Рішення

від 28.03.2024 по справі 638/11159/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/11159/21

Провадження № 2/638/659/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Цвіри Д.М.,

за участю секретаря Биковій Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» про визнання правочину удаваним і недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

21.07.2021 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу, якою просить:

- стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Позивача - ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) завдані збитки порядку регресу у розмірі: 19 793, 95 (дев`ятнадцять тисяч сімсот дев`яносто три) грн. 9 коп.;

- витрати по сплаченому судовому збору в розмірі: 908, 00 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. покласти на Відповідача на користь Позивача - ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

- витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 11 863, 80 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн. 80 коп. покласти на Відповідача на користь Позивача ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 посилається на те, що між ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №7053932-02-21-01 від 22.04.2019 року, за яким страховик зобов`язується відшкодувати шкоду заподіяну страхувальником життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля «Skoda Rapid», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 ».

У відповідності до умов даного Договору, ПрАТ «СК «ВУСО» взяло на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування.

19 вересня 2019 року о 14:22 год. в м. Харкові по вул. Шевченка, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Opel Vectra», д/н., державний реєстраційний номер « НОМЕР_4 », під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Skoda Rapid», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 » - під керуванням водія ОСОБА_3 .

В результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб «Skoda Rapid», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 », що підтверджується постановою Київського районного суду м. Харкова від 09.10.2019 року по справі №953/19422/19.

Згідно постанови Київського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2019 року по справі №953/19422/19, 19.09.2019 о 14:22 год. в м. Харкові, Відповідач, керуючи автомобілем Opel Vectra, д/н. НОМЕР_4 , біля буд. 198 по вул. Шевченка, невірно обрала безпечну швидкість руху, не врахувала дорожньої обстановки, не дотрималась безпечної дистанції з автомобілем Skoda Rapid, д/н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого сталося зіткнення з послідуючим зіткненням автомобіля Skoda Rapid, д/н. НОМЕР_3 з автомобілем Chevrole Aveo, д/н. НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_4 , які зупинились попереду. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Дії Відповідача були кваліфіковані як порушення п.п. 12.1, 13.1 Правил Дорожнього руху України, тобто вчинення правопорушення, що передбачене ст. 124 КУпАП.

Суд визнав ОСОБА_2 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Потерпіла особа від вищезазначеної ДТП - ОСОБА_3 (власник автомобіля «Skoda Rapid», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 ») звернулась до ПрАТ «ВУСО» із заявою на виплату страхового відшкодування.

Співробітниками ПрАТ СК «ВУСО» 25.09.2019 року було здійснено огляд автомобіля «Skoda Rapid», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 » та складено акт (протокол) огляду транспортного засобу - заява на виплату, фото-таблицю пошкоджень.

Згідно рахунку-фактури №0000004047 від 24.09.2019, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Skoda Rapid», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 » склала 86 734,74 грн.

Факт ДТП 19.09.2019 року визнаний ПрАТ СК «ВУСО» страховим випадком, що підтверджується Страховим актом №12436-02 від 11.10.2019 року.

Виконуючи взяті на себе зобов`язання по Договору №7053932-02-21-01 від 22.04.2019, на підставі страхового акту, на виконання вимог ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст.993Цивільного кодексуУкраїни, співробітниками ПрАТ СК «ВУСО» було проведено розрахунок суми страхового відшкодування та здійснено виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи (через автосервіс) та в рахунок несплаченого страхового платежу в сумі 83 742, 12 грн., що підтверджується платіжним дорученням про оплату страхового відшкодування №27228 від 11.10.2019 та довідкою-підтвердження заліку страхового відшкодування.

Згідно страхового акту №12436-02 від 11.10.2019, сума страхового відшкодування в розмірі 74 451, 92 грн. перерахована на рахунок СТО, де проводився відновлювальний ремонт автомобіля «Skoda Rapid», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 » - ФЛП ОСОБА_5 та в розмірі 9290, 20 грн., зарахована в рахунок несплаченого страхового платежу ОСОБА_3 за Договором №7053932-02-21-01 від 22.04.2019.

Враховуючи вищенаведене, загальний розмір фактично понесених витрат ПрАТ «СК «ВУСО» склав: 83742, 12 грн.

Транспортний засіб, яким керував Відповідач, був забезпечений Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту №АО/1314978 на момент ДТП 19.09.2019 року в ТДВ «Міжнародна Страхова Компанія».

ТДВ «МСК» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК «ВУСО» в межах ліміту передбаченого Полісом №АО/1314978 з урахуванням амортизаційного зносу та вирахуванням розміру франшизи.

Враховуючи недостатність страхової виплати, для повного відшкодування завданої шкоди Відповідач повинен виплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою страхової ТДВ «МСК», що склала - 19793, 95 грн.

Як вбачається з вищенаведеного, право регресної вимоги виникло у ПрАТ «СК «ВУСО» з моменту виплати страхового відшкодування, тобто 11.10.2019, що підтверджується платіжним дорученням.

Отже, відшкодувавши матеріальну шкоду заподіяну Відповідачем внаслідок ДТП 19.09.2019 року, ПрАТ СК «ВУСО» отримало право регресної вимоги до Відповідача щодо стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, а саме 19 793, 95 грн.

З огляду на викладене саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

З вищенаведеного вбачається те, що в розумінні статей Цивільного кодексу України, Закону України «Про страхування», у Відповідача виникло зобов`язання перед ПрАТ «СК «ВУСО» відшкодувати завдані збитки в порядку регресу в розмірі виплаченого страхового відшкодування, а саме: 19 793, 95 грн.

16.11.2020 між ПрАТ «СК «ВУСО» (Первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (Новий кредитор) укладено Договір № 16/11/2020 про відступлення права вимоги від 16.11.2020, відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору. В тому числі, Новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором №7053932-02-21-01 від 22.04.2019 року.

Таким чином, до Позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з Відповідача вищевказаної суми боргу.

З метою досудового врегулювання спору, 16.12.2020 року Відповідачу було направлено Вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу (рекомендовані листи №0102121213068, №0102121213076 які отримані Відповідачем). Проте, Відповідач проігнорував дану вимогу та не почав проводити ніяких платежів Позивачу. В зв`язку з тим, що Відповідач не погашає заборгованості в добровільному порядку, Позивач змушений звернутись до суду за захистом свої прав та законних інтересів у спосіб, який передбачений нормами ЦК України (п. 8 ч. 2 ст. 16).

08.09.2020 року між ФОП « ОСОБА_1 », з одного боку (надалі-«Клієнт»), та Адвокатським об`єднанням «АДВОКАТУС», ЄДРПОУ 43390517 в особі Голови Адвоката Самойленко Петра Миколайовича, який діє на підставі Статуту та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 24.01.2019 року №6314 (нададі - Адвокат), був укладений договір № 07 про надання правової: (правничої) допомоги від 08.09.2030 року.

Таким фахівцем у галузі права, який дійсно надає Позивачу правничу допомогу у цій справі є адвокат Самойленко П.М. та Адвокат Трикоз Д.Є, що підтверджується договором про надання правової (правничої) допомоги та ордером на представництво адвокатом.

Попередній розмір судових витрат становить - 12 771, 80 грн. (908, 00 грн., що являє собою судовий збір сплачений за подання даної позовної заяви, а також витрати у розмірі 11 863, 80 грн, на оплату правової (правничої) допомоги адвоката ) відповідно до Договору про надання правової (правничої) допомоги №07 та актом приймання - передачі правової (правничої) допомоги №6 від 02.03.2021 року).

Ухвалою від 21.09.2021 позов прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

20.10.2021 через канцелярію суду надійшов відзив відповідача на позов, яким просила відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи тим, що застосовано невірні норми матеріального права, а тому дана шкода відшкодовується в порядку суброгації, а не в порядку регресу, тому винна особа повинна відшкодувати шкоду в межах фактичних витрат здійснених відповідачем, а не на підставі розрахованого страхового відшкодування, згідно умов, визначених у договорі страхування.

Цивільна відповідальність ОСОБА_3 , як власника автомобіля марки «Skoda Rapid» державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 », застрахована в ПрАТ «СК «ВУСО», згідно договору №7053932-02-21-01 від 22.04.2019, обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності.

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди поліс був чинним, а вказана дорожньо-транспортна подія, є страховим випадком, що підтверджується Страховим актом №12436-02 від 11.10.2019, наданим позивачем до позовної заяви.

Страховою компанією визначається фактичний розмір шкоди, спричиненої позивачу при скоєнні ДТП та у повному обсязі ця шкода відшкодовується. Щодо розрахунку позивачем розміру страхового відшкодування, зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

ПрАТ «СК «ВУСО», не витребувано розрахунок авто-товарознавчого дослідження вартості матеріального збитку.

Позивач у позовній заяві зазначає, що згідно рахунку фактури №00000004047 від 24.09.2019 року, вартість відновлюваного ремонту автомобіля «Skoda Rapid» державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 », склала 86 734,74 грн., але висновок експертного автотоварознавчого дослідження, відсутній.

Посилання позивачана звітпро оцінкутранспортного засобуавтомобіля «SkodaRapid»державний реєстраційнийномер « НОМЕР_3 »та рахунокфактуру №00000004047від 24.09.2019року,яким визначеновартість матеріальногозбитку,завданого врезультаті пошкодженняавтомобіля приДТП,складає 86734,74,не можебути прийнятийдо уваги,оскільки нівідповідач,ні власникавтомобіля маркиChevroleAveo державний реєстраційний номер « НОМЕР_5 », ні представник ТДВ «Міжнародна Страхова Компанія», не були присутні при проведенні дослідження, а по- друге відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Акт (Протокол) огляду транспортного засобу від 25.08.2019 року, наданий до позовної заяви, невідомо ким складений, підписаний тим, хто складав. Не зрозуміло чи він є фахівцем необхідної освіти та спеціальності для складання опису пошкоджень, чи є він експертом, оцінювачем, чи є у нього процесуальні повноваження для складання акту огляду автомобіля. В матеріалах справи відсутнє кваліфікаційне свідоцтво.

Крім того, відповідач звертає увагу, на помилки в акті, а саме: у графі «Під час огляду ТЗ виявлено» - не зазначено площу або довжину пошкоджень.

В акті огляду не вказана інформація про попередні можливі ремонтні впливання та технічний стан автомобіля до події. Фото в матеріалах справи заниженого формату, що не дає можливості розгледіти характер та об`єм пошкоджень.

Матеріальна шкода визначена ПрАТ «СК «ВУСО» по рахункам СТО, а не згідно Методики товарознавчої експертизи й оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України й Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/2092, зареєстрована в Міністерства юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395 (в редакції наказу Міністерства юстиції України й Фонду державного майна України від 24.07.2009 №1335/5/1159, а саме: не застосовані програмні продукти для розрахунку матеріальної шкоди (згідно Методики, додаток 8 Методики); не зазначений курс НБУ SЄ на дату події, вартість нормо часу для регіону (в рахунках цього не має), чим порушений п.8.5.3 Методики; не вказані об`єми працеміськостей ремонтних впливань при ремонті складових та їх пофарбуванні.

В матеріалах відсутні підтверджуючи документи про те, що власником автомобіля були в повному обсязі сплачені всі рахунки по відновленню автомобіля. Наявність рахунків в справі це тільки наміри ремонтних підприємств, а не факт отримання грошових коштів.

Вищезазначені обставини, привели до не об`єктивної претензії, зазначеної у позовній заяві та не підтверджений, згідно чинного законодавства реальний збиток, нанесений потерпілому. Позивач неправомірно розраховує розмір шкоди, ним не надано доказів купівлі запчастин, проведення відновлювального ремонту та реальних затрат, що він поніс внаслідок ДТП.

На даний час, невідомо чи відремонтований автомобіль та які фактично витрати поніс позивач на його ремонт, тому у відповідності із діючим законодавством та страховим полісом, реальний розмір спричиненої шкоди, невідомий.

Позивачем не надано акт виконаних робіт на ремонт автомобіля та документи підтверджуючі кому та в якому розмірі, позивач заплатив грошові кошти, відсутні квитанції щодо сплати грошових коштів. Таким чином, звіт про оцінку транспортного засобу отримано з порушенням порядку, встановленого законом, що викликає сумніви в його достовірності. Також не дотримано вимог ЗУ «Про оцінку» та національним стандартом № 1.

Оскільки Звіт про оцінку КТЗ, методичні підходи, методи та оціночні процедури застосовано з порушенням вимог НСО №1, Методики товарознавчої експертизи, а провести авто товарознавчу експертизу не виявилось можливим у зв`язку з ненаданням пошкодженого транспортного засобу, жодного належного доказу про суму збитку не надано, тому відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим на думку відповідача позов не підлягає задоволенню.

23.10.2023 ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ФОП ОСОБА_1 та ПАТ «Страхова компанія ВУСО», якою просила:

- поновити строк для подання зустрічної позовної заяви;

- зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 , ПрАТ «СК «Вусо» про визнання правочинів удаваним і недійсним - задовольнити повністю;

- договір про відступлення прав вимоги №16/11/2020 від 16.11.2020 року, укладений ФОП ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Вусо» - визнати удаваним;

- договір про відступлення прав вимоги №16/11/2020 від 16.11.2020 року укладений ФОП ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Вусо» - визнати недійсним, в обґрунтування зустрічного позову вказувала на те, що в обґрунтування позовних вимог вказано що, 16.11.2020 року між ПрАТ «СК «Вусо» та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір №16/11/2020 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору. Відповідно, Новий кредитор вважає що отримав право на вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором №7053932-02-21-01 від 22.04.2019 року.

Ознайомившись з текстом зазначеної вище позовної заяви, Відповідач (за первісним позовом) заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та вважає їх необґрунтованими та неправомірними виходячи з наступного.

Оскільки задоволеннязустрічного позовуповністю виключитьзадоволення первісногопозову,між зустрічнимта первіснимпозовами євзаємозв`язок таїх спільнийрозгляд призведедо більшшвидкого і правильного розгляду спору, вважаємо за необхідне заявити свої вимоги у формі зустрічного позову.

16 листопада 2020 року між ПрАТ «СК «ВУСО» (Первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (Новий кредитор) було укладено Договір №16/11/2020 про відступлення права вимоги від 16 листопада 2020 року.

Відповідно до п. 2.1. вказаного договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої права вимоги до Боржників, а Новий Кредитор набуває право вимоги Первісного кредитора за укладеними Договорами страхування та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює Ціні договору в порядку та строки встановлені цим договором.

Вищезазначений договір, укладений між ПрАТ «СК «ВУСО» (Первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (Новий кредитор), є удаваним та укладений для приховання договору факторингу між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем, який за своєю правовою природою є договором, спрямованим на надання фінансових послуг, право на здійснення яких мали лише банківські установи або суб`єкти господарювання, які мають відповідну ліцензію.

Згідно зі ст.1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Визначення факторингу міститься у ст. 49 закону «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.99 №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ч. 3 ст. 1079 ЦК України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст.7 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, аналіз ст.ст. 512, 1077 ЦК України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.

Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.

Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги.

Предметом договору факторингу згідно зі ст. 1078 ЦК України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 ЦК України).

Оскільки факторинг згідно з п.З 3 ч.1 ст. 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Аналіз ч. 1ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України, ч. 5 ст. 5 Закону «Про банки і банківську діяльність», п. 1 ч. 1 ст. 1 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» свідчить про те, що суб`єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У розумінні п. 11 ч.1 ст. 4 вказаного закону факторинг є фінансовою послугою.

Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 13.04.2016 у справі №910/8670/15-г (3-226гс16), у постанові Великої палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/6659/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3.04.2019 у справі №591/4552/17.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року № 2664-111 (з наступними змінами та доповненнями) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються такі послуги, зокрема, факторинг.

В положеннях ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України. Ліцензія, яка надається для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, не може передаватися третім особам.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Постановою Верховного Суду України від 10.07.2007 р. № 26/347-06- 6531, визначено поняття договору факторингу, що його містить ЦК України, як такий, що спрямований на фінансування однією стороною іншої шляхом передачі в її розпорядження певної суми громових коштів. Тобто, наявне надання фактором послуги. Вона надається за плату, розмір якої визначається договором. При цьому грошова вимога, яка передається клієнтом фактору, не може бути платою за надану останнім фінансову послугу. Отже, якщо за договором факторингу за певну винагороду передається право вимоги грошового боргу, то такий договір є договором факторингу, за яким фактором може бути лише банк або інша фінансова установа.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як кредитні операції у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої ст. 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону, фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

У частині першій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Разом із тим, щодо суб`єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.

Згідно п 2.2. Договору №16/11/2020 про відступлення права вимоги від 16.11.2020 року, загальний розмір заборгованостей Боржників, Право вимоги до яких відступається згідно цього Договору, складає: 1617208 гривень 40 коп. (один мільйон шістсот сімнадцять тисяч двісті всім гривень 40 копійок), згідно Реєстру прав вимог, який Складається Сторонами в паперовому та електронному вигляді за формою, що наведена у Додатку 1 до цього Договору.

Пунктом 4.1. зазначеного договору вказано, що ціна договору складає 242581 грн. 26 коп. (двісті сорок дві тисячі п`ятсот вісімдесят одна гривня 26 копійок).

Внаслідок чого, є місце прийти до висновку, що ПрАТ «СК «Вусо» (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ОСОБА_2 (боржника) в обмін на грошові кошти, які ФОП ОСОБА_1 (новий кредитор) зобов`язався сплатити первісному кредитору.

Тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

За таких обставин ФОП ОСОБА_1 надало ПрАТ «СК «Вусо» послугу у вигляді сплати на його користь 242 581 грн. 26 коп.

А ПрАТ «СК «Вусо», в свою чергу, фактично сплатив ФОП ОСОБА_1 винагороду в розмірі 1617208 гривень 40 коп. у вигляді різниці між вартістю вимоги, пред`явленої в подальшому до ОСОБА_2 та її вартістю, що є ціною договору факторингу.

Наведене свідчить про те, що укладений між ПрАТ «СК «Вусо» та ФОП ОСОБА_1 оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.

З укладенням договору про відступлення прав вимоги від 16.11.2020, відбулася заміна ПрАТ «СК «Вусо», який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу особу, - ФОП ОСОБА_1 , який не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу

А тому за таких обставин, вважаємо що можна прийти до висновку, що вказаний Договір про відступлення прав вимоги від 16.11.2020 є удаваний.

Крім того, оскільки ФОП ОСОБА_1 не є фінансовою установою, тому, на думку позивача, оспорюваний договір суперечить положенням ч. 3 ст. 1079 ЦК України та ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", що є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою від 29.10.2021, зустрічну позовну заяву залишено без руху.

02.11.2021,позивачем поданочерез канцеляріюсуду відповідьна відзив,яким наполягавна задоволенніпозову,обґрунтовуючи наступним:шкода завданавнаслідок взаємодіїкількох джерелпідвищеної небезпеки,відшкодовується назагальних підставах,а саме:шкода,завдана однійособі звини іншоїособи,відшкодовується винною особою. Відповідно до статей 1166, 1187ЦК Українишкода,завдана особічи майнуфізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно постанови Київського районного суду м. Харкова від 09.10.2019 по справі №953/19422/19, суд встановив факт порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України та визнав її винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській і цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правопорушення та вина Відповідача за ст. 124 КУпАП судом раніше вже встановлені і повністю доведені згідно постанови Київського районного суду м. Харкова від 09.10.2019 по справі №953/19422/19 та доказуванню не підлягає.

Згідно ст. 1188 ЦК України шкода, яка завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Порушення Відповідачем Правил дорожнього руху при керуванні джерелом підвищеної небезпеки, знаходиться у причинному зв`язку із завданням шкоди, проте нести відповідальність завдану матеріальну шкоду у розмірі не покритому страховою виплатою останній відмовляється.

Отже, сума страхового відшкодування у розмірі 19793, 95 грн. має бути виплачена в порядку регресу Відповідачем, як водієм, що спричинив ДТП.

Таким чином, відповідно до ст. 1191 ЦК України Відповідач - ОСОБА_2 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 зобов`язана відшкодувати збитки за завдану нею матеріальну шкоду, пошкодженням автомобіля «Skoda Rapid» державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 » в порядку регресу в сумі 19 793, 95 грн.

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власник| наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим треті особам унаслідок скоєння дорожньо - транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтересі: що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правові відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхуванні відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної приводи породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язково страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11599,1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим, правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема, діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі, володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як вказує ст.993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) за кожним страховим випадком суперечило б меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди, а тому стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає виключні випадки, за яких страховик може подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Згідно із ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки цивільно-правова відповідальність Відповідача була забезпечена Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспорті засобів №АО/13 14978 у ТДВ «Міжнародна Страхова Компанія», то страховик потерпілої особи від дорожньо-транспортної пригоди, що трапилась 19 вересня 2019 - ПрАТ «СК «ВУСО» звернулось до ТДВ «МСК» з регресною вимогою про відшкодування шкоди.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються саме Законом України «Про обов`язкове страху цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

Згідно ст. 29 цього ж Закону, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу у порядку, встановленому законодавством...»

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, страхова компанія, згідно договору обов`язкового страхування - цивільно-правової відповідальності власників, а відшкодувати витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, тобто матеріальний збиток, завданий власнику колісного транспортного засобу в результаті його пошкодження під час ДТП.

За змістом обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним у Полісі і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу.

У відповідності до вимог ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів», ТДВ «МСК» у виплаті страхового відшкодування обмежений сумою страхової виплати на відновлення з урахуванням зносу, а не сумою ліміту відповідальності.

Відповідно до пункту 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державно майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395) значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва СД та 7 років для інших легкових КТЗ. При цьому є виключення з даних випадків коли застосовується коефіцієнт фізичного зносу.

Після проведення експертом ТДВ «МСК» дослідження фізичного зносу складових транспортного засобу «Skoda Rapid», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 » визначення фізичний зносу транспортного засобу на день страхового випадку було зроблені розрахунок суми страхового відшкодування, що підлягала виплаті.

Таким чином, згідно регресної вимоги ПрАТ «СК «ВУСО», ТДВ «МСК» розрахувало суму страхового відшкодування: вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових та запасних частин згідно Поліса №АО/1314978 та вирахуванням розміру франшизи у сумі 1000 грн.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, після здійснення власних розрахунків ТДВ «МСК» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК «ВУСО».

Враховуючи недостатність виплати здійсненої ТДВ «МСК» для покриття страхових витрат, Позивач відповідно до ст.ст. 1191, 1194 ЦК України просить стягнути з Відповідача збитки в сумі 19793,95 грн.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 988 ЦК України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

В силу ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ст. 29 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових су,. зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В силу ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Верховного Суду від 15.10.2020 року у справі №755/7666/19 зроблено висновок про те, що відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Верховний Суд у постанові від 04.10.2019 в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691 цс 15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичні зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювали ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страхові відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 20 року у справі № 754/1 114/15-ц (провадження № 611156св 18). від 13 червня 2019 року у справі 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/27821 (провадження JV' 61-11244св19). від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження 61 -30908св 18). від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св 19).

Посилання Відповідача на те, що розмір завданої майнової шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика і це є підставою для відмови у стягненні майнової шкоди з нього не відповідає фактичним обставинам розглядуваної справи та є помилковими з огляду на таке.

Відносини між ОСОБА_2 та ТДВ «МСК», яким було застраховано автомобіль «Opel Vectra», д/н., державний реєстраційний номер « НОМЕР_4 », регулюються умовами, визначеними в договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та Закону № 1961-IV, яким зокрема передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Крім того, Договором (полісом) обов`язкового страхування №АО/1314978 від 23.11.2019 передбачено франшизу в сумі 1000 грн.

Різниця між виплаченою ТДВ «МСК» сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

За таких обставин саме з ОСОБА_2 , як особи винної у вчиненні ДТП, слід стягнути на користь ФОП ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, заподіяної власнику транспортної засобу, суду необхідно виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової авто - товарознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

06.07.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суд, дійшов висновку, що звіт про оцінку транспортного засобу - лише попередній оціночний документ, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт з ремонту автомобіля платником ПДВ.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач документально підтвердив розмір і оплату проведеного ремонту автомобіля, вартість якого визначена виконавцем робіт (СТО) з урахуванням ПДВ.

Таким чином, у страховика у зв`язку з настанням страхового випадку виник обов`язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних затрат, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв`язку з понесенням витрат на оплату ремонту автомобіля, але виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу деталей, ПДВ та з вирахуванням франшизи.

Отже, Прат «СК «ВУСО», здійснивши виплату страхового відшкодування, набуло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, а тому саме Відповідач повинен відшкодувати завдані збитки, що підтверджені документами СТО ФОН « ОСОБА_5 », де проводився ремонт пошкодженого автомобіля «Skoda Rapid», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 ».

Ухвалою від 23.11.2021, зустрічний позов ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» про визнання правочину удаваним і недійсним, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу після усунення недоліків. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом та ухвалено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

29.12.2021 позивачем за первісним позовом подано відзив на зустрічну позовну заяву, яким просив задовольнити позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічної позову повністю, обґрунтовуючи тим, що зі змісту укладеного Договору про відступлення права вимоги №16/11/2020 від 16.11.2020 вбачається, що вказаний Договір є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна зі сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, також спірний договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

З огляду на вищезазначене, доводи позивача за зустрічним позовом про те, що оспорюваний правочин є договором факторингу, за яким надано фінансову послугу без відповідного дозволу (ліцензії), що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч. 1 ст. 227 ЦК України є безпідставними, необґрунтовані та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Так, згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язань клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Розмежування розглядуваних договорів здійснюється, також, за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Отже, у даному випадку відбулась цесія, оскільки відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору, шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним. В останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ч. 3 ст. 656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, вищевикладене, із підстав зазначених відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним) договір не може бути визнаний недійсним та удаваним.

Факторинг є фінансовою послугою в розумінні Закону №2664-111 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тобто операцією з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку; однак, згідно зі статтею 49 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» як кредитні операції в цій статті розглядаються операції, зазначені в п. 3 ч. 3 ст. 47 цього Закону, а також факторинг, який визначається як придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів.

Таким чином, із сукупного аналізу положень наведеного вище законодавства та визначення договору факторингу, наведеного у статті 1077 ЦК України, вбачається, що основні права та обов`язки сторін за цим договором полягають у здійсненні фінансування з метою отримання прибутку шляхом передачі грошових коштів іншій стороні за плату, обумовлену договором, а відступлення права вимоги є складовою частиною господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

За договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги) до третьої особи (боржника).

Є й інше визначення в ст. 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»: факторинг -1 придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Отже, ст. ст. 512, 1077 ЦК України розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Що ж до суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги, то учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

По суті, єдиним критерієм за яким ВС розмежовує цесію від факторингу є наступним: «Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткові плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України)» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 справі № 909/968/16, а також постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 910/13731/18, та постанова Верховного Суду в 16.04.2019 у справі № 916/144/17, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 11.12.2019 у справі! 127/8772/17-ц).

Водночас, за приписами частини першої статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконані вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

У такому випадку перехід до фактора прав на всі одержані від боржника суми відбувається в силу вказівки закону, є умовою та ознакою здійснення відповідної господарем операції у вигляді фінансової послуги, а не платою за цю послугу обумовленою договором.

Адже законодавець розмежовує договори факторингу на безоборотний, за яким відбувається придбання права грошової вимоги та набуття одержаних за цією вимогою сум у цілому, а клієнт відповідає перед фактором за недоотримання грошової суми від боржника, та забезпечувальний, що регулюється ч. 2 ст. 1084 ЦК України.

Основною відмінністю договору факторингу від інших договорів є його оплатний характер, тобто те, що він має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною, шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів за відповідну плату, розмір якої визначаєте договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Вказана правова позиція наведена, зокрема в постановах Верховного суду України і 06.07.2015 року у справі №6-301цс15, від 10.07.2007року у справі №26/347-06-6531, від 10.07.1 у справі №6-301цс15, постановах Верховного Суду від 21.03.2018року по справі №910/2489/1 від 30.01.2018року по справі №904/9839/16 .

Отже, обов`язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги. При ньому, таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки.

Відповідно, здійснення фінансування первісного кредитора шляхом купівлі у нього нові кредитором права грошової вимоги, що, зокрема, допускається за договором факторингу (ч. 1 ст. 1084 ЦК України), за відсутності обов`язку у первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання таких послуг не є підставою для кваліфікації договору факторингу.

В такому випадку за відсутності плати первісного кредитора за надані йому послуги між сторонами виникають правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги, до яких застосовуються положення про відступлення права вимоги.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2017 року у справі № 922/5334/15, у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №910/7320/17.

Крім того, факторинг становить регулярно здійснювану операцію, за якою на фактора покладаються певні додаткові обов`язки та який діє і після того, як фактор виплатив клієнту кошти, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту, коли боржник виплатить факторові кошти за первісним договором.

Водночас статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити.

Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Цей договір може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога немає особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, варто зазначити, що Договір про відступлення права вимоги №16/11/2020 від 16.11.2020 року, за своєю правовою природою був оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна зі сторін не передала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату.

При відступлені права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором (стаття 514 ЦК України).

Таким чином, набуття новим кредитором - ФОП ОСОБА_1 за Договором відступлення права вимоги №16/11/2020 від 16.11.2020 року прав вимоги щодо боржників, які виникли у первісного кредитора - ПрАТ «СК «ВУСО», до моменту укладення цього договору, не суперечать ознакам та змісту договору цесії.

Ще однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги є те, що за договором факторингу клієнт отримує послугу, що полягає у передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість.

На відміну від цього, договір факторингу діє також після того, як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Відповідно до п.10.1. Договору про відступлення права вимоги №16/11/2020 від 16.11.2020 року, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Слід наголосити, що сторонами вищевказаного договору, було повністю виконано свої зобов`язання за договором, що свідчить про припинення будь-якої взаємодії між ФОП ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «ВУСО» після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника.

Враховуючи той факт, що Договір №16/11/2020 від 16.11.2020 про відступлення права вимоги не містить ознак договору факторингу, зокрема жодній із сторін не надавались жодна фінансова послуга, жодна із сторін не передавала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що даний договір є договором факторингу. Крім того, зміст договору №16/11/2020 від 16.11.2020 не суперечить чинному законодавству. Договір укладений належним чином та є дійсним.

Відтак, новий кредитор - ФОП ОСОБА_1 набув прав вимоги щодо боржників (згідно Додатку №1 до Договору відступлення права вимоги №16/11/2020 від 16.11.2020 року), які виникли у первісного кредитора - ПрАТ «СК «ВУСО», до моменту укладення цього договору, що відповідає ознакам та змісту договору цесії та жодним чином не суперечить його вимогам. Договір укладений без будь-яких правопорушень відповідно до приписів чинного законодавства, що свідчить про дійсність.

Одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до судової практики, судами визначено, що відступлення права вимоги «за номінальною вартістю» свідчить про те, що покупець не отримує винагороди за таке відступлення, що свідчить про відсутність ознак фінансування.

Однак таке розмежування не дає абсолютно ніякої чіткої картини та містить логічну прогалину.

Так як цесія може бути грошова, вимоги щодо форми договору факторингу як містяться в ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є дуже умовними і можуть міститися і в договорі цесії, мета укладення цесії може бути будь-якою і не має правового значення, відступлене право вимоги може перевищувати ціну яку сплачує покупець вимоги.

Щодо розмежування за предметом договору, то згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 червня 2020 року по справі № 916/1410/19, Верховний суд зазначив, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, в яких заміна кредитора не допускається (ст. 515). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги: як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, а договору факторингу - отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися лише за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, який може встановлюватися по-різному: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо правовимоги відступається«за номінальноювартістю» безстягнення факторадодаткової плати,то відносинфакторингу невиникає,а відносинисторін регулюютьсязагальними положеннямипро купівлю-продажз урахуваннямнорм щодозаміни кредиторау зобов`язанні(ч.3 ст. 656 ЦК України).

Фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом мати статус страховика та надавати страхові послуги, оскільки такі надаються лише юридичними особами, які спеціальні створені для здійснення страхової діяльності та одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Як вбачається з обставин справи, з укладенням договору про відступлення права вимоги за договором, відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, який є юридичною особою, спеціально створеною для здійснення страхової діяльності та такою, що одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності - ПрАТ «СК «ВУСО», на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , який в силу Закону не є страховиком і не може надавати страхові послуги згідно з наведеними нормами права.

Отже, відступлення права вимоги за договором страхування на користь фізичної особи не суперечить положенням ч. 3 ст. 512 ЦК України (Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом) та ст. 979 ЦК України (За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору), оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі договору страхування, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, страховик - юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.»

Аналогічна позиція вже висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в кредитних правовідносинах щодо кредитодавця, яким може бути банк або інша фінансова установа, до яких в силу закону не відноситься фізична особа (справа № 909/968/16).

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) надав невірну кваліфікацію даним правовідносинам та ототожнив деліктні зобов`язання з кредитними.

Натомість існує численна судова практика у аналогічних спорах, щодо відшкодування шкоди в порядку регресу та вірним віднесенням договору відступлення права вимоги - до договору цесії: постанова Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2021 року по справі №641/9207/20, постанова Хмельницькогоапеляційного суду від 09 вересня 2021 року по справі №686/1189/21, постанова Малиновського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2021 року по справі №523/14040/21.

Ствердження відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним), про те, що договір №16/11/2020 від 16.11.2020 року про відступлення права вимоги є недійсним та укладений з порушенням вимог Закону є безпідставним та непідтвердженим жодним доказом.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним), помилково твердить, що укладений договір відступлення права вимоги (цесії), є фактично договором факторингу, та укладений з порушенням приписів чинного законодавства.

Договір є чинним та не був укладений для приховування іншого правочину - договору факторингу.

Отже, враховуючи вищевикладене, здійснивши правовий аналіз умов договору відступлення права вимоги, укладений договір між ФОП ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «ВУСО» не є договором факторингу, а розмір грошової вимоги, відступленої за цим договором, дорівнює ціні її відступлення, у зв`язку з чим даний договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором цесії.

ФОП ОСОБА_1 є єдиним власником прав вимоги відшкодування у порядку регресу збитків, завданих потерпілому за Договором №16/11/2020 про відступлення права вимоги від 16.11.2020 року.

Право вимоги відшкодування збитків в порядку регресу за договором страхування, яке перейшло від ПрАТ «СК «ВУСО» до ФОП ОСОБА_1 за оскаржуваним договором про відступлення права вимоги не є валютними операціями, які вимагають наявності генеральної або спеціально індивідуальної ліцензії, через що посилання Відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним) на те, що у сторони оскаржуваного правочину було відсутнє право на придбання права вимоги, є безпідставними.

Оскаржуваний договір №16/11/2020 від 16.11.2020 року по суті є договором відступлення права вимоги (цесії), між сторонами правочинів під час укладання оскаржуваного договору про відступлення прав вимоги було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, та, доводи Відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним) про визнання цього правочину недійсним та удаваним не знайшли свого підтвердження, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203. 215 ЦК України підстав для визнання такого договору недійсним.

Позивач за зустрічним позовом (Відповідач за первісним) не довів, що оскаржуваний догові; був укладений з порушенням вимог закону, чи є таким, що порушує публічний порядок, або має інші підстави для визнання правочину недійсним, передбаченими статтями 203, 215 ЦК України, і всупереч статей 12,81ЦПК України не надав належних, достатніх і допустимих доказів, що укладеним договором про відступлення права вимоги були порушені будь-які його права.

22.05.2023 через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 подано додаткові пояснення по справі, якими він повністю заперечував проти зустрічної позовної заяви та пояснив, що презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. З цих підстав Відповідач діяв в межах приписів письмової угоди, а саме Договір добровільного страхування наземного транспорту №7053932-02-21-01 від 22.04.2019 і правомірність таких дій узгоджується висновками Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.11.2019 у справі справа № 760/15623/15-ц.

Страхова діяльність - це врегульована нормами права, здійснювана на підставі ліцензії господарська діяльність суб`єктів господарювання (страховиків), пов`язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) за рахунок грошових фондів (страхових резервів), які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів, щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків).

Чинне законодавство не передбачає наявність ліцензії для отримання компенсації завданих збитків, (відновленого порушеного права) яке прямо передбачене ст. 22 ЦК України.

Відповідно до Постанови ВС ОП КЦС від 23.01.2019 у справі №355/385/17 тлумачення статей 215 та 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.

Також, особливої уваги заслуговую Постанова Верховного суду по справі № 522/12307/15-ц від 14.08.2019, стосовно наявності ліцензії у позивача, ВС зазначив що «-такі висновки судів є неправильними, оскільки скасування ліцензії ПрАТ «СК «Статус» на здійснення певних видів господарської діяльності лише позбавляє вказане товариство правових підстав для укладення певного роду договорів, проте не є перешкодою для реалізації права на звернення до суду з регресним позовом за раніше (до позбавлення ліцензії) укладеними договорами страхування. При цьому набуття, реалізація чи передача набутих прав вимог не є одним із видів чи частиною його страхової діяльності, а тому юридично значимі дії щодо передачі таких прав іншій особі чи звернення з регресною вимогою не потребують наявності відповідної ліцензії.»

Крім того, Договір №16/11/2020 від 16.11.2020 року є договором цесії, а не факторингу. З огляду на вказане, безпідставними є посилання відповідача/ позивача за первісним позовом, на те, що відступлення права вимоги страховика, яким є ПрАТ «СК «ВУСО», можливе лише особі, яка відповідає вимогам, передбаченим ч.1 ст. 984 ЦК України є не обґрунтованими та безпідставними, оскільки новий кредитор не зобов`язаний мати відповідну ліцензію на здійснення страхової діяльності та бути фінансовою установою.

Отже, аналіз статей 512, 1077 Цивільного кодексу України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори ЦЕСІЇ) та договори ФАКТОРИНГУ.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права.

Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. Право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення (фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 11.09.2018р. у справі №909/968/16. З огляду на вказане, посилання суду першої інстанції, що відступлення права вимоги страховика, яким є ПрАТ «СК «ВУСО» можливе лише особі, яка відповідає вимогам, передбаченим ч.1 ст. 984 ЦК України є не обґрунтованими та безпідставними, оскільки був укладений між сторонами договір цесії, а новий кредитор не зобов`язаний мати відповідну ліцензію на здійснення страхової діяльності та бути фінансовою установою.

Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов`язань: Договірне зобов`язання між позивачем і відповідачем - за Договором добровільного страхування наземного транспорту №7053932-02-21-01 від 22.04.2019 року; Деліктне зобов`язання між потерпілою та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП.

Сторонами договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо - транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного.

Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Необґрунтованим є також твердження відповідача/позивача за первісним позовом, про те, що відступлення права вимоги за договором страхування на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 979 ЦК України.

Відтак, ФОП ОСОБА_1 , вважає, що укладений між ФОП ОСОБА_1 , та ПрАТ «СК «ВУСО» Договір №16/11/2020 від 16.11.2020 року про відступлення права вимоги не містить ознак договору факторингу чи договору фінансових послуг, а відтак не є договором факторингу.

Так, згідно ст. 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язань клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Факторинг є фінансовою послугою в розумінні Закону №2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тобто операцією з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку; однак, згідно зі статтею 49 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» як кредитні операції в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також факторинг, який визначається як придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів.

Таким чином, із сукупного аналізу положень наведеного вище законодавства та визначення договору факторингу, наведеного у статті 1077 ЦК України, вбачається, що основні права та обов`язки сторін за цим договором полягають у здійсненні фінансування з метою отримання прибутку шляхом передачі грошових коштів іншій стороні за плату, обумовлену договором, а відступлення права вимоги є складовою частиною господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

Водночас за приписами частини першої ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

У такому випадку перехід до фактора прав на всі одержані від боржника суми відбувається в силу вказівки закону, є умовою та ознакою здійснення відповідної господарської операції у вигляді фінансової послуги, а не платою за цю послугу обумовленою договором.

Адже законодавець розмежовує договори факторингу на безоборотний, за яким відбувається придбання права грошової вимоги та набуття одержаних за цією вимогою сум у цілому, а клієнт не відповідає перед фактором за недоотримання грошової суми від боржника, та забезпечувальний, що регулюється ч. 2 ст. 1084 ЦК України.

Основною відмінністю договору факторингу від інших договорів є його оплатний характер, тобто те, що він має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною, шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів за відповідну плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Вказана правова позиція наведена, зокрема в постановах Верховного суду України від 06.07.2015 року у справі №6-301цс15, від 10.07.2007 року у справі №26/347-06-6531, від 10.07.2018 у справі №6-301цс15, постановах Верховного Суду від 21.03.2018року по справі №910/2489/17, від 30.01.2018 року по справі №904/9839/16.

Отже, обов`язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги. При цьому, таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки.

Відповідно, здійснення фінансування первісного кредитора шляхом купівлі у нього новим кредитором права грошової вимоги, що, зокрема, допускається за договором факторингу (ч. 1 ст. 1084 ЦК України), за відсутності обов`язку у первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання таких послуг не є підставою для кваліфікації договору факторингу.

В такому випадку за відсутності плати первісного кредитора за надані йому послуги між сторонами виникають правовідносини з договору купівлі- продажу права вимоги, до яких застосовуються положення про відступлення права вимоги.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2017 року у справі № 922/5334/15, у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №910/7320/17.

Крім того, факторинг становить регулярно здійснювану операцію, за якою на фактора покладаються певні додаткові обов`язки та який діє і після того, як фактор виплатив клієнту кошти, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту, коли боржник виплатить факторові кошти за первісним договором.

За змістом статей 512, 514ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У випадку, що розглядається, перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця). Відтак, у силу приписів статі 514ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов`язанні саме на тих умовах, які існували в останнього.

Подібні правові висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17.

Матеріали справи не містять доказів того, що розрахунок страхового відшкодування, яке ПрАТ «СК «ВУСО» виплатило потерпілій особі, був здійснений з порушенням умов договору добровільного страхування наземного транспортного засобу або з порушенням норм чинного законодавства, яке регулює питання виплати страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування.

Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Цей договір може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога немає особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, варто зазначити, що Договір про відступлення права вимоги №16/11/2020 від 16.11.2020 року, за своєю правовою природою був оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна зі сторін не передала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату.

При відступлені права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором (стаття 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги на користь фізичної особи-підприємця відбулось не за кредитним договором, а за договором цесії.

Таким чином, набуття новим кредитором - ФОП ОСОБА_1 , за Договором відступлення права вимоги №16/11/2020 від 16.11.2020 року прав вимоги щодо боржників, які виникли у первісного кредитора - ПрАТ «СК «ВУСО», до моменту укладення цього договору, не суперечать ознакам та змісту договору цесії.

Ще однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги є те, що за договором факторингу клієнт отримує послугу, що полягає у передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість.

На відміну від цього, договір факторингу діє також після того, як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Відповідно до п.10.1. Договору про відступлення права вимоги №16/11/2020 від 16.11.2020 року, зазначається, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Слід наголосити, що сторонами вищевказаного договору, було повністю виконано свої зобов`язання за договором, що свідчить про припинення будь - якої взаємодії між ФОП ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «ВУСО» після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника.

Таким чином, враховуючи той факт, що Договір №16/11/2020 від 16.11.2020 року про відступлення права вимоги не містять ознак договору факторингу, зокрема жодній із сторін не надавались жодна фінансова послуга, жодна із сторін не передавала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що даний договір є договором факторингу. Крім того, зміст Договору №16/11/2020 від 16.11.2020 року про відступлення права вимоги не суперечить чинному законодавству.

При цьому відповідачем/позивачем за зустрічним позовом було застосоване законодавство яке регулює зобов`язання в кредитних правовідносинах, а в даній справі виникли деліктні зобов`язання.

У Висновках Верховного суду у справах регресу неодноразово зазначалося, що регресні зобов`язання входять до групи позадоговірних (постанови КЦС у складі Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №760/5736/15-ц (провадження №61- 3389св18). Аналогічний правовий висновок викладений у постановах КЦС у складі Верховного Суду: від 14.02.2018 у справі №752/9895/15-ц.

Страховик потерпілого після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, незалежно від того, чи встановлена вина заподіювача шкоди саме рішенням суду (постанова КГС у складі Верховного Суду від 16.07.2018 у справі № 910/20412/16.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.02.2024 року підготовче провадження у цивільній справі, закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, через канцелярію суду подав заяву, якою просив суд розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову, відмовити.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним також в судове засідання не з`явилася, просила розглядати справу за її відсутності, в задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 , відмовити, зустрічну позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

Представник Приватного акціонерноготовариства «Страховакомпанія «Вусо» за зустрічним позовом, будучи неодноразово належним чином повідомленим про місце, дату та час проведення судового засідання, не з`явився, про причини неявки та їх поважність суду не повідомив.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, надані учасниками справи, приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено правила визначення належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до статті 979Цивільного кодексуУкраїни за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із частиною другою статті 1187ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 25Закону України«Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 990 ЦК України.

Згідно зі статтями 512, 514ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми статті 993ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією.

Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Частиною першою статті 1191ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Таким чином регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим виникло нове правовідношення, пов`язане саме з регресною вимогою.

Позивач звертаючись з позовом про стягнення виплаченого страхового відшкодування посилався на перехід до нього права вимоги до винної особи у зв`язку із виплатою потерпілому (застрахованій особі за договором добровільного страхування) страхового відшкодування.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Таким чином, суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування». Право регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України.

Враховуючи викладене, керуючись загальним принципом «jura novit curia» («суд знає закони») суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є суброгацією та регулюються нормами ст.993ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування».

Таким чином ПрАТ «СК « ВУСО» перейшло право вимоги до винної особи ОСОБА_2 на відшкодування завданої ОСОБА_3 шкоди в порядку суброгації.

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ТДВ «Міжнародна страхова компанія».

Тому, керуючись вимогами с. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ПрАТ « СК « ВУСО» пред`явила вимогу про відшкодування шкоди завданої дорожньо транспортною пригодою до страховика винної особи, проте отримала страхове відшкодування у розмірі 74 451, 92 грн, що на 19793,95 грн. ніж розмір завданої потерпілій особі шкоди.

16.11.2020 року ПрАТ «СК « ВУСО» відступило право вимоги за договором добровільного страхування у межах боргу у розмірі 19793,95 грн. на користь позивача.

Вирішуючи спір, судом враховано особливості відшкодування шкоди, встановлені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема, згідно зі ст.29 цього Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються лише витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, з обов`язковим урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом МЮ України і Фонду держмайна України № 142/2092 від 24 листопада 2003 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) згідно п.п.2.4, 8.3 якої вартість збитку, яка завдана колісному транспортному засобу і яка підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля.

Тобто, даний Закон встановлює законодавчі обмеження щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме розмір страхової виплати визначається з обов`язковим урахуванням зносу автомобіля, що у свою чергу згідно ст.1194 ЦК України покладає на винуватця ДТП обов`язок сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, у разі її недостатності.

До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах:№ 522/15636/16-ц від 11.12.2019 року;№ 227/2996/16-ц від 11.12.2019 року;№ 668/7779/15-ц від 25.11.2019 року;№ 761/41395/16-ц від 25.11.2019 року;№ 522/1597/15-ц від 31.10.2019 року;№ 753/4696/16-ц від 30.10.2019 року;№ 489/1356/16-ц від 17.10.2019 року;№ 369/6204/16-ц від 15.10.2019 року;№ 165/766/15-ц від 02.10.2019 року;№ 235/4338/16-ц від 02.10.2019 року;№ 465/1055/15-ц від 04.09.2019 року;№ 362/5422/15-ц від 20.06.2019 року;№ 761/14285/16-ц від 22.04.2019 року;№ 753/286/16 від 11.04.2019 року;№ 591/3152/16-ц від 25.03.2019 року;№ 645/3746/16-ц від 07.02.2019 року;№ 750/6218/16-ц від 23.01.2019 року;№ 676/518/17 від 22.01.2019 року.

Крім того у наведеній постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зроблені наступний правовий висновок: відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (п.п.71-72).

Даючи оцінку доводам учасників, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Решта доводів відзиву відповідача, в частині вимог позивача про відшкодування збитків в порядку регресу, зводяться до власного тлумачення ним норм закону та обґрунтування відсутності підстав для покладення на нього відповідальності за завдану шкоду, які не спростовують наведених вище висновків суду.

З огляду на вищевикладене, суд уважає, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

08.09.2020 року між ФОП « ОСОБА_1 », з одного боку (надалі-«Клієнт»), та Адвокатським об`єднанням «АДВОКАТУС», ЄДРПОУ 43390517 в особі Голови Адвоката Самойленко Петра Миколайовича, який діє на підставі Статуту та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 24.01.2019 року №6314 (нададі - Адвокат), був укладений договір № 07 про надання правової: (правничої) допомоги від 08.09.2030 року.

Таким фахівцем у галузі права, який дійсно надає Позивачу правничу допомогу у цій справі є адвокат Самойленко П.М. та Адвокат Трикоз Д.Є, що підтверджується договором про надання правової (правничої) допомоги та ордером на представництво адвокатом.

Попередній розмір судових витрат становить - 12 771, 80 грн. (908, 00 грн., що являє собою судовий збір сплачений за подання даної позовної заяви, а також витрати у розмірі 11 863, 80 грн, на оплату правової (правничої) допомоги адвоката ) відповідно до Договору про надання правової (правничої) допомоги №07 та актом приймання - передачі правової (правничої) допомоги №6 від 02.03.2021 року).

Положеннями статті 59Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятоїстатті 137ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Суд також враховує положення частини шостої статті 137 ЦПК України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 Адвокатському об`єднанню «Адвокатус» в розмірі 11863, 81 грн., підтверджено копією прибуткового касового ордеру від 02 березня 2021 року.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає вказаний розмір витрат на надання правничої допомоги занадто завищеним, оскільки ціна позову за вищезазначеним позовом складає 19793, 75 грн, враховуючи це та велику кількість практики Верховного Суду з правове обґрунтування заявлених позовних вимог, суд уважає, що справа є невеликої складності. Разом с тим, представник позивача не був присутній в судових засіданнях в суді першої інстанції, отже представництво інтересів позивача у суді стосовно позову в кількості 1 год. не є обґрунтованим.

Зважаючи на зазначене, суд вважає, що є достатнім та справедливим визначити, що стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу, надану в суді, в розмірі 5 000 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки первісний позов задоволено, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 908 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Разом з тим, аналізуючи підстави і зміст зустрічного позову, із вказаних вище причин зустрічний позов суд вважає такими, що задоволенню не підлягають, оскільки позивач за зустрічним позовом вдався до власного тлумачення норм закону та обґрунтування відсутності підстав для покладення на нього відповідальності за завдану шкоду.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 56, 76-81, 128, 133, 141, 142, 263-265, 353 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодуваннязбитків впорядку регресу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Позивача - ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) завдані збитки порядку регресу у розмірі: 19 793, 95 (дев`ятнадцять тисяч сімсот дев`яносто три) грн. 9 коп.

Стягнути витрати направову (правничу)допомогу врозмірі 5000 грн. 00 коп. покласти на Відповідача на користь Позивача ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Стягнути витрати по сплаченому судовому збору в розмірі: 908, 00 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. покласти на Відповідача на користь Позивача - ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Зустрічний позов залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач за зустрічним позовом:

Приватне акціонерне товаристве «Страхова компанія «Вусо», РНОКПП: 31650052, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31.

Суддя: Д.М.Цвіра