Рішення

від 21.03.2024 по справі 465/1215/20

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/1215/20

2/465/798/24

РІШЕННЯ

Іменем України

21.03.2024 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в складі

головуючого судді Дзеньдзюри С.М.,

за участю секретаря судового засідання Балаболки В.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , юридичного департаменту Львіської міської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсними приватизації та договору дарування квартири, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , юридичного департаменту Львіської міської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсними приватизації та договору дарування квартири.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилається на те, що є наймачем квартири по АДРЕСА_1 . Вказана квартира є єдиним житлом в якому постійно проживає. В дану квартиру вселилась і зареєструвалась після реєстрації шлюбу з Лахном Вволодимиром у 1997 році. У зв`язку із скрутним матеріальним становищем з початку 2000-х років їздила в Польщу на заробітки. Відповідно до правил візового режиму, перебувала за кордоном не більше трьох місяців і поверталась в Україну, де проживала разом із чоловіком та його матір`ю. З 2014 року на заробітки став виїжати і чоловік. Однак з періодичністю півтора-два місяці повертались в Україну і проживали усі троє в спірній квартирі. Так тривало до смерті чоловіка, який раптово помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті чоловіка продовжувала виїжати в Польщу, а приїжджаючи в Україну, проживала в спірній квартирі. Протягом подружнього життя з свекрухою були хороші відносини.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 подала позов до позивачки і її синів, які також були зареєстровані в квартирі, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод шляхом зняття з реєстрації місця проживання.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 24.01.2019р. у справі №465/7157/16-ц, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02.09.2019р.позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 05.02.2020р. рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позову до ОСОБА_3 скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в позові ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. При цьому касаційний суд встановив, що позивачка проживала у спірному житловому приміщенні в якості члена сім`ї (дружина сина позивача) і набула право користування квартирою. Верховний Суд прийшов до висновку, що спірна квартира є єдиним житлом в Україні, позивачка не втратила інтерес до цього житла, тимчасова відсутність була викликана перебуванням на заробітках у Польщі, а тому суди неправильно застосували норми житлового законодавства.

Після ухвалення апеляційним судом постанови, 25.09.2019р. ОСОБА_3 була знята з реєстрації в спірній квартирі, та відповідачка ОСОБА_4 здійснила її приватизацію і відчужила в користь ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 01.11.2019p., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.02.2020p.

Оскільки приватизація, яку провела ОСОБА_4 є незаконною, а відтак і договір дарування спірної квартири від 01.11.2019р. є недійсним, просить позов задоволити та визнати недійсною приватизацію квартири по АДРЕСА_1 , здійснену ОСОБА_4 та визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на квартиру, видане ОСОБА_4 . Визнати недійсним договір дарування квартири по АДРЕСА_1 , укладений 01.11.2019р. між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 який посвідчений приватним нотаріусом Пауком Андрієм Ярославовичем за № 2529. Припинити право власності ОСОБА_5 на квартиру по АДРЕСА_1 і скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру по АДРЕСА_1 , проведену приватним нотаріусом Пауком Андрієм Ярославовичем як державним реєстратором.

21.04.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідачка позов не визнє та просила відмовити в його задоволенні. Мотивуючи тим, що зняття ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання відбулось на підставі законного рішення суду. Наймачем спірної квартири від моменту вселення, яке відбулось на підставі ордеру у 1973 році була лише ОСОБА_4 , а не ОСОБА_3 . Вказує, що позивачкою не зазначено та не додано доказів про те, що саме вона є наймачем цього житла.

Оскільки власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, то відповідачка скористалась своїм правом та подарувала квартиру ОСОБА_5 . Враховуючи викладене, просить у задоволенні позову відмовити.

16.02.2022 року представником позивачки ОСОБА_3 адвокатом Петлевичем С.С. подана заява в порядку ст. 49 ЦПК України, згідно якої просить:

- визнати недійсною приватизацію квартири по АДРЕСА_1 , здійснену ОСОБА_4 та визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на квартиру, видане ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним договір дарування квартири по АДРЕСА_1 , укладений 01.11.2019р. між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 і посвідчений приватним нотаріусом Пауком Андрієм Ярославовичем за №2529;

- припинити право власності ОСОБА_5 на квартиру по АДРЕСА_1 і скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру по АДРЕСА_1 , проведену приватним нотаріусом Пауком Андрієм Ярославовичем як державним реєстратором;

- усунути перешкоди в користуванні квартирою по АДРЕСА_1 ;

- вселити ОСОБА_3 в квартиру по АДРЕСА_1 .

06.11.2023 року представником позивачки ОСОБА_3 адвокатом Подоляком Б.Р. подана заява в порядку ст. 49 ЦПК України, згідно якої просить:

- визнати недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_2 , визнати недійсним наказ Юридичного департаменту Львівської міської ради № 672-Ж-Ф від 10.10.2019р. «Про передачу квартир у власність громадян» та визнати недійсним і скасувавти свідоцтво про право власності від 10.10.2019р. на квартиру АДРЕСА_2 , видане ОСОБА_4 .

- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений 01.11.2019р. між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Паук А.Є., реєстровий № 2529.

- припинити право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 , скасувати реєстрацію права власності, проведену приватним нотаріусом ЛМНО Паук А.Є. та скасувати запис в Державному реєстр речових прав на нерухоме майно № 33753511 про реєстрацію ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 .

-усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_2 , вселивши ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 04.12.2023 року прийнято до розгляду заяву подану в порядку ст. 49 ЦПК України.

Представник позивачки ОСОБА_3 , адвокат Подоляк Б.Р. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити такі в повному обсязі.

Представник відповідачки ОСОБА_4 адвокат Лущинець М.В. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, відзив підтримав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник юридичного департаменту Львівської міської ради в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Правом на подачу відзиву на позов та подачу заяви про розгляд справи за їх відсутності не скористався.

ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила. Про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Правом на подачу відзиву на позов та подачу заяви про розгляд справи за її відсутності не скористалася.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини другої пункту 1 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачена передча квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. (ч. 3 ст. 9 ЖК України.

Приписами ст. 71 ЖК України передбачено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках, зокрема, тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути - припинення дії, яка порушує право, і відновлення становища, яке існувало до порушення.

Cудом встановлено, що в 1997 році після реєстрації шлюбу з громадянином ОСОБА_6 позивачка ОСОБА_3 заселилась та зареєструвалась у квартирі в АДРЕСА_1 . Дана квартира є її єдиним житлом в Україні, в якому постійно проживала. ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловік позивачки помер.

У грудні 2016 року мати померлого ОСОБА_4 подала позов до Франківського районного суду м. Львова, яким просила визнати позивачку такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та усунути перешкоди шляхом зняття її з реєстрації місця проживання. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 січня 2019 року у справі № 465/7157/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод шляхом зняття з реєстрації місця проживання позов задоволено, постановою Львівського апеляційного суду від 02.09.2019 року, рішення залишено без змін.

На підставі наказу Юридичного департаменту ЛМР №672-Ж-Ф від 10.10.2019р. «Про передачу квартир у власність громадян» ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на квартиру у АДРЕСА_1 .

Після розгляду справи Львівським апеляційним судом ОСОБА_3 було знято з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , а спірну квартиру було відчужено на підставі договору дарування від 01.11.2019 року ОСОБА_4 в користь ОСОБА_5 .

Постановою Верховного Суду від 05.02.2020 року рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позову відносно ОСОБА_3 скасовано, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Верховним Судом встановлено, що позивачка проживала у спільному житловому приміщенні в якості члена сім`ї (дружина сина позивачки) і набула право користування квартирою. Тимчасове перебування у Польщі ОСОБА_3 не є достатньою підставою для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Наявність у власності ОСОБА_3 успадкованого від матері житлового будинку в с. Новосілки, Буського району, Львівської області не є підставою для задоволення позову та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Беручи до уваги, що зазначені обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі 465/7157/16-ц, то такі не підлягають доказуванню в силу вимог частини 4 статті 82 ЦПК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що приватизація спірної квартири проводилася без згоди позивачки ОСОБА_3 яка, з урахуванням вказаного вище рішення Верховного Суду, мала право користування квартирою, тому наявне порушення її прав на приватизацію житлового приміщення відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Також, відчуження відповідачкою ОСОБА_4 спірної квартири на підставі договору дарування від 01.11.2019 року без участі ОСОБА_3 яка мала право користування спірним житловим приміщенням і доказів того, що вона позбавлена права приватизації вказаного житлового приміщення матеріали справи не містять, тому такий правочин є недійсним в силу положень п. 1 ст. 203 та ч. 1 і ч. 3 ст. 215 ЦК України, що, у свою чергу, у контексті п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є підставою для державної реєстрації припинення права власності на квартиру ОСОБА_5

Крім цього, у зв`язку з визнанням недійсним правочину, на підставі якого ОСОБА_5 набула право володіння і користування квартирою АДРЕСА_2 , а також на підставі ч.2 ст.65 ЖК України, підлягає до задоволення вимога про усунення ОСОБА_3 перешкоди в користуванні квартирою та її вселення в квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яносто днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Окрім цього, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивачки слід стягнути 2522 гривень 40 копійок судового збору за подання позовної заяви та 420 гривень 40 копійок за подання заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 263, 265, 354, Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_3 - задоволити.

Визнати недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_2 , визнати недійсним наказ Юридичного департаменту Львівської міської ради № 672-Ж-Ф від 10.10.2019р. «Про передачу квартир у власність громадян», скасувати свідоцтво про право власності від 10.10.2019р. на квартиру АДРЕСА_2 , видане ОСОБА_4 .

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений 01.11.2019р. між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паук А.Є., реєстровий № 2529.

Припинити право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 , скасувати реєстрацію права власності, проведену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паук А.Є. та скасувати запис в Державному реєстр речових прав на нерухоме майно № 33753511 про реєстрацію ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 .

Усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_2 , вселивши ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2522 гривень 40 копійок та подання заяви про забезпечення позову у розмірі 420 гривень 40 копійок.

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 .

Відповідач: Юридичний департамент Львіської міської ради, ЄДРПОУ:26360701, 79008, м.Львів, пл. Ринок, 1.

Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення виготовлено 01.04.2024р.

Суддя Дзеньдзюра С.М.