Постанова

від 29.02.2024 по справі 904/2132/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2132/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Михайлова К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2023 (прийняте суддею Євcтигнеєвою Н.М., повне судове рішення складено 06.09.2023) у справі № 904/2132/23

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Зов"

про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовної заяви.

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про визнання недійсним договору №6/02 купівлі-продажу (відступлення) часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Зов" від 06 лютого 2023 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2023 у справі № 904/2132/23 в задоволенні позовних вимог відмовлено; судові витрати віднесено на позивача.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з обставин, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

У свою чергу, позивачем не доведено, а судом не встановлено недобросовісність покупця та продавця під час укладення оспорюваного правочину.

Також суд зазначив, що окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2023 у справі № 904/2132/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, та постановити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що і у позовній заяві, і у відповіді на відзив позивачкою зазначалось, що вони з відповідачем, ОСОБА_2 добре знайомі, оскільки її померлий чоловік та вона були сусідам відповідача по сходовій клітині в період з 1996 по 2003 рік. Цей факт не заперечувався ані відповідачем, ані його представником. Таким чином, відповідач знав і за обставинами справи не міг не знати про те, що статутний капітал ТОВ "Фірма "Зов" було сформовано за рахунок спільних коштів подружжя.

Крім того, з 1994 р. позивачка працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Фірмі "Зов" бухгалтером, про що також було добре відомо відповідачеві, який приєднався як співзасновник юридичної особи пізніше, що також свідчить про те, що відповідач знав або не міг не знати про те, що позивачка є дружиною ОСОБА_3 , і як висновок з цього, що майно перебуває у спільній сумісній власності подружжя, що явно свідчить про недобросовісність відповідача при укладанні спірного договору.

Ще одним фактором на користь недобросовісності відповідача є ціна договору, тобто вартість, за яку було придбано частки у статутному капіталі ТОВ "Фірма "ЗОВ": відповідно до даних відкритого реєстру Opendatabot дохід ТОВ "Фірма "ЗОВ" у 2021 р. склав 15 547 400 грн., у 2022 р. 19 814 700 грн.; чистий прибуток юридичної особи у 2021 р. склав 411 200 грн., у 2022 р. - 411200 грн.; активи у 2021 р. - 7 082 300 грн., у 2022 р. - 8 585 700 грн. При цьому 50 часток у статутному капіталі ТОВ "Фірма "ЗОВ" були придбані за 23125 грн., що явно не відповідає дійсній вартості 50 часток у статутному капіталі юридичної особи, чиї активи на момент укладання договору склали 8585700 грн.

Крім того, відповідач та його представник неодноразово заявляли про те, що згоди ОСОБА_1 на укладення договору купівлі-продажу (відступлення) часток у статутному капіталі товариства не було і не повинно було бути.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц та постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 є нерелеванотними до спірних правовідносин, і застосовані судом помилково.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 24 січня 2023 року в рамках в справі № 916/3156/21 вказав, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, є належним способом захисту, який передбачений законом.

Подання позову направленого на відновлення правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, може бути заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову, і тому висновки суду в цій частині також є помилковими.

Окрім того, судом не було взято до уваги, що ОСОБА_3 помер, в зв`язку з чим заявлення вимоги про витребування майна з володіння відповідача було би просто абсурдним.

Визнання спірного договору недійсним є ефективним способом правового захисту в даному випадку.

Метою позивачки є відновлення свого права на отримання в спадщину після померлого чоловіка належних йому часток в товаристві з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЗОВ" до моменту укладання спірного договору позивачка не мала корпоративних прав в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Фірма "Зов", а мала право вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. На даний час, в зв`язку зі смертю свого чоловіка, позивачка, як і інші спадкоємці, може відновити свої права тільки через спадкування часток в товаристві з обмеженою відповідальністю "Фірма "Зов".

Внаслідок визнання спірного договору недійсним частка померлого чоловіка має бути включена до спадкової маси, що і є ефективним та належним способом захисту порушеного права.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач та третя особа проти задоволення апеляційної скарги заперечують та зазначають, що позивач, як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі, намагається ввести суд в оману, повідомляючи, що нібито вона та її покійний чоловік були засновниками ТОВ "Фірма "Зов", а відповідача запросили потім, як сусіда та товариша. Дане не відповідає дійсності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: протоколу 1 від 28.01.1999, протоколу 2 від 31.01.1999, протоколу 3 від 02.02.1999, виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 552421824591 від 22.02.2023, наказу 1 від 03.02.2023, що були додані до відзиву на позовну заяву.

Зазначає, що ТОВ "Фірма "Зов" не була створена Відповідачем та покійним ОСОБА_3 , вона була створена у 1993 році товариством інвалідів "АХИЛЕС". Фірма "Зов", як товариство з обмеженою відповідальністю розпочало свою діяльність у 1999 році, шляхом реорганізації.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем не надано жодного належного доказу, що майно та гроші, передані до статутного капіталу товариства, були спільною сумісною власністю подружжя.

Саме лише посилання на шлюб не дає права Позивачці стверджувати, що внесок у статутний капітал було зроблено за рахунок спільного майна та коштів подружжя, при цьому Відповідач не має та, об`єктивно, не може мати доказів використання померлим спільного майна подружжя чи особистого майна.

Так, 01.10.1993 апелянта було прийнято до Фірми "Зов" товариства інвалідів "АХИЛЕС" на посаду секретаря-машиніста, в подальшому, 01.08.1996 - переведена на посаду інспектора відділу кадрів. Після реорганізації товариства у ТОВ "Фірма "Зов" та зміни складу засновників на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , апелянт продовжувала працювати на посаді інспектора відділу кадрів до 06.06.2023.

А відтак, враховуючи посадові обов`язки ОСОБА_1 , беручи до уваги, що 03.02.2023 року ОСОБА_2 було призначено на посаду генерального директора ТОВ "Фірма "Зов", факт необізнаності апелянта про укладання оскаржуваного договору є такими що не відповідає об`єктивній дійсності.

Представником позивача заперечувалось отримання оплати за оскаржуваним договором, що, зокрема, спростовується копією квитанції ВТ74-5КМ7-ВТ7К-5ТТ0 від 08.02.2023 на суму 23 125 грн. (додається до відзиву). Так само, заявлені позовні вимоги не передбачають повернення сторін договору до попереднього стану, а в судовому засіданні представник позивача зазначив, що не вбачає підстав до застосування реституції або повернення відповідачу сплачених ним коштів за умовами укладеного договору.

Зазначаючи про низьку ціну договору, як фактор недобросовісності відповідача, апелянт звертає увагу на вартість активів товариства та чистий прибуток товариства, нехтуючи положеннями ст.ст.626-628 ЦК України.

Крім того, статутний капітал ТОВ "Фірма "Зов" складає 46 250 грн., що дорівнює сумі часток учасників товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 23 125 грн. відповідно.

Вартість майна ТОВ не впливає на розмір статутного капіталу і прямо не визначає вартість частки, що продається учасником.

Таким чином, вважаємо, що продаж частки в статутному капіталі товариства відбувся за належною ціною, що відповідає її номінальній вартості та положенням чинного законодавства.

В разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні товариства з обмеженою відповідальною зазначене майно стає власністю такого товариства, а подружжя набуває право на частку в статутному (складеному) капіталі цього товариства, яка стає замінником відповідного корпоративного вкладу.

Судом першої інстанції під час судового засідання було роз`яснено представнику відповідача, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства.

Третя особа просить розглянути справу без її участі.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 14.12.2023 о 14:00 год.

В судовому засіданні 14.12.2023 о 14:00 год. оголошено перерву в судове засідання на 29.02.2024 о 15:30 год.

У судовому засіданні 29.02.2024 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7. Встановлені судом обставини справи.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу від 02.08.1980 серія НОМЕР_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб, після укладення шлюбу чоловіку і дружині присвоєні прізвища Ганжа (а.с.11 том 1).

Доказів припинення чи визнання недійсним шлюбу суду не подано.

Фірма "Зов" була заснована громадським об`єднанням громадян - товариством інвалідів "Ахилес" згідно рішення загальних зборів членів товариства від 02.04.1993, оформлене протоколом № 2 (п.1.1. Статуту, зареєстрований на підставі рішення № 240 від 13.05.1993), а.с.16-91 том 1.

28.01.1999 зборами членів товариства інвалідів "Ахилес" прийнято рішення:

- про виведення товариства зі складу засновників Фірма "Зов";

- прийняти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до складу засновників Фірма "Зов" (а.с.100-101 том 1).

Згідно п.4.1. Статуту ТОВ "Фірма "Зов", затверджений зборами засновників від 31.01.1999, протокол № 1 (а.с.103-109 том 1), засновниками товариства є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно п.9 Установчого договору про створення і діяльність ТОВ "Фірма "Зов" від 31.01.1999, для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків засновників створюється статутний фонд в розмірі 46 250,00грн. Засновники сплачують внески в наступних розмірах:

ОСОБА_3 - 23125,50грн, що складає 50% статутного капіталу товариства;

ОСОБА_2 - 23125,50грн, що складає 50% статутного капіталу товариства (а.с.109-111 том 1).

02.02.1999 збори засновників Товариства вирішили внести до статутного фонду від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 2390,00грн, від ОСОБА_2 - 2020,00грн. Крім того, Ганжа передає у якості внеску до статутного фонду належний йому компьютер, монітор, принтер разом з програмним забезпеченням оціночною вартістю 4560грн (а.с.113 том 1).

Передача майна вартістю 4560,00грн до статутного фонду Товариства ОСОБА_5 підтверджується актом приймання-передачі від 03.02.1993 (а.с.113 том 1).

Передача майна вартістю 4930,00грн до статутного фонду Товариства ОСОБА_2 підтверджується актом приймання-передачі від 03.02.1993 (а.с.114 том 1).

Таким чином, статутний капітал ТОВ "Фірма "Зов" є сформований.

6 лютого 2023 року ОСОБА_3 , як продавець, та ОСОБА_2 , як покупець, уклали Договір № 6/02 купівлі-продажу (відступлення) часток у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Зов" (а.с.7-8 том 1).

На умовах даного договору продавець зобов`язується передати покупцеві 50% часток вартістю 462,5грн кожна у статутному капіталі Товариства, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити названі п`ятдесят часток (п.1.1. договору купівлі-продажу).

Розмір часток сплаченого внеску та які відчужуються: 23125,00грн, що становить 50 часток вартістю 462,5грн кожна та відповідає 50% голосів на загальних зборах учасників (п.1.2.2. договору).

Згідно п.2.1. договору право власності на 50 часток в статутному капіталі Товариства переходить від продавця до покупця в момент укладення цього договору та складання акту приймання-передачі часток у статутному капіталі Товариства, підписи продавця та покупця на якому нотаріально посвідчуються.

Перехід корпоративних прав учасника товариства від продавця до покупця відбувається в момент державної реєстрації вказаних змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (п.2.2. договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що після переходу та державної реєстрації права власності на 50 часток вартістю 462,50грн кожна, покупець сплачує продавцю 23125,00грн.

Строк оплати за цим договором складає 3(три) робочих дні з моменту переходу та державної реєстрації права власності на 50 часток вартістю 462,5грн кожна, що становить 23125,5грн та відповідає 50% голосів на загальних зборах учасників товариства. Форма розрахунків - за згодою сторін (п.4.1-4.2. договору).

Наслідки відступлення часток у статутному капіталі передбачені п.5 договору, згідно якого за настання обставин, зазначених у пункті 2.2. договору, всі права і обов`язки продавця як учасника Товариства переходять до покупця, а продавець втрачає всі права та обов`язки щодо відчужуваної частини статутного капіталу (п.5.1. договору).

У зв`язку з укладенням договору № 6/02 купівлі-продажу (відступлення) часток у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Зов", продавець передав, а покупець прийняв 50 часток у статутному капіталі Товариства, що становить 23125,5грн та відповідає 50% голосів на загальних зборах учасників товариства, про що складено Акт приймання-передачі часток у статутному капіталі Товариства (а.с.201 том 1).

Згідно п.2 акту приймання-передачі часток від 06.02.2023, сторони не мають один до одного матеріальних претензій у зв`язку з передачею зазначених у акті часток у статутному капіталі Товариства.

Акт приймання-передачі часток у статутному капіталі Товариства від 06.02.2023 підписаний продавцем та покупцем, справжність підписів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посвідчено приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дудник Т.В., реєстровий № 338, 339.

Згідно з Рішенням єдиного учасника Товариства громадянином України ОСОБА_2 від 09.02.2023 (а.с.203 том 1), на виконання вимог п.2.2. оспорюваного Договору та ч.5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підриємців та громадських формувань", у зв`язку із зміною складу учасників товариства, внесено зміни до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, затверджено нову редакцію Статуту.

Позивач вважає, що оскільки корпоративні права на частку у статутному капіталі у розмірі 50% ТОВ "Фірма "Зов" належали їй та її чоловіку ( ОСОБА_3 ) на праві спільної сумісної власності, а відчуження частки відбулося без її згоди, наявні всі підстави для визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі недійсним.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно статті 80 Господарського кодексу України до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Згідно із частиною першою статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

За змістом статті 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Станом на дату укладення спірного договору купівлі-продажу (відступлення) часток у статутному капіталі товариства діяв Статут ТОВ "Фірма "Зов", в редакції 2006 року, з подальшими змінами та доповненнями до нього (а.с.153-162 том 1).

Вищим органом Товариства є збори засновників (п.7.1. Статуту).

До виняткової компетенції зборів засновників належить, зокрема, вирішення питання про придбання товариством частки засновника (учасника) (підп.і п.7.9. Статуту).

Згідно статті 12 України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Статутний капітал ТОВ "Фірма "Зов" (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до п.5.3. Статуту становить 46250,00грн.

Внески засновників до Стататного капіталу складають: ОСОБА_3 - 23125,50грн, що складає 50% статутного капіталу товариства; ОСОБА_2 - 23125,50грн, що складає 50% статутного капіталу товариства.

Статутний капітал ТОВ "Фірма "Зов" складається з грошових коштів, що внесені учасником та майна.

Установлено, що 02.02.1999 збори засновників Товариства вирішили внести у якості внеску до статутного фонду грошові кошти: від ОСОБА_5 - 2390,00грн, від ОСОБА_2 - 2020,00грн. Крім того, Ганжа передає у якості внеску до статутного фонду належний йому компьютер, монітор, принтер разом з програмним забезпеченням оціночною вартістю 4560грн (а.с.113 том 1).

Передача майна вартістю 4560,00грн до статутного фонду Товариства ОСОБА_5 підтверджується актом приймання-передачі від 03.02.1993 (а.с.113 том 1).

В матеріалах справи відсутні докази того, що грошові кошти в сумі 2390,00грн та зазначене в акті приймання-передачі від 03.02.1993 майно належало на праві особистої приватної власності ОСОБА_5 , який на час їх вкладення до статутного капіталу товариства перебував у зареєстрованому шлюбі. Отже такі кошти та майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам).

Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового володільця частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий володілець частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частини прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частини майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру переданої йому частки.

Водночас з урахуванням положень статті 115 ЦК України, господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Вказані норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За змістом пункту 4 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Відповідно до п.4.4. Статуту, засновник товариства має право за погодженням з іншими засновниками передати свій внесок іншому засновнику.

За вимогами частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі господарського товариства дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним.

Вказані висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 29 червня 2021 року по справі № 916/2813/18.

Розвиваючи висновок, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (пункт 96).

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року по справі № 523/14489/15-ц зазначила, що сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцевий набувач - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцевий набувач знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

У відповідності до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Положеннями статті 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, правомірність правочину презюмується, відповідно обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору (договорів) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).

Підставою для визнання недійсним спірного договору позивач зазначає, ті обставини, що його було укладено чоловіком без згоди дружини щодо майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку позивачем не доведено, а судом не встановлено недобросовісність покупця під час укладення оспорюваного правочину.

Самі по собі обставини того, що відповідач був обізнаний про перебування у шлюбі позивача та ОСОБА_5 не свідчать про те, що відповідач був обізнаний про відсутність згоди позивача на укладення договору. Доведенню підлягає не лише факт обізнаності відповідача про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а і ті обставини, що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

При цьому, як вказано вище, сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним.

Відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Окрім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що суд має остаточно вирішити спір в одному провадженні. Саме в цьому сенс принципу процесуальної економії.

Тоді як задоволення вимог про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору не призведе до остаточного поновлення прав позивача.

Викладеним спростовуються доводи, зазначені в апеляційній скарзі.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

10. Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2023 у справі № 904/2132/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2023 у справі № 904/2132/23 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору, понесені у суді апеляційної інстанції, віднести на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.03.2024

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко