Постанова

від 21.03.2024 по справі 295/2859/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року

м. Київ

справа № 295/2859/13-ц

провадження № 61-11022св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Житомирської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження справу за позовом першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, завданої злочином за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 липня 2020 року

під головуванням судді Чішман Л. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б.,

Микитюк О. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2013 року перший заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області звернувся до суду з позовом в якому, із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 10 червня 2016 року, просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку на користь держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області шкоду, завдану злочинами, у сумі 878 350,12 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що Богунський районний суд м. Житомира вироком від 26 листопада 2012 року, який набрав законної сили, визнав відповідачів винними у вчиненні низки злочинів, що призвели до заподіяння державі збитків.

ОСОБА_8 визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 212; частиною п`ятою статті 27, частинною третьою статті 28 - частиною першою статті 366; частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 205 КК України.

ОСОБА_1 визнана винною у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 212; частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною першою статті 366 КК України.

ОСОБА_4 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

ОСОБА_3 визнана винною у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частинною другою статті 212; частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною першою статті 366 КК України.

ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 212; частиною п`ятою статті 27, частиною третью статті 28 - частиною першою статті 366 КК України.

ОСОБА_5 визнана винною у скоєнні злочинів, передбачених частинною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 212; частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України.

ОСОБА_6 звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 212, частиною другою статті 366 КК України, на підставі пункту «в» статті 1, статті 6 Закону України «Про амністію у

2011 році» від 08 липня 2011 року (постанова Богунського районного суду

м. Житомира від 10 жовтня 2011 року), тобто звільнений від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав. При цьому, ОСОБА_6 не відшкодовано шкоду, заподіяну державі внаслідок його участі в діяльності «конвертаційного центру», до складу якого входили відповідачі у справі

№ 295/2859/13-ц. Оскільки вироком суду встановлено, що злочини вчинялися організованою злочинною групою за участі директора КП «Житомирбудзамовник»

ОСОБА_6 , він повинен у солідарному порядку відшкодувати збитки, заподіяні його незаконними діями.

ОСОБА_7 засуджена за вчинення злочинів вироком Богунського районного суду м. Житомира від 01 квітня 2014 року в справі № 1-350/12 за обвинуваченням директора КП «Реклама» ОСОБА_7 за частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України. Оскільки вироком суду встановлено, що вищевказані злочини вчинялися організованою злочинною групою за участі директора КП «Реклама» ОСОБА_7 , то вона повинна у солідарному порядку відшкодовувати збитки, заподіяні її незаконними діями.

Прокурор зазначав, що вироком Богунського районного суду м. Житомира

від 26 листопада 2012 року у справі № 1-121/2012 встановлено, що відповідачі у складі організованої злочинної групи, посягаючи на встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності і в першу чергу оподаткування, вчинили злочин, яким державі було заподіяно значну шкоду.

Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлена винність відповідачів у вчинених протиправних діяннях, суспільна небезпечність їхніх дій, досліджені обставини вчинення злочинів, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, а також встановлена сума заподіяних збитків. Відповідачів визнано винними у вчиненні не лише злочинів, передбачених статтею 212 КК України, а також у вчинені злочинів, передбачених статтями 205, 366, 367 КК України.

Таким чином, особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов`язаними сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Богунський районний суд м. Житомира ухвалою від 14 грудня 2018 року закрив провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_8 у зв`язку із його смертю

ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 32, том 4).

Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 03 липня 2020 року позов задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Житомирській області 739 585 грн, заподіяної шкоди.

Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Житомирській області 138 765,12 грн, заподіяної шкоди.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Житомирський апеляційний суд постановою від 24 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 залишив без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 липня 2020 року без змін.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що внаслідок незаконних дій ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які були пов`язані спільним умислом на досягнення результатів у вигляді ухилення від сплати податків у великих розмірах, вина яких доведена вироком та постановою суду, завдали збитків державі внаслідок ненадходження до бюджету сум податкових платежів, які повинні бути відшкодовані державі в особі її контролюючих органів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2023 року представник ОСОБА_4 адвокат Гнатюк Г. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду

м. Житомира від 03 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 травня 2023 рокув якій просить оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_4 скасувати, а у справі у цій частині ухвалити нове, яким у задоволенні позову до нього відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09 червня 2021 року у справі

№ 357/11405/18.

Вказує, що ОСОБА_4 не створював фіктивне ТОВ «МЧМ», він засуджений за самостійний злочин, а тому не може нести солідарну відповідальність разом із іншими відповідачами.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у жовтні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу заступник керівника обласної прокуратури Гребенюк Р. у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.

Зазначає, що ОСОБА_4 , який працював директором ТОВ «МЧМ» внаслідок недбалого ставлення до своїх посадових обов`язків, разом із іншими відповідачами у справі, поведінка яких також була протиправною і це встановлено вироком, спільно з ними заподіяв державі шкоду у вигляді ненадходження податкових платежів до бюджету.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 295/2859/13-ц з місцевого суду.

02 жовтня 2023 року справа № 295/2859/13-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Богунський районний суд м. Житомира постановою від 10 жовтня 2011 року за наслідками розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених за частиною другою статі 212 КК України - умисне ухилення від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчиненими службовою особою підприємства за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету грошових коштів у великих розмірах; за частиною другою статті 366 КК України - як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складання завідомо неправдивих офіційних документів, що спричинило тяжкі наслідки, ОСОБА_6 звільнений від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 212, частиною другою статті 366 КК України на підставі пункту «в» статті 1, статті 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08 липня 2011 року (а. с. 90-160 том 3).

Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 26 листопада 2012 року

ОСОБА_8 визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 212; частиною п`ятою статті 27, частинною третьою статті 28 - частиною першою статті 366; частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 205 КК України.

ОСОБА_1 визнана винною у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 212; частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною першою статті 366 КК України.

ОСОБА_4 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статі 367 КК України.

ОСОБА_3 визнана винною у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частинною другою статті 212; частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною першою статті 366 КК України.

ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною другою статті 212; частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28 - частиною першою статті 366 КК України.

ОСОБА_5 визнана винною у скоєнні злочинів, передбачених частинною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 212; частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України.

Вироком визначений розмір заподіяної шкоди в сумі 1 137 238,69 грн.

Вирок суду набрав законної сили 19 грудня 2013 року (а. с.100-250, том 4, а. с. 1-138, том 5).

Богунський районний суд м. Житомира вироком від 01 квітня 2014 року

ОСОБА_7 визнав винною у скоєні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом, яке встановлено у частині першій статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 740/967/16-ц (провадження № 61-40363св18).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. За обставинами справи цю презумпцію мала б спростувати саме відповідачка, що нею не зроблено.

Отже, з огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить протиправність дій, наявність шкоди та її розмір й причинно-наслідковий зв`язок. Позивач зазначене довела.

Відповідно до статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

За змістом зазначеної норми закону спільною вважається шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб. При цьому не обов`язково, щоб дії або бездіяльність, які завдали шкоди іншим особам, співпадали за часом. Це правило поширюється на випадки, коли неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила настання такого наслідку.

При цьому у заподіянні шкоди спільними діями має місце єдність дій заподіювачів, яка полягає у такому їх взаємозв`язку, при якому виключення хоча би однієї із цих дій із комплексу діянь співзаподіювачів не призводить до виникнення спільного шкідливого результату. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їх вини.

Солідарну відповідальність по відшкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об`єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій.

При вчиненні злочину кількома особами вони несуть солідарну відповідальність за заподіяну шкоду по епізодах злочину, в яких встановлено їх спільну участь. Разом з тим, є неприпустимим покладення солідарної відповідальності на осіб, яких хоча й притягнуто до кримінальної відповідальності в одній справі, але за самостійні злочини, не пов`язані спільним наміром, а так само на осіб, коли одних із них засуджено за корисливі злочини, наприклад, за розкрадання, а других - за халатність, незважаючи на те, що дії останніх об`єктивно сприяли першим у вчиненні злочину.

При розгляді в порядку цивільного судочинства позову, що випливає з кримінальної справи, суд визначає суми, що підлягають стягненню на відшкодування шкоди, з урахуванням доказів, як наявних у кримінальній справі, так і додатково представлених сторонами і зібраних із ініціативи суду.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи вищенаведені норми та встановлені у цій справі фактичні обставини колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій встановивши, що вироком, який набрав законної сили, встановлено, що кожен з учасників злочинної групи, серед яких ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і

ОСОБА_5 діючи спільно та були пов`язані спільним умислом на досягнення результатів у вигляді ухилення від сплати податків у великих розмірах, внаслідок їх незаконних дій завдані збитки державі у вигляді ненадходження до бюджету сум податкових платежів дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 не створював фіктивне ТОВ «МЧМ», він є засудженим за самостійний злочин, а тому не може нести солідарну відповідальність разом із іншими відповідачами.

Вказаний аргумент також спростовується змістом вироку Богунського районного суду м. Житомира від 26 листопада 2012 року, яким встановлено, що в результаті неналежного виконання директором ТОВ «МЧМ», ОСОБА_4 в період часу з травня 2009 року по січень 2010 року своїх службових обов`язків, які він повинен був і міг виконувати, через несумлінне ставлення до них, ОСОБА_3 , яка діяла в складі організованої злочинної групи разом з ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 сприяли службовим особам ПП «Енергопромтехніка», КП «Житомирбудзамовник», ТОВ «Вуд-Юа» в наданні знарядь та засобів у вчиненні злочину, у вигляді організації створення підроблених документів про фіктивне придбання вказаними підприємствами товарів (робіт, послуг) у ТОВ «МЧМ» та як наслідок, незаконному створенні податкового кредиту і валових витрат, що призвело до ненадходження до державного бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток.

Колегія суддів додатково зазначає, що наведені доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, які встановлені також вироком у кримінальній справі, який набрав законної сили, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Також колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові

від 09 червня 2021 року у справі № 357/11405/18 з огляду на таке.

У наведеній представником заявника справі розглядався позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Цілісний майновий комплекс 103», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

За обставинами цієї справи, інші відповідачі у справі, окрім ОСОБА_2, до кримінальної відповідальності не притягувалися, обвинувальний вирок стосовно їх не ухвалювався.

Таким чином фактичні обставини у справі, яка є предметом касаційного перегляду та у наведеній заявником справі не однакові.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров