Постанова

від 26.03.2024 по справі 757/5680/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року місто Київ.

Справа № 757/5680/22-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1532/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Немировська О.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року (ухвалено в складі судді Головко Ю.Г., інформація щодо складання повного тексту відсутня)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа: Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ «Інформ-ресурси» про відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ

У лютому 2022 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ НП у м. Києві) про відшкодування шкоди.

В обґрунтування доводів позову ОСОБА_1 посилається на те, що він є власником автомобіля марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 . 29.08.2017 Печерським районним судом міста Києва було постановлено ухвалу у справі №757/49636/17-к, за клопотанням слідчого СВ Печерського управління поліції ГУ НП у м. Києві, в рамках кримінального провадження №12017100060004188, про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, а саме: автомобіль марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Шевченківським районним судом м. Києва у справі №761/12606/20 винесено ухвалу, якою клопотання адвоката Кіндрась Я.І., в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м.Києва у справі №757/49636/17-к від 29.08.2017 задоволено. Скасовано арешт, на автомобіль марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 .

22.05.2020, 05.08.2020, 16.09.2020 та 25.08.2021 через скриньку вхідної кореспонденції до ГУ НП у м. Києві було подано адвокатські запити про надання інформації стосовно фактичного місцезнаходження майна, а саме: автомобіля марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_2 , яке перебувало під арештом. На перші два адвокатських запити, були отримані формальні відповіді від №255-аз/125/23/5-2020 та від 12.08.2020 №435-аз/125/23/5-2020 у яких орган досудового слідства повідомляв, що «... з метою недопущення порушення розумних строків, передбачених ст.28 КГЖ України та зволікання при виконанні ухвали слідчого судді до ДП МВС України «Інформ - ресурс» та ЦЗ №1 ГУНП у м.Києві направлено запити з метою встановлення фактичного місцеперебування на даний час автомобіля марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2014 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 та подальшого повернення його законному володільцю...».

Відповіді було отримано від різних слідчих. Остаточної відповіді на останні адвокатські запити про фактичне місцезнаходження автомобіля марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не отримано. Інформація про фактичне місцезнаходження майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 відсутня.

На підставі викладеного позивач уважає, що автомобіль «Volkswagen Jetta» реєстраційний номер НОМЕР_3 , який на праві приватної власності належить позивачу, втрачений з вини органу досудового розслідування, чим позивачу завдано матеріальних збитків у розмірі вартості автомобіля, які потрібно стягнути з держави Україна. Крім того, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у зміні нормального ритму життя позивача, душевних стражданнях, пов`язаних із втратою майна, необхідністю збирання документів та звернення за юридичною допомогою, що позначилось на його душевному стані та стало травмуючим в психологічному плані й потребувало значних додаткових зусиль для нормалізації життя. Моральну шкоду позивач оцінює в 190000,00 гривень.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року позовну заяву задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 310000,00 грн.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

В іншій частині позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головне управління Національної поліції у м. Києві 27 жовтня 2023 року, згідно поштової відмітки, подали до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Аргументує апеляційну скаргу тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Вказує, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, що призвело до неправильного висновку про неправомірність дій (бездіяльності) органу досудового розслідування через виникнення у відповідача обов`язку повернути автомобіль саме позивачу на підставі ухвали суду. Судом, на переконання відповідача, не враховано, що при постановлені ухвали слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва 14.05.2020 не досліджувались матеріали кримінального провадження № 12017100060004188 від 24.08.2017, а лише прийнято рішення про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.08.2017 у справі № 757/49636/17-к на підставі клопотання представника позивача та доданих до нього матеріалів.

Акцентує на тому, що в силу вимог КПК України доказом неповернення тимчасово вилученого майна є відповідна ухвала слідчого судді у кримінальному провадженні № 12017100060004188 про зобов`язання вчинити певну дію. Водночас такої ухвали матеріали справи не містять, як і не містять будь-якого іншого доказу неправомірності дій ГУ НП у м. Києві. Наполягає на тому, що причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням шкоди позивачеві останнім не доведено.

Зазначає, що стягнуте відшкодування моральної шкоди, є надмірним тягарем для бюджету. Крім того докази спричинення відповідачем матеріальної шкоди позивачу відсутні.

Вказує, що в матеріалах справи наявні відповіді на адвокатські запити Ярослава Кіндрася, який діяв в інтересах ОСОБА_1 , про передачу транспортного засобу на майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ДП МВС України «Інформ-ресурси». Докази передачі речових доказів у виді транспортних засобів на майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів територіальних органів Національної поліції не містяться в матеріалах справи і взагалі не могли існувати станом на 2017 рік у зв`язку з їх відсутністю та укладенням по всій території України з територіальними органами Національної поліції відповідних договорів/меморандумів про співпрацю з метою належного функціонування спеціальних майданчиків для зберігання речових доказів, які зберігаються окремо від матеріалів кримінального провадження. Земельні ділянки для їх організації територіальним органам не передавались. Уповноваженою посадовою особою вказано позивачу на необхідність прибуття до органу досудового розслідування до старшого слідчого в особливо важливих справах СУ ГУНП у м. Києві Кацева Сергія Ігоровича, а в подальшому старшого слідчого Шаламова Павла Валерійовича для повернення автомобіля Volkswagen Jetta з державним номерним знаком НОМЕР_4 законному володільцю, що підтверджується копіями відповідей від 29.05.2020 за вих. № 255-аз/125/23/5-2020, від 12.08.2020 за вих. № 435-аз/125/23/5-2020. Ці документи підтверджують вжиття заходів органом досудового розслідування для повернення автомобіля законному власнику, відсутність відмови та необхідність встановлення додаткових обставин для ухвалення законного рішення. Крім того у суді першої інстанції представником позивача повідомлено, що жодного разу позивач або його представник до старших слідчих не звертались.

Вказує, що зберігання спірного автомобілю під час кримінального провадження здійснювалось відповідальною особою на майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ДПС МВС України «Інформ-ресурси», а не органом досудового розслідування.

Зазначає, що судом не враховано, що органом досудового розслідування Голосіївського УП ГУНП у м. Києві проводиться перевірка фактів втрати тимчасового вилученого майна у кримінальному провадженні № 12022100010002133 за ознаками складу злочину передбаченого частиною 1 ст. 388 КК України. Вважають ініціювання ще одного провадження є неприпустимим та таким, що може призвести до суперечності у вигляді двох конфліктних рішень.

Вказує, що суд під час розгляду справи не надав правової оцінки обставинам набуття позивачем права власності на спірне майно, не встановлювалась дата реєстрації автомобіля за позивачем, особа, у якої було вилучено автомобіль, причини по яким позивач не з`являвся до слідчого, а відразу звернувся до суду.

Зазначає, що судом першої інстанції встановлено неналежне зберігання речового доказу у кримінальному провадженні, однак у матеріалах справи немає постанови, якою визнано спірний автомобіль речовим доказом.

Вказує, що враховуючи вимоги п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України, законодавством визначені службові особи на яких покладено обов`язок визначити розмір шкоди, у цьому випадку розмір майнової шкоди завданої особі у зв`язку з неповерненням автомобіля є предметом доказування у кримінальному провадженні № 1202210010002133, у зв`язку з тим що висновок оцінювача, наданий позивачем, не може бути належним та допустимим доказом. Оскільки позивачем не доведено розміру вартості автомобіля, тому позовні вимоги, на переконання відповідача, не підлягають задоволенню.

Посилається також на те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Належним відповідачем у такій категорії справ є держава, вимог до якої ОСОБА_1 не пред`явив.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

05 грудня 2023 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив від представника позивача - ОСОБА_3 , яким просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Вказує, що висновок експерта від 06.02.2018 року, який скаржник просить долучити до матеріалів справи, не є належним доказом, оскільки вартісна оцінка транспортного засобу проводилася станом на лютий 2018 року, а на сторінці 4 висновку зазначено, що власником згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є ОСОБА_4 , який не є стороною в цивільний справі.

Вказує, що відповідачем лише після початку розгляду справи було внесено відомості до ЄРДР, а саме 07.09.2022 року.

Зазначає, що матеріалами справи встановлено та не заперечується відповідачем, що відповідно до матеріалів кримінального провадження № 12017100060004188 наявне доручення старшого слідчого відділу Печерського управління поліції Зарудньої Л.Б. про передачу вилученого автомобіля інспектору УПП м. Києва ДПП лейтенанту поліції Коруцькому В.В. для подальшого зберігання на спеціальному майданчику.

Не погоджуючись з твердженням скаржника про те, що у судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача повідомляв, що жодного разу до слідчого ні позивач, ні його представник не з`являлись, вказує, що в судовому засіданні представник позивача пояснював, що адвокат позивача Кіндрась Я.І. в присутності позивача відвідував слідчого Кацева С.І. надавав слідчому копію ухвали Шевченківського районного суду про скасування арешту автомобіля та розписався в матеріалах справи про ознайомлення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року залучено до участі у справі Державне підприємство МВС « Інформ-ресурси».

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року витребувано у Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-ресурси»(ЄДРПОУ: 32248749, місцезнаходження: проїзд Військовий, буд. 8, м. Київ) та у слідчих, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100060004188 від 24 серпня 2017 року за ч. 1 ст. 115 КК України:

1) документи (належним чином завірені копії актів прийомів-передачі, довідок, розписок чи інших документів), якими підтверджується факт передачі/отримання на зберігання Державному підприємству Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-ресурси» автомобіля марки «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_2 на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року про арешт майна у справі № 757/49636/17-к в рамках кримінального провадження № 12017100060004188 від 24 серпня 2017 року;

2) інформаційну довідку про те, чи перебуває на зберіганністаном на день отримання цієї ухвали автомобіль марки «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_2 на спеціальному майданчику чи стоянці Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-ресурси» або належним чином завірені копії документів, що підтверджують факт передачі/повернення власнику чи іншій особі вказаного автомобіля.

15 березня 2024 року, на виконання зазначеної ухвали, до Київського апеляційного суду надійшла відповідь слідчого-криміналіста Василя Полковнікова , в якій повідомлено наступне:

«Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100060004188 від 24.08.2017 за фактом умисного вбивства ОСОБА_7 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

23.08.2017 під час огляду місця події по вул. Великій Васильківській, 114 в м. Києві за фактом вбивства було виявлено та вилучено автомобіль марки «Volkswagen Jetta» д.н.з. НОМЕР_5 , а також речові докази.

29.08.2017 ухвалою Печерського районного суду м. Києва на автомобіль марки «Volkswagen Jetta» д.н.з. НОМЕР_5 накладено арешт і даний автомобіль у подальшому було поміщено для зберігання на спецмайданчик ДП МВС «Інформ Ресурс» по вул. Деревообробній, 5, у м. Києві.

В ході досудового слідства старшим слідчим Кацевим С. І. проведено комплекс слідчих (розшукових) та процесуальних дій. В тому числі 28.12.2017 Кацевим С. І. проведено слідчий експеримент по вул. Деревообробній, 5, у м. Києві на території спеціального майданчику колишнього ДП МВС України «Інформ Ресурси», де зберігався автомобіль «Volkswagen Jetta» д.н.з. НОМЕР_6 , який використовувався під час слідчого експерименту. На час проведення слідчої дії автомобіль перебував на території спеціального майданчика (штрафмайданчику) та використовувався учасниками в ході слідчого експерименту.

19.01.2018 старшим судовим експертом відділу криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, лабораторії інженерних, економічних, товарознавчих досліджень та оціночної діяльності Київського НДЕКЦ Прищепою О.М. за участю слідчого Мечкала С. В. в ході виконання судової авто-товарознавчої експертизи проведено огляд автомобіля «Volkswagen Jetta» д.н.з. НОМЕР_6 , що на час огляду перебував на території штрафмайданчику вул. Деревообробній, 5, у м. Києві.

У подальшому 29.05.2020 слідчими надано запит до ліквідаційної комісії ДП МВС України «Інформ Ресурс» щодо надання інформації про місцезнаходження даного автомобіля. Згідно відповіді ліквідаційної комісії відомості щодо даного транспортного засобу в ліквідаційної комісії ДП МВС «Інформ Ресурс» відсутні. На спецмайданчики ГУ НП у м. Києві автомобіль «Volkswagen Jetta» д.н.з. НОМЕР_6 , номер кузова № НОМЕР_2 не поміщався.

За фактом вчинення незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт. автомобіля марки «Volkswagen Jetta» д.н.з. НОМЕР_7 Голосіївського УП ГУНП у м. Києві розпочато кримінальне провадження No 12022100010002133 від 07.09.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України».

В судовому засіданні представник скаржника - Глущенко О.М. підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача - ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Представник Державної казначейської служби, представник ДП МВС «Інформ-ресурс» в судове засідання не з`явились, про судове засідання повідомлялись належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ГУ НП ум. Києві та представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач є власником автомобіля марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 . Відповідно до відомостей Головного сервісного центру МВС, автомобіль з реєстраційним номером НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 01.04.2017.

29.08.2017 Печерським районним судом міста Києва постановлено ухвалу у справі №757/49636/17-к, за клопотанням слідчого СВ Печерського управління поліції ГУ НП у м. Києві, в рамках кримінального провадження №12017100060004188, про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, а саме: автомобіль марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Шевченківським районним судом м. Києва у справі №761/12606/20 постановлено ухвалу, якою клопотання адвоката Кіндрась Я.І., в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі №757/49636/17-к від 29.08.2017 задоволено, скасовано арешт, на автомобіль марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 .

22.05.2020, 05.08.2020, 16.09.2020 та 25.08.2021 через скриньку вхідної кореспонденції до ГУ НП у м. Києві було подано адвокатські запити про надання інформації стосовно фактичного місцезнаходження майна, а саме: автомобіль марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_2 , яке перебувало під арештом та його повернення власнику. На перші два адвокатських запити, були отримані відповіді від №255-аз/125/23/5-2020 та від 12.08.2020 №435-аз/125/235-2020 у яких орган досудового слідства повідомляв, що «... з метою недопущення порушення розумних строків, передбачених ст.28 КПК України та зволікання при виконанні ухвали слідчого судді до ДП МВС України «Інформ - ресурс» та ЦЗ №1 ГУНП у м. Києві направлено запити з метою встановлення фактичного місцеперебування на даний час автомобіля та подальшого повернення його законному володільцю...».

Відповіді на останні адвокатські запити про фактичне місцезнаходження автомобіля марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 не отримано, автомобіль власнику не повернуто. Інформація про фактичне місцезнаходження майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 відсутня.

У матеріалах кримінального провадження № 12017100060004188 наявне доручення старшого слідчого відділу Печерського управління поліції Зарудньої Л. Б. про передачу вилученого автомобіля Volkswagen Jetta інспектору УПП м. Києва ДПП лейтенанту поліції Коруцькому В. В. для подальшого зберігання на спеціальному майданчику.

29.05.2020 старшим слідчим в ОВС СУ ГУНП у м. Києві до ДП МВС України «Інформ-ресурси» направлено лист щодо встановлення місця перебування автомобіля Volkswagen Jetta. 26.06.2020 надана відповідь члена ліквідаційної комісії ДП МВС України «Інформ-ресурси» Семенчука Олександра про відсутність даних щодо перебування транспортного засобу Volkswagen Jetta на майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів по вул. Деревообробній в місті Києві.

Слідчим відділом Голосіївського УП ГУНП у м. Києві по цьому факту внесені відомості до ЄРДР за № 12022100010002133 від 07.09.2022 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 388 КК України. Досудове розслідування є незавершеним.

Відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Експертна оцінка майнових прав» від 29.09.2021 №13-09/21 ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 становить 310 000, 00 (триста десять тисяч гривень 00 копійок) гривень.

Задовольняючи позов частково, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 має право на відшкодування майнової шкоди за рахунок держави, оскільки позивачем в ході судового розгляду доведено наявність всіх необхідних умов для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.

Колегія суддів погоджується з указаними висновками з огляду на наступне.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), у якій також зазначено, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у зроблених витратах, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних доходів, які б вона одержала за звичайних умов та якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використанняу кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

Відповідно до частини четвертої статті 168 КПК України після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У пункті 20 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядоку редакції на час вилучення автомобіля), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України», передбачено, щозберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).

Аналіз наведених вище норм права свідчить, що:

1) обов`язок забезпечення схоронності тимчасово вилученого майна після проведення його вилучення покладається на уповноважену службову особу державного органу, за ініціативою якого майно було вилучено;

2) положення Порядку застосовуються до всього тимчасово вилученого в межах кримінального провадження майна незалежно від визнання або невизнання його речовим доказом;

3) тимчасове зберігання транспортних засобів, вилучених у межах кримінального провадження, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції.

У справі, яка переглядається, встановлено, що належний позивачу транспортний засіб вилучено на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 29.08.2017 у справі №757/49636/17-к про накладення арешту на майно за клопотанням слідчого СВ Печерського управління поліції ГУ НП у м. Києві в межах кримінального провадження №12017100060004188. Підставою для накладення арешту була наявність розумних підозр вважати, що арештоване майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, та є речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки зберегло на собі сліди кримінального правопорушення.

У подальшому накладений указаною ухвалою арешт був скасований за клопотанням представника позивача (справа № 761/12606/20, ухвала від 14 травня 2020 року). Ухвалу про зняття арешту з тимчасово вилученого майна слідчий суддя мотивував тим, що досудове розслідування кримінального провадження №12017100060004188здійснюється з 24 серпня 2017 року, а слідчий не надав доказів того, що на момент розгляду клопотання про скасування арешту майна, поданого в порядку ст. 174 КПК України, інтереси досудового розслідування виправдовують необхідність такого обмеження законних прав ОСОБА_1 , як накладення арешту на належне йому майно, що безумовно суперечить загальним засадам кримінального провадження, зокрема принципу розумності строків, та істотно порушує право власності ОСОБА_1 на таке майно.

Тобто з моменту скасування арешту на належний позивачу транспортний засіб відпала правова підстава вилучення такого майна, а автомобіль підлягав поверненню його власнику. При цьому, як уже зазначалося вище, відповідальним за збереження вказаного транспортного засобу на період його тимчасового вилучення є саме той державний орган, який ініціював таке вилучення.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач неодноразово звертався до відповідача із запитами щодо встановлення місцезнаходження автомобіля, які залишені без належного реагування.

Суд першої інстанції встановив, що транспортний засіб позивача зберігався на спецмайданчику ДП МВС «Інформ Ресурс». У той же час матеріалами справи підтверджується наявність доручення старшого слідчого відділу Печерського управління поліції Зарудньої Л. Б. про передачу вилученого автомобіля Volkswagen Jetta інспектору УПП м. Києва ДПП лейтенанту поліції Коруцькому В. В. для подальшого зберігання на спеціальному майданчику.

З урахуванням пояснень відповідача про відсутність у територіальних органів Національної поліції спецмайданчиків для зберігання транспортних засобів станом на 2017 рік та укладення договорів/меморандумів про співпрацю з іншими юридичними особами для забезпечення вирішення цього питання, а також приймаючи до уваги пункт 20Порядку, колегія суддів приходить до висновку, що зберігання транспортного засобу на спецмайданчику ДП МВС «Інформ Ресурс» з огляду на правовий статус такого підприємства доцільно прирівнювати до зберігання тимчасово вилученого майна на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції.

На переконання колегії суддів, передання тимчасово вилученого автомобіля правоохоронними органами на зберігання до ДП МВС «Інформ Ресурс», яке безпосередньо знаходиться в структурі органів внутрішніх справ та підпорядковане профільному міністерству, на період здійснення слідчими кримінального провадження не може знімати з ГУ НП у м. Києві (як зі сторони обвинувачення) відповідальність за збереження тимчасово вилученого в межах кримінального провадження майна, яка прямо передбачена статтею 168 КПК України. Договору, укладеного з ДП МВС «Інформ Ресурс», яким би відповідальність між підприємством та ГУ НП у м. Києві за збереження тимчасово вилученого майна розподілялася би іншим чином, відповідач суду не надав.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 303/1776/19, у якій зазначено, що: «встановивши, що належний позивачу автомобіль зберігався на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, дійшли помилкових висновків про відсутність у Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області обов`язку за схоронність та повернення автомобіля у стані та комплектації, в якій він вилучався після затримання на стоянку територіального органу Національної поліції».

З огляду на викладене, встановивши, що після вилучення у позивача належного йому транспортного засобу та зняття арешту з цього майна, орган досудового розслідування не забезпечив схоронність тимчасово вилученого майна, внаслідок чого таке майно було втрачене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для компенсації заподіяних позивачеві збитків (майнової шкоди), розмір яких відповідає ринковій вартості транспортного засобу.

Дійшовши наведеного висновку, місцевий суд правильно врахував положення частин першої, другої статті 321 ЦК України, якимипередбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Порушення 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції в цій справі проявилися у недбалому ставленні органу досудового розслідування до обов`язку забезпечити належне зберігання транспортного засобу, відповідальність за схоронність якого несе слідчий кримінального провадження.Уповноваженими посадовимиособами органу досудового слідства не було вжито заходів для збереження майна, яке могло бути визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, не забезпечено його належного зберігання та допущено втрату автомобіля, що призвело до неможливості повернення такого майна його власнику у визначеному законом порядку.В свою чергу,державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано вважав наявними підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків, розмір яких відповідає вартості майна, права володіння та користування яким був позбавлений позивач.

Не погоджуючись з оцінкою втраченого транспортного засобу, відповідач у апеляційній скарзі заявив клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта від 06.02.2018, виконаного у межах кримінального провадження.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15 (провадження № 61-4848св19) зазначено, що: «відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».

Оскільки, звертаючись до суду з апеляційною скаргою та клопотанням про долучення нових доказів до матеріалів справи, відповідач не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, колегія суддів висновок експерта від 06.02.2018, виконаний у межах кримінального провадження, не брала до уваги при прийнятті рішення по суті спору. Інших доводів на спростування вартості спірного автомобіля відповідач не навів.

Колегія суддів, реагуючи на інші аргументи, викладені в апеляційній скарзі, зазначає, що саме по собі відкриття ГУ НП у м. Києві кримінального провадження за фактом незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт (стаття 388 КК України) не може обмежувати позивача в захисті його прав, порушення яких викликано саме недотриманням державними органами встановлених законом процедур при тимчасовому вилученні майна.

Доводи про те, що суд першої інстанції не досліджував обставини набуття ОСОБА_1 права власності на спірний транспортний засіб, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно з наявним у матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 01.04.2017 спірний автомобіль належав ОСОБА_1 як на момент тимчасового вилучення транспортного засобу, так і на момент зняття з нього арешту.

Аргументи апеляційної скарги про те, що судом не встановлено ознак неправомірності дій ГУ НП у м. Києві, а також причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та заподіяння шкоди позивача, апеляційний суд не приймає, адже відсутність обвинувального вироку чи будь-яких інших рішень про визнання незаконними дій чи бездіяльності посадових осіб ГУ НП у м. Києві не може ставитися у пряму залежність з наявністю підстав для відшкодування шкоди у цивільних правовідносинах, оскільки суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, оцінює надані сторонами докази. Крім того, з огляду на статтю 1174 ЦК України для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади встановлення наявності їх вини не є обов`язковою.

Саме такий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі№ 303/1776/19.

Щодо відшкодування позивачеві моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 касаційний суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).

При оцінці розміру заподіяної позивачеві немайнової шкоди суд першої інстанції врахував характер завданої шкоди та тривалість її заподіяння, глибину душевних страждань, переживання, час, витрачений на захист своїх прав, а також засади розумності та справедливості, в зв`язку з чим обґрунтовано стягнув компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Доводи відповідача про те, що автомобіль перебував в оренді та не використовувався самим позивачем, не спростовують факт заподіяння йому моральних страждань унаслідок втрати належного йому майна та незбереження його схоронності посадовими особами відповідача після припинення обставин, які слугували підставою для вилучення транспортного засобу в позивача.

Аргументи касаційної скарги про те, що позовні вимоги пред`явлені до неналежних відповідачів, а саме до ГУ НП у м. Києві та до ДКСУ, а не до держави України, апеляційний суд відхиляє з таких мотивів.

Відповідно до статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі№ 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).

Тому незалежно від того, чи зазначив позивач у позовній заяві державу як відповідача у справі, чи обмежився зазначенням державних органів, які на його думку спричинили порушення його прав, вказана обставина не змінює суті спірних правовідносин, у яких права позивача порушені діями (бездіяльністю) правоохоронних органів, у зв`язку з чим заподіяна йому шкода в силу положень статті 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню державою, яка в цій справі представлена в особі ГУ НП у м. Києві та ДКСУ. При цьому у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_10 просив стягнути кошти на відшкодування заподіяної йому шкоди саме з держави України.

Доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого у справі рішення в цій частині.

За таких обставин аргументи апеляційної скарги позивача не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі, не спростовують правильних висновків суду, а також не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування рішення суду.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382,ст.384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 березня 2024 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

О.В. Немировська