Рішення

від 28.03.2024 по справі 910/18284/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.03.2024Справа № 910/18284/23Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Приватного підприємства "Річойл" (73066, Львівська область, місто Львів, вулиця Зелена, 283, ідентифікаційний код 38667335)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" (04210, місто Київ, вулиця Героїв Сталінграда, 20-А, ідентифікаційний код 40549852)

про стягнення 344 415,63 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Річойл" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" про стягнення 409 415,63 грн, з яких 201 742,95 грн заборгованості, 28 543,39 грн пені, 100 871,48 грн штрафу, 66 356,80 грн інфляційних втрат та 11 901,01 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов дистриб`юторського договору № 3 від 12.01.2017 щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, з урахуванням пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.12.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

12.12.2023 від позивача через систему Електронний суд надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.01.2024 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.

12.01.2024 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив.

16.01.2024 через відділ діловодства суду позивачем повторно подано відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 запропоновано позивачу у строк до 27.03.2024 надати суду письмові пояснення з належними доказами щодо актуального розміру заборгованості відповідача та розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені, з урахуванням актуальної суми основного боргу.

26.03.2024 через систему електронний суд позивачем подані додаткові пояснення у справі, в яких останній зазначає, що з дня подачі позовної заяви до суду відповідачем проводились розрахунки і розмір заборгованості станом на 25.03.2024 становить 136 742,95 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 провадження у справі №910/18284/23 за позовом Приватного підприємства "Річойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 65 000,00 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; подальший розгляд у справі за позовними вимогами Приватного підприємства "Річойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" вирішено здійснювати про стягнення 344 415,63 грн, з яких 136 742,95 грн заборгованості, 28 543,39 грн пені, 100 871,48 грн штрафу, 66 356,80 грн інфляційних втрат та 11 901,01 грн 3% річних.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2017 між Приватним підприємством «Річойл» (далі - компанія, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Смарт Груп Україна» (далі - відповідач) було укладено дистриб`юторський договір № 3, відповідно до умов якого позивач зобов`язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов`язувався своєчасно прийняти товар і здійснити його оплату (п.1.1. договору).

Відповідно до п.4.1. договору компанія постачає продукцію дистриб`ютору після подачі дистриб`ютором замовлення, яке здійснюється у письмовій формі, факсимільним зв`язком чи електронною поштою, які зазначені серед реквізитів сторін або іншим зрозумілим сторонам способом. Компанія виконує прийняте та узгоджене з дистриб`ютором замовлення після отримання 100% передоплати.

Згідно з п. п.4.2. договору при відтермінуванні платежу, кошти за поставлену партію товару повинні бути перераховані дистриб`ютором в повній сумі на розрахунковий рахунок компанії не пізніше ніж на 45 банківський день з дня її поставки дистриб`ютору.

Згідно з п.4.4 договору у разі невиконання чи неналежного виконання дистриб`ютором своїх грошових зобов`язань перед компанією, дистриб`ютор на вимогу компанії сплачує:

- пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що існувала у період за який нараховується пеня) від суми заборгованості за кожен день протермінування платежу;

- збитки завданні інфляційними процесами з врахуванням встановленого інфляції за весь час прострочення оплати;

- 3 відсотки річних простроченої суми;

- штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості.

Відповідно до п. 8.1. цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2017 року.

Сторона, яка бажає припинити дію цього договору, зобов`язана письмово повідомити про це іншу сторону не пізніше ніж за 45 календарних днів бо дати припинення дії цього договору (п. 8.2. договору).

У тому випадку, якщо сторони, у строк не менше ніж за 45 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору, не повідомляють один одного про бажання розірвати договір, то останній вважається пролонгованим терміном на один рік (п.8.3. договору).

На виконання умов договору ПП «Річойл» поставило, а ТОВ «Смарт Груп Україна» прийняло товар на загальну суму 225 498,78 грн, що підтверджується видатковими накладними:

-№ 1199 від 22.09.2021 на суму 37 716,00 грн;

-№ 1245 від 04.10.2021 на суму 38 722,20 грн;

-№1316 від 29.10.2021 на суму 171,60 грн;

-№1328 від 03.11.2021 на суму 43 648,20 грн;

-№1352 від 11.11.2021 на суму 35 388,60 грн;

-№1376 від 23.11.2021 на суму 38 687,40 грн;

-№1417 від 07.12.2021 на суму 31 164,78 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що товар був частково оплачений відповідачем, однак, станом на момент пред`явлення цього позову розрахунки проведені в повному обсязі не були, та заборгованість відповідача становить 201 742,95 грн.

Також позивач вказує на те, що після відвантаження товару, згідно з видатковими накладними № 1316 від 29.10.2021, № 1328 від 03.11.2021, № 1352 від 11.11.2021, № 1376 від 23.11.2021, № 1417 від 07.12.2021 відповідачем, станом на момент подання позову, не було повернуто підписаних примірників вищезгаданих видаткових накладних.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до приписів податкового законодавства,22 вересня 2021 року компанія, у відповідності до видаткової накладної №1199, покупцю було відвантажено товар, а також 22 вересня 2021 року складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 59; 04 жовтня 2021 року компанія, у відповідності до видаткової накладної №1245, покупцю було відвантажено товар, а також 04 жовтня 2021 року складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 17; 29 жовтня 2021 року компанія, у відповідності до видаткової накладної №1316, покупцю було відвантажено товар, а також 29 жовтня 2021 року складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 76; 03 листопада 2021 року компанія, у відповідності до видаткової накладної №1328, покупцю було відвантажено товар, а також 03 листопада 2021 року складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 7; 11 листопада 2021 року компанія, у відповідності до видаткової накладної №1352, покупцю було відвантажено товар, а також 11 листопада 2021 року складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 32; 23 листопада 2021 року компанія, у відповідності до видаткової накладної №1376, покупцю було відвантажено товар, а також 23 листопада 2021 року складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 70; 07 грудня 2021 року компанія, у відповідності до видаткової накладної №1417, покупцю було відвантажено товар, а також 07 грудня 2021 року складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 28.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача 10.03.2023 було надіслано вимогу про сплату заборгованості за договором (вих. № 10-01/03/2023 від 01.03.2023). Докази направлення містяться в матеріалах справи. 13.03.2023 відповідач отримав претензію, що підтверджується поштовими документами, що наявні в матеріалах справи.

В подальшому, 04.04.2023 на адресу відповідача було надіслано вимогу про сплату заборгованості за договором. Докази направлення містяться в матеріалах справи. 10.04.2023 відповідач отримав претензію, що підтверджується поштовими документами, що наявні в матеріалах справи.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем залишено їх поза своєю увагою та заборгованість досі не сплачена.

Таким чином, оскільки відповідач не виконав свої грошові зобов`язання за договором зі сплати видаткових накладних № 1199 від 22.09.2021, № 1245 від 04.10.2021, № 1316 від 29.10.2021, № 1328 від 03.11.2021, № 1352 від 11.11.2021, № 1376 від 23.11.2021, № 1417 від 07.12.2021 та порушив строки здійснення таких платежів, окрім стягнення основної заборгованості за договором у сумі 201 742,95 грн, позивач заявляє також вимогу про стягнення з відповідача 28 543,39 грн пені, 100 871,48 грн штрафу, інфляційних втрат у розмірі 66 356,80 грн та 3% річних у розмірі 11 901,01 грн.

Разом з тим, в процесі розгляду справи позивачем повідомлено суд про те, що з дня подачі позовної заяви до суду відповідачем проводились розрахунки і розмір заборгованості станом на 25.03.2024 становить 136 742,95 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 провадження у справі №910/18284/23 за позовом Приватного підприємства "Річойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 65 000,00 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; подальший розгляд у справі за позовними вимогами Приватного підприємства "Річойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" вирішено здійснювати про стягнення 344 415,63 грн, з яких 136 742,95 грн заборгованості, 28 543,39 грн пені, 100 871,48 грн штрафу, 66 356,80 грн інфляційних втрат та 11 901,01 грн 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1. договору компанія постачає продукцію дистриб`ютору після подачі дистриб`ютором замовлення, яке здійснюється у письмовій формі, факсимільним зв`язком чи електронною поштою, які зазначені серед реквізитів сторін або іншим зрозумілим сторонам способом. Компанія виконує прийняте та узгоджене з дистриб`ютором замовлення після отримання 100% передоплати.

Згідно з п. п.4.2. договору при відтермінуванні платежу, кошти за поставлену партію товару повинні бути перераховані дистриб`ютором в повній сумі на розрахунковий рахунок компанії не пізніше ніж на 45 банківський день з дня її поставки дистриб`ютору.

Судом встановлено, що на виконання умов договору ПП «Річойл» поставило, а ТОВ «Смарт Груп Україна» прийняло товар на загальну суму 225 498,78 грн, що підтверджується видатковими накладними:

-№ 1199 від 22.09.2021 на суму 37 716,00 грн;

-№ 1245 від 04.10.2021 на суму 38 722,20 грн;

-№1316 від 29.10.2021 на суму 171,60 грн;

-№1328 від 03.11.2021 на суму 43 648,20 грн;

-№1352 від 11.11.2021 на суму 35 388,60 грн;

-№1376 від 23.11.2021 на суму 38 687,40 грн;

-№1417 від 07.12.2021 на суму 31 164,78 грн.

Разом з тим, позивач у позовні заяві зазначає, що товар був частково оплачений відповідачем, однак, станом на момент пред`явлення цього позову розрахунки проведені в повному обсязі не були, та заборгованість відповідача становить 201 742,95 грн.

Таким чином, судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином та поставив товар на загальну суму 225 498,78 грн. Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" не здійснило повну оплату поставленого товару.

Враховуючи викладене, строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором настав.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, судом враховано, що в процесі розгляду справи позивачем повідомлено суд про те, що з дня подачі позовної заяви до суду відповідачем проводились розрахунки і розмір заборгованості станом на 25.03.2024 становить 136 742,95 грн.

Більше того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 провадження у справі №910/18284/23 за позовом Приватного підприємства "Річойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 65 000,00 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; подальший розгляд у справі за позовними вимогами Приватного підприємства "Річойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" вирішено здійснювати про стягнення 344 415,63 грн, з яких 136 742,95 грн заборгованості, 28 543,39 грн пені, 100 871,48 грн штрафу, 66 356,80 грн інфляційних втрат та 11 901,01 грн 3% річних.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Приватного підприємства "Річойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" в частині стягнення 136 742,95 грн основного боргу.

Щодо вимог позивач про стягнення з відповідача 28 543,39 грн пені та 100 871,48 грн 50% штрафу, суд зазначає наступне.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Щодо одночасного стягнення з відповідача пені та штрафу суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19.

Так, згідно з п.4.4 договору у разі невиконання чи неналежного виконання дистриб`ютором своїх грошових зобов`язань перед компанією, дистриб`ютор на вимогу компанії сплачує:

- пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що існувала у період за який нараховується пеня) від суми заборгованості за кожен день протермінування платежу;

- збитки завданні інфляційними процесами з врахуванням встановленого інфляції за весь час прострочення оплати;

- 3 відсотки річних простроченої суми;

- штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд перевіряє обґрунтованість заявленої суми пені, виходячи з зазначеного позивачем періоду, який не суперечить законодавству.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі 28 543,39 грн, суд дійшов висновку, що позивачем допущено помилку у визначені періоду прострочення виконання зобов`язань, зокрема, за видатковими накладними №1199 від 22.09.2021 та №1417 від 07.12.2021, враховуючи приписи п.4.2. договору.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 28 284,80 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 50 % від суми заборгованості, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 100 871,48 грн підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі.

Крім того, перевіривши розрахунок інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання за обов`язок оплати поставленого товару, судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача 66 356,80 грн інфляційних втрат є обґрунтованим, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача 11 901,01 грн трьох відсотків річних здійснений без врахування п. 4.2. договору.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних, суд зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 11 859,90 грн.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо тверджень відповідача про те, що договір втратив свою чинність ще 31.12.2018, а тому поставки товару не могли бути здійсненні, суд зауважує наступне.

Сторони у пункті 8.3 договору погодили, що у тому випадку якщо сторони, у строк не менше ніж за 45 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору, не повідомлять один одного про бажання розірвати договір, то останній вважається пролонгованим терміном на один рік.

Отже, беручи до уваги вказані пункти договору сторони чітко зазначили пролонгацію договору на один рік, тобто, до 31.12.2018.

Таким чином, усі поставки товару, на думку відповідача, на які посилається позивач, та які датовані 2021 роком, не могли бути здійсненні за дистриб`юторським договором № 3 від 12.01.2017 року, що припинив свою чинність ще 31 грудня 2018 року.

Однак, у всіх платіжних інструкціях (дорученнях) за період з 19.04.2023 року по 22.12.2023 року (долучені відповідачем до відзиву) відповідач посилається на вищезгаданий дистриб`юторський договір № 3 від 12.01.2017 року, як на підставу оплати товару. Таким чином, відповідач не заперечує наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем, на підставі яких здійснювалися поставки товару.

Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 ГПК України)

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021у справі № 910/23097/17.

Відтак, відповідач жодним способом не звертався до позивача щодо неотримання товару, відповідно, щодо безпідставної реєстрації податкових накладних.

Натомість, відповідач підписав Акт звірки взаємних розрахунків по стану за період 07.09.2021-11.04.2023, в якому зазначені дати поставки товару, а також оплачував поставлений товар.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що доводи відповідача, викладені у відзиві, не є підставою для відмови у позові.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" (04210, місто Київ, вулиця Героїв Сталінграда, 20-А, ідентифікаційний код 40549852) на користь Приватного підприємства "Річойл" (73066, Львівська область, місто Львів, вулиця Зелена, 283, ідентифікаційний код 38667335) 136 742 (сто тридцять шість тисяч сімсот сорок дві) грн 95 коп. основного боргу, пеню у розмірі 28 284 (двадцять вісім тисяч двісті вісімдесят чотири) грн 80 коп., 3% річних у розмірі 11 859 (одинадцять тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 66 356 (шістдесят шість тисяч триста п`ятдесят шість) грн 80 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 648 (три тисячі шістсот сорок вісім) грн 66 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 28.03.2024

Суддя І.О. Андреїшина