Постанова

від 18.03.2024 по справі 299/4802/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 299/4802/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 березня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.,

за участі секретаря - Савинець В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05 липня 2023 року (головуючий суддя Кашуба А.В.) у справі № 299/4802/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Рішко Олена Іванівна про визнання договорів купівлі-продажу недійсними і застосування наслідків їх недійсності,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи наступним.

Позивачка ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Цей будинок побудовано у 1967 році під час шлюбу позивачкою та її чоловіком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка прийняла спадщину одноосібно, у зв`язку з чим стала єдиним власником такого житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, площею 0,0523 га, кадастровий номер 2121210100:00:005:0336.

Позивачці 82 роки, із 1996 року вона перебуває на обліку у лікаря-невролога з діагнозом - хвороба Паркінсона з вираженим акінетико-ригідним синдромом, вираженим порушенням функції та ходи. У зв`язку із хворобою позивачка практично не виходить із будинку протягом останніх двадцяти років.

Син позивачки ОСОБА_4 із 30.10.1990 до 16.11.2006 перебував із відповідачкою ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16.11.2006. Під час шлюбу у них народилися два сини - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу вони примирилися і проживали однією сім`єю, ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася донька ОСОБА_6 . Через півтора роки шлюбні відносини сина остаточно припинились, хоча відповідачка та внуки позивачки залишились проживати у спірному житловому будинку.

Наразі разом із позивачкою постійно проживають: син ОСОБА_4 , його теперішня дружина ОСОБА_4 та діти невістки від попереднього шлюбу - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Двоє старших дітей сина позивачки - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - мають зареєстроване місце проживання за вказаною адресою, однак постійно працюють і проживають за кордоном.

З осені 2018 року відповідачка ОСОБА_2 почала систематично виїздити на роботу до Угорщини, приїжджаючи додому щомісяця. А з 2019 року відповідачка постійно проживає у м. Будапешт разом із донькою ОСОБА_6 . Вказувала, що позивачці відомості про адресу проживання відповідачки невідомі.

Після оформлення спадщини позивачка із сином ОСОБА_4 домовилися, що це майно позивачка заповість у рівних частинах своєму синові та її онуці - ОСОБА_6.

У грудні 2018 відповідачка ОСОБА_2 повідомила позивачці, що відвезе її до нотаріуса для складання заповіту на користь сина та онуки.

Позивачка проти цього не заперечувала. Вказує, що нотаріус запитала позивачку чи вона не проти скласти заповіт на сина, на що позивачка погодилася.

Відповідачка ОСОБА_2 перекладала їй слова нотаріуса на угорську мову, оскільки позивачка не в повній мірі володіє українською. Позивачці дали на підпис документи, які вона не читала, вказували де треба підписувати і що треба писати. Підписувати документи їй було важко, оскільки в неї через хворобу Паркінсона трусяться руки.

Позивачка посилається на те, що вважала, що підписує заповіт і не підозрювала обману. Документів ОСОБА_1 при собі не мала, переконана, що всі документи, в тому числі паспорт, взяла відповідачка.

Зазначала, що нещодавно її син ОСОБА_4 з`ясував, що насправді 13.12.2018 у нотаріуса позивачка підписала не тільки заповіт, яким заповідала сину 1/2 спірного нерухомого майна, а й підписала два договори купівлі-продажу про те, що вона нібито продала відповідачці ОСОБА_2 (своїй колишній невістці) іншу 1/2 частину спірного житлового будинку за 492 477 грн та 1/2 частину спірної земельної ділянки за 18 456,50 грн.

Відповідачка обманула ОСОБА_1 , що під приводом підписання заповіту на користь сина та онуки, разом із нотаріусом дали підписати два договори купівлі-продажу 1/2 частини спірного нерухомого майна. При цьому позивачці не роз`яснили, що вона підписує документи про продаж майна за півмільйона гривень.

При цьому відповідачка скористалася безпорадним станом позивачки, яка страждає на хворобу Паркінсона, відсутністю вдома сина, не повідомила доньок позивачки.

Вказувала, що не мала наміру продавати частину спірного нерухомого майна відповідачці, а відповідачка ввела її в оману.

Позивачка не потребувала коштів, а у оспорюваних договорах вказано, що продаж вчинено на загальну суму 510 933,50 грн, які до підписання договорів відповідачка передала позивачці. Проте жодних грошових коштів відповідачка їй не передавала ні до, ні після підписання цих документів.

Влітку 2021 відповідачка приїхала до м. Виноградів, на запитання доньок позивачки підтвердила, що грошей не передавала, і не роз`яснювала зміст підписаних позивачкою документів (оспорюваних договорів купівлі-продажу).

17.09.2021 син позивачки ОСОБА_4 разом із адвокатом отримали у приватного нотаріуса Рішко О.І. завірені копії оспорюваних договорів купівлі-продажу.

Ознайомившись із копіями цих договорів, позивачка впізнала свої підписи.

Позивачка запевняла суд, що підписуючи у нотаріуса документи була переконана, що підписує заповіт на користь сина та онуки.

Вказувала, що відповідачка умисно не повідомила ні її сина, ні доньок про нотаріальні дії щодо спірного нерухомого майна. При цьому позивачка має похилий вік, понад двадцять років майже не покидає подвір`я будинку, поза межами подвір`я розгублюється і не може реально оцінити оточення.

Стверджувала, що позивачка як власник нерухомого майна не зверталася до ПП «Алекс-Хуст» та до ТОВ «Гео Карпати», а також до відділу ГУ Держгеокадастру для проведення оцінки нерухомого майна - предмету оспорюваних правочинів, та видачі довідок.

Також зазначала, що оскільки ціна оспорюваного правочину з продажу будинку є 492 477 грн, тому на цей розрахунок поширюються вимоги про його здійснення безготівковим шляхом. Цієї вимоги дотримано не було. Також відповідачка не передавала позивачці кошти готівкою.

Посилалася на те, що нотаріус не дотримала вимог Порядку вчинення нотаріальних дій, за якими нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної зі сторін до вчинення правочину, шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної зі сторін.

ОСОБА_1 вказувала, що помилилася щодо природи правочинів, які підписала у нотаріуса 13.12.2018, оскільки вважала, що підписує заповіт на користь сина та онуки у рівних частинах на спірне нерухоме майно. Жодного наміру у свої 80 років продавати колишній невістці частину спірного нерухомого майна позивачка не мала. Жодних грошових коштів від відповідачки не отримувала, як це записано в оспорюваних правочинах. Її помилці сприяли дії відповідачки ОСОБА_2 , яка не повідомила дійсний зміст оспорюваних правочинів і що насправді підписується.

01.03.2022 до місцевого суду надійшла заява ОСОБА_1 , на виконання ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14.02.2022, якою було надано можливість позивачу визначитися із правовою підставою позову між двома підставами, а саме між вчиненням правочину під впливом помилки (ст. 229 ЦК України) та вчиненням правочину під впливом обману (ст. 230 ЦК України). У цій заяві ОСОБА_1 конкретизовано, що вона помилилася щодо природи правочинів, оскільки вважала, що підписує заповіт, заповідає 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки сину ОСОБА_4 , а іншу 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки - своїй онучці ОСОБА_6 .

Вказувала на відсутність наміру продавати відповідачці єдине житло та земельну ділянку, на якій воно знаходиться, просила врахувати вік позивачки (80 років), її стан здоров`я та потребу у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі, відсутність достатнього рівня володіння українською мовою для розуміння юридичного змісту спірних правочинів, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваними правочинами та відсутність передачі їй коштів, продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору.

Посилаючись на дані обставини та норму ст. 229 ЦК України, уточнивши підстави позовних вимог (а.с.168-169), остаточно просила суд:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений 13.12.2018 приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Закарпатської області Рішко О.І., зареєстрований у реєстрі за №2443;

2) скасувати рішення про державну реєстрацію права власності №44610149 від 14.12.2018, номер запису про право власності 29444536;

3) визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0523 га, кадастровий номер 2121210100:00:005:0336, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, посвідчений 13.12.2018 приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Закарпатської області Рішко О.І., зареєстрований у реєстрі за №2442.

4) скасувати рішення про державну реєстрацію права власності №44609225 від 14.12.2018, номер запису про право власності 29443881.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05.07.2023 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що крім обставин, які вказують на похилий вік позивачки та наявність у неї тривалого хронічного розладу фізичного здоров`я, позивачу належало довести належними, допустимими, достовірними доказами, що це суттєво вплинуло на її здатність розуміти, усвідомлювати, сприймати і переробляти зовнішню інформацію саме у момент укладення правочину. Адже, помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на його волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Здатність розуміти, усвідомлювати, сприймати і переробляти зовнішню інформацію - це обставини, які мають значення у справі, однак для всебічного та об`єктивного з`ясування очевидно потрібні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право - медичній. З цього питання сторона позивача не забезпечила допустимих доказів, яким на переконання суду мав бути висновок експерта. Інформація про обмежену здатність позивачки розуміти, сприймати та переробляти зовнішні дані (когнітивні функції) міститься лише у показаннях свідків, які є її дітьми та особами, що заінтересовані у результатах судового розгляду справи. Тому сукупність цих доказів суд вважав недостатньою для підтвердження вказаної обставини. Вказана обставина є недоведеною. Сторона, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати, які правочини підписує. Інакше поведінка, за якої сторона договору підписує тексти договорів, не ознайомлюючись з їх змістом, не проявляючи активну цікавість щодо їх змісту, розцінюється судом як власне недбальство. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним. У зв`язку з цим місцевий суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги

На це рішення суду подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що місцевим судом не враховано рівня освіченості позивачки, відсутності факту передачі коштів, про які вказано в оспорюваних правочинах, сукупність показань свідків, які стверджували про намір позивачки заповісти все своє майно сину ОСОБА_4 та онучці ОСОБА_6. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач, серед іншого, зазначала, що, укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу, помилилася щодо природи правочину, зокрема помилково вважала що укладає заповіт на користь сина ОСОБА_4 та онучки ОСОБА_6. Апелянт посилаючись на постанови Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 585/2413/19, від 14.07.2021 у справі № 552/7241/17, від 30.08.2021 у справі № 493/1677/17, зазначає, що у справі наявні обставини, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача (80 років); наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживання в спірному будинку після укладення договору. Також у даному випадку була відсутня передача грошових коштів позивачці. Підготовкою необхідної документації для укладення оспорюваний правочинів займалася відповідачка ОСОБА_9 без відома позивачки. Крім того, із 1996

року позивачка страждала неврологічними розладами здоров`я, їй поставлено діагноз Синдром Паркінсона. ОСОБА_1 має неповну середню освіту, є угоркою за національність, її рідною мовою є угорська, котрою вона протягом життя спілкується у побуті. Відтак очевидною є та обставина, що для розуміння юридичного змісту спірних правочинів необхідним є значно вищий рівень володіння українською мовою, ніж той яким володіє позивачка.

Позиція інших учасників справи

Представник ОСОБА_2 адвокат Стасюк Ю.П., після відкладення апеляційним судом розгляду справи для примирення сторін, подав клопотання, в якому зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність факту передачі коштів, а факт передачі грошових коштів підтверджується змістом нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу, щодо якого діє презумпція правомірності правочину. Посилається на те, що спір виник не між позивачкою і відповідачкою, а між сином позивачки та відповідачкою через те, що остання почала проживати з іншим чоловіком. Вважає, що договір-купівлі продажу набагато простіший для розуміння позивачкою юридичного змісту документу, ніж подана і підписана у цій справі позовна заява. Місцевим судом не враховано, що на заповіті ОСОБА_1 написала ціле речення українською мовою, не оцінено це як достатній доказ розуміння нею української мови. Посилаючись на вказане, представник ОСОБА_2 просив змінити рішення суду першої інстанції, виключивши з резолютивної частини рішення висновки суду про те, що передача грошових коштів не відбулася та те, що для розуміння юридичного змісту правочину необхідним є значно вищий рівень володіння українською мовою, ніж володіє позивачка.

Межі розгляду справи та явка учасників справи

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст. 367 ЦПК України).

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла таких висновків.

Фактичні обставини справи та застосовані норми права

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою похилого віку, на момент посвідчення оспорюваних правочинів від 13.12.2018 її вік складав 80 років (а.с.14 т.1).

Згідно з довідкою від 26.07.2021 № 1541/03, виданою директором КПН «Виноградівська РЛ» позивачка перебуває на обліку у лікаря-невролога із 1996 року з діагнозом Хвороба Паркінсона з вираженим акінетико-ригідним синдромом, з вираженим порушенням функції та ходи (а.с.16 т.1).

Дана обставина також підтверджується наявною у справі медичною документацією амбулаторної картки ОСОБА_1 щодо неврологічних розладів здоров`я, поставленого діагнозу Синдром Паркінсона (а.с.41-48 т. 1).

З наданої до справи копії довіреності від 15.09.2021 слідує, що ОСОБА_1 уповноважувала на представництво ОСОБА_4 , при цьому від імені ОСОБА_1 , у зв`язку із хворобою Паркінсона, така довіреність була підписана на прохання довірителя за її дорученням іншою особою - ОСОБА_10 (а.с. 34 т. 1).

Встановлено, що ОСОБА_1 була спадкоємцем майна після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим їй було видано два свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.07.2018 на житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 0,0523 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за цією ж адресою, кадастровий номер 2121210100:00:005:0336 (а.с. 17, 20 т.1).

02.07.2018 право власності ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 19, 21 т.1).

13.12.2018 ОСОБА_1 вчинила заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Рішко О.І., яким заповіла своєму сину ОСОБА_4 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0523 га, кадастровий номер 2121210100:00:005:0336, та 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 (а.с.22 т.1)

У той же день, 13.12.2018, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено два договори купівлі-продажу (посвідчені цим же приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Рішко О.І. та зареєстровані в реєстрі за № 2443, № 2442), згідно з якими на користь відповідачки відчужено 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , та 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0523 га, кадастровий номер 2121210100:00:005:0336 за цією ж адресою (а.с. 27, 29 т. 1).

На підставі цих договорів купівлі-продажу від 13.12.2018 за відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частку вказаного житлового будинку та 1/2 частку земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 23-26 т. 1).

За змістом пункту 5 договору купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку (№ 2443) - продаж за домовленістю сторін здійснюється за 492 477 гривень, які продавець отримав від покупця до підписання цього договору. Зазначено, що сторони підтверджують факт повного розрахунку за вказану в цьому договорі 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами.

За змістом пункту 7 договору купівлі-продажу 1/2 частки земельної ділянки (№ 2442) - продаж за домовленістю сторін здійснюється за 18456,5 гривень, які продавець отримав від покупця до підписання цього договору. Зазначено, що сторони підтверджують факт повного розрахунку за вказаний в цьому договорі житловий будинок з надвірними спорудами.

Таким чином, відповідно до змісту оспорюваних договорів, нотаріус не була свідком передачі грошових коштів.

В судовому засіданні в суді першої інстанції допитані свідки надали показання щодо розмови, у якій брали участь вони та відповідачка, в якій остання у їх присутності визнала ту обставину, що передачі грошових коштів не відбулося.

Так, допитана у якості свідка позивач ОСОБА_1 дала показання, що вона згадує, що два-три роки тому вона з дітьми була у нотаріуса, де мова йшла про те, що будинок буде належати лише їй. Більше згадати нічого не може. Ствердила, що невістці ОСОБА_2 вона нічого не продавала. Розповіла, що невістка ОСОБА_2 одного дня наказала їй збиратися до нотаріуса, пояснила, що щось треба підписати. До нотаріуса вони йшли лише вдвох. Вона не пояснювала, що саме треба підписати. Всі документи мала при собі невістка ОСОБА_2 . Позивач підписала все. Не питаючи, що саме. В кабінеті нотаріуса були присутні нотаріус, позивачка та відповідачка. Їй ніхто не пояснював, що вона підписує, лише вказували місця, де треба підписати. Гроші відповідачка їй не передавала. Позивачка на запитання відповіла, що в побуті розмовляє угорською мовою, не має мобільного телефону, не зверталася ні до органів опіки, ні в будь-які інші організації з метою збору документів для оформлення правочинів. Не виходить із дому сама. Має неповну середню освіту, працювала швачкою на швейній фабриці з 1956 року, розписувалася про ознайомлення із технікою безпеки на виробництві, яка була викладена на українській мові. Відповідачка не проживає у будинку.

Свідок ОСОБА_11 в суді першої інстанції надала показання, за змістом яких вона є рідною донькою позивачки, а відповідачка є колишньою дружиною брата ОСОБА_4 . Перебуває із відповідачкою у нейтральних відносинах, які погіршилися після виявлення факту оформлення оспорюваного правочину. У сім`ї ОСОБА_12 була усна домовленість про те, що будинок батьків за адресою АДРЕСА_1 (доньці ОСОБА_4 ). Це була усна домовленість, яка озвучувалася у присутності їх батьків - ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , двох сестер та брата. Всі одноголосно дійшли згоди про це. Це було у формі попередньої усної домовленості, але реальних кроків для відчуження будинку на користь онучки поки що не робили. І навіть зараз не проти цього. Але їх невістка, відповідачка ОСОБА_2 , вирішила зробити інакше і здійснила оформлення правочину - договору купівлі-продажу половини будинку та земельної ділянки на її користь. На той час відповідачка працювала в Угорщині і час від часу поверталася додому. Про цей договір не знав ніхто із сім`ї, дізналися через деякий час і одразу заперечили його законність, тому що такої домовленості у сім`ї не могло бути. Про те, що їх мати відвідувала нотаріуса із відповідачкою - їм нічого відомо не було. Свідок ОСОБА_11 описує подію, яка відбувалася у будинку матері, де були присутні брат ОСОБА_4 , його колишня дружина ОСОБА_2 , та дві сестри - ОСОБА_11 та ОСОБА_14 . Брат розмовляв із відповідачкою на підвищених тонах, з приводу приховано оформлених відповідачкою правочинів. В ході розмови відповідачка почала стверджувати, що вона виплатила матері гроші, однак згодом вона зізналася, що грошей не передавала, зробила так на зло ОСОБА_4 .

На запитання свідок ОСОБА_11 відповіла, що після смерті їх батька ОСОБА_15 , діти разом із матір`ю відвідали нотаріуса для оформлення спадщини. Спадщина була оформлена одноосібно на маму - позивачку. У будинку зараз проживає її брат ОСОБА_4 із сім`єю та матір`ю (позивачкою).

Позивачка тривалий час із 1996 року хворіє на неврологічне захворювання - Паркінсона . За нею треба доглядати. Вона має проблеми із пам`яттю. Мама не говорила про те, що має намір продати половину нерухомого майна.

Позивачка стверджувала, що будинок згодом перейде її онучці ОСОБА_6.

Свідок ОСОБА_14 - інша донька позивачки - ствердила, що при житті їх батька у сім`ї було досягнуто усної домовленості про те, що будинок по АДРЕСА_1 , перейде онучці (доньці ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ) ОСОБА_6, або половина онучці, а половина - брату ОСОБА_4 . Свідок ОСОБА_14 не була присутня при укладанні оспорюваного правочину, дізналася про нього від брата, точного часу не пам`ятає, десь два-три роки тому. Свідок описала подію, яка відбувалася у будинку матері, де були присутні брат ОСОБА_4 , його колишня дружина відповідачка ОСОБА_2 , та дві сестри - ОСОБА_11 та ОСОБА_14 . Брат розмовляв із відповідачкою на підвищених тонах з приводу приховано оформлених відповідачкою правочинів. В ході розмови відповідачка почала стверджувати, що вона виплатила матері гроші, однак згодом відповідачка зізналася, що грошей не передавала, зробила так на зло ОСОБА_4 . Вони не погодилися із таким продажем і вимагали у відповідачки анулювати договір.

Свідок стверджувала, що мати (позивачка) запевняла їх, що не продавала нічого невістці. Мама розказувала, що йшла робити заповіт, а ніякі продажі не вчиняла і гроші не отримувала.

Свідок заявляла, що мати тривалий час хворіє, синдром Паркінсона , потребує догляду, має погану пам`ять у зв`язку із цим. Давно нікуди з дому не виходить. Кожного дня приймає ліки, що необхідно контролювати. З віком хвороба прогресує. Зараз маму доглядає брат.

Їх батьки (за життя батька) вирішили передати будинок онучці ОСОБА_6. Це була сімейна домовленість, оскільки батько допоміг їй та її сестрі збудувати будинки, а тому батьківський будинок справедливо залишається брату ОСОБА_4 .

Після смерті батька діти та їх мати (позивачка), відвідали нотаріуса для оформлення спадщини - в цілому на матір.

Свідок ствердила, що вони з матір`ю розмовляють на угорській мові. Угорською мати володіє добре. Українською - погано, на розмовному рівні.

Свідок ОСОБА_4 - син позивачки, пояснив, що відповідачка - його колишня дружина. Зараз вони не спілкуються із відповідачкою, є негативні відносини через те, що вона приховано оформила оспорювані правочини. Про це ОСОБА_4 нічого не знав. Крім того, про продаж будинку ніколи мова не йшла. На сімейних нарадах склалася усна домовленість про те, що весь будинок перейде його доньці. Однак, як повідомив свідок ОСОБА_4 , він заявив про необхідність переходу половини будинку у його власність, а іншої половини - його доньці. Цей варіант вони обговорювали ще з колишньою дружиною, відповідачкою. Але потім спілкування зіпсувалося і питання не було вирішене документально. Тому, коли свідок дізнався, що відповідачка приховано оформила половину будинку та земельної ділянки, то обурився і почав з`ясовувати щодо передачі відповідачкою грошей в оплату придбаного майна. Відповідачка відповідала, що то не його справа, та що гроші він «закопав». З того часу відносини зіпсувалися і відповідачка почала погрожувати вигнати його з будинку, заявляти, що вселиться у будинок з новим чоловіком, що він не суддя, щоб її судити за вчинене. З урахуванням того, що це дім, де він народився і виріс, дім його батьків, така ситуація є неприпустимою на його думку.

На запитання свідок відповів, що примірника оспорюваних договорів купівлі-продажу він не бачив, його у матері не було. Мати його запевняла, що не продавала хату, а їздила з відповідачкою складати заповіт. Мати українську мову розуміє погано, хворіє тривалий час на невиліковну хворобу Синдром Паркінсона. З матір`ю вони спілкуються угорською мовою. Відповідачка у будинку не проживає за будинком не доглядає, не користується ним, комунальні послуги не сплачує. За його показаннями, мати стверджувала, що не отримувала гроші в оплату за продаж будинку.

Свідок описав подію, яка відбувалася у будинку матері, де були присутні він, мати, його колишня дружина відповідачка ОСОБА_2 , та дві сестри - ОСОБА_11 та ОСОБА_14 . Між ним та відповідачкою відбулася розмова на підвищених тонах з приводу приховано оформлених відповідачкою правочинів. В ході розмови відповідачка почала стверджувати, що вона виплатила матері гроші, однак згодом відповідачка зізналася, що грошей не передавала, вчинила так на зло йому.

На запитання представника відповідача свідок ОСОБА_4 пояснив, що у них з колишньою дружиною на двох було декілька об`єктів житлової нерухомості, які вони за домовленістю поділили усно на майбутнє між своїми дітьми. Так, квартира дружини у смт. Королево мала відійти одному сину, будинок батьків дружини у с. Гудя перейшов навпіл на користь їх сина та на його користь. Будинок на АДРЕСА_1 має залишитись їх доньці.

Будинок у с. Гудя перейшов спочатку до нього та його дружини за договорами дарування по одній другій частині. Згодом його колишня дружина свою половину подарувала сину.

Вони жили разом із матір`ю - там у одному дворі дві хати. За мамою доглядала вона і свідок приходив.

Після розлучення у 2006 року життя у спільному дворі не склалося, тому він вирішив переїхати до с. Гудя, щоб дружина з дітьми залишалася в місті. Так вийшло, що колишня дружина в той період доглядала за матір`ю.

Свідок розповів, що з метою збору документів від імені матері, він попросив її дати довіреність на вчинення цих дій, роз`яснивши їй зміст та мету. Вона погодилася. І нотаріус Стойка С.М. погодилася посвідчити довіреність, однак коли побачила стан позивачки, поставила вимогу присутності свідків, тобто через її стан здоров`я не стала посвідчувати правочин.

Таким чином, допитані у суді першої інстанції свідки, у тому числі позивачка ОСОБА_1 , ствердили, що ОСОБА_2 визнала у розмові з ними ту обставину, що передачі грошових коштів за оспорюваними договорами купівлі-продажу не відбулося.

Апеляційний суд зауважує, що законодавство України вимагає проводити усі угоди вартістю вище 50 000 гривень у безготівковій формі - шляхом перерахування коштів з одного поточного рахунку (оформленого на фізичну особу - покупця) на інший (оформлений на фізичну особу - продавця), що регламентовано постановою №148 Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».

Позивачка на обґрунтування своїх вимог, зокрема, посилалася на відсутність факту передачі їй грошових коштів у сумі 510 933,50 грн. ,

Відповідачка не надала доказів на підтвердження перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , а також не довела факту передачі готівкою цих коштів позивачці до укладення договорів купівлі-продажу, не надала підтверджуючих доказів, зокрема, розписок чи інших належних і допустимих доказів щодо отримання позивачкою грошових коштів.

За таких обставин, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження передачі ОСОБА_2 грошових коштів позивачці ОСОБА_1 .

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 30.10.1990 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Виноградівського районного суду від 16.11.2006 у справі № 2-1185/2006 (а.с.39 т.1). Про розірвання шлюбу 13.07.2018 складено відповідний актовий запис №14 та видано свідоцтво серії НОМЕР_1 (а.с. 40 т. 1).

Тобто, відповідачка ОСОБА_2 є колишньою невісткою позивачки ОСОБА_1 (матері ОСОБА_4 ).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 12.12.2018 № 3234 у будинку за адресою АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_1 проживають ОСОБА_4 (син, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_2 (невістка, ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_5 (внук ІНФОРМАЦІЯ_6 ), ОСОБА_4 (внук, ІНФОРМАЦІЯ_7 ), ОСОБА_6 (внучка, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (а.с.89 т.1).

Розпорядженням голови Виноградівської РДА від 02.11.2018 № 327 (витяг, а.с.90 Т.1), надано дозвіл ОСОБА_1 на укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 1/2 частини будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , право користування якими має малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 90 т. 1).

При цьому зі змісту заяви від 23.10.2018, поданої до Виноградівської РДА від імені ОСОБА_1 , слідує, що в ній ставилося питання про надання їй дозволу на здійснення правочину - продажу майна, право на користування яким мають діти, а саме дозволу на укладання договору купівлі-продажу 1/2 частки будинку в АДРЕСА_1 , право користування яким має малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та земельної ділянки за цією адресою (а.с. 180 т. 1).

Однак таку заяву підписано саме ОСОБА_2 (про що свідчить підпис та зазначення особи, яка підписує документ), а не ОСОБА_1 (а.с.180, 28 т.1).

Стосовно цього факту ОСОБА_1 зверталася до відділення поліції № 1 Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області із заявою про вчинення кримінальних правопорушень (а.с. 185-188 т. 1).

Вказане підтверджує ту обставину, на яку посилалася позивачка ОСОБА_1 стосовно того, що вона не зверталася і не давала доручення, зокрема ОСОБА_2 , для звернення від імені позивачки до органу опіки і піклування з метою отримання дозволу для відчуження частки належного їй нерухомого майна.

Відповідно до статті 203 ЦК загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд. Ураховуючи викладене, під час розгляду справ про оспорення правочинів із вказаних підстав судам слід ретельно та достеменно встановлювати не тільки обставини, на які посилається позивач як на обґрунтування свого позову (чи є він особою похилого віку, чи є відчужуване майно його єдиним житлом, чи отримував він кошти за нього), а й обставини щодо посвідчення нотаріусом правочину. Зокрема, суди мають встановлювати, чи було прочитано текст правочину вголос нотаріусом зважаючи на похилий вік чи наявність певних хвороб у позивача, чи здійснювалось нотаріусом роз`яснення сторонам правочину його правових наслідків. Встановлення зазначених обставин може мати важливе значення для визначення того, чи усвідомлював (і якою мірою) позивач на момент укладення правочину його правову природу та юридичні наслідки.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 645/10160/15-ц, від 03 травня 2018 року у справах № 465/826/13-ц та № 334/7904/15-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19, від 24 травня 2023 року у справі № 337/5653/19.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення оспорюваного договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору.

Особа на підтвердження своїх позовних вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов неправильних висновків стосовно пред`явлених у даній справі підстав позову, помилково вважав, що судом повинна бути встановлена неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 225 ЦК України), а позивачем не надано висновок експерта, який має стосуватися стану особи саме на момент вчинення оспорюваних правочинів. Натомість у даній справі позивач посилався саме на правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки (ст. 229 ЦК України).

Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка ОСОБА_1 , зокрема, зазначала, що, укладаючи договори купівлі-продажу від 13.12.2018, помилилася щодо природи цих правочинів, зокрема, помилково вважала, що ці правочини є заповітами, складеними в рівних частках на користь сина ОСОБА_4 та онучки ОСОБА_6.

При цьому у той же день, 13.12.2018, у нотаріуса був укладений заповіт на користь сина ОСОБА_4 на 1/2 частку нерухомого майна (будинку та земельної ділянки).

Доводи відповідача та її представника про те, що ОСОБА_1 власноручно підписала оспорювані нею договори, а нотаріусом були роз`яснені наслідки укладених договорів купівлі-продажу - є безпідставними, оскільки сам по собі факт прочитання сторонами тексту договорів купівлі-продажу, роз`яснення їм нотаріусом суті укладених договорів не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання таких договорів недійсним.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірному житлі після укладення договору.

Позивачка вказувала, що вона є особою похилого віку (80 років на момент укладення спірних правочинів), внаслідок цього та хвороби з діагнозом Синдром Паркінсона потребує сторонньої допомоги, фактично проживає у будинку, який є її єдиним житлом та місцем проживання, через похилий вік та незадовільний стан здоров`я, недостатній рівень володіння українською мовою для розуміння юридичного змісту спірних правочинів, оскільки її мовою спілкування є угорська, неправильно розуміла зміст укладених правочинів та не мала намірів відчужувати житло відповідачці, оскільки бажала укласти заповіти в рівних частинах на користь сина ОСОБА_4 та онучки ОСОБА_6.

Також ОСОБА_1 зазначала, що вона не отримувала від ОСОБА_2 жодних коштів за договорами купівлі-продажу від 13.12.2018, посилалася на відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваними договорами і продовження проживання у спірному будинку після укладення договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, на якій він розташований.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши подані сторонами докази, оцінивши їх у сукупності, приходить до висновку про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження частки будинку та земельної ділянки, оскільки судом встановлено недоведеність факту передачі ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу від 13.12.2018, що спірний житловий будинок є єдиним житлом ОСОБА_1 , іншого житла вона не має та доказів протилежного до справи не надано, позивачка проживала у ньому та продовжує проживати після укладення спірних договорів купівлі-продажу, фактичної передачі спірного майна між сторонами не відбулося, а також враховує вік позивачки (80 років на час укладення правочинів), її стан здоров`я (покладений діагноз Хвороби Паркінсона) та потребу у догляді й сторонній допомозі.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, оскільки при укладенні договорів купівлі-продажу мала місце помилка щодо обставин, які мають істотне значення. Позивачка бажала укласти саме заповіти, а не договори купівлі-продажу. Вказаній помилці також сприяла та обставина, що в той же день, 13.12.2018, у нотаріуса було одночасно укладено заповіт на користь сина ОСОБА_4 на 1/2 частку спірного нерухомого майна. Під час укладення оспорюваних договорів волевиявлення ОСОБА_1 не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами купівлі-продажу від 13.12.2018.

Отже, оспорювані правочини не відповідають загальним підставам дійсності правочинів (частина третя статті 203 ЦК України), а тому відповідно до частин першої, третьої статті 215, частини першої статті 229 ЦК України їх слід визнати недійсними.

В той же час, стосовно вимог позивачки про скасування рішень про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , колегія зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

Згідно абзацу 3 частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV зокрема, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, задоволення позовних вимог про визнання на підставі судового рішення недійсними правочинів є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - повернення прав позивача на спірне майно у стан, що існував до укладення оспорюваних правочинів, при цьому дата і час дата і час державної реєстрації набуття речових прав за відповідачем, наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог про скасування рішень про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, а також 1/2 частку земельної ділянки, слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

За таких обставин справи, рішення суду першої інстанції, відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково - визнати недійсними укладені 13.12.2018 договори купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, а також 1/2 частини земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та в решті позовних вимог щодо скасування рішень про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, а також 1/2 частку земельної ділянки - відмовити.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В суді першої інстанції ОСОБА_1 було сплачено 908 грн за одну вимогу немайнового характеру (а.с. 143 т. 1), при цьому місцевим судом було відстрочено сплату судового збору в сумі 2724 грн за інші 3 вимоги немайнового характеру (а.с. 63-64 т. 1).

Пропорційно до 2 відмовлених вимог, враховуючи те, що за одну вимогу позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 908 грн, позивачка має доплатити на користь держави за 1 вимогу немайнового характеру 908 грн у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Відповідач пропорційно до 2 задоволених вимог, враховуючи факт відстрочення місцевим судом сплати судового збору позивачу, має сплатити саме на користь держави за 2 вимоги немайнового характеру 1816 грн судового збору у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 5448 грн (а.с. 27 т. 3). Відтак, пропорційно до 2 задоволених вимог, з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути 2724 грн у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05 липня 2023 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений 13.12.2018 приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Закарпатської області Рішко О.І., зареєстрований у реєстрі за № 2443.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0523 га, кадастровий номер 2121210100:00:005:0336, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, посвідчений 13.12.2018 приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Закарпатської області Рішко О.І., зареєстрований у реєстрі за №2442.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ 22030106; Код отримувача за ЄДРПОУ: 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106; *;101; РНОКПП; Судовий збір, стягнутий з ОСОБА_1 на користь держави, за рішенням № 299/4802/21) 908 гривень судового збору у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь держави (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ 22030106; Код отримувача за ЄДРПОУ: 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106; *;101; РНОКПП; Судовий збір, стягнутий з ОСОБА_2 на користь держави, за рішенням № 299/4802/21) 1816 гривень судового збору у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 2724 гривень у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 березня 2024 року.

Головуюча

Судді