Ухвала

від 27.03.2024 по справі 908/1162/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/1162/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК" - Кучерявої Т. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023

(судді Іванов О. Г., Парусніков Ю. Б., Коваль Л. А.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК"

до Комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області

про стягнення 1 593 623,84 грн.

Вступ

У справі, що розглядається, сторони 31.12.2021 уклали договір про постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок Комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - Лікарня, відповідач). З 25.02.2022 місто Мелітополь, в якому знаходилася Лікарня, окуповано, будівлі Лікарні захоплені представниками окупаційної влади, а із серпня 2022 року Лікарня здійснює свою діяльність на території міста Запоріжжя. Однак договір про постачання електричної енергії сторони не розірвали і позивач продовжував здійснювати електропостачання для забезпечення потреб електроустановок Лікарні відповідно до умов договору включно по грудень 2022 року.

Історія справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІМК" (далі - ТОВ "ВІМК", позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Лікарні 1 593 623,84 грн основного боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на підставі договору від 31.12.2021 № 2273/1 про постачання електричної енергії.

Позов мотивовувало неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про постачання електричної енергії щодо оплати вартості спожитої електроенергії. Позивач зазначив, що він протягом листопада-грудня 2022 виконав свої зобов`язання в частині поставки електричної енергії до електроустановок споживача в обсязі 337 142 кВт та пред`явив відповідачу рахунки на оплату, але останній не розрахувався за цей період, хоча протягом всього року дії договору розрахунки проводились споживачем своєчасно.

Заперечуючи проти позову, Лікарня зазначала таке:

- на теперішній час у місті Мелітополі представники окупаційної влади за підтримки військових формувань Російської Федерації захопили усі адміністративні будівлі установ, організацій, закладів, підприємств, що підпорядковані Мелітопольській міській раді Запорізької області та її виконавчому комітету, в тому числі й будівлі Лікарні, що є загальновідомим фактом;

- позивачу було відомо про зміну власника об`єктів відповідача, які зазначені в додатку до договору про постачання електричної енергії;

- із серпня 2022 року Лікарня здійснює свою діяльність та виконує свої функції на території міста Запоріжжя;

- відповідно до листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23, у зв`язку з перебуванням певних територій у тимчасовій окупації (ОСР не контролює власні електромережі на час окупації), ОСР не має можливості відстежувати обсяги надходження електроенергії до мереж розподілу, а також, оскільки неможливо визначити від чиїх мереж здійснюється розподіл та куди надходить вироблена електроенергія під час окупації території, покази по об`єктах споживачів, розташованих на окупованих територіях, як щодо споживання, так і щодо генерації мають прийматися рівними нулю;

- на цей час неможливо відслідкувати, яка саме електрична енергія поставляється на території, що перебувають у тимчасовій окупації, враховуючи також той факт, що позивач жодним чином не надає підтверджуючих документів про спірні поставки.

Господарський суд Запорізької області рішенням від 26.07.2023 задовольнив позов, вважаючи, що позивач довів факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем отриманих рахунків й актів, а відповідач не надав доказів про погашення боргу.

Додатковим рішенням від 15.08.2023 Господарський суд Запорізької області стягнув з відповідача на користь позивача 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 06.12.2023 скасував судові рішення, відмовив у задоволенні позову та у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Зазначив, що відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 "Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року" Мелітопольська територіальна громада внесена до цього переліку з 25.02.2022, тож, враховуючи лист НКРЕКП від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23, як і перереєстрацію Лікарні, дійшов висновку про те, що на цей час неможливо відслідкувати, яка саме електрична енергія поставлялася на тимчасово окуповану територію, тож позивач не надав достатніх доказів про поставку ним електричної енергії на тимчасово окуповану територію, де зараз свою діяльність здійснюють представники окупаційної влади за підтримки військових формувань Російської Федерації.

ТОВ "ВІМК" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 скасувати та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Підставою для звернення з касаційною скаргою ТОВ "ВІМК" зазначило неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних випадках (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) а саме:

- пунктів 4.3; 4.12 - 4.14 Правил РРЕЕ;

- пунктів 2.1.1; 2.1.2; 9.14.1, 9.14.3 Кодексу комерційного обліку електричної енергії затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311 (надалі - Кодекс ККОЕЕ);

- статей 4, 56 Закону "Про ринок електричної енергії";

- статей 11, 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував вищезазначені норми, оскільки не врахував докази ТОВ "ВІМК", які свідчать про отримання даних комерційного обліку від Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" за період листопад-грудень 2022 року.

Скаржник зазначає про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо необхідності застосування судом положення пунктів 4.3., 4.12 - 4.14 Правил РРЕЕ у правовідносинах учасників ринку електричної енергії в період запровадженого воєнного стану та знаходження споживача на тимчасово окупованій території за умови відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року, для можливості застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Крім того, на думку скаржника, відсутній також і правовий висновок Верховного Суду щодо застосування/незастосування судами положень статті 4 Закону "Про ринок електричної енергії" та положень типового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії в спорах між постачальником та споживачем щодо даних комерційного обліку електричної енергії, організація, отримання та формування яких відповідно до положень Правил, покладається на Адміністратора комерційного обліку.

За доводами скаржника, Верховний Суд не викладав і правовий висновок щодо застосування/незастосування судами положень статей 11, 714 ЦК України, статті 56 Закону "Про ринок електричної енергії" в спорах між постачальником та споживачем щодо стягнення заборгованості за спожиті обсяги електричної енергії на підставі укладених договорів про постачання електричної енергії в період запровадженого воєнного стану в державі та знаходження споживача на тимчасово окупованій території, за умови вчасного надходження даних комерційного обліку від оператора системи розподілу за періоди існування заборгованості.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану.

Підстави для передачі справи на розгляд об`єднаної палати

Заслухавши представника позивача, що з`явився у судове засідання, проаналізувавши матеріали касаційної скарги, встановлені судами попередніх інстанцій обставини та надавши оцінку доводам, наведеним скаржником у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передати справу на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду на підставі частини першої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати.

Під час касаційного перегляду колегія суддів з`ясувала, що Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду розглянув касаційну скаргу у справі № 910/9680/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індіан Ісатекс Солар" (далі - Товариство) до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - Підприємство) про стягнення заборгованості з оплати виробленої Товариством електричної енергії за зеленим тарифом.

Відмовляючи у задоволенні позову Товариства у справі № 910/9680/23, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії позивача у справі є сонячна електростанція (дахова) будинків 15/6 та 15/7 на вулиці Дмитра Донцова у місті Мелітополі Запорізької області;

- загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації міста Мелітополя з 26.02.2022;

- відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України;

- частиною другою статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено;

- отже, позивач з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу;

- всі підписані представниками сторін у справі акти купівлі-продажу електроенергії в період часу з лютого по серпень 2022 є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов`язаних з їх недійсністю);

- подальша перереєстрація у 2023 році місцезнаходження відповідача не може змінити його правовий статус за період часу з лютого по серпень 2022 року.

Залишаючи без змін судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, що утворилась, починаючи з 26.02.2022, Верховний Суд у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 дійшов висновку про те, що з огляду на приписи статті 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" його дія розповсюджується на спірні правовідносини у цій справі, а тому суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 13 та частини другої статті 131 цього Закону.

Щодо подібності правовідносин

Колегія суддів враховує, що у цій справі № 908/1162/23, як і у справі № 910/9680/23, йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто правовідносини у цих справах є подібними і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Щодо суті правозастосування

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.

За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

За статтею 2 цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 3 для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1- 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

За частиною четвертою статті 4 в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується Кабінетом Міністрів України.

Дійсно, частиною другою статті 131 "Особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території" Закону передбачено, що на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Саме на цих положеннях ґрунтувалися висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23.

Втім, за частиною першою цієї ж статті положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Аналогічні положення містить і частина перша статті 13 Закону "Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території".

Воєнний стан в Україні був введений з 24.02.2022 із 05 год. 30 хв Указом Президента України № 64/2022 та неодноразово продовжувався.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.

Отже, територія Мелітопольської міської територіальної громади визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, з чого вбачається, що положення статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на такі території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.

Враховуючи мотиви, наведені у цій ухвалі, а також те, що у касаційній скарзі заявник посилається, зокрема, на положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" за умови відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24.02.2022, колегія суддів вважає за необхідне передати цю справу на розгляд об`єднаної палати.

За приписами частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначених процесуальним законом.

Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Положеннями частин першої, третьої і четвертої статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Наведена норма процесуального права зобов`язує колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, передати справу на розгляд об`єднаної палати. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики, справа № 908/1162/23 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно із частиною другою статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.

Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 908/1162/23 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський