звільняє її від обов`язку сплачувати надані житлово-комунальні послуги. Фіксування факту ненадання/неповного надання житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території, матеріали справи не містять, як і не містять доказів того, що позивачем не надавались інші житлово-комунальні послуги, крім вивезення побутових, великогабаритних рідких відходів. Крім того, апелянт своєчасно, з моменту виникнення права/періоду надання послуги з вивезення твердих побутових відходів не звернувся до позивача для складання акту-претензії та проведення перерахунку. На сьогоднішній день, на підставі вищевикладеного, підстави для проведення перерахунку відсутні. Крім того, 06 грудня 2022 року апелянт направив на електрону адресу позивача акт-претензію про ненадання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, зокрема стосовно відсутності надання послуги з обслуговування вентиляційних каналів, послуги з технічного обслуговування системи про пожежу саме в квартирі АДРЕСА_4 власнику квартири в період з 2013 року по 06 грудня 2022 року (через 12 місяців після звернення позивача із позовом до суду). Вказаний акт підписаний членами родини (мати та дружна) апелянта та мешканцями будинку АДРЕСА_3 та міста відсутня). При цьому, питання надання або ненадання послуг або їх вартість є окремим предметом позову та не є підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості. Також, позивач погоджується з оскаржуваним рішенням про відхилення судом першої інстанції доводів відповідача щодо відсутності права у позивача нараховувати ПДВ, оскільки з травня 2022 року позивач не сплачує відповідний податок, зважаючи на те, що позивачем заявлено вимоги до відповідача за період з липня 2018 року по 31 грудня 2021 року. Щодо заяви про застосування строку позовної давності позивач вказує про те, що з 02 квітня 2020 року визначена статтею 257 ЦК України позовна давність продовжена, а враховуючи те, що позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у період з липня 2018 року по грудень 2021 року, заява апелянта про застосування позовної давності задоволенню не підлягає. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 2043,20 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 293,46 грн. В апеляційній скарзі, апелянт посилається на постанову Кабінету міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі, які виникли з у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 р. Поряд з цим, позивачем заявлено вимоги до апелянта про стягнення заборгованості за надані послуги, що виникла у період з липня 2018 року по 31 грудня 2021 року та 3% річних і інфляційні втрати розраховані, відповідно, за той самий період, а отже зазначена відповідачем постанова КМУ не підлягає застосуванню у цьому випадку (до початку введення воєнного стану в Україні).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 139,40 кв.м., що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 16 червня 2011 року (а.с. 10) та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 липня 2021 року (а.с.12).

Відповідно до рішення правління АТ ХК «Київміськбуд» від 30 серпня 2007 року № 119/0/5-07 позивачу вирішено передати на баланс та обслуговування без права відчуження житловий комплекс з підземним паркінгом з насосною, ІТП, внутрішнобудинковими інженерними мережами Позняки 10-Б, м-н. В пункті 1.2.1 розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 28 вересня 2007 року № 1014 «Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», вказано, що надано новозбудованому житловому будинку (секції 1-4) на перетині АДРЕСА_5 .

Відповідно до додатку 1 до вказаного розпорядження визначено, що обслуговування багатоповерхового будинку АДРЕСА_1 покладається на ТОВ «Ковальська-Житлосервіс».

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Однак, апеляційний суд не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на споживачів покладається обов`язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги, визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно з частини першої статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦКУ порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до розпорядження КМДА від 01 серпня 2016 року № 628, встановлено тариф на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 4,80 грн. за 1 кв.м. загальної площі квартири за місяць з ПДВ. 15 листопада 2017 року розпорядженням КМДА № 1444 встановлено тариф на послуги з утримання будинку і споруд прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , - 7,24 грн. за 1 кв.м. загальної площі квартири за місяць з ПДВ.

З листопада 2019 року зі складу витрат на утримання будинку виключена послуга з вивезення твердих побутових відходів, з урахуванням приписів статті 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року.

Загальна площа квартири АДРЕСА_2 , за якою виникла заборгованість, становить 139,40 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності від 16 червня 2011 року.

Звертаючись із позовною заявою, позивач вказав, що відповідач неналежним чином виконував умови договору, внаслідок чого у нього за період з липня 2018 року по 31 грудня 2021 року утворилась заборгованість в розмірі 40 530,91 грн., на яку позивачем також було здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 5 293,46 грн. та 3% річних у розмірі 2 043, 20 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.13-14) вбачається, що відповідач не належним чином виконував свої зобов`язання перед позивачем з оплати спожитих житлово-комунальних послуг, в результаті чого за період з липня 2018 року по грудень 2021 утворилась заборгованість у розмірі 40 530,91 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 зокрема вказував про те, що між ним та позивачем відсутній укладений договір на утримання будинку та прибудинкової території, що надає йому права не сплачувати кошти за комунальні послуги, оскільки такі не надавались.

Разом з тим, такі доводи відповідача є помилковими та не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, не проживання особи у квартирі, яка належить їй на праві власності, та факт відсутності її реєстрації, не проживання в цій квартирі не звільняє особу від обов`язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг.

На цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 757/29813/17-ц від 02 квітня 2020 року.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц, від 19 серпня 2020 року у справі №712/8916/17 споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідач, серед іншого вказував про те, що позивач мав здійснити перерахунок наданих послуг, оскільки частина послуг не надавалась у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема: прибирання підвалу, техповерхів, покрівлі, дезінсекція, обслуговування димовентканалів, експлуатація номерних знаків, а за частину послуг позивачем не було надано первинної документації, актів виконаних робіт.

Разом з тим, такі доводи відповідача не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги з наступних підстав.

Відповідно до статті 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Відповідно до статті 27 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. У разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя для перевірки якості наданих послуг. Порядок перевірки якості надання комунальних послуг та якості послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком).

Як вбачається з матеріалів справи, до моменту звернення позивача з позовною заявою про стягнення заборгованості до суду, а саме до 10 січня 2022 року, відповідач не звертався до позивача із заявами про перерахунок, актами-претензіями про неякісні/ненадання послуг.

Законом передбачено перевірка саме якості наданих послуг, а не перевірка первинної документації щодо надання послуг.

Вказуючи, про ненадання йому частини житлово-комунальних послуг, відповідач не звернув уваги, що законом визначено порядок дій у такому випадку. В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що до матеріалів справи долучено акт-претензію про перерву в наданні послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, їх не надання, або надання не в повному обсязі від 15 листопада 2022 року (а.с. 233). На вказаний акт відповідач посилається і в клопотанні-заяві, що була подана до суду першої інстанції 02 січня 2023 року (а.с. 195).

В той же час, в матеріалах справи зазначений відповідачем акт-претензія від 15 листопада 2022 року відсутній.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання ОСОБА_1 порядку проведення перевірки відповідності якості надання деяких комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 р. № 1145. Так, матеріали справи не містять актів-претензій, складених у відповідності до ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» про ненадання, неповне надання чи надання неналежної якості послуг позивачем.

Отже, висновки суду першої інстанції в цій частині відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах.

Як було зазначено вище, в апеляційній скарзі відповідач посилається на акт-претензію про перерву в надані послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, їх ненадання або надання не в повному обсязі від 15 листопада 2022 року, відповідно до якого ОСОБА_1 висловлює претензію позивачу щодо ненадання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, зокрема щодо відсутності надання послуг з вивезення побутових, великогабаритних рідких відходів з 2013 по 01 листопада 2019 року власнику квартири АДРЕСА_4 за відсутності проживаючих і зареєстрованих мешканців в квартирі. Подання вказаного акту визнається позивачем у відзиві на апеляційну скаргу.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що акт складено відповідачем лише 15 листопада 2022 року (через 11 місяців після звернення позивача із позовом до суду). Як стверджує позивач, він містить інформацію, що послуги щодо вивезення побутових, великогабаритних рідких відходів не надаються з 2013 по 01 листопада 2019 року.

Доказів того, що з 2013 року по 01 листопада 2019 року за тривалою відсутністю (понад 30 календарних днів) проживаючих мешканців у вищевказаній квартирі послуги з вивезення сміття не могли надаватись відповідачу матеріали справи не містять.

Не надавши суду акту-претензії від 15 листопада 2022 року, відповідач не звернув уваги, що суд позбавлений можливості надавати оцінку доводам сторони, які ґрунтуються на відсутньому документі, оскільки є неможливим перевірка змісту такого документу, навіть у разі визнання позивачем факту його подання.

Крім того, відповідно до порядку проведення перевірки відповідності якості надання деяких комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1145 - проведення перевірки відповідності якості надання послуг з поводження з побутовими відходами параметрам, передбаченим договором про надання такої послуги, проводиться відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил у сфері поводження з побутовими відходами.

Під час проведення перевірки відповідності якості надання послуг з поводження з побутовими відходами виконавець комунальних послуг враховує:

1) стан дотримання вимог щодо обсягів і строків надання таких послуг;

2) дотримання графіка надання таких послуг відповідно до умов договору про їх надання;

3) стан утримання в належному санітарно-технічному стані контейнерів та контейнерних майданчиків у разі їх перебування у власності або оренді виконавця.

Під час проведення перевірки відповідності якості надання послуг з управління багатоквартирним будинком вимогам, передбаченим договором про надання зазначених послуг, управитель багатоквартирного будинку враховує:

1) рівень забезпечення виконання передбачених у договорі про управління багатоквартирним будинком робіт з утримання спільного майна багатоквартирного будинку, поточного ремонту спільного майна багатоквартирного будинку, утримання ліфтів тощо, визначених договором управління багатоквартирним будинком;

2) стан дотримання періодичності виконання (надання) робіт (послуг), визначених договором управління багатоквартирним будинком;

3) стан дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо якості послуг з управління багатоквартирним будинком.

В даному випадку звернення відповідача з претензією про неналежне надання житлово-комунальних послуг через 11 місяців з моменту надання таких послуг, фактично унеможливлює проведення перевірки викладених в претензії фактів та обставин.

З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині ненадання чи неналежного надання позивачем житлово-комунальних послуг відповідачу.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, не проживання особи у квартирі, яка належить їй на праві приватної власності не звільняє її від обов`язку сплачувати надані житлово-комунальні послуги.

Відповідно до п. 6 Основних умов надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які затверджені Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 09 березня 2011 року № 9307, передбачено, що якщо споживач або члени його родини тривалий час (більше одного місяця на рік) не проживає (не проживають) в квартирі (житловому приміщенні у гуртожитку), при поданні ним заяви та підтверджуючих документів про відсутність його або інших зареєстрованих в цьому житловому приміщенні мешканців, відповідно до Порядку звільнення наймачів (власників) квартир (приватних будинків) та членів їх сімей за період їх тимчасової відсутності від оплати за комунальні послуги (гаряче та холодне водопостачання, водовідведення, газопостачання), затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 N 409/1843, виконавці здійснюють перерахунок плати за невикористані послуги в частині коригування витрат на вивезення і знешкодження твердих побутових відходів, виходячи з кількості тимчасово відсутніх мешканців та терміну непроживання. Перерахунки проводяться з дня виникнення права, а при несвоєчасному поданні необхідних документів - не більше, ніж за один місяць, що передує місяцю, в якому звернувся споживач. Кількість зареєстрованих осіб визначається на дату звернення наймача.

Разом з тим, за час нарахування заборгованості за послуги з вивезення твердих побутових відходів відповідач не звернувся до позивача для складання акту-претензії та проведення перерахунку, доказів протилежного суду надано не було. Відтак, доводи апеляційної скарги щодо не проживання відповідача в квартирі не можуть бути підставою до звільнення останнього від оплати таких послуг, оскільки відповідач не скористався порядком визначеним законом для унеможливлення таких нарахувань.

З пояснень позивача та відповідача вбачається, що 06 грудня 2022 року відповідач направив на електрону адресу позивача акт-претензію про ненадання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, зокрема стосовно відсутності надання послуги з обслуговування вентиляційних каналів, послуги з технічного обслуговування системи про пожежу саме в квартирі АДРЕСА_4 власнику квартири в період з 2013 року по 06 грудня 2022 року (через 12 місяців після звернення позивача із позовом до суду). Вказаний акт підписаний членами родини (мати та дружна) апелянта та мешканцями будинку АДРЕСА_3 та міста відсутня).

Зазначений акт також відсутній в матеріалах справи та не може бути прийнятим до уваги з підстав, викладених вище щодо акту-претензії від 15 листопада 2022 року. Крім того, обслуговування мереж та обладнання в квартирі мешканців не входить до послуг, які надаються позивачем в межах загального тарифу затвердженого Розпорядженням КМДА. Таке обслуговування в межах квартири мешканців здійснюється власником самостійно за власний рахунок.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 наводить доводи щодо завищеного тарифу за 1 кв.м загальної площі для нарахування суми витрат за місяць на утримання будинку та прибудинкової території та не вирахування з нього у 2018 та 2019 роках тарифу на вивіз та знешкодження твердого побутового сміття.

Натомість, такі доводи відповідача обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки як вбачається з розрахунку позивача, долученого до матеріалів справи, позивачем з листопада 2019 року у суму витрат на утримання будинку та прибудинкової території не включався тариф на вивіз та знешкодження твердого побутового сміття, при цьому, такий тариф був виключений із загальної суми витрат на утримання будинку та прибудинкової території у зв`язку із прийняття нової редакції ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, яка введена в дію лише в 2019 році.

Враховуючи загальну площу квартири АДРЕСА_2 , власником якої є відповідач, та з огляду на тарифи, визначені розпорядженням КМДА, позивачем вірно розрахована сума витрат на утримання будинку та прибудинкової території, яка підлягає сплаті відповідачем.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо відсутності права у позивача нараховувати ПДВ з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, з 01 квітня 2022 року позивач змінив систему оподаткування та перейшов з загальної системи оподаткування на єдиний податок 3 групи за ставкою 2% без сплати податку на додану вартість, тобто, періоду, який є предметом стягнення заборгованості з липня 2018 року по 31 грудня 2022 року, зміна системи оподаткування не стосується.

Посилання відповідача на рішення Дарницького районного суду м. Києва № 753/6070/23 від 05 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» про визнання дії не правомірними, зобов`язання ТОВ здійснити перерахунок ОСОБА_1 витрат по утриманню будинку без врахування ПДВ є необґрунтованими, оскільки постановою Київського апеляційного суду від 09 січня 2024 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Отже, з огляду на встановлені судом обставини та наведені положення Закону суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Розрахунок заборгованості за внесками на утримання будинку та прибудинкової території був перевірений судом та покладається в обґрунтування рішення як об`єктивний і належний доказ, що містить відомості щодо розміру нарахованих відповідачу сум, і здійснений на основі затверджених в установленому порядку тарифів та пропорційно до загальної площі належної відповідачу квартири.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказаний висновок щодо позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався та діяв станом на день надходження до суду позовної заяви.

Статтею 58 Конституції України, статтею 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, з 02 квітня 2020 року визначена статтею 257 ЦК України позовна давність продовжена, а враховуючи те, що позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у період з липня 2018 року по грудень 2021 року, суд дійшов обґрунтованого висновку, що заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає з огляду на не пропущення позивачем вказаного строку.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 2043,20 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 293,46 грн.

Заперечуючи проти заявленої вимоги, відповідач вказав, що відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Разом з тим, як зазначалось вище, позивачем заявлено вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за надані послуги, що виникла у період з липня 2018 року по 31 грудня 2021 року та 3% річних і інфляційні втрати розраховані, відповідно, за той самий період, а, отже, зазначена відповідачем постанова КМУ не підлягає застосуванню у цьому випадку.

За приписом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності неможливість виконання ним грошового зобов`язання і у разі прострочення на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок інфляційного збільшення та 3% річних, наданий позивачем, суд також дійшов вірного висновку, що при здійсненні нарахувань інфляційних втрат позивачем не враховувалась дифляція, а, отже розрахунки позивача підлягали коригуванню.

За підрахунком суду до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в розмірі 2 043,20 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 236,63 грн. Апеляційний суд погоджується з наведеними розрахунками суду першої інстанції.

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог відповідають фактичним обставинам справи та доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції не звернув увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України удовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю I та II груп.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, а, відтак, стягнення з нього судового збору не відповідає вимогам закону.

При подачі позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 2 270 грн. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (99,88%), а відповідач звільнений від сплати судового збору, на користь позивача підлягає стягненню з держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме у розмірі 2 267 грн. 30 коп.

За таких обставин, при розподілі судових витрат, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до зміни рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, які були стягнуті з ОСОБА_1 на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Компенсувати за рахунок держави на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс», місце знаходження: вул. Є. Чавдар 3, м. Київ, ідентифікаційний код - 32912720, судовий збір у розмірі 2 267 (дві тисячі двісті шістдесят сім) гривень 30 копійок».

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.