Рішення

від 14.03.2024 по справі 922/4692/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2024м. ХарківСправа № 922/4692/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м.Харків до 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД", м. Харків, 2. Фізичної особи-підприємця Щегольського Георгія Олександровича, м. Харків, 3. Фізичної особи-підприємця Філатова Максима Володимировича, м. Харків про стягнення 1 740 900,26 грн за участю представників:

позивача - Жилко С.Є.

1-го Відповідача - Акчуріна І.І.

інші представники - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада (надалі - Позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області 07 листопада 2023 року із позовною заявою про стягнення:

- з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" (надалі 1-й Відповідач) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1 044 540,16 грн за використання земельної ділянки загальною площею 0,1066 га по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 та витрати зі сплати судового збору у сумі 15 668,10 грн;

- з Фізичної особи-підприємця Щегольського Георгія Олександровича (надалі - 2-й Відповідач) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 348180,05 грн за використання земельної ділянки загальною площею 0,1066 га по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 та витрати зі сплати судового збору у сумі 5222,70 грн;

- з Фізичної особи-підприємця Філатова Максима Володимировича (надалі - 3-й Відповідач) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 348180,05грн за використання земельної ділянки загальною площею 0,1066 га по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 витрати зі сплати судового збору у сумі 5222,70 грн.

Ухвалою від 13.11.2023 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/4584/23 розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 23.11.2023 - 12:15.

Суд зазначає, що ухвалою від 14.12.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до "14" лютого 2023 р., а підготовче засідання відкладено на 11.01.2024 о 12:15.

Ухвалою суду від 01.02.2024 судом було вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 15 лютого 2024 року о 12:30, з урахуванням ухвали від 13.02.2024 про виправлення описки. Судом повідомлено учасників справи, ухвалою від 15.02.2024, що судове засідання відбудеться 07.03.2024 о 12:45. Ухвалою від 07.03.2024 суд прийняв, долучив до матеріалів справи подану заяву (вх. 5843 від 04.03.2024) та повідомив учасників процесу, що судове засідання у справі відбудеться 14 березня 2024 року о(б) 10:00 год.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Представник 1-го Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві (вх. №33100), де також зазначено, що з боку Позивача не доведено розміру нормативної грошової оцінки землі, з підстав того, що така оцінка здійснена самим Позивачем шляхом арифметичного розрахунку, а отже не відповідає вимогам законодавства. Також витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки датою формування 01.07.2020 не є належним доказом. .

Інші представники Відповідачів у судове засідання не з`явилися. Про день та час розгляду справи були повідомленні належним чином.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу, а також про наявність учасників процесу та їх представників наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.6, 120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання пояснень, доказів, заперечень на позов та участь у судовому засіданні.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідачів стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

А також судом повідомлено, що у разі ненадання Відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

На думку Харківської міської ради наявні порушення з боку Відповідачів щодо відсутності здійснення належним чином орендної плати за земельну ділянку площею 0,1066 га, кадастровий номер: 6310138800:01:011:0027, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, від 10.08.2023 № 342273950 право власності на нежитлову будівлю літ. «В-4», загальною площею 1367,2 кв.м, по АДРЕСА_1 зареєстроване: 1/5 частки за Щегольським Г.О. на підставі договору купівлі-продажу від 09.10.2014 № 1997; 1/5 частки за Філатовим М.В. на підставі договору купівлі-продажу від 15.11.2013 № 4652; 3/5 частки за ТОВ «ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ ЛТД» на підставі договору купівлі-продажу від 25.11.2009 № 4333.

Земельна ділянка, площею 0,1066 га, з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027, що розташована на території Основ`янського району м. Харкова за адресою: пров. Троїцький, 9, сформована та здійснено 10.03.2005 державну реєстрацію, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відповідно до інформації, наданої ГУ ДПС у Харківській області № 12978/5/20-40-24-05-07 від 21.07.2023 встановлено, що відповідачі Щегольський Г.О. та Філатов М.В. не зареєстровані та не знаходиться на податковому обліку як платники земельного податку, орендної плати за земельну ділянку площею 0,1066 га, кадастровий номер: 6310138800:01:011:0027, за адресою: пров. Тороїцький, 9 , на якій розташована вищевказана нежитлова будівля.

Згідно листа Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 06.07.2023 № 11899/5/20-40-04-02-12 ТОВ «Фінансова інвестиційна компанія «ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ ЛТД» у 2019-2022 роках не значився платником плати за землю у ГУ ДПС.

Позивач зазначає, що за результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації. Відповідачі, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форм власності, належним чином не оформили правовідносин щодо користування земельною ділянкою, тобто Договір оренди земельної ділянки по пров. Троїцькому, 9 в м. Харкові між Харківською міською радою та відповідачами не укладено. Відповідно, орендна плата за володіння і користування вказаною земельною ділянкою відповідачами на користь позивача не сплачується.

Розрахунок безпідставно збережених коштів за використання ФО-П Щегольським Г.О., ФО-П Філатовим М.В., ТОВ «Фінансово інвестиційна компанія «ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ ЛТД» земельної ділянки площею 1066 кв.м. (0,1066 га), кадастровий номер 6310138800:01:011:0027, у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 складає 1740900,26 грн. Зазначений розрахунок здійснено на підставі Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 01.07.2020 № 4623.

Позивач посилається на те, що відсутні докази та не спростовано з боку Відповідачів, стосовно набуття правових підстав для одержання ними земельної ділянки по пров. Троїцькому, 9 в м. Харкові у безоплатну власність або у користування. Тобто, Позивач вважає, що це свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідача на користь Харківської міської ради суми вартості належного останньому майна збереженого (заощадженого) Відповідачами без достатніх правових підстав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 ЗК України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ «Про оренду землі»).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

За умовами частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами суд виходить з того, що згідно чинному законодавству України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов`язання можуть бути деліктними або безделіктними.

Наразі відсутність укладеного між Харківською міською радою та Відповідачами договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору виключає договірні зобов`язання.

Відсутність неправомірних дій (бездіяльності) Відповідачів означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов`язання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що фактичний вступ Відповідачів у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті дій, котрі є правомірними, адже ніяким чином не суперечать чинному законодавству. А саме, в результаті укладення договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі, котра зареєстрована належним чином в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, посвідчення цього договору в нотаріальному порядку, його державної реєстрації.

Відсутність деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в т.ч. упущеної вигоди), адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення). Зокрема ст.ст. 22, 1166 ЦК України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність. Аналогічно ст.ст.216, 224, 225 ГК України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.

Суд окремо зауважує на неможливості застосування норм законодавства, що регулюють відшкодування збитків саме у вигляді упущеної вигоди ст.22, 1166 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України та ін. Упущена вигода згідно п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України є різновидом збитків. Упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Тобто, до упущеної вигоди, як різновиду збитків, в повній мірі застосовуються вимоги названих вище норм права, в т.ч. в частині необхідності наявності умов застосування у вигляді делікту (господарського правопорушення). Тобто, спірні правовідносини, які виникли між сторонами кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що спірні правовідносини охоплюються регулюванням ст.ст. 1212-1214 ЦК України. Як вбачається зі змісту цих норм вони підлягають застосованою в т.ч. у відносинах, які не місять ознак делікту. Так, ч.2 ст. 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.

З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України, абз.4 ч.1 ст. 144, абз.5 ч.1 ст.174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи та з пояснень учасників справи вбачається, що в даному випадку наявні усі три названі ознаки.

По-перше, судом встановлено, що Відповідачі зберегли (заощадили) у себе майно (кошти), котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою площею 0,1066 га по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові.

Суд зауважує, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідачів з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю літ. «В-4» по пров. Троїцькому, 9 в м. Харкові.

Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем будівля будучи згідно ст. 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаною з цією земельною ділянкою. Тому передача відповідачеві права власності на будівлю автоматично призвела до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття Відповідачами володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) Відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. Згідно встановлених нормативів її загальний розмір за спірний період склав 1 740 900, 26 грн, з яких: ТОВ «Фінансово- інвестиційна компанія «Приватні інвестиції ЛТД» -1044540,16 грн, ФО-П Щегольський Г.О. - 348180,05 грн, ФО-П Філатов М.В. - 348180,05 грн.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання Відповідачами прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

По-третє, Відповідачі зберегли майно саме за рахунок Позивача. Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м. Харкова в особі Позивача. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого Відповідачами (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Харкова в особі Позивача. Таким чином, збереження (заощадження) Відповідачами коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у Відповідачів за рахунок їх неодержання Позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці Відповідача, сам факт несплати останнім за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату Позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Очевидно, що такий стан речей не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати. Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Всупереч вимог ст.ст. 13, 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) відповідач доказів на спростування наведених розрахунків та інших викладених вище обставин не надав.

У зв`язку з цим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 25.05.2018 у справі №922/2976/17. Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі №3-210гс14, від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15.

Суд відхиляє доводи ФО-П Філатова М.В. та ТОВ «Фінансово-інвестиційна компанія «Приватні інвестиції ЛТД» щодо невстановлення розміру земельної ділянки, якою користуються Відповідачі, та користування лише земною поверхнею під нежитловою будівлею, з підстав наведених нижче.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що земельна ділянка, кадастровий номер 6310138800:01:011:0027, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, належний Відповідачам, та за користування якою Позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у виді орендної плати, сформована з 10.03.2005 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.

За змістом копії витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку по АДРЕСА_1 : кадастровий номер земельної ділянки 6310138800:01:011:0027; місце розташування (адміністративно-територіальна одиниця): Харківська обл., м. Харків, Червонозаводський р-н, пров. Івана Дубового,9; цільове призначення: 1.11.6 - інша комерційна діяльність; вид використання земельної ділянки: для реконструкції будівлі під офісні приміщення та для подальшої експлуатації обєкту; форма власності - комунальна; площа земельної ділянки, гектарів: 0,1066; дата державної реєстрації земельної ділянки: 10.03.2005.

Зважаючи на викладене, спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру не має.

При цьому твердження Відповідачів про користування меншою площею земельної ділянки, а саме лише тією, на якій розташована нежитлова будівля літ. «В-4», суд вважає недоречними, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, ФОП- Філатов М.В., ТОВ «Фінансово-інвестиційна компанія «Приватні інвестиції ЛТД» не надали доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Отже, розмір земельної ділянки, якою користуються Відповідачі, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами.

Крім цього, варто зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив таку правову позицію: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20), а в постанові від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19, до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі, Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, згідно з яким необхідність встановлення сформованості земельної ділянки як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру взагалі залежить від конкретних обставин справи.

Суд звертає увагу на те, що одночасно із переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду до покупця (набувача) такого об`єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (за їх наявності). При цьому нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 ЗК України не впливає ні на її розмір, ні на обов`язок власника будівлі (у спірних правовідносинах ФО-П Філатов М.В., ФО-П Щегольський Г.О., ТОВ «Фінансово-інвестиційна компанія «Приватні інвестиції ЛТД») сплачувати за користування цією земельною ділянкою.

Посилання представника ТОВ «Фінансово-інвестиційна компанія «Приватні інвестиції ЛТД», що за результатами заходів самоврядного контролю було складено акт обстеження земельної ділянки від 10.08.2023, який укладено з порушенням вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», є помилковим.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 10.08.2023 завідувачем сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Павловським Р.В. з проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності. Матеріали справи не містять відомостей, що позивачем вживались заходи самоврядного контролю. Крім того, акт обстеження земельної ділянки від 10.08.2023 є одним із доказів у справі, який не має для суду заздалегідь встановленої сили. Відповідно до вимог ст. 89 ГПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо визначення суми безпідставно збережених коштів, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

При цьому статтею 12 Закону України "Про оцінку земель" нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.

Відповідно до статті 20 зазначеного Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Так, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок №1051).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Водночас у пункті 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть бути надані державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" мають однакову юридичну силу.

Зважаючи на викладене, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Як встановлено судом, розмір заявлених позовних вимог ґрунтується на витязі із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У відповідності до матеріалів справи, розрахунок суми безпідставно збережених ТОВ «Фінансово-інвестиційна компанія «Приватні інвестиції ЛТД», ФО-П Філатовим М.В., ФО-П Щегольским Г.О. коштів, у вигляді орендної плати, здійснено Позивачем на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові (кадастровий номер 6310138800:01:011:0027) від 01.07.2020 № 4623, виданого Відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Проте, посилання ТОВ «Фінансово-інвестиційна компанія «Приватні інвестиції ЛТД» на експертний висновок щодо наявності складних інженерно-геологічних умов земельної ділянки від 24.11.2023 не спростовує розрахунок наданий Позивачем в обґрунтування позовних вимог.

Згідно з вказаним висновком за сукупністю факторів потенційної затоплюваності високими водами в період максимальної водності, постійного підтоплення в звичайних умовах і наявності потужного шару насипних ґрунтів, які не можуть бути використані (без попередньої підготовки відповідно д результатів польових і лабораторних випробувань) у якості природних основ фундаментів проектованих будівель і споруд: - сучасні інженерно-геологічні умови ділянки визначені як складні; - відповідно до «Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі у м. Харкові» (затв. XIX сесією Харківської міськради V скликання від 27.02.2008 №41/08) рекомендується застосувати понижуючий коефіцієнт К1 на складність інженерно-геологічних кров за «за наявністю ґрунтових вод на глибині до 2,0».

При розрахунку орендної плати за користування земельною ділянкою, з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027 (Загальна площа 0,1066га), розташованого по пров. Троїцькому (Івана Дубового), 9-В в Основ`янському районі м. Харкова, доцільно застосовувати коефіцієнт К1, як вказано вище.

Як убачається з матеріалів справи, розрахунок розміру безпідставно збережених Відповідачами коштів у вигляді орендної плати виконаний Харківською міською радою на підставі Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі у м. Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08. Пунктом 2.4 Положення №41/08 (у редакції, чинній до 31.12.2021) встановлено, що застосування коефіцієнтів складних інженерно-геологічних умов (К1) та обмеженого використання (К2) здійснюється за ініціативою орендаря на підставі наданих ним документів, які свідчать про наявність обставин, що дають право на використання вказаних коефіцієнтів (експертні висновки територіальної організації в галузі інженерних вишукувань для будівництва, спеціалізованих установ та організацій, довідки державних та інших уповноважених органів, висновки (довідки) підприємств, установ та організацій, які експлуатують об`єкти, навколо (уздовж) яких встановлені охоронні зони, тощо). Додатком до вказаного Положення №41/08 затверджено таблицю Коефіцієнтів умов використання земельної ділянки. Відповідно до вказаної таблиці Коефіцієнт складних інженерно-геологічних умов К1 застосовується при заляганні ґрунтів із специфічними властивостями в зоні активної взаємодії для будівель і споруд, зона дії у межах ділянки нового будівництва або реконструкції.

Аналогічні приписи щодо застосування коефіцієнтів складних інженерно-геологічних умов містить пункт 2.4 Положення №41/08 у редакції, чинній з 01.01.2022.

Матеріали справи не містять доказів того, що Відповідачами здійснювалось будівництво чи реконструкція на земельній ділянці, з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027, загальною площею 0,01066 га, по пров. Троїцькому, 9 , у м.Харкові у спірний період - з 01.01.2020 по 28.02.2022.

З огляду на зазначене, відсутні підстави для застосовування вказаного висновку та, відповідно, зниженого коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов (К1) при розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання вищевказаної земельної ділянки.

Позивачем при звернені з зазначеним позовом здійснено розрахунок загальної площи сформованої земельної ділянки спірної суми безпідставно збережених коштів орендної плати з урахуванням часток на нежитлові будівлі, які належать на праві власності кожному з Відповідачів, а також застосовано положення пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України. Суд зауважує, що застосування Позивачем пропорційного нарахування безпідставно збережених коштів є обґрунтованим і узгоджується з положеннями пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України та практикою Верховного Суду, наведеною у постановах від 29.01.2020 у справі №638/13423/18 та від 22.04.2020 у справі № 826/12431/16.

Так, сума безпідставно збережених ТОВ «ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ ЛТД» коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки площею 0,1066 га по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові (кадастровий номер 6310138800:01:011:0027)за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 складає 60% (3/5 частки) від загальної суми заборгованості та становить 1044 540,16 грн.

Сума безпідставно збережених ФО-П Філатовим М.В. коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки площею 0,1066 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310138800:01:011:0027) за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 складає 20% (1/5 частки) від загальної суми заборгованості та становить 348 180,05 грн.

Сума безпідставно збережених ФО-П Щегольським Г.О. коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки площею 0,1066 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310138800:01:011:0027) за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 складає 20% (1/5 частки) від загальної суми заборгованості та становить 348 180,05 грн.

Позивач обґрунтовує розрахунок розміру позовних вимог посилаючись на положення статті 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі у м. Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08, при цьому суд зазначає, що з боку Відповідачів відсутні належні та допустимі докази та обґрунтування того, що Харківською міською радою ці рахунки щодо безпідставно збережених коштів є арифметично не правильним та таким, що суперечить чинному законодавству, а отже суд приймає такий розрахунок Позивача, як належно обґрунтований.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З приводу клопотання (вх. №469 від 08.01.2024) про закриття провадження у справі №922/4692/23, суд дійшов до висновку про його відмову, на підставі наступного.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Cтаттями 4 ЦПК України та 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Система судів загальної юрисдикції України є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

До господарського судочинства за загальними правилами є одночасно застосування таких критеріїв, як суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, згідно з якою право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Для встановлення факту придбання Відповідачем майна та користування ним з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення ним як фізичною особою-підприємцем діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію товарів, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Схожого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19).

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду згідно постанови від 24.01.2024 у справі №912/530/23, яка викладена у наступному: "6.12. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 906/961/17 (провадження № 12-121гс19), на яку посилається скаржниця, зроблені такі висновки (пункти 6.19, 6.22, 6.24). Велика Палата Верховного Суду враховує, що оформлення прав на земельну ділянку, на якій розташована будівля, яка перебуває у спільній власності декількох суб`єктів, можливе шляхом надання у користування та укладення договору оренди земельної ділянки з усіма власниками будівлі, в якому сторонами (орендарями) виступатимуть кілька осіб (множинність сторін). У справі, що розглядається, Міськрада звернулася до суду з позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, сторонами якого (співорендарями) є чотири особи, у тому числі фізичні особи, які не є підприємцями. Отже, зважаючи на зміст та суб`єктний склад правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

6.13. Водночас у справі, що переглядається, предметом спору є не спонукання до укладення договору оренди (тобто визнання його укладеним), а стягнення на підставі статті 1212 ЦК України коштів, які відповідачка зберегла у себе за рахунок іншої особи (позивача) без достатньої правової підстави внаслідок того, що договір оренди із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ "Світ Лан" укладений не був, а орендна плата не сплачувалась.

6.14. Відповідно до частини першої статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.".

З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які знаходяться в матеріалах справи, встановлено, що:

- Філатов Маским Володимирович є фізичною особою-підприємцем з 29.08.2014, у процесі припинення не перебуває. Види діяльності: 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний)... (а.с. 48-49);

- Щегольського Георгія Олександровича є фізичною особою-підприємцем з 07.09.2017, у процесі припинення не перебуває. Види діяльності: 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний)... (а.с. 50-51).

Ураховуючи характер спірних правовідносин, види діяльності Відповідачів (надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна ) і те, що спірні нежитлові приміщення не можуть використовуватися як житло, суд враховуючи встановлену практику вищої інстанції вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Харківською міською радою, Фізичною особою-підприємцем Щегольським Георгієм Олександровичем та Фізичною особою-підприємцем Філатовим Максимом Володимировичем, де Позивач просить стягнути, як безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати щодо використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вищезазначене твердження узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 30.08.2023 у справі №953/24224/19.

Крім того, суд звертає увагу, що 3-й Відповідач, який був присутній у судовому засіданні особисто підтвердив, що ним здається майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, саме як фізичною особою-підприємцем, про що свідчить звуковий запис здійсненний у протоколі судового засідання (приблизний час 13:40 - 13:55). Даний факт було зафіксовано та викладено судом в ухвалі від 11.01.2024.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Відповідачів.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ,С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об`єкти, які живлять місто), а отже суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 14 березня 2024 року у справі №922/4692/23 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" (пров. Троїцький, 9-В, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 36817055) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ: 04059243) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1 044 540,16 грн за використання земельної ділянки загальною площею 0,1066 га по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 та витрати зі сплати судового збору у сумі 15 668,10 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Щегольського Георгія Олександровича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ: 04059243) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 348 180,05 грн за використання земельної ділянки загальною площею 0,1066 га по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 та витрати зі сплати судового збору у сумі 5 222,70 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Філатова Максима Володимировича ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ: 04059243) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 348 180,05грн за використання земельної ділянки загальною площею 0,1066 га по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 та витрати зі сплати судового збору у сумі 5222,70 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "28" березня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін