Рішення

від 19.03.2024 по справі 754/874/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/1951/24

Справа №754/874/24

РІШЕННЯ

Іменем України

19 березня 2024 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді - Таран Н.Г.,

секретаря судового засідання - Довгань Г.А.

за участі:

представника позивача - адвоката Маміч А.О.

представника відповідача - Якубець В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_2 до управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, про зобов`язання звільнити з посади на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України

ВСТАНОВИВ:

Позивач 16.01.202024 року звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із позовною заявою до управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, про зобов`язання звільнити з посади на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем, виконуючи роботу на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та на підставі наказу Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України від 04.05.2022 № 71 «Про звільнення ОСОБА_2 » було звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників управління п.1 ст.40 КЗпП України. Не погодившись з даним наказом, позивач звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року у справі № 757/13354/22-ц у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.05.2023 у справі № 757/13354/22-ц. Постановою Київського апеляційного суду від 02.11.2023 у справі № 757/13354/22-ц апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена, рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.05.2023 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги позивача задоволені, ОСОБА_2 поновлено на посаді також на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вказаним рішенням встановлено факт недотримання відповідачем у відношенні позивача обов`язку, встановлені у ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, що є підставою для висновку про те, що звільнення позивача відбулось з порушенням встановленого законом порядку. Постановою Київського апеляційного суду від 02.11.2023 в частині поновлення на роботі позивача допущено судом до негайного виконання. Обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі встановлений також частиною 8 ст.235 КЗпП України. Вказаний обов`язок полягає у тому, що роботодавець повинен видати наказ про поновлення на посаді відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення оскаржуватися. Однак в порушення вимог ч. 8 ст. 235 КЗпП України, наказ про поновлення ОСОБА_2 на посаді видано лише 26.12.2023 № 400. У відповідності до вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили. Враховуючи вказані вище порушення законодавства про працю, допущені відповідачем у відношенні позивача, які підтверджуються наявністю судового рішення про поновлення на роботі, що набрало законної сили, позивач направив відповідачу засобами електронної пошти заяву від 26.12.2023, в якій просила звільнити її з займаної посади в день отримання заяви на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Вказану заяву відповідач отримав 27.12.2023. Листом від 27.12.2023 № 15-7/44-2023/285290 відповідач відмовив позивачу у звільненні на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, обгрунтувавши свою відмову тим, що станом на 27.12.2023 постанову Київського апеляційного суду від 02.11.2023 у справі № 757/13354/22-ц виконано. Враховуючи викладене, встановлені факти порушення відповідачем законодавства про працю надають позивачу право розірвати трудовий договір з підстав, визначених частиною 3 ст. 38 КЗпП України.

Ухвалою суду від 22.01.2024 відкрито провадження, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила у задоволенні позову відмовити, в той же час надала суду відзив на позовну заяву в якому вказала, що вважає позовні вимоги необгрунтованими та не підкріплені належними та допустимими доказами. Згідно до наказу Управління адміністративними будинками від 26.12.2023 № 400 «Про поновлення на посаді ОСОБА_2 » поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення з 07.05.2022 (штатний розпис працівників Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, введений в дію розпорядженням по управлінню адміністративними будинками від 13.01.2022 № 15-7/03-07). Відповідачем листом від 26.12.2023 за № 15-7/44-2023/284162 повідомлено позивача про поновлення на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення з 07.05.2022. В подальшому від ОСОБА_2 надійшла засобами електронної пошти заява про звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України від 26.12.2023. відповідачем надано відповідь на заяву, а саме від 27.12.2023 за № 15-7/44-2023/285290, де зазначалось про те, що: - ОСОБА_2 було проінформовано листом від 26.12.2023 № 15-7/44_2023/284162 про поновлення на посаді; - середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.05.2022 по 25.12.2023 виплачено; станом на 27.12.2023 постанову Київського апеляційного суду від 02.11.2023 у справі № 757/13354/22-ц виконано. Також вказано, що з огляду на викладене вище в Управлінні відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_2 згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Повідомляє, що ОСОБА_2 більше не зверталася з заявою щодо звільнення. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його правопорушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14) Проте, з позову не вбачається про захист яких саме прав ОСОБА_2 йдеться та чи порушені ці права взагалі. Взагалі відсутні порушення права та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки станом на 27.12.2023 (дата надання відповіді на заяву про звільнення) постанова суду апеляційної інстанції виконано. Обраний спосіб захисту - звільнення ОСОБА_2 з посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України не спрямований на реальне відновлення порушеного, на думку позивача права, оскільки враховуючи предмет розгляду у судовій справі № 757/13354/22-ц метою позивача було, серед іншого, скасування наказу про звільнення та поновлення на вказаній посаді. Тому не зрозумілою є поведінка позивача, яка на день отримання копії наказу відповідача від 26.12.2023 № 400 «Про поновлення на посаді ОСОБА_2 » направила заяву про звільнення. Слід зауважити, що з моменту прийняття постанови Київським апеляційним судом від 02.11.2023 ОСОБА_2 не виявляла бажання приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядок виконання такого рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15, у постанові Верховного Суду України від 21.03.2018 у справі № 243/2748/16-ц. На адресу відповідача не надходила постанова про відкриття виконавчого провадження щодо поновлення на роботі ОСОБА_2 .

Заслухавши учасників процесу та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Судом встановлено, що позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем, виконуючи роботу на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та на підставі наказу Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України від 04.05.2022 № 71 «Про звільнення ОСОБА_2 » було звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників управління п.1 ст.40 КЗпП України.

Не погодившись з даним наказом, позивач звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року у справі № 757/13354/22-ц у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.05.2023 у справі № 757/13354/22-ц.

Постановою Київського апеляційного суду від 02.11.2023 у справі № 757/13354/22-ц апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена, рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.05.2023 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги позивача задоволені, ОСОБА_2 поновлено на посаді також на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно до наказу Управління адміністративними будинками від 26.12.2023 № 400 «Про поновлення на посаді ОСОБА_2 » поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення з 07.05.2022 (штатний розпис працівників Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, введений в дію розпорядженням по управлінню адміністративними будинками від 13.01.2022 № 15-7/03-07).

Відповідачем листом від 26.12.2023 за № 15-7/44-2023/284162 повідомлено позивача про поновлення на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення з 07.05.2022.

ОСОБА_2 надійшла засобами електронної пошти заява про звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України від 26.12.2023 року на яку відповідачем надано відповідь на заяву, а саме від 27.12.2023 за № 15-7/44-2023/285290, де зазначалось про те, що: - ОСОБА_2 було проінформовано листом від 26.12.2023 № 15-7/44_2023/284162 про поновлення на посаді; - середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.05.2022 по 25.12.2023 виплачено; станом на 27.12.2023 постанову Київського апеляційного суду від 02.11.2023 у справі № 757/13354/22-ц виконано. Також вказано, що з огляду на викладене вище в Управлінні відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_2 згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

ОСОБА_2 більше не зверталася до відповідача з заявою щодо звільнення.

Як встановлено в судовому засіданні і не заперечується представнкиом позивача - позивач не має наміру продовжувати трудові відносини з відповідачем.

Станом на день розгляду справи позивач після поновлення її на роботі на виконання рішення суду, яке виконане відповідачем в добровільному порядку не приступила до роботи, не контактує з відповідачем та не повідомляє відповідача щодо поважності причин не виходу на роботу.

Позивачем обраний спосіб захисту - зобовязати відповідача звільнити її з посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

В обґрунтування позовних вимоги позивач зазначав, що відповідачем порушено вимоги законодавства про працю, щодо невиконання вчасно постанови Київського апеляційного суду щодо поновлення на роботі. Також позивач, зазначав, що підставою звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України є порушенням відповідача норми у відношенні позивача обов`язку, встановлені у ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, що є підставою для висновку про те, що звільнення позивача відбулось з порушенням встановленого законом порядку, що встановлено Постановою Київського апеляційного суду від 02.11.2023 року.

Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент поновлення позивача на роботі за рішенням суду) рішення вважається виконаним боржником із дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61- 12857св18), від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18(провадження № 61-39740св18).

Отже відповідач повідомив про наявність наказу про поновлення на роботі, про що позивач не заперечує, і відповідач не створював перешкод щодо виконання позивачем попередніх обов`язків за посадою.

При цьому суд враховує, що рішення суду відповідачем виконано в добровільному порядку, з моменту постановлення рішення допущеного до негайного виконання - позивач в свою чергу не приступила до виконання посадових обовязків та не надала суду жодних доказів на підтвердження перешкоджання з боку відповідача допустити її до робочого місця.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядок виконання такого рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15, у постанові Верховного Суду України від 21.03.2018 у справі № 243/2748/16-ц.

Також, позивачем не надано доказів звернення її до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду.

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що підприємством прийнято не обґрунтоване рішення про неможливість звільнити ОСОБА_2 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Виходячи із змісту положення ст. 38 КЗпП України, у разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем законодавства про працю, не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку щодо залишення позовної заяви без задоволення.

Керуючись статтями 12,13,81,259,258,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, про зобов`язання звільнити з посади на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 29.03.2024 року.

Суддя: Н.Г.Таран