Постанова

від 29.03.2024 по справі 757/37005/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6345/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024року м. Київ

Справа № 757/37005/22-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Немировської О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року, ухвалені у складі судді Вовка С. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПресЦентр Київ» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

встановив:

У грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПресЦентр Київ» про стягнення заборгованості по заробітній платі. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що наказом ТОВ «Прес Центр Київ» від 10.05.2018 року № 1005/1 вона з 11.05.2018 року прийнята на посаду кур`єра з погодинною оплатою праці (за сумісництвом).

Наказом ТОВ «ПресЦентр Київ» від 17.07.2020 року № 2705/2 вона звільнена з роботи з 24.07.2020 року за згодою сторін на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

У грудні 2022 року вона звернулася до Пенсійного фонду України за отриманням довідки ОК-5 для отримання інформації про стаж роботи для подальшого оформлення пенсії. Із вказаної довідки вона дізналася, що відповідач в 2019 році нараховував їй заробітну плату за відпрацьований час меншу, ніж гарантована державою мінімальна заробітна плата, яка становила 4173 грн. Також з довідки ОК-5 позивачу стало відомо, що за січень, лютий, червень та липень 2020 року відповідач також не нараховував заробітну плату зі збереженням гарантованого мінімуму заробітної плати у сумі 4723 грн.

Розмір недонарахованої заробітної плати позивач розрахувала наступним чином:

В 2019 році норма тривалості робочого часу в годинах при 40-годинному робочому тижні становить 1993 робочі години. Відповідно за рік розмір гарантованої мінімальної оплати становить : 1993 години х 25,13 грн. ( оплата години робочого часу, виходячи із розміру гарантованої мінімальної заробітної плати) = 50 084 грн. 09 коп.

При роботі тривалістю 20 годин на тиждень мінімальний гарантований заробіток становить : 50 084 грн. 09 коп. /2 = 25042 грн. 04 коп. за рік.

Враховуючи, що згідно з довідкою ОК-5 виплачено позивачу за 2019 рік 22 824 грн., то борг відповідача становить : 25042 грн. 04 коп. - 22 824 грн. = 2218 грн. 04 коп.

Аналогічним чином позивачем розраховано розмір недоплаченої заробітної плати за січень 2020 року - 461 грн. 88 коп., за лютий 2020 року - 362 грн. 80 коп., за червень 2020 року - 1400 грн. 25 коп., за липень 2020 року - 387 грн. 32 коп.

Таким чином, позивач просила суд стягнути із відповідача на її користь заборгованість по недонарахованій та не виплаченій заробітній платі за 2019 рік та січень, лютий, червень, липень 2020 року у загальному розмірі 4830,29 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 травня 2023 року заяву ТОВ «Прес Центр Київ» про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ПресЦентр Київ» витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у порушення вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду не є обґрунтованим та судом не взято до уваги доводи позивача про порушення відповідачем нарахування заробітної плати без урахування гарантованого розміру мінімальної заробітної плати.

Позивач зазначає, що вона працювала на підприємстві кожного робочого дня (при п`ятиденному робочому тижні) та виконувала роботу на 1/2 ставки, тобто 20 робочих годин на тиждень. Таким чином, відповідач повинен був сплачувати їй половину розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням вартості години робочого часу.

Не погоджуючись з додатковим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що додаткове рішення суду в порушення вимог ч. 3 ст. 270 ЦПК України ухвалено не у десятиденний строк, а через місяць після отримання заяви відповідача про винесення додаткового рішення. Також у порушення ч. 4 ст. 270 ЦПК України судом не викликалися сторони для надання пояснень у судовому засіданні. Заявлені відповідачем судові витрати є неспівмірними із складністю розгляду справи, яка розглядалася в спрощеному позовному провадженні. Рішення суду ухвалене 22.03.2023 року, заява про ухвалення додаткового рішення надійшла до суду 03.04.2023 року, тобто з пропуском п`ятиденного строку. Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Представник ТОВ «ПресЦентр Київ» - адвокат Штундер Я.Г. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 травня 2023 року,у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивовано тим, що постановою Київського апеляційного суду від 08.07.2021 року у справі № 756/12108/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ПресЦентр Київ» про стягнення окладу за простій на час карантину та стягнення компенсації за невикористану відпустку було досліджено докази оплати заробітної плати за заявлений у цьому позові період та жодних порушень законодавства не встановлено.

Також, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11.10.2021 року у справі № 756/11932/21 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ПресЦентр Київ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено з тих підстав, що ТОВ «ПресЦентр Київ» проводило виплату нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до обсягів виконаної роботи та вимог трудового законодавства в повному обсязі та своєчасно.

Позивач була прийнята на роботу на посаду кур`єра за сумісництвом з погодинною оплатою у відділ транспортної логістики. У разі встановлення сумісникам з погодинною оплатою праці нормованих завдань на підставі технічно обґрунтованих норм проводиться оплата фактично виконаного обсягу робіт за кінцевим результатом. Саме на таку роботу була прийнята позивач, з умовами роботи праці ознайомлена під час проведення співбесіди. Відповідачем було оплачено усю належну позивачу суму на дату звільнення, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

На апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 травня 2023 року представник ТОВ «ПресЦентр Київ» - адвокат Штундер Я.Г. подав відзив,у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивовано тим, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в такі правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі № 910/12876/19). Вартість витраченого часу адвоката склала 32 год., а сума до оплати становить 20 000 грн (вартість процесуальних документів - 16 000 грн та 2 судових засідання - по 2000 грн), що підтверджується наданими стороною відповідача доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Київського апеляційного суду від 08.07.2021 року у справі № 756/12108/20 встановлено, що при звільненні відповідачем проведено остаточний розрахунок із позивачем у повному обсязі, за винятком не включеної до розрахунку компенсації за відпустку. Суд критично оцінив доводи позивача про те, що у 2019 та 2020 роках відповідач виплатив їй заробітну у розмірі меншому, ніж гарантований державою, адже заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Відповідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом ТОВ «ПресЦентр Київ» від 10.05.2018 року №1005/1 ОСОБА_1 була прийнята на посаду кур`єра з 11.05.2018 року, форма працевлаштування - не основне місце роботи з почасовою оплатою праці (за сумісництвом).

Наказом ТОВ «ПресЦентр Київ» від 17.07.2020 року №2705/2 ОСОБА_1 звільнена з посади кур`єра з 24.07.2020 року за згодою сторін на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2020 року ОСОБА_1 зверталась до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «ПресЦентр Київ» про стягнення окладу за простій на час карантину та стягнення компенсації за невикористану відпустку, посилаючись на те, що при звільненні відповідачем було проведено розрахунок не в повному обсязі, тому просила стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 2213,12 грн. та 3054 грн. за простій підприємства на час карантину.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року у справі № 756/12108/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ПресЦентр Київ» про стягнення окладу за простій на час карантину та стягнення компенсації за невикористану відпустку -відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у справі № 756/12108/20 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року скасовано в частинні відмови у задоволенні позову щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку та постановлено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ТОВ «ПресЦентр Київ» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку тривалістю п`ять календарних днів, що складає 291 грн. 20 коп.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «ПресЦентр Київ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, згідно довідки з Пенсійного фонду України її оклад становив 1902 грн., проте при звільненні вона не отримала належну їй заробітну плату за березень, квітень та червень 2020 року у розмірі 5706 грн., в жодних відомостях про отримання належної їй заробітної плати не розписувалась. Оскільки ТОВ «ПресЦентр Київ» не провело з нею повного розрахунку, ОСОБА_1 просила стягнути з ТОВ «ПресЦентр Київ» на її користь 5706 грн. заборгованості по заробітній платі, середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення у справі.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, у справі № 759/11932/21 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Прес Центр Київ» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовлено.

Залишаючи без змін вказане рішення суду першої інстанції, Київський апеляційний суд у постанові зазначив, що установивши, що ТОВ «Пресцентр Київ» проводило виплату нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до обсягу виконаної роботи і вимог трудового законодавства в повному обсязі та своєчасно, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Пресцентр Київ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що у справі № 756/12108/20 постановою Київського апеляційного суду від 08.07.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Пресцентр Київ» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку тривалістю п`ять календарних днів, що складає 291,20 грн. 30.08.2021 ТОВ «Пресцентр Київ» позивачу було виплачено визначену судом компенсацію. Отже, постановою Київського апеляційного суду встановлено факт невиплати нарахованих їй сум при звільненні, у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. У зв`язку із тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільнені позивача та те, що з моменту звільнення до моменту виплати всіх сум, що належить позивачу, пройшов 281 робочий день, то позивач просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 27 408 грн. 74 коп.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 липня 2022 року у справі № 756/17139/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 до ТОВ «Прес Центр Київ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «ПресЦентр Київ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів до державного бюджету. У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У ст. 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання ним виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Відповідно до ст. 111 КЗпП України при невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата проводиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата провадиться відповідно до виконаної роботи.

Положеннями ст. 102-1 КЗпП України передбачено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

За умов організації праці, побудованій на принципах суміщення професій і взаємозаміні у виконанні робіт, розподіл оплати між членами колективу може здійснюватися порівну пропорційно відпрацьованому часу.

Відповідно, оплата праці не нижче рівня мінімальної заробітної плати не є безумовною гарантією та вимагає від працівника виконання норми праці.

Наведене узгоджується із висновками, зробленими Верховним Судом у постанові від 11.02.2019 року у справі № 736/675/17.

Порядок виплати заробітної плати позивачу підлягає встановленню на підставі змісту наказу про прийняття її на роботу, в якому сторони виявили свою згоду на прийняття на роботу за певних умов.

Згідно з наказом ТОВ «ПресЦентр Київ» від 10.05.2018 року №1005/1 прийняття ОСОБА_1 на посаду кур`єра, вона працевлаштована на не основне місце роботи з почасовою оплатою праці (за сумісництвом).

Отже, у наказі про прийняття позивача на роботу сторони не визначили конкретного розміру ставки, а лише зазначили, що формою оплати праці є почасова.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона працювала на підприємстві кожного робочого дня (при п`ятиденному робочому тижні) та виконувала роботу на 1/2 ставки, тобто 20 робочих годин на тиждень, а тому відповідач повинен був сплачувати їй половину розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням вартості години робочого часу.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1. ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У порушення наведених процесуальних норм, позивач не надала суду належних доказів на підтвердження того, що у спірний період (2019 рік та січень, лютий, червень, липень 2020 року) вона повністю виконала погодинну норму праці (обсяг робіт), зазначену нею у позовній заяві - 20 робочих годин на тиждень, кожного тижня протягом 2019 року ( тобто не менше 80 годин на місяць) та протягом січня, лютого, червня, липня 2020 року.

Стороною відповідача подано до суду письмові пояснення, у яких зазначено, що у 2019 році кількість відпрацьованих позивачем годин у місяці складає 75 год (за винятком березня, у якому позивач працювала 40 год. на місяць ) при погодинній оплаті праці 25,13 грн. за годину, що відповідає положенням Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» щодо встановленого погодинного розміру мінімальної заробітної плати (ст. 8).

У січні, лютому, червні, липні 2020 року - кількість відпрацьованих позивачем годин у місяці складає 66 год., 53 год., 30 год. та 43 год. відповідно, при погодинній оплаті праці 28,31 грн. за годину, що відповідає положенням Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо встановленого погодинного розміру мінімальної заробітної плати (ст. 8).

Позивач не спростувала наведені відповідачем показники відпрацьованих годин протягом заявленого нею періоду.

Крім того, залишаючи без змін рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2021 року, Київський апеляційний суд у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 759/11932/21 про стягнення заборгованості по заробітній платі зазначив, що ТОВ «Пресцентр Київ» проводило виплату нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до обсягу виконаної роботи і вимог трудового законодавства в повному обсязі та своєчасно.

Враховуючи наведене, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача недонарахованої заробітної плати за 2019 рік та січень, лютий, червень, липень 2020 року у розмірі 4830 грн. 29 коп., оскільки позивач не довела, що у зазначений період часу вона виконувала погодинну норму праці (обсяг робіт) - 20 годин на тиждень, зазначену нею у позовній заяві, та має право на отримання заробітної плати у більшому розмірі, ніж їй виплачено.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Отже, рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що розмір витрат, які ТОВ «Прес Центр Київ» понесло на правничу допомогу, складає 20 000 грн. і підтверджується такими документами:

- договором про надання професійної правничої допомоги, укладеним 09.02.2023 року ТОВ «Прес Центр Київ» з адвокатом Штундером Я. Г.;

- додатковою угодою № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги, укладеного 09.02.2023 року;

- актом № 1 про приймання виконаних робіт за договором про надання професійної правничої допомоги від 09.02.2023 року.

За правилами ст. 141 ЦПК України судові витрати понесені відповідачем, які складаються з витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, мають бути відшкодовані позивачем.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції позивач посилається на те, що суд не розглянув заяву про ухвалення додаткового рішення за участю сторін, що позбавило її можливості доводити безпідставність стягнення з неї витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 3 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 758/6777/21 вказано, що аналіз положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

ЦПК України визначає обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала).

Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України, слід взяти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалося на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Отже, у процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

Таким чином, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

Враховуючи, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2023 рокуухвалене за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, то відповідно до вищевказаних вимог ЦПК України заява ТОВ «Прес Центр Київ» підлягала розгляду у відкритому судовому засіданні, з повідомленням сторін, адже відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Суд першої інстанції розглянув заяву ТОВ «ПресЦентр Київ»про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у відкритому судовому засіданні, проте за відсутності учасників справи, зокрема ОСОБА_1 , яка не була повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України - розгляд справи за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, оскільки в даному випадку таке повідомлення було обов`язковим.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо несвоєчасного подання заяви представником відповідача про ухвалення додаткового рішення разом з доказами понесення витрат на правничу допомогу колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи встановлено, що зазначена заява була подана представником відповідача 27 березня 2023 року, тобто на п`ятий день після ухвалення рішення у справі, що підтверджується штампами АТ «Укрпошта» на описі вкладення у цінний лист та на конверті ( а.с. 234 - 235, т. 1).

Вирішуючи питання щодо відшкодування ТОВ «Прес Центр Київ» витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, п.1 ч. ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Ч. ч. 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Разом з тим, відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

- чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За висновком, викладеним у пунктах 43, 44 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

Як вбачається з матерів справи, 09.02.2023 року ТОВ «Прес Центр Київ» уклало з адвокатом Штундером Я.Г. договір про надання професійної правничої допомоги, за умовами якого клієнт доручив, а адвокат взяв на себе зобов`язання надати клієнту правничі послуги по справі № 757/37005/22 (т. 1 а. с. 227- 229).

23.03.2023 року між ТОВ «ПресЦентр Київ» та адвокатом Штундером Я.Г. укладенододаткову угоду № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 09.02.2023 року. У цій додатковій угоді сторони передбачили, що вартість послуг адвоката за складення процесуальних документів для суду першої інстанції становить 16 000 грн., участь адвоката в судовому засіданні в межах м. Києва - 2 000 грн (т. 1 а. с. 230).

23.03.2023 року ТОВ «ПресЦентр Київ» та адвокат Штундер Я.Г. уклалиакт № 1 про приймання виконаних робіт за договором про надання професійної правничої допомоги від 09.02.2023 року на загальну суму 20 000 грн (т. 1 а. с. 231).

У цій справі позивач заявила клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи докази про оплату правової допомоги адвоката Штундера Я.Г. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному відповідачем розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати вимогам ч. 3 ст. 141 ЦПК України та критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат повинен врахувати: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

У п. 135 постанови від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат ТОВ «ПресЦентр Київ» на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, вимоги ч. 3 ст. 141 ЦПК України щодо необхідності врахування при вирішенні питання про розподіл судових витрат, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, апеляційний суд дійшов висновку, що витрати на послуги адвоката в сумі 20 000 грн. є завищеними, непропорційними з предметом спору, складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та не відповідають критерію розумної необхідності таких витрат.

Зокрема, апеляційний суд враховує, що в акті прийняття виконаних робіт № 1 від 23.03.2023 рокузазначено про участь представника відповідача у судових засіданнях:

15 березня 2023 року - 2 год., тоді як згідно з проколом судового засідання від 15 березня 2023 року початок звукозапису - 09:01:16, кінець звукозапису - 09:23:55;

22 березня 2023 року - 2 год., тоді як згідно з проколом судового засідання від 22 березня 2023 року початок звукозапису - 10:13:31, кінець звукозапису - 11:43:14;

Отже, відображення в акті виконаних робіт щодо часу участі в судових засіданнях не відповідає та суперечить матеріалам справи.

Крім того, згідно з актом прийняття виконаних робіт № 1 від 23.03.2023 року вказано кількість витраченого адвокатом часу на складання заяви про закриття провадження та підготовку пояснень стосовно заяви про закриття провадження сумарно 7 год., сума до оплати за годину - 1000 грн.

Колегія суддів вважає, що витрати на правову допомогу в сумі 7000 грн. щодо таких робіт як складання заяви про закриття провадження та підготовку пояснень стосовно цієї заяви не відповідають критерію розумної необхідності таких витрат.

Також згідно з актом прийняття виконаних робіт № 1 від 23.03.2023 року вказано кількість витраченого адвокатом часу на ознайомлення з матеріалами справи, аналіз по справі та підготовка відзиву на позовну заяву сумарно 7 год., сума до оплати за годину - 1 000 грн.

Враховуючи, що ознайомлення з матеріалами справи, аналіз по справі та підготовка відзиву на позовну заяву охоплюється такою послугою як складання відзиву на позовну заяву, колегія суддів вважає, що вартість такої послуги в сумі 7000 грн., які відповідач просить стягнути з позивача, є значно завищеною та неспівмірною з реальним обсягом наданих послуг.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що заявлена представником відповідача сума до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. є непропорційною до предмета позову, не відповідає обсягу фактично наданих адвокатом послуг відповідачу ТОВ «ПресЦентр Київ», не відповідає критерію розумності та необхідності таких витрат.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги обсяг вчинених процесуальних дій, обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принцип розумності судових витрат, їх пропорційності до предмета спору, взявши до уваги заперечення позивача щодо понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ПресЦентр Київ» судових витрат на професійну правничу допомогу - на суму 5000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вимоги ч.1, ч. 3 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку про скасування оскаржуваного додаткового рішення та ухвалення нового судового рішення про стягненої із позивача на користь відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року - задовольнити частково.

Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року - скасувати та прийняти постанову:

Стягнути з ОСОБА_1 ( адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПресЦентр Київ» (адреса: м. Київ, вул. Предславинська, буд. 34-Б; код ЄДРПОУ 34809613) витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Немировська О.В.