Постанова

від 28.03.2024 по справі 903/877/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/877/20 (903/932/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача - Хоменко В.О.,

відповідача - Волкодав І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС Фарма"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 (колегія суддів у складі: Миханюк М.В., Коломис В.В., Саврій В.А.)

та рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 (суддя Гарбар І.О.)

у справі №903/877/20(903/932/23)

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Таб" арбітражного керуючого Перепелиці Василя Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС Фарма"

про визнання недійсним правочину

в межах справи №903/877/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіто-Лек"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Таб"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.12.2020 відкрито провадження у справі №903/877/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Таб" (далі - ТОВ "Агро Таб", боржник).

2. Постановою Господарського суду Волинської області від 27.04.2021 у справі №903/877/20 ТОВ "Агро Таб" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором ТОВ "Агро Таб" призначено арбітражного керуючого Перепелицю В.В. (далі - Ліквідатор).

Стислий виклад позовних вимог

3. У серпні 2023 року Ліквідатор звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС Фарма" (далі - ТОВ "ЕС Фарма") про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2020, укладеної між ТОВ "Таблетка А" та ТОВ "ЕС Фарма" (далі - Угода).

4. Позов обґрунтований тим, що оспорювана Угода підлягає визнанню недійсною на підставі ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), оскільки внаслідок укладення цієї Угоди боржник безоплатно відмовився від своїх вимог.

5. Відповідачем подано заперечення проти задоволення позовних вимог, а також заяву про застосування позовної давності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

6. 21.11.2018 між ТОВ "Агро Таб", яке на той час мало назву ТОВ "Таблетка А", та ТОВ "ЕС Фарма" укладено договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018 на суму 1000000,00 грн.

7. Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору ТОВ "Таблетка А" зобов`язалося надати ТОВ "ЕС Фарма" поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а ТОВ "ЕС Фарма" зобов`язалося використати її для власної господарської діяльності і повернути у визначений даним договором строк. Фінансова допомога надається у розмірі 1000000,00 грн.

8. Згідно з п. 1.4 договору фінансова допомога надається строком до 31.12.2019. Відповідно до п. 2.3 договору ТОВ "ЕС Фарма" зобов`язалось повернути фінансову допомогу у строки, встановлені договором.

9. Згідно з доводами Ліквідатора, під час аналізу наданої суду банківської виписки АТ "Банк Восток" стало відомо, що 27.11.2018 ТОВ "Агро Таб", яке на той час мало назву ТОВ "Таблетка А", здійснило перерахування грошових коштів в сумі 500000,00 грн на користь ТОВ "ЕС Фарма", з призначенням платежу "Поворотна фінансова допомога зг. дог. 21/11/18 від 21.11.18р. Без ПДВ".

10. Зазначені кошти ТОВ "ЕС Фарма" ТОВ "Таблетка А" повернуті не були.

11. В процесі розгляду Господарським судом Волинської області справи №903/980/21 за позовом ТОВ "Агро Таб" до ТОВ "ЕС Фарма" про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 500000,00 грн в межах справи №903/877/20 про банкрутство боржника, ТОВ "ЕС Фарма" надало відзив від 14.01.2022, до якого було надано, зокрема, копії: договору поставки №ЕС-331 від 04.04.2018, укладеного між ТОВ "Таблетка А" та ТОВ "ЕС Фарма" (далі - Договір поставки); Угоди; акта звірки взаєморозрахунків між ТОВ "Таблетка А" та ТОВ "ЕС Фарма" станом на 31.12.2019 (далі - Акт звірки взаєморозрахунків).

12. Оригінали документів оглянуті господарським судом першої інстанції в цій справі.

13. Відповідно до п. 1.1 Договору поставки ТОВ "ЕС Фарма" (постачальник) постачає ТОВ "Таблетка А" (покупець) вироби медичного призначення та інші товари лікувального, косметичного та медичного призначення (далі - товар), згідно з замовленнями покупця за ціною та асортиментом, а покупець зобов`язується оплатити за поставлений товар на умовах договору.

14. В п. 1.2 Договору поставки встановлено, що кількість товару, що поставляється за цим договором, визначається покупцем при замовленні товару, та зазначається в накладних на окрему поставку товару.

15. Згідно з п. 4.1 Договору поставки у момент передачі товару постачальник повинен передати покупцеві, зокрема, такі документи: накладну на товар (2 екземпляри), підписану уповноваженою особою постачальника та скріплену печаткою постачальника; податкову накладну; реєстр на лікарські засоби, які реалізуються суб`єктами господарської діяльності; сертифікати якості, завірені печаткою постачальника; висновок про якість ввезених в Україну лікарських засобів.

16. Відповідно до Акта звірки взаєморозрахунків заборгованість ТОВ "Таблетка А" перед ТОВ "ЕС Фарма" станом на 31.12.2019 складала 124770,19 грн.

17. Згідно з п. 1 Угоди ТОВ "ЕС Фарма" та ТОВ "Таблетка А" дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають: а) з Договору поставки, згідно з яким ТОВ "Таблетка А" є боржником, а ТОВ "ЕС Фарма" кредитором при виконанні грошового зобов`язання в сумі 124169,98 грн за поставку товару; б) з договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018, згідно з яким ТОВ "ЕС Фарма" є боржником, а ТОВ "Таблетка А" кредитором у зобов`язанні з повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги в частині, яка становить 124169,98 грн.

18. Відповідно до п. 3 Угоди з моменту набрання чинності цією Угодою за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018 зобов`язання ТОВ "ЕС Фарма" припиняються в частині суми, яка становить 124169,98 грн. Згідно з п. 7 Угоди ця Угода набула чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

19. Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 позов задоволено. Визнано недійсною Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2020, яка укладена між ТОВ "Таблетка А" та ТОВ "ЕС Фарма".

20. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 залишено без змін.

21. Судові рішення мотивовано тим, що ТОВ "ЕС Фарма" не підтвердило існування зобов`язання ТОВ "Таблетка А" перед ТОВ "ЕС Фарма" за Договором поставки в сумі 124169,98 грн первинними документами, зокрема, товарними накладними.

22. З урахуванням викладеного, господарські суди дійшли висновку, що за оспорюваною Угодою ТОВ "Таблетка А" безоплатно відмовилося від зобов`язання ТОВ "ЕС Фарма" з повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018 в частині, яка становить 124169,98 грн.

23. Крім того, господарські суди з посиланням на ст.ст. 256, 257, 261, 267, 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнали причини пропущення Ліквідатором позовної давності поважними.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

24. ТОВ "ЕС Фарма" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, постанову господарського суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

25. Скаржник у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження судових рішень посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

26. Так, скаржник вказує, що судові рішення ухвалені без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.03.2023 у справі №904/3214/18(922/2714/20), від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (стосовно застосування позовної давності), у постановах від 01.10.2020 у справі №910/16586/18, від 12.01.2021 у справі №910/3726/20, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19 щодо застосування ст.ст. 13, 42, 73, 74, 76, 79, 80, 81 ГПК України (щодо оцінки доказів у справі).

27. Скаржник вважає, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими, такими, що постановлені з неповним з`ясуванням обставин справи, ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме: ч. 4 ст. 74, ст. 236, ч. 1, ч. 2 ст. 237, ч. 4 ст. 238 ГПК України, оскільки господарські суди розглянули справу за відсутності всіх доказів у справі та надали перевагу одним доказам над іншими та неправильним застосуванням ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України, ст. 42 КУзПБ.

28. Також скаржник заявив клопотання про поновлення процесуального строку для подання доказів у справі та додав до цього клопотання ряд додаткових доказів.

29. Вирішуючи подане клопотання Верховний Суд виходить з такого.

30. Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених ГПК України, його повноваження визначені главою 2 розділу ІV Перегляд судових рішень ГПК України.

31. Приписами ст. 300 ГПК України визначені повноваження суду касаційної інстанції. Так, згідно частинами 1 та 2 вказаної статті переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про приєднання доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції. Тому у задоволенні клопотання скаржника слід відмовити.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

33. Від Ліквідатора до Верховного Суду надійшов відзив, в якому викладено заперечення щодо доводів, викладених у касаційній скарзі, з проханням відмовити у її задоволенні та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

34. У відзиві зазначено, що Ліквідатор не пропустив позовної давності щодо вимог про визнання недійсною Угоди, оскільки відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Водночас Ліквідатор вважає, що господарські суди обґрунтовано зазначили про наявність поважних причин, які перешкоджали Ліквідатору звернутися до суду з даним позовом протягом 3-річного строку з дати укладення оспорюваного правочину.

35. Ліквідатор також зазначає, що зазначені відповідачем причини неподання клопотання про витребування доказів у справі до господарського суду першої інстанції у встановлені законом строки є неповажними, оскільки єдиною причиною неподання такого клопотання про витребування доказів в суді першої інстанції разом є те, що адвокат Веремчук В.В. вказаної дії не зробив, а апелянт (який є юридичною особою) не мав необхідних правових знань.

36. Також Ліквідатор подав заперечення проти клопотання ТОВ "ЕС Фарма" про долучення доказів у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

37. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог щодо визнання недійною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсною оспорюваної Угоди

38. Спірним питаннями у цій справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 42 КУзПБ.

39. Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

40. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).

41. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд ухвалює рішення (ч. 3, ч. 4 ст. 42 КУзПБ).

42. Стаття 42 КУзПБ передбачає спеціальні підстави заявлення вимог про визнання правочинів недійсними та по суті розширює підстави для визнання недійсними правочинів, які визначені в ст. 215 ЦК України та надає можливість визнати недійсним правочин, який відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинений у період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.

43. Правочини боржника, які вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

44. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

45. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

46. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

47. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст. 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

48. Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

49. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

50. Згідно з ч. 1 ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

51. Господарські суди встановили, що за оспорюваною Угодою ТОВ "Агро Таб" (попередня назва боржника ТОВ "Таблетка А") відмовилося від зобов`язання ТОВ "ЕС Фарма" з повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги в частині, яка становить 124169,98 грн. При цьому, боржник відмовився від вимог до ТОВ "ЕС Фарма" безоплатно, оскільки зустрічне зобов`язання ТОВ "Таблетка А" перед ТОВ "ЕС Фарма" за договором поставки №ЕС-331 від 04.04.2018 в сумі 124169,98 грн не підтверджено належними доказами (зокрема, первинними бухгалтерськими документами).

52. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

53. Згідно з преамбулою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Відповідно до ст. 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

54. Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

55. Отже, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.

56. Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

57. Господарські суди врахували вказані вимоги закону та на підставі наявних у справі доказів встановили, що "ЕС Фарма" не підтвердило існування зобов`язання ТОВ "Таблетка А" перед ТОВ "ЕС Фарма" за Договором поставки №ЕС-331 від 04.04.2018 за поставку товару в сумі 124169,98 грн первинними документами, зокрема товарними накладними (як це передбачено п. 4.1 Договору поставки №ЕС-331 від 04.04.2018).

58. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд погоджується з висновками обох судових інстанцій, що за оспорюваною Угодою боржник безоплатно відмовився від зобов`язання ТОВ "ЕС Фарма" з повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018 в частині, яка становить 124169,98 грн, що є підставою для визнання недійсною цієї угоди відповідно до вимог ст. 42 КУзПБ.

59. Щодо доводів скаржника, що в нього була відсутня можливість подати господарському суду первинні документи (видаткові накладні, акти приймання-передачі тощо) на підтвердження існування заборгованості боржника перед ТОВ "ЕС Фарма" за Договором поставки, Верховний Суд виходить з такого.

60. Відповідно до обставин справи, відповідач не подав до господарського суду першої інстанції доказів неможливості отримання відповідних доказів та не заявляв клопотання про витребування цих доказів у правоохоронних органів, які ці докази вилучили.

61. Однак, під час апеляційного перегляду справи, від відповідача надійшло клопотання від 01.12.2023 про витребування оригіналів доказів з додатками, в якому відповідач просив поновити процесуальний строк для подачі нових доказів у справі, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 258 ГПК України, які додані до цього клопотання та будуть витребувані у Генеральної прокуратури; долучити до матеріалів справи та врахувати під час розгляду справи адвокатський запит та документи, які будуть надані Генеральною прокуратурою. У клопотанні про витребування доказів відповідач вказував, що з метою повного та всебічного дослідження обставин справи необхідно витребувати у Генеральної прокуратури оригінали вилучених під час обшуку в межах кримінального провадження №42017200000000074 від 13.02.2017 таких документів: накладних, актів приймання-передачі, інших документів, укладених до Договору поставки від 04.04.2018 №ЕС-331. Відповідач вважав, що зазначені докази можуть підтвердити фактичне надання послуг та поставки товару, наявність заборгованості за Договором поставки, а також фактичний стан взаєморозрахунків між боржником та контрагентом.

62. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

63. Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

64. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК України).

65. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

66. Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

67. Звертаючись з відповідним клопотанням до господарського суду апеляційної інстанції, відповідач вимоги пунктів 4, 5 ч. 2 ст. 81 ГПК України не виконав, а єдиною причиною неподання такого клопотання про витребування доказів в господарському суді першої інстанції зазначив, що адвокат скаржника вказаної дії не зробив, а скаржник (який є юридичною особою) не мав необхідних правових знань для перевірки процесуальних документів та в цілому якості правничої допомоги, яка надається адвокатом. Відповідач надав докази надіслання до Генеральної прокуратури адвокатського запиту щодо витребуваних документів 30.11.2023, а до господарського суду звернувся із зазначеним клопотання вже 01.12.2023. Тобто на момент звернення до суду з клопотанням про витребування доказів Генеральна прокуратура не тільки не могла відмовити відповідачу у наданні доказів, а навіть не отримала його адвокатського запиту. Отже, скаржник не обґрунтував у клопотанні неможливості отримати ці докази самостійно.

68. Згідно з ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

69. Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

70. Господарський суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаних клопотань, виходив з того, що клопотання заявлене з пропуском визначеного процесуальним законом строку, і жодних поважних причин пропуску цього строку заявником зазначено не було, як і не наведено відповідачем обґрунтованих підстав, що завадили йому надати адвокатський запит та протокол обшуку, до суду першої інстанції.

71. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що клопотання відповідача про долучення доказів та щодо витребування доказів, які були подані до господарського суду апеляційної інстанції, не підлягали задоволенню.

72. У цьому ж зв`язку, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, які містяться у постановах Верховного Суду щодо оцінки доказів у справі, оскільки висновки Верховного Суду щодо оцінки доказів зроблені Верховним Судом виходячи зі змісту конкретних правовідносин у цих справах та з урахуванням конкретних обставин справи, що не є подібними до цієї справи.

Щодо застосування позовної давності

73. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про помилковість висновків господарських судів про поважність пропуску Ліквідатором позовної давності. У цьому зв`язку Верховний Суд виходить з такого.

74. Строки звернення до суду, як складова механізму реалізації права на судовий захист, є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абз. 5 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 22.02.2012 №4-рп/2012).

75. З матеріалів справи вбачається, що відповідач заявив клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

76. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

77. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.ст. 257, 261 ЦК України).

78. За змістом ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.

79. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

80. Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

81. За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст. 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

82. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

83. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

84. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

85. Ліквідатор у цій справі звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсною Угоди від 10.01.2020, укладеної між ТОВ "Таблетка А" та ТОВ "ЕС Фарма", 29.08.2023, тобто зі спливом позовної давності. При цьому, Ліквідатор подав заяву про визнання поважними причини пропуску позовної давності в порядку ч. 5 ст. 267 ЦК України.

86. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди дійшли висновку про поважність причин пропуску позовної давності. Однак, Верховний Суд вважає, що в цьому випадку висновки господарських судів про пропуск ліквідатором позовної давності є помилковими, з огляду на таке.

87. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

88. Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.

89. За наслідками розгляду справи №910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у п. 100 постанови від 06.09.2023 зробила висновок, що саме з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим законом (п. 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20).

90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

91. Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

92. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 13 травня 2024 року.

93. Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п. 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

94. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 29.08.2023 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, позивач звернувся з вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності.

95. Отже, в даному випадку позивачем не пропущена визначена чинним законодавством позовна давність, у зв`язку з цим, доводи господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності поважних причин щодо поновлення позовної давності є безпідставними.

96. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування господарським судом апеляційної інстанції правових висновків, які містяться у постановах Верховного Суду щодо застосування позовної давності та щодо поважності/неповажності причин пропуску позовної давності, оскільки в цьому випадку вони не підлягають врахуванню з огляду на те, що позивачем не пропущена визначена чинним законодавством позовна давність.

97. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні у мотивувальній частині щодо вирішення питання застосування позовної давності до спірних правовідносин сторін з підстав, викладених у цій постанові.

98. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

99. У цій справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

100. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України).

101. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (ч. 1 ст. 311 ГПК України).

102. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 3 ст. 311 ГПК України).

103. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, однак рішення господарських судів попередніх інстанцій слід змінити у мотивувальній частині, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Судові витрати

104. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС Фарма" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 у справі №903/877/20(903/932/23) змінити у мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови.

3. В іншій частині постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 у справі №903/877/20(903/932/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков