Рішення

від 25.03.2024 по справі 922/5035/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2024м. ХарківСправа № 922/5035/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

прокурора: Хряк О.О., службове посвідчення № 072721 від 01.03.2023 р.,

першого позивача: не з`явився,

другого позивача: не з`явився,

третьої особи: Гончаров С.І., адвокат, ордер серія АХ № 1032902 від 08.01.24 р.,

відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області, місто Харків в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, місто Харків, Департаменту охорони здоров`я Харківської міської ради, місто Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне некомерційне підприємство «МІСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ № 13» Харківської міської ради, місто Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК «ЕНОЛЛ», місто Харків,

про визнання недійсними додаткових угод та повернення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Департаменту охорони здоров`я Харківської міської ради до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК «ЕНОЛЛ», про визнанням недійсними додаткових угод: № 4 від 12.11.2021 року, № 6 від 19.11.2021 року, № 7 від 25.11.2021 року, № 8 від 06.12.2021 року, № 10 від 20.12.2021 року до договору про постачання електричної енергії споживачу № 7/02/21 від 01.02.2021 року та про стягнення 184 292,55 грн коштів.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

30 листопада 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області без руху. 11 грудня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/5035/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/5035/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне некомерційне підприємство «МІСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ № 13» Харківської міської ради. 19 лютого 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні клопотання (вх. № 35809 від 27 грудня 2023 року) відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК «ЕНОЛЛ», про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 07.03.2023 у справі № 922/2321/22. Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 19 лютого 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Щодо реалізації права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 35671 від 26 грудня 2023 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 грудня 2023 року; прокурором надано відповідь на відзив (вх. № 75 від 02 січня 2024 року), що прийнята до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 січня 2024 року; відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень; третьою особою надані пояснення (вх. № 35293 від 22 грудня 2023 року), що прийняті до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 24 січня 2024 року.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Водночас, встановлений ст. 177 ГПК України, строк не є розумним в умовах сьогодення, адже не враховує перебіг строку під час дії воєнного стану, регулярних обстрілів з боку ворожих військ, а також оголошення повітряної тривоги. Засідання суду в межах цієї справи, за згодою присутніх учасників справи, у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги, відкладено. Таким чином, хоча встановлений ч. 3 ст. 177 ГПК України строк і не є розумним, водночас суд здійснив всі можливі дії для розгляду справи в розумні строки.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначено у позовній заяві, КНП «Міська клінічна лікарня № 13» ХМР оголошено про проведення процедури закупівлі електричної енергії у обсязі 900 000 кВт/год за ДК 021:2015:09310000-5 «Електрична енергія» з очікуваною вартістю 2 114 582,60 грн. За результатом проведення торгів, переможцем вказаного аукціону обрано ТОВ «ЕК «ЕНОЛЛ» - з остаточною пропозицією 1 699 844,40 грн за 1 кВт/год за ціною 1,888716 грн., кількістю 900 000 кВт/год. Як наслідок, між ТОВ «ЕК «ЕНОЛЛ» (постачальник, відповідач) та КНП «Міська клінічна лікарня № 13» ХМР 01.02.2021 року укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 7/02/21 (надалі «Договір»). Загальна вартість усього договору складає 1 699 844,40 грн., з урахуванням ПДВ 283 307,40 грн. та складається з бюджетних коштів 1 629 842,38 грн. з урахуванням ПДВ 271 640,40 грн. та власних коштів 70 002,02 грн. з урахуванням ПДВ 11 667,00 грн. Пунктом 2.2. Договору передбачений плановий обсяг продажу електричної енергії: - 895 000 кВт. год. та 5000 кВт./год. Як зазначає прокурор, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі (п. 12.3. Договору). Так, у подальшому між споживачем та постачальником укладено ряд додаткових угод, зокрема № 4 від 15.02.2021 року, № 6 від 19.11.2021 року, № 7 від 25.11.2021 року, № 8 від 06.12.2021 року, № 10 від 20.12.2021 року внаслідок яких ціну за 1 кВт/год електричної енергії збільшено з 1,888716 грн. до 2,919288 грн. (з ПДВ), тобто на 1,030572 (54,564% від первинної ціни). Водночас, подані ТОВ «ЕК «ЕНОЛЛ» документи не підтверджують коливання ціни електричної енергії за кВт/год в сторону збільшення, а лише зазначають середню ринкову ціну електричної енергії за кВт/год. На переконання прокурора, при укладенні вищевказаних додаткових угод до Договору порушено вимоги Закону України «Про публічні закупівлі», адже відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведене до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. При цьому, прокурор звертає увагу, що на момент укладення Договору сторонами було достеменно відомо зазначене положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, оскільки відповідне застереження прямо передбачено в пп. 2 п. 12.3. самого Договору. У зв`язку із цим, прокурор вважає, що вищезазначені додаткові угоди є недійсними. При цьому, недійсність цих угод означає, що зобов`язання сторін регулюється умовами первісного Договору, що укладений відповідно до вимог законодавства. Через це, на переконання прокурора, підлягає стягненню 184 292,55 грн. як переплата за спожиту електричну енергію.

26 грудня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 35671). Відповідач зазначає, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України у листі від 14.08.2019 року вих. № 3304-04/33869-06 роз`яснило, що згідно із ч. 6 ст. 67 Закону № 2019 відповідно до правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку за результатами торгів оприлюднюється ціна та обсяги купівлі-продажу електричної енергії для кожного розрахункового періоду та інші показники, що можуть використовуватися як орієнтир (індикатор) для укладення правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії на ринку електричної енергії. Отже, для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку, сторони можуть використовувати інформацію з вищезазначеного сайту. Відповідач посилається на пп. 2 п. 12.3 Договору і зазначає, що ця умова Договору повністю відповідає вимогам пункту 5 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». І, при цьому, відповідач звертає увагу, що обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю електричної енергію. В подальшому відповідач надає роз`яснення щодо зміни ціні за одиницю товару за кожною додатковою угодою. Підвищення ціни обґрунтовано листами, які на виконання вимог п. 9.2.2. Правил роздрібного ринку електричної енергії, оприлюднені на веб-сайті відповідача, а також ціновими довідками, що видані торгово-промисловими палатами. Належність цінових довідок відповідач обґрунтовує ч. 1 ст. 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в України», тобто віднесення до повноважень торгово-промислової палати до кола суб`єктів, які мають право визначати вартість товарів та порівнювати її. Відповідач вважає, що пункт 2 частини 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» на відміну від «старої редакції» Закону не містить положень щодо сумарного збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків, а встановлює інші обмеження: зміна ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. При цьому, обмеження щодо строків зміни ціни такого товару не застосовується при закупівлі такого товару як електрична енергія. Зазначене виключення у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зроблене у зв`язку із великою волатильністю ціни на електричну енергію протягом календарного року. ТОВ «ЕК «ЕНОЛЛ», беручи участь у процедурі закупівлі у січні 2020 року та укладаючи 01 лютого 2021 року спірний Договір, спиралося на ціни 2019 і 2020 років та не знало і не могло передбачити, що НКРЕКП в липні 2021 року приймає дві постанови № 1081 від 04.07.2021 року та № 1227 від 30.07.2021 року, які призведуть до зміни ціноутворення на ринку «на добу наперед» і різкого зростання цін до 39%, порівняно із минулим роком. Таким чином, на переконання відповідача, середньозважені ціни на ринку «на добу наперед» є належною та допустимою підставою для встановлення коливання ціни електричної енергії на ринку.

02 січня 2024 року до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. № 75). Прокурор вважає викладені у відзиві твердження необґрунтованими з огляду на наступне. Сторонами Договору, за відсутності достатньої підстави, підписано ряд додаткових угод, відповідно до яких вирішено збільшити вартість поставки електричної енергії близько на 54,564% від первинної ціни, за відсутності належних доказів зміни регульованих тарифів на послуги з передачі/розподілу електричної енергії та коливання ціни на неї на ринку, що призвело до зайвих видатків бюджету в розмірі 184 292,55 грн. На переконання прокурора при укладенні додаткових угод до первинного Договору мало місце порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», внаслідок чого безпідставно підвищена ціна на електричну енергію. Окремо прокурор звертає увагу суду, що згідно із даними ДП «Оператор ринку» встановлено, що після укладення Договору протягом березня-липня 2021 року, ціни на РДН ОЕС України суттєво знижувалися (понад 10%), порівняно з місяцем підписання Договору, проте ані Постачальник, ані Споживач не ініціювали питання щодо їх пропорційного зниження (на підставі зниження цін на ринку). Уклавши Договір про постачання електричної енергії від 01.02.2021 року із споживачем, ТОВ «ЕК «ЕНОЛЛ» прийняло на себе зобов`язання постачати предмет поставки (електроенергію) протягом усього періоду Договору, та підприємство усвідомлювало всі фінансові ризики такої підприємницької діяльності. Водночас, закон встановлює імперативну норму, згідно із якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 закону, зокрема, за п. 2 ч. 5 наведеної норми у випадку коливання цін товару на ринку чи то у бік збільшення, чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.

22 грудня 2023 року до суду від третьої особи надішли пояснення (вх. № 35293). У цих поясненнях зазначено, що при прийняття рішень щодо зміни ціни за одиницю товару КНП «МКЛ № 13» ХМР для підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку використовувало інформацію з офіційного сайту ДП «Оператор ринку», що обумовлено умовами Договору, згідно якого сторони погоджуються та допускають, що документальним підтвердженням відповідності коливання ціни на ринку є роздруківки з офіційного веб-сайту «Оператора ринку» з інформацією щодо середньозваженої ціни товару на РДН ОЕС України. Підвищення ціни за одиницю товару електричної енергії є обґрунтуванням ціни ринку «на добу наперед». На думку третьої особи, будь-яких порушень діючого законодавства у сфері публічних закупівель під час проведення процедури закупівлі, укладення Договору, додаткових угод до нього та протягом його дії не встановлено. Всі платежі КНП «МКЛ № 13» ХМР здійснювало через Державну казначейську службу в м. Києві без зауважень. Прийняття рішення про зміну тарифів проводилось комісійно та затверджувалося на засіданнях тендерного комітету КНП «МКЛ № 13» ХМР та було вимушеним у зв`язку з тим, що проведення нових тендерів зайняло б певний час, а в зимовий період стрімкого зростання кількості хворих під час пандемії COVID-19 необхідно було забезпечити перш за все безперебійне надання екстреної медичної допомоги хворим на коронавірус та розірвання Договору спричинило б незворотні втрати.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ПІДСТАВНОСТІ (ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ) ПРОКУРОРА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ДАНИМ ПОЗОВОМ

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону). Крім того, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що тендерною документацією, а в подальшому і в укладеному Договорі замовник визначив не лише ціну товару, а й кількість, що планував закупити. Як вважає прокурор, зменшення додатковими угодами кількості товару та збільшення вартості одиниці товару розцінюється як порушення економічних інтересів територіальної громади та держави. Окрім цього, якщо було порушено вимоги Закону України «Про публічні закупівлі», то такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засобу забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції. Неефективні витрачання бюджетних коштів впливає, в тому числі, і на правильний та цільовий розподіл коштів, на формування в подальшому проекту видатків та бюджету в цілому. Неефективне та неправомірне використання бюджетних коштів порушує зазначені державні інтереси, оскільки створює загрозу економічній безпеці держави, порушує порядок надходження, акумулювання та використання бюджетних коштів, що може призвести до неможливості фінансування видатків бюджетів.

Прокурором також представлено документи, що підтверджують дотримання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме: листом № 54-109-5364вих-23 від 16.10.2023 року повідомлено Харківську міську раду про виявлені порушення з повідомленням про намір здійснення представництва інтересів держави в суді. Лист № 54-109-5858вих-23 від 10.11.2023 року з аналогічним змістом направлено Департаменту охорони здоров`я Харківської міської ради.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 зазначила наступне: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Черкаської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади Черкаської області… Отже, оскільки засновником Школи та власником її майна є територіальна громада Черкаської області в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання Школою коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі… Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин… Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що в Прокурора відсутні законні підстави на звернення із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Ради, оскільки вони зроблені без належного дослідження обставин дотримання ним порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, а також без встановлення наявності або відсутності бездіяльності цього органу після отримання такого звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Ради». Тобто, Велика Палата Верховного суду прийшла до висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі обласної ради. При цьому, ВП ВС прийшла до висновку про залишення без зміни ухвали суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовної заяви прокурора в інтересах держави в особі комунального закладу.

Враховуючи обставини справи № 922/5035/23 та з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, суд зазначає про те що звернення прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Департаменту охорони здоров`я Харківської міської ради є належним та з дотриманням ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

4. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначено прокурором та підтверджено матеріалами справи, Комунальним некомерційним підприємством «Міська клінічна лікарня № 13» Харківської міської ради через веб-портал «Prozorro-публічні закупівлі» оголошено про проведення процедури закупівлі електричної енергії у обсязі 900 000 кВт/год за ДК 021:2015:09310000-5 «Електрична енергія» з очікуваною вартістю 2 114 580,60 грн. (№ UA-2020-12-28-014352-c) зі строком поставки товару до 31.12.2021 року.

За результатом проведення торгів переможцем вказаного аукціону обрано ТОВ «ЕК «ЕНОЛЛ» (відповідача) з остаточною пропозицією 1 699 844,40 грн. за ціною 1,888716 грн кВт/год, кількістю 900 000 кВт/год.

У зв`язку із цим, 01 лютого 2021 року між Комунальним некомерційним підприємством «Міська клінічна лікарня № 13» Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕК «ЕНОЛЛ» (відповідач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 7/02/21.

Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник зобов`язується поставити у власність споживачу зазначений в тендерній пропозиції товар - Електрична енергія (09310000-5 електрична енергія), код згідно ДК 021:2015, Єдиний закупівельний словник 09310000-5-електрина енергія, далі по тексту товар або електроенергія, для забезпечення його потреб у 2021 році, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість товару у розмірах, строки та у порядку, що визначені цим Договором. Згідно із п. 5.2 Договору ціна електричної енергії становить 1,57393 грн. за 1 кВт*год, крім того ПДВ 0,314786 грн., всього з ПДВ 1,888716 грн.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому між сторонами, з проміжком часу трішки більше ніж місяць, укладено ряд додаткових угод, зокрема: 1) № 4 від 12 листопада 2021 року ціну за 1 кВт*год за період з жовтня - 31 грудня 2021 року збільшено з 1,888716 грн. з ПДВ до 2,07744 грн. з ПДВ, тобто на 9,992%; 2) № 6 від 19 листопада 2021 року ціну за 1 кВт*год на період з 01 листопада 31 грудня 2021 року збільшено з 2,07744 грн. з ПДВ до 2,28498 грн. з ПДВ, тобто на 9,990% порівняно з додатковою угодою № 4 та на 20,98% порівняно із ціною, вказаною в Договорі; 3) № 7 від 25 листопада 2021 року ціну за 1 кВт*год на період з 11 листопада 31 грудня 2021 року збільшено з 2,28498 грн. з ПДВ до 2,51328 грн. з ПДВ, тобто на 9,991% порівняно з додатковою угодою № 6 та на 33,068% порівняно із ціною, вказаною в Договорі; 4) № 8 від 06 грудня 2021 року ціну за 1 кВт*год на період з 21 листопада 31 грудня 2021 року збільшено з 2,51328 грн. з ПДВ до 2,754048 грн. з ПДВ, тобто на 9,579% порівняно з додатковою угодою № 7 та на 45,815% порівняно із ціною, вказаною в Договорі; 5) № 10 від 20 грудня 2021 року ціну за 1 кВт*год на період з 01 грудня 31 грудня 2021 року збільшено з 2,754048 грн. з ПДВ до 2,919288 грн. з ПДВ, тобто на 5,999% порівняно з додатковою угодою № 8 та на 54,564% порівняно з первинними умовами Договору.

Тобто, внаслідок укладення додаткових угод ціну за 1 кВт*год електричної енергії збільшено з 1,888716 грн. до 2,919288 з ПДВ, тобто на 1,030572 грн. (54,564% від первинної ціни).

У зв`язку з тим, що Договір укладено внаслідок проведення процедури закупівлі через «Prozorro публічні закупівлі», то на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про публічні закупівлі».

Договір між сторонами укладений 01 лютого 2021 року. У зв`язку з цим, до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція Закону України «Про публічні закупівлі», що діяла станом на 01 лютого 2021 року. Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що діяла станом на день укладення договору, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Аналогічна за змістом норма міститься у пп. 2 п. 12.3 Договору.

З вищезазначеного вбачається, що сторонами було порушено пп. 2 п. 12.3 Договору та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що діяла станом на день укладення Договору (01 лютого 2021 року) а саме ціна за 1 кВт*год збільшена більше ніж на 10% порівняно із ціною, що вказана в Договорі, а саме: з 1,888716 грн. до 2,919288 з ПДВ, тобто на 1,030572 грн. (54,564% від первинної ціни).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)). Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц: "Позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.".

Враховуючи вищеивкладене, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання недійсними додаткових угод є належним способом захисту за умови їх поєднання із вимогами про стягнення коштів, тобто правових наслідків недійсності правочину.

Окремо суд зазначає, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. Водночас, укладання вищевказаних додаткових угод призвело до повного нівелювання результатів відкритих торгів. Таким чином, держава втратила можливість скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, але товар по ціні, запропонованій переможцем тендеру, закупити так і не змогла; натомість була змушена оплачувати товар за ціною вище, аніж встановлена Договором, укладеним внаслідок відкритих торгів.

Суд вважає, що метою регулювання, передбаченого ст. 41 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Так, ст. 652 ЦК передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Суд зазначає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Суд зауважує, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення Договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення п`яти додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку постачальника (відповідача).

Означене вище узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, де зазначено, що зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Таким чином, в даному випадку, законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Третя особа, як сторона Договору, розпоряджалася коштами, які були отримані від держави, тобто коштами платників податків. Отже, збільшення вартості одиниці товару за Договором має наслідком додаткового навантаження на джерело коштів, за рахунок яких вказаний товар оплачується, що призводить до неефективного та нераціонального використання запланованих коштів, оскільки додаткові угоди передбачають незаконне вибуття бюджетних коштів, це є порушенням інтересів держави та всіх платників податків до бюджету з порушенням норм Закону "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами). Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст.3 Закону "Про публічні закупівлі".

Отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача та користь другого позивача надмірно сплачених коштів за додатковими угодами, що є нікчемними, у розмірі 184 292,55 грн.

Окремо, з приводу поданих відповідачем документів на підтвердження збільшення ціни електричної енергії, суд зазначає наступне.

Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації). Згідно роз`яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю» від 07.04.2015 №3302-05/11398-07 у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Враховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу.

Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Незважаючи на те, що Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідної зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Також у роз`ясненні Міністерства економічного розвитку торгівлі України № 3302-06/34307-06 від 27.10.2016 зазначено аналогічну правову позицію, а саме те, що внесення змін до договору про закупівлю у залежності від коливання ціни товару на ринку повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Також, Мінекономіки все частіше вказує, що внесення змін до договору про закупівлю у випадках, які передбачені Законом та умовами такого договору, має бути обґрунтованим та документально підтвердженим у спосіб, встановлений у договорі про закупівлю. Оскільки законодавством у сфері публічних закупівель конкретну особу, наділену повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку, не визначено, то виходячи з норм чинного законодавства, до суб`єктів надання такої інформації можна віднести, зокрема, Державну службу статистики України, яка відповідно до пп. 19 п. 4 «Положення про Державну службу статистики України», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23.09.2014 № 481проводить моніторинг та задовольняє потреби користувачів у статистичній інформації; Торгово-промислову палату України, яка відповідно до ст. 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації; товарні біржі, відповідно до Закону України «Про товарні біржі».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.12.2020 у справі № 913/368/19 зазначено, які умови повинна містити довідка для підтвердження коливання ціни. Зокрема, суд касаційної інстанції в зазначеному вище судовому рішенні погодився із доводами судів нижчих інстанцій про те, що надані відповідачем довідки та висновки територіального підрозділу Торгово-промислової палати України не можуть вважатись належними доказами на підтвердження факту коливання ціни на товар з огляду на наступне. Так, Верховним Судом зазначено наступне: 1) у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання); 2) необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору; 3) кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження; 4) документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження, викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18. Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (п. 134 постанови Верхового Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 927/491/19).

В даному випадку, на думку відповідача, підставами для укладення додаткових угод стали: 1) цінова довідка № 2734-1/21 від 01.11.2021; 2) цінова довідка № 2866/21 від 11.11.2021 року; 3) №2960/21 від 22.11.2021 року; 4) №3033/21 від 01.12.2021 року; 5) роздруківка середньозважених цін ринку «на добу наперед» в торговій зоні «ОЕС України». При цьому, у цінових довідках вказується про те, що вони носять виключно фактографічно-інформаційний характер та не враховуються умов договорів та контрактів.

5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені прокурором, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Департаменту охорони здоров`я Харківської міської ради задовольнити повністю.

Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 12.11.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 7/02/21 від 01.02.2021 року.

Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 19.11.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 7/02/21 від 01.02.2021 року.

Визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 25.11.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 7/02/21 від 01.02.2021 року.

Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 06.12.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 7/02/21 від 01.02.2021 року.

Визнати недійсною додаткову угоду № 10 від 20.12.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 7/02/21 від 01.02.2021 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК «ЕНОЛЛ» (61001, місто Харків, вулиця Танкопія, будинок 31/3; код ЄДРПОУ: 38157139) на користь Харківської міської ради (61003, Харківська обл., місто Харків, МАЙДАН КОНСТИТУЦІЇ, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243) кошти в сумі 184 292,55 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕК «ЕНОЛЛ» (61001, місто Харків, вулиця Танкопія, будинок 31/3; код ЄДРПОУ: 38157139) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 4; код ЄДРПОУ: 02910108; банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок № UA178201720343160001000007171, код банку: 820172, банк отримувача: Держказначейська служба України, код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 16 184,39 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "01" квітня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко