Рішення

від 20.03.2024 по справі 908/105/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/105/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2024 Справа № 908/105/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» (пр. Поля, буд. 94-Б, кв. 24, м. Дніпро, Дніпропетровська область, ідентифікаційний код юридичної особи 40605430)

до відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) в особі Філії «Відокремленій підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код ВП 19355964)

про стягнення 3 581 675 грн 33 коп.

за участю

представника позивача: Скок А.В., довіреність від 25.12.2023, в режимі відеоконференції

представники відповідача: Левченко О.О., самопредставництво, витяг з ЄДР, в режимі відеоконференції

СУТЬ СПОРУ:

12.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 2 796 000 грн 00 коп. заборгованості за договором, 785 675 грн 33 коп. інфляційних витрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/105/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/105/24. Присвоєно справі

29.01.2024 через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.

Також, від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» через підсистему «Електронний суд» надійшли пояснення в порядку ст. 42 ГПК України, щодо створення юридичної особи в результаті перетворення - Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», до складу якого входить, зокрема, Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція».

30.01.2024 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» надійшло клопотання про участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

02.02.2024 через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» у задоволені позову, покласти на позивача судові витрати по справі, в разі прийняття рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, зменшити Товариству з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» їх розмір.

05.02.2024 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» надійшла відповідь на відзив.

08.02.2024 через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом`надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 12.02.2024 в порядку ст. 52 Господарського процесуального кодексу України замінено відповідача у справі Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код ВП 19355964) на його правонаступника Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код ВП 19355964). Підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 11.03.2024.

07.03.2024 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» надійшла заява про долучення оригіналів документів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 11.03.2024 суд заслухав вступне слово сторін на підставі статті 208 ГПК України.

11.03.2024 судом в порядку ч.2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 20.03.2024.

20.03.2024 судове засідання проводилось в режимі відеоконференцзв`язку.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду.

Суд з`ясовує наявність заяв чи клопотань, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні.

Заяв чи клопотань не заявлено.

Суд розпочав розгляд справи по суті.

20.03.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» заборгованість за договором №75/205-21 (75/205-21/11-121-01-21-10911) від 24.11.2021 в сумі 2 796 000 грн 47 коп. та інфляційні витрати в сумі 785 675 грн 33 коп. Також, представник позивача просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 44 520,00 грн.

Представник відповідача заперечив проти позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія». Зокрема зазначає, що згідно з актом №75-/205-21-01 від 15.12.2021 здачі-приймання наданих послуг, вартість послуг склала 2 330 000,00 грн, крім того ПДВ 20% - 466 000,00 грн, всього з ПДВ 2 796 000,00 грн, при цьому, за умовами договору №75/205-21 оплата відповідачем частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації позивачем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 2.3 договору). Вважає, що з урахуванням того, що обов`язок негайного виконання не випливає із договору та актів цивільного законодавства (п. 2.3 договору, ч. 2 ст. 530 ЦК України, постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14), строк виконання грошового зобов`язання за договором з оплати частини вартості послуг в розмірі суми ПДВ (466 000,00 грн) визначається днем пред`явлення вимоги кредитором. Вказує, що оскільки вимога про сплату частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ - 466 000,00 грн від позивача не надходила, відповідно строк оплати цієї частини вартості послуг не настав. Вважає, що позивачем не доведено належними доказами настання строку оплати наданих послуг та наявність у відповідача простроченої заборгованості в розмірі, зазначеному у позові. Вказує, що позивач не вірно визначив термін (календарну дату) виконання грошового зобов`язання з оплати Відповідачем частини вартості послуг в розмірі суми ПДВ. Зазначає, що в розумінні норм частини 2 статті 530 ЦК України строк (термін) виконання зобов`язання з оплати частини вартості послуг має бути виконане відповідачем протягом 7-ми днів від дати одержання вимоги. Вважає, що на суму зобов`язання з оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ (грн) позивач безпідставно здійснив нарахування інфляційних витрат, тому що в зазначений період це грошове зобов`язання не було простроченим, а отже, вимога позивача про стягнення інфляційних витрат у розмірі 785 675,33 грн є безпідставною та необґрунтованою. Зазначає, що 04.03.2022 місто Енергодар Запорізької області та Запорізька атомна електрична станція були захоплені військовими формуваннями рф та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації. Також, відповідач посилається на лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України щодо настання форс- мажорних обставин в наслідок військові агресії рф. Вважає, що в діях відповідача відсутня вина, оскільки своєчасному і належному виконанню ним грошового зобов`язання за договором перешкоджають форс-мажорні обставини, настання яких підтверджені листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0- 7.1 від 28.02.2022. Зазначає, що ДП «НАЕК «Енергоатом» (правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом») було створено на базі майна атомних електростанцій України та їх інфраструктури відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 17 жовтня 1996 року № 1268, цією постановою на ДП «НАЕК «Енергоатом» покладено функції експлуатуючої організації. Вказує, що основний дохід АТ «НАЕК «Енергоатом» отримує з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями. Повідомляє, що в структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами АТ «НАЕК «Енергоатом», до моменту окупації військовими російської федерації, найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме Запорізькою АЕС, оскільки їй належать 6 енергоблоків з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України. Звертає увагу на те, що відповідно до розпоряджень Держатомрегулювання від 18.08.2022, від 10.02.2023, 08.06.2023, експлуатація енергоблоків ЗАЕС - №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 - була обмежена станом «холодний зупинення», під час якого реактори не генерують електроенергію, отже, відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Повідомляє, що втрати виробничих потужностей вкрай негативно вплинули на фінансовий стан відповідача. Зазначає, що постійні ракетні атаки рф на енергетичну інфраструктуру України також безпосередньо та значно впливають на роботу інших атомних електростанцій України. Через зниження частоти в енергосистемі України на енергоблоках спрацьовує система аварійного захисту, внаслідок чого енергоблоки автоматично відключаються та працюють у проєктному режимі, без генерації у вітчизняну енергосистему. Повідомляє, що відповідач з початку роботу нової моделі ринку електричної енергії України (01.07.2019), введеної відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», виконує спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів, покладених на нього Державою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії» (зі змінами). Зазначає, що протягом 2019 - 2023 років діяли декілька моделей виконання ПСО, а саме товарна та фінансова моделі, при цьому кожна з таких моделей передбачає потужне фінансове навантаження на державне підприємство, і на жаль, станом на поточний момент відповідач за жоден з років виконання ПСО не отримало компенсацію, передбачену положеннями законодавства (ч. 5 ст. 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пунктом 16 Положення «Про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії»). Повідомляє, що до 01.10.2021 діяла товарна модель ПСО, яка передбачала продаж Відповідачем встановленого обсягу електричної енергії ДП «Гарантований покупець» за фіксованими цінами, що нижчі за ринкові. Вказує, що з починаючи з лютого 2020 року почалося швидке накопичення заборгованості ДП «Гарантований покупець» за електроенергію. Зазначене підтверджується довідкою щодо виконання ДП «НАЕК «Енергоатом» товарного ПСО за період 2019-2021 роки, з якою вбачається загальний обсяг проданої електричної енергії ДП «НАЕК «Енергоатом» за кожен з років (колонка 6) та обсяг проданої електричної енергії саме ДП «Гарантований покупець» на виконання ПСО (колонка 6, за рік та з розбивкою по місяцях), вартість проданої електричної енергії ДП «Гарантований покупець» з розбивкою по місяцях зазначеного вище періоду (колонка 8), суми оплат, що надійшли від ДП «Гарантований покупець» з розбивкою по місяцях (колонка 9) та суми заборгованості на кінець кожного з місяців за період 2019- 2021 років (колонка 10), внаслідок цього у ДП «НАЕК «Енергоатом» виник довгостроковий дефіцит платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов`язання по сплаті платежів, у тому числі по сплаті таких першочергових платежів як податки, збори та інші платежі до державного бюджету, постачання ядерного палива тощо. Повідомляє, що з 1 жовтня 2021 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 859 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року № 483 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» запроваджено нову модель ПСО - «Фінансову». Метою фінансової моделі є покриття за рахунок виробників електричної енергії, на яких покладаються спеціальні обов`язки, різниці між ринковою вартістю та вартістю електричної енергії, спожитої побутовими споживачами у розрахунковому періоді за фіксованими цінами. Зазначає, що за 2022 рік витрати на виконання ПСО для Відповідача склали 87,643 млрд грн, таким чином, витрати Відповідача на виконання фінансової моделі ПСО більші, ніж весь дохід Компанії від реалізації електричної енергії. Просить суд врахувати, що введення воєнного стану, неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження відповідачем господарської діяльності, відповідачем втрачена значна частина виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, на відповідача покладено виконання в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідно в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської, питання якої є пріоритетним над економічними, технічними, науковими та іншими цілями діяльності) є надзвичайними обставинами, які перешкодили Відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання за договором. Вказує, що додаткові стягнення у вигляді інфляційних витрат, які можуть бути стягнуті з відповідача у цій справі, створять додаткові фінансові навантаження та як наслідок, можуть призвести до затримки у фінансуванні планових робіт на АЕС, що безпосередньо вплине на процес вироблення електроенергії та зростання ще більших фінансових наслідків для останнього, які можуть призвести до настання негативних наслідків для Відповідача, що в подальшому може вплинути на споживачів електроенергії. Відповідач вбачає підстави можливості для розгляду за аналогією питання звільнення Відповідача від відповідальності в зв`язку з відсутністю вини або зменшення (у разі задоволення позовних вимог) розміру інфляційних витрат в умовах воєнного стану, приймаючи до уваги ситуацію, яка склалась у даний час в енергетичній галузі України та з метою запобігання настанню негативних наслідків в частині забезпечення соціальної спрямованості економіки України. Повідомляє, що в порушення умов договору (п.п. 11.1 і 11.2) позивач не звертався з претензію до відповідача з метою врегулювання спору. Відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову, покласти на позивача судові витрати по справі, а в разі прийняття рішення про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, зменшити позивачу їх розмір.

Також, відповідач вважає, що послуги адвоката Скок А.В. фактично не відповідають вимогам ч. 4 ст. 126 ГПК України, оскільки: справа № 908/105/24 є простою з процесуальної точки зору, виконані адвокатом в межах цієї справи роботи є значно завищеними та не відповідають відповідному рівню цієї справи; обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт повністю не відповідає рівню складності цієї справи, є суттєво завищеними та штучно збільшеними. Зазначає, що платіжна інструкція № 1199 від 04.09.2023, яка надана позивачем, не є належним доказом оплати наданої адвокатом Скоком А.В. професійної правничої допомоги у справі, що розглядається, оскільки в призначенні платежу цієї платіжної інструкції зазначений інший договір правничої допомоги № 02-09/23 від 09.09.2023, а не №14-08/23 від 14.08.2023, на якій посилається позивач.

Позивач скористався своїм правом та надав відповідь на відзив.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив.

В засіданні суду 20.03.2024 здійснено дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 20.03.2024, в порядку ст. 217 ГПК України, суд закінчив порядок з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.

Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З наведених обставин встановлено, що спірні правовідносини за своїм змістом є майновими, договірними та стосуються надання послуг. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через невиконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України, якою передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

З огляду на статтю 509 ЦК України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

24.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» (далі Виконавець) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», зараз Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі Замовник) укладено договір №75/205-21 (75/205-21/11-121-01-21-10911), далі Договір.

Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець приймає на себе зобов`язання надати Замовнику наступні послуги: «Код ДК 021:2015 -50340000-0 Послуги з ремонту і технічного обслуговування аудіовізуального та оптичного обладнання (послуга: «Ремонт комплекту оптико-механічних пристроїв для центрування проточної частини турбін з заміною основних складових комплекту»)» .

Пунктом 1.2 Договору сторони узгодили, що вимоги до обсягу та результатів послуг визначені у «Технічній специфікації до предмета закупівлі» (невід`ємний додаток №2 до договору).

Згідно п. 2.1 Договору вартість послуг визначається «Протоколом узгодження договірної ціни» та складає: 2 330 000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 466 000,00 грн., разом 2 796 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 Договору оплата наданих послуг здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 60 календарних днів від дати підписання обома Сторонами акту здачі-приймання наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.

Пунктом 2.3 Договору оплата Замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Виконавцем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно із п. 3.1 Договором Виконавець зобов`язується надати послуги в строк: листопад - 15.12.2021.

Приписами п. 4.2 Договору передача обладнання в ремонт й після ремонту оформляється двосторонніми «Актом приймання-передачі обладнання в ремонт» і «Актом приймання-передачі обладнання з ремонту» відповідно, підписаним уповноваженими особами Замовника й Виробника.

Відповідно до п. 5.6 Договору, Виконавець зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі і зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у строки, визначені для реєстрації податкових накладних чинним законодавством з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги». Електронна адресу Замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua.

Згідно із п. 6.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цім договором Сторонами несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

Пунктом 6.7 Договору сторони узгодили у випадку відсутності у ЄРПН, в строк, визначений чинною редакцією ПКУ зареєстрованої електронної податкової накладної, Замовник має право в односторонньому порядок зменшити ціну договору, передбачену п. 2.1 цього Договору на суму ПДВ.

Відповідно до п. 8.3.2 Договору Замовник зобов`язується здійснити оплату наданих послуг згідно з умовами цього договору.

Пунктом 10.1 Договору сторони узгодили, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство; безлади, вторгнення, блокада, революція,' заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація! блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в , роботі транспорту^ регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів! перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до п. 10.3 Договору сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, письмовою повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документа. Про закінчення дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5 денний строк повідомляє другу сторону.

Приписами п. 10.4 Договору визначено, що наявність форс-мажорних обставин звільняє сторони від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов`язання за договором.

Відповідно до п.п. 11.1, 11.2, 11.3 Договору всі спори, які можуть виникнути з даного договору або з приводу договору, сторони вирішують шляхом переговорів. Досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами є обов`язковим. Якщо сторони не дійдуть згоди прі розгляді виниклого спору, спір передається на вирішення до відповідного господарського суду за місцем знаходження відповідача.

Згідно із п. 13.1 Договору він вважається укладеним з моменту підписання Сторонами і діє до 30.06.2022.

Також, 24.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» були укладені Протокол узгодження договірної ціни на надання послуг за темою «Код ДК 021:2015 - 50340000-0 Послуги з ремонту і технічного обслуговування аудіовізуального та оптичного обладнання (послуга: «Ремонт комплекту оптико- механічних пристроїв для центрування проточної частини турбін з заміною основних складових комплекту»)» та Технічна специфікація до предмета закупівлі до Договору.

На виконання умов Договору, між позивачем та відповідачем були підписані без зауважень наступні документи:

- Акт приймання-передачі обладнання в ремонт від 26.11.2021;

- Акт приймання-передачі обладнання з ремонту від 15.12.2021;

- Акт, щодо передачі демонтованих частин після ремонту комплекту оптико - механічних пристроїв для центрування проточної частини турбін з заміною основних складових комплекту від 15.12.2021 за договором №75/205-21 від 24.11.2021;

- Акт здачі-приймання робіт наданих послуг № 75/205-21-01 від 15.12.2021 на суму 2 796 000,00 грн разом з ПДВ (466 000,00 грн).

Крім того, позивачем, по Договору на підтвердження обсягів та вартості наданих послуг складено наступні документи:

- Акт списання у виробництво матеріалів, що були задіяні в ході надання послуг з ремонту комплекту оптико - механічних пристроїв для центрування проточної частини турбін з заміною основних складових комплекту (оптико-механічної оснастки та візирної вимірювальної труби ППС-11 зав №740001, інв. №37138) №1 за договором №75/205-21 від 24.11.2021 року;

- Технічний акт до договору №75/205-21 від 24.11.2021 року «Ремонт комплекту оптико- механічних пристроїв для центрування проточної частини турбін з заміною основних складових комплекту» від 15.12.2021 року;

- Калькуляція №ПК-02 на надання послуг по темі: «Код ДК 021:2015 - 50340000-0 Послуги з ремонту і технічного обслуговування аудіовізуального та оптичного обладнання (послуга: «Ремонт комплекту оптико- механічних пристроїв для центрування проточної частини турбін з заміною основних складових комплекту»)» з додатками.

Як зазначає позивач Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» заборгованість по Договору на час звернення з позовом до суду становить 2 796 000,00 грн.

Відповідач повну оплату за надані послуги не здійснив, що стало підставою звернення позивача до суду з позовом.

Також, позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) була зареєстрована наступна податкова накладна № 1 від 15.12.2021 на суму 2 796 000,00 грн, документ доставлено до «Єдиного вікна подання електронних документів» 30.12.2021;

Отже, в межах визначеного пунктом 2.3 Договору строку оплати позивач зареєстрував податкову накладну на суми поставленого товару з ПДВ.

Відповідно до п. 18 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1246 від 29.12.2020, квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

З огляду на викладене, відповідач мав можливість перевірити стан реєстрації податкових накладних на офіційному сайті державної податкової інспекції.

Оскільки на дату настання строку оплати послуг податкова накладна вже була виписана та зареєстровані позивачем, у відповідача були наявні підстави для оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, далі ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно із ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Приписами ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати

Згідно ч. 2 ст. 901 ЦК України положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

При цьому загальне правило статті 903 ЦК України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг

Правовий аналіз наведених положень Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач послуги у повному в повному обсязі, загальною вартістю 2 796 000,00 грн, що підтверджується видатковими накладними.

Надані послуги були прийняті відповідачем за актом здачі-приймання робіт наданих послуг № 75/205-21-01 від 15.12.2021. Будь-яких зауважень відповідача у справі, позивач не отримував та матеріали справи не містять.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором в повному обсязі, а відповідач повинен був оплатити вартість наданих послуг відповідно до п. 2.2. Договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Позивач вважає, що оплата за надані послуги мала б бути перерахована відповідачем у строк до 13.02.2022 (включно).

Відповідач надані позивачем послуги не оплатив в результаті чого виникла заборгованість в сумі 2 796 000,00 грн.

Відповідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Водночас, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути в причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, надані послуги були здійснена та прийняті за актом здачі-приймання наданих послуг 15.12.2021, тобто задовго до настання обставин, на які посилається відповідач, як на форс-мажорні обставини.

Отже, доводи відповідача з приводу впливу форс-мажорних обставин на стан відповідача, суд обґрунтованими визнати не може.

Відповідно до п. 10.3 Договору сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, письмовою повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документа.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем п. 10.3 договору.

Як вже було зазначено, надані послуги булі прийняті відповідачем за кількістю та якістю, без будь-яких зауважень відповідача.

На посилання відповідача на те, що між сторонами не булу проведено досудове врегулювання спору слід зазначити наступне.

Приписами ст. 19 ГПК України визначено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Стаття 222 ГК України закріплює, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Отже звернення із претензією в разі порушення умов господарського договору є правом, а не обов`язком потерпілої сторони. Тому вона може не скористатися цим правом, а відразу звернутися за захистом порушених прав до господарського суду.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 зазначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

В даному випадку позивач скористався своїм правом вимоги щодо оплати за надані послуги, шляхом звернення з відповідним позовом до суду.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідач не надав доказів сплати заборгованості в сумі 2 796 000,00 грн за надані послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав своє зобов`язання, а саме здійснив послуги з ремонту.

Однак, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем наданих послуг.

Відповідачем не заперечувався факт належного виконання позивачем умов договору.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов`язання відповідача щодо оплати заданих послуг розмірі 2 796 000,00 грн залишилось невиконаним.

Дослідивши матеріали справи, позивач документально підтвердив надання послуг відповідачу в рамках договору № 75/205-21 від 24.11.2021.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати наданих послуг у повному обсязі на користь позивача в повному обсязі.

Відповідачем не заперечувався факт належного виконання позивачем наданих послуг та факт її прийняття відповідачем.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 2 796 000,00 грн основного боргу є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні витрати в сумі 785 675,33 грн.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем суми інфляційних витрат від знецінення грошових коштів є правомірним.

Такого ж висновку дійшов Верховний суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши нарахування інфляційних витрат, судом встановлено, що розрахунок позивача є правильним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, вимоги про стягнення інфляційних збільшень задовольняються судом повністю.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Крім того, господарський суд зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів,тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Господарський суд вказує, що матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано до суду жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73,76-79,86 Господарського процесуального кодексу України доказів із обґрунтуванням відсутності вини у несплаті 2 796 000,00 грн основного боргу за поставлений товар.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі «Руїс Торіха проти Іспанії», Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

Позивач надав докази в підтвердження наявності заборгованості.

Відповідач не спростував доводи позивача, не надав доказів оплати заборгованості.

Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 44 520,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно пункту 9 частини 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав суду договір про надання правничої допомоги № 14-08/23 від 14.08.2023 (далі Договір правничої допомоги), укладений позивачем із адвокатом Скок А.В., на підставі якого виписано ордер серії АЕ №1249886 від 25.12.2023.

Відповідно до акту виконаних робіт №1 від 10.11.2023 адвокатом Скок А.В. була надана правова допомога відповідно до договору про надання правової допомоги № 14- 08/23 від 14.08.2023 року, а саме:

- вивчення та попереднє опрацювання матеріалів справи та правовий аналіз наявних у Клієнта доказів й законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини для підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості за договором № 75/205-21 від 24.11.2021;

- розрахунок суми основної заборгованості, що підлягає стягненню;

- підготовка позовної заяви про стягнення з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. З, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого-підрозділу Запорізька атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Промислова, буд. 133, Запорізька область, м. Енергодар, 71504; код ЄДРПОУ 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» (ЄДРПОУ: 40605430, адреса: 49054, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Поля, будинок 94-Б, кв. 24) заборгованість за договором.

Також, сторони визначили, що загальний розмір гонорару адвоката під час розгляду справив суді першої інстанції складає 44 520,00 грн.

Крім того адвокатом виставлено клієнту рахунок-фактура № 1 від 02.09.2023 на суму 44520,00 грн.

В підтвердження оплати гонорару позивачем надана платіжна інструкція № 1199 від 04.09.2023 на суму 44 520,00 грн.

Повноваження Скок А.В. як адвоката підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 4265 від 22.04.2019.

Враховуючи викладене, витрати позивача на правову допомогу в сумі 44 520,00 грн є підтвердженими.

Відповідач надав заперечення проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлені витрати є завищеними, необґрунтованими та непропорційними предмету позову.

Вказує, що детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зазначений в акті №1 виконаних робіт від 10.11.2023, штучно розширений та фактично зводиться до такого виду робіт, як підготовка позовної заяви. Зазначає, що штучне розширення та відсутність інформації про час, витрачений адвокатом на відповідні види робіт, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

Також відповідач зазначає, що платіжна інструкція № 1199 від 04.09.2023, яка надана позивачем, не є належним доказом оплати наданої адвокатом Скоком А.В. професійної правничої допомоги у справі, що розглядається, оскільки в призначенні платежу цієї платіжної інструкції зазначений інший договір правничої допомоги № 02-09/23 від 09.09.2023, а не №14-08/23 від 14.08.2023, на який посилається позивач.

Відповідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат,необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що застосовується як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Вирішуючи вимоги сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах відомості щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц звернула увагу не те, що: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу; 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited" проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат в силу приписів частини п`ятої статті 126 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Відповідач у відзиві зауважив, що підготовка даної справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної підготовки.

Суд враховує, що справа є не складною за кількістю доказів, судова практика вирішення цих спорів є сталою, тому підготовка позовної заяви не потребувала вивчення значної кількості матеріалів, законодавчих актів та судової практики, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, розрахунок суми основного боргу та інфляційних витрат не складні. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.

За вказаних обставин, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в сумі 25 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 42, 46, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) в особі Філії «Відокремленій підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код ВП 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інжинірингова компанія» (пр. Поля, буд. 94-Б, кв. 24, м. Дніпро, Дніпропетровська область, ідентифікаційний код юридичної особи 40605430) 2 796 000 (два мільйона сімсот дев`яносто шість тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 785 675 (сімсот вісімдесят п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять) грн 33 коп. інфляційних витрат, 53 725 (п`ятдесят три тисячі сімсот двадцять п`ять) грн 33 коп. судового збору, 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 29.03.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.