Постанова

від 27.03.2024 по справі 909/507/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 909/507/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська нафтова компанія»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 (головуючий - Желік М.Б., судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.) і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.07.2023 (суддя Фанда О.М.) у справі

за позовом Калуської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська нафтова компанія»

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати в сумі 1 816 963,62 грн

(за участю представників: позивача - Мельник В.А., відповідача - Чугунов М.В., Фатула Т.В.)

Фактичні обставини

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатська нафтова компанія» (далі - ТОВ «Карпатська нафтова компанія», позивач) на підставі договору купівлі-продажу від 13.10.2012 №Д-1044 набуло право власності на майновий комплекс, розташований у м. Калуш по вул. Б. Хмельницького, 86/141 (адміністративно-побутовий корпус, А, площею 572,1 кв м; приміщення майстерні, Б, площею 1616,7 кв м; приміщення трансформаторної підстанції, В, площею 22,8 кв м; приміщення насосної станції, Г, площею 37 кв м; приміщення складу, Д, площею 50,6 квм ; приміщення ГСМ, Е, площею 9,6 кв м; склад, З, площею 65,8 кв м; майстерня К., площею 408,5 кв м) (далі - майновий комплекс).

2. Майновий комплекс відповідача розташований в межах земельної ділянки площею 3,6241 га з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008, державна реєстрація якої проведена 26.07.2021 (цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) (далі - земельна ділянка).

3. 17.09.2021 зареєстровано право комунальної власності Калуської міської ради (далі - Міськрада, позивач) на земельну ділянку.

4. Відповідно до складеного позивачем акта обстеження від 06.12.2021 №24 на земельній знаходяться об`єкти нерухомого майна (майновий комплекс) загальною площею 2 783,10 м кв, зареєстровані на праві власності за ТОВ «Карпатська нафтова компанія»; на огородженій парканом земельній ділянці ведеться господарська діяльність.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

5. Міськрада звернулась до суду з позовом до ТОВ «Карпатська нафтова компанія» про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1 816 963,62 грн.

6. Правовою підставою заявлених вимог визначає статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зауважує, що заявлена до стягнення сума є несплаченою орендною платою за використання земельної ділянки, на якій знаходиться майновий комплекс відповідача, без укладення договору оренди за період з 26.07.2021 до 30.04.2023, внаслідок чого територіальна громада позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

7. Розмір належної до сплати орендної плати у спірний період обрахований позивачем у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної на підставі: (1) листа ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 17.05.2023; (2) витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 09.05.2023, наданого ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

8. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 31.07.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2023, позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 816 963,62 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

9. Суди встановили, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

10. Суди визнали обґрунтованим наданий позивачем розрахунок орендної плати, який обчислений виходячи з актуального розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Касаційна скарга

11. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, з касаційною скаргою звернувся відповідач, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

12. Суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду в постановах від 20.12.2019 у справі № 917/266/19, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (про те, що встановлення розміру фактичного користування земельної ділянки має вирішальне значення при стягненні безпідставно збережених сум орендної плати); від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (про застосування статті 120 Земельного кодексу України щодо переходу прав на земельну ділянку від попереднього землекористувача до власника нерухомого майна); від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, від 22.02.2022 у справі № 905/20/21 (щодо витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки як доказу у підтвердження розміру нормативної грошової оцінки такої ділянки).

13. Суди не з`ясували, якою площею земельної ділянки фактично користується відповідач та чи співпадає така площа з визначеною позивачем в акті обстеження земельної ділянки. Так, попередньому землекористувачу (Управління механізації № 540) на праві постійного користування належала земельна ділянка площею 2,20 га, отже відповідач, як новий власник нерухомості, використовує земельну ділянку саме такою площею, а не новосформовану земельну ділянку площею 3,6241 га. При цьому Міськрада при обрахунку розміру орендної плати взяла до уваги нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, яка не була сталою, чому не надали оцінки суди попередніх інстанцій.

14. Апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про долучення додаткових доказів та про зупинення апеляційного провадження до розгляду пов`язаної справи № 909/916/23. При цьому апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду в постановах від 13.01.2021 у справі №10/Б-921/1442/2013 (щодо можливості прийняття судом апеляційної інстанції доказів, поданих з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку), від 14.09.2023 у справі № 903/834/20 (про застосування пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України).

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

15. Апеляційний суд обґрунтовано відхилив клопотання відповідача про долучення додаткових доказів та про зупинення апеляційного провадження. Розрахунок орендної плати здійснений позивачем виходячи з актуального розміру нормативної грошової оцінки, тоді як відповідач не довів як неправильності здійсненого розрахунку, так і обставини фактичного користування меншою площею земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів сторін та судів попередніх інстанцій

16. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

18. Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

19. Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

20. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

21. Користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

22. Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

23. Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України.

24. За обставинами цієї справи ТОВ «Карпатська нафтова компанія» з 2012 року на праві власності належить майновий комплекс, що становить сукупність будівель та споруд, розташованих на сформованій у 2021 році під цим нерухомим майном земельній ділянці комунальної власності.

25. Також суди встановили, що відповідач у період з 26.07.2021 по 30.04.2023, за який йому розраховано позивачем суму недоотриманих коштів, не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

26. При цьому спір у даній справі виник з приводу фактичного користування відповідачем земельною ділянкою, яка була сформована вже після набуття останнім права власності на майновий комплекс, безпосередньо під нерухомим майном відповідача та з відповідним цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

27. Як установили суди попередніх інстанцій, відповідач не надав доказів на підтвердження підстав для формування за адресою його майна земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування належного відповідачу майна, як майнового комплексу. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами, про що правомірно зазначили суди попередніх інстанцій.

28. Верховний Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо визначеної Міськрадою площі земельної ділянки під нерухомим майном відповідача не суперечать наведеним скаржником висновкам Верховного Суду в постановах від 20.12.2019 у справі № 917/266/19, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, оскільки судові рішення у наведених справах прийняті за інших фактичних обставин справ, за яких власник земельної ділянки не довів площу земельної ділянки, якою фактично користується власник нерухомості.

29. Верховний Суд також відхиляє посилання скаржника на неврахування судами висновків у пункті 48 постанови Великої Палати Верховного Суду справі №320/5877/17, які стосуються переходу права користування земельною ділянкою від попереднього землекористувача до нового власника нерухомості, оскільки у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій не встановлено відповідних обставин, які б давали підстави для дослідження факту переходу права користування земельною ділянкою до відповідача від попереднього землекористувача.

30. Що стосується розміру безпідставно отриманих коштів, то позивач правомірно розрахував його на підставі відомостей про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за період з 2021 по 2023 роки, які містились у листі ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 17.05.2023 та у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 09.05.2023. Вказані документи відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 є належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки землі.

31. Отже, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать, а навпаки відповідають наведеним скаржником правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/1680/20, а також подібним висновкам Верховного Суду у прийнятих з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду постановах у справах № 910/8770/19 та № 905/20/21, на які також посилається скаржник.

32. Не знайшли підтвердження і твердження скаржника в пункті 14 Постанови про допущення апеляційним господарським судом процесуальних порушень, передбачених пунктом 3 частини 3 статті 310 ГПК України з наведених нижче підстав.

33. Відповідно до приписів частин 1, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

34. Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603).

35. Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013 (на яку посилається скаржник).

36. Однак судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач при поданні до суду апеляційної інстанції нових доказів, не навів обґрунтування наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, та неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача.

37. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, керуючись імперативними положеннями частини 3 статті 269 ГПК України, цілком правомірно відхилив клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи нових доказів.

38. Більше того, в поданій касаційній скарзі відповідач, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції статей 80, 269 ГПК України, посилається на докази, які датовані вже після прийняття рішення судом першої інстанції, тобто докази, яких взагалі не існувало навіть на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

39. Однак така обставина (тобто відсутність доказів як таких) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання учасником справи таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Верховний Суд звертається до власних правових висновків у постанові від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17.

40. З урахуванням вищенаведеного Верховний Суд відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання відповідача про долучення доказів та одночасно зазначає, що недотримання норм процесуального права мало місце саме з боку відповідача, який не виконав покладеного на нього пунктом 4 частини 1 статті 42 ГПК України обов`язку з подання доказів у встановленому процесуальним законодавством порядку в суді першої інстанції, а в касаційній скарзі за допомогою маніпулювання процесуальними нормами намагається перекласти відповідальність за наслідки невчинення ним процесуальних дій на суд апеляційної інстанції та з метою отримання іншого рішення у справі переконати Верховний Суд у тому, що порушення норм процесуального права внаслідок неприйняття доказів допущені саме судом апеляційної інстанції.

41. Також апеляційний господарський суд навів переконливі аргументи для відхилення клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження у справі та дійшов правильного висновку про відсутність обставин об`єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням у справі № 909/916/23. Так, предметом розгляду у справі №909/916/23 є зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, а предметом розгляду у справі №909/507/23 є стягнення безпідставно збережених коштів за користування цією земельною ділянкою. Натомість обставини законності державної реєстрації земельної ділянки не входять до предмету доказування у даному спорі і апеляційний суд не встановив жодних фактів та обставин, які не можуть бути з`ясовані та встановлені судом самостійно, проте мають значення для вирішення спору у справі №909/507/23.

42. Посилання скаржника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у справі № 903/834/20 щодо застосування пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки відповідні приписи ГПК України мають загальний, універсальний характер, вони є нормами господарського процесуального права та є обов`язковими при вирішенні спору судом незалежно від правовідносин, які виникли між учасниками процесу. Вимоги вказаної процесуальної норми судом апеляційної інстанції були дотримані.

43. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

45. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

46. Звертаючись із касаційною скаргою, відповідач в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

47. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

48. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська нафтова компанія» залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.07.2023 у справі № 909/507/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.