Рішення

від 19.03.2024 по справі 918/1319/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/1319/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюк В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О. розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Керівника Здолбунівської окружної прокуратури

і інтересах держави, в особі: Здолбунівської міської ради Рівненського району

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп"

до відповідача 2: ОСОБА_1

про витребування земельної ділянки

В засіданні приймали участь:

від Здолбунівської міської ради Рівненського району: не з`явився;

від відповідача 1: Лук`янчук Сергій Миколайович (в залі суду) - (ТОВ "Акріс Агро Груп") - посвідчення адвоката № 731 від 11 жовтня 2010 року;

від відповідача 2: Януль-Сидорчук Христина Вікторівна (в залі суду) - (представник ОСОБА_1 ) - ордер серія ВК № 1080774 від 23 січня 2024 року; посвідчення адвоката № 1109 від 14 липня 2014 року

представник прокуратури: Ковальчук Інна Леонідівна (в залі суду) - службове посвідчення № 071606 від 01 березня 2023 року.

Описова частина:

22 грудня 2023 року Керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" та ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Ухвалою суду від 27 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 918/1319/23 та визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 23 січня 2024 року.

29 грудня 2023 року через відділ канцелярії від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій останній просить суд повернути позовну заяву прокурору та відмовити у відкритті провадження у справі.

22 січня 2023 року на електронну адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" надійшло клопотання, в якому останнє просить суд закрити провадження по справі, посилаючись на п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Також, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнє просить суд застосувати строки позовної давності до заявлених керівником Здолбунівської окружної прокуратури позовних вимог.

23 січня 2024 року розгляд справи відкладено на 06 лютого 2024 року.

30 січня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшла відповідь на позовну заяву, в якій остання зазначає, що доводи відповідача ОСОБА_1 викладені у відзиві на позов є необґрунтованими, безпідставними та суперечливими, а тому позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 06 лютого 2024 року було оголошено перерву до 20 лютого 2024 року.

06 лютого 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшла відповідь на позовну заяву відповідача ТОВ "Акріс Агро Груп", в якій остання зазначає, що доводи відповідача ТОВ "Акріс Агро Груп" викладені у відзиві на позов є необґрунтованими, безпідставними та суперечливими, а тому позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 20 лютого 2024 року закрито підготовче провадження у справі № 918/1319/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 05 березня 2024 року, крім того відмовлено в задоволенні клопотань про закриття провадження у справі.

05 березня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою суду від 05 березня 2024 року судом відкладено розгляд справи по суті на 19 березня 2024 року.

18 березня 2023 року відповідачем 1 подано клопотання про відкладення розгляду справи, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Разом з тим, судом встановлено, що надані ГПК України строки, для розгляду справи спливають, відповідно суд не має можливості відкладати розгляд справи на пізніший термін, крім того, судом було надано сторонам достатньо часу для реалізації наданих ГПК України прав, щодо долучення до матеріалів справи доказів, пояснень, клопотань, тощо.

З огляду на вказане судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 19 березня 2024 року, прокурор підтримала позов, наполягала на його задоволенні, у свою чергу відповідач 1 та відповідач 2 проти позову заперечили.

Здолбунівська міська рада Рівненського району в судове засідання 19 березня 2024 року не забезпечила явку уповноважених представників, хоча про дату, місце та час судового засідання належним чином повідомлена.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Мотивувальна частина:

Згідно Державного акту на право постійного користування землею серії РВ № 00031, виданого 29 квітня 1998 року на підставі рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області від 22 квітня 1998 року за № 159, зі змінами в землекористуванні внесеними рішенням Здолбунівської районної ради від 20 вересня 2000 року № 166 (ділянка 2-3 площею 2,28 га), ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 45,5 га в межах згідно з планом, що розташована на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району (на даний час - Здолбунівська міської територіальної громади).

ОСОБА_4 створено ФГ ім. Шевченка, яке зареєстровано як юридичну особу 17 березня 1998 року та внесено відомості до Єдиного державного реєстру за № 15961200000000439.

Тобто, з моменту державної реєстрації ФГ ім. Шевченка є фактичним користувачем земельної ділянки, отриманої ОСОБА_4 в постійне користування для ведення фермерського господарства.

Рішенням засновника ФГ ім. Шевченка Атаманюка В.Д. від 12 лютого 2015 року № 15 введено в число членів господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та внесено зміни в установчі документи фермерського господарства.

Згідно пункту 1.5 статуту ФГ ім. Шевченка (в новій редакції), затвердженого рішенням засновника ФГ ім. Шевченка від 15.02.2015 № 15, членами господарства є: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

Відповідно до заяви від 26 лютого 2015 року, посвідченої приватним нотаріусом Чайковською А.О. та зареєстрованої у реєстрі за № 82, ОСОБА_4 , як землекористувач, висловив свою згоду на вилучення земельної ділянки площею 47,78 га, що знаходиться на території Копитківської сільської ради і перебуває у його постійному користуванні відповідно до Державного акту на право постійного користування землею РВ № 00031 (з додатком) та не заперечив щодо її відведення членам ФГ ім. Шевченка.

У подальшому, до Головного управління Держземагенства у Рівненській області від 16 членів ФГ ім. Шевченка (в т.ч. і від ОСОБА_1 ), які не є засновниками ФГ ім. Шевченка та не передавали земельні ділянки до цього господарства, як його учасники, та фактично стали його членами лише 12 лютого 2015 року, надійшла заява про передачу їм безоплатно у власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель, що перебувають у постійному користуванні, згідно Державного акту Серія РВ № 00031 та додатку до нього, як передбачено ст. ІЗ Закону України "Про фермерське господарство". Заява 27 лютого 2015 року зареєстрована в управлінні за вх. № 468/0/17-1.

На підставі вказаної заяви, Головним управлінням Держземагенства у Рівненській області прийнято наказ від 16 березня2015 № 17-254/16-15-СГ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_4 , на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району.

Протоколом загальних зборів членів ФГ ім. Шевченка від 01 серпня 2016 року в присутності голови ОСОБА_4 та 16 нових членів господарства вирішено провести поділ земель сільськогосподарських угідь (рілля) ФГ ім. Шевченка, площею 45,5011 га на 16 земельних часток (паїв) порівну по 2,8438 га. Також, протоколом загальних зборів членів ФГ ім. Шевченка від 28 серпня 2016 року погоджено Проект організації земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванню ОСОБА_4 на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району на земельні частки (паї) площею 45,5011 га та встановлено фактичний розподіл земельних часток (паї), в т.ч. земельної ділянки №1 ОСОБА_1 площею 2,9438 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 23 березня 2017 року № 17-888/16-17-СГ, відповідно до ст. ст. 15-1,32, 116, 118, 121, 122, 186 ЗК України, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену ФГ ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_4 , на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району, припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8438 га ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії РІЗ №00031, виданого відповідно до рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області від 22 квітня 1998 року № 159, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29 квітня 1998 року за № 21, та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,8438 га (кадастровий номер 5622682800:00:001:0325) для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 03 квітня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622682800:00:001:0325 площею 2.8438 га для ведення фермерського господарства (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1218000356226).

Отже, матеріалами справи стверджено, ОСОБА_1 будучи членом ФГ ім. Шевченка, який не є засновником ФГ ім. Шевченка та не передавав земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 2.8438 га (кадастровий номер 5622682800:00:001:0325), яка перебувала у користуванні фермерського господарства. При цьому, надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах (ст. 118 ЗК України), проте із земель, що вже перебували у користування фермерського господарства.

Судом встановлено, Атаманюк А.В. фермерську діяльність не здійснював, земельну ділянку передав в оренду для сільськогосподарських потреб юридичної особи, що підтверджується укладеними договорами оренди землі від 20 липня 2018 року з ТОВ "Акріс Агро" (право оренди припинено 14 грудня 2020 року) та від 22 жовтня 2020 року з ТОВ "Акріс Агро Груп" зі строком дії останнього на 7 років.

Із вказаного вище слідує, що метою отримання спірної земельної ділянки відповідачем 2 було не створення та ведення фермерського господарства відповідачем одноосібно або з членами родини, а отримання її, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів.

В даному випадку слід звернути увагу на наступні норми закону.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство", землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Вказаним Законом визначено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (ч. 1, 2 ст. 3 Закону).

Водночас, відповідно до ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Нормами вказаного Закону запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс 19).

В той же час, ч. 1 ст. 32 ЗК України (в редакції чинній на дату виникнення права) передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до ч. 1, 2 ст, 13 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції чинній на дату виникнення права), члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч.ч. 1, 6 ст. 118 ЗК України, визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

З аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства.

Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст. ст, 116, 118 ЗК України. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

З огляду на наведене, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством.

Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 та від 30 серпня 2023 року у справі № 633/409/18.

Однак, усупереч вимогам ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області своїм наказом від 23.03.2017 № 17-888/16- 17-СГ передав у власність ОСОБА_1 , як члену ФГ ім. Шевченка, земельну ділянку площею 2,8438 га (кадастровим номером 5622682800:00:001:0325) для ведення фермерського господарства, яку останній не отримував у користування для його створення, у розмірі земельної частки (паю), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у постійному користуванні ОСОБА_4 (засновника господарства), а мав би отримати у власність таку ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

При цьому, надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах (ст. 118 ЗК України), проте із земель, що вже перебували у користування фермерського господарства.

Відтак, матеріалами справи та вказаними вище нормами закону стверджено, що ОСОБА_1 мав на меті отримати земельну ділянку не для створення та ведення фермерського господарства одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів.

Зокрема, ОСОБА_1 , як і інші члени фермерського господарства, у колективній заяві до Головного управління Держземагенства у Рівненській області про передачу їм безоплатно у власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) із земель, що перебувають у постійному користуванні засновника ФГ ім. Шевченка, не зазначив про наявність у нього як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності.

Більше того, ОСОБА_1 після передачі йому у власність спірної земельної ділянки фермерську діяльність не здійснював, а передав останню в оренду, а тому поведінка відповідача щодо спірної земельної ділянки не є добросовісною, доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачами такі не надані.

При цьому, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, передаючи ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 2,8438 га з кадастровим номером 5622682800:00:001:0325, на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсності його спроможності та намірах вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб`єктами господарювання.

Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування/власність земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів (аналогічний висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19).

ОСОБА_1 безоплатно отримано спірну земельну ділянку на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 23 березня 2017 року № 17-888/16-17-СГ, що прийнятий всупереч положенням ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Таким чином, задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 23 березня 2017 року № 17-888/16-17-СГ про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, який вже був реалізований і вичерпав свою дію шляхом державної реєстрації за ОСОБА_20 права власності на спірну ділянку, є незаконним, однак визнання такого недійсним не призведе до захисту прав чи інтересів держави.

Крім того, слід звернути увагу на установлену судову практику, зокрема, сторона може не покликатися, або не вимагати визнання недійсним того чи іншого наказу, та не заявляти вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення (наказ) за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19).

Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 у справі № 910/1809/18.

Відтак, судом з`ясовано, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 23 березня 2017 року № 17-888/16-17-СГ, прийнятий всупереч положенням ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", відповідно такий є незаконним.

Також, судом встановлено, 22 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ "Акріс Агро Груп" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого, орендодавець передав орендарю земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0325, для сільськогосподарських потреб, строком на 7 років, яка знаходиться у межах Копитківської сільської ради Здолбунівского району. Право оренди 14 грудня 2020 року зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 39803897, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55808682 від 19 грудня 2020 року.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, передбачено, що рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для проведення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на нерухоме майно за належним власником.

Разом з тим, внесення змін до запису про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду про задоволення віндикаційного позову лише щодо останнього власника ніяким чином не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим не власником.

Таким чином, повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 17 листопада 2021 у справі № 672/386/20 та від 12 січня 2022 року у справі № 687/425/20.

З огляду на викладення, як було встановлено вище, земельна ділянка площею 2,8438 га з кадастровим номером 5622682800:00:001:0325 незаконно вибула з комунальної власності, а тому підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_1 та орендаря ТОВ "Акріс Агро Груп" на користь власника Здолбунівської міської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району в порядку ст. 387 ЦК України.

Крім того, приймаючи рішення, судом були враховані твердження відповідачів, щодо необхідності повернення позовної заяви для прокурора, оскільки останній не обґрунтував необхідності захисту інтересів держави.

Суд не погоджується із такими твердженнями відповідачів з огляду на наступне.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 (далі - Рішення Конституційного Суду України), державні Інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15),

Державний інтерес знаходить свій вияв у підтримці такого стану суспільних відносин, який би повною мірою відповідав конституційним засадам правового регулювання та забезпечував баланс інтересів усіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою.

Статтями 13, 14 Конституції України визначається, що земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками визначаються законами.

Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної/комунальної власності, які відповідно до ст. 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу.

Витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, сприятиме реалізації вказаних конституційних положень, окрім того, є умовою позбавлення безпідставних переваг для ОСОБА_1 та відновлення можливості справедливого (законного) розподілу державного ресурсу, що і становить державний інтерес.

Вказане узгоджується із правовою позицією ЄСПЛ, п.л. 70-71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України", п. 54 рішення від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України".

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельної ділянки комунальної власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Статтями 6, 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 80 ЗК України, ст. ст. 2, 170, 326, 374 ЦК України, право власності на землі державної та комунальної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Обов`язок діяти в інтересах територіальної громади є запорукою державного регулювання на певній території.

Згідно даних Публічної кадастрової карти (rnap.land.gov.ua), які відображають відомості про межі територіальних громад, що визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, які об`єдналися відповідно до Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад", спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5622682800:00:001:0325 знаходиться в межах Здолбунівської міської територіальної громади.

Таким чином, суб`єктом владних повноважень уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах є Здолбунівська міська територіальна громада в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району.

Як свідчать матеріали справи, незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Здолбунівська міська рада будь-яких заходів на усунення порушень до цього часу не вжила, а тому наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Здолбунівською окружною прокуратурою на адресу Здолбунівської міської ради скеровано листи від 11 серпня 2023 року № 54-1151вих-23 та від 02 листопада 2023 року № 54-1613вих-23 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірної земельної ділянки.

У відповідь на листи окружної прокуратури, орган місцевого самоврядування (листи № 1861/03-20/23 від 15 серпня 2023 року, № 2481/03-20/23 від 08 листопада 2023 року) повідомив, що ним заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування земельної ділянки не вживались, рада висловила прохання, щоб прокуратура захистила інтереси Здолбунівської міської ради щодо повернення земельної ділянки у комунальну власність.

Матеріалами справи стверджено, уповноваженим органом жодних заходів спрямованих на усунення виявлених порушень земельного законодавства не вжито, що є підставою для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради, у зв`язку з бездіяльністю останньої.

Відтак, окружною прокуратурою дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", тому остання, правомірно представляє інтереси держави в суді в особі Здолбунівської міської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради.

Також, приймаючи рішення, судом враховані твердження відповідачів, щодо пропуску позовної давності прокуратурою, на переконання останніх, у зв`язку із вказаною обставиною слід відмовити в задоволенні позову, однак такі твердження є безпідставні та надумані, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту ст. ст. 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред`явлення позову, як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з Іншими учасниками цих відносин.

За ч. 3 ст. 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку ст. 131 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, сформувала правовий висновок про те, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У п. 48 вказаної постанови зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Як свідчать матеріали справи, Здолбунівська міська рада (лист від 13.09.2023 № 2043/03-20/23), дізналася про порушення своїх інтересів громадянином ОСОБА_1 з листа Здолбунівської окружної прокуратури від 11 серпня 2023 року № 54-1151 вих-23.

Слід зазначити, що здійснення захисту інтересів держави в суді у галузі земельних відносин є неможливим без своєчасного і правильного встановлення наявності для цього підстав, в тому числі шляхом опрацювання відкритих баз даних.

Із матеріалів справи судом встановлено, окружною прокуратурою 19 червня 2023 року скеровано лист за № 54-854вих-23 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про надання для ознайомлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення фермерського господарства, в тому числі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5622682800:00:001:0325.

У відповідь, управління повідомило окружну прокуратуру про можливість ознайомлення з проектами землеустрою за адресою: АДРЕСА_1 , та надано архівну копію Державного акта на право постійного користування землею серія РВ № 00031 та інформацію про 16 пайовиків. Прокурором здійснено ознайомлення з відповідними матеріалами 04 липня 2023 року (лист від 03.07.2023 за № 10-17-0.2-3379/2-23).

Отже, як свідчать матеріали справи, прокуратурі стало відомо про порушення інтересів держави шляхом прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області спірного наказу щодо надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,8438 га з кадастровим номером 5622682800:00:001:0325, після ознайомлення з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , оскільки, саме проект містив документи, що стали підставою для приватизації спірної земельної ділянки (рішення засновника ФГ ім. Шевченка від 12 лютого 2015 року № 15 про введення нових членів до господарства, протоколи загальних зборів членів ФГ ім. Шевченка), після опрацювання їх було встановлено обставину законності (незаконності) набуття земельної ділянки у власність відповідачем (чи передана у користування для створення фермерського господарства, приватизована ним, як членом господарства, внесена відповідачем в статут господарства як внесок, тощо).

Також, судом прийнято до уваги долучену до матеріалів справи відповідачами копію ухвали Здолбунівського районного суду від 18 грудня 2018 року справа № 562/4582/18, як доказ того, що прокуратура могла і мала довідатися про порушені інтереси держави ще у 2018 роках.

Суд критично ставиться до такого доказу, як до такого, який свідчить про можливість прокуратурою дізнатися про порушення інтересів держави щодо набуття у власність спірної земельної ділянки, з огляду на вказане.

В ухвалі Здолбунівського районного суду від 18 грудня 2018 року справа № 562/4582/18, предметом розгляду було накладення арешту на земельні ділянки (в тому числі і спірну земельну ділянку), у зв`язку із передачею таких в оренду для ТОВ "АКРІС АГРО" в той час як користувачем (право користування та володіння) таких ділянок є ФГ "ім Шевченка".

Так дійсно вбачається, що учасником розгляду вказаного клопотання була прокуратура Здолбунівської місцевої прокуратури Рівненської області (за погодження).

Разом з тим, із самої ухвали вбачається, що предметом розгляду у справі № 562/4582/18 було клопотання про арешт земельних ділянок у зв`язку із укладенням договорів оренди власниками таких ділянок без погодження з користувачем таких ділянок.

В межах розгляду вказаного клопотання про арешт, не досліджувалося питання та не ставилося під сумнів законність набуття у власність земельних ділянок на які просили накласти арешт.

Крім того, відповідачами долучено до матеріалів справи постанову Господарського суду Рівненської області від 30 січня 2018 року у справі № 918/335/17, про визнання ФГ "ім. Шевченка" банкрутом, а також постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 лютого 2021 року № 918/335/17(918/320/20) предметом розгляду якої було визнання недійсними договорів оренди укладених між ТОВ АКРІС АГРО" та фізичними особами, які отримали право власності на земельні ділянки із земель які були у користуванні ФГ "ім. Шевченка" (в тому числі спірної земельної ділянки в межах даного позову).

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції від 13 жовтня 2020 року №918/335/17(918/320/20), апеляційна інстанція встановила незаконність такого рішення, та скасувала його, прийняла нове рішення, яким в задоволенні позову відмовила.

Слід зазначати, що предметом розгляду в межах справи № 918/335/17(918/320/20) було законність укладення договорів оренди земельних ділянок (в тому числі і спірної земельної ділянки) між фізичними особа та ТОВ "АКРІС АГРО", в розрізі законодавства про банкрутство, та необхідності повернення таких ділянок у розпорядження (право користування) банкрута.

Суд наголошує, в межах вказаної справи судами не досліджувалося питання законності набуття фізичними особами у власність земельних ділянок.

Крім того, ні прокуратура ні Здолбунівська міська раде не були учасниками вказаного судового процесу, відповідно дізнатися про порушення інтересів держави останні не могли.

Отже, відповідачами не спростовано доводів та наданих доказів, щодо дотримання строків позовної давності при зверненні із даним позовом.

Приймаючи рішення, судом враховані твердження відповідачів, в яких останні покликалися на практику Європейського суду з прав людини щодо непропорційного втручання у право на мирне володіння майном, витребування на користь держави із володіння відповідачів земельної ділянки буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, на думку товариства, прокуратурою не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів.

Щодо таких тверджень, суд вказує на наступне.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: І) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), n. 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".

Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Як свідчать матеріали справи, витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, сприятиме реалізації вказаних конституційних положень. Окрім того, це є умовою позбавлення безпідставних переваг для ОСОБА_1 та відновлення можливості справедливого (законного) розподілу державного ресурсу, становить державний інтерес.

З огляду на зазначене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання вимог законодавства при наданні у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

З урахуванням вказаного, вбачається що позов обґрунтований та доведений, такий що підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи усе вказане вище, вбачається, що прокуратурою доведено належними та допустимими доказами ґрунтовність позову, в свою чергу відповідачами не спростовано доводи викладені у позовній заяві, з огляду на зазначене суд позов задовольняє в повному обсязі та витребувує з володіння ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" у комунальну власність на користь Здолбунівської міської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0325 (реєстраційний номер: 1218000356226).

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідачів, зокрема на ОСОБА_1 в сумі 2 684 грн 00 коп. судового збору та на ТОВ "Акріс Агро Груп" в сумі 2 684 грн 00 коп. судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати з володіння ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (вул. Жилянська, 106-Б, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 41846549) у комунальну власність на користь Здолбунівської міської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0325 (реєстраційний номер: 1218000356226).

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, р/р иА228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) кошти витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (вул. Жилянська, 106-Б, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 41846549) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, р/р иА228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) кошти витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 29 березня 2024 року.

Суддя Вадим Торчинюк