Постанова

від 28.03.2024 по справі 905/405/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 905/405/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т.Є. - головуючого, Ємця А.А., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Іщука В.В.

представників учасників справи:

позивача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» - не з`явився,

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Укренерговугілля» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на рішення Господарського суду Донецької області від 09.08.2023 (суддя - Ніколаєва Л.В.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 (головуючий - суддя Крестьянінов О.О., судді: Пуль О.А., Фоміна В.О.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Укренерговугілля»

про стягнення 24 424 960,35 грн

ВСТАНОВИВ

У лютому 2022 року Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПАТ «Укренерго», позивач) подало в суд позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Укренерговугілля» (далі - ТОВ «Укренерговугілля», відповідач) про стягнення 24 424 960,35 грн, з яких 1 694 737,28 грн основного боргу, 16 353 432,24 грн пені, 6 376 790,83 грн штрафу, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором № 0485-01024 від 02.05.2019 про врегулювання небалансів електричної енергії в частині оплати електричної енергії. На заборгованість, яка виникла за період з листопада по грудень 2020 року, коригування жовтня 2020 року за актом від 31.07.2021, корегування грудня 2020 за актом від 16.09.2021, нараховано штрафні санкції (за фактично надані але не сплачені послуги).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.08.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Укренерговугілля» на користь ПАТ «Укренерго» 1 694 737,28 грн основного боргу та 25 421,06 грн судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ПАТ «Укренерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення місцевого господарського суду від 09.08.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 22 730 223,07 грн штрафних санкцій, з яких 6 376 790,83 грн штрафу (7 %), 16 353 432,24 грн пені (0,1 %), визначених договором (пункт 4.1) та законом (частина друга статті 231 Господарського кодексу (далі - ГК) України), в іншій частині залишити рішення суду першої інстанції без змін; постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у вказаній справі скасувати у повному обсязі.

На обґрунтування правової позиції ПАТ «Укренерго» із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми Закону України (далі - ЗУ) «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17, а також не врахували висновки Верховного Суду України, викладених у постанові від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 та Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17 щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України. Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано строк початку нарахування штрафних санкцій, а саме відповідно до пункту 7.7.3 Правил ринку оплати платіжного документа з банківського рахунку учасника ринку на банківський рахунок АР здійснюється протягом двох робочих днів з дати направлення платіжного документа.

Від ТОВ «Укренерговугілля» відзиву на касаційну скаргу до Суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

ТОВ «Укренерговугілля» мало право на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу на підставі ліцензії, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 09.10.2018 № 1199. Відповідно до постанови НКРЕКП від 16.06.2021 № 986 вказану вище ліцензію було анульовано.

Наказом ПАТ «Укренерго» від 03.04.2019 № 204 затверджено умови договору про врегулювання небалансів електричної енергії на основі типового договору, який є Додатком № 1 до Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 09.10.2018 № 1199.

26.04.2019 ТОВ «Укренерговугілля» підписало та подало заяву про укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії та надання згоди на приєднання до публічного договору за типовою формо розміщеною на офіційному сайті позивача https://ua.energy/.

ПАТ «Укренерго» листом від 03.05.2019 № 01/15731 повідомило відповідача про приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії (далі - Договір) та долучення до реєстру учасників ринку (ідентифікатор Договору: №0485-01024; дата акцептування: 02.05.2019, за змістом якого убачається, що з моменту акцептування заяви про укладення договору в порядку, встановленому Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП № 307 від 14.03.2018 (далі - Правила ринку), та ЗУ «Про ринок електричної енергії», учасник ринку набуває всіх прав та зобов`язань за договором, та несе відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання.

При невиконанні або неналежному виконанні умов цього Договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором, Правилами ринку, Кодексом системи передачі, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, Законом та чинним законодавством (пункт 3.1 Договору). ОСП має право, зокрема, на своєчасну оплату вартості небалансу електричної енергії, що склався на ринку в певному розрахунковому періоді (пункт 3.2 Договору). ОСП зобов`язаний, зокрема, виконувати розрахунки обсягу та вартості небалансу електричної енергії та інші розрахунки відповідно до Договору та Правил ринку; проводити розрахунки з СВБ в порядку та в терміни, визначені Правилами ринку (пункт 3.3 Договору). СВБ зобов`язана, зокрема, здійснювати вчасно і в повному обсязі оплату за небаланс електричної енергії та платежів, сформованих ОСП для СВБ відповідно до Правил ринку (пункт 3.5 Договору). Аналогічні умови містяться у розділі 3 договору в редакціях наказів ПАТ «Укренерго» від 26.11.2020 № 634, від 21.12.2020 № 709.

Договір набрав чинності з дати реєстрації ОСП відповідно до заяви-приєднання СВБ до цього Договору, і є чинним до 31 грудня включно року, у якому була надана заява-приєднання. Розірвання Договору в односторонньому порядку відбувається, якщо, зокрема, анульовано ліцензію учасника ринку (з дати набрання чинності відповідним рішенням) (пп. 1 пункту 9.4 Договору). Припинення/розірвання дії цього договору не звільняє сторони від належного виконання зобов`язань, що виникли в період дії цього договору (пункт 9.5 Договору). Аналогічні умови містяться у пунктах 9.1 - 9.4 договору у редакціях наказів ПАТ «Укренерго» від 26.11.2020 № 634, від 21.12.2020 № 709, від 05.01.2021 №6, від 25.02.2021 № 111, від 16.03.2021 № 141, від 01.06.2021 № 303.

ПАТ «Укренерго» листом від 17.06.2021 №01/25384 повідомило ТОВ «Укренерговугілля» про одностороннє розірвання договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 02.05.2019.

Станом на 03.02.2022 у ТОВ «Укренерговугілля» наявна заборгованість перед позивачем за період з листопада по грудень 2020 за наслідками корегування (врегулювання) відповідних періодів (жовтень 2020 року та грудень 2020 року) -1 694 737,28 грн основного боргу.

На підставі п. 4.1 Договору (в редакції наказу ПАТ «Укренерго» від 06.03.2020 № 85) та частини другої статті 231 ГК України за прострочення оплати боргу за електричну енергію позивач нарахував 16 353 432,24 грн - пені та 6 376 790,83 грн - штрафу.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимогу, виходив з обґрунтованості та правомірності позовних вимог у частині стягнення з відповідача боргу за електричну енергію у розмірі 1 694 737,28 грн. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення штрафних санкцій, суд виходив з того, що договір в редакціях наказів ПАТ «Укренерго» від 06.03.2020 № 85, від 26.11.2020 № 634 не містить умов щодо розміру та бази нарахування пені та, крім того, Правилами ринку у редакціях від 16.07.2020, від 18.11.2020, від 11.12.2020 не було встановлено її конкретного розміру (ставки), а тому відсутні підстави для стягнення пені за невиконання відповідачем грошового зобов`язання. При цьому, судом ураховано, що Правилами ринку передбачена відсильна норма щодо нарахування пені «за ставкою, що визначається відповідно до діючого законодавства», проте ні нормами частини шостої статті 231 ГК України, ні частиною другою статті 343 ГК України, ні статтями 1, 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», якими врегульовано питання відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, ставку не визначено.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

Грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів (глава 47 ЦК України), в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.

Наведені правові висновки щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 23.08.2022 від № 910/9375/21.

Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною другою статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 231 ГК України встановлює, що за порушення господарського зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (частина друга).

Законом може бути встановлений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті (частина третя). Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта).

Отже, частина друга статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованих пені 0,1 % та штрафу 7%, не встановлює розміру штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов`язання, а містить лише уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як на підставу стягнення штрафних санкцій позивач посилається на п. 4.1 Договору, за змістом якого: За невиконання або неналежне виконання умов Договору сторони несуть одна перед одною відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Таким чином, ні укладений між сторонами Договір, ні Правила ринку не містять жодних умов щодо застосування відповідальності у вигляді штрафних санкцій за невиконання грошового зобов`язання.

Судами попередніх інстанцій встановлено також, що до Договору у редакції наказу ПАТ «Укренерго» від 21.12.2020 № 709 включено п. 4.2, згідно з яким у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань після підписання сторонами акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01 % за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач не визначав підставою для нарахування та стягнення пені п. 4.2 Договору у редакції наказу ПАТ «Укренерго» від 21.12.2020 № 709. Під час розгляду справи не змінював підставу позову в цій частині.

ПАТ «Укренерго», посилаючись, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17, постанови Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 та постанови Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Таким чином, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

У наданій для порівняння справі № 922/4404/17 вирішувався спір про визнання припиненими зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами. Суд, оцінивши поданий банком розрахунок пені на предмет його відповідності вимогам закону та умовам договору, відмовив у позові у зв`язку з неможливістю встановити суму основної заборгованості, на яку банк нараховував пеню, а також період прострочення такої заборгованості, оскільки подані банком документи є недостатніми для задоволення позову.

У наведеній справі не досліджувалася специфіка правового регулювання розрахунків (стягнення заборгованості, пені тощо) на балансуючому ринку електричної енергії за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.

Проаналізувавши зміст наведеної вище постанови та зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається, за критеріями подібності, колегія суддів дійшла висновку, що справи є неподібними, відрізняються предметом, підставами позову та фактично-доказовою базою; рішення у справах ухвалені за іншого правового регулювання та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає їх подібність як за правовим регулюванням, так і за змістовним критерієм.

Відповідно до статті 1 та статті 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, розмір якої обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (частина друга статті 343 ГК України).

Ураховуючи наведене, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У разі, якщо договором не встановлено умов щодо розміру та бази нарахування пені, або умов про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Наведений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 12-117 гс 19.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що норма частини другої статті 231 ГК України не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, що виникли з грошового зобов`язання, а судами не було встановлено обставин погодження такого виду відповідальності за згодою сторін.

Отже, Суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Щодо посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 та Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17 у контексті застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України Суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14, колегія суддів відзначила, що аналіз норми матеріального права, а саме частини другої статті 231 ГК України дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. Ураховуючи викладене, доводи скаржника про те, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України застосовуються до грошових зобов`язань, є безпідставними.

Верховний Суд у постанові від 11.07.2018 у справі № 915/507/17 також врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14.

Наведений правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 23.08.2022 у справі № 910/9375/21, від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21.

Таким чином, судами вірно встановлено грошову правову природу спірних правовідносин, а тому за порушення, пов`язані з договором приєднання (який не є державним контрактом), сплачувати кошти має суб`єкт господарювання, а отже до спірних правовідносин для визначення розміру стягнення пені та штрафу і як підстава для стягнення частина друга статті 231 ГК України застосуватись не може.

Ураховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв`язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 ЦК України та статті 61 Конституції України, слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.

Колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність нарахування позивачем пені та штрафу із застосуванням приписів частини другої статті 231 ГК України відповідають нормам законодавства України та не суперечать вказаним вище висновкам Верховного Суду України у справі № 3-1гс14 та Верховного Суду у справі № 915/507/17.

Судами першої і апеляційної інстанцій правильно не застосовано до спірних правовідносин абзац третій частини другої статті 231 ГК України.

Посилання скаржника в частині визначення дати, з якої мали б обраховуватися пеня та штраф, не впливають на правозастосування цієї норми та кваліфікацію спірних правовідносин.

Доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (у частині їх оскарження) немає.

Оскільки справи № 3-1гс14, № 915/507/17 є подібними до спірних правовідносин, підстав для закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, немає. Водночас підстава касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не підтверджена.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені та штрафу.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника - ПАТ «Укренерго».

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 09.08.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у справі № 905/405/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Жайворонок

Суддя А. Ємець

Суддя: Т. Малашенкова