Рішення

від 30.01.2024 по справі 456/3042/23

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/3042/23

Провадження № 2/456/116/2024

РІШЕННЯ

іменем України

30 січня 2024 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Шрамка Р. Т. ,

з участю секретаря: Сімонової-Мацигін А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу №456/3042/23 за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

встановив:

ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що у період з 14.12.2020 року по 25.10.2021, знаходився у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записом в трудовій книжці. Під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 40969,36 грн., про що свідчить довідка про заборгованість по заробітній платі. 25.10.2021, позивач був звільнений з роботи на підставі п.1 ч. 1 ст. 36 КзПП. В день звільнення відповідач належних від відповідача виплат не отримав. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо виплати заборгованості по заробітній платі, однак такої так і не отримав, а тому позивач вимушений звернутись до суду з відповідним позовом. Крім того, відповідач просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, який становить згідно розрахунку 69022,80 грн.

12 червня 2023 року ухвалою судді прийнято справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

26 липня 2023 року представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, УДП «Укрінтеравтосервіс» частково не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважаючи їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.

Так, ОСОБА_1 був прийнятий на посаду першого заступника директора Філії «Львівський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» (далі - філія «Львівський ДОНКК») згідно наказу від 14.12.2020р. № 255-ВК.

Наказом від 14.12.2020р. № 257-ВК на ОСОБА_1 покладено тимчасово з 15.12.2020 виконання обов`язків директора Філії «Львівський державний обласний навчально- курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс».

Наказом від 25.10.2021 року № 233-ВК ОСОБА_1 звільнено з 25 жовтня 2021 року за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Цим же наказом зобов`язано бухгалтерію Філії здійснити розрахунок з ОСОБА_1 .

Станом на день звільнення заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 становила 40 969,36 гривень (липень, серпень, жовтень 2021 року, а також компенсація за невикористану відпустку).

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що в день звільнення він належних від Відповідача виплат не отримав, як і не отримав копії наказу про звільнення та письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому. Також посилається на ч. 1 ст. 116 КЗпП України, якою встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Однак, такі твердження Позивача не відповідають дійсності. Філія «Львівський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс», ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи: 38758091 - із 19.08.2013 року самостійно перебуває на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у Львівській області, Личаківське управління, Личаківська державна податкова інспекція (Личаківський район м. Львова), а отже є самостійно нараховує та виплачує заробітну плату та є самостійним платником податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), військового збору (ВЗ) та єдиного соціального внеску (ЄСВ). Вказана обставина підтверджується інформацією наявною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Філія «Львівський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» є відокремленим підрозділом Підприємства, який нарівні із Підприємством надає фізичним та юридичним особам послуги в сфері автомобільного транспорту та автомобільних перевезень. Основним напрямком діяльності Філії в даній сфері є надання освітніх послуг, здійснення навчання (підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації) кадрів для підприємств, установ і організацій, а також за індивідуальними замовленнями фізичних осіб, здійснення іншої господарської діяльності та виконання завдань, що можуть покладатися на Філію Підприємством згідно окремих доручень та розпоряджень (п. 3.1. Положення про Філію).

Крім того, пунктом 6.1. Положення про Філію передбачено, що керівництво філією відповідно до Статуту Підприємства та цього Положення здійснюється директором Філії, який призначається на посаду та звільняється з посади Генеральним директором Підприємства. Згідно п. 6.2. Положення, у разі відсутності директора Філії, його повноваження виконуються особою, призначеною в установленому порядку виконуючим обов`язки директора Філії.

Зокрема, директор Філії (п. 6.10 Положення): разом з головним бухгалтером Філії несе відповідальність за правильність ведення бухгалтерського обліку та звітності; несе відповідальність за правильність та своєчасність нарахування та виплати заробітної плати працівникам, своєчасність сплати обов`язкових платежів, в тому числі податків; розпоряджається коштами Філії в розмірах кошторису.

Пунктом 9.3.3. Положення передбачено, що директор Філії несе персональну (дисциплінарну) відповідальність за: дотримання вимог чинного законодавства в процесі керівництва Філією, в тому числі з питань оплати праці, податкових зобов`язань; дотримання вимог Статуту Підприємства та цього Положення.

Також, відповідно до п. 9.3.7. Положення директор Філії та головний бухгалтер несуть персональну відповідальність за додержанням порядку ведення і достовірність обліку та статистичної звітності.

Вищезазначене означає, що в період невиплати ОСОБА_1 (власне собі) заробітної плати, він особисто ніс персональну відповідальність, як керівник Філії за належний стан фінансової дисципліни, організацію бухгалтерського обліку, виплату заробітної плати та сплати всіх відповідних податків.

Також не відповідають дійсності твердження Позивача про те, що йому не було вручено копії наказу про звільнення, оскільки він був ознайомлений із таким, про що свідчить його особистий підпис.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці, Міністерства соціального захисту населення та Міністерства юстиції України від 29.07.93 №58, днем звільнення вважається останній день роботи.

Днем звільнення, а відповідно останнім днем роботи, ОСОБА_1 , було 25 жовтня 2021 року. У вказаний день позивач перебував на робочому місці, був протабельований та за такий відпрацьований день йому нарахована заробітна плата.

Отже, виконуючи обов`язки директора Філії 25 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , мав всі можливості виплатити собі у цей же день заробітну плату. До цього ж йому, як керівнику Філії, було відомо про нараховані суми та на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні.

Не відповідають дійсності і твердження Позивача, що він неодноразово звертався до Відповідача щодо виплати йому заборгованості по заробітній платі.

Жодного доказу про такі звернення Позивачем до позовної заяви не долучено та в матеріалах справи відсутні.

Також слід зазначити, що після звільнення ОСОБА_1 змінив банківські реквізити, що були відомі бухгалтерії Філії, а тому вказана обставина унеможливила перерахування йому заборгованості по зарплаті.

Філією 21.12.2021 та 10.01.2022 року за адресою реєстрації ОСОБА_1 скеровувалися листи із пропозицією повідомити свої банківські реквізити, однак такі листи були повернуті без вручення, через відсутність адресата за вказаною адресою.

Отже, вина УДП «Укрінтеравтосервіс» та його Філії щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості по зарплаті - відсутня.

Позивач також у позовній заяві додатково посилається на ч. 1 ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Наводить розрахунок середнього заробітку, яка за шість місяців становить 69 022,80гривень.

В той же час, 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16. ВП Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Тому ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таку точку зору у своїй постанові ВП Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Верховний Суд вважає, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Таким чином, враховуючи практику Верховного Суду, можна дійти таких висновків, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно' враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику цри звільненні всіх належних сум,- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду,- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вже було зазначено вище, невиплата розрахункових сум стались з вини самого Позивача, оскільки згідно Положення про філію «Львівський ДОНКК», ОСОБА_1 , як виконуючий обов`язки директора філії «Львівський ДОНКК» ніс персональну відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати та як керівник Філії - мав всі необхідні повноваження і був зобов`язаний дотримуватись положень чинного законодавства України, зокрема в частині повноти та своєчасності проведення розрахунків по заробітній платі.

Позивач жодного разу не повідомляв в Центральний апарат УДП «Укрінтеравтосервіс» про фінансові проблеми у філії «Львівський ДОНКК» та неможливості виплати заробітної плати працівникам або інші чинники, які перешкоджали йому своєчасно та в повному обсязі виплачувати належні кошти працівникам філії, зокрема і собі. Протягом усього строку виконання обов`язків директора Філії ОСОБА_1 жодного разу не звертався до Уповноваженого органу управління (Міністерство інфраструктури України), до Первинної профспілкової організації УДП «Укрінтеравтосервіс», чи до інших установ чи організацій за захистом своїх начебто порушених його трудових прав. Також, ОСОБА_1 жодного разу не звертався до Підприємства з вимогою про здійснення розрахунку. Тому, саме ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що він був позбавлений отримати нараховану йому заробітну плату і така вина лежить на материнському Підприємстві.

В той же час, на день звільнення ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі перед працівниками Філії становила 1 018 585,93 (один мільйон вісімнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять гри.) гривень, а з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - 220 577,15 (двісті двадцять тисяч п`ятсот сімдесят сім) гривень.

Також, слід зазначити, що на даний час у трудових відносинах із Філією перебуває 29 працівників, а місячний фонд оплати їх заробітної плати становить - 216 405,50 (двісті шістнадцять тисяч чотириста п`ять) гривень.

Отже, відсутність будь-яких дій, які були б спрямовані на відновлення порушеного трудового права вказує на сплановане бажання Позивача у судовому порядку стягнути з УДП «Укрінтеравтосервіс» в повному обсязі відшкодування середнього заробітку.

Вказані обставини свідчать про недобросовісну особистість Позивача, який зловживав своїми правами та обов`язками під час керування Філією, яку зробив збитковою та ше й наразі цинічно стягує кошти з Підприємства.

Отже, на даний час між Сторонами наявний спір, оскільки заявлена до стягнення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 69022,80грн. не визнається УДП «Укрінтеравтосервіс».

Враховуючи правові позиції Верховного Суду вважають, що Стрийський міськрайонний суд Львівської області повинен застосувати принцип врахування інтересів не лише працівника, а й роботодавця і при цьому має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. При цьому також зазначаємо, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

В той же час оскільки, статтею 117 КЗпП України передбачено лише зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, а не звільнення роботодавця від його сплати, то вважають, що в даному випадку достатнім буде стягнення із УДП «Укрінтеравтосервіс» 10% заробітної плати, як складової частини заборгованості, яка існує на даний час перед ОСОБА_1 , яка становить 40 969,36 гривень і таких 10% складає 4 100,00 гривень.

Крім того, просили розстрочити виконання рішення, оскільки постановою Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09.06.2023 року ВП № 71114749 накладено арешт на грошові кошти УДП «Укрінтеравтосервіс», що містяться на всіх його банківських рахунках. Згідно рішення Головного управління ДПС у Київській області № 10311/6/10-36-13-07 від 16.02.2022 відносно УДП «Укрінтеравтосервіс» здійснюється погашення податкового боргу шляхом стягнення коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах». При цьому слід зазначити, що дійсно арешт рахунків підприємства не звільняє його від обов`язку по виплаті заробітної плати, однак однозначно є обставиною, що повинна враховуватися судом при визначенні порядку сплати заробітку, зокрема можливості надання розстрочки по сплаті такої заборгованості.

Враховуючи наведене, УДП «Укрінтеравтосервіс» не заперечує щодо стягнення належної ОСОБА_1 суми по заробітній платі в той же час підприємство заперечує в задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 69022.80 грн., а вважає достатньою суму 4 100,00 гривень.

25 жовтня 2023 року представник відповідача подав до суду додаткові пояснення у справі та зазначив, що ОСОБА_1 , частково виплачено заробітну плату у розмірі 9000,00 грн., зокрема платіжною інструкцією №1 від 28.09.2023 в сумі 4500,00 грн., та платіжною інструкцією №1 від 12.10.2023 в сумі 4500,00 грн.

04 грудня 2023 року представник відповідача подав до суду додаткові пояснення у справі та зазначив, що ОСОБА_1 , частково виплачено заробітну плату у розмірі 4500,00 грн., зокрема платіжною інструкцією №1 від 28.11.2023 в сумі 4500,00 грн..

29 січня 2023 року представник відповідача подав до суду додаткові пояснення у справі та зазначив, що ОСОБА_1 , частково виплачено заробітну плату у розмірі 9000,00 грн., зокрема платіжною інструкцією №1 від 22.12.2023 в сумі 4500,00 грн., зокрема платіжною інструкцією №1 від 29.01.2023 в сумі 4500,00 грн., таким чином заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , становить 18469,36 грн.

Зважаючи на наведене УДП «Укрінтеравтосервіс» визнає заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , у розмірі 18469,36 грн., та розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні у сумі 4100 грн.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду першого заступника директора Філії «Львівський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» (далі - філія «Львівський ДОНКК») згідно наказу від 14.12.2020р. № 255-ВК.

Наказом від 14.12.2020р. № 257-ВК на ОСОБА_1 покладено тимчасово з 15.12.2020 виконання обов`язків директора Філії «Львівський державний обласний навчально- курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс».

Наказом від 25.10.2021 року № 233-ВК ОСОБА_1 звільнено з 25 жовтня 2021 року за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Цим же наказом зобов`язано бухгалтерію Філії здійснити розрахунок з ОСОБА_1 .

Згідно довідки №4 від 20.02.2023 року виданої директором Філії «ЛДОНКК» Малевич В. , станом на 20.02.2023, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , становила за липень, серпень, жовтень 2021 року - 40969,36 гривень (липень - 8260,46 грн., серпень - 8694,00 грн., жовтень - 24014, 90 (16802,22 - компенсація за невикористану відпустку, 6955,20 - заробітна плата, 257,48 - індексація).

З таких підстав, суд вважає доведеним факт несвоєчасної виплати позивачу належним до виплати сум при звільненні.

Згідно з платіжної інструкції №1 від 28.09.2023, №1 від 12.10.2023, №1 від 28.11.2023, №1 від 22.12.2024, №1 від 29.01.2024 ОСОБА_1 , виплачено заробітну плату в сумі 22500,00 грн.

Згідно довідки №5 від 20.02.2023 року виданої директором Філії «ЛДОНКК» Малевич В., середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню складає 657,36 грн.

Згідно п.3.1. Положення про Філію, Філія є структурним підрозділом Підприємства, який входить в мережу підприємства по наданню фізичним та юридичним особам послуг в сфері автомобільного транспорту та автомобільних перевезень. Основним напрямом діяльності Філії в даній сфері є надання освітніх послуг, здійснення навчання кадрів для підприємств, установ організацій, а також за індивідуальними замовленнями фізичних осіб, здійснення іншої господарської діяльності та виконання завдань, що можуть покладатися на Філію Підприємством згідно окремих доручень та розпоряджень.

Філія не є юридичною особою, виступає у взаємовідносинах із іншими юридичними та фізичними особами, в тому числі державними органами, від імені Підприємства, відповідно до наданих доручень та довіреностей, в межах визначених Підприємством та дозволених чинним законодавством (п.3.3. Положення).

Зобов`язання набуті Філією згідно наданих Підприємством доручень та довіреностей, або існуючі відповідно до законодавства, є зобов`язаннями Підприємства, відповідальність за які Філія від імені Підприємства несе в межах та у спосіб визначені Підприємством та передбачені чинним законодавством (п.3.6. Положення).

Водночас, згідно положення про Філію, остання також має право провадити інші види господарської діяльності, окрім надання освітніх послуг, перелік яких визначений п.4.4 Положення.

Пунктом 7.1 Положення визначено, що структура і штатний розмір Філії встановлюється виходячи з задачі функцій з урахуванням робіт, що виконуються.

Відповідно до пп.9.3.6 Положення контроль фінансово-господарської діяльності Філії здійснюється підприємством шляхом проведення відповідних перевірок у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд також враховує, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» регламентовано, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Відповідно до ст.1 даної Конвенції, метою цієї Конвенції є термін «заробітна плата», який означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Відповідно до ч.1 ст.2 Конвенції, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата.

Відповідно до ст.12 Конвенції, заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу.

Окрім того, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Таким чином, відповідачем порушено право позивача на отримання заробітної плати, в тому числі заборгованості по виплаті такої.

Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Крім того, слід зауважити, що відповідач не оскаржує факт наявності трудових відносин між позивачем та відповідачем, тому враховуючи той факт, що працівник є завідомо слабшою стороною, ніж роботодавець у трудових відносинах, за відсутності факту оскарження самого факту працевлаштування, позивач, зважаючи на посаду яку він займав, не має знати порядок оформлення роботодавцем відповідних документів, зокрема довідок щодо наявності боргу по заробітній платі, порядку внесення записів до трудової книжки тощо, в додаток до того факту, що будь-які невідповідності дій, вчинених з боку осіб Філії, які були уповноважені відповідачем на здійснення управління вказаною Філію, вимогам чинного законодавства України жодним чином не впливають саме на факт наявності заборгованості по заробітній платі перед позивачем.

Відтак, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, на спростування обставин викладених у позовній заяві, а саме документів на підтвердження сплати позивачу заробітної плати за спірний період, або відсутності підстав для нарахування та сплати останньої.

Так відсутність у відповідача відомостей щодо заборгованості по заробітній платі позивачу не є доказом сплати останньої.

Окрім того, відповідачем не надано суду доказів які б підтверджували той факт, що на Філії відсутні відомості щодо нарахування та виплати заробітної плати окремим працівникам, в тому числі і позивачу, зокрема, акти за результатами інвентаризації, акти службового розслідування, заяви про скоєння кримінального правопорушення, службові записки тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем доведено порушення його трудових прав щодо отримання належних йому при звільненні виплат відповідачем, а тому вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі є такою, що підлягає задоволенню.

Тож з відповідача Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 , підлягає стягненню заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 18469,36 грн. (40696,36 грн. - 22500,00грн).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 розділу 4 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Повний розрахунок з позивачем відповідачем не проведено.

У матеріалах справи міститься довідка про середній заробіток, відповідно до середньоденна заробітна плата позивача становить 567,36 грн.

Затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 26 жовтня 2021 року по 25.03.2022 (розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, але не більше як за шість місяців) та складає 105 робочих днів. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 69022,80 грн. (657,36 грн. * 105 р.д. = 69022,80 грн.).

При цьому слід зауважити, що відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Метою законодавчого регулювання умов відшкодування працівнику за час затримки усіх виплат при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до ч.3 ст. 13 ЦК України не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Також Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так розмір простроченої заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати йому при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, становить 40969,36 грн. Вбачається, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні складає 69022,80 грн., та є співмірною з заборгованістю відповідача по заробітній платі.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що ухвалюючи рішення у даній справі судом враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, у якому зазначено, що суду належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Аналогічний висновок викладений й у постанові Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.

Тож враховуючи розмір недоплаченої роботодавцем суми, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, а також тривалий розгляд справи судом, що було викликано окрім іншого також військовою агресією російської федерації проти України беручи до уваги правові позиції Великої Палати прописані суд вважає за необхідне не зменшувати розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

З урахуванням задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд присуджує стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 259, 263-265, 354 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задоволити.

Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (ЄДРПОУ 21536845) на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої заробітної плати в розмірі 18469,36 (вісімнадцять тисяч чотириста шістдесят дев`ять грн.. 36 коп) грн.., та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 69022,80 (шістдесят дев`ять тисяч двадцять дві грн.. 80 коп) гривень.

Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три грн.. 60 копійок) грн..

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1

Відповідач: Українське державне підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», ЄДРПОУ 21536845, юридична адреса: Київська область, Вишгородський район, с. Новосілки, вул. Київська, 50, поштова адреса: м. Київ, пр.-т Науки, 57.

Суддя Р. Т. Шрамко