Ухвала

від 02.01.2024 по справі 758/2145/23

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/2145/23

Категорія

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 січня 2024 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., розглянувши заяву відповідача про перегляд заочного Рішення суду по справі № 758/2145/23 за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Альфа-Фенікс», про стягнення заборгованості

У С Т А Н О В И В:

Заочним Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19.06.2023 року було задоволено позов публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Альфа-Фенікс», про стягнення заборгованості.

29.11.2023 року до Подільського районного суду м. Києва надійшла заява відповідача про перегляд заочного Рішення Подільського районного суду м. Києва від 19.06.2023 року.

В обґрунтування своєї заяви відповідач повідомив, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи.

Згідно з ч. 1 ст. 287 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив такі обставини і відповідні їм правовідносини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ ( Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи та матеріали заяви про перегляд заочного рішення, доводи та заперечення сторін у їх сукупності, вважає, що заява відповідача про перегляд заочного рішення не обґрунтована, обставини, викладені в заяві в повній мірі не підтверджуються наявними в матеріалах справи та встановленими в ході судового засідання доказами.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За правилами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Відповідно до п.п.1, 2 ч. 3 ст.287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загальному чи спрощеного позовного провадження.

Частиною 4 статті 287 ЦПК України передбачено, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування підстав для перегляду заочного рішення відповідач зазначив про те, що його не було належним чином повідомлено про Рішення Подільського районного суду м. Києва від 19.06.2023 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд критично оцінює заперечення сторони відповідача про те, що судом при винесенні оскаржуваного заочного рішення суду не було належним чином та в повному обсязі встановлено та досліджено обставини, які є необхідними для об`єктивного вирішення спору.

Згідно з роз`ясненнями Київського апеляційного суду, викладеними в Узагальненні практики судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства при розгляді цивільних справ у порядку заочного розгляду, скасування заочного рішення можливе при наявності двох обставин: 1) поважні причини неявки в судове засідання, про які відповідач не міг завчасно повідомити суд; 2) наявність доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення. Поважними причинами неявки можуть бути хвороба, тривале відрядження, інші обставини, що об`єктивно перешкоджають явці в судове засідання, які, безумовно, повинні бути підтверджені документально відповідними доказами (додаватись до заяви про перегляд заочного рішення). Крім того, відповідач також повинен вказати докази, які мають значення для справи, та можуть призвести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Наявність вищенаведених обставин мусить бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них заочне рішення скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на які надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII). Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).

Виходячи з вищенаведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки у позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Крім того, слід зазначити про те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суду необхідно виходити з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що стороною відповідача не дотримано процесуальних вимог цивільного законодавства, які б дозволяли суду дійти висновку про наявність підстав для скасування ухваленого заочного рішення.

Зазначені стороною відповідача обставини не можуть бути підставою для скасування заочного рішення, при фактичній відсутності сукупності підстав, які зазначені в частині 1 ст. 288 ЦПК України.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною відповідача не доведена наявність істотних обставин, які поза розумним сумнівом спростовують обґрунтування позову, суд не має законних підстав для скасування заочного рішення, а тому заява відповідача про перегляд заочного рішення та його скасування є необґрунтованою, безпідставною та недоведеною, в зв`язку з чим, в її задоволенні слід відмовити.

Частиною 4 ст. 287 ЦПК України передбачено, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259 - 261 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Заяву відповідача про перегляд заочного Рішення суду від 19.06.2023 року у справі № 758/2145/23 - залишити без задоволення;

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає;

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК