Постанова

від 01.10.2024 по справі 910/18284/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2024 р. Справа№ 910/18284/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Барсук М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Костенко І.А., ордер АІ № 1585861 від 24.06.2024,

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна"

на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2024

у справі № 910/18284/23 (суддя - Андреїшина І.О.)

за позовом приватного підприємства "Річойл"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна"

про стягнення 409 415,63 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство (далі - ПП) "Річойл" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Смарт Груп Україна" про стягнення 409 415,63 грн, з яких: 201 742,95 грн боргу, 28 543,39 грн пені, 100 871,48 грн штрафу, 66 356,80 грн інфляційних втрат та 11 901,01 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов дистриб`юторського договору № 3 від 12.01.2017 щодо оплати отриманого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка не була ним своєчасно та в повному обсязі оплачена.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2024 (а.с. 138-139 том 1) провадження в частині стягнення 65 000,00 грн боргу закрито за відсутності предмета спору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2024 (з урахуванням ухвали господарського суду міста Києва від 01.04.2024 про виправлення описки; а.с. 155-157 том 1) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Смарт Груп Україна" на користь ПП "Річойл" 136 742,95 грн боргу, 28 284,80 грн пені, 11 859,90 грн 3 % річних, 66 356,80 грн інфляційних втрат, 100 871,48 грн штрафу та 5 161,74 грн судового збору за подання позову. У решті вимог відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується надання позивачем відповідачу товару за дистриб`юторським договором № 3 від 12.01.2017 на суму 225 498,78 грн, який ним не був оплачений своєчасно та у повному обсязі. Перевіривши здійснені позивачем розрахунки господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 136 742,95 грн боргу, 28 284,80 грн пені, 11 859,90 грн 3 % річних, 66 356,80 грн інфляційних втрат та 100 871,48 грн штрафу.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ "Смарт Груп Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що на підставі дистриб`юторського договору № 3 від 12.01.2017 позивачем було поставлено відповідачу у період з 22.09.2021 по 07.12.2021 товар на суму 225 498,78 грн, однак даний договір припинив свою дію 31.12.2018, а тому відсутні правові підстави для застосування його умов у спірних правовідносинах. Разом з тим відповідач вказував на долучення позивачем до матеріалів позовної заяви непідписаних сторонами видаткових накладних від 29.10.2021, 03.11.2021, 23.11.2021, 07.12.2021, що на його переконання, свідчить про доведеність позивачем факту поставки товару лише за двома підписаними накладними від 22.09.2021 та від 04.10.2021 на суму 76 438,20 грн. Відповідачем до додатків апеляційної скарги також були долучені докази оплати заборгованості за договором у період з 03.01.2024 по 12.04.2024.

Окрім зазначеного скаржник звертав увагу апеляційного суду про виправлення судом першої інстанції описки у резолютивній частині рішення, яка не може вважатися опискою у розумінні процесуального законодавства, оскільки резолютивну частину було доповнено штрафом та змінено розмір судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 25.06.2024.

30.05.2024 до апеляційного суду надійшов відзив позивача із запереченнями на апеляційну скаргу.

24.06.2024 до апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача.

25.06.2024 судове засідання не відбулось, в зв`язку з перебуванням судді Барсук М.А. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 розгляд справи призначено на 03.09.2024.

28.08.2024 до апеляційного суду надійшли заяви позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

03.09.2024 до апеляційного суду надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи доказів оплати заборгованості, а саме: платіжних інструкцій № 2400 від 18.06.2024 на суму 28 000,00 грн, № 2429 від 24.06.2024 на суму 20 000,00 грн, № 2567 від 02.09.2024 на суму 44 000,00 грн; та акту звірки взаєморозрахунків станом на 02.09.2024 (а.с. 228-231 том 1).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 оголошено перерву до 01.10.2024.

30.09.2024 до апеляційного суду повторно надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи доказів оплати заборгованості.

В судовому засіданні, яке відбулось 01.10.2024, представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики ЄСПЛ критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші.

Колегією суддів не встановлено обставин згідно яких цей спір не може бути вирішений в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача.

Заслухавши пояснення апелянта, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2017 між ПП "Річойл" (далі - компанія) та ТОВ "Смарт Груп Україна" (далі - дистриб`ютор) укладено дистриб`юторський договір № 3 (далі - договір; а.с. 40-42 том 1), за умовами якого компанія доручає, а дистриб`ютор бере на себе зобов`язання по розповсюдженню товарів компанії.

Згідно пункту 1.2 договору з метою виконання договору компанія зобов`язується передавати товар у кількості та асортименті, замовленому дистриб`ютором, а дистриб`ютор зобов`язується приймати і оплачувати його.

Зі змісту пункту 4.2 договору випливає, що при відтермінуванні платежу, кошти за поставлену партію товару повинні бути перераховані дистриб`ютором в повній сумі на розрахунковий рахунок компанії не пізніше ніж на 45 банківський день з дня її поставки дистриб`ютору.

Відповідно до пунктів 8.1, 8.2, 8.3 договору він набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2017. Сторона, яка бажає припинити дію цього договору, зобов`язана письмово повідомити про це іншу сторону не пізніше ніж за 45 календарних днів до дати припинення дії цього договору. У тому випадку якщо сторони у строк не менше ніж за 45 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору не повідомляють один одного про бажання розірвати договір, то останній вважається пролонгованим терміном на один рік.

Позивач зазначав, що на виконання умов договору компанія поставила дистриб`ютору товар на загальну суму 225 498,78 грн згідно видаткових накладних (а.с. 26-30; 34-35 том 1): № 1199 від 22.09.2021 на суму 37 716,00 грн; № 1245 від 04.10.2021 на суму 38 722,20 грн, які підписані та скріплені печатками сторін; № 1316 від 29.10.2021 на суму 171,60 грн; № 1328 від 03.11.2021 на суму 43 648,20 грн; № 1352 від 11.11.2021 на суму 35 388,60 грн; № 1376 від 23.11.2021 на суму 38 687,40 грн; № 1417 від 07.12.2021 на суму 31 164,78 грн, які не підписані сторонами.

За вказаними видатковими накладними позивачем було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні (а.с. 47-62 том 1).

Позивач звертався до відповідача із вимогами про сплату заборгованості від 01.03.2023 та 03.04.2023 до яких долучав акти звірки взаєморозрахунків (а.с. 36-39; 45-46 том 1).

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було надано платіжні інструкції: № 1274 від 19.04.2023 на суму 3 000,00 грн; № 1278 від 25.04.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1304 від 03.05.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1351 від 23.05.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1416 від 20.06.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1441 від 04.07.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1511 від 02.08.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1554 від 17.08.2023 на суму 5 000,00 грн, № 1687 від 03.10.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1756 від 31.10.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1814 від 22.11.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1832 від 28.11.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1849 від 04.12.2023 на суму 10 000,00 грн; № 1885 від 12.12.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1913 від 19.12.2023 на суму 5 000,00 грн; № 1940 від 22.12.2023 на суму 5 000,00 грн (а.с. 89-104 том 1).

Разом з тим, в процесі розгляду справи позивачем подано акт звірки взаєморозрахунків згідно якого заборгованість відповідача станом на 25.03.2024 становила 136 742,95 грн (а.с. 133 том 1).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2024 (а.с. 138-139 том 1) провадження щодо стягнення 65 000,00 грн боргу закрито за відсутності предмета спору.

Враховуючи, що заборгованість у повному обсязі відповідачем не була сплачена позивач просив суд стягнути її в примусовому порядку, а з огляду на прострочення грошового зобов`язання - покласти на відповідача нараховані суми пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних.

Суд першої інстанції дійшов висновку про поставку позивачем відповідачу товару, який був частково оплачений, у зв`язку з чим позов задоволено в частині стягнення 136 742,95 грн боргу. Перевіривши розрахунки господарський суд поклав на відповідача 28 284,80 грн пені, 11 859,90 грн 3 % річних, 66 356,80 грн інфляційних втрат та 100 871,48 грн штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи позивач доводить поставку відповідачу товару на загальну суму 225 498,78 грн видатковими накладними (а.с. 26-30; 34-35 том 1), з яких підписані сторонами лише дві.

Водночас усі поставки товару згідно видаткових накладних зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с. 47-62 том 1), а також відповідачем підписано електронним підписом (а.с. 44 том 1) акт звірки взаємних розрахунків від 11.04.2023 за період 07.09.2021 по 11.04.2023, в якому зазначені вказані дати поставки товару та суми згідно накладних (а.с. 33 том 1).

Окрім зазначеного, відповідачем як під час розгляду справи судом першої інстанції так і після прийняття судового рішення здійснювалась оплата товару за договором та, відповідно, за видатковими накладними.

Так, у всіх платіжних інструкціях наданих суду першої інстанції відповідач посилався на дистриб`юторський договір № 3 від 12.01.2017, як на підставу оплати товару (а.с. 89-104 том 1), а до додатків апеляційної скарги ним були долучені платіжні інструкції № 1971 від 03.01.2024 на суму 5 000,00 грн; № 2009 від 16.01.2024 на суму 5 000,00 грн; № 2081 від 07.02.2024 на суму 5 000,00 грн; № 2102 від 21.02.2024 на суму 5 000,00 грн; № 2159 від 12.03.2024 на суму 5 000,00 грн; № 2200 від 26.03.2024 на суму 10 000,00 грн; № 2253 від 11.04.2024 на суму 20 000,00 грн; № 2255 від 12.04.2024 на суму 10 000,00 грн (а.с. 168-175 том 1), які також містять посилання на договір, а останні дві платіжні інструкції містять посилання на оплату згідно не підписаних сторонами видаткових накладних № 1328 від 03.11.2021; № 1352 від 11.11.2021 (а.с. 26, 27 том 1). Відповідачем під час розгляду апеляційним господарським судом також були долучені платіжні інструкції № 2400 від 18.06.2024 на суму 28 000,00 грн; № 2429 від 24.06.2024 на суму 20 000,00 грн; № 2567 від 02.09.2024 на суму 44 000,00 грн (а.с. 228-230 том 1), які містять посилання на оплату видаткових накладних № 1352 від 11.11.2021; № 1376 від 23.11.2021, № 1417 від 07.12.2021 (які не підписані сторонами; а.с. 27, 28, 34 том 1).

Частково оплачені відповідачем видаткові накладні та акт звірки взаємних розрахунків від 11.04.2023 також містять посилання на договір, а отже сторони, у відповідності до положень пункту 8.3 договору, не заперечували наявність договірних відносин за саме договором № 3 від 12.01.2017.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Апеляційний суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26.02.2024 у справі № 910/6757/23.

Колегія суддів, оцінивши матеріали справи, встановила, що позивач у своїй сукупності довів факт поставки товару на загальну суму 225 498,78 грн, тоді як відповідач протилежне не спростував та не надав доказів повної сплати за отриманий товар.

Як вже зазначалось, ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2024 провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 65 000,00 грн закрито, на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, за відсутністю предмета спору (а.с. 138-139 том 1), яка сторонами справи не оскаржувалась.

Водночас, оскільки доказів оплати заборгованості у розмірі 136 742,95 грн відповідачем до суду першої інстанції не було надано, тож позовні вимоги правомірно задоволені господарським судом у цій частині вимог.

Щодо вимог позивач про стягнення з відповідача 28 543,39 грн пені, 66 356,80 грн інфляційних втрат, 11 901,01 грн 3 % річних за загальний період прострочення з 01.11.2021 по 04.10.2023 та 100 871,48 грн штрафу, слід зазначити наступне.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Пунктом 4.4 договору, зокрема, передбачено, що у разі невиконання чи неналежного виконання дистриб`ютором своїх грошових зобов`язань перед компанією, дистриб`ютор на вимогу компанії сплачує: пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що існувала у період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день протермінування платежу; штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений розрахунок пені та 3 % річних судом першої інстанції вірно зазначено про допущені позивачем помилки у визначені періодів прострочення виконання грошового зобов`язання, без урахувань приписів пункту 4.2 договору, а нарахування щодо стягнення штрафу та інфляційних втрат здійсненні вірно.

Враховуючи наведене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача в частині 28 284,80 грн пені, 11 859,90 грн 3 % річних, 66 356,80 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення з 06.11.2021 по 04.10.2023, а також 100 871,48 грн штрафу (50 % від суми 201 742,95 грн) є обґрунтованими та відповідачем не заперечені.

Стосовно посилань апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то внесенні господарським судом виправлення у резолютивну частину судового рішення відповідають його мотивувальній частині щодо покладення на відповідача штрафу у розмірі 100 871,48 грн та витрат по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено обґрунтованості апеляційної скарги, тож апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду і підстав для його скасування або зміни не має.

Щодо наданих відповідачем апеляційному суду доказів часткового погашення заборгованості на загальну суму 132 000,00 грн згідно платіжних інструкцій: № 2200 від 26.03.2024 на суму 10 000,00 грн; № 2253 від 11.04.2024 на суму 20 000,00 грн; № 2255 від 12.04.2024 на суму 10 000,00 грн (а.с. 173-175 том 1); № 2400 від 18.06.2024 на суму 28 000,00 грн; № 2429 від 24.06.2024 на суму 20 000,00 грн; № 2567 від 02.09.2024 на суму 44 000,00 грн (а.с. 228-230 том 1), то такі обставини не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки платіжна інструкція № 2200 від 26.03.2024 не була подана відповідачем суду першої інстанції і ним не доведено винятковість випадку та причин, що об`єктивно не залежать від нього для надання такого доказу суду першої інстанції, а інші платіжні інструкції виникли після прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі.

Так, у пунктах 7.37, 7.38 постанови від 30.08.2024 по справі № 916/3006/23 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначено, що "при застосуванні пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:

- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;

- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України".

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Груп Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/18284/23 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/18284/23 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/18284/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.10.2024.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Барсук

Є.Ю. Пономаренко