Рішення

від 29.03.2024 по справі 904/456/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2024м. ДніпроСправа № 904/456/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Імпульс", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс", м. Підгороднє Дніпровського району Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості

Суддя Крижний О.М.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Імпульс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс" основний борг у розмірі 133084,49 грн, 3% річних у розмірі 2 290,80 грн та пеню в розмірі 2315,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу пального №01/03/22-1 від 01.03.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику повідомлення учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідач проти позову заперечує, зазначає, що поданий позивачем розрахунок заборгованості є неправильним та складний з порушенням. Відповідач зазначає, що факт наявності заборгованості станом на 01.01.2023 у сумі 71 710,31 грн спростовується по суті самим позивачем в поданій заяві, а саме тим, що вказано, що протягом 2022 року умови договору виконувались сторонами належним чином. Відповідач стверджує, що заборгованість у розмірі 71 710,31 грн не підтверджена жодними доказами включаючи рахунки та накладні. Також відповідач вказує, що додані до позову видаткові накладні, окрім накладної від 31.12.2023 не підписані уповноваженою особою відповідача, а також відсутня печатка підприємства. Відповідач вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність заборгованості відповідача в сумі 133084,49 грн, відповідно і нарахування штрафних санкцій вважає безпідставним, а тому в задоволенні позову просить відмовити. У випадку задоволення позову відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 100%.

Крім того відповідачем подані заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідач вважає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження може призвести до порушення прав відповідача на справедливий судовий розгляд, прийняття необґрунтованого рішення у справі шляхом надання позивачем неналежних доказів до позовної заяви. Відповідач вказує, що йому необхідно підготувати та подати ряд клопотань, запитів на підтвердження своїх доводів, обґрунтованих пояснень та в подальшому подати їх до суду, а також планується подання зустрічного позову. Також відповідач заперечує проти розгляду справи в спрощеного позовному провадженні з причин того, що питання та обставини порушені позивачем потребують повного та всебічного встановлення під час судового засідання за допомогою питань до учасників справи їх додаткових пояснень та огляду оригіналів доказів.

Товариству з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс" у задоволенні заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про розгляд справи з повідомленням сторін.

У відповіді на відзив позивач не погоджується із запереченнями відповідача, зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла ще з 2023 року. Так, у бухгалтерському обліку позивача станом на 01.01.2023 початкове дебетове сальдо по заборгованості відповідача становило 71 710,31 грн, а протягом 2023 року позивач відвантажив на користь відповідача паливо на загальну суму 167 134,89 грн. Протягом 2023 року відповідач сплатив на користь позивача 105 760,71 грн, а отже станом на 31.01.2021 борг відповідача перед позивачем становить 133 084,49 грн. Позивач вказує про те, що відповідач у відзиві зауважує, що доданий розрахунок заборгованості є неправильним та складеним з порушенням, при цьому не вказує де саме допущено помилку та не надає контррозрахунку суми боргу. Крім того, позивач звертає увагу, що заборгованість відповідача перед позивачем підтверджується доданим до позову актом звірки взаємних розрахунків, який підписаний зі сторони відповідача без зауважень. Стосовно зауваження відповідача про те, що у видаткових накладних відсутній підпис уповноваженої особи та печатка товариства, позивач зазначає, що відповідно до умов договору видаткові накладні виписуються у тому числі із застосуванням електронного документообігу. До того ж позивачу стверджує, що факт поставки товару підтверджується укладеним сторонами актом прийому-передачі електронних пластикових карток, які протягом 2023 року використовувалися відповідачем з метою одержання певного виду палива на АЗС в межах встановленого ліміту. Додатковим підтвердженням отримання відповідачем від позивача палива, позивач зазначає те, що відповідач здійснив часткові оплати за раніше отриманий товар, а інших правочинів сторонами не укладалося. Позивач вважає, що наявними у справі доказами підтверджується наявність боргу відповідача перед позивачем, а відповідно і правомірними є нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких вказує, що розрахунок заборгованості є невірним та складеним із порушенням арифметичної складової. Відповідач повідомляє, що є незрозумілим наявність заборгованості станом на 01.01.2023 у сумі 71710,31 грн, так як вона не підтверджена жодним належним документом, включаючи рахунки, накладні. Стосовно надсилання видаткових накладних електронним документообігом відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу відповідача рахунків у спосіб вказаний в п. 7.1 договору. Також відповідач зауважує, що за наданими позивачем видатковими накладними не вбачається належним чином, що вони були підписані саме електронним документооборотом через систему "M.E.Doc IS", на що звертає увагу позивач. Крім того, відповідач вказує про допущення позивачем помилок при розрахунку штрафних санкцій та не враховано приписи чинного законодавства стосовно методики розрахунку. Проте, зазначає, що не зобов`язаний замість позивача робити перерахунок таких санкцій, тим самим вказуючи на допущені помилки. Відповідач проти задоволення позову заперечує, однак у випадку задоволенні позову просить зменшити розмір штрафних санкцій на 100%.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2024 було запропоновано позивачеві подати до суду всі докази на підтвердження поставки товару на суму вхідного сальдо у розмірі 71 710,31 грн, а також докази на підтвердження належності електронного підпису представнику відповідача на видаткових накладних.

Позивачем подано заяву про долучення письмових доказів, а саме документів, які підтверджують поставку товару на суму вхідного сальдо у розмірі 71 710,31 грн та підтвердження належності електронного підпису представнику відповідача на видаткових накладних.

Відповідачем заявлялося клопотання про витребування у позивача оригіналів письмових доказів, які долучені до матеріалів справи.

Згідно з ч.2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч.4 цієї статті).

Суд, з урахуванням зібраних у справі доказів, у їх сукупності, не вбачає необхідності у витребуванні оригіналів для огляду.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладення договору купівлі-продажу пального, строк дії договору, умови та порядок поставки товару, строк та порядок розрахунків, наявність/відсутність часткових оплат, наявність заборгованості покупця, періоди прострочення виконання зобов`язань.

Так, судом встановлено, що 01.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Імпульс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс" (покупець) укладено договір №01/03/22-1 купівлі-продажу пального, відповідно до п. 2.1 якого продавець зобов`язується передати певну кількість товару у власність покупця в асортименті, кількості і за цінами, визначеними в договорі, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього договору.

Передача (відпуск) пального продавцем та його приймання (заправка) покупцем здійснюється партіями відповідно до обраного покупцем згідно умов договору способу отримання товару за бланками-дозволу або за електронними картками (ЕК). Передача та приймання пального здійснюється при пред`явленні покупцем, або уповноваженим ним держателем електронної картки (ЕК) або карток, або бланку-дозволу на автозаправних станціях (далі - АЗС), що входять у систему безготівкових розрахунків, список яких повідомляється продавцем (п.2.2 договору).

Згідно з п. 2.3 договору право власності на певну кількість пального і ризик його випадкової гибелі переходить до покупця в момент передачі пального. Момент передачі пального підтверджується первинними документами; чеками терміналів, що формуються безпосередньо в момент фактичного отримання пального з АЗС; бланками-дозволами, що передані на АЗС при одержанні палива; у випадку відсутності вище перелічених документів операційним звітом електронної системи обробки та обліку даних про здійснення операцій із використанням ЕК та розрахунків за такими операціями (звіт процесингового центру або операційний звіт).

Приймання товару по кількості і якості проводиться покупцем в особі держателя ЕК при одержанні товару на АЗС (п.4.1 договору)

У відповідності з п. 6.3 договору ЕК є власністю продавця і передається за актом приймання-передачі покупцю в користування протягом терміну дії договору і на його умовах та підлягає поверненню на протязі 3 днів від дати закінчення договору, або від дати отримання законної вимоги про повернення картки (п.6.3 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору ціна, асортимент та загальна вартість товару зазначається у рахунках, що надаються продавцем покупцю, а також відображається у первинних документах на товар (видаткові накладні) (п.3.2 договору).

Розрахунки за договором відбуваються наступним чином:

а) рахунок за частину звітного (розрахункового) періоду продавець направляє, а покупець отримує щотижня, кожного вівторка, за допомогою факсу або електронною поштою. У разі не отримання покупцем щотижневого рахунку у порядку передбаченому цим пунктом, покупець зобов`язаний письмово звернутися до продавця з повідомленням про це, та вимогою про надання щотижневого рахунку, в строк до закінчення тижня, в якому покупець його (рахунку) не отримав. Звернення покупця має відбутися відповідно до 7го, 14го, 21го та 28го числа поточного місяця, в залежності від того, в якій частині розрахункового періоду покупець не отримав рахунок.

б) сторони дійшли згоди, що за відсутності письмового звернення покупця з приводу неотримання щотижневого рахунку, днем отримання щотижневого рахунку, за частину звітного періоду вважається відповідно 7-ме, 14-те, 21-ше та 28-ме число поточного місяця.

в) у разі якщо покупець не виконає вимоги п.п. (а) п. 7.1 цього договору, стосовно письмового звернення до продавця, то він (покупець) позбавляється права, у разі несвоєчасної сплати, або неповної сплати, посилатися на неотримання ним рахунку продавця. Не отримання рахунку не є підставою для несплати за поставлений товар.

г) покупець зобов`язаний здійснити розрахунки за поставлений на протязі частини звітного (розрахункового) періоду товар, протягом двох робочих днів, від дати отримання щотижневого рахунку згідно з умовами п.п. б) п. 7.1. цього договору. У разі порушення строку оплати за поставлений товар, до покупця застосовуються штрафні санкції у відповідності з умовами цього договору. Крім того, для зменшення розміру збитків продавець має право в односторонньому порядку припинити відвантаження товару за ЕК.

д) видаткова накладна в цілому за звітний (розрахунковий) період виписуються в останній день звітного (розрахункового) періоду. Покупець отримує видаткову накладну від продавця за допомогою факсимільного зв`язку або врученням на руки представникові покупця (про що робиться відповідний запис в книзі реєстрації вихідної документації) або поштовим відправленням, або із застосуванням електронного документообігу.

Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та є чинним до 28 лютого 2023 року. У випадку, якщо жодна із сторін за 20 календарних до моменту закінчення дії даного договору не заявляє про його припинення, договір вважається автоматично пролонгованим на той же період і на попередніх умовах (п. 11.1, 11.2 договору).

01 січня 2023 року між сторонами підписано акт прийому-передачі смарт-карт №3, відповідно до якого відповідач прийняв від позивача смарт-карти у кількості 3 штуки.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором позивач надав видаткові накладні №РН-0000274 від 28.02.2023 на суму 34050,40 грн, №РН-0001693 від 30.11.2023 на суму 119836,99 грн, №РН-0001769 від 31.12.2023 на суму 13247,50 грн.

Також позивачем виставлено на оплату рахунки-фактури №01/11-141 від 01.11.2023 на суму 119 836,99 грн, №01/12-31 від 01.12.2023 на суму 13 247,50 грн.

Позивач зазначає, що протягом 2022 року умови договору №01/03/22-1 виконувались сторонами належним чином. Заборгованість з оплати товару виникла у відповідача перед позивачем вже у 2023 році. Так, у бухгалтерському обліку позивача станом на 01.01.2023 початкове дебетове сальдо по заборгованості відповідача перед позивачем обліковувалось у розмірі 71 710,31 грн, а протягом 2023 року покупця було відвантажено паливо (пальне) на загальну суму 167 134,89 грн на підставі вказаних видаткових накладних.

Позивач вказує, що протягом 2023 року покупець здійснив оплату ціни отриманого пального на банківські реквізити позивача на загальну суму 105 760,71 грн, що підтверджується доданими до матеріалів справи виписками по банківському рахунку.

Позивач зазначає, що відповідач у повному обсязі не розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 133 084,49 грн, що і стало причиною виникнення спору.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з умов договору (п.7.1) строк оплати поставленого товару є таким, що настав.

Доказів оплати товару у розмірі 133 084,49 грн відповідач не надав, позовні вимоги не спростував.

Проти позову відповідач заперечує тим, що факт наявності заборгованості станом на 01.01.2023 у сумі 71 710,31 грн спростовується по суті самим позивачем в поданій заяві, а саме тим, що вказано, що протягом 2022 року умови договору виконувались сторонами належним чином. Відповідач стверджує, що заборгованість у розмірі 71 710,31 грн не підтверджена жодними доказами включаючи рахунки та накладні. Також відповідач вказує, що додані до позову видаткові накладні, окрім накладної від 31.12.2023 не підписані уповноваженою особою відповідача, а також відсутня печатка підприємства. Відповідач вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність заборгованості відповідача в сумі 133 084,49 грн, відповідно і нарахування штрафних санкцій вважає безпідставним, а тому в задоволенні позову просить відмовити. У випадку задоволення позову відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 100%.

Як зазначає позивач у бухгалтерському обліку позивача станом на 01.01.2023 початкове дебетове сальдо по заборгованості відповідача становило 71 710,31 грн, а протягом 2023 року позивач відвантажив на користь відповідача паливо на загальну суму 167 134,89 грн. Протягом 2023 року відповідач сплатив на користь позивача 105 760,71 грн, а отже станом на 31.01.2021 борг відповідача перед позивачем становить 133 084,49 грн.

У матеріалах справи міститься підписаний та скріплений печатками сторін акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2023 по 31.12.2023, з якого вбачається наявність боргу в розмірі 133084,49 грн, з яких 71 710,31 грн сальдо на 01.01.2023. Відповідач ставить під сумнів даний документ.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Однак суд звертає увагу, що матеріали справи містять докази поставки товару також і на суму вхідного сальдо у розмірі 71 710,31 грн. Також позивачем надано підтвердження належності електронного підпису представнику відповідача на видаткових накладних.

Суд зауважує, що матеріалами справи підтверджується, що протягом 2023 року позивач поставив на користь відповідача, а відповідач прийняв товар (паливо) на загальну суму 167 134,89 грн на підставі видаткових накладних №РН-0000274 від 28.02.2023 на суму 34050,40 грн, №РН-0001693 від 30.11.2023 на суму 119 836,99 грн та №РН-0001769 від 31.12.2023 на суму 13247,50 грн. Позивач виставив на оплату рахунки-фактури №01/11-141 від 01.11.2023 на суму 119 836,99 грн та №01/12-31 від 01.12.2023.

При цьому сума поставки за двома останніми накладними №РН-0001693 від 30.11.2023 на суму 119 836,99 грн та №РН-0001769 від 31.12.2023 на суму 13247,50 грн і становить суму основного боргу за даним позовом.

Доказів сплати даного боргу відповідач не надав, як і не надав доказів відсутності вказаного боргу чи контррозрахунку даної суми боргу.

Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням викладеного, надані позивачем докази на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 133 084,49 грн є більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем, тому вимога про стягнення основної суми боргу у розмірі 133 084,49 грн підлягає задоволенню.

Крім основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення 30% річних у розмірі 2290,80 грн та пеню в розмірі 2315,44 грн за період з 10.01.2024 по 31.01.2024.

Згідно ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст.548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.9.1 договору в разі несвоєчасної сплати вартості товару, у відповідності до умов цього договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період часу, за який нараховується пеня від несвоєчасно сплаченої або несплаченої суми вартості товару, що зазначена у відповідних рахунках та видаткових накладних, або від суми, що встановлюється на підставі квитанцій терміналів та чеків АЗС, що формуються безпосередньо в момент фактичного отримання товару з АЗС, або вказані в операційному звіті (вираховані на підставі операційного звіту), за кожен день такої несвоєчасної сплати або несплати по дату виконання грошових обов`язків (згідно з п. 7.8 цього договору) включно. Пеня нараховується від дати наступної після закінчення строку, на протязі якого покупець мав сплатити за поставлений товар (п.п.(d) п. 7.1 цього договору) по дату повного погашення заборгованості.

Позивач нарахував та заявив до стягнення пеню у розмірі 2315,44 грн за загальний період з 10.01.2024 по 31.01.2024 (за рахунками-фактурами №01/11-141 від 01.11.2023 (строк оплати настав 09.11.2023) та №01/12-31 від 01.12.2023 (строк оплати настав 11.12.2023)).

Позивач проводить нарахування з 10.01.2024 за двома рахунками, що є його правом.

Перевіркою правильності нарахування пені судом встановлено допущення позивачем помилки щодо кількості днів у заявленому періоді, а саме у заявленому періоді 22 днів, у той час як позивач рахує за 21 день, що є його правом. Між тим, за розрахунком суду розмір пені за 21 день в заявленому позивачем періоді становить 2290,80 грн, у зв`язку з чим вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 2290,80 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 9.3 договору у разі несвоєчасної сплати або несплати вартості товару, у відповідності до умов цього договору покупець зобов`язаний сплатити 30% річних від суми заборгованості, починаючи від дати виникнення заборгованості по дату її погашення включно з урахуванням особливостей, передбачених п. 7.8 цього договору.

Відповідач нарахував та заявив до стягнення 30% річних у розмірі 2290,80 грн за період з 10.01.2024 по 31.01.2024 (за 21 день, фактично рахує з 11.01.2024).

Перевіркою правильності нарахування 30% річних помилок не виявлено, тому вимога про стягнення 30% річних підлягає задоволенню.

Відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій посилаючись на наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних із повномасштабним вторгненням.

Позивач проти зменшення штрафних санкцій заперечує, вказує що сторони знаходяться в однакових економічних умовах.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Суд, беручи до уваги, що відповідачем у повному обсязі сплачено заборгованість до звернення позивача з позовом до суду, прострочення виконання зобов`язання було незначним та відповідач постійно вносив часткові платежі, а відтак вживав заходів для погашення заборгованості, вважає за можливе зменшити розмір пені до 30 000,00 грн.

При цьому суд акцентує увагу на неможливості подальшого зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не додано жодного доказу на підтвердження фінансового стану та жодного доказу неможливості своєчасно виконати зобов`язання. Таким чином, у випадку більшого зменшення пені вже буде нівелюватися принцип свободи договору, що є недопустимим. Відповідач добровільно погодився на такі умови договору.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені та 30% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та 30% річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Між тим, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про майновий стан відповідача. Господарський суд враховує також обставини того, що сторони знаходяться у рівних економічних умовах, та нарахування пені та 30% річних є незначним порівняно з основною заборгованістю, прострочення оплати якої допустив відповідач.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 3027,46 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Імпульс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс" про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідра-Сервіс" (52001, Дніпропетровська область, Дніпровський район, м. Підгородне, вул. Нагорна, 16, ідентифікаційний код 39279548) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Імпульс" (49000, м. Дніпро, шосе Запорізьке, 38, прим.9, ідентифікаційний код 32122603) основний борг у розмірі 133 084,49 грн, пеню в розмірі 2290,80 грн, 30% річних у розмірі 2290,80 грн та судовий збір у розмірі 3027,46 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29.03.2024

Суддя О.М. Крижний