Ухвала

від 27.03.2024 по справі 405/1659/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-кп/4809/294/24 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2024 року. Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 березня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

До Ленінського районного суду м. Кіровограда надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022120000000147 від 28.09.2022, за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.3 ст.362, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.3 ст.209 КК України.

У підготовчому судовому засіданні 14.03.2024, суд за клопотанням прокурора продовжив обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 12 травня 2024 року, включно, з визначенням розміру застави у 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 816 800 /один мільйон вісімсот шістнадцять тисяч вісімсот гривень/ гривень.

Також вказаною ухвалою продовжено обвинуваченій ОСОБА_9 , строк дії обов`язків, передбачених запобіжним заходом у вигляді особистого зобов`язання, покладених на неї ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20.11.2023.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 , на особисте зобов`язання та звільнити її з під варти негайно.

В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченою ОСОБА_8 покладених на неї обов`язків.

В даний час відпали будь-які ризики зазначені в ч.1ст. 177 КПК України, а саме:

По-перше, ОСОБА_8 , не має будь-якого наміру переховуватися від суду, більш того місцем її проживання є АДРЕСА_1 ;

По-друге, ОСОБА_8 , позбавлена можливості знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, так як всі речові докази, які мають суттєве значення для справи були вилучені працівниками поліції;

По-третє, ОСОБА_8 , немає потреби незаконно впливати на потерпілих, свідків, експерта так як, під час досудового розслідування було допитано зазначених осіб і вони є працівниками поліції.

По-четверте, ОСОБА_8 , не має необхідності перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

По-п`яте, ОСОБА_8 , не збирається вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється.

Таким чином, немає підстав в даний час стверджувати, про існування всіх зазначених ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, на запобігання яким спрямоване застосування виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою.

Тримання під вартою не має перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування особою можливого покарання у вигляді позбавлення волі.

Сторона захисту вважає, що прокурором не доведено необхідність застосування виняткового запобіжного заходу до обвинуваченої, як тримання під вартою, а також те, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам кримінального провадження.

Також захист вважає, що прокурором не надано доказів та обґрунтувань щодо того, що обвинувачена ОСОБА_8 , може ухилятись від суду та перешкоджати встановленню істини по справі.

Проблема щодо неупередженості слідства та суду під час розгляду справи щодо ОСОБА_8 , стає очевидною і вона розглядається не з метою встановлення фактичних обставин справи та пошуку істини, а задля помсти з боку правоохоронних органів, які прикривають керівників ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, беручи до уваги те, що ОСОБА_8 раніше не судима, має постійне місце проживання, стійкі соціальні зв`язки, є законні підстави про зміну запобіжного заходу на більш м`який а саме на особисте зобов`язання, оскільки одна лише тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується особа, а також тяжкість покарання, що їй загрожує, не можуть бути єдиними підставами для застосування відносно неї найбільш суворого запобіжного заходу, а повинна оцінюватись в сукупності з наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, матеріалами які характеризують особу ОСОБА_8 , та її поведінку після вчиненого.

Заслухавши доповідача, захисника, який підтримав апеляційні вимоги, прокурора, який просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши матеріали провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Разом з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції встановила, що зазначені вимоги кримінального закону судом першої інстанції належно дотримані.

Як вбачається із матеріалів судового провадження, питання про продовження строку тримання обвинуваченої під вартою було вирішене на стадії судового розгляду. Тобто це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до наданих матеріалів, колегією суддів встановлено, що у провадженні Ленінського районного суду м. Кіровограда знаходиться кримінальне провадження №42022120000000147 від 28.09.2022, за обвинуваченням ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.3 ст.362, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.3 ст.209 КК України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від14.03.2024, суд за клопотанням прокурора продовжив обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що застосовний відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який спливає, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке їй інкримінується, суспільній небезпеці інкримінованого йому кримінально - протиправного діяння. При цьому належним чином врахував, що встановленні при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ризики не зменшились, продовжують існувати, та у судовому засіданні прокурором доведено наявність обставин, які виправдовують подальше її тримання під вартою.

З урахуванням змісту та обсягу обвинувачення, конкретних обставин кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_8 , колегія суддів убачає достатні підстави для продовження застосування до обвинуваченої такого суворого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки покарання, що може бути призначено до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Крім того, судом першої інстанції належним чином було враховано особу обвинуваченої, яка незаміжня, не має на утриманні малолітніх та/або неповнолітніх дітей. Хоча раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, однак на розгляді Ленінського районного суду м.Кіровограда на даний час перебуває кримінальне провадження за №42021120000000134 від 02.07.2021 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.1 ст.362, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.3 ст.209 КК України.

Таким чином є достатні підстави вважати доведеним ризик неправомірної поведінки обвинуваченої вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто ризик передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та їх існування на час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики вказані у клопотанні прокурора з їх обґрунтуванням та встановлені в ухвалі суду.

Між тим, докази існування ризиків не завжди мають бути реальними, оскільки оцінка вірогідності та прогнозованість вчинення обвинуваченим таких дій в майбутньому, надається судом враховуючи певні докази, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є превентивною та присічною мірою, спрямованою на недопущення вчинення особою протиправних дій та поведінки, які зазначені вище, шляхом обмеження його конституційних прав шляхом тимчасової його ізоляції від суспільства.

Разом з цим, колегія суддів не приймає до уваги доводи захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілих, свідків, експерта; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки такі ризики судом першої інстанції встановлені не були.

З наведених підстав апеляційний суд не вбачав підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_8 .

Отже, судом першої інстанції встановленні при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ризик, передбачений п.5 ч.1 ст. 177 КПК України який не зменшився з моменту обрання та продовження запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_8 та продовжує існувати, а прокурором у судовому засіданні доведено наявність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченої під вартою.

Стороною захисту під час апеляційного розгляду не надано документально підтверджених та переконливих доказів, що унеможливлюють перебування ОСОБА_8 під вартою. На даний час продовжують існувати обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої у цьому кримінальному провадженні, наявний ризик, передбачений п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, не зменшився.

З урахуванням наданих матеріалів та встановленого в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 законним, обґрунтованим та вмотивованим, а висновок про продовження строку тримання під вартою правильним, обмеження її права на свободу в цьому випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти ймовірній реалізації ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України і забезпечити виконання нею своїх процесуальних обов`язків.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано визначив заставу у розмірі 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 816800 гривень, оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченою покладених на неї обов`язків, зможе забезпечити її належну процесуальну поведінку та запобігти встановленого ризику.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування або зміни ухвали суду, колегією суддів не встановлено. Тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 177, 178, 376, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 березня 2024 року, якою обвинуваченій ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням розміру застави без зміни.

Ухвала набираєзаконної силинегайно,є остаточноюі оскарженнюв касаційномупорядку непідлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4