Ухвала

від 26.03.2024 по справі 640/7234/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

26 березня 2024 року м. Київ № 640/7234/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Головенко О.Д., розглянувши заяву про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Національна академія прокуратури України, Тренінговий центр прокурорів України про визнання протиправними та скасування наказів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Національна академія прокуратури України, Тренінговий центр прокурорів України, в якому позивач просив суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора ОСОБА_10 від 05.03.2020 № 129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України»;

визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора ОСОБА_10 від 05.03.2020 № 130 «Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України»;

визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора ОСОБА_10 від 05.03.2020 № 131 «Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів».

Відповідно до постанови Верховного Суду від 20.04.2023, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021 у справі № 640/7234/20 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції Київського окружного адміністративного суду.

15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».

Відповідно до абзаців 1-3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя, а до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Окружний адміністративний суд міста Києва невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його володінні, до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2023, головуючим визначено суддю Шевченко А.В.

Ухвалою суду від 16.06.2023 заяву судді Шевченко А.В. про самовідвід задоволено, а матеріали справи передано до відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду згідно із ч. 1 ст. 31 КАС України.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 справу було прийнято до провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).

В подальшому від представника третьої особи надійшло клопотання про залишення даної позовної заяви без руху та залишення її без розгляду.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення вказаної заяви, суд виходить з наступного.

Пунктом 4 та 5 ч. 5 ст. 160 КАС України визначено, що у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: виходить за межі змісту суб`єктивного права; є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи свої вимоги, позивач має конкретизувати, які саме негативні наслідки він зазнав, яким чином порушуються його права та надати докази та аргументи в підтвердження своїх доводів.

При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. При цьому відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.

За загальним правилом підставою позову є обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернуся до суду з позовними вимогами щодо скасування наказів Генерального прокурора від 05.03.2020 № 129, № 130, № 131. Підставою позову позивач вказує відсутність у Генерального прокурора повноважень на прийняття таких наказів. Крім того, позивач зазначає про порушення оскаржуваними наказами його трудових прав як ректора Національної академії прокуратури України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо наявності у Генерального прокурора повноважень на ліквідацію Національної академії прокуратури України та розпорядження її майном.

Розглядаючи позовну заяву позивача, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушеного права позивача оскаржуваними наказами, однак вирішили спір по суті позовних вимог, надавши оцінку доводам позивача про відсутність/наявність у відповідача повноважень щодо прийняття оскаржуваних наказів.

Однак, відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 20.04.2023 у даній справі, висновки судів є передчасними з огляду на таке.

Так, процесуальним законом передбачено, що розгляду заяви по суті позовних вимог передує встановлення судом порушеного права, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд звернув увагу, що подання не будь-якої позовної заяви зумовлює початок адміністративного провадження. Розгляд адміністративної справи судом є можливим лише за умови встановлення факту порушеного права.

В свою чергу, належне обґрунтування позивачем порушених прав, свобод чи законних інтересів оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, встановлення судом такого факту, створює передумови для розгляду і вирішення справи судом.

Відсутність же порушеного права особи є підставою для відмови у прийнятті до розгляду позовної заяви, та унеможливлює розгляд судом справи по суті позовних вимог, за результатами з`ясування судом обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено усіх фактичних обставин справи та не досліджено відповідні докази щодо дійсних підстав позову (в частині стверджуваного позивачем порушення його трудових прав), які мають значення для правильного вирішення справи, а з урахуванням повноважень касаційного суду суд касаційної інстанції не наділений правом досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Частиною 5 ст. 353 КАС України визначено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 (провадження № К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги ст. 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 640/7310/19 зазначено: особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Зважаючи на те, що рішення суду завжди спрямоване на захист конкретного суб`єктивного права, зміст позовних вимог не може бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинен формулюватись максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.

Зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне із обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Частиною 13 ст. 171 КАС України визначено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Суд звертає увагу на п. 7 ч. 1 ст. 240 КАС України яким визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам ст. 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

З урахуванням висновків викладених в постанові Верховного Суду від 20.04.2023 та клопотання, суд вважає за можливе даний позов залишити без руху.

Вказані недоліки можуть бути усунуті шляхом подачі до суду уточненої заяви (копії направити іншим учасникам справи) де вказати, які саме права та законні інтереси позивача порушено при прийнятті спірних рішень.

Керуючись ст.ст. 161, 169, 171 КАС України, суд

у х в а л и в:

Клопотання Національної академії прокуратури України про залишення позовної заяви без руху та залишення її без розгляду - задовольнити частково.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Національна академія прокуратури України, Тренінговий центр прокурорів України про визнання протиправними та скасування наказів - залишити без руху.

Протягом п"яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подачі до суду уточненої заяви (копії направити ішим уачсникам справи) де вказати, які саме права та законні інтереси позивача порушено при прийнятті спірних рішень.

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишено без розгляду відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 240 КАС України.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Головенко О.Д.