Ухвала

від 14.02.2024 по справі 914/1812/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

14.02.2024Справа № 914/1812/23

м.Львів

за позовом: ОСОБА_1 , с.Солонка Львівського району Львівської області,

до відповідача-1: ОСОБА_2 , с.Солонка Львівського району Львівської області,

до відповідача-2: ОСОБА_3 , с.Ставчани Львівського району Львівської області,

до відповідача-3: ОСОБА_4 , м.Львів

до відповідача-4: Приватного підприємства «Асторія», м.Львів

про визнання недійсними договору, визнання недійсними акту, визначення недійсним рішення зборів, скасування державної реєстрації змін до статуту, скасування змін відомостей в ЄДРЮОФОПГФ про юридичну особу ПП «Асторія» та визнання права власності на 1/2 частки в статутному капіталі і майні (корпоративних правах) ПП «Асторія»

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Сосницькій А.А.

Представники сторін:

від позивача: Телішевський І.Д.-представник

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: ОСОБА_5

від відповідача-3: не з`явився

від відповідача-4: не з`явився

Суть спору:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватного підприємства «Асторія» з вимогами:

- визнати недійсним Договір про часткове припинення зобов`язання переданням відступного на користь третьої особи від 04 жовтня 2018 р., укладений між ОСОБА_6 , як боржником, та відповідачем ОСОБА_3 , як кредитором, а також вигодонабувачем ОСОБА_4 та акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ПП «Асторія» за таким договором.

- визнати недійсним рішення зборів засновників ПП «Асторія», оформлене протоколом зборів засновників ПП «Асторія» № 1 від 04 жовтня 2018 р., яким затверджено нову редакцію Статуту з врахуванням Договору про часткове припинення зобов`язання переданням відступного на користь третьої особи від 04 жовтня 2018 р., укладений між ОСОБА_6 , як боржником, та відповідачем ОСОБА_3 , як кредитором, а також вигодонабувачем ОСОБА_4 та акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ПП «Асторія» за таким договором.

- скасувати державну реєстрацію змін до Статуту ПП «Асторія» - код ЄДРПОУ 23976287 та змін до відомостей в ЄДРЮОФОПГФ про юридичну особу ПП «Асторія» - код ЄДРПОУ 23976287, проведену на підставі Договору про часткове припинення зобов`язання переданням відступного на користь третьої особи від 04 жовтня 2018 р., укладеного між ОСОБА_6 , як боржником, та відповідачем ОСОБА_3 , як кредитором, а також вигодонабувачем ОСОБА_4 , акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ПП «Асторія» за таким договором, та рішення зборів засновників ПП «Асторія», оформленого протоколом зборів засновників ПП «Асторія» № 1 від 04.10.2018 р.

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки в статутному капіталі і майні (корпоративних правах) ПП «Асторія» - код ЄДРПОУ 23976287.

Покликаючись на норми ст.20 ГПК України, позивач зазначає, що даний спір належить до юрисдикції господарських судів. (Пояснення позивача вх.№29400/23 від 30.11.23).

За твердженнями позивача у позовній заяві, корпоративні права на ПП «Асторія» належать до спільної сумісної власності її з ОСОБА_7 подружжя, відтак їй, ОСОБА_1 , належить частка в статутному капіталі та майні (корпоративних правах) даного приватного підприємства.

Згідно Договору про часткове припинення зобов`язання переданням відступного на користь третьої особи від 04 жовтня 2018, укладеного між ОСОБА_6 , як боржником, та ОСОБА_3 (відповідачем-2), як кредитором, а також вигодонабувачем ОСОБА_4 , ОСОБА_6 передав частину частки в статутному капіталі і майні ПП «Асторія» у розмірі 50%, як відступне, взамін сплати заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором №0032/07/6.10-СL від 05.07.2007, відповідачу, ОСОБА_4 , як вигодонабувачу. На підставі даного договору були внесені зміни до установчих документів ПП «Асторія». Позивач вважає даний договір незаконним, таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак таким, що підлягає визнанню недійсним. За твердженням позивача, внаслідок протиправного відчуження ОСОБА_6 частки в статутному капіталі та майні ПП «Асторія» без згоди позивачки та без її відома, порушено її право спільної сумісної власності на корпоративні права ПП «Асторія» . Позивачка вважає ( про що зазначає у позові), що оскільки її право на частку в статутному капіталі і майні ПП «Асторія» порушене, то його необхідно визначити за рішенням суду.

На переконання позивачки, слід визнати недійсним рішення зборів засновників від 04.10.2018, яким затверджено нову редакцію статуту підприємства, з врахуванням договору про часткове припинення зобов`язання переданням відступного на користь третьої особи від 04.10.2018, скасувати державну реєстрацію змін в Єдиному державному реєстрі про юридичну особу ПП «Асторія» та визнати за позивачкою право власності на частку в статутному капіталі та майні ПП «Асторія».

Поряд з цим, позивачка у позові вказує на те, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та що спадкоємцем, який прийняв спадщину після ОСОБА_6 , є ОСОБА_2 ( відповідач-1 у даній справі).

Відповідач-2, ОСОБА_3 , подав відзив на позовну заяву, з підстав наведених у якому позовні вимоги заперечує, вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Зокрема, посилаючись на судові рішення у справі №450/624/15-ц, Відповідач-2 зазначає, що у вказаній справі судами встановлено, що Позивачка не має майнових прав на частку в статутному капіталі та майні Приватного підприємства «Асторія», а тому, відповідно, ОСОБА_6 розпоряджався ними на власний розсуд як засновник підприємства.

Рух справи викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань. Так, зокрема, ухвалою суду від 01.02.2024 підготовче засідання призначено на 14.02.2024.

Позивач та відповідач-2 в підготовче засідання 14.02.2024 з`явились.

Відповідач-1, відповідач-3 та відповідач-4 в підготовче засідання 14.02.2024 не з`явились.

ОСОБА_2 (відповідач-1) подала клопотання про зупинення провадження у даній справі .

Заявниця зауважує, що позивачка, ОСОБА_1 , у позовній заяві зазначає, що спадкоємцем, який прийняв спадщину ОСОБА_6 , є ОСОБА_2 (відповідач-1).

Однак, 15.09.2022 року помер її ( ОСОБА_2 ) батько, ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

За життя батько склав на ім`я ОСОБА_2 заповіт, яким заповів їй все своє майно.

Після смерті батька, ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Моісеєвої О.Я. із заявою про відкриття спадщини. Відповідно до витягу із Спадкового реєстру зареєстрована спадкова справа за №69709447.

Як пояснює ОСОБА_2 , вона не отримала свідоцтва про право на спадщину та вважає, що не стала спадкоємицею батька, оскільки її мати, ОСОБА_1 , (позивачка у справі), звернулась до Пустомитівського районного суду Львівської області із позовною заявою про визнання заповіту недійсним.

Станом на сьогоднішній день справа № 450/2496/23 перебуває на розгляді в Пустомитівському районному суді Львівської області (ухвала про відкриття провадження додається до клопотання).

Із врахуванням наведеного, ОСОБА_2 стверджує, що вона не є належним відповідачем у справі №914/1812/23.

ОСОБА_2 вважає, що у даному випадку наявна об`єктивна неможливість розгляду справи №914/1812/23 до вирішення справи №450/2496/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, оскільки у справі №450/2496/23 вирішується питання визначення спадкоємців ОСОБА_6 .

Позивач подав заперечення на заяву про зупинення провадження у справі (вх.№25673/23 від 24.10.2023).

Позивач вважає, що відсутня об`єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення справи № 450/2496/23. Стверджує, що ОСОБА_2 (відповідач - 1 у справі) є спадкоємцем ОСОБА_6 не лише за заповітом, який оскаржується, а й спадкоємцем за законом. ОСОБА_2 прийняла спадщину, подавши відповідну заяву нотаріусу і за цією заявою відкрито спадкову справу. ОСОБА_2 , зазначає позивач, є єдиним спадкоємцем ОСОБА_6 за законом, яка прийняла спадщину. Позивач також вказує на те, що згідно довідки Солонківської сільської ради №372 від 19.10.2023, на день смерті ОСОБА_6 в будинку по АДРЕСА_1 разом з ним проживали ОСОБА_1 . ОСОБА_8 (мати позивачки) та ОСОБА_2 , тобто, разом з ОСОБА_6 на день смерті проживав лише один спадкоємець за законом ОСОБА_2 . Спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 є лише ті, які подали заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

За наведеного, позивачка просить відмовити відповідачу-1 у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Поряд з цим, у Заяві ( вх.1481/24 від 16.01.2024) позивач в доповнення до висловленої ним позиції щодо недоцільності зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №450/2496/23 про визнання недійсним заповіту, наводить додаткові обставини, які, на його думку, спростовують доводи відповідача-1 та відповідача-2 про необхідність зупинення провадження у даній справі. Позивач зазначає про існування двох заповітів ОСОБА_6 та вказує, що за заповітом ОСОБА_6 від 21.11.2018 спадкоємцем є ОСОБА_2 . За заповітом ОСОБА_6 від 13.02.2006 спадкоємцями є ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . Тобто, за обома заповітами, зазначає позивач, ОСОБА_2 є правонаступником ОСОБА_6 , а відтак, рішення в справі №450/2496/23 не може вплинути на вирішення господарської справи №914/1812/23. Окрім того, визначення кола відповідачів є прерогативою винятково позивача, зазначається позивачем.

Відповідач-2 ОСОБА_3 , подав додаткові пояснення у справі (за вх.№31543/23 від 27.12.2023), у яких висловив свої доводи та міркування стосовно клопотання відповідача-1, ОСОБА_2 , про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №450/3496/23 про визнання заповіту недійсним.

Відповідач-2 просить задоволити клопотання відповідача-1 та зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі № 450/3496/23.

Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 . Як стало відомо відповідачу-2, за життя ОСОБА_6 склав заповіт, яким все своє майно заповів відповідачу-1 у справі, ОСОБА_10 .

Відповідач-1, ОСОБА_2 , повідомив, що у провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування заповіту. Свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 не видавалось, оскільки ОСОБА_1 до моменту видачі свідоцтва про право на спадщину звернулась до суду з позовом про визнання заповіту недійсним.

Право визначати відповідачів у справі покладається виключно на позивачів. Позивач, ОСОБА_1 , звернувшись до суду із даним позовом визначив одним із відповідачів ОСОБА_2 , зазначаючи у позові, що та є спадкоємницею ОСОБА_6 , а з іншої сторони, ОСОБА_1 заперечила факт визнання ОСОБА_2 спадкоємницею ОСОБА_6 , звернувшись до Пустомитівського районного суду Львівської області із позовом про визнання заповіту недійсним.

Відповідач-2 зазначає, що право на вступ у спадщину виникає після смерті спадкодавця, однак перехід спадкового майна, прав та обов`язків до спадкоємця відбувається виключно після прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, ОСОБА_2 , не перейшли права та обов`язки спадкодавця, ОСОБА_6 , а тому ОСОБА_2 не може відповідати за прийняті ОСОБА_6 рішення, відповідно, вона не може бути належним відповідачем у справі.

В провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 (позивачки у даній справі) до ОСОБА_2 (відповідача-1 у даній справі) про визнання недійсним заповіту. Оскаржуваним заповітом ОСОБА_6 заповів все своє майно дочці, ОСОБА_2 , у тому числі і корпоративні права в ПП «Асторія».

Оскільки в судовій справі № 450/2496/23 оспорюється заповіт, за яким переходять корпоративні права до ОСОБА_2 , яка визначена спадкоємницею корпоративних прав ПП «Асторія», а , відповідно, предметом оскарження у даній справі є рішення зборів засновників ПП «Асторія» та інші корпоративні документи юридичної особи, відповідач-2 вважає дані справи взаємопов`язаними, а відтак, з врахуванням п.5 ч.1 ст.227 ГПК України, що наявні підстави для зупинення провадження у справі №914/1812/23 до набрання законної сили рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області у справі №450/2496/23.

При розгляді клопотання відповідача-1, ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі суд враховуває наступне.

Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі №904/3368/18 зазначив, що завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить і саме з метою його захисту та у ефективний спосіб.

Відсутність порушеного або оспорюваного права особи, яка звернулась з позовом до суду є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Подання позовної заяви до суду є формою реалізації права на позов, вимоги особи про захист свого права чи охоронюваного законом інтересу.

Елементи позову - його структурні складові, які сукупно визначають його зміст,- це предмет позову і підстави позову.

Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обгрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України.

Згідно ч. 1, 3,4 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами -можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідно до вимог статті 47 ГПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Тобто, процесуальна співучасть - участь в одній справі декількох позивачів або декількох відповідачів, інтереси і вимоги яких не виключають один одного.

Звернувшись до суду з позовом до чотирьох відповідачів про визнання недійсним договору, акту, визнання недійсним рішення зборів засновників ПП «Асторія», скасування державної реєстрації змін до Статуту ПП «Асторія» , визнання за ОСОБА_1 права власності на частки в статутному капіталі і майні (корпоративних правах) ПП «Асторія», позивач тим самим доводить, що участь чотирьох відповідачів у справі (процесуальна співучасть) допускається.

Слід відзначити, що чинне процесуальне законодавство не передбачає можливості надання певній особі статусу співпозивача, така процесуальна співучасть згідно статті 47 ГПК України опосередковується виключно поданням позову кількома позивачами до кількох відповідачів.

При цьому суд наголошує, що положеннями статті 48 ГПК України передбачено процесуальну можливість заміни судом після порушення провадження у справі виключно відповідача або залучення до участі у справі іншого відповідача. Проте ГПК України не передбачає вчинення аналогічних процесуальних дій щодо позивача, тобто особи яка подала до суду позов.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

По суті належний відповідач - це особа, яка порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення у спорах, які випливають з корпоративних правовідносин, та, відповідно, підстав для задоволення позову з`ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог (наведений правовий висновок у подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №916/1295/18).

Одним із основних завдань підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу ( п.1 ч.1 ст.177 ГПК України). Відповідно ж до ч.1 ст.41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі обставин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов`язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Пов`язаною є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч.ч. 4, 6 ст.75 ГПК України).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.

Судом встановлено, що в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває справа №450/2496/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідача, ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача, приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблого Любомира Зіновійовича, про визнання недійсним заповіту ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 , посвідченого 21 листопада 2018 року приватним нотаріусом Віблим Л.З.

Копія позовної заяви ОСОБА_1 (з відміткою Пустомитівського районного суду Львівської області про поступлення позову до суду 24.05.2023) долучена позивачем в додаток до заяви від 16.01.2024 ( вх.№1481/24 від 16.01.2024). Як вбачається зі змісту цієї позовної заяви ( абзаци 1,2,3 першої сторінки позовної заяви) позов мотивований тим, що 13 лютого 2006 року чоловік ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , заповів їй та їх дочці, ОСОБА_10 , в рівних частках усе належне йому на момент смерті майно, що підтверджується доданою до позовної заяви копією заповіту ВСО №918850. ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_6 . ОСОБА_1 отримала копію заповіту, відповідно до якого 21 листопада 2018 року ОСОБА_6 заповів все своє майно їх доньці, ОСОБА_2 , що підтверджується копією заповіту ННМ 596343. Заповіт на ім`я ОСОБА_2 був посвідчений 21 листопада 2018 року приватним нотаріусом Віблим Л.З.

Як зазначено ОСОБА_1 у позовній заяві, вона вважає заповіт від 21 листопада 2018 року недійсним.

На виконання ухвали господарського суду від 27.12.2023 у справі №914/1812/23, приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісеєва О.Я. направила до суду копію спадкової справи №100/2022 ( зареєстрована в спадковому реєстрі за №69709447), після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та документи на підставі яких вона заведена (супровідний лист нотаріуса вих.№3/01-16 від 05.01.2024; зареєстрований в суді за №1826/24 від 19.01.2024).

З копії спадкової справи вбачається, що 21.09.2022 ОСОБА_2 звернулась із Заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісеєвої О.Я. У заяві йшлось про те, що на день смерті батька, ОСОБА_6 , залишилося спадкове майно, на яке померлий залишив заповіт, посвідчений Віблим Л.З., приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області 21 листопада 2018 року за р.№1139, на ім`я ОСОБА_2 . У заяві ОСОБА_2 також підтверджувала, що спадщину приймає за заповітом, посвідченим Віблим Л.З., приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області 21 листопада 2018 року за р.№1139 та що спадкоємців до обов`язкової частки у спадщині згідно ст.1241 Цивільного кодексу України немає, другого з подружжя немає.

Згідно свідоцтва про зміну імені (серія НОМЕР_2 ) , копія якого у спадковій справі, відбулась зміна імені (прізвища) з ОСОБА_10 на ОСОБА_2 .

Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 21.09.2022 №70098071 підтверджено відсутність у Спадковому реєстрі інформації за означеними параметрами.

Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №70098119 від 21.09.2022 , наданим приватним нотаріусом Моісеєвою О.Я., підтверджується внесення до Спадкового реєстру реєстраційного запису про реєстрацію спадкової справи за номером у Спадковому реєстрі 69709447; спадкодавець ОСОБА_6 .

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 21.09.2022 №70098181, наданої приватним нотаріусом Моісеєвою О.Я. у зв`язку із відкриттям спадкової справи (за параметрами пошуку: ОСОБА_6 ),- за вказаними параметрами запиту у Спадковому реєстрі знайдено таку інформацію:

Заповіт: номер у Спадковому реєстрі 38774267; стан: чинний; бланки: ВСО 918850; номер в реєстрі нотаріальних дій 540; дата посвідчення: 13.02.2006; місце посвідчення: Львівська обл., Львівський міський, Приватний нотаріус Герилів М.Р.; місце зберігання: Приватний нотаріус Герилів М.Р, АДРЕСА_2 . Інформація про заповідача: ОСОБА_6 . Дата та час реєстрації: приватний нотаріус Герилів М.Р.; 13.02.2006, 12:29.

Заповіт: номер у Спадковому реєстрі:63358407; стан: чинний; бланки: ННМ 596343; номер в реєстрі нотаріальних дій: 1139; дата посвідчення: 21.11.2018; місце посвідчення: Львівська обл., Львівський районний, приватний нотаріус Віблій Л.З.; місце зберігання: приватний нотаріус Віблій Л.З, АДРЕСА_3 ; інформація про заповідача: ОСОБА_6 ; дата та час реєстрації:21.11.2018, реєстратор: приватний нотаріус Віблій Л.З.

У Заповіті від 13.02.2006 року, зареєстрованому в реєстрі за №540 ( бланк : ВСО №91850) ОСОБА_6 на випадок його смерті зробив таке розпорядження : « належне мені майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що мені буде належати на день моєї смерті, і на що я за законом матиму право, заповідаю в рівних частинах кожній ОСОБА_1 і ОСОБА_10 ».

У Заповіті від 21.11.2018 року, зареєстрованому в реєстрі за №1139 (бланк ННМ 596343) ОСОБА_6 на випадок його смерті зробив таке розпорядження «все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що мені буде належати на день моєї смерті, і, на що я за законом матиму право, заповідаю своїй дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

У спадковій справі міститься копія заяви №154, яка надійшла Приватному нотаріусу Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісеєвій О.Я. 24 травня 2023 о 17 год.00 хв від ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом ( в цей же день ОСОБА_1 подала на розгляд до Пустомитівського районного суду Львівської області позов про визнання недійсним заповіту від 21.11.2018, зареєстрованого в реєстрі за №1139 і за цим позовом було відкрито провадження у цивільній справі №450/2496/23).

У заяві ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом йшлось про те, що на день смерті її колишнього чоловіка ОСОБА_6 ( дата смерті : 14.09.2022) залишилось спадкове майно, на яке померлий залишив заповіт, посвідчений ОСОБА_11 , приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу 13 лютого 2006 року за р.№540 на її, ОСОБА_1 , ім`я та на ім`я ОСОБА_2 : частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Спадщину ( зазначено у заяві ОСОБА_1 ) я прийняла за заповітом, що підтверджується постійним проживанням з померлим згідно довідки №1034, виданої Солонківською сільською радою Львівського району Львівської області 19.09.2022 року.

Спадкоємців до обов`язкової частки у спадщині згідно ст.1241 ЦК України немає; Інших спадкоємців до вказаного майна немає, зазначала ОСОБА_1 у заяві.

Також у Спадковій справі міститься заява ОСОБА_1 за №155 про видачу свідоцтва на частку в спільному майні подружжя, яка надійшла 24 травня 2023 р о 17 год.10 хв. Приватному нотаріусу Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісеєвій О.Я.. У заяві ОСОБА_1 , просила видати їй свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя на частку спадкового майна , а саме : частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Матеріали Спадкової справи не містять відомостей про внесення нотаріусом до Спадкового реєстру відомостей про видачу свідоцтв про право на спадщину.

За приписами статей 1216, 1220 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до ст.ст.1268, 1270 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦКУ).

Відповідно до законодавства, спадкоємець на основі ст. 66 Закону України «Про нотаріат», має право отримати свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину це процесуальний нотаріальний акт, який засвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 21.11.2018 року було складено заповіт, котрий посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л.З., зареєстрований в реєстрі за №1139, згідно з яким на випадок своєї смерті зробив заповідальне розпорядження щодо всього свого майна, котре заповів дочці, ОСОБА_2 .

Як наслідок, ОСОБА_2 , в порядку ст. 1269 ЦК України, подано нотаріусу заяву про прийняття спадщини (спадкова справа за номером у Спадковому реєстрі 69709447 , номер у нотаріуса 100/2022, заведена 21.09.2022 приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісеєвою О.Я.), відтак набуто статусу спадкоємця за заповітом.

В свою чергу, у Заповіті від 13.02.2006 року, зареєстрованому в реєстрі за №540 ОСОБА_6 на випадок його смерті зробив таке розпорядження: «належне мені майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що мені буде належати на день моєї смерті, і на що я за законом матиму право, заповідаю в рівних частинах кожній ОСОБА_1 і ОСОБА_10 ». Цей Заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі за №38774267; стан: чинний; дата посвідчення: 13.02.2006; посвідчений Приватним нотаріусом Герилів М.Р. 13.02.2006,12:29.

ОСОБА_1 звернулась 24.05.2023 із заявою №154 до Приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісеєвої О.Я. про видачу свідоцтва про право на спадщину за Заповітом від 13.02.2006 , посвідченого приватним нотаріусом Герилів М.Р.

Як підтверджують матеріали судової справи, яка розглядається господарським судом, 24.05.2023, в день звернення до приватного нотаріуса Моісеєвої О.Я. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а точніше, - із заявами , оскільки 24.05.2023 приватному нотаріусу Базиляк І.В. подала ще заяву про видачу свідоцтва на частку в спільному майні подружжя), ОСОБА_1 подала на розгляд до Пустомитівського районного суду Львівської області позовну заяву про визнання недійсним Заповіту, складеного ОСОБА_6 21.11.2018, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л.З., зареєстрованого в реєстрі за №1139, згідно з яким на випадок своєї смерті ОСОБА_6 зробив заповідальне розпорядження щодо всього свого майна, котре заповів дочці, ОСОБА_2 .

Зібрані у справі докази свідчать про те, що на сьогоднішній день між зазначеними вище фізичними особами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) існує судовий спір з приводу законності складеного померлим ОСОБА_6 21.11.2018 заповіту на користь ОСОБА_2 .

Зокрема, у провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває цивільна справа №450/2496/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_6 21.11.2018, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л.З., зареєстрований в реєстрі за №1139, згідно з яким на випадок своєї смерті ОСОБА_6 зробив заповідальне розпорядження щодо всього свого майна, котре заповів дочці, ОСОБА_2 ,- недійсним.

З огляду на це, державним нотаріусом вчинення нотаріальних дій зупинено до вирішення справи судом. Видача свідоцтв про право на спадщину не відбулась.

Законодавство не обмежує право спадкоємців на оформлення свідоцтва певними строками. Спадкоємці , які прийняли спадщину, мають право звернутися із заявою про одержання свідоцтва у будь-який час після прийняття спадщини. Оформлення свідоцтва є правом, а не обов`язком спадкоємців. Факт не оформлення спадкових прав не тягне за собою втрату права на спадкове майно, якщо воно було прийнято у встановлений законом строк і встановленим законним способом, а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною. (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.05.2023 у справі №915/1031/21).

Станом на даний час цивільна справа №450/2496/23 судом по суті ще не вирішена.

Заповіт - це односторонній правочин, який вважається дійсним після того, як заповідач в установленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших зацікавлених осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, що ніяк не впливає на дійсність заповіту.

Заповіт - особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦКУ). Особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов`язаний з особистістю заповідача, що виключає його складання за допомогою представника чи довірителя.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Заповіт оспорюється і може бути визнаний недійсним за позовом заінтересованої особи. Законодавець прямо не встановлює, хто відноситься до цієї категорії, проте як свідчить судова практика, заінтересованою особою може бути виключно особа, чиї спадкові права порушені у зв`язку із укладанням заповіту. Це можуть бути спадкоємець за законом (діти померлої особи, її чоловік чи дружина, батьки, інші родичі, передбачені цивільним законодавством), спадкоємець за іншим заповітом (будь-яка особа, яка була визначена спадкоємцем в інших заповітах), відказоодержувач (особа, на користь якої здійснено заповідальний відказ).

Заповіт може бути визнаний недійсним повністю або частково (окремі розпорядження). Недійсність заповіту позбавляє спадкоємця права на спадкування за цим заповітом, однак у нього може виникнути право на спадкування за законом на загальних підставах. Проте, якщо заповітів було декілька, у разі оскарження останнього, юридичну силу набуває попередньо складений заповіт.

Спадкування за законом має місце лише у разі коли воно не змінено заповітом спадкодавця (ст. 1223 ЦК).

Новий ЦК України кардинально змінив підхід до волевиявлення заповідача і принципово та на інших засадах окреслив його місце у спадкових відносинах. На відміну від ЦК УРСР, у ЦК України норми про спадкування за заповітом передують нормам про спадкування за законом. Адже норми першого застосовуються лише тоді, коли громадянин не визначив посмертну юридичну долю свого майна шляхом складення заповідального розпорядження. Відтак, у першому випадку підставою виникнення права на спадкування є формально виражена воля спадкодавця, то у другому - її презумція, виражена в нормах закону.

Законом не заборонено успадкування однієї частини спадщини на підставі заповіту, а іншої - на підставі закону. Але у разі, коли заповітом охоплена лише частина спадкового майна або визнання заповіту частково недійсним .

Спадкування лише за однією підставою - за законом, настає, якщо спадкодавець не скористався правом на складання заповіту або заповіт був визнаний частково недійсним.

Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

В свою чергу, свідоцтво про право на спадщину - це процесуальний нотаріальний акт, який засвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців.

Поряд із іншими, у справі №914/1812/23 позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним договору та акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ПП «Асторія» за цим договором, визнання недійсним рішення зборів учасників зборів засновників ПП «Асторія» та визнання за позивачем права власності на частку в статутному капіталі приватного підприємства .

Водночас, у державному реєстрі одним із засновників приватного підприємства «Асторія» , відповідача-4 у даній справі, значиться померлий ОСОБА_6 .

За змістом статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника. Ця норма закону є імперативною, її неможливо скасувати або обмежити статутом чи корпоративним договором.

Таким чином, саме за наслідками розгляду цивільної справи №450/2496/23 можливо буде встановити коло осіб, що є спадкоємцями чи правонаступниками померлого, хто із спадкоємців набуде спадкових прав на майно ОСОБА_6 , в тому числі спірні корпоративні права на ПП «Асторія», які належали покійному, а відтак і визначити особу, яка може не лише користуватися та володіти спадковим майном, а й розпоряджатися ним, тобто виступати належним відповідачем у господарській справі №914/1812/23.

При цьому, суд відмічає, що спадкові права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за заповітами є взаємовиключними зважаючи на зміст зроблених ОСОБА_6 у заповітах заповідальних розпоряджень щодо всього свого майна на випадок його смерті, та зважаючи, що у цивільній справі спір стосується визнання недійсним останнього заповіту ОСОБА_6 .

Крім того, стосовно спадкування по закону, то таке може відбуватись тільки в тому разі, якщо заповіт відсутній або визнаний недійсним (ч.2 ст. 1223 ЦК України).

В межах справи №914/1812/23 господарський суд не має компетенції вирішити чи є заповіт недійсним та, відповідно, хто зі спадкоємців, є правонаступником покійного ОСОБА_6 у спірних правовідносинах.

Позивач вважає, що ОСОБА_2 є безспірним та належним відповідачем у даній справі, яка може та повинна відповідати за позовом, як правонаступниця ОСОБА_6 за заповітом.

Однак, суд вказує, що така позиція не ґрунтується на нормах ст. 227 ГПК України. Факту прийняття спадщини спадкоємицею за заповітом ОСОБА_2 недостатньо для того, щоб зробити висновок про те, що вона є єдиною та належною правонаступницею покійного ОСОБА_6 у спірних правовідносинахзаннях. Факт оскарження заповіту у справі №450/2496/23 свідчить про те, що особа спадкоємця не визначена та залежить від результатів розгляду вказаної справи Пустомитівським районним судом Львівської області.

Господарський суд в межах даної справи № 914/1812/23 не вирішує питання законності спадкування ОСОБА_2 корпоративних прав ПП «Асторія».

Отже встановленні судом у цивільній справі № 450/2496/23 обставини (факти) можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі №914/1812/23, та, відповідно, матимуть преюдиціальне значення для вирішення господарської справи № 914/1812/23.

Оскільки розгляд даної справи неможливий до вирішення пов`язаної з нею іншої справи Пустомитівського районного суду Львівської області №450/2496/23, суд зупиняє провадження у даній справі № 914/1812/23 до вирішення спору у справі Пустомитівського районного суду Львівської області № 450/2496/23 та набрання законної сили рішення у вказаній справі.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи обставини справи та приписи чинного законодавства, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України та ч.5 першої статті 227 цього Кодексу, суд вважає за можливе клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі задоволити та зупинити провадження до набрання законної сили рішення Пустомитівського районного суду Львівської області по справі №450/2496/23.

Керуючись ст.ст. 227, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі задоволити.

2.Зупинити провадження у справі №914/1812/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1, ОСОБА_2 , до відповідача-2, ОСОБА_3 , до відповідача-3, ОСОБА_4 , до відповідача-4, Приватного підприємства «Асторія», про визнання недійсними договору, визнання недійсними акту, визначення недійсним рішення зборів, скасування державної реєстрації змін до статуту, скасування змін відомостей в ЄДРЮОФОПГФ про юридичну особу ПП «Асторія» та визнання права власності на 1/2 частки в статутному капіталі і майні (корпоративних правах) ПП «Асторія» до набрання рішення у справі №450/2496/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним законної сили.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Суддя Кітаєва С.Б.