Постанова

від 28.03.2024 по справі 910/10647/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2024 р. Справа№910/10647/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Ходаківської І.П.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023

у справі №910/10647/23 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365»

до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт»

про стягнення 105 841,26 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365» (далі- позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (далі відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 105 841, 26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором про постачання електричної енергії споживачу №20-17/21/36 від 18.02.2021, в частині повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії за квітень 2022 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365» 105 841, 26 грн основної заборгованості та 2 147, 20 грн судового збору.

При ухваленні рішення у справі №910/10647/23 судом першої інстанції враховано, що територія місцезнаходження відповідача (місцезнаходження точок комерційного обліку) тимчасово окупована Російською Федерацією, що є загальновідомим фактом. Зазначено, що чинним законодавством врегульовано порядок визначення обсягів споживання електричної енергії на тимчасово окупованих територіях, який застосовується судом при розгляді даної справи.

Доводи відповідача, що Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану не може бути застосовано до даних правовідносин, оскільки наказ набрав чинності лише 06.05.2022 визнані судом необґрунтованими, оскільки даний нормативно-правовий акт був чинний на дату настання строку проведення розрахунків у порядку передбаченому пунктом 5 комерційної пропозиції, тобто після направлення відповідачу акту та рахунку і отримання їх останнім. Одночасно суд зазначив, що не підписання акту зі сторони відповідача не може бути підставою для звільнення його від сплати заборгованості. Посилання відповідача на наказ Міністерства інфраструктури України за № 356 від 28.04.2022, відповідно до якого були закриті морські порти Бердянськ, Маріуполь, Скадовськ, Херсон, у зв`язку з введенням воєнного стану на території України, суд відхилив, оскільки вказані обставини не є підставою для звільнення Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» від оплати вартості фактично отриманої в квітні 2022 року електричної енергії (показники постачання якої підтверджені оператором системи розподілу). При цьому доказів того, що точки розподілу електричної енергії належні відповідачу в квітні 2022 року були відключені від мереж вказаного оператора системи розподілу, відповідач суду не надав.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити відповідачу пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач не довів внесення змін до договору, не довів споживання відповідачем електричної енергії у квітні 2022 року, не довів споживання саме заявленого обсягу електроенергії, не довів що, у аналогічному періоді попереднього року було таке споживання. На думку відповідача пред`явлена сума заборгованості взагалі недоведена ані в частині обсягів, а ні в частині ціни.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2023 апеляційну скаргу Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Кравчук Г.А., Хрипун О.О.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.12.2023 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10647/23. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23.

Матеріали справи №910/10647/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 15.01.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.01.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 у зв`язку із перебуванням судді Кравчука Г.А з 22.01.2024 на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Хрипун О.О., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.01.2024 задовольнив клопотання та поновив Державному підприємству «Маріупольський морський торговельний порт» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23. Відкрив апеляційне провадження у справі №910/10647/23. Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23 ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення та попереджено учасників справи про те, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, за яким позивач просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23 - залишити без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23 - залишити без змін. В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу, позивачем зазначено, що дані про обсяги споживання відповідачем електричної енергії отримані позивачем від АТ «ДТЕК Донецькі Едектромережі» за період квітень 2022 року відповідають фактичним показникам, а відповідач не вчинив жодних дій в цей період, для припинення електропостачання, вимоги ТОВ «ЕНЕРДЖІ 365» є обґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

18.02.2021 між позивачем (електропостачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №20-17/21/36 (надалі - договір), який відповідно до п.1.1. є публічним договором приєднання, що встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору.

Відповідно до п.п.2.1., 2.2. договору постачальник постачає споживачу електричну енергію за кодом CPV ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія (електрична енергія) для забезпечення виробничих та побутових потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу/передачі, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу/передачі електричної енергії.

Згідно із п.5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком №4 до цього договору.

Відповідно до п.5.3. та 5.4. договору інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування. Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. У випадках застосування до споживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані в рахунках, відображають середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих цін.

У пунктах 5.5.- 5.7. договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (далі - спецрахунок). При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни. Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, зазначений у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку оформленого споживачем.

Згідно п.п. 12.1-12.5, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору. Строк виконання зобов`язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дати їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до чинного законодавства. Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови споживача від оплати постачальнику послуг, які були надані до їх виникнення.

Спори та розбіжності, що можуть виникнути при виконанні умов цього Договору, у разі якщо вони не будуть узгоджені шляхом переговорів між Сторонами, або можуть бути вирішенні шляхом звернення Споживача до Інформаційно-консультаційного центру по роботі із споживачами електричної енергії, що створюється Постачальником згідно з Положенням про Інформаційно-консультаційний центр по роботі із споживачами електричної енергії, затвердженим постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12 березня 2009 року Nє 299, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 6 квітня 2009 року за Nє 308/16324 (із змінами) (далі - Положення про ІКЦ) (пункт 11.1 Договору).

Згідно із п.13.1. договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяв-приєднання, які є додатками №1-№3 до цього договору.

У додатку №4 до договору - комерційна пропозиція №1 від 18.02.2021 (надалі - комерційна пропозиція), з урахуванням додатковї угоди №3 від 13.12.2021 сторонами погоджено, що договір набирає чинності з дня підписання та діє до 31.12.2022. Договір може бути продовжений у випадках та порядку передбачених Законом України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до п.4. комерційної пропозиції оплата здійснюється на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника, який зазначений у договорі або розрахункових документах, на умовах узгодженого між сторонами порядку оплати. споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за договором через:

- банківську платіжну систему;

- он-лайн переказ;

- поштовий переказ;

- в інший не заборонений чинним законодавством спосіб.

Розрахунковим періодом є календарний місяць який встановлюється з 1 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.

Оплата електричної енергії здійснюється споживачем за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку.

Якщо день здійснення платежу припадає на вихідний, святковий або останній банківський день місяця, днем для здійснення платежу вважається день, що передує вихідному, святковому та останньому банківському дню місяця.

У пункті 5 комерційної пропозиції, з урахуванням додаткової угоди №1 від 01.04.2021 сторонами погоджено, що оплата за замовлений обсяг електроенергії за договором має здійснюватися споживачем протягом 60-ти календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі електричної енергії споживачу на підставі оригіналу рахунку.

30.04.2022 позивачем складено та підписано зі своєї сторони акт прийому-передачі електричної енергії за квітень 2022 року №144 від 30.04.2020 на суму 105 841,26 грн, згідно якого відповідачем спожито в квітні 2022 року 29 948 кВтгод.

02.03.2023 позивач разом з листом за вих.№213 від 01.03.2023 направив на адресу відповідача підписаний зі своєї сторони (у двох екземплярах), зокрема, акт прийому-передачі електричної енергії за квітень 2022 року №144 від 30.04.2022 на суму 105 841,26 грн, рахунок на оплату №3434 від 25.05.2022 на суму 105 841,26 грн та акт звіряння взаємних розрахунків за період квітня 2022 року.

Відповідно до наданого позивачем акту прийому-передачі електричної енергії за квітень 2022 року №144 від 30.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" та Державним підприємством «Маріупольський морський торговельний порт» загальна кількість спожитої електричної енергії у квітні 2021 року становила 29 948 кВт*год.

Відповідач листом надісланим на електронну адресу позивача від 03.05.2023 за вих.№129/вс, зазначив, що відповідачем не споживалась електрична енергія у квітні 2022 року, а тому підстави для підписання акту та оплати рахунку відсутні.

АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" у відповідь на лист ТОВ "Енерджі 365" від 09.05.2023 №550 повідомило, що по точкам комерційного обліку споживача (01125755) фактичний (звітний) обсяг розподіленої електричної енергії за квітень становить 29 948 кВт*год.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК).

Укладений сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором постачання електричної енергії.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно з частиною другою статті 714 ЦК до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною першою статті 275 ГК встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (частини шоста, сьома статті 276 ГК).

Відповідно до частини першої статті 193 ГК суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 2, 4, 9 статті 72 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачу здійснюється електропостачальником за відповідним договором постачання електричної енергії споживачу, укладеним відповідно до правил роздрібного ринку. Оператор системи передачі та оператори систем розподілу забезпечують приєднання електроустановок споживачів до електричних мереж у порядку, встановленому статтею 21 цього Закону. Відносини між учасниками роздрібного ринку регулюються правилами роздрібного ринку та договорами між його учасниками. Правила роздрібного ринку оприлюднюються на офіційних веб-сайтах Регулятора та електропостачальників. Споживач сплачує за поставлену йому електричну енергію та надані послуги згідно з умовами договорів, укладених відповідно до правил роздрібного ринку.

Пунктом 4.12 Правил № 312 передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Згідно з пунктом 4.13 Правил № 312 для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу. Платіжні документи (рахунки) надаються електропостачальниками споживачам безкоштовно. Платіжні документи (рахунки) на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах електропостачальника, через персональну сторінку споживача на вебсайті електропостачальника або електронною поштою, факсимільним зв`язком, поштовим зв`язком, кур`єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу. Платіжний документ (рахунок) має надаватися споживачу в терміни та спосіб, визначені відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції або умов договору. Датою отримання платіжного документа вважається, зокрема, дата отримання іншими засобами комунікації (електронною поштою, факсимільним зв`язком тощо) чи в інший спосіб з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу та комерційною пропозицією та/або договором споживача на розподіл (передачу) електричної енергії (підпункт 5 пункту 4.14 Правил № 312).

Відповідно до пунктів 8.6.7, 8.6.8 Кодексу КОЕЕ зчитування показів (збір даних) з лічильників у непобутових та колективних побутових споживачів у разі відсутності можливості їх автоматизованого дистанційного зчитування провадиться споживачем щомісяця на перше число місяця, наступного за розрахунковим. При обладнанні вузлів обліку засобами дистанційної передачі даних інформація про покази лічильників за розрахунковий місяць формується відповідним ППКО через канали дистанційного зв`язку. Непобутові та колективні побутові споживачі зобов`язані протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця надати оператору системи звіт про покази лічильників за розрахунковий місяць. Наведені у звіті останні фактичні покази лічильників вважаються показами на початок першої доби календарного місяця.

Згідно з пунктом 8.6.11 Кодексу КОЕЕ (в редакції, чинній з 01.01.2022) середньодобовий обсяг споживання електричної енергії електроустановками споживача для цілей розрахунків визначається у кВт·год з округленням до чотирьох цифр після коми на основі фактичного споживання в аналогічному періоді попереднього року, розрахованого з урахуванням знятих фактичних або (у разі їх відсутності) оціночних показів лічильника та коефіцієнта приросту/зниження споживання (для індивідуальних побутових споживачів). У разі відсутності відповідних історичних даних середньодобовий обсяг споживання розраховується на основі зафіксованих двох останніх послідовно зчитаних показів, кількості днів між цими зчитуваннями при умові, що між датами зчитування цих показів не менше ніж 28 днів (без урахування днів, коли електроустановки споживача були відключені оператором системи). Для непрацюючих лічильників визначення середньодобового обсягу споживання електричної енергії проводиться після відновлення роботи вузла обліку на основі двох найближчих до періоду розрахунку зчитаних та переданих фактичних показів лічильника при умові, що між датами зняття цих показів не менше ніж 28 днів (без урахування днів, коли електроустановки споживача були відключені оператором системи). Коефіцієнт приросту/зниження споживання розраховується у відносних одиницях з точністю до чотирьох цифр після коми як співвідношення приросту/зниження величини усередненого середньодобового обсягу споживання всіх індивідуальних побутових споживачів, для яких в ОСР (оператора системи розподілу) наявні фактичні (отримані з лічильників) дані на перше число календарного місяця, наступного за розрахунковим, щодо їх споживання у розрахунковому місяці, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. У разі сумніву споживача у правильності розрахунку величини середньодобового обсягу споживання електричної енергії він може звернутися до оператора системи або відповідного ППКО для здійснення контрольного зчитування та звірки показів або надання детальних пояснень щодо здійсненого розрахунку та/або ініціювати розгляд та вирішення суперечки згідно з цим Кодексом.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що на виконання своїх зобов`язань у квітні 2022 року поставив відповідачу електричну енергію обсягом 29 948 кВт*год на загальну суму 105 841,26 грн, проте, відповідач, зі свого боку, акт прийому-передачі електричної енергії за квітень 2022 року №144 від 30.04.2020 не підписав та не сплатив її вартість.

Заперечуючи проти вказаного боргу, відповідач зазначає, що не міг використовувати електричну енергію в квітні 2022 року, оскільки всі об`єкти по точкам комерційного обліку, що визначені договором укладеним з позивачем знаходяться на окупованій з березня 2022 року території Маріупольського району, що є загальновідомим фактом. Вказує, що в зв`язку з окупацією не було безперешкодного доступу до засобів комерційного обліку на зазначених об`єктах та не було можливості забезпечувати належний технічний стан і безпечну експлуатацію своїх установок та електроприладів, тобто відповідач не мав контролю над цими об`єктами та не здійснював там діяльність.

Постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX "Про утворення та ліквідацію районів" утворено Маріупольський район (з адміністративним центром у місті Маріуполь) у складі територій Кальчицької сільської, Мангушської селищної, Маріупольської міської, Нікольської селищної, Сартанської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, всю територію Маріупольського району з 05.03.2022 по теперішній час віднесено до територій України, що тимчасово окуповані російською федерацією.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).

Відповідно до пункту 1 Положення №148, яким передбачено особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, учасники роздрібного ринку електричної енергії керуються вимогами Закону України "Про ринок електричної енергії" та іншими нормативно-правовими актами, з урахуванням цього Положення, для забезпечення стабільної роботи ринку електричної енергії в умовах воєнного стану.

Так, підпунктами 1, 2 пункту 9 Положення №148 передбачено, що: 1) обсяги споживання електричної енергії на об`єктах споживачів визначаються відповідно до вимог Кодексу КОЕЕ, крім об`єктів споживачів, розташованих на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях; 2) обсяги споживання електричної енергії на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях визначаються:

з урахуванням фактичних показів лічильника(ів) у разі отримання таких показів за допомогою засобів дистанційної передачі даних (АСКОЕ) або переданих споживачем чи персоналом оператора системи, або постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), або постачальником електричної енергії (для населення);

приймаються рівними нулю за період(и) відсутності електропостачання тривалістю більше ніж 24 години в розрахунковому періоді для споживачів, об`єкти яких заживлені від певного вузла/району/області електричних мереж оператора системи, з яких був відсутній відпуск електричної енергії споживачам;

приймаються рівними нулю - з дня пошкодження/руйнування електроустановки споживача до непридатного для споживання стану відповідно до підтвердженої оператором системи або Держенергонаглядом заяви споживача;

у порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку електричної енергії, для кожної категорії споживачів (побутові, малі непобутові, інші непобутові) за їх середньодобовим споживанням в аналогічному періоді попереднього року із застосуванням коефіцієнта приросту/зниження споживання електричної енергії, розрахованого для відповідного періоду та території ліцензованої діяльності оператора системи, що здійснюють розподіл електричної енергії відповідному споживачу.

Коефіцієнт приросту/зниження споживання електричної енергії розраховується у відносних одиницях з точністю до чотирьох цифр після коми, як співвідношення величин обсягу відпуску електричної енергії споживачам у розрахунковому місяці за наявними у оператора системи фактичними даними станом на перше число календарного місяця, наступного за розрахунковим, до величини обсягу відпуску електричної енергії споживачам в аналогічному розрахунковому місяці попереднього року у відповідному вузлі/районі/області електричних мереж оператора системи.

Таким чином, нормами підпунктів 1, 2 пункту 9 Положення № 148 як спеціального підзаконного нормативно-правового акта встановлено особливості правового регулювання відносин, пов`язаних із визначенням обсягів споживання електричної енергії споживачами незалежно від їх категорії (побутові, малі непобутові, інші непобутові), об`єкти яких розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 20.02.2024 у справі №905/644/22 дійшов висновків, що, чинне в спірний період (квітень 2022 року) законодавство в сфері електроенергетики стосовно будь-яких споживачів електричної енергії, чиї заживлені об`єкти розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях, дозволяло визначення обсягів споживання електричної енергії на об`єктах таких споживачів за їх середньодобовим споживанням в аналогічному періоді попереднього року із застосуванням коефіцієнта приросту/зниження споживання.

Верховний Суд сформулював такі висновки щодо застосування норм підпунктів 1, 2 пункту 9 Положення № 148 в подібних правовідносинах:

"Обов`язковою передумовою для правильного визначення постачальником обсягів споживання електричної енергії будь-якими категоріями споживачів (побутові, малі непобутові, інші непобутові) на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях, є застосування коефіцієнта приросту/зниження споживання, розрахованого для відповідного періоду електроспоживання та території ліцензованої діяльності оператора системи, що здійснює розподіл електричної енергії відповідному споживачу.

Таким чином, оператору системи розподілу належать повноваження щодо розрахунку коефіцієнта приросту/зниження споживання електричної енергії як співвідношення величин обсягу відпуску електричної енергії споживачам у розрахунковому місяці до величини обсягу відпуску електричної енергії споживачам в аналогічному розрахунковому місяці попереднього року у відповідному вузлі/районі/області електричних мереж оператора системи розподілу, який (оператор) має здійснювати зазначений розрахунок за наявними фактичними даними станом на перше число календарного місяця, наступного за розрахунковим.

При цьому визначення обсягів споживання електричної енергії на об`єктах таких споживачів із застосуванням відповідного коефіцієнта має відбуватися саме за даними (показниками) їх середньодобового, а не середньомісячного споживання в аналогічному періоді попереднього року, що об`єктивно може бути зумовлено непостійністю електропостачання в звітний період з причин знеструмлення або відключення електроустановок споживачів у зв`язку з пошкодженням чи руйнуванням об`єктів енергетичної інфраструктури (електричні станції, трансформаторні підстанції, лінії та вузли електромереж тощо) внаслідок ведення бойових дій під час воєнного стану.

Водночас норми підпунктів 1, 2 пункту 9 Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148, на відміну від пункту 8.6.11 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311, зобов`язують електропостачальника застосовувати коефіцієнт приросту/зниження споживання електричної енергії для всіх категорій споживачів, а не лише для індивідуальних побутових споживачів.

Таким чином, незастосування електропостачальником в умовах воєнного стану коефіцієнта приросту/зниження споживання електричної енергії при розрахунку обсягів електроспоживання призведе до неправильного розрахунку вартості фактично спожитої електричної енергії, а тому незалежно від причин нездійснення розрахунку відповідного коефіцієнта не може бути достатньою підставою для покладання на споживача обов`язку оплатити поставлену електроенергію лише за даними її середньодобового споживання в аналогічному періоді попереднього року, як це допускається пунктами 8.6.9, 8.6.11 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, оскільки викладене в підпункті 1 пункту 9 зазначеного Положення застереження виключає поширення норм цього Кодексу щодо такого майна, як об`єкти (електроустановки) споживачів, розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях".

Застосування коефіцієнта приросту/зниження споживання є обов`язковою передумовою для правильного визначення постачальником обсягів споживання електричної енергії будь-якими категоріями споживачів (побутові, малі непобутові, інші непобутові) на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях.

Нездійснення розрахунку відповідного коефіцієнта незалежно від причин (ненадання інформації Оператором тощо) не може бути достатньою підставою для покладання на споживача обов`язку оплатити поставлену електроенергію лише на підставі наданого позивачем акту прийому-передачі електричної енергії за квітень 2022 року та наданої оператором системи розподілу інформації про фактичний (звітний) обсяг розподіленої електричної енергії по точках комерційного обліку споживача за квітень 2022 року, позаяк свідчитиме про порушення постачальником імперативних вимог абзацу 5 підпункту 2 пункту 9 Положення № 148.

Враховуючи вимоги статей 79, 86 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що одним із доводів відповідача проти задоволення позовних вимог та апеляційної скарги є недоведеність позивачем розрахунку суми за постачання електричної енергії.

Згідно сформованого позивачем рахунку на оплату відповідач мав сплатити 105 841, 26 грн за користування електроенергією.

Споживач не повертав підписані акти та того не здійснив розрахунок з електропостачальником за квітень 2022 року, посилаючись на те, що якщо й було постачання електроенергії до об`єктів споживача, що розташовані в цих районах, Маріупольський порт не котролював та не споживав електроенергію згідно умов чинного законодавства України та умов договору, не отримував точних і достовірних даних комерційного обліку.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача, що позивачем жодними первинними документами не підтверджено середньодобове споживання відповідачем електричної енергії в аналогічному періоді попереднього року при розрахунку суми за постачання електричної енергії за квітень 2022 року.

Крім того, з листа АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" від 10.05.2023 №67/6360 вбачається, що деталізація розрахунку обсягів наведена у додатку до листа, який позивачем не долучено до матеріалів справи.

Отже, позивачем не доведено, що розрахунок був проведений відповідно до вимог підпунктів 1, 2 пункту 9 Положення №148, а саме із застосуванням коефіцієнта приросту/зниження споживання електроенергії та даних її середньодобового обсягу споживанням відповідачем в аналогічному періоді попереднього року.

Суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи, не перевірив розрахунок позивача, який складено на підставі даних наданих АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" показників фактичного (звітного) обсягу розподіленої електричної енергії за квітень 2022 року по точках комерційного обліку, а не виходячи з даних середньодобового споживання в аналогічному періоді попереднього року, та із застосуванням коефіцієнту приросту/зниження споживання, що не відповідає вимогам підпунктів 1, 2 пункту 9 Положення №148.

При здійсненні оцінки доказів, обставин справи, колегією суддів враховано, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповіді на доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, із застосування норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні відносини.

Частиною 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи нез`ясування обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23 скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Відповідно до положень частини 14 статті 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/10647/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 41447959, 01135, місто Київ, проспект Берестейський, 5-а) на користь Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 01125755, 03150, місто Київ, Антоновича, 51) 4 026,00 грн (чотири тисячі двадцять шість гривень) судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/10647/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді О.О. Хрипун

І.П. Ходаківська