Постанова

від 25.03.2024 по справі 904/1611/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2024 р. Справа№ 904/1611/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.;

представників сторін

від позивача: Овчинников І.Л., Москаленко Н.І.

від відповідача: Мазаєв С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства «Комерційна фірма «Ексбуд»

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023

у справі №904/1611/23 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Приватного підприємства «Комерційна фірма «Ексбуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг»

про визнання недійсним пунктів договору та стягнення 354 644,11 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

В березні 2023 року до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Комерційна фірма «Ексбуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» про визнання недійсним пунктів договору та стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем до березня 2022 року на виконання укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №200715-3/ФЛ-Ю-А від 15.07.2020, здійснювалась оплата лізингових платежів на суму 638 128,40 грн, з яких платежі з відшкодування частини вартості предмету лізингу у розмірі 354 644,11 грн. У червні 2022 року позивачем отримано повідомлення від відповідача про розірвання (відмову) від укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №200715-3/ФЛ-Ю-А від 15.07.2020 та в подальшому предмет лізингу був вилучений у позивача. На підставі викладеного, позивач просить суд визнати недійсними п.2.2., п.6.6.4., п.6.7. загальних умов договору фінансового лізингу №200715-3/ФЛ-Ю-А від 15.07.2020 та стягнути з відповідача грошові кошти, які компенсують частину вартості предмета лізингу у розмірі 354 644,11 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №904/1611/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що при укладанні договору не було порушено приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, такий правочин відповідає вимогам чинного законодавства, у подальшому виконання умов договору було схвалено позивачем, шляхом його підписання, прийняття відповідних прав та зобов`язань за укладеним правочином, і їх подальшої реалізації.

Тому, заявлена позовна вимога про визнання недійсними п.2.2., п.6.6.4., п.6.7. загальних умов договору фінансового лізингу №200715-3/ФЛ-Ю-А від 15.07.2020 суперечить принципу добросовісності, як основи доктрини заборони суперечливої поведінки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання вищевказаних пунктів договору недійсними.

Крім того, суд зазначив, що вимога про стягнення з відповідача грошових коштів, які компенсують частину вартості предмета лізингу у розмірі 354 644,11 грн, яка фактично є похідною та не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство «Комерційна фірма «Ексбуд» звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарг обґрунтована тим, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення у даній справі неправильно застосовано норми матеріального права.

Апелянт вказує, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а лізингові платежі включають в себе плату за надання майна у користування та частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу. Відповідно до акту прийому - передачі лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв предмет лізингу у користування. Апелянт зазначає, що за період з 15.07.2020 по 04.03.2022 добросовісно виконував свої зобов`язання до початку збройної агресії росії проти України, коли підприємство змушено було припинити свою господарську діяльність. Було здійснено сплату лізингових платежів, з яких з відшкодування частини вартості предмету лізингу становить 354 644,11 грн, Так, апелянт посилається на висновок Верховного Суду у справі №904/2357/20 від 15.01.2021, де зазначено, що лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предмету лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який у подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність, але у зв`язку з достроковим розірванням договору така передача не відбудеться. Тому, на думку апелянта, залишення на свою користь відповідачем сплачених позивачем лізингових платежів, у тому числі частини, яка компенсувала вартість предмета лізингу, внаслідок розірвання договору на підставі п. 2.2., 6.6.4 та 6.7 договору та приписів ст. 653 ЦК України, суперечить положенням ст.ст. 693, 806 ЦК України, за приписами яких покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду, що позовні вимоги про стягнення платежів з компенсації частини вартості предмета лізингу у розмірі 354 644,11 грн є похідними, оскільки вони обґрунтовані позивачем положеннями ч.2 ст.693 ЦК України, яка містить імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.

Також апелянт вважає, що застосування до лізингових відносин положень виключно ст. 695 ЦК є необґрунтованими, натомість відносини регулюються загальними положеннями законодавства про купілю-продаж.

Короткий зміст відзиву ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 07.02.2024, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, відповідач зазначає, оскільки позивачем не повністю було сплачено вартість предмету лізингу, а відповідачем було надіслано позивачу лист №1901 від 21.06.2022 про розірвання договору та витребування предмету лізингу внаслідок порушення ПП «Комерційна фірма «Ексбуд» зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати платежів, тому у відповідача не виникло зобов`язання передати предмет лізингу у власність позивача, так само як і повернути сплачені платежі.

Також відповідач вказує, що оскаржувані пункти договору не можуть бути визнані недійсними, оскільки не суперечать вимогам Закону. При укладанні договору не було порушено приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, такий правочин відповідає вимогам чинного законодавства, у подальшому виконання умов договору було схвалено позивачем, шляхом його підписання, прийняття відповідних прав та зобов`язань за укладеним правочином, і їх подальшої реалізації, тому відсутні підстави для визнання недійсними п.2.2., п.6.6.4., п.6.7. умов договору фінансового лізингу №200715-3/ФЛ-Ю-А від 15.07.2020. Водночас зазначає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача грошових коштів, які компенсують частину вартості предмета лізингу у розмірі 354644,11 грн, оскільки така вимога є похідною та безпідставною.

Відповідач також звертає увагу, що практика, на яку посилається позивач, зокрема на правовий висновок, викладений у Постанові Верховного Суду у справі №904/2357/20, є нерелевантною.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 07.12.2023 справу № 904/1611/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 904/1611/23.

18.12.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/1611/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Комерційна фірма «Ексбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №904/1611/23 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору на суму 12 005,49 грн.

05.01.2024 від Приватного підприємства «Комерційна фірма «Ексбуд» надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скраги на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 904/1611/23 до закінчення розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у задоволенні клопотання Приватного підприємства «Комерційна фірма «Ексбуд про відстрочення сплати судового збору відмовлено, продовжено строк для виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2023, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору на суму 12 005,49 грн.

На виконання вищезгаданої ухвали, 22.01.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків та долучено до матеріалів справи платіжний документ від 22.01.2024 на суму 12 005,49 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Комерційна фірма «Ексбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №904/1611/23 та призначено до судового розгляду на 04.03.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 продовжено строк розгляду справи № 904/1611/23 відкладено розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Комерційна фірма «Ексбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №904/1611/23 призначено на 18.03.2024.

Судове засідання призначене на 18.03.2024 не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 перепризначено розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Комерційна фірма «Ексбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №904/1611/23 на 25.03.2024.

Позиції учасників справи.

Представник позивача у судовому засіданні 25.03.2024 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, з підстав, викладених у апеляційній скарзі, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.03.2024 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

15.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (далі - Лізингодавець) та Приватним підприємством «Комерційна фірма «Ексбуд» (далі - Лізингоодержувач) було укладено договір №200715-3/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу (далі - договір).

Відповідно п.1.1 договору Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку «Специцфікація», а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та оплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу, до Лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізину згідно умов цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що строк користування Лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу зазначених у додатку «Граф сплати лізингових платежів» до договору (далі - Графік) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року).

Згідно з п.2.2. договору усі платежі за договором Лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати у число сплати, в національній валюті України (гривні) відповідно до Графіку та загальних умов, а також інших положень цього договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу (з врахуванням корегування, вказаного в п. 2.5., 2.6. загальних умов); винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 2.7.- 2.9., 3.5. загальних умов (далі - винагорода). При цьому сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу.

Відповідно п.3.4. договору приймання Лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання акту. Підписання Лізингоодержувачем акту підтверджує в т.ч. належну якість, комплектність, справність предмета лізингу і відповідність предмета лізингу вимогам Лізингоодержувача та умовам договору. З моменту підписання сторонами акту до Лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням предметом лізингу (в тому числі ризики, випадкового знищення чи пошкодження предмета лізингу, ризики, пов`язані з відшкодуванням збитків та шкоди, завданої третім особам внаслідок користування предметом лізингу). З моменту підписання акту, Лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує у повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну внаслідок експлуатації предмета лізингу. Ризик невідповідності предмета лізингу цілям використання цього предмета лізингу несе Лізингоодержувач. Лізингодавець залишає у себе один комплект ключів від предмета лізингу та зберігає його протягом всього строку дії договору (якщо предмет лізингу - транспортний засіб).

Сторони погодили, що Лізингодавець має право односторонньому порядку змінити умови цього договору, зокрема, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі. (п.6.1.1 договору).

Пунктом 6.6.4 договору встановлено, що вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів, передбачених договором. Сторони погодили, що у випадку односторонньої відмови Лізингодавця від цього договору (розірвання договору), Лізингоодержувач, на відповідну вимогу Лізингодавця, зобов`язаний буде протягом строку встановленому у повідомлені до відмову Лізингодавця від договору (розірвання договору) сплатити Лізингодавцю всі нараховані та несплачені лізингові платежі, передбачені договором, а також передбачені договором та/або чинним законодавством України штрафні санкції. З моменту прийняття рішення про відмову від договору (його розірвання) і вилучення предмета лізингу та направлення відповідного повідомлення Лізингоодержувачу, право Лізингоодержувача набути право власності на предмет лізингу на умовах цього договору припиняється.

Згідно з п.6.7. договору у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Пунктом 4 Спеціальних умов договору визначено, зокрема, предмет лізингу (найменування) - автомобіль Toyota Camry; загальна вартість предмета лізингу з ПДВ - 729 000 грн.

Строк лізингу становить 48 місяців (п.5. Спеціальних умов договору).

Сторонами на виконання умов договору 29.07.2020 було складено та підписано акт прийому-передачі предмета лізингу в користування, відповідно до якого ТОВ «Бест Лізинг» передало предмет лізингу, а ПП «Комерційна фірма «Ексбуд» прийняло вказаний предмет лізингу в користування (фінансовий лізинг).

Судом першої інстанції встановлено, позивачем у період з 15.07.2020 по 04.03.2022 здійснювалась сплата лізингових платежів позивачу, яка складається із відшкодування вартості майна та комісії лізингодавця, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Листом від 21.06.2022 №1901 відповідач повідомив позивача про розірвання (відмову від) договору у зв`язку із порушенням позивачем умов договору в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів, а прострочення такого зобов`язання становить більше 30 днів. Також у вказаному листі, відповідач вимагав повернути йому предмет лізингу за визначеною адресою з усіма документами та комплектами.

Судом також встановлено, що договір №200715-3/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу було розірвано. У подальшому предмет лізингу вилучений у позивача.

Також судом першої інстанції встановлено, що факт порушення позивачем взятих на себе зобов`язань зі сплати лізингових платежів та наявність такої заборгованості за спірним договором встановлено у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2023 у справі №904/4325/22, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2023, за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Позивач зазначав, що звертався до відповідача листом №1-02/02 від 02.02.2023 з проханням повернути автомобіль та надати можливість сплатити заборгованість, але він залишений відповідачем без відповіді.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначив, що визначене договором право на утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем сум в якості авансового платежу, у разі дострокового розірвання договору, суперечить положенням ч. 2 ст. 693 ЦК України, яка містить імперативну норму щодо повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару. За таких обставин позивач просив задовольнити позов та на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України визнати недійсними п.2.2., п.6.6.4., п.6.7. загальних умов договору фінансового лізингу №200715-3/ФЛ-Ю-А від 15.07.2020 та стягнути з відповідача грошові кошти, які компенсують частину вартості предмета лізингу у розмірі 354 644,11 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №904/1611/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ч.1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

Правовідносини сторін у цій справі виникли з договору фінансового лізингу.

Згідно з пунктами 2.2 та 6.7 договору лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу.

У випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Пунктом 6.6.4 договору встановлено, що вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів, передбачених договором. Сторони погодили, що у випадку односторонньої відмови Лізингодавця від цього договору (розірвання договору), Лізингоодержувач, на відповідну вимогу Лізингодавця, зобов`язаний буде протягом строку встановленому у повідомлені до відмову Лізингодавця від договору (розірвання договору) сплатити Лізингодавцю всі нараховані та несплачені лізингові платежі, передбачені договором, а також передбачені договором та/або чинним законодавством України штрафні санкції. З моменту прийняття рішення про відмову від договору (його розірвання) і вилучення предмета лізингу та направлення відповідного повідомлення Лізингоодержувачу, право Лізингоодержувача набути право власності на предмет лізингу на умовах цього договору припиняється.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину (його частини) недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Законодавство України кваліфікує лізинг як специфічний різновид оренди, де право власності переходить до лізингодавця в кінці строку.

Частиною 3 статті 615 Цивільного кодексу України внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно з ч. 1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, до правовідносин лізингу застосування означених загальних положень законодавства про договори купівлі-продажу є недоцільним. Оскільки вартість предмету лізингу лізингодавець сплачує щомісячно, то до окремих частин договору фінансового лізингу можливо застосувати лише умови договору купівлі-продажу в розстрочку.

Згідно з ч.2 ст.695 Цивільного кодексу України, якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, під правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене, наявність укладеного 15.07.2020 договору фінансового лізингу № 200715-3/ФЛ-Ю-Л між позивачем та відповідачем, свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у ст. 3 ЦК України. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (п. 7.3 Постанови ВП ВС від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) грунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contrafactum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Визнання недійсним правочину чи його частини, що стосується обов`язків лізингоодержувача та порядку лізингових платежів та змін їх правової природи після настання обумовлених обставин впливатиме на права та обов`язки лізингодавця, правову визначеність інституту лізингу та матиме наслідком виникнення такого стану коли правовідносини фактично будуть змінені без будь якого наміру та нового волевиявлення їх сторін.

Колегією суддів встановлено, що позивач беззастережно схвалив та прийняв умови договору до виконання, та у подальшому на відповідних, ухвалених та узгоджених умовах такого правочину ним здійснювалось виконання такого договору, зокрема, шляхом прийняття об`єкту лізингу, здійснення оплати лізингових платежів, як це визначено договором.

Тобто договір був укладений сторонами внаслідок повного розуміння правової природи правовідносин та вільного волевиявлення сторін, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Отже, заявлена позовна вимога про визнання недійсними п.2.2., п.6.6.4., п.6.7. загальних умов договору фінансового лізингу №200715-3/ФЛ-Ю-А від 15.07.2020 суперечить принципу добросовісності, як основи доктрини заборони суперечливої поведінки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для визнання вказаних вище пунктів договору недійсними.

Також, дослідивши умови та положення спірного договору фінансового лізингу, колегія суддів зазначає, що такий договір відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Факт розірвання договору сторонами не оспорюється та фактично визнається.

Частиною 4 статті 653 ЦК України передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки позивач не повністю оплатив вартість предмету лізингу, а договір було розірвано через порушення ним своїх зобов`язань, у лізингодавця не виникло зобов`язання передати предмет лізингу у власність лізингоодержувача.

Також, проаналізувавши умови договору колегія суддів вважає, що такий договір відповідає чинному законодавству.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при укладанні договору не було порушено приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, такий правочин відповідає вимогам чинного законодавства, у подальшому виконання умов договору було схвалено позивачем, шляхом його підписання, прийняття відповідних прав та зобов`язань за укладеним правочином, і їх подальшої реалізації.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсними пунктів 2.2, 6.6.4 та 6.7 договору. Отже, вимога про стягнення з відповідача грошових коштів, які компенсують частину вартості предмета лізингу у розмірі 354 644,11 грн лізингових платежів, яка фактично є похідною, не підлягає задоволенню.

Відтак, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та до уваги колегією суддів не приймаються з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Приватного підприємства «Комерційна фірма «Ексбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023у справі №904/1611/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023у справі №904/1611/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Комерційна фірма «Ексбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023у справі №904/1611/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023у справі №904/1611/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №904/1611/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 01.04.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім